Німецька модель соціального ринкового господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський університет імені Лесі Українки

Реферат

на тему:

Німецька модель соціального ринкового господарства

Студентки Гапчук Г.О.

Луцьк 2014



Вступ

Поняття економічної системи має на увазі під собою упорядковану сукупність соціально - економічних та організаційних відносин між виробниками і споживачами благ та послуг, а так само стан суспільства на певному етапі його розвитку. Близьким поняттям є «економічний порядок», тобто сукупність всіх правил, що стосуються організаційної будови народного господарства і відбуваються в ньому, а так само сукупність установ, відповідальних за керівництво економікою, управління нею та надання економіці певної організаційної форми. Економічний порядок нерозривно пов'язаний з соціальним порядком, це поняття являє собою сукупність правил і норм, що регулюють соціальне становище індивідів і груп у суспільстві, а так само економічно обгрунтовані соціальні відносини між членами суспільства. Соціальний порядок переслідує певні цілі, в сучасній західній економіці, в тому числі і економіки Німеччини основними можна визначити наступні цілі соціального порядку:

· Розвиток і вдосконалення економіки, економічне зростання, розподіл виникаючих при цьому доходи відповідно до загальноприйнятих норм соціальної справедливості;

· Забезпечення найбільш повної зайнятості, тобто можливе уникнути безробіття;

· Вивільнення коштів для забезпечення потреб непрацездатного населення або непродуктивно працюючих членів суспільства;

· Забезпечення стабільної прийнятною купівельної спроможності, а головне недопущення інфляції;

· Забезпечення основних прав людини, спосіб їх реалізації та рівномірному поділу шансів на економічний розвиток особистості;

· Дотримання інтересів економічного і соціального характеру, забезпечення координації інтересів роботодавців і працівників, виробників і споживачів, індивіда і суспільства.

Особливу роль соціальні аспекти відіграють в економічному порядку, званому соціальним ринковим господарством або соціальною ринковою економікою. Соціальна ринкова економіка розглядається як середнє між неприборканим, позбавленим цілеспрямовано сформованого порядку, ринковим капіталізмом і тоталітарної адміністративно-командної економікою. Економічна концепція соціальної ринкової економіки спрямована на суміщення гарантованої правовою державою свободи, економічної свободи і принципами соціальної держави соціальної захищеності та соціальної справедливості. Свобода і справедливість - це основні постулати соціального ринкового господарства. Свобода полягає у свободі господарської діяльності людини. Справедливість виражена у справедливості розподілу благ і послуг принципі «добробуту для всіх». Термін соціальний означає:

· Ринкова економіка в силу своєї ефективності, тобто завдяки тому, що вона створює економічні передумови «добробуту для всіх», і надає економічні свободи, що обмежуються рамками недоторканності прав третіх осіб, носить соціальний характер;

· Ринкова економіка повинна обмежуватися там, де воно призвело б до соціально небажаних результатів або ж результати вільного економічного процесу повинні корегуватися, якщо вони, згідно з ціннісним уявленням суспільства, не є достатньо соціальними.

Виходячи з цього, соціальну ринкову економіку визначають як «ідея політичного упорядкування, метою якого є підключення суспільства, побудованого на конкуренції, приватній ініціативі з соціальним прогресом, забезпеченим саме продуктивністю ринкової економіки. На основі ринкового економічного порядку може бути створена різноманітна і всеосяжна система соціального захисту »(Мюллер - Армак).

Цілі соціального ринкового господарства Німеччини, переслідувані ще із заснування ФРН і кошти, які необхідно використовувати для їх досягнення у відповідності із загальною концепцією, можна охарактеризувати наступним чином:

1. Досягнення максимально високого добробуту

а) завдяки встановленню порядку конкуренції;

б) завдяки цілеспрямованому проведенню політики, орієнтованої на зростання і забезпечує його сталість на достатньому рівні з використанням таких економіко-політичних інструментів, які якомога менше обмежують економічну свободу;

в) завдяки забезпеченню повної зайнятості, прагнення до якої пояснюється соціальними причинами, оскільки вона дозволяє гарантувати дохід кожній особі, здатному і бажає працювати;

г) завдяки забезпеченню свободи зовнішньої торгівлі, вільному обміну валют і розширенню міжнародного поділу праці в межах світової економіки.

2. Забезпечення економічної ефективності і соціально- справедливої грошової системи, тобто особливо забезпечення стабільності цін.

а) завдяки існуванню незалежної центрального емісійного банку;

б) завдяки стабільності державного бюджету;

в) завдяки забезпеченню вирівнювання платіжного балансу і рівноваги у зовнішній торгівлі.

3. Соціальна забезпеченість, соціальна справедливість і соціальний прогрес, перш за все захист сім'ї, справедливий розподіл доходів і майна.

а) за рахунок досягнення максимального рівня соціального продукту як економічної основи соціальної захищеності;

б) завдяки створенню порядку здійснення конкуренції, так як вона зводить до мінімуму соціальну несправедливість і одночасно сприяє соціальному прогресу;

в) за рахунок державної коригування першо-початкового розподілу доходів і майна у формі виплати соціальної допомоги, пенсій і компенсацій, доплат за житло і т.п.

Досягнення цих цілей і визначає ступінь розвитку соціальної ринкової економіки.

Передумови виникнення соціальної ринкової економіки

Передумови розвитку в Німеччині соціальної ринкової економіки починаються вже в перше десятиліття після закінчення Другої Світової війни. Бурхливий розвиток та відродження Німецької (в той час як Німеччина) економіки вразило навіть економістів, це навіть називали «економічним дивом». Для початку варто описати післявоєнну ситуацію. Німеччина являла собою країну без сировини і продуктів, без функціонуючої транспортної системи, з морально пригніченим населенням, де голод і страх вбили надію на майбутнє. Політика союзників, під владою яких перший час перебувала Німеччина, на початку визначалася в основному міркуваннями помсти за позбавлення війни, що позбавило німців політико-економічної самостійності. Відповідно до цього був проведений демонтаж промислових установок, деякі види виробництва були заборонені, інші обмежені. Близько 20% промислових будівель і промислового інвентарю, 20-25% квартир, 40% транспортних споруд були знищені війною; 25% колишньої імперської території в кордонах 1937 р. довелося віддати. Німецьке майно за кордоном піддалося конфіскації. У загальній складності втрати німецького народного господарства в 50% від довоєнного рівня. Частина, що залишилася реального капіталу була в основному застарілої і зношеної.

У війні загинули приблизно 3,5 мільйона чоловік, 40% населення входило в число безпосередніх жертв війни, будучи постраждалими від військових дій, бомбардувань, біженцями або виселеними. Близько 60% населення страждали від сильного недоїдання. В умовах економічного хаосу, руйнування промисловості і товарного голоду, а так само керуючись своїми повоєнними цілями, досягнення яких передбачало наявність економічного контролю, союзники вирішили зберегти елементи адміністративної економіки, які залишилися до 1948 року. Це був розподіл за картками найважливіших продуктів харчування та інших предметів споживання, нормування та розподілу всіх основних матеріалів і сировини, положення про заморожування цін і заробітної плати, державний контроль за імпортом та експортом, фіксація цін на предмети зовнішньої торгівлі та контроль за валютою, приписи щодо виробництва і обов'язкова здача продуктів, що підлягають нормуванню.

Грошова система країни була непрацездатна. Від військового часу залишилася інфляція як результат непомірних військових витрат, процвітав чорний ринок, де ціни в десять - сто разів перевищували офіційно заморожені ціни.

Першою передумовою до виникнення соціального ринкового господарства стало підписання угоди про відновлення державності укладену в 1948 році західними союзниками, яке містило основні напрямки створення Федеративної Республіки. Нова політика західних союзників означала передачу загальнополітичних і економіко-політичних прав на самовизначення німецьким інстанціях, в особливості економічної адміністрації «Об'єднаної економічної області».

Наступним важливим кроком на шляху до ринкового господарства стала валютна реформа, яка одним ударом змінила перебіг економічних процесів в результаті її вже до 1953 року практично зник «чорний ринок», з'явилися товари, щосили відновлювалася транспортна система, закипіли будівельні роботи. Підйом почався стрімкими темпами і величезним розмахом практично у всіх сферах економічного життя Німеччини. Валютна реформа дала величезний поштовх економіці, можна сказати саме з неї почався вирішальний підйом в усьому господарстві Німеччини. Валютна реформа зробила можливим наступний крок на шляху до ринкової економіки - скасування адміністративної економіки. Держава зняла з себе функції безпосереднього контролю за економікою, залишивши їх тільки в деяких областях, що було обумовлено низкою соціальних причин.

Далі була дана свобода зовнішньої торгівлі і конкуренції, що було необхідно для вільного ціноутворення та формування платоспроможного попиту. Був встановлений ефективний контроль за монополіями і їх ціноутворенням, щоб перешкодити зловживанню економічною могутністю. Все це створило важливу законодавчу базу для побудови в ФРН соціальної ринкової економіки, але не можна забувати й про передумови політичних, а саме про політику неолібералів, на якій грунтувалося соціальне ринкове господарство, основним завданням яких було усвідомлене формування, заснованого на свободі, однак водночас соціально - орієнтованого суспільного, економічного і соціального порядку, забезпечуваного сильною державою. Вважалося, що держава, за якою хоч і визнається завдання контролю над монополіями, все ж таки повинна забезпечувати свободу швидше за рахунок політичного регулювання в галузі економічного порядку, формування порядку в економіці і суспільстві є законотворчим завдання, перед державою стоїть мета постійно працювати над тим, щоб ринковий порядок зберігався і поліпшувався. На основі цих ідей була розроблена концепція соціального ринкового господарства, основними авторами якого є професора Альфред Мюллер -Армак, Олександр Рюстов, Вільгельм Репке та Людвіг Ерхард. А заслуга втілення даної концепції в Німеччині належить Людвігу Ерхарду, але й не можна применшувати важливість роботи виконаної парламентом, федеральним урядом, Німецьким федеральним банком, населенням, який прагнув до відтворення країни.

Сучасна німецька економіка

За роки розвитку економіка Німеччини багато в чому змінилася, пройшовши шлях від відновлення ринкового господарства ФРН до розвиненої ринкової економіки сучасної об'єднаної Німеччини. Її сучасний стан можна охарактеризувати, використовуючи основні елементи соціально-економічного порядку: діючі в наш час правові засади, головні економіко- і соціально-політичні цілі та найважливіші інструменти, застосовувані для їх досягнення.

Правові основи. Право власності.

Обов'язковою правовою основою життя будь-якої країни є її конституція. Цією конституцією для Німеччини є Основний закон, який містить низку норм, якими економічний порядок повинен відповідати. Цей закон визначає такі основні рамки для формування економіки:

· Гарантує право на вільний розвиток особистості і забезпечує свободу споживання, свободу підприємництва, свободу виробництва і торгівлі, свободу конкуренції;

· Захищає від дискримінації за статевими, расовими, релігійними та іншими ознаками;

· Гарантує свободу утворення профспілок та об'єднань роботодавців;

· Гарантує свободу переміщення особистості, і не тільки на території своєї країни, але і гарантує право на вільну еміграцію;

· Гарантує свободу вибору професії та робочого місця, а так само особисту свободу пересування;

· Гарантує приватну власність, у тому числі і на засоби виробництва, але так само і зобов'язує власника до соціального користуванню власністю;

· Робить можливою в певних умовах передачу земельної власності, природних ресурсів і засобів виробництва в суспільну власність;

· Розподіляє фінансово-політичні повноваження між федераціями, землями і громадами;

· Являє собою основу глобального управління, передбаченого законом про сприяння стабільності та зростання в економіці.

Таким чином, Основний закон містить велику кількість фундаментальних прав і правових норм, які гарантують основні економічні права. Він визначає поєднання гарантій свободи на користування індивідуальними правами з обмеженням свобод у рамках компенсує системи, регульованої соціальною державою. Тим самим Основний закон виключає як некероване, з соціальної точки зору, ринкове господарство, так і всяку різновид економіки, керованої державою.

Основний закон визначає основні права і свободи, але крім нього існує велика кількість інших законодавчих актів, службовців правовою основою економічного і соціального порядку Німеччини. Основними з них є закон проти обмеження конкуренції, закон про Німецький федеральний банк, закон про кредитну систему, закон про тарифні договорах, закон про зовнішню торгівлю, закони про соціальне страхування, сільськогосподарські закони про ринковий порядку.

Одним з основоположних принципів ринкової економіки є можливість володіти приватною власністю. Власність являє собою право вільно, тобто відповідно до самостійним рішенням, розпоряджатися економічними благами і користуватися економічними правами. Власність лежить в основі всієї економічної системи і визначає мету виробництва, характер розподілу, обміну та розмір споживання. У ринковій економіці до приватної власності відносяться не тільки володіння домашнім господарством і житлом, але також і земельною власністю, володіння грошима у всіх формах, володіння засобами виробництва. Приватна власність має функції підвищення добробуту, забезпеченості, свободи і незалежності, підвищує економічну захищеність, дає можливість розпоряджатися майном, збільшує свободу дій власника. Стимулює підвищення продуктивності, так як зацікавленість власників у тому щоб зберегти і примножити власність спонукає їх до того, щоб дбайливо ставиться до неї, раціонально її використовувати, таким чином, сприяючи збереженню і примноженню економічних цінностей, забезпечує конкуренцію і прогрес.

Право на володіння власністю гарантується в Німеччині Основним законом, згідно з яким як приватні особи, так і юридичні особи мають право придбавати та використовувати власність на свій розсуд відповідно до законодавства. Однак водночас закон фіксує і «соціальні зобов'язання», пов'язані з власністю, а саме: «Власність тягне за собою зобов'язання. Користування нею повинно служити для добра всього суспільства». Це означає, що право розпоряджатися власністю на власний розсуд обмежується в інтересах загального блага. Законодавчо визначені і межі власності, щоб її використання не порушувало прав третіх осіб. Існує цілий ряд правових положень щодо забезпечення соціальної функції власності, наприклад положення про тривалість робочого дня, положення про захист від необґрунтованого звільнення або виселення і т.д.

Найбільш важливою особливістю політики, що проводиться в Німеччині у сфері власності, є протидією необгрунтованої концентрації в руках держави, фірм і приватних осіб шляхом нарощування загальної кількості власників.

Грошові відносини. Валюта.

