У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, обґрунтовано наукову новизну, виділено особистий внесок дисертанта в наукові результати, їх теоретичне і практичне значення.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні основи соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки” - розглядаються теоретичні аспекти соціальної політики, зокрема її захисної функції, розкрито сутність і уточнено категоріальний апарат соціального захисту та наукові підходи до його дослідження, проаналізовано систему показників, що виступають соціально-економічними індикаторами рівня життя і стану захищеності населення.

В умовах становлення ринкової економіки Україна, яка конституційно задекларувала соціальну спрямованість свого розвитку, бере на себе зобов'язання і відповідальність виступати реальним гарантом соціальних прав своїх громадян і формувати законодавчу базу соціального захисту населення, регулювати соціальну компенсацію певним категоріям з метою уникнення конфліктів внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів, підтримувати безпеку і умови життєдіяльності громадян. В цьому полягає захисна функція соціальної політики.

На думку автора, доцільними напрямами використання досвіду соціальної політики, втіленого у відповідних зарубіжних моделях соціального захисту населення, поряд із створенням правових і соціально-економічних умов забезпечення засобів існування працездатним громадянам за рахунок особистого трудового вкладу, економічної самостійності і підприємливості, а соціально вразливим категоріям - за рахунок держави, принциповим є такі: підвищення платоспроможності населення з метою більш повного використання державних механізмів соціального захисту шляхом забезпечення продуктивної зайнятості, зростання доходів та обмеження безробіття; посилення регіональних важелів та механізмів самоврядування в реалізації завдань соціального захисту; забезпечення запобіжних заходів у подоланні бідності; формування свідомості населення на самозахисну орієнтацію.

Ефективність реалізації захисної функції соціальної політики обмежують:

низькі фінансові можливості державного і місцевих бюджетів;

недосконалість законодавчої і нормативно-правової бази з соціального захисту населення;

нерозвиненість системи соціального страхування;

невідповідність державних соціальних стандартів рівню прожиткового мінімуму;

недосконалість управління соціальним захистом.

З переходом до ринкових умов суттєво змінюються функції суб'єктів політики соціального захисту. Раціональний розподіл компетенцій між центром і регіонами дозволяє оптимізувати дію державних механізмів із врахуванням місцевих можливостей, але при одночасному застосуванні соціальних трансфертів не знімається проблема регіональних розбіжностей. У зв'язку з цим, в роботі обґрунтовано застосування основних принципів побудови соціального захисту населення, які необхідно доповнити наступними:

поєднання державних, комерційних і добровільних засад у соціальному забезпеченні;

запровадження механізму складання соціальних бюджетів як засобів збалансованості доходів і витрат.

Сучасну соціальну політику пропонується розглядати як системну єдність двох взаємозалежних і взаємодоповнюючих напрямів дії, а саме: соціального розвитку і соціального захисту. Теоретичну посилку концепції захисної функції соціальної політики доцільно будувати на засадах досягнення соціально прийнятного життєвого рівня і врегулювання його гарантій відповідно до соціальних стандартів та нормативів (Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Захисна функція соціальної політики є основною у кризових станах економіки, в яких соціально-економічна ситуація призводить до надмірного неспівпадіння суспільних потреб з можливістю їх задоволення, тобто супроводжується виникненням соціальних дефіцитів.

Практика свідчить, що кількісне розширення соціальних дефіцитів є особливо небезпечним при наближенні до гранично-допустимого рівня (табл. 1).

Таблиця 1 Співвідношення гранично-допустимих і фактичних показників соціального розвитку в Україні

Зменшення, або стабілізація дистанції, що об'єктивно склалась між необхідним і дійсним рівнем забезпечення захисних потреб в соціально прийнятних рамках визначає міру ефективності соціального захисту.

Автор вважає, що у загальному вигляді система соціального захисту повинна включати наступні елементи: гарантії (правові, економічні, соціальні); ресурси (фінансові, природні, інформаційно-інтелектуальні); механізми (законодавчі, фіскальні, страхування, кредитування, організаційні); інструменти (бюджетні, позабюджетні, фонди гуманітарної допомоги, інформаційні технології, програмно-цільові засоби, соціальне партнерство); інституції (державні, громадські, міжнародні); моніторинг стану соціальної захищеності.

Саме поняття соціального захисту населення доцільно розглядати у вузькому та широкому значенні. В стислій дефініції соціальний захист виступає як державно-регіональна система підтримки соціально прийнятного рівня життя населення.

В більш розгорнутому і деталізованому визначенні соціальний захист населення - це солідарна, державно-регіональна, багатофункціональна система підтримки благополуччя населення на рівні, не нижчому від діючих стандартів і нормативів, яка попереджує нагромадження соціальних дефіцитів з метою досягнення суспільної стабільності на основі використання механізмів законодавчого, економічного, інформаційного та організаційно-програмного забезпечення. Вона має охоплювати соціальне страхування, державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету, соціальну допомогу та соціальну підтримку непрацездатних громадян за рахунок державного і місцевого бюджетів.

У другому розділі “Дослідження соціально-економічних індикаторів рівня життя” аналізується сукупність показників, які обумовлюють рівень життя та соціальної захищеності населення, зокрема: рівень та динаміка зайнятості населення України, грошові доходи, оплата праці та пенсії населення, грошові витрати тощо.

Проведений аналіз стану та оцінки рівня і динаміки соціально-економічних індикаторів показує, що в найближчі 5-10 років відбудеться суттєве зменшення трудового потенціалу у зв'язку із скороченням населення молодших та найбільш активних вікових груп з одного боку при одночасному виході на пенсію населення у віці 45-54 роки (за умов, що за цей період не буде переглянуто межі пенсійного віку). Такі структурні зрушення призведуть до посилення навантаження непрацездатними громадянами на працюючих членів суспільства і, як наслідок, викличуть у цілому більшу потребу в їх соціальній підтримці. Доцільно окремо враховувати вказане навантаження з боку підлітків та осіб пенсійного віку, оскільки, з точки зору соціального забезпечення та захисту це пов'язано з різними джерелами фінансування.

Оскільки зайнятість працездатного населення є основною передумовою формування доходів населення, в роботі вона розглядається як головний чинник соціального захисту. Негативні тенденції, котрі склались в динаміці зайнятості в галузях економіки на початку та в середині 90-х років, впливають на сучасний стан формування зайнятості і матимуть свої наслідки в найближчі роки. У зв'язку з цим особливої ваги набувають заходи, спрямовані державою на досягнення повної продуктивної зайнятості, вдосконалення структури наявних робочих місць (ліквідація неконкурентоспроможних, модернізація існуючих, введення нових) з врахуванням структурної зміни в сферах економіки, галузях, підприємствах, реального захисту прав кожного громадянина на працю та її оплату.

Значною мірою рівні зайнятості та безробіття впливали на формування доходів населення як основного джерела фінансового забезпечення складових механізму соціального захисту (табл. 2). В цілому грошові доходи населення з 1998 по 2002 рік зросли з 1081,0 грн. до 3388,2 грн. в розрахунку на одну особу, у тому числі номінальна заробітна плата зросла з 153,49 грн. в середньому обчисленні за місяць до 376,38 грн. Середньомісячний розмір пенсії збільшився з 60,55 грн. до 136,55 грн.

Таблиця 2 Доходи населення та їх структура (кумулятивно з початку року)

Починаючи з 2002 р., змінилась методологія визначення доходів і витрат населення. Це пояснюється тим, що під впливом ринкових трансформацій стали іншими джерела утворення доходів, що зумовило перерозподіл їх структурних складових. Зокрема, у 2002 році частка заробітної плати скоротилась в доходах до 41,0%, але з'явилась категорія "прибуток та змішаний доход", які склали в цьому ж році 16,8%. В структурі доходів показуються також доходи, одержані від власності та ін. Найбільш повно структура доходів подається, починаючи з січня 2003 року з розбивкою по місяцях (табл. 3).

Таким чином, визначення доходів за новою методологією обчислення згідно джерел формування в ринкових умовах відображає більш широку соціальну базу їх утворення, що визначає напрями вдосконалення структури соціального захисту (заробітна плата, доходи від власності, соціальні допомоги і соціальні трансферти) і формує напрями витрат та заощаджень населення.

Таблиця 3 Зміна в структурі доходів населення

За 2000-2002 рр. грошові витрати та заощадження на душу населення зросли з 1061,1 грн. до 2112,8 грн. За ці роки мала місце тенденція перевищення доходів над витратами, що в аспекті соціальної захищеності свідчить про появу у населення можливостей до заощаджень, які за цей період зросли удвічі. Це підтверджується приростом вкладів громадян в комерційних банках та заощаджень в цінних паперах. У структурі витрат та заощаджень зросли витрати на придбання товарів та послуг, які на початку 2003 р. складали 90,6% (у 2001 р. - 75,7%). У 2002 р. 88% усіх домогосподарств були із середньодушовими грошовими витратами до 300 грн., тобто нижче прожиткового мінімуму (табл. 4).

Співвідношення грошових доходів населення на одну особу за місяць до прожиткового мінімуму в середньому по Україні в 2002 р. становило 60,2%, а в окремих областях дорівнювало навіть 28,7%. Це свідчить про низький життєвий рівень населення, спричинений відставанням розмірів заробітної плати та соціальних допомог значної частини населення від прожиткового стандарту.

Середньомісячна заробітна плата в розрахунку на одного працюючого в 2001 р. дорівнювала 311 грн., що становило 93,9% до прожиткового мінімуму (331,05 грн.). Реальна заробітна плата була ще нижчою і у середньому складала 300,7 грн. при значних коливаннях по регіонах і галузях. При цьому значна частина заробітної плати нараховувалась без своєчасних виплат. У цілому заборгованість із виплат заробітної плати по Україні становила понад 4,9 млрд. грн., тобто її не було своєчасно надано 25% працюючих.

У 2002 р. середньомісячна заробітна плата працівників складала 376,38 грн. (табл. 5) і продовжувала збільшуватись, однак це не вирішувало проблему подолання бідності, яка ускладнювалась низьким рівнем пенсійного забезпечення. За 1999-2002 рр. середня пенсія зросла майже вдвічі, проте по відношенню до прожиткового рівня вона складала 35,8%. В умовах зростання індексу споживчих цін, тарифів на комунальні і побутові послуги, платного медичного обслуговування, існуючого рівня безробіття це свідчить про складний соціально-економічний стан більшості населення і наявність його розшарування за рівнем життя, що потребує вдосконалення державного регулювання соціального захисту.

Таблиця 4 Розподіл населення в Україні за рівнем середньодушових грошових витрат за період 2000-2002 рр. (відсотків)

У зв'язку з тим, що значна частина доходів населення не декларується, дані бюджетних обстежень домогосподарств щодо рівня доходів мають низьку репрезентативність. Більш доцільно при розподілі населення за рівнем матеріального становища використовувати дані про розподіл населення за рівнем середньодушових витрат.

Таблиця 5 Основні показники рівня життя

Таким чином, дані про розшарування населення матимуть більшу достовірність при напрацюванні політики соціального захисту у сфері доходів, скерованої на підтримку рівня життя населення у відповідності з діючими стандартами та нормативами.

В третьому розділі - “Удосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення” - розглянуті складові системи соціального розвитку і соціального захисту населення, запропоновано комплекс параметрів соціального моніторингу рівня соціальної захищеності окремих категорій населення, визначені та систематизовані напрями вдосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення.

Автор вважає, що соціальний захист населення залишається конституційною прерогативою держави та здійснюється її відповідними соціальними інституціями на підставі законодавчих нормативів шляхом використання державних соціальних стандартів, нормативів, гарантій. Державна політика соціального захисту за цих умов повинна передбачати багатовекторність задоволення потреб суспільства шляхом підвищення ролі та рівня трудових доходів, захисту громадян від зростання цін, гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму, реалізації заходів з недопущення розширення безробіття, забезпечення підтримки соціально незахищених категорій, реалізації стратегії подолання бідності, подальшого реформування оплати праці та пенсійного забезпечення.

Поряд із загальнодержавними законодавчими механізмами соціального захисту у формах соціального забезпечення активну роль повинна відігравати регіональна соціальна політика як їх складовий елемент. Її особливість полягає в поліфункціональності, охоплює цілий комплекс напрямів, основними з яких, на наш погляд, є: економічний, в т. ч. бюджетно-фінансовий, соціальний, демографічний, екогомологічний, поселенський. Пріоритетним напрямом регіональної політики держави і місцевих органів влади виступає економічний, безпосередньо пов'язаний з ефективним залученням ресурсного потенціалу, створенням робочих місць, обмеженням безробіття, раціональним розміщенням продуктивних сил і відповідним цьому зростанням реальних доходів населення. Завдяки економічному напряму зростає самозахисний потенціал населення регіонів.

Активними соціально-захисними заходами, якими мають оперувати державні органи влади в трансформаційний період, є: встановлення і періодичний перегляд мінімальних споживчих бюджетів прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, створення фондів соціальної допомоги, пенсійних фондів, перманентна зміна оплати праці, індексація доходів та ін. заходи, що входять у сферу державного регулювання через використання механізмів забезпечення соціального захисту. Узагальнюючою формою державного регулювання соціального захисту є розробка системи показників, які характеризують стан та динаміку рівня життя населення.

В роботі показано, що за умов поступового подолання економічної кризи сучасні важелі державного регулювання соціального захисту потребують істотного коригування, виходячи з двох наступних принципів: орієнтації на формування суспільної свідомості, націленої на самозахист; зведення соціально-захисних функцій держави до реалізації законодавчо відрегульованих механізмів забезпечення найменш захищених верств населення. При дотриманні цих принципів досягається оптимізація взаємозв'язку соціального розвитку і соціального захисту, перехід останнього на ринкові засади втілення.

З метою розробки соціально-захисних бюджетних програм та підвищення наукового рівня їх обґрунтованості автором запропоновано проектування соціальної захищеності населення регіону як елемента регіональної системи соціального управління, що здійснюється на основі паспортизації адміністративно-територіальних одиниць (район, місто, область), а також соціальної діагностики рівня захищеності категорій населення. Проектування соціальної захищеності населення регіону сприятиме вибору адекватних напрямів соціального захисту населення та оптимізації заходів щодо їх реалізації.

Необхідною складовою інформаційного забезпечення системи соціального захисту є моніторинг соціальної захищеності різних категорій населення. При проведенні моніторингу, відповідно до актуальних щодо критерію соціальної захищеності потреб населення, у розроблених діагностичних експертних картах запропоновано множину факторів, що згруповані наступним чином: а) блок суспільно-громадянської влаштованості (безпека від кримінальних елементів; закріплення і розбудова державності України; гарантованість якості на ринку продуктів, товарів, послуг вітчизняного виробництва; безпечність екологічного середовища; соціально-економічний розвиток; довіра до владних структур; громадянські права і свободи; державні соціальні гарантії); б) блок базової соціальної влаштованості особистості (наявність постійної роботи; достатність доходу - зарплат, пенсій, стипендій; підтримка здоров'я; доступність загальної і базової освіти; облаштованість житла; соціальні параметри сімейних стосунків; стабільність життєвого рівня); в) блок духовно-культурологічної влаштованості (культура соціального оточення; інтелектуальний розвиток; самореалізація; доступність суспільної інформації; можливість духовного самоздійснення).

В процесі соціологічного експертного дослідження, проведеного автором у 2001-2002 рр. серед працівників бюджетних установ і фірм, а також студентів і пенсіонерів, вимірювалась значущість перелічених чинників, а також досяжність реалізації відповідних потреб у зазначених категорій населення. За результатами моніторингу встановлено, що найбільш значущими для респондентів були чинники блоку, котрі визначають соціально-побутову влаштованість: середній показник оцінки - 0,815 умовних бальних одиниць (у.б.о.) (при максимальному позитивному значенні "1,000"). Оцінка значущості чинників громадянської влаштованості становила 0,779, а духовно-культурологічних чинників - 0,712 у.б.о.

При цьому індекс інтегральної самооцінки соціальної захищеності обстежених категорій працівників склав "-0,232" у.б.о. (за шкалою оцінок в інтервалі значень між нижньою і верхньою їх границями [-1,000 1,000]). Що стосується окремих складових відчуття соціальної захищеності згідно з виділеними блоками чинників, то оцінка реалізації суспільно-громадянської влаштованості була найнижчою: "-0,213" у.б.о.; рівень доступності чинників соціально-побутової влаштованості становив "_0,042" у.б.о.; духовно-культурологічних - 0,118 у.б.о.

Застосування моніторингового діагностичного методу забезпечує необхідний соціологічний матеріал для: а) визначення індивідуальної та групової структури, ієрархії чинників соціальної захищеності; б) оцінки рівнів захищеності за окремими параметрами та в інтегральному вимірі; в) розробки суб'єктивних критеріїв і чинників соціальної захищеності; г) поглиблення розуміння понять соціальної захищеності та соціального захисту. Запропонований моніторинг дозволяє ранжувати чинники соціальної захищеності, простежувати їх дію в часовому і територіальному розрізі, що необхідно для обґрунтування нових напрямків наукових пошуків вирішення проблем соціального захисту на міждисциплінарному рівні.

В даний час підвищення потреб в соціально-економічному захисті зумовлене зростанням вартості життя, знаходиться в суперечності з можливістю задоволення цих потреб через недостатність матеріальних та фінансових ресурсів. Необхідність залучення населення до активного самозахисту через працю, надання пріоритетності стимулюванню соціальної підтримки трудової активності та підприємливості, яку концентрує в собі середній клас, складає головне джерело і об'єктивну основу напрямку підвищення суспільного благополуччя і стабільності. Трудність становлення і закріплення середнього класу як основного продуцента захисного потенціалу для інших категорій населення, нижчих за рівнем життя, пов'язана з неврегульованістю перерозподільчих відносин у суспільстві і потребує особливих реагувань з боку держави, зокрема через удосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту. Розроблена здобувачем принципова схема вдосконалення державних механізмів соціального захисту населення представлена на рис. 1.

Вдосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення має здійснюватись в наступних напрямах:

вдосконалення системи соціального страхування;

реформування державного забезпечення та надання соціальних пільг та послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету;

регулювання соціальної допомоги та соціальної підтримки непрацездатних і малозабезпечених громадян за рахунок державного і місцевих бюджетів.

Таким чином, впровадження системного підходу щодо складових забезпечення соціального захисту населення, зокрема через законодавчо-правові гарантії та стандарти, фінансово-економічну базу, інформаційне і організаційно-програмне забезпечення, передбачає розробку наукової програми фундаментальних досліджень теорії і механізмів регулювання соціального захисту в ринкових умовах, а в практичному плані - моніторингу застосування граничних стандартів і індикаторів соціальної захищеності населення, спрямованих на реалізацію встановлених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Висновки

1. Наукове розуміння соціальної політики доцільно доповнити положенням про її двовекторне спрямування, що полягає у поєднанні соціального розвитку і соціального захисту. За функцією розвитку соціальна політика сприяє розв'язанню задачі максимізації благополуччя суспільства (людини), за захисною - мінімізації неблагополуччя та соціальних ризиків.

2. Застосування системно-цільового підходу до вирішення соціальних проблем при моделюванні державної соціально-захисної системи (в країнах з перехідною економікою) принципового значення набуває: упереджувально-профілактична націленість заходів соціального захисту як протидії поширенню бідності, демократизація цієї системи через раціональне перенесення захисних функцій соціальної політики держави на регіональний рівень влади, диференційований підхід при застосуванні соціальних стандартів щодо відповідних категорій населення.

3. Ефективність політики соціального захисту обмежують наступні фактори: недосконалість законодавчої і нормативно-правової бази соціального управління, ринкових відносин і соціально-економічних механізмів реалізації захисних прав і гарантій, відсутність оцінки соціальних наслідків управлінських рішень, а також відповідальності органів виконавчих структур за зниження рівня життя населення, нерозвиненість принципів трипартизму, нерозмежованість соціально-захисних функцій між суб'єктами трудових відносин.

4. Дослідження розподілу і витрат населення на макроекономічному та регіональному рівнях виявили тенденцію до розшарування населення за рівнем середньодушового доходу. Зокрема, це пов'язано з тим, що початок економічних зрушень ще не супроводжується пропорційними змінами у соціальній сфері як фазі кінцевого споживання, що, в свою чергу, пояснюється закономірною дією лагу припізнення впливу позитивних змін на соціальні наслідки кризового стану.

5. Пропонується розглядати соціальний захист як державно-регіональну систему підтримки благополуччя населення на рівні, не нижчому від діючих стандартів і нормативів, яка попереджує нагромадження соціальних дефіцитів. Вона має поєднувати соціальне страхування, державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг незахищеним категоріям населення, соціальну допомогу та соціальну підтримку непрацездатних громадян.

