У першому розділі "Теоретико-методологічні основи розвитку соціальної сфери села" висвітлено сутність, теоретичні та методологічні аспекти розвитку соціальної сфери села, обґрунтована методологія та методика дослідження.

Розвиток соціальної сфери відбувається під впливом об'єктивних законів соціально-економічного розвитку. На регіональному рівні дія цих законів наповнюється специфічними особливостями їх прояву. Аналізуючи величезний потік сучасних публікацій щодо розвитку соціальної сфери села, не можна не зазначити, що переважно всі її моделі ґрунтуються на макроекономічному аналізі. Початковим варіантом створення моделей соціального розвитку були: модель економічного зростання; модель "стадійного росту"; міграційна модель Тодаро; модель "людини соціологічного" тощо. Зміна економічних відносин у суспільстві спричинена формуванням нового механізму розвитку соціальної сфери села.

Аналізуючи соціально-економічні процеси розвитку суспільства, приходимо до висновку, що соціальні теорії трансформуються в окрему сферу, яка вивчає процеси відтворення людини - соціальну. В науковій літературі зустрічається різне трактування терміну "соціальна сфера села". На основі відомих класифікацій соціальної сфери не можна одержати бажаних результатів, оскільки не всі складові сільської місцевості досліджені. В роботі обґрунтовано, що дослідження соціальної сфери села необхідно розглядати за такими структурними елементами (рис. 1):

поселенська мережа, під якою розуміємо сукупність матеріальних об'єктів та населення на певній території, яке на ній проживає, має певні історичні традиції, обряди, звичаї; демографічні процеси, які характеризують стан демографічного розвитку на всіх рівнях: село - район - область - регіон; міграційні процеси, які характеризують переміщення людей, пов'язані зі зміною місця проживання; зайнятість населення - наявність оплачуваної роботи; соціальна інфраструктура - система підприємств, організацій, установ із виробництва та надання послуг, які забезпечують нормальні умови життя і праці людини та сприяють відтворенню її робочої сили; рівень життя - це досягнутий рівень задоволення матеріальних, духовних, соціальних потреб людини. А соціально-територіальну мікросферу в цілому характеризує розвиток сільської території.

Рис.1. Структура елементів дослідження соціальної сфери села.

Під соціальною сферою села розуміємо економічну категорію, яка відображає процеси відтворення людини під дією основних чинників - демографічних, економічних, соціальних та найбільш повне задоволення потреб людини, що здійснюються на засадах ринкової економіки.

Як економічна категорія соціальна сфера села виражає певні економічні, політичні, соціальні зв'язки та функції. Так, соціальна функція соціальної сфери села полягає в збереженні та розвитку трудового й духовного потенціалу населення, кожної людини як особистості, органічно поєднується з її економічною функцією - створення сприятливих умов для виробництва матеріальних благ. Політична функція соціальної сфери села полягає в реалізації соціальної політики уряду.

Розвиток соціальної сфери села вимагає системно-структурного аналізу явищ і комплексного підходу до розв'язання назрілих проблем. Розвиток сільських населених пунктів - це багатогранний процес, який відбувається під впливом трьох основних груп чинників: демографічних, соціальних, економічних. Формування ринкового середовища на селі зміцнює його економічну основу, тому при дослідженні комплексного його розвитку врахований вплив комплексу чинників (демографічних, економічних, соціальних), які вимагають теоретичного обґрунтування і різняться між собою регіональними особливостями. Соціальна сфера має яскраво виражений регіональний характер. Розділяючи думку вітчизняних вчених (С. Вовканича, М. Долішнього, С. Злупка, В. Куценко, І. Прокопи), погоджуємось, що соціальна сфера - це категорія регіональної економіки, оскільки особисті потреби населення розглядаються з урахуванням конкретних регіональних особливостей. Карпатський регіон характеризується своєрідними природними, демографічними, етнічними, соціальними, економічними, рекреаційними, екологічними особливостями. Характерною для регіону є співпраця прикордонних регіонів України та центрально-європейських країн в економічній, соціальній, політичній сферах.

Умови життя на селі вимагають перегляду концептуальних підходів до соціального відродження. Складність розв'язання поставленої проблеми полягає в тому, що чинники їх впливу взаємопов'язані та взаємозалежні між собою.

