Організаційно-економічні засади підвищення ефективності виробництва в зернопродуктовому підкомплексі АПК

Структура та обсяг роботи. Основний зміст дослідження (вступ, три розділи, висновки) викладено на 177 стор. друкованого тексту, що містить 48 таблиць, 27 рисунків. Список використаних джерел становить 188 найменувань і займає 15 стор. Дисертація містить 19 додатків.

У першому розділі "Теоретичні та організаційно-економічні засади підвищення ефективності виробництва" розглянуто найважливіші теоретичні положення щодо проблеми ефективності виробництва з позицій ринкової економіки, проведено аналіз наукових джерел, які висвітлюють основні критерії ефективності зернопродуктового підкомплексу, виявлено особливості й основні тенденції розвитку, запропоновано показники оцінки фінансово-економічного стану та ефективності функціонування зернопродуктового підкомплексу АПК.

Економічна ефективність - це одна із важливіших категорій економічної науки, проте в умовах поглиблення ринкової трансформації виникає доцільність дослідження механізму формування, її визначення і застосування. Навколо цього поняття ведуться дискусії і різні вчені-економісти вкладають у нього дещо відмінний зміст. Аналіз літературних джерел засвідчує, що немає одностайного погляду на те, що саме вважати ефектом або результатом діяльності, якими показниками можна його оцінити.

Узагальнюючи наукові джерела, автор приєднується до думки більшості авторитетних учених-економістів і вважає, що ефективність виробництва - це комплексне поняття, яке відображає результативність, дієвість витрат, вкладених у певний вид діяльності, у співставленні до отриманих результатів. З одного боку, ефективним можна вважати таке виробництво, котре забезпечує найоптимальніше поєднання і використання економічного потенціалу, матеріально-речових, фінансових факторів та дозволяє отримати максимальний натурально-виробничий і фінансовий результати. З іншого боку, ефективність виробництва досягається при застосуванні принципу мінімізації - в досягненні найвищих кінцевих результатів при найменших затратах ресурсів.

Найбільш дискусійною методологічною проблемою економічної ефективності виробництва є питання щодо критерію ефективності. Критерій ефективності - це основна ознака, пов'язана із зростанням виробництва споживчої вартості на базі росту продуктивності праці і раціоналізації використання виробничих ресурсів, на основі якої проводиться оцінка. Він повинен синтезувати кінцеві результати використання відповідних ресурсів, які застосовуються в даній галузі. В сільському господарстві критерієм виступає постійне збільшення виробництва чистої продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці на базі раціонального використання земельних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Деякі економісти не розмежовують поняття критерію та показників економічної ефективності, і навіть ототожнюють його із продуктивністю праці. З цим важко погодитися, оскільки критерій є якісною оцінкою економічної ефективності, а показник - кількісним вираженням рівнів або темпів її зміни в динаміці. І хоча ефективність виробництва в першу чергу зростає внаслідок економії живої і уречевленої праці, продуктивність праці є лише одним із показників економічної ефективності та недостатньо відображає її зміни. Вибір критерію ефективності випереджає її кількісне вираження - показник, та є первинним елементом системи оцінки ефективності. Виходячи з поставленої мети, визначають головний критерій і, відповідно, головний показник, якому надалі підпорядковуватимуться допоміжні, критеріальні показники. Таким чином будується певна система і ряд залежних показників для оцінки явищ, що досліджуються.

Одним з істотних компонентів формування методології дослідження ефективності виробництва є вибір системи показників ефективності виробництва, котра повинна відповідати вимогам ринку, бути зорієнтованою на проведення комплексного аналізу факторіальних і результативних показників господарської діяльності, оцінення потенційних можливостей, з метою виявлення резервів й обґрунтування перспектив подальшого розвитку виробництва.

На думку автора, система показників економічної ефективності для аналізу повинна будуватися за такими принципами: максимально повно й точно відповідати змісту критерію ефективності, не суперечити йому; характеризувати вплив усіх чинників, котрі формують економічну ефективність виробництва, виходячи при цьому з інтересів усього агропромислового комплексу; відображати досягнутий рівень виробництва та рівень використання виробничих можливостей без залучення додаткових ресурсів; виявляти резерви підвищення ефективності виробництва; бути простими у використанні, передбачати публічність і можливість відкритого доступу до отримання первинної інформації; бути еластичними, тобто відображати будь-які зміни, коливання і динаміку ефективності явища, що досліджується; забезпечувати комплексність оцінки й ґрунтовність висновків.

Зважаючи на розмаїття причин, що впливають на виробничу діяльність у зернопродуктовому підкомплексі АПК, диференціацію оцінок та масштабів, у дисертації здійснено класифікацію аспектів, критеріїв, показників ефективності виробництва.

В умовах ринкових відносин ступінь орієнтації зернопродуктового підкомплексу на кінцеві, соціально-значимі результати та ефективність його функціонування в цілому виражається такими показниками: виробництво зерна та продуктів його переробки у натуральному і грошовому вираженні, у тому числі на 1 га посівних площ у ц/га та тис. грн./га; інтегральні витрати на виробництво борошна та інших продуктів переробки зерна (витрати по всьому комплексу: виробництво зерна > виробництво борошна та інших продуктів переробки зерна > реалізація продукції) - загальні і на 1 га посівних площ; інтегральний прибуток (загальний і на 1 га посівних площ); інтегральний прибуток на 1 грн. інтегральних витрат виробництва в грн.; інтегральна рентабельність продукції і виробництва; інтегральна продуктивність праці в натуральному і грошовому вимірах.

Формування ефективного зернопродуктового господарства в умовах становлення ринкової економіки залежить від численних факторів, як зовнішніх стосовно до підприємств, на які вони не можуть здійснювати суттєвого впливу (загальнополітичної і соціально-економічної ситуації в країні і регіоні, розвитку інфраструктури АПК, рівня платоспроможного попиту населення, наявності сприятливих природно-кліматичних та організаційно-економічних умов для виробництва і переробки зерна в регіоні, можливих обсягів завозення через імпорт та з інших регіонів, цін на матеріальні ресурси, розвиненості конкурентного середовища на зерновому ринку, інвестиційної, фінансово-кредитної та фіскальної політики в країні), так і внутрішніх, котрі безпосередньо залежать від самих підприємств (трансформація організаційно-правової форми підприємства, оптимізація організаційної та управлінської структури виробництва, залучення висококваліфікованих спеціалістів у сферу менеджменту і служби маркетингу, підвищення рівня техніко-технологічного забезпечення виробництва; розширення асортименту, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, зростання продуктивності праці, дотримання режиму економії, раціональне використання фінансових ресурсів, налагодженість економічних зв'язків з партнерами і т.д.).

У другому розділі роботи - "Сучасний рівень ефективності виробництва в регіональному зернопродуктовому підкомплексі АПК" - проведено емпіричний аналіз ефективності формування та функціонування зернопродуктового підкомплексу АПК. Об'єктом емпіричного дослідження обрано зернопродуктовий підкомплекс Тернопільського регіону. Зокрема, визначено вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на ефективність роботи підприємств, проведено статистичне дослідження залежностей між факторіальними і результативними показниками в сфері виробництва зерна та оцінено рівень загрози настання банкрутства для хлібоприймальних й зернопереробних підприємств зернопродуктового підкомплексу.

У ході аналізу стану досліджуваного регіонального зернопