комплекс пропозицій щодо змін у законодавстві України для активізації інноваційної діяльності та вдосконалення системи охорони інтелектуальної власності, зокрема щодо визначення базової термінології та ролі держави в інноваційному процесі; запропоновані зміни дозволять уникнути подвійного трактування окремих статей законів в інноваційній сфері, спростити процедури реалізації інноваційних проектів та зменшити можливості виникнення конфліктних ситуацій між суб'єктами господарювання та органами державної влади;

дістали подальшого розвитку:

трактування поняття “життєвий цикл інновації” та визначення межі переходу між фазами інноваційного циклу; запропоноване розмежування дозволяє розрахувати момент часу, коли інновація набуває статусу традиційного товару і потребує впровадження нових розробок з метою збереження провідного конкурентного становища підприємства на ринку;

систематизація методів комерціалізації науково-технічних розробок та особливості їх застосування в умовах національної економіки; обгрунтування напрямів активізації технологічного трансферу та розвитку венчурного бізнесу в Україні;

заходи щодо активізації інноваційної діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання, що базуються на створенні збалансованої інноваційної інфраструктури та посиленні організаційно-координуючого впливу держави на процеси комерціалізації науково-технічних розробок.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть використовуватися в процесі реалізації державних інноваційних програм, при розробці концепції та розбудові національної інноваційної системи, зокрема таких її складових, як законодавче та інфраструктурне забезпечення інноваційної діяльності. Результати аналізу функціонування венчурного підприємництва та технологічного трансферу мають застосування у діяльності державних органів законодавчої та виконавчої влади, що регулюють науково-технічну та інноваційну діяльність вітчизняних суб'єктів господарювання. Окремі положення дисертаційного дослідження можуть використовуватися авторами та власниками науково-технічних розробок при комерціалізації результатів їх науково-технічної діяльності та впровадженні нових технологій у виробництво.

Теоретичне забезпечення управління процесами комерціалізації науково-технічних розробок, що систематизовано та дістало подальший розвиток у дисертації, можна використовувати у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Основи науково-технічної та інноваційної політики”, “Управління проектами”, “Організація та управління нововведеннями”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на міжнародних та вітчизняних науково-практичних конференціях, а саме на Науково-методичній конференції “Розвиток менеджменту в Україні: теорія, методика, практика” (8.06.2000 р.), на ІІ Міжнародній конференції “Стратегічний маркетинг та інноваційний менеджмент: теорія та практика, проблеми підготовки фахівців” (Київ, 27.10.2000 р.), на VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика управління організацією з погляду тисячоліть”, (Київ, 23-26 травня 2001 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою” (Київ, 29.10.2002 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 22.03.2003 р.). Результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на Днях науки економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (квітень 2000 р., квітень 2001 р., квітень 2002 р., травень 2003 р.) та на засіданнях кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності (травень, червень 2003 р.).

Отримані у дисертації результати використовуються у навчальному процесі на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні таких дисциплін, як “Основи науково-технічної та інноваційної політики” та “Управління проектами” (довідка № 040/197 від 21.04.2003). Пропозиції, що обгрунтовані в дисертації, використовуються при розробці та реалізації програм розвитку інноваційної інфраструктури м. Києва, що впроваджуються НДІ соціально-економічних проблем міста (довідка №134 від 6.05.2003). Розроблені автором підходи до організації та управління інноваційними проектами використовуються у Науково-дослідному інституті авіації (довідка №3017к від 14.05.2003), на Київському державному авіаційному заводі “АВІАНТ” (довідка №24-0503 від 20.03.2003) та в АНТК ім. О.К. Антонова (довідка №50/5803 від 19.05.2003).

Публікації. За результатами дослідження опубліковані 8 наукових праць, загальним обсягом 4,8 др. арк., з них 6 одноосібних статей у фахових наукових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг дисертації - 194 сторінки друкованого тексту, в тому числі 12 таблиць, 24 рисунки, які займають 13 сторінок. Додатки складаються із 3 розділів, що викладено на 110 сторінках. Список використаних літературних джерел містить 325 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми; розкрито зв'язок дисертації з науковими програмами; визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет і методи; визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи комерціалізації науково-технічних розробок” розкрито економічну природу науково-технічних розробок, охарактеризовано їх особливість як інформаційно-інтелектуального ресурсу та об'єкту купівлі - продажу в ринковій економіці. Визначено, що науково-технічна розробка - це уречевлена форма нового знання, отриманого в результаті цілеспрямованого наукового пошуку, що вирішує проблему задоволення чітко визначеної суспільної потреби.

Дослідженням встановлено, що особливість науково-технічних розробок полягає у тому, що їх ринкова реалізація обмежує дію окремих економічних законів в їх традиційному трактуванні. Закон попиту та пропозиції на ринку науково-технічних розробок не спрацьовує як на рівноважних ринках, де будь-які порушення регулюються механізмом ціноутворення. Виключні права на інтелектуальну власність дозволяють підтримувати штучний дефіцит та встановлювати монопольно високі ціни на інноваційну продукцію, що виводить ринок із стану рівноваги. Впровадження науково-технічних розробок також вступає у протиріччя із законом спадної віддачі, коли підприємство досягає межі, після якої ефективність додаткових витрат ресурсів поступово зменшується у розрахунку на одиницю ресурсу. Аналіз досвіду функціонування підприємств у розвинених країнах засвідчив, що інвестування коштів у науково-технічні розробки постійно збільшує доходність без ефекту спадання віддачі. Оскільки вартість науково-технічної розробки визначається не на основі витрат на її створення, спостерігається порушення і закону вартості, згідно з яким мінові пропорції при обміні товарів регулюються суспільно необхідними витратами.

У дисертації відзначено, що розробка та впровадження науково-технічних розробок призводить до виникнення комплексу соціально-економічних, наукових та технічних ефектів, які є базовими стимулами інноваційних процесів на всіх рівнях економічної системи. Нові знання, отримані при впровадженні розробок, призводять до розвитку існуючих та формування нових наукових напрямів, а способи трансформації теоретичних знань у комплекс корисних соціально-економічних ефектів потребують створення нових видів техніки, що підвищує технологічний рівень суспільства. Отже, розробка набуває статус науково-технічної через виникнення сукупності наукових, технічних та економічних ефектів, вартісний вираз яких є показником ефективності функціонування інноваційної сфери країни.

У дослідженні встановлено, що поняття “комерціалізації науково-технічних розробок” не було окремим предметом дослідження вчених-економістів, оскільки повністю ототожнювалось з інноваційною діяльністю. Порівняльний аналіз структури інноваційного циклу виявив, що “процес комерціалізації” можна визначити як комплекс організаційно-економічних заходів, спрямованих на отримання прибутку від ринкової реалізації наявних знань у певній сфері науки і техніки. Інноваційний процес та комерціалізація нових технологій мають спільні та відмінні риси, які дозволяють розглядати зазначені процеси як тісно пов'язані, проте не ідентичні поняття. Використання сучасних методів управління проектами та пакетів прикладних програм дозволило розробити загальну та сіткову моделі комерціалізації науково-технічних розробок, які надають додаткові можливості суб'єктам інноваційної діяльності на отримання прибутку та збільшення вірогідності успішної реалізації проектів через комерціалізацію результатів проміжних стадій інноваційного циклу.

Поліваріантність реалізації інноваційного процесу за вказаними моделями дозволяє здійснювати комерціалізацію науково-технічних розробок на основі понад тридцяти схем залежно від ступеня декомпозиції інноваційного процесу.

Аналіз комерціалізації науково-технічних розробок дозволив виявити організаційні та економічні складові механізму комерціалізації, що зображено на рисунку 1. Організаційно-економічний механізм комерціалізації науково-технічних розробок визначено як комплекс законів, закономірностей, факторів, принципів і методів формування та функціонування системи, яка покликана задовольняти чітко визначені суспільні потреби шляхом отримання комерційного ефекту від ринкової реалізації уречевленої форми нового знання, отриманого внаслідок цілеспрямованого наукового пошуку.

