Діагностика ймовірності банкрутства підприємств та формування антикризових програм їх діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет

УДК 65.012.23

Спеціальність 08.06.01. - Економіка, організація і управління підприємствами

Діагностика ймовірності банкрутства підприємств та формування антикризових програм їх діяльності (за матеріалами взуттєвих підприємств України)

Дмитренко Артем Іванович

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі економіки підприємств Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ. криза банкрутство взуття діагностика

Науковий керівник - кандидат економічних наук, професор Швиданенко Генефа Олександрівна Київський національний економічний університет, завідувач кафедри економіки підприємств

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор Степанов Олександр Петрович Національний авіаційний університет (м. Київ), завідувач кафедри міжнародних економічних відносин кандидат економічних наук, доцент Литвиненко Тетяна Миколаївна Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри теоретичної та прикладної економіки Провідна установа - Ужгородський національний університет Міністерства освіти і науки України, м. Ужгород, кафедра економіки, менеджменту та маркетингу

Захист відбудеться "20" травня 2004 року о 16⁰⁰ годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.04 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий "20" квітня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат економічних наук, професор Федонін О.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Інтеграція України до світових та європейських політичних і економічних структур вимагає інтенсифікації трансформаційних процесів. Одним із найголовніших завдань на цьому шляху стає підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки як запоруки соціально-економічного розвитку країни. В останні роки для цього сформовано низку необхідних передумов: усталення тенденції зростання ВВП, збільшення обсягів промислового виробництва, здешевлення вартості кредитних ресурсів, підвищення результативності діяльності підприємств тощо. Разом із тим, в економіці все ще існує чимало невирішених проблем. Досить високою (42 %) залишається частка збитково функціонуючих суб'єктів господарювання. На багатьох підприємствах процес роздержавлення досі не викликав очікуваних якісних змін форм і методів управління, внаслідок чого збільшується кількість порушених справ про банкрутство.

Для процесів банкрутства характерною є значна тривалість, що призводить до зупинення діяльності боржника, втрати виробничого, кадрового і ресурсного потенціалу, ділової репутації та партнерських зв'язків. До того ж, у 2002 році лише 22 вітчизняним підприємствам було затверджено процедуру та умови санації, що складає 0,38 % закінчених за рік справ про банкрутство. У зв'язку з цим, актуального значення набуває питання запобігання банкрутству та забезпечення стійкого розвитку суб'єктів господарювання як основної передумови зростання конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Становлення ринкової системи активізувало дослідження проблемних питань подолання неплатоспроможності, оздоровлення (санації) та банкрутства підприємств. Не зважаючи на значний обсяг накопичених у даній сфері знань, бракує системного теоретико-методологічного підґрунтя для ідентифікації загроз неплатоспроможності, своєчасної розробки та впровадження ефективних заходів щодо запобігання банкрутству суб'єктів господарювання. Найактуальнішими питаннями, які потребують узагальнення та систематизації теоретико-методологічних і прикладних аспектів, є типологізація та розкриття змісту окремих видів банкрутства, розробка методики визначення його ймовірності та раннього виявлення кризових проявів, ідентифікація ознак неправомірного використання інституту банкрутства, узагальнення та раціоналізація технології розробки, впровадження та оцінки результативності антикризових програм.

Актуальність вказаної проблематики, необхідність подальшої розробки інструментарію антикризової діяльності вітчизняних підприємств визначили вибір теми, мети та завдань дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету на тему "Сучасний розвиток і система управління підприємствами (об'єднаннями) у ринкових умовах господарювання" (реєстраційний номер 0100U004558). Автором самостійно розроблено підрозділ "Визначення ймовірності банкрутства підприємства. Формування антикризових програм діяльності".

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є обґрунтування теоретичних і прикладних основ банкрутства підприємств і методичного інструментарію комплексної протидії кризовим процесам. Для досягнення поставленої мети визначено й вирішено наступні завдання:

поглиблено економічне трактування банкрутства та окремих його видів;

визначено основні причини виникнення кризових явищ і банкрутства вітчизняних суб'єктів господарювання;

проаналізовано існуючі методичні підходи до діагностики ймовірності банкрутства та визначено межі їх використання національними підприємствами;

обґрунтовано теоретико-методологічні засади здійснення антикризового управління промисловими підприємствами;

вдосконалено методику діагностики ймовірності банкрутства підприємств на основі аналізу грошових потоків;

формалізовано процедуру й алгоритм виявлення ознак прихованого, фіктивного та умисного банкрутства підприємства;

обґрунтовано методологію розробки, впровадження та оцінки результативності антикризових програм діяльності вітчизняних взуттєвих підприємств.

