Підприємництво в аграрній сфері в умовах трансформації економіки України

Недостатньо розвинена матеріально-технічна база ОСГ стримує їх розвиток. Проте, навіть за цих умов приватні підприємці виявилися більш життєздатними, ніж

Таблиця 1

Валова продукція сільського господарства в особистих селянських господарствах населення Львівської області (на 1 га сільськогосподарських угідь)

Обчислено за: Статистичний щорічник Львівської області за 2002 р. - Львів, 2003. - ч.1 - С.119

Таблиця 2

Питома вага ОСГ у виробництві окремих видів с/г продукції (%)

господарства суспільного сектора, що зумовлено низкою причин. По-перше: для селян ОСГ - це спосіб виживання в умовах невиплат заробітної плати і безробіття. По-друге, господарства населення виявилися менш залежними від подорожчання енергоносіїв, пального й інших матеріальних ресурсів, оскільки більшість технологічних процесів вони забезпечують за рахунок ручної праці. По-третє, ОСГ функціонували в іншому економічному середовищі - не здійснювали відрахувань в спецфонди, не платили ПДВ, реалізували продукцію за роздрібними або наближеними до них цінами. По-четверте, приватні підприємці безкоштовно використовували корми суспільного сектора, краще доглядали за тваринами.

З метою стабілізації і нарощування обсягів виробництва необхідно створювати на селі ринкові структури для забезпечення населення необхідними ресурсами, закупівлі виробленої ними продукції, надання відповідних послуг (механізованих, ветеринарних) тощо. Такі підприємницькі структури мають працювати на конкурентних засадах.

Необхідно створювати мобільні групи за рахунок підприємств м'ясної та молочної промисловості, організацій споживчої кооперації, які власним транспортом вчасно здійснювали б прийом і вивіз худоби за цінами, близькими до аукціонних.

Особисте селянське господарство стало в Україні найпоширенішою формою самозайнятості та підприємництва. Нерідко це підприємництво вимушене і пов'язане з підвищеним ризиком. В ОСГ дуже вдало поєднано два види трудових відносин - підприємця і працівника. У тривалій перспективі ця форма господарювання повинна зазнати глибоких трансформацій. Частина переросте у фермерські господарства, інша стане формою задоволення особистих матеріальних, естетичних, духовних потреб.

Сучасне фермерство України спеціалізується на виробництві зерна, соняшника, цукрових буряків, овочів. Кожен підприємець з метою зменшення ризику та збільшення можливостей оперативного перерозподілу фінансових ресурсів змушений диверсифікувати виробництво. Проте в перспективі водночас із процесами перерозподілу власності відбудеться спеціалізація господарств.

Перехід до фермерського господарювання стримує низка чинників. Головними з-поміж них є: небажання деяких керівників підприємств колективних форм господарювання підтримувати процес становлення і розвитку фермерства, нестача коштів та складності отримання кредиту. Інша проблема розвитку цієї форми - відсутність зацікавленості у землі значної частини людей та їх готовності до підприємництва. Проблема посилюється демографічним старінням села та браком підготовлених фермерських кадрів.

Функціонування фермерських господарств та інших форм підприємництва не може бути успішним без економічної підтримки держави. Державна підтримка має виявлятися у встановленні прийнятних гарантованих закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, наданні пільг на кредити і податки, субсидій і дотацій господарствам, що перебувають у несприятливих умовах. Причому державна політика стосовно фермерства повинна бути диференційованою в різних регіонах, але здійснюватися на єдиних методологічних засадах.

При аналізі поняття інфраструктура АПК доцільно розрізняти поняття ринкова інфраструктура та інфраструктура аграрного ринку (або інфраструктура аграрного підприємництва). Це поняття охоплює структури і установи, які забезпечують ціноутворення та реалізацію сільськогосподарської продукції: біржі, агроторгові доми тощо. В країнах з розвиненою ринковою економікою елементи інфраструктури аграрного ринку сформовані. В умовах перехідної економіки розв'язується проблема розвитку інфраструктури аграрного ринку, оскільки відсутність таких її елементів, як біржі, агроторгові доми ускладнює збут сільськогосподарської продукції без централізованого розподілу (у таблиці 3 відображена динаміка розвитку біржової торгівлі). Обсяги реалізації продукції через біржі зростають, а бартерні розрахунки зменшуються. Водночас в Україні простежується тенденція збільшення кількості таких структур, але потребує вдосконалення механізм їх функціонування. Зокрема, нерозв'язаною залишається проблема порівняно малої кількості аграрної продукції, що проходить через такі структури. Частковим розв'язанням проблеми збуту є також інститут заставних цін і складських розписок.

Сучасний рівень технічного забезпечення дрібних підприємців виробничими ресурсами - найдієвіший обмежувальний чинник. Можливі такі напрями стосовно поліпшення ситуації:

зниження ціни на сільськогосподарську техніку, що виробляється в Україні, збільшення її випуску;

ремонт техніки, наявної в господарствах;

завіз дешевшої і якіснішої техніки з-за кордону;

розвиток лізингових відносин;

створення машинно-технологічних станцій.

В умовах перехідної економіки випереджаючими темпами відбувається розвиток та інвестування переробної сфери АПК, яка до того була найменш розвинутою. Це дає змогу розширити збут продукції сільськогосподарських підприємців.

В умовах практичної відсутності державного фінансування аграрного підприємництва особливої вагомості набуває кредитна форма бюджетного фінансування. Крім того, постає питання залучення інвестицій в АПК із недержавних джерел. У зв'язку зі значним ризиком, сільське господарство ще мало залучає іноземних інвесторів і кредити комерційних банків. Основним джерелом інвестицій дотепер було самофінансування. Останнім часом кредитування сільгосппідприємств банками пожвавилось, а частка повернених кредитів зросла.

Таблиця 3

Порівняльні дані обсягів реалізації продукції сільського господарства на відкритому ринку та за бартером

* Усі категорії господарств; у порівняльних цінах 2000 р.; млрд. грн.

** Продукція сільського господарства; сільськогосподарські підприємства; у відсотках до загального обсягу реалізації

*** Дані січня-вересня відповідного року

**** У фактичних цінах

Обчислено за: Сільське господарство України за 2001 р.: Стат. щорічник. - Київ, 2002. - С.101; Сільське господарство України за 2002 р.: Стат. щорічник. - Київ, 2003. - С.112; Україна у цифрах у 2002 році: Короткий статистичний довідник. Київ, 2003. - С.22; Мінагрополітики: Експрес-інформація від 10 серпня 2003 р. “Сільське господарство” // Інтернет-сторінка Мінагрополітики: http://minagro.kiev.ua/stat/express/express_20030810.php3

Ключові пропозиції стосовно подолання сучасної інвестиційної кризи в аграрній сфері безпосередньо пов'язані з радикалізацією його реформування, зокрема, проведенням земельної реформи і забезпеченням реального права власності на землю.

Макроекономічна політика держави в ринкових умовах має чотири напрями: фіскальна, монетарна, зовнішня та політика доходів. Вплив на аграрне підприємництво, відповідно, виявляється у таких сферах регулювання: оподаткування, кредитування, протекціонізм, політика керування доходами сільгоспвиробників. Держава має створити умови, по-перше, для затвердження приватної власності, по друге, для затвердження конкурентних відносин. Проте в умовах перехідної економіки України державна політика в сфері регулювання підприємництва мала суперечливий характер, що виявлялося у співіснуванні ринкового механізму з елементами адміністративної економіки.

Більшість сільськогосподарських підприємств залишаються поза межами чітко організованого продовольчого ринку, тому необхідно використати досвід країн із розвиненою ринковою економікою у сферах заготівлі продукції та підтримки аграрних підприємців.

Значною проблемою є існування численних посередників на шляху сільгосппродукції до ринку. В таких умовах держава повинна:

створити конкуренцію посередникам, закуповуючи продукцію за мінімальною ціною; якщо продукція реалізується кінцевому споживачеві за цінами, що перевищують базові, то доходи повертаються фермерам.;

розробити механізм обмеженої націнки при перепродажу сільськогосподарської продукції; така націнка зробить невигідними будь-які операції з перепродажу.