У процесі дослідження використовувались комплексні економетричні моделі, основою яких є функціональні регресійні рівняння, що кількісно визначають взаємозв'язок між макроекономічними величинами соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів. Під комплексною економетричною моделлю розуміємо модель, яка відображає весь процес у повному його обсязі, тобто враховує взаємозв'язки макроекономічних показників і виражає їх рівняннями моделі.

Для побудови моделі комплексного розвитку сільських населених пунктів було виділено три головні блоки змінних (демографічний, соціальний, економічний) та визначено взаємозв'язки між ними. У кожному блоці змінних виділено головні показники, які якнайповніше характеризують процеси соціально-економічного розвитку.

Демографічний блок:

1 - чисельність сільського населення, тис. чол., (dn_t);

2 - коефіцієнт народжуваності, (dkn_t);

3 - коефіцієнт смертності, (dks_t).

Соціальний блок:

1 - інтегральний показник розвитку медичного обслуговування, %, (smo_t);

2 - інтегральний показник розвитку соціальної інфраструктури, %, (ssi_t).

Економічний блок:

1 - чисельність трудових ресурсів, зайнятих у сільському господарстві,

тис. чол., (etr_t);

2 - продуктивність праці, грн., (epp_t);

3 - фондоозброєність праці, грн., (efo_t);

4 - вартість основних виробничих фондів, грн. (ecvf)

5 - обсяг виробленої валової продукції сільського господарства

в розрахунку на душу населення, грн., (ecvp_t).

6 - вартість валової продукції сільськогосподарського виробництва, грн., (ecvf).

Між змінними демографічного, соціального та економічного блоків функціонують прямі та обернені зв'язки, що підтверджує правильність вибору побудови економетричної моделі комплексного розвитку сільських населених пунктів досліджуваного регіону.

В економетричних моделях важливим є правильність вибору змінних, які визначаються відповідними рівняннями та одночасно є предметом дослідження. На основі результатів проведеного аналізу соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів досліджуваного об`єкта видно, що спостережена величина Y залежить від (n + 1) спостережених величин X, тобто можна записати:

Y = а₁ x₁ + а₂ x₂ + … + а_n x_n + V. (1)

Рівняння (1) є лінійним регресійним рівнянням, яке виражає функціональні зв`язки, його можна записати у вигляді:

V (Y | x₁, …x_n) = а₁ x₁ +…+ а_n x_n, (2)

де V - середня величина при заданих значеннях x₁, …x_n;

Y - наперед заданий параметр, тобто для даної величини подані дані за n - років;

x₁; x_{n -} невідомі.

Параметри регресійних рівнянь визначають із динамічних рядів (або вибірково) окремих змінних. Усі рівняння визначених блоків (демографічного, економічного, соціального) перевірялись за допомогою статистичних методів, зокрема за допомогою статистико-математичного.

Прогнозування комплексного розвитку сільських населених пунктів досліджуваного регіону як інформаційне зображення та зв'язок теперішнього соціально-економічного становища сільських поселень з теоретичним відображенням їх майбутнього розвитку досягає своєї ефективності за допомогою побудови моделей. При прогнозуванні модель є інструментом перевірки запропонованої концепції на допущення та визначення меж допустимих траєкторій соціально-економічного розвитку. Характерною особливістю їх побудови є можливість враховувати інфляційні процеси.

Практичне використання економетричних моделей неможливе без урахування специфічних особливостей як перехідного періоду, так і досліджуваного регіону. Розробка і побудова економетричних моделей регіонального прогнозування є доцільною, оскільки вони дають найбільш вірогідні результати прогнозування виробництва валової продукції сільського господарства, обсягу виробництва побутових, медичних та інших видів послуг.

При проведенні дослідження обґрунтована необхідність державного регулювання соціальної сфери села. Індикативне планування є невід'ємним при державному регулюванні соціально-економічного розвитку, оскільки мета його - це реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток регіону. Реалізація соціально-економічних програм ведеться через бюджетне фінансування. З практичної точки зору це означає, що частина плану має бути директивною, і це стосується в першу чергу тих заходів, які потребують бюджетного фінансування. Під механізмом регулювання соціальної сфери села розуміємо сукупність різноманітних важелів та інструментів (вільне ціноутворення, фінансово-кредитна та податкова системи, інвестиційна політика), за допомогою яких держава втілює соціальні заходи та напрями соціальної політики. Комплексний розвиток сільських населених пунктів є одним із основних напрямів соціально орієнтованої ринкової економіки, що полягає в узагальненні наукових положень і розробці моделі з урахуванням взаємозв'язку демографічних, економічних і соціальних процесів для формування на селі повноцінного ринкового середовища.