Об'єктом дослідження є процеси трансформації та розвитку сучасних підприємств.

Предметом дослідження виступають теоретичні засади діагностики банкрутства та методично-прикладні питання антикризового управління вітчизняними взуттєвими підприємствами.

Методи дослідження. У дисертації використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження процесів і явищ, їх взаємозв'язку та розвитку. Із загальнонаукових методів застосовано: абстрактно-теоретичний, історичний, діалектичний, індукції та дедукції, аналізу й синтезу, що були використанні при узагальненні теоретико-методологічних положень, опрацюванні практичних рекомендацій щодо банкрутства та організації протидії йому. Експертний метод вибору показників, екстраполяції, факторного аналізу відхилень, порівняння та специфічні методи антикризового менеджменту застосовані для аналізу результатів господарювання, прогнозування грошових потоків підприємств.

Інформаційну базу дослідження склали теоретичні положення та емпіричні дані, опубліковані у наукових роботах вітчизняних і зарубіжних вчених, періодичних виданнях, галузевих інформаційно-аналітичних бюлетенях, мережі Інтернет, матеріали Міністерства промислової політики України, Вищого та Київського господарських судів, Державного комітету статистики, нормативні документи органів влади України, Російської Федерації та інших країн, а також фінансово-господарська документація взуттєвих підприємств.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному:

уточнено поняття «банкрутство суб'єкта господарювання», визначено основні причини його виникнення. На відміну від усталеного юридичного трактування сутності банкрутства, останнє запропоновано вважати наслідком нестачі існуючих і потенційних ресурсів функціонування й розвитку суб'єкта господарювання;

доповнено класифікацію видів банкрутства, отримали нове визначення такі його різновиди як банкрутство бізнесу, власника, у класифікаційну систему введено ознаку ступеня задоволення вимог при ліквідації підприємства, що дає змогу комплексно охарактеризувати дане господарське явище;

удосконалено класифікацію антикризових заходів підприємства, в якій акцентовано увагу на найважливіших характеристиках антикризових програм: спрямування, масштаби та своєчасність розробки і впровадження. Доповнено визначення поняття «санація балансу підприємства», що є сукупністю заходів антикризового менеджменту щодо раціоналізації величини і структури не лише пасивів, а й активів підприємства, з метою залучення коштів із зовнішніх джерел. Вищенаведене дозволяє структурувати зміст та формалізувати процес моделювання програми антикризової діяльності підприємства;

уперше обґрунтовано концепцію здійснення антикризової діяльності на вітчизняних взуттєвих підприємствах, передумовою якої є створення антикризової системи, що включає моніторинг зовнішнього і внутрішнього середовища організації, діагностику потенціалу запобігання банкрутству, розробку, впровадження та оцінку ефективності здійснення програми антикризової діяльності;

сформовано систему показників об'єктів дослідження антикризового моніторингу середовища функціонування взуттєвого підприємства, що дає змогу врахувати вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на його господарську діяльність та сформувати ефективну систему заходів протидії банкрутству;

уточнено поняття "потенціал запобігання банкрутству", на основі подальшої розробки методу аналізу грошових потоків обґрунтовано алгоритм і методичні принципи визначення й оцінки такого потенціалу, що дає змогу спроектувати сукупність та основні параметри першочергових антикризових дій підприємства;