6. Соціальна стратегія євроінтеграційного курсу потребує вдосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення, що мають базуватися на принципах: формування соціальної свідомості до самозахисту; зведення соціально-захисних функцій держави до реалізації законодавчо відрегульованого забезпечення найменш захищених, неконкурентоспроможних верств населення, а також дотримання ринкових засад соціального захисту з урахуванням стандартів і нормативів розвинутих країн.

7. Вдосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення має відбуватись на основі системного підходу щодо їх складових (законодавчо-правові гарантії та стандарти, фінансово-економічна база, інформаційне і організаційно-програмне забезпечення) в наступних напрямах: вдосконалення системи соціального страхування; реформування державного забезпечення та надання соціальних пільг та послуг окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету; регулювання соціальної допомоги та соціальної підтримки непрацездатних і малозабезпечених громадян за рахунок державного і місцевих бюджетів.

 Список опублікованих праць за темою дисертації

Бідак В.Я. Механізми соціального захисту населення, спрямовані на становлення середнього класу // Середній клас України: проблеми та соціально-економічні передумови становлення / Наук. ред. Бондар І.К. - К.: Видавничий дім “Корпорація”, 2004. - С. 436-460.

Бідак В.Я. Державне регулювання соціального захисту населення // Регіональна політика і механізми її реалізації / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. акад. НАНУ М.І. Долішній. - К.: Наукова думка, 2003. - С. 185-190.

Бідак В.Я. Моніторинг рейтингових оцінок різних категорій середнього класу // Середній клас України: проблеми та соціально-економічні передумови становлення / Наук. ред. Бондар І.К. - К.: Видавничий дім “Корпорація”, 2004. - С. 407-435.

Бідак В. Складові системи державного регулювання соціального розвитку і соціального захисту населення // Україна: аспекти праці. - 2004. - №1. - С. 35-41.

Бідак В. Пріоритети державного регулювання соціального захисту населення // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми регулювання регіонального ринку праці. (Збірник наукових праць). Випуск 3 (ХХХІV). НАН України. ІРД. - Львів, 2002. - С. 284-290.

Бідак В.Я. Державні механізми регулювання соціального захисту населення // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. Випуск 14. - К.: НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, 2001. - С. 94-97.

Бідак В.Я. Гуманістична складова соціальної політики в умовах економічних трансформацій. // Україна: аспекти праці. - 2001. - №5. - С. 41_44.

Бідак В.Я., Копистянська Х.Р., Григоренко О.В. Соціальне самопочуття та еміграційні установки елітарних категорій інтелігенції (зріз інформаційного моніторингу соціальної захищеності) // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Соціальні аспекти регіональної політики. (Щорічник наукових праць).Випуск ІХ . - Львів: ІРД НАН України, 1999. - С. 138-150. Особистий внесок здобувача - обґрунтовано категорію самопочуття як емпіричного критерію в системі соціального захисту.

Копистянська Х., Бідак В., Хаблюк М. Про досвід благодійницької діяльності виробничо-комерційних структур // Економіка України. - 1995. - № 6. - С. 82-84. Особистий внесок здобувача - запропоновано варіант розрахунку пільгового оподаткування прибутку виробничо-комерційних структур з метою стимулювання їх благодійницької діяльності.

Бідак В.Я. Соціальний захист як компонент механізму реалізації регіональної соціальної політики // Дослідження соціально-економічних проблем перехідного періоду. Науковий вісник. Випуск ІІІ. - Чернівці, 2001. - С. 103-106.

Бідак В.Я., Копистянська Х.Р. Інформаційний моніторинг соціального становища інтелігенції // Моніторинг соціальних процесів в Україні. - К.: Знання, 1999. - С. 246-255. Особистий внесок здобувача - викладено методичний підхід та результати діагностики соціальної захищеності інтелігенції.

Вовканич С.Й., Копистянська Х.Р., Бідак В.Я. Соціальні бар'єри розвитку і реалізації духовно-інтелектуального потенціалу (регіональні аспекти досліджень) // Соціальна політика: методологія, методи, практика. - Львів: ІРД НАН України, 2001. - С. 324-344. Особистий внесок здобувача - досліджено механізм стимулювання самозахисної активності населення.