В економіці будь-якої розвиненої країни працездатність і стабільність суспільного і політичного порядку в чому залежить від працездатності та стабільності грошового порядку. Пристрій грошового обігу має величезне значення для економічного і соціального ладу країни в силу певних причин.

Перша причина полягає в тому, що гроші в економіці, в якій не відбувається розподілу благ між господарськими суб'єктами адміністративними методами, забезпечують їх власникові право купувати ті товари та послуги, які він вважатиме за потрібне. Таким чином, власник грошей є носієм економічної влади, тобто він може домогтися здійснення своїх побажань, якщо вони залежать від його здатності розпорядженні економічними благами. У зв'язку з наявністю потенціалу влади, пов'язаного з володінням грошима, можливість створення грошей і випуску їх в обіг повинна контролюватися, тому центральні емісійні банки, як установи, що забезпечують створення грошей, знаходяться в підпорядкуванні в уряду, але підкоряються лише закону, тим самим, доводячи відмова держави від того, щоб використовувати гроші як джерело економічної влади.

Другою причиною є те, що на поділі праці гроші беруть участь у всіх операціях з товарами, послугами та майном. Використання грошей в якості засобу обміну припускає, що господарські одиниці готові приймати передбачені законом платіжні кошти в обмін на товари і послуги. Стабільність грошової системи є також передумовою для працездатної кредитної системи. Якщо між моментом отримання кредиту та моментом його повернення мала місце інфляція, то кредитор одержує назад кошти, що мають меншу купівельною спроможністю, ніж у момент надання кредиту, що має своїм наслідком зниження готовності до кредитування. У той же час позичальник виграє щодо купівельної спроможності. І навпаки у разі підвищення вартості грошей виграє кредитор, а позичальник зазнає збитків. Таким чином, грошовий порядок має і соціальне значення, а саме: кредитори, позичальники і власники грошей отримують прибутку і зазнають збитків в залежності від зміни грошової вартості. Соціальні труднощі пов'язані в першу чергу із зменшенням грошової вартості. Особи, які отримують грошові доходи виявляються в програші, якщо їхні доходи зростають повільніше, ніж рівень цін. Тому грошовий порядок в кінцевому підсумку має вплив і на соціальну обстановку.

Все це вказує на те, що створення і регулювання купівельної спроможності можуть бути довірені лише установі, яка не може отримати для себе вигоди з грошової і кредитної політики, і не може зазнати від неї збитків, тобто ця установа не має залежати від уряду, але і не повинно ставитися до сфери приватного банківського або кредитної справи. Тому найважливіше установа для грошового ладу Німеччині - це Німецький федеральний банк, а найважливіший для грошового обігу закон - це закон про Німецький федеральний банк. Згідно з цим законом «Німецький федеральний банк володіє винятковим правом випуску банкнот для області, якої стосується дію цього закону... Вони є єдиним необмеженим законним засобом платежу». Межі грошової і кредитної політики, яку може проводити сам федеральний банк так само визначені законом, де говориться, що Німецький федеральний банк регулює «на основі валютно-політичних повноважень, наданих йому, згідно цього закону, циркуляцію грошей і кредитування економіки і забезпечує через банки платежі всередині країни і за кордоном ». Незважаючи на незалежність Німецького федерального банку, існує його тісний взаємозв'язок з урядом Німеччини. Необхідність цього також описана в законі: «Німецький федеральний банк повинен консультувати уряд з питань, що мають велике значення для валютної політики, і повинен надавати йому інформацію на його прохання. Члени федерального уряду мають право брати участь у засіданнях ради центрального банку... Федеральний уряд має привертати президента Німецького федерального банку до роботи з обговорення питань, що мають значення для валютної політики ». Валютну та кредитну політику банку визначає рада центрального банку. В даний час рада центрального банку складається з 16 президентів центральних банків земель. Президент, віце-президент і члени директорату призначаються федеральним президентом за пропозицією федерального уряду, причому уряд повинен врахувати думку ради центрального банку. Узагальнюючи вищесказане можна назвати федеральний банк найважливішою політичною інстанцією Німеччині поряд з парламентом і урядом. Йому доручено піклується про постачання німецької економіки грошима і її кредитуванні. Тим самим він робить вплив на ринки, найважливіші для розвитку економіки - грошовий ринок і ринок позичкового капіталу.

В економічній системі, заснованої на принципі свободи економіки, також неможливо відмовитися від законодавчого регулювання кредитної справи у зв'язку з важливістю сфери кредитування і тими небезпеками, які загрожують народному господарству при недостатньому нагляді за кредитуванням. Цю функцію виконує закон про кредитну систему. Він обмежує свободу підприємництва для кредитних інститутів шляхом встановлення загальних умов, за дотримання яких несе відповідальність федеральне відомство нагляду за кредитною системою, що знаходиться в Берліні. Відомство виконує наступні функції:

· Видача та скасування дозволів на заняття банківським бізнесом;

· Контроль за наданням кредитів;

· Контроль над оснащеністю кредитних інститутів основним капіталом і ліквідними коштами, а також розробка основних принципів визначення оснащеності власним капіталом і ліквідними засобами;

· Усунення в кредитній системі недоліків, «ставлять під загрозу збереження майнових цінностей, довірених кредитним інститутам, що ускладнюють нормальне проведення банківських операцій чи здатні викликати серйозні негативні наслідки для економіки в цілому».