Доцільно усі кошти, що спрямовуються у сільське господарство, зосередити на формуванні системи гарантованих закупівель вільної продукції в аграрних підприємців. Через систему замовлень можна різко знизити бартерні операції, створити надійну сировинну базу для переробної промисловості, експортні фонди, страхові запаси, при необхідності проводити інтервенцію стосовно імпортної продукції. Цінові знаряддя особливо важливі в умовах диспаритету цін. Закупівельні ціни слід встановлювати на рівні, який дав би змогу компенсувати витрати на утримання основних засобів, вартість спожитих оборотних засобів, виплату відсотків за кредитами і забезпечив би певний рівень рентабельності.

Ще одним кроком держави має бути стимуляція біржової торгівлі за допомогою безвидаткової реєстрації лотів для товаровиробників в обмін на податкові пільги біржам. Це приведе до продажу сільгосппродукції переробним та іншим підприємствам без посередників.

Назріла необхідність у тому, щоб новий Податковий кодекс враховував особливості галузевої системи оподаткування. Після закінчення дії фіксованого податку доцільно ввести регресивну ставку податку на прибуток для сільськогосподарських підприємств, який повинен сприяти розширеному відтворенню, зокрема в тваринництві. Доцільно також усунути суперечності у податковому законодавстві.

Держава має стати ініціатором створення спеціального фонду для забезпечення кредитних потреб аграрних виробників щоб покрити сезонний розрив між витратами й надходженнями власних коштів упродовж господарського року. Слід сприяти залученню зовнішніх джерел і водночас унеможливити перехід землі до іноземців за низькими цінами. Тому, на нашу думку, говорити про право продажу землі зарано, а до питання іпотеки землі необхідно підходити обережно. Іпотека повинна мати місце, однак усі операції мають проводитися через земельний банк.

В умовах підвищення відсоткових ставок за кредитами бажано впровадити компенсацію лише за тими кредитами, ставка з яких не перевищує рівень середньої за попередній рік.

Митні пільги на імпорт пально-мастильних матеріалів слід запровадити лише структурам, що не підвищують ціни. Такі пільги мають бути сезонними і враховувати характер виробництва сільськогосподарської продукції. З метою регулярного забезпечення аграрних підприємців паливом необхідно створити паливний держрезерв.

Введення у практику можливості постачання сільськогосподарським підприємцям за твердими цінами пально-мастильних матеріалів, добрив та засобів захисту від хвороб і шкідників з боку держави, створення цивілізованою ринку оптової реалізації сільськогосподарської продукції обмежить бартерні операції, оскільки розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюватимуться лише через банки.

Висновки і пропозиції

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми - процесів становлення та розвитку підприємництва в аграрній сфері в умовах ринкової трансформації економіки України, що виявляється у розробленні теоретичних засад розвитку аграрного підприємництва для стабілізації та усталення економічного зростання цієї сфери.

Аграрне підприємництво - це самостійна, постійна, ризикова діяльність, спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції, виконання відповідних робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними, юридичними особами і незареєстрованими підприємцями. Особливістю аграрного підприємництва є те, що додатково слід зважати на такі характеристики, як площа, прибутковість, рівень управління., частка у валовій продукції сільського господарства.

За ступенем притаманності підприємницьких ознак правові форми аграрного підприємництва на етапі перехідного періоду можна подати в такій послідовності: ОСГ, фермерські господарства та приватно-орендні підприємства, господарські товариства, акціонерні товариства, кооперативи, держгоспи.

Передумови, необхідні для запровадження підприємницьких відносин доцільно об'єднати в чотири групи: ринкові, психологічні, матеріальні та адміністративні. Виявлено, що в умовах перехідної економіки України селяни не готові до ведення підприємницької діяльності ані в психологічному, ані в матеріальному планах.

Встановлено, що приватна власність на землю - необхідна умова здійснення підприємництва на селі. Однак у зв'язку з недостатньою кваліфікацією населення у сфері підприємництва необхідно запроваджувати мораторій на всі операції купівлі-продажу землі будь-якого призначення. Проблему купівлі-продажу землі доцільно розв'язувати поетапно.

Встановлено, що визначений законодавством мінімальний відсоток орендної плати є замалим. Доцільно встановити можливість відповідних виплат продукцією за ціною, не вищою від собівартості, а також запровадити диференційовану мінімальну ставку орендної плати: для орендарів, які беруть зобов'язання про відтворення земельного ресурсу, мінімальна ставка має бути нижчою. У випадку, коли орендодавець сам зобов'язується підтримувати потенціал землі, ставка має бути вищою. Слід також диференціювати мінімальну ставку залежно від приналежності землі до певного класу.