вдосконалено алгоритм і процедуру виявлення ознак прихованого, умисного та фіктивного банкрутства. Запропоновано визначати різновиди банкрутства за зміною параметрів показників, що характеризують не лише фінансову спроможність боржника, а й активність його спроб запобігання банкрутству; у разі наявності первинних ознак необхідно проводити ідентифікацію на основі виявлення типових дій правопорушників.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці та обґрунтуванні сучасної концепції антикризового менеджменту, що передбачає вдосконалення організаційно-економічного механізму протидії банкрутству, створення антикризової системи на вітчизняних взуттєвих підприємствах. Результати дисертаційного дослідження дістали схвальні відгуки та впроваджені у діяльність ВАТ «Крок» (довідка №835 від 22 грудня 2003 року), ЗАТ ЧВФ «Берегиня» (довідка №142 від 22 грудня 2003 року), філії Агентства з питань банкрутства у м. Києві та Київській області (довідка №135 від 25 листопада 2003 року), а також у навчальний процес Київського національного економічного університету при викладанні дисциплін «Економіка підприємства» та «Діагностика фінансово-економічної діяльності» (довідка від 18 грудня 2003 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, у якій запропоновано авторський підхід до розв'язання проблеми побудови ефективної системи антикризового управління на вітчизняних взуттєвих підприємствах. Викладені у дисертаційній роботі наукові результати автор отримав особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї та положення, які отримані самим автором.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації викладені у наукових доповідях та обговорені на наступних конференціях: ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Теорія і практика перебудови економіки» (23-25 жовтня 2001 року, м. Черкаси), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Дослідження і оптимізація економічних процесів "Оптимум-2001"« (листопад 2001 року, м. Харків), Всеукраїнська науково-практична конференція "Економічні та правові проблеми санації та банкрутства підприємств в Україні: теорія і практика" (10-15.03.2003 року, м. Яремче).

Публікації. За наслідками дослідження опубліковано 7 наукових праць загальним обсягом 2,15 д.а., з яких автору належить 2,05 д.а., у тому числі 4 роботи надруковано у наукових фахових виданнях загальним обсягом 1,5 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 212 сторінках машинописного тексту і складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, списку використаних джерел і додатків. Робота ілюстрована 37 таблицями на 35 сторінках, 23 рисунками на 11 сторінках та 3 додатками на 8 сторінках. Список використаних джерел містить 142 найменування і займає 12 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено проблемні питання, що потребують подальшого дослідження і розробки, сформульовані мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У розділі І "Теоретико-методологічні основи діагностування ймовірності банкрутства підприємства та антикризового управління" розглянуто сутність, причини банкрутства підприємств, сучасні методики його діагностування та тенденції у здійсненні антикризового менеджменту.

Встановлено, що інститут банкрутства є одним із найважливіших атрибутів ринкової економіки. У сучасній науці та практиці господарювання має місце подвійне тлумачення банкрутства: юридичне та економічне. Якщо достатність юридичного трактування для потреб судочинства не викликає заперечень, то економічне тлумачення вимагає якісного вдосконалення. Доведено, що банкрутство суб'єкта господарювання відбувається тому, що підприємство, не володіючи достатнім обсягом активів у ліквідній формі, неспроможне погасити або реструктуризувати борги, зацікавивши кредиторів або інвесторів у доцільності свого збереження на ринку та продовженні функціонування. В зв'язку з цим, банкрутство суб'єкта господарювання визначено як неможливість продовження його існування в якості самостійної юридичної особи, через неспроможність менеджмента генерувати достатній за розмірами і строками виникнення притік грошових коштів, зменшити їх відтік, забезпечити реструктуризацію та списання боргів або здійснити інші ефективні антикризові дії внаслідок вичерпання існуючих і відсутності потенційних фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів та браку необхідних інноваційних рішень. Запропоновано власну класифікаційну систему видів банкрутства, що дає змогу комплексно охарактеризувати це явище.

Особливу увагу приділено визначенню чинників, що викликають банкрутство, кожен випадок якого є наслідком поєднання негативного впливу внутрішніх і зовнішніх факторів. Первинні імпульси до розвитку кризи породжуються зміною зовнішніх умов функціонування, що під впливом несприятливих внутрішніх факторів перетворюються на загрозливі коливання основних параметрів діяльності. Серед зовнішніх (екзогенних) причин банкрутства слід виділяти кон'юнктурні, умисні та форс-мажорні. Якщо кон'юнктурні чинники виникають внаслідок загальної зміни умов господарювання (циклічність розвитку економіки, соціально-політична ситуація), що так чи інакше стосуються усіх суб'єктів, то умисні причини цілеспрямовано і штучно створюються суперниками (конкурентами) підприємства, з метою його усунення з ринку. Серед внутрішніх (ендогенних) причин банкрутства слід виділити помилки менеджменту (прийняття неправильних господарських рішень), нестачу ресурсів (фінансових, матеріальних, кадрових, інноваційних) та умисні дії внутрішніх осіб (власники, керівництво, працівники).