Коротенько кредитну справу Німеччині можна представити таким чином: домінуюче становище займають ощадні каси і кредитні банки. Лише на шість провідних великих банків припадає 9% суми активів. Більшість банків є універсальними, тобто вони здійснюють всі види банківських операцій і конкурують з іншими банками, як борючись за гроші вкладників, так і в плані досягнення своїх спільних цілей.

Фінансове законодавство.

Фінансове законодавство країни регулює отримання фінансових коштів, розпорядження ними та розподіл їх між носіями державної влади. У Німеччині цю функцію виконує Основний закон. Він визначає поділ повноважень і завдань між федерацією і землями і передбачене общинним законодавством земель поділ повноважень і завдань між землями, районами та громадами, розподіл коштів, необхідних для вирішення державних завдань. Можна навести деякі положення, щодо цієї області:

· Федерація і землі окремо здійснюють витрати, необхідні для виконання їх завдань;

· Якщо землі діють за дорученням федерації, то витрати, пов'язані з такою діяльністю несе федерація;

· Федеральні закони, що передбачають грошові витрати, і встановлюють, що частина витрат припадає на землі, потребують схвалення з боку бундесрату;

· Для запобігання порушення загальної рівноваги, стимулювання економічного зростання або вирівнювання відмінностей у рівні економічного розвитку федерація може надавати землям фінансову допомогу;

· Федерація користується виключним правом видання законів, що регулюють митні збори та фінансові монополії;

· Землі мають право видання місцевих законів, що передбачають стягнення місцевих податків;

· Федерація і землі спільно отримують надходження від прибуткового податку з обороту. З надходжень від прибуткового податку і корпораційного податку федерація і землі отримують половину.

Такий розподіл коштів в силу різної ситуації в землях призводить до виникнення більш-менш значних відмінностей в області доходів. Дані відмінності у свою чергу тягнуть за собою різну оснащеність земель колективними благами. Ці відмінності не повинні бути занадто великими, щоб не виникало надмірно великих розбіжностей в можливостях громадян. Якщо різне розподіл коштів, то це можна досягти тільки тоді, коли вирівняні відмінності у фінансових можливостях окремих регіонів і громад. Тому Основний закон передбачає забезпечення спеціальним федеральним законом фінансового вирівнювання між сильнішими або слабшими у фінансовому відношенні землями, яке повинне враховувати фінансові можливості та фінансові потреби земель.

Прийнятий у 1976 р. закон про сприяння стабільності та росту економіки зобов'язує «враховувати при проведенні заходів економічної та фінансової політики вимоги збереження загальногосподарського рівноваги. Дані заходи слід проводити таким чином, щоб вони в рамках ринкової економіки сприяли підтримці стабільності рівня цін, високої зайнятості і зовнішньоторговельному рівноваги при забезпеченні постійного і розумного економічного зростання ». Законом надаються інструменти впливу, що дозволяють протидіяти поведінки земель і громад, що порушує кон'юнктуру і перешкоджає економічному зростанню.

Регулювання конкуренції.

Конкуренція сприймається не тільки як економічний термін. Насправді конкуренція присутня у всіх сферах життя людини. Без неї, що розуміється як прагнення, як мінімум, не відстати від інших, що йдуть до однієї і тієї ж мети і, по можливості, перевершити їх, можна було б обійтися тільки при абсолютно достатній кількості готівкових коштів для задоволення духовних, культурних та фізичних потреб, тобто за відсутності бажання перевершити інших, помірятися з ними силами. Насправді конкуренція була і є скрізь і завжди, змінюється лише її форма та величина. У Німеччині закон про заборону обмежень конкуренції був прийнятий в 1957 році і отримав назву «Основний закон соціального ринкового господарства». Сама назва цього закону говорить про важливість ролі, яку відіграють засновані на конкуренції економічна система і порядок, що регулює конкуренцію як інструмент управління соціальним ринковим господарством. Тим не менш, у Німеччині існує порядок, який регулює конкуренцію, який покликаний забезпечити досягнення внутрішньогосподарських, соціальних, зовнішньополітичних та неекономічних цілей. Можна визначити основні з цих цілей:

1. Забезпечення економічного зростання.

Досягнення цієї мети передбачає, по-перше, оптимальну реалізацію факторів виробництва у відповідному місці їх застосування. І, по-друге, використання фактора виробництва в тому місці, де йому гарантовано максимальний ефект. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки за допомогою системи розподілу доходів, яка винагороджує фактори виробництва в залежності від їх ефективності.