Практично в усіх країнах з перехідною економікою процес реформування здійснювався в два етапи. На першому етапі приватизовувалася земля та майно, а на другому відбувався перерозподіл власності та інвестування. Проте між регіонами спостерігаються значні відмінності у джерелах інвестування. Це дає змогу прогнозувати подібний процес розвитку підприємництва в Україні. Подальшого розвитку він дістане після запровадження ринку землі.

Сектор особистих селянських господарств має незначний ступінь товарності. Однак, саме він визначає підприємницький характер їхньої діяльності.

ОСГ - перспективна форма для заснування на його основі фермерського господарства, але перехід до цієї форми підприємництва неможливий без додаткових інвестицій, податкових пільг і створення відповідної інфраструктури, що підтверджує практика перетворень у Східноєвропейських країнах.

Ринкову модель сільського господарства, яка ґрунтується виключно на фермерських господарствах (аналогічно, як у розвинутих країнах), у найближчі десятиріччя створити не вдасться. Проте кількість фермерських господарств має стійку тенденцію до зростання. Доцільно говорити про сприятливі умови фермерському підприємництву в розрізі областей. У зв'язку з цим державну політику сприяння фермерству доцільно проводити диференційовано.

З'ясовано, що фермерські господарства та ОСГ потребують розвитку ринкової інфраструктури, що функціонує на конкурентних засадах. При аналізі поняття інфраструктура стосовно аграрної сфери необхідно розрізняти поняття ринкова інфраструктура та інфраструктура аграрного ринку. Інфраструктура аграрного ринку - це сукупність структур і установ, які забезпечують ціноутворення та реалізацію сільськогосподарської продукції, а також сировини для виробників.

У перехідній економіці України спостерігається нерозвиненість інфраструктури аграрного ринку або викривлення в її розвитку. Зокрема, це стосується біржової торгівлі. Сільськогосподарські підприємці мають обмежені можливості доступу на біржі, спостерігається небажання легалізовувати торгівельні операції.

В умовах перехідного періоду роль держави як регулятора економічних перетворень повинна зростати, причому на різних етапах аграрної реформи співвідношення ринкових та адміністративних важелів є динамічним. Регулювання аграрного підприємництва має чотири напрями: оподаткування, кредитування, протекціонізм, політика керування доходами сільгоспвиробників. Підтримка аграрного підприємництва вимагає збалансованої і системної державної політики у всіх сферах державного регулювання.

З метою сприяння аграрному підприємництву слід впроваджувати такі заходи: усунути суперечності у податковому законодавстві; надати можливість сплачувати податки раз на рік; спростити порядок реєстрації фермерського господарства; звільнити особисті селянські господарства від оподаткування до 2008 р., у подальшому передбачити залежність їх оподаткування від рівня товарності; створити паливний держрезерв; обмежити торгівельні націнки на агропродукцію для посередницьких і переробних структур; впровадити надання державних кредитів на заснування власної справи для сільських безробітних.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Фурдас Б.В. Особливості оподаткування підприємницької діяльності в аграрній сфері // Наук. вісн. Волинськ. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. 2001. №4. С. 223.

Майовець Є., Фурдас Б. Земельна реформа і розвиток підприємництва в аграрній сфері.// Вісн. Львів. ун-ту: Зб. наук. праць. 2001. Вип.30. Серія екон. С. 562-566.

Майовець Є., Фурдас Б. Місце агробізнесу в системі підприємництва на етапі ринкової трансформації економіки України // Трансформація економічної системи в Україні: Науковий збірник / За ред. З.Г. Ватаманюка. Формування ринкової економіки в Україні. Спецвип. 6. Львів: Інтереко, 2001. C. 329-332.

Фурдас Б. Інвестиції в аграрний сектор в умовах ринкової трансформації економіки України // Формування нової парадигми економічної теорії в Україні: Наук. зб. / За ред. З.Г. Ватаманюка. Формування ринкової економіки в Україні. Спецвип. 8. Львів: Інтереко, 2001. С. 294-298.