В економічній теорії та практиці господарювання використовуються різноманітні методики оцінки ймовірності банкрутства підприємств, які можна класифікувати за певними ознаками.

Визначення можливості банкрутства має передбачати аналіз усієї доступної інформації про зовнішнє та внутрішнє середовище діяльності підприємства. При цьому особливу увагу слід приділити поточному й перспективному фінансовому плануванню і бюджетуванню. За результатами теоретичного дослідження переваг і вад однорідних груп моделей визначення ймовірності банкрутства, було визнано за доцільне подальшу розробку методу аналізу грошових потоків та його застосування як основного в антикризовому управлінні вітчизняних підприємств.

Дослідження сутності антикризового менеджменту показало, що в економічній літературі визначення цього поняття та його завдань еволюціонували від трактування антикризового управління як тимчасової діяльності до визнання необхідності постійності цього процесу. При цьому антикризова діяльність має бути однією з основних функцій кожного підрозділу суб'єкта господарювання. Виведення підприємства з кризової ситуації або недопущення останньої передбачає розробку ефективної програми антикризової діяльності, яку визначено як комплекс взаємопов'язаних заходів щодо проблемних аспектів діяльності організації, спрямованих на недопущення формування або подолання кризового стану та запобігання банкрутству підприємства. З огляду на необхідність досконалішого визначення антикризових заходів та з метою комплексної характеристики процесу запобігання банкрутству підприємства, запропоновано поділ антикризових дій за наступними класифікаційними ознаками.

Програма антикризових дій має поєднувати заходи стратегічного та оперативного характеру. Основними напрямком і метою тактичних та оперативних антикризових дій на підприємствах має бути збільшення вхідних і зменшення вихідних потоків коштів. Одним із першочергових оперативних заходів визнано санацію грошових потоків та балансу підприємства. Санацію балансу визначено як комплекс заходів антикризового менеджменту в результаті якого досягається раціоналізація величини і структури як активів, так і пасивів підприємства, що здійснюється з метою залучення коштів із зовнішніх джерел. Санування балансу повинно виконувати не лише "декоративні" функції, його завданнями мають бути:

- збільшення інвестиційної привабливості підприємства для потенційних інвесторів і санаторів;

- покращення ставлення кредиторів до компанії;

- мобілізація додаткових внутрішніх фінансових резервів подальшого розвитку.

У розділі ІІ "Аналітична оцінка ефективності діяльності підприємств взуттєвої підгалузі України та визначення масштабів кризи" здійснено аналіз результатів господарювання та перспектив розвитку взуттєвої підгалузі України, проведено діагностування ймовірності банкрутства й виявлено причини незадовільного фінансово-економічного стану взуттєвих компаній, оцінено результативність їх антикризових заходів.

Глибока економічна криза дев'яностих років особливо позначилася на роботі легкої промисловості України у цілому, і взуттєвому виробництві зокрема. В наші дні обсяг виробництва взуття складає лише 7 % від обсягу найкращого за масштабами діяльності 1990 року, а на одного жителя України щорічно виготовляється, за різними оцінками, 0,3-0,5 пари вітчизняного взуття.

Для оцінки можливості банкрутства методом аналізу коефіцієнтів і моделями дискримінантного аналізу, а також визначення причин незадовільного фінансово-економічного стану було обрано 5 потужних (за масштабами діяльності та обсягами застосовуваних ресурсів) взуттєвих компаній. Дослідження показало, що взуттєві компанії протягом 2000-2002 рр., володіючи достатнім рівнем фінансової автономії, погіршили показники фінансової стійкості, ліквідності, ділової активності та прибутковості. Встановлено, що збитковість підприємств формується вже у профільній діяльності - виробництві взуття. Основною причиною цього є неспроможність вітчизняних продуцентів забезпечити достатні обсяги виробництва та реалізації конкурентоспроможної продукції. Важливим джерелом доходів для взуттєвих компаній є здавання в оренду та продаж основних засобів, що дає змогу якоюсь мірою покрити загальні збитки, а іноді й отримати загальний позитивний результат. Жодному з розглянутих товариств не вдалося забезпечити стабільне отримання прибутку за жодним з видів діяльності.