У роботі визначено сутність соціального відродження села, яка полягає в тому, щоб сформувати вільного товаровиробника, ринкову інфраструктуру, зорієнтувавши розвиток аграрного сектора економіки так, щоб мати ефективне виробництво і забезпечити конкурентоспроможність продукції. Відродження українського села може бути успішним лише на національній, господарській, культурній та політичній традиціях. Соціально-економічне відродження сіл Карпатського регіону базується на національно-інтелектуальному потенціалі, адже цінністю будь-якого народу є його національність, а людський капітал виступає найважливішим чинником розвитку нації. Сільському населенню Карпатського регіону притаманна своя культура, яка формувалась роками й набула певних звичаїв (побутових, господарських, мовних, духовних) і традицій.

Другий розділ "Демографічні процеси на селі та їх регулювання" присвячений питанням обґрунтування вимог і концептуальних засад, із їх урахуванням і на основі яких має формуватись механізм регулювання демографічних процесів на селі. Під демографічною ситуацією розуміємо стан демографічного розвитку сільського населення на всіх рівнях: сільський населений пункт - район - область - регіон - країна. На території Карпатського регіону функціонує 3594 сільських населених пунктів, в яких проживає 3226,4 тис. чол., найбільша кількість сіл - із чисельністю населення від 201 до 1000 чол. - 1860 од. За 1959-2002 рр. чисельність сільського населення Карпатського регіону зменшилась на 4,1 %, а в цілому в Україні - на 30,1 %. За період з 1968 р. по 2002 р. кількість сіл зменшилась на 333. Впродовж 33 років щорічно зникало у областях: Закарпатській - 2 села, Івано-Франківській - 1 село, Львівській - 8 сіл, Чернівецькій - 1 село в 2 роки.

Із загальної кількості сіл - 589 сіл, або 16,4% - малі села (табл.1). За період з 1989 р. по 2002 р. кількість малих сіл людністю 101-200 чол. зросла, а це пояснюється тим, що чисельність населення середніх сіл (201 - 1000 чол.) зменшується і села переходять в нижчий розряд.

Таблиця 1

Групування сільських населених пунктів Карпатського регіону за чисельністю наявного населення, 2002 р.1⁾

¹⁾ Чисельність наявного населення на 01.01.2002 р.

Коефіцієнт демографічного навантаження на працездатне населення Карпатського регіону становить 0,93. Це означає, що в регіоні висока питома вага осіб працездатного віку (52,2 %). Питома вага дітей в загальній структурі сільського населення займає 24,5 %, тому коефіцієнт прогресивності вікової структури населення становить 1,06. Дослідження показують, що в найближчі роки спостерігатиметься скорочення питомої ваги працездатного населення за рахунок подальшого росту чисельності пенсіонерів, а коефіцієнт прогресивності вікової структури населення матиме тенденцію до зменшення. В даний час ця тенденція прослідковується в Чернівецькій області.

На території досліджуваного регіону спостерігається старіння сільського населення в Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях, де частка пенсіонерів перевищує частку дітей. Отже, демографічна ситуація погіршилась у зв'язку зі зменшенням народжуваності (природний приріст сільського населення за 2001 рік становить ( - 2,6)) та середньої тривалості життя людини (67,9 роки).

Демографічна політика повинна бути спрямована на забезпечення стабільності та оптимального відтворення сільського населення в межах соціально-необхідних параметрів. Критеріями їх ефективності буде рівень здоров`я населення, його високий життєвий рівень, необхідну якість трудового потенціалу, збереження нації з її історичними, етнічними та культурними надбаннями.

У роботі проведений розрахунок чисельності сільського населення на перспективу визначив майбутню чисельність людських ресурсів, розмір споживання, потребу в школах, лікарнях тощо. Прогноз проведено методом зсуву віку (за десятирічними інтервалами), який враховує зміни статево-вікової структури населення і тенденцій народжуваності й смертності (табл.2).