Для розкриття сутності організаційної складової аналізу підлягали суб'єкти процесу комерціалізації, функціонування яких забезпечується відповідною інноваційною інфраструктурою. Система взаємовідносин суб'єктів інноваційної діяльності як складова механізму комерціалізації регулюється нормативно-правовим забезпеченням, особливості та напрями вдосконалення якого також розглянуто при аналізі вітчизняного законодавства. Економічну складову механізму комерціалізації розкрито на основі дослідження підходів до аналізу комерціалізуємості науково-технічних розробок, а також економічного ефекту, що виникає при застосуванні різних методів комерціалізації науково-технічних розробок. Методи комерціалізації уособлюють одночасно організаційну та економічну складові процесу ринкової реалізації розробок, що також спонукало до аналізу технологічного трансферу та венчурного підприємництва.

У другому розділі “Методи комерціалізації науково-технічних розробок” досліджено сучасні методи ринкової реалізації науково-технічних розробок, найбільш поширеними з яких є технологічний трансфер та венчурне підприємництво. У роботі обгрунтовано та формалізовано причини, що обумовлюють існування актів технологічного обміну на макроекономічному рівні, з'ясовано роль технологічного трансферу в економічному та соціокультурному розвитку суспільства. На основі аналізу видів трансферу визначено ті з них, які є найбільш ефективними у вітчизняних умовах господарювання.

Проведене у дисертації дослідження об'єктів технологічного трансферу та ринку інтелектуальної власності в Україні виявило, що не дивлячись на позитивну динаміку видачі охоронних документів на об'єкти промислової власності якість, або науково-технічний рівень патентів, погіршується через зниження частки високотехнологічних розробок, які відповідають світовому рівню. Аналіз ринку об'єктів інтелектуальної власності в Україні засвідчив, що кількість ліцензійних договорів знаходиться у прямій залежності від обсягів ринку галузі, в якій вони застосовуються. У підсумку визначено, що 70% вітчизняного ринку об'єктів промислової власності складають сировинні галузі та харчова промисловість. На основі проведених розрахунків визначено, що частка України у світовому високотехнологічному експорті не перевищує 0,026%. Оскільки понад 40% вітчизняного експорту складає продукція сировинних галузей, економічний розвиток України має пряму залежність від кон'юнктури світових ринків сировини та напівфабрикатів, що створює реальну загрозу стабільності такого розвитку.

Результати проведеного аналізу дозволили довести, що головними стримуючими факторами технологічного трансферу є не організаційні та фінансові проблеми, а втрата вітчизняною наукою провідних позицій у пріоритетних напрямах фундаментальних та прикладних досліджень.

Особливо гострою постає проблема розвитку проривних наукових напрямів, які здатні сформувати кластери базисних інновацій, що стануть предметом технологічного трансферу, а також активізують процеси обміну високотехнологічною продукцією та створення потужного сектору інноваційного бізнесу.

Аналіз зарубіжного досвіду виявив, що основна увага при активізації процесів технологічного трансферу у країнах Європи та США приділяється проблемам організації взаємозв'язків та інформаційного обміну між учасниками інноваційного процесу. Тому в Україні необхідно прискорити створення розгалуженої мережі агенцій технологічного трансферу із приєднанням до міжнародних угод і національних патентних банків даних. Зазначені заходи значно збільшать можливості виходу на світові ринки об'єктів промислової власності та активізуватимуть процеси інтеграції України до світової наукової спільноти.

Шляхом структурного аналізу виявлено закономірність оптимального кількісного співвідношення різних видів охоронних документів на об'єкти промислової власності у розвинених країнах світу. Дослідження структури об'єктів промислової власності в Україні виявило диспропорційні відхилення та відмінності від середньосвітових показників, на основі чого зроблено висновки про те, що більша частина вітчизняних винаходів не доведена до стадії промислового застосування, або характеризується низьким ринковим потенціалом. Окрім цього, технологічне оновлення промислових підприємств відбувається головним чином за рахунок дрібних поліпшуючих інновацій без суттєвого покращення асортименту продукції та виробничих процесів.