Економічно зростання забезпечується в наступних випадках:

· Якщо підприємці будуть вільні у виборі місця розміщення своїх підприємств;

· Якщо при виборі методу виробництва підприємці будуть вільні;

· Якщо буде забезпечена свобода професії і місця роботи, тому що в цьому випадку працюючі отримують можливість вибору місця роботи з найбільш сприятливими умовами праці;

· Якщо зводиться до мінімуму обмеження на свободу на розміщення своєї власності, тому що при цьому створюються передумови для найбільш вигідного розміщення коштів виробництва.

Однак нічим не обмежена свобода формування доходу може завдати значної соціальний збиток, з цього існують деякі обмеження в ім'я більш високих цілей, таких як соціальна справедливість, охорона навколишнього середовища, стабільність зайнятості, захист інтересів непрацездатних і т.д. Таким чином, виходить, що забезпечення самостійного господарювання з опорою на конкуренцію не повинно суперечити соціальним цілям.

2. Сприяння технічному прогресу.

Принцип конкуренції не може виходити з факту наявності потреб, коштів задоволення попиту і виробничої техніки. При цьому необхідно врахувати, що ставиться завдання виявлення потреб, придбання і розширення знань про засоби задоволення попиту, тобто знаходження нових засобів задоволення попиту та виробничої техніки, тобто виявлення, розширення та здійснення наукових і технічних можливостей прогресу. При конкуренції кожне підприємство, вільний у виборі виробничої техніки, місця розміщення виробництва, щодо випуску виробів, встановлення цін і визначення ринків збуту постійно пробує нові рішення в пошуках успіху. Чим більше таких спроб, тим вище шанси виходу на ефективне вирішення відповідної проблеми. Оскільки підприємства, які отримують максимальний прибуток, найкраще пристосовуються до пропонованих їм вимогам і оскільки і оскільки інші що у конкурентній боротьбі, щоб залишитися на плаву, вимушені імітувати цю пристосовність, породжуваний провідними підприємствами прогрес поширюється і служить всьому суспільству. У цьому відношенні конкуренція покликана:

· Збагачувати суспільство знаннями про потреби і засоби задоволення попиту, які мають мільйони господарських об'єктів у якості споживачів і робочої сили, знаннями, накопиченими тисячами комерсантів, інженерів і підприємств;

· Стимулювати застосування цих знань;

· Сприяти поширенню в суспільстві оптимальних рішень відповідних проблем.

При концентрації економіки і наявності конкуренції гарантується використання і широке поширення прогресивних знань, тому якщо новітньою інформацією не скористається один, то цей ні за що шанс не упустить інший. Звичайно, основний внесок у науково-технічний прогрес вносять великі підприємства з багатою матеріально-технічною базою. Тим не менш, основоположними принципами конкуренції повинні бути деконцентрація економічних рішень на основі загальності та запобігання змови про використання чи невикористання певних знань. Конкуренція забезпечує більш різноманітний і масштабний науковий, технологічний, економічний прогрес, ніж висока ступінь концентрації, яка, як правило, рівнозначна обмеження конкуренції.

3. Управління виробництвом за допомогою господарських суб'єктів.

Свобода споживання та виробництва як суттєвий елемент конкуренції дозволяє постачальникам товарів та послуг пропонувати те, з чим вони можуть розраховувати на максимальний успіх у покупця. Оскільки постачальники пропонують споживачам альтернативні товари і послуги різної якості за різними цінами і їм надається право вибору на альтернативній основі, спрямованість виробництва визначається саме побажаннями споживачів. Свобода виробництва, свобода вибору ринків збуту і свобода споживання створюють передумови для того, численні економічні одиниці з'ясовували попит і пропонували такі товари та послуги, які здатні значно поліпшити їхнє економічне благополуччя. Заснований на волі економічний порядок утворюється тим, що не тільки в політичному, але й в економічному відношенні громадяни самостійні і самі можуть приймати рішення як розпорядитися своїм доходом, які товари й у якій кількості споживати або купувати, на які пропозиції виробників звертати увагу, в якій професії і на якій роботі забезпечити свій дохід і де жити. Послідовна політика з регулювання конкуренції є високоефективним інструментом, який повинен запобігти ухиленню підприємств від соціального і економічного контролю з боку ринку, а також ослаблення позицій споживачів.

4. Забезпечення економічної та соціальної стабільності.

Порядок, який регулює конкуренцію, не повинен ставити під удар ще одну мету - досягнення певного ступеня економічної і соціальної стабільності. Отже, конкуренція не повинна бути настільки інтенсивною, щоб, наприклад, викликати коливання зайнятості або постійно приводити до перепадів в роботі сільського господарства. Процес конкуренції повинен здійснюватися помірно і під контролем, насамперед у соціальній сфері, щоб у результаті такої конкуренції мінімальне число людей було позбавлено засобів до існування або залишилися безробітними. Тому, зокрема, можливості звільнення працюючих дуже обмежені і тому ж, поряд з іншими причинами, стабілізуються ціни в сільському господарстві.