Проведені розрахунки показують, що у 2030 році чисельність чоловіків у сільській місцевості Карпатського регіону становитиме 1473,9 тис. чол., чисельність жінок - 1372,9 тис. чол., а всього на території Карпатського регіону в сільській місцевості буде проживати 2846,8 тис. чол., тобто на 349,2 тис. чол. менше проти 2000 року. На повільно спадаючу чисельність населення досліджуваного регіону значний вплив має високий рівень смертності (коефіцієнт смертності рівний 13,4), адже чисельність сільських жителів безпосередньо залежить від рівня розвитку охорони здоров'я та матеріального добробуту сім'ї. Впродовж 2020-2030 років у досліджуваному регіоні народиться 493,9 тис. дітей, з них 252,8 тис. хлопчиків і 241,1 тис. дівчаток, а живих до кінця 2030 року з них залишиться: хлопчиків - 242,7 тис., дівчаток - 233,8 тис.

Застосування методу зсуву віку дає чисельність населення за віком і статтю, що дозволило розрахувати чисельність школярів, працездатних, пенсіонерів та чисельність людських ресурсів на перспективу.

Таблиця 2

Перспективна чисельність сільського населення Карпатського регіону, визначена методом зсуву віку (на кінець року)

Проведені дослідження демографічних процесів на селі показують, що серед головних причин зниження народжуваності в сільській місцевості Карпатського регіону можна виділити:

скорочення питомої ваги жінок фертильного віку (15-49років) і зниження їх дітородної функції внаслідок зниження рівня життя. Це соціально тривожне явище може мати трагічні наслідки для природного відтворення селян, їх трудового потенціалу, збереження і відродження села;

виробниче та побутове перевантаження жінок;

міграція молодих жінок (25-30%) у пошуку роботи.

Автор обґрунтовує механізм регулювання демографічної ситуації на селі, який полягає в наступному:

формування сільської родини шляхом надання молодим сім'ям пільгових кредитів для будівництва житла та допомоги за рахунок фонду розвитку села;

створення нових робочих місць за рахунок розвитку соціальної інфраструктури, сфери малого бізнесу, зеленого та агротуризмів;

поліпшення умов праці в сільському господарстві;

розробка пакету документів, які гарантують селянам розмір заробітної плати на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Проведений розрахунок економетричної моделі дає підстави стверджувати, що серед важливих чинників, які впливають на чисельність сільського населення, є міграція. Рішення мігрувати приймаються окремими верствами населення з різними економічними та соціальними можливостями, рівнем освіти.

У роботі проведено розрахунок загального коефіцієнта інтенсивності міграції, який становить 0,751, а індекс відносної інтенсивності міграції дозволив виявити специфіку міграційної поведінки даної вікової групи населення порівняно з іншими. Загалом коефіцієнт інтенсивності міграції характеризує відношення розміру міграції до загальної чисельності населення досліджуваного регіону.

Міграція сільського населення є одним із наслідків росту безробіття та неповної зайнятості в містах. Вона впливає і на інші сфери, зокрема, сферу розподілу доходів. Тому міграція є одночасно наслідком і причиною низького рівня соціально-економічного розвитку сіл. Оскільки міграційні потоки населення, як правило, викликані різницею в рівнях доходів у місті й на селі, то важливим є зведення до мінімуму дисбалансу економічних можливостей між промисловістю та сільським господарством. Доки темпи росту заробітної плати в промисловості будуть випереджати темпи росту заробітної плати в сільському господарстві, доти буде переважати міграція населення "із села в місто", незважаючи на ріст безробіття в містах.

Регулювання на державному рівні міграційних процесів вимагає завершення формування законодавства з питань міграції та вдосконалення системи органів виконавчої влади, які здійснюють управління міграційними процесами.

Дослідження питань зайнятості сільського населення Карпатського регіону проводились відповідно до вивчення проблем розвитку соціальної сфери. Проблема безробіття не зводиться лише до незабезпечення населення робочими місцями, недовикористання робочої сили та низької продуктивності праці робітників. Теперішня криза у сфері зайнятості значно відрізняється від попередніх за причинами виникнення, основними з яких є згортання виробництва, і промислового, і сільськогосподарського, зниження реальної заробітної плати. Отже, падіння попиту на робочу силу в сільській місцевості при незначному скороченні її пропозиції спричинило ускладнення проблеми зайнятості, а відповідно сприяло росту числа безробітних на селі. Негативні тенденції на ринку робочої сили в сільській місцевості спричинили зростання зайнятості в особистих господарствах населення. Особисті господарства стали основною сферою діяльності та джерелом доходів селян.