Крім незадовільних параметрів фінансово-майнового стану, виявлено й інші негативні моменти діяльності компаній, що можуть призвести до їх банкрутства:

Застарілість техніко-технологічної бази, низький рівень використання виробничих потужностей, нестача власного оборотного капіталу та інвестиційних ресурсів.

Невідповідність освітньо-кваліфікаційного рівня управлінців і спеціалістів вимогам сучасного ринку.

Несприятливий морально-психологічний клімат у колективах, що характеризується відсутністю впевненості у майбутньому підприємства, браком активності та ініціативи у працівників, сподіванням на зовнішню допомогу держави чи іноземного інвестора.

Негативний стан справ у таких ключових областях і функціях управління, як:

- маркетинг (незнання ситуації на ринку, брак маркетингових досліджень, неефективна асортиментна, цінова, збутова політика та просування продукції);

- планування (повна відсутність стратегії розвитку компанії, ігнорування прогресивних методів і засобів прогнозування й тактичного планування);

- облік і контроль (відсутність належного моніторингу зовнішнього середовища організації, здійснення обліку і контролю діяльності здійснюється, в основному, з метою задоволення нормативних вимог державних органів);

- байдужість і повна апатія власників. На переважній більшості підприємств акціонерами є не пов'язані з компанією фізичні особи, що стали власниками в процесі «паперової» приватизації.

У результаті визначення можливості банкрутства взуттєвих компаній за допомогою моделей дискримінантного аналізу (моделі Альтмана, Тафлера, Ліса, Іркутської державної економічної академії) було отримано висновки, які не відповідають дійсності та суперечать один одному. Враховуючи наведені у розділі І вади коефіцієнтного та методу дискримінантного аналізу, зроблено висновок про недоцільність використання цих груп моделей в якості основних при прогнозуванні можливості банкрутства. Як один з індикаторів можливості банкрутства використано показник вартості компанії та орієнтовний час досягнення нею нульового значення (табл. 1).

Таблиця 1. Вартість взуттєвих підприємств у 2001-2003 рр. та орієнтовний час досягнення нею нульового значення

В аналізованому періоді вартість усіх підприємств знижувалася, що є додатковим свідченням кризового стану взуттєвих виробників. І хоча динаміка цього показника не є категоричним індикатором наближення банкрутства, однак, за умови збереження існуючої тенденції, воно є неминучим.

При аналізі антикризової діяльності взуттєвих підприємств було досліджено перебіг і результати розгляду справ про банкрутство чотирьох компаній. Виявлено, що банкрути не здійснювали комплексних упереджувальних антикризових заходів, хоча могли самостійно подолати свою неплатоспроможність (сума активів значно перевищувала суму зобов'язань). Володіючи достатнім обсягом матеріальних ресурсів, керівництво не спромоглося забезпечити надходження своєчасних грошових потоків або вжити заходів щодо реструктуризації заборгованості. Відмічено повну бездіяльність працівників компаній-банкрутів, що були основними власниками майна, їх потурання протиправним діям керівництва.

Антикризові заходи, проаналізованих взуттєвих підприємств, не носили системного характеру, а були спрямовані, в основному, на поточне споживання (погашення зобов'язань перед кредиторами та зниження збитковості), що не дало змоги закласти основи для відновлення економічного потенціалу підприємств та його подальшого зростання.

У розділі ІІІ "Концепція розробки і впровадження антикризових програм для вітчизняних взуттєвих підприємств" запропоновано власну концепцію здійснення антикризового менеджменту для взуттєвих компаній, яка визначає завдання, принципи, алгоритм та етапи цього процесу.

Таблиця 2. Перелік грошових потоків та алгоритм оцінки потенціалу запобігання банкрутству

Таблиця 4. Оцінка потенціалу запобігання банкрутству ЗАТ «Берегиня» у 2004 році, тис. грн.