5. Досягнення і забезпечення соціальної справедливості.

Ця мета досягається за допомогою конкуренції кількома способами:

· Оскільки конкуренція забезпечує більше зростання соціального продукту, ніж будь-який інший принцип організації, створюються великі можливості для соціального перерозподілу, тобто для поглибленої реалізації принципу соціальної справедливості.

· Якщо суспільство віддає перевагу справедливості по праці, що доповнюється справедливістю за потреби, конкуренція сприяє поглибленню справедливості в тій мірі, в якій конкуренція розподіляє доходи по продуктивної внеску окремих факторів у створення соціального продукту.

· Соціальна справедливість - це не тільки справедливість у сфері розподілу. Вона включає в себе також вимоги до держави про рівномірний розподіл послуг, прав і обов'язків, які держава надає чи покладає на своїх громадян. Рівні права для всіх в економічній сфері означають, що всі повинні мати право домагатися соціального та професійного становища у відповідності зі своєю придатністю, а при відповідному підтвердженні своїх реальних можливостей і займати це положення.

В умовах такої суспільної системи ймовірність реалізації справедливого порядку більше, ніж там, де цілі суспільства, людської діяльності, виробництво, зарплати і ціни фіксуються централізовано і де визначення найкращого добробуту не реалізується через механізм конкуренції.

Закони, що регулюють конкуренцію.

Там, де є конкуренція, тобто де є нестача і не всі здатні досягти однієї і тієї ж мети, надлишок для одного завжди означає недолік для іншого. Така ситуація може легко породити неприязнь і ворожнечу. Цілком зрозумілою видається спроба недобросовісними способами, які суперечать комерційним традиціям і доброго тону, перешкодити конкурентам у досягненні мети, щоб тим самим забезпечити перевагу для самого себе. Для захисту інтересів різних сторін покликані закони, що регулюють відносини між людьми в процесі конкуренції. німеччина соціальний ринковий господарство

1. Закон про недобросовісну конкуренцію.

Цей закон ставить за мету забезпечення і захист добросовісної конкуренції, а так само боротьбу з її негативними проявами. Він захищає від недобросовісних дій конкурента, за які на останнього може бути покладено зобов'язання по відшкодуванню завданих збитків. Недобросовісними вважаються такі дії як:

· Вплив на клієнта шляхом обману і вводить в оману інформації;

· Підробка чужих товарних знаків;

· Доставка незаконних товарів, що ставить одержувача в неприємне і скрутне становище;

· Порівняльна реклама з елементами критики на адресу конкурента;

· Затвердження і розповсюдження сумнівних відомостей про конкурента;

· Бойкот, тобто відбувається з ініціативи третіх осіб ізолювання господарського суб'єкта від звичних ділових відносин.

· Збивання цін при дозволених законом єдиних картельних цінах.

2. Закон про правове регулювання Загальних умов укладання угод.

Даний закон являє собою значний аспект політики захисту прав споживача. У своїй головній частині закон оголошує нечинними положення, «якщо вони, кидаючи виклик заповідям добросовісної поведінки, неналежним чином завдають шкоди партнерові по договору» і не допускає включення до тексту угоди положень, які, судячи з обставин настільки незвичайні, що «передбачений договором партнер споживача не зобов'язаний з ними рахуватися ».

3. Закон про знижки.

Цей закон регулює розміри допустимої знижки для кінцевого споживача. Як правило, вони складають не більше 3%. Мета закону полягає в тому, щоб дати споживачеві чіткі зіставлення цін, які виявляються спотвореними, якщо знижки при продажу кінцевому споживачу будуть істотно відрізнятися один від одного. Допущення безмежної конкуренції у встановленні знижки призвело б до конкуренції у встановленні знижки замість конкуренції в області цін.

4. Положення про премії, які додаються до покупок.

«Премія» в даному випадку - це товар або послуга, яку споживач отримує як додаток до товару, що купується з метою сприяння збуту. Подібно до того, як закон про знижки націлений на те, щоб ціна і якість залишалися переважаючими засобами конкуренції і не маскувалися іншими додатковими послугами, положення про премії служить запобіганню завуальованій подачі основного результату праці шляхом надання додаткових послуг у вигляді премій до покупок. Тому премії повинні пропорційно співвідноситися з основним результатом праці і припустимі лише у певному випадку.

5. Закон про товарні знаки.

Даний закон відіграє дуже важливу в конкуренції роль, а саме, забезпечує власникові товарного знаку чи марки захист від його підробки або зловживання ним іншими особами. Тим самим покупець одночасно отримує гарантію походження товару.

6. Закон про патенти.