Регулювання зайнятості сільського населення в найближчій перспективі повинно здійснюватись на державному рівні. Формуванню сприятливого економічного середовища відтворення людського потенціалу села сприятиме:

розширення сфери зайнятості шляхом залучення сільського населення до несільськогосподарської діяльності (сферу переробки та зберігання продукції, агросервісне обслуговування, сферу побутового обслуговування, тощо);

доведення рівня заробітної плати в сільському господарстві до середнього в економіці країни;

система заходів щодо заохочення молоді до роботи в усіх сферах економіки села та проживання в сільських населених пунктах (надання допомоги щодо будівництва житла, професійного навчання молоді).

У третьому розділі "Оцінка соціально-економічного розвитку села в умовах перехідної економіки" обґрунтовано взаємозв`язок і основні напрями соціально-економічного розвитку в умовах трансформаційних процесів й визначено механізм регулювання сільськогосподарського виробництва як передумови функціонування соціальної інфраструктури на селі.

Результати проведеного дослідження стану соціальної інфраструктури села дають підстави стверджувати про її недостатній розвиток. Насамперед потребують докорінного поліпшення житлові умови селян. Скорочення обсягів будівництва житла в сільській місцевості пояснюється дорожнечею будівельних матеріалів і відсутністю кредитування. Залишається низьким рівень благоустрою житлового фонду.

У сільській місцевості Карпатського регіону функціонує 301 побутове підприємство, тобто одне побутове підприємство припадає на 12 сільських населених пунктів. Проведений розрахунок забезпеченості сіл Карпатського регіону підприємствами сфери побутових послуг дає підстави говорити про низький її рівень (37,5 %). Темпи зниження обумовлені тим, що кількість підприємств залежить від якості послуг. Їх кількість збільшується лише під дією економічної та соціальної значимості наданої послуги. Найнижчі показники сфери побутових послуг у Закарпатській області.

Протягом 1990-2001 рр. у сільській місцевості Карпатського регіону обсяг роздрібного товарообороту знизився на 80,7 %. Однією з головних причин такої тенденції є зниження купівельної спроможності сільського населення. Значно зменшилась і кількість об'єктів ресторанного господарства - на 20,6 відсотка.

До важливих показників забезпечення сільських жителів соціальними послугами відноситься наявність об'єктів освіти. У регіоні одна дитяча дошкільна установа припадає в середньому на 4,5 сільських населених пунктів. Найвищий даний показник у Закарпатській області (1,8 сіл), а найнижчий - у Львівській області (9,7 сіл). Головною причиною незавантаженості дитячих дошкільних установ є висока плата за один діто-день, яка не відповідає теперішнім сімейним доходам, а також незадовільний технічний стан установ. У перспективі варто звернути увагу на розвиток "міні-дитсадочків", у яких будуть виховуватись 5 - 6 дітей, що підвищить рівень виховання дітей та зайнятість молодих сільських жінок.

Рівень забезпеченості сіл Карпатського регіону школами - 73,4 відсотка. У більшості шкіл слабка матеріальна база, третина їх вимагає капітального ремонту. Динамічний розвиток суспільства вимагає підвищення освітнього рівня сільського населення. Результати свідчать про недостатній рівень розвитку складових соціальної інфраструктури села, насамперед гуманітарної сфери.

Головним джерелом фінансування гуманітарної сфери села (освіти, культури, охорони здоров'я) повинен бути обласний бюджет. Аналіз показує, що розвиток гуманітарної сфери на селі вимагає реалізації принципу адресності соціальних витрат, адже дана сфера соціальної інфраструктури має вагому значимість в удосконаленні системи зайнятості сільського населення.

Дослідження виявили, що у Карпатському регіоні перспективи розвитку мають туристично-рекреаційний комплекс, агротуризм. На державному рівні необхідно стимулювати розвиток внутрішнього та іноземного туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку регіональної культури. Необхідно розширювати мережу об'єктів туристичної інфраструктури та забезпечити формування конкурентоспроможного туристичного продукту на основі ефективного використання регіонального природного та історико-культурного потенціалу. Туристична індустрія України в даний час слабо інтегрована у світовий туристичний простір.