У роботі доведено провідну роль венчурного бізнесу у забезпеченні розвитку інноваційної сфери. Виявлено головні фактори, що стримують інноваційну діяльність вітчизняних підприємств. Необхідно відзначити поступове зниження пріоритетності проблеми фінансового забезпечення інноваційних процесів із збільшенням ролі проблем організаційно-управлінського характеру. Виконання завдань, поставлених у дисертаційній роботі, вимагало проведення опитування суб'єктів інноваційної діяльності, в результаті якого виявлено збільшення потреби інноваційних підприємців у отриманні додаткової економічної освіти та професійного бізнес-консалтингу. Визначено основні фактори, що стримують винахідницьку та раціоналізаторську діяльність в Україні; головною проблемою залишається погіршення матеріально-технічних і фінансових умов діяльності у сфері науки і техніки, що зумовлює падіння престижності даного виду діяльності.

Аналіз бізнес-планування вітчизняних малих інноваційних фірм виявив загальну тенденцію відсутності чіткої орієнтації на маркетингові аспекти реалізації проектів та невміння проводити грунтовний економічний аналіз комерціалізації науково-технічних розробок. Це підкреслює необхідність формування в Україні системи підготовки фахівців у сфері інноваційного менеджменту, що здатен забезпечити оптимальне управління процесами розробки та впровадження нових технологій, особливо на рівні малого інноваційного бізнесу.

На основі аналізу інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності виявлено, що вітчизняна інноваційна інфраструктура знаходиться лише на етапі становлення. Функціонування вітчизняних технопарків та бізнес-інкубаторів стримується низкою факторів, головними з яких є недосконалість законодавства та відсутність професійних навичок управління інноваційними процесами. Визначено недостатні складові елементи інноваційної інфраструктури, зокрема нестача управлінсько-координаційних компаній, які б власними впорядковуючими та посередницькими діями забезпечили активізацію комерціалізації науково-технічних розробок.

Аналіз законодавства у сфері промислової власності та регулювання інноваційної діяльності дозволив виявити недоліки, які призводять до подвійного трактування та неузгодженості окремих положень основних законів. В Україні охорона інтелектуальної власності регулюється 37 законами та понад 100 підзаконними актами. У такій ситуації застосування та чітке дотримання законів у сфері інтелектуальної власності викликає труднощі не тільки в авторів розробок та окремих наукових організації, а й у професійних юристів. Оформлення прав інтелектуальної власності в Україні характеризується складністю, довготривалістю та високою вартістю, що робить дані процедури недоступними для багатьох вітчизняних винахідників. Важливою проблемою є також “неповажне” ставлення зарубіжних партнерів до вітчизняних охоронних документів через незначну територію дії та ненадійність правового захисту. Недоліки законодавчих актів, регулюючих інноваційну діяльність в Україні, розділено на три групи:

неточність формулювання та трактування базових теоретичних понять в інноваційній сфері;

недосконалість сутності окремих статей та підпунктів (неузгодженість та протиріччя з іншими законами);

відсутність механізму виконання законів та контролю за їх дотриманням державними установами.

У роботі розроблено комплекс пропозицій для подолання недоліків законодавчих актів, що прямо або опосередковано регулюють процеси комерціалізації науково-технічних розробок.

У третьому розділі “Формування механізму комерціалізації науково-технічних розробок в Україні” визначено, що швидкі темпи розвитку сфер венчурного фінансування та інноваційного бізнесу, поруч із застосуванням нових технологій ведення бізнес-процесів, призводять до виникнення нових відносин в інноваційній сфері та інститутів, що їх опосередковують.

Протягом останніх десяти років спочатку в розвинених країнах і поступово на території країн СНД виникають організації, метою функціонування яких є управління та координація взаємодії суб'єктів інноваційної діяльності. На основі визначених функціональних рис нові організації класифіковано як “інноваційних посередників”, оскільки останні, не беручи безпосередньої участі у створенні інновації, оптимізують напрями руху та обсяги фінансових, інформаційних, матеріально-технічних і людських ресурсів з метою комерціалізації науково-технічних розробок, що показано на рисунку 2.

Теоретичним обгрунтуванням виникнення інноваційного посередництва є наявність у будь-якій економічній системі трансакційних видатків та відмов ринку, які призводять до неспрацьовування цінового механізму для оптимального розподілу ресурсів між господарюючими суб'єктами. Виникнення будь-якої нової фірми чи організації є можливим у тому випадку, коли можна скоротити трансакційні видатки шляхом перетворення їх на видатки функціонування нової організації. Обсяг трансакційних видатків є вартісним виміром відсутності в економічній системи організації, яка б через притаманні їй функції могла б скоротити обсяг даних витрат. Провали ринку, або відмови цінового механізму в інноваційній сфері, виникають через суперечності, що обумовлені особливостями інноваційних процесів. Існування подібних суперечностей, і як наслідок - трансакційних видатків, стимулює ринок до створення посередницьких організацій, які б забезпечували скорочення видатків та згладжування таких суперечностей, що, в свою чергу, призводить до зменшення вузьких місць інноваційного циклу.

Основними функціями інноваційного посередництва у дисертації визначено оцінку науково-технічного та комерційного потенціалу нових розробок; аналіз “патентоздатності” або “патентної чистоти” розробок; надання допомоги в юридичному оформленні прав на інтелектуальну власність; аналіз ринку та складання бізнес-плану реалізації нових технологій; пошук потенційних споживачів об'єктів інтелектуальної власності; юридичний супровід угод купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності; управлінський консалтинг для малих інноваційних фірм та приватних підприємців; пошук та залучення венчурного капіталу під нові проекти; організація та управління інноваційними проектами.

Виконання зазначених функцій дозволяє значно підвищити ефективність інноваційного процесу. Проведений аналіз діяльності компаній інноваційного посередництва виявив, що комерційна реалізація науково-технічної розробки через інноваційного посередника збільшує ефективність інноваційних процесів у 3-5 разів, а значна кількість інноваційних проектів взагалі ніколи не досягла б стадії ринкової реалізації без участі інноваційного посередника.

Багатоваріантність функцій, що виконує інноваційний посередник, обумовлює різноманітність організаційно-правових форм його існування. Вибір останньої здійснюється залежно від мети створення та ресурсів, що знаходяться в розпорядженні ініціаторів інноваційного посередництва. Вивчення досвіду функціонування інноваційних організацій дозволило розробити класифікацію інноваційного посередництва за характером діяльності, формою втілення, за позицією щодо процесу комерціалізації нових розробок та за галузевою спеціалізацією. Дослідження теоретичних передумов виникнення інноваційного посередництва та обгрунтування економічної ефективності його функціонування довело необхідність формування та налагодження в Україні збалансованого механізму комерціалізації науково-технічних розробок на основі розгалуженої мережі інноваційно-посередницьких організацій.

В Україні існує низка державних установ, що мають доступ до значного обсягу науково-технічної та економічної інформації і при цьому створили власні представництва у всіх регіонах країни. Використовуючи організаційні ресурси таких установ, як Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності, Держкомстат, Міністерство освіти і науки України, Товариство винахідників та раціоналізаторів, Центри науково-технічної інформації, можна створити розгалужену мережу інноваційного посередництва, яка б сприяла комерціалізації вітчизняних науково-технічних розробок на національному та міжнародних ринках. У регіональних представництвах зазначених установ доцільно створити окремі підрозділи, функцією яких було б надання інформаційних і консультаційних послуг суб'єктам господарювання щодо можливостей впровадження нових технологій, залучення необхідних ресурсів та участі в реалізації інноваційних проектів. Об'єднавши такі підрозділи єдиною інформаційною мережею необхідно створити загальний банк даних попиту та пропозиції науково-технічних розробок, пропозиції ресурсів та партнерської співпраці для комерціалізації розробок. Відділи інноваційного посередництва також можуть слугувати джерелом значного прибутку, отримуючи винагороду за надані посередницькі послуги у поєднанні контрагентів інноваційних угод.

На основі методів побудови стохастичних сіток у дисертації розроблено модель процесу комерціалізації науково-технічних розробок із залученням інноваційного посередника (рисунок 4), яка дозволяє оптимізувати інноваційні процеси і прогнозувати результативність реалізації інноваційних проектів. У запропонованій моделі літерами А-К (закінчення моделі) позначені можливості комерціалізації проміжних результатів виконання стадій інноваційного циклу.