Бідак В.Я., Вовканич С.Й., Копистянська Х.Р. Інтелігенція в посттоталітарному суспільстві: аналіз емпіричних даних // Інтелектуальний потенціал та науково-технічна політика. - Львів: ІРД НАН України, 1999. - С. 92-107. Особистий внесок здобувача - визначено показники рівня соціальної захищеності окремих категорій працівників бюджетної сфери.

Копистянська Х.Р., Бідак В.Я. Інтелектуальний потенціал як об'єкт соціального захисту // Трудовий потенціал і зайнятість: теоретичні основи та регіональні особливості. - Львів: ІРД НАН України, 1997. - С. 412-418. Особистий внесок здобувача - визначено умови і чинники покращання соціальної захищеності інтелектуального потенціалу в трансформаційний період.

Бідак В.Я. Соціальна діагностика рівня захищеності середнього класу // Матеріали І міжнародної науково-практичної конференції “Підприємництво як соціально-економічна передумова становлення середнього класу” (м. Київ, 21 січня 2004 р.). - К.: НДЕІ, 2004. - С. 140-144.

Анотація

Бідак В.Я. Соціальний захист населення та вдосконалення державних механізмів його регулювання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 - демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. - Інститут регіональних досліджень НАН України, Львів, 2004.

В дисертації обґрунтовано теоретико-методологічні основи соціального захисту населення як складової соціальної політики в контексті розкриття концепції її захисної функції. Проаналізовано рівень та динаміку соціально-економічних індикаторів, що відображають рівень життя та соціальну захищеність населення в загальнодержавному і регіональному розрізі. Розроблено організаційно-економічну модель функціонального узгодження та системної взаємодії соціального розвитку і соціального захисту. З метою вдосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту запропоновано методичний підхід до соціальної діагностики захищеності окремих категорій населення.

Ключові слова: соціальний захист, соціально-економічні індикатори рівня життя населення, соціальна захищеність.

Аннотация

Бидак В.Я. Социальная защита населения и усовершенствование государственных механизмов ее регулирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.09.01 - демография, экономика труда, социальная экономика и политика. - Институт региональных исследований НАН Украины, Львов, 2004.

В диссертации рассматриваются теоретические аспекты социальной политики, концепция ее защитной функции, раскрыта сущность, уточнен категориальный аппарат социальной защиты в условиях рыночной трансформации экономики. Осуществлен анализ состояния и динамики социально-экономических индикаторов, отображающих уровень жизни населения и степень его защищенности в общегосударственном и региональном разрезе. Разработана организационно-экономическая модель функционального согласования и системного взаимодействия социального развития и социальной защиты населения с учетом иерархической подчиненности ее структурных элементов.

Предлагается рассматривать социальную защиту как государственно-региональную систему поддержки благосостояния населения на уровне, не ниже действующих стандартов и нормативов, которая упреждает накопление социальных дефицитов. Она должна охватывать социальное страхование, государственное обеспечение и предоставление социальных льгот и услуг незащищенным категориям населения, социальную помощь и социальную поддержку нетрудоспособных граждан. Излагается методический подход автора к социальной диагностике уровня защищенности отдельных категорий населения на основе социологического мониторинга. Предложен комплекс параметров мониторинга социальной защищенности населения, которые сгруппированы в следующие блоки: базовой социально-экономической обустроенности, гражданской обустроенности, духовно-культурологической обустроенности.

С целью усовершенствования государственных механизмов социальной защиты обоснована схема проектирования социальной защищенности населения региона, включающая конкретные программы по вопросам социальной защиты и социального обеспечения, которые базируются на материалах социальных паспортов территориальных субъектов управления на уровне административно-территориальных единиц.

Определены и систематизированы средства обеспечения государственных механизмов регулирования социальной защиты населения, в том числе с применением законодательно-правовых гарантий и стандартов, финансово-экономической и информационной базы, организационно-программных регуляторов.

Ключевые слова: социальная защита, социально-экономические индикаторы уровня жизни, социальная защищенность.

Аnnotation

Bidak V.Ya. The social protection of the population and improvement of the state mechanisms of its regulation. - Manuscript.

The dissertation for obtaining scientific degree of candidate of economic sciences in a speciality 08.09.01 - Demography, Labor Economics, Social Economics and Social Policy. - The Institute of Regional Research of the National Academy of Sciences of Ukraine, Lviv, 2004.