Дослідження виявили недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури сіл Карпатського регіону (інтегральний показник рівня розвитку соціальної інфраструктури становить 80,9 %, зокрема в Закарпатській області - 90,9 %, Івано-Франківській області - 81,6 %, Львівській області - 76,7 %, Чернівецькій області - 74,3 %). Через значне скорочення бюджетного фінансування, неплатоспроможність населення, заборгованість сільськогосподарських підприємств соціальна інфраструктура перебуває у стані занепаду та руйнації. Невирішеність проблем соціальної інфраструктури, її низький рівень розвитку не дають можливості задовольнити потреби сільських жителів у соціально-культурних і побутових послугах, не створюють умови для формування ринкового середовища на селі. Для забезпечення роботи об'єктів соціальної інфраструктури вважаємо за доцільне: удосконалити механізм формування і використання місцевих бюджетів, створити на регіональному рівні фонди соціального розвитку села; розробити механізм оренди з викупом, купівлі на виплату, кредитування об'єктів соціальної інфраструктури села; розробити різноманітні моделі функціонування об'єктів соціальної інфраструктури: державних, комунальних, приватних, кооперативних, комерційних, благодійних; удосконалити механізм оподаткування підприємств соціальної інфраструктури.

Розвиток соціальної інфраструктури села, зокрема, сільської гуманітарної сфери, туристичної інфраструктури вимагає реалізації принципу адресності соціальних витрат і формування позабюджетних фондів розвитку соціальної сфери села. Автором запропонована модель фонду соціального розвитку села, який створюється при місцевих органах влади (рис.2). Відрахування до фонду здійснюють всі підприємства, які функціонують на території сільського населеного пункту.

Економічної стабілізації на селі можна досягнути шляхом формування підприємств соціальної інфраструктури на кооперативній основі. Соціальні інтереси, які реалізуються шляхом кооперації, різноманітні, тобто від особистих до регіональних, і саме ця еластичність кооперації в розвитку соціальної інфраструктури села відкриває їй широке поле діяльності.

Розвиток кооперації з обслуговування сільського населення сприяє активному розвитку малого бізнесу на селі; розширенню сфери зайнятості на селі, що впливає на поліпшення демографічної ситуації в сільській місцевості і, зокрема, стримує міграційний рух населення. У проблемі соціально-економічного відродження села саме кооперація як у сільськогосподарському виробництві, так і в соціальній сфері є важливим кроком уперед на шляху становлення ринкових відносин на селі.

Рис.2. Схема формування фонду соціального розвитку села.

Проведені дослідження підтвердили, що низький рівень розвитку соціальної інфраструктури, деградація сільської поселенської мережі, скорочення зайнятості та зниження матеріального добробуту селян, украй негативно вплинули на інтенсивність виробництва сільськогосподарської продукції. Спад виробництва сільськогосподарської продукції набув загрозливого характеру, тому в теперішніх умовах головними важелями механізму регулювання сільськогосподарського виробництва повинні стати:

пряма державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників;

удосконалення механізму санкцій;

послідовна реалізація принципу аграрного протекціонізму щодо вітчизняних товаровиробників;

удосконалення системи оподаткування сільськогосподарських підприємств;

ліквідація диспаритету цін;

удосконалення системи кредитування, зокрема розвиток іпотеки;

інвестиційна діяльність, причому особливої уваги потребує сфера матеріально-технічного забезпечення;

удосконалення лізингових взаємовідносин підприємств АПК;

розвиток дорадництва.

Припинення з 1999 року відшкодування суб'єктам господарювання витрат власних коштів, затрачених на будівництво об'єктів соціальної сфери села, привело до небажання сільськогосподарських товаровиробників вкладати кошти у розвиток сільських територій, зокрема обсяг інвестицій сільськогосподарських підприємств у розвиток соціальної сфери села в 2001 році становив 12,9 % порівняно з 1990 роком.

Ефективне територіальне розміщення об`єктів соціальної інфраструктури позитивно впливає на зростання рівня обслуговування сільських жителів. Із метою попередження згортання соціальної інфраструктури села необхідно в кожному селі розробити програму забезпечення населення соціальними послугами. За мінімальний рівень забезпечення населення соціальними послугами слід взяти державні конституційні гарантії. Адже населення має право на охорону здоров`я, освіту, житло тощо.

На селі повинні функціонувати об`єкти соціальної інфраструктури як безплатні, так і платні.

Соціальний розвиток і відродження сільських населених пунктів помітні там, де утвердилась приватна форма власності. Наявність у селах необхідних об`єктів соціальної інфраструктури сприятиме підвищенню рівня обслуговування сільського населення.

Четвертий розділ " Удосконалення механізму регулювання соціальної інфраструктури села в умовах становлення ринкових відносин" присвячений обґрунтуванню перспективних регуляторів розвитку соціальної інфраструктури села як передумови функціонування соціальної сфери села.