Шляхом експертного опитування визначається імовірність кожного з виходів моделі та функція розподілу, на основі чого подається W-функція для всіх етапів інноваційного циклу. Використання методу GERT дозволяє розрахувати імовірність кожного з можливих для даної технології методів комерціалізації, математичне сподівання тривалості такого методу та очікуваний прибуток. У поданій моделі перелік методів комерціалізації умовної технології містить продаж незапатентованої технології, або ноу-хау, продаж патенту, надання ліцензії, виготовлення та продаж обладнання для виробництва інноваційної продукції, будівництво заводу “під ключ” сторонньому замовнику, експлуатація заводу власними силами тощо. Перелік додаткових методів комерціалізації може бути розширений залежно від кількості відокремлених етапів інноваційного циклу і можливості отримання проміжних результатів від кожного етапу.

Згідно із запропонованою моделлю дослідження можливостей комерціалізації отриманих знань доцільно розпочинати вже після завершення фундаментальних досліджень. Відкриття, теоретична розробка, винахід чи новинка можуть бути реалізовані на ринку інтелектуальної власності через продаж прав їх володіння, користування або розпорядження. Результати подальших стадій комерціалізуються шляхом реалізації інноваційних проектів.

Перед початком наступної стадії інноваційного циклу аналіз комерціалізуємості наявних знань повинен визначити: доцільно продовжувати подальші дослідження власними силами, чи комерціалізувати отримані результати вже на даному етапі.

У проміжках між здійсненням окремих стадій, при традиційному підході, автор розробки має два варіанти дій: продовжити дослідження, або припинити, зазначена модель пропонує ще третій - комерційну реалізацію проміжних результатів досліджень де E_i - витрати на дослідження та розробки на даному етапі циклу; K_i - витрати на здійснення комерціалізації результатів досліджень; R_i - вартість продажу проміжних результатів досліджень, які отримано на і-тому етапі; R_i+n та E_i+n відповідні економічні показники на наступних етапах інноваційного циклу, приведені до теперішньої вартості; r - коефіцієнт дисконтування; p_s(i+n) - вірогідність успішного завершення відповідного етапу; p_k(i+n) - вірогідність ринкової реалізації результатів даного етапу.

Значення p_s та p_k впливатимуть лише на показник R_i+n та K_i+n, оскільки видатки E_i+n відбуватимуться у будь-якому випадку через невизначеність майбутньої успішності інноваційного процесу, в той час, коли R_i+n можна отримати лише при успішному виконанні всіх попередніх стадій циклу. Добуток K_i+n на p_s(i+n) означає, що комерціалізація здійснюється лише за умов успішного завершення певного етапу, а відсутність абсолютної гарантії ринкового успіху розробки характеризується значенням p_k(i+n). Для комерційно успішного проекту значення правої частини нерівності, яке відображає потенційний прибуток від комерціалізації результатів кожного наступного етапу інноваційного циклу відповідно до рисунку 3, обов'язково повинно бути додатнім. Якщо обидві частини запропонованої моделі є від'ємними, розрахунки дозволять визначити етап, після припинення якого загальні збитки від інноваційного процесу будуть найменшими.

Розрахунки за стохастичною моделлю доцільно виконувати після завершення кожного етапу інноваційного циклу, оскільки отримані нові результати можуть суттєво змінювати перспективи подальшого створення та впровадження науково-технічної розробки. Визначення моменту часу, коли результати досліджень саме на даному етапі доцільно передавати стороннім організаціям, окрім мікроекономічного ефекту на рівні організації, впливає на оптимальний розподіл функцій між суб'єктами інноваційної діяльності.

Застосування запропонованої стохастичної моделі комерціалізації до конкретних проектів дозволило отримати наступні переваги у порівнянні із традиційними підходами до реалізації інноваційних проектів:

збільшити кількість варіантів ринкової реалізації розробки, що значно підвищує імовірність успішної реалізації інноваційного проекту;

визначити імовірність реалізації кожного можливого методу комерціалізації та обрати найкращий з них;

розрахувати очікувану тривалість кожного методу комерціалізації та математичне очікування прибутку від його застосування;

підвищити якість передінвестиційного аналізу проектів та імовірність отримання прогнозованих результатів;

застосування додаткових методів комерціалізації дозволяє реалізувати розробки, що через технологічні особливості мали низькі можливості впровадження.

Розроблена модель є формалізацією процесів ринкової реалізації науково-технічних розробок, що повинно бути враховано при формуванні організаційної та економічної складових механізму їх комерціалізації у вітчизняних умовах господарювання.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження теоретичних засад і практичного досвіду організації та управління інноваційними процесами дозволило розробити теоретичні положення і нові підходи до формування організаційно-економічного механізму комерціалізації науково-технічних розробок, що дало змогу обгрунтувати наступні висновки і пропозиції:

Науково-технічна розробка характеризується комплексом соціально-економічних ефектів, вартісний вираз яких є показником ефективності функціонування національної інноваційної сфери. Особливості науково-технічної розробки як інформаційно-інтелектуального ресурсу, який шляхом матеріалізації у конкретному продукті задовольняє суспільні потреби, призводять до обмеження дії окремих економічних законів, зокрема попиту і пропозиції, закону вартості та спадної віддачі.

Дослідження сучасних моделей організації інноваційної діяльності виявило, що найбільш ефективним є застосування інтегральної моделі інноваційної діяльності з елементами кібернетичного підходу до управління інформаційними потоками. Таке поєднання дозволяє зменшувати кількість петель зворотного зв'язку, враховувати ринкові вимоги та внутрішні можливості організації. Доведено, що інноваційний процес та комерціалізація нових технологій мають спільні й відмінні риси, що дозволяє аналізувати зазначені процеси як взаємообумовлені, проте не ідентичні поняття. Процес комерціалізації науково-технічних розробок визначено як комплекс організаційно-економічних заходів, спрямованих на отримання прибутку від ринкової реалізації наявних знань у певній сфері науки і техніки.

Теоретичне обгрунтування та структуризація процесу комерціалізації дозволили розробити модель комерціалізації науково-технічних розробок, яка надає додаткові можливості суб'єктам інноваційної діяльності отримувати прибуток та збільшувати вірогідність успішної реалізації проектів через комерціалізацію результатів проміжних стадій інноваційного циклу. Поліваріантність реалізації інноваційного процесу за вказаною моделлю дозволяє здійснювати комерціалізацію науково-технічних розробок на основі понад тридцяти схем залежно від ступеня його декомпозиції.

Організаційно-економічний механізм комерціалізації науково-технічних розробок є складним соціально-економічним явищем, сутність якого визначено на основі положень теорії систем і дослідженні природи господарських механізмів та інноваційних процесів. Виникнення організаційно-економічного механізму в інноваційній сфері є результатом постійного збільшення потреби виробництва в адекватній до вимог зовнішнього середовища формі впровадження у виробництво науково-технічних розробок. Організаційно-економічний механізм комерціалізації науково-технічних розробок є комплексом законів, закономірностей, факторів, принципів та методів формування та функціонування системи, яка покликана задовольняти чітко визначені суспільні потреби шляхом отримання комерційного ефекту від ринкової реалізації уречевленої форми нового знання, отриманого внаслідок цілеспрямованого наукового пошуку.

Структура механізму комерціалізації науково-технічних розробок характеризується організаційною та економічною складовими, органічне поєднання яких дозволяє суб'єктам господарювання отримувати прибуток через задоволення новою технологією визначеної суспільної потреби. Елементи організаційної складової представлені суб'єктами інноваційної діяльності та ієрархією їх підпорядкування, відносинами з приводу виробництва, розподілу та споживання інноваційної продукції, а також законами, закономірностями та принципами взаємодії зазначених елементів. Економічна складова характеризується еквівалентним обміном продуктами науково-технічної діяльності і представлена предметами та пропорціями обміну, венчурним капіталом, а також поняттям “комерційна ефективність”, яка є виміром ступеня досягнення мети функціонування механізму.