Відповідно до цього закону патенти видаються на нові винаходи, що можуть отримати промислове використання. Згідно з положенням про патенти тільки володар патенту в праві визначати технічну сферу використання предмета зображення, запускати його у виробництво, тиражувати на комерційній основі або використовувати практично. Економічне значення цього закону полягає в наданні винахіднику або власнику винаходи строком не менше 20 років захищеної законом монополії на використання свого винаходу чи технології.

У Німеччині визначені наступні принципом, яким повинна відповідати конкуренція:

· Добросовісність;

· Акцент на конкуренцію в області цін і якості;

· Чітко виражені гідності пропонованого товару, а саме щодо ціни і щодо відмінностей конкретної пропозиції від пропозицій інших фірм;

· Диференціація продукту за допомогою юридично захищених товарних знаків і марок;

· Стримування конкуренції шляхом створення обмежених товарними знаками і патентами юридично визнаних монополій.

Більшість політичних установок і домінуючі в Німеччині механізми з охорони конкуренції знайшли відображення в законі від 1957 р. про заборону обмежень конкуренції. Цей закон у Німеччині не мав «попередників» і означав розрив з існувала десятиліттями правовою традицією картелів.

Праця і соціальні відносини.

Однією з найважливіших завдань порядку в сфері праці і соціальних відносин в умовах соціальної ринкової економіки є недопущення того, щоб людина, як фактор виробництва в економіці перетворювався в інструмент. Необхідно щоб у процесі здійснення економічної діяльності дотримувалися і вдосконалювалися особисті немайнові права. Тому в лад у сфері праці і соціальних відносин передбачає захист і турботу про здоров'я, людську гідність і право на розкриття людської особистості. Норми соціального захисту розділені на напрями:

1. Нормування захисту працюючих за наймом:

· Захист від небезпек або охорона праці;

· Гарантії щодо тривалості робочого часу;

· Гарантованість робочого місця.

2. Нормування щодо статуту підприємства чи фірми:

· Закон про статут підприємства. Поширюється на всі приватні підприємства з числом працюючих не керівного складу 5 і більше. Статут підприємства розписує взаємні зобов'язання роботодавців і працівників

· Закон про участь працюючих за наймом у діяльності спостережних рад;

· Закон про участь працюють за наймом в управлінні підприємством.

3. Нормування в області ринку праці:

· Посередництво в пошуках роботи, консультація по вибору професії та система забезпечення зайнятості;

· Тарифні договори, рішення трудових суперечок і погоджувальна діяльність;

· Страхування і виплати по безробіттю;

· Політика повної зайнятості.

4. Система соціального страхування:

· Страхування від нещасного випадку;

· Страхування на випадок хвороби;

· Пенсійне страхування робітників та службовців;

· Пенсійне страхування осіб, непрацюючих за наймом;

5. Соціальна допомога.

6. Соціальна політика житлового будівництва та житловий ринок.

7. Допомога сім'ям.

8. Допомога в отриманні освіти.

9. Трудові та соціальні суди.

Всі ці положення закріплені відповідними законодавчими актами та служать принципами соціальної справедливості в умовах ринкової економіки, покращуючи соціальну захищеність населення.



Висновок

Таким чином, можна простежити шлях Німеччини від розрухи і дійсно нульової точки до сучасного високорозвиненому державі з розвиненою соціальною ринковою економікою. Старанні, кваліфіковані робітники, збройні технічними та трудовими навичками, іноземна допомога, інше сприяння економічному розвитку Німеччини дали потужний поштовх розвитку економіки. Подальшому її розвитку сприяв цілий ряд політичних, економічно і соціальних факторів, серед яких важливу роль відіграють економічні свободи, які соціальне ринкове господарство надає підприємцям-телям, які працюють за наймом і споживачам. Не останню роль зіграли зусилля парламенту і уряду в галузі економічного і політичного порядку, а також політико-економічного законодавчого процесу.

Прогресивна система конкуренції, розвинена соціальна структура зробили свою справу. Було створено господарство, засноване на свободах як особистих, так і економічних, у якому людина виступає не як «інструменту» виробництва, а сприймається як особистість, має права, соціальні гарантії. Соціальна ринкова економіка на прикладі Німеччини продемонструвала свою ефективність і можна з упевненістю сказати, що соціальна ринкова економіка забезпечує більший технічний, цивілізований, економічний і соціальний прогрес, ніж будь-які інші менш вільні і соціально орієнтовані економічні структури.



Список літератури

1. А. С. Булатов, Економіка М., 1999.

2. Хайнц Ламперт, Соціальна ринкова економіка. Німецький шлях. М.: Справа, 1994.

3. Вечканов Г.С., Пуляєв В.Т., Коротка економічна енциклопедія, С-Пб.: Петрополіс, 1998р.

4. А. І. Добринін, Тарасевич Л.С., Економічна теорія, С-Пб.: Пітер, 1999.

Размещено на Allbest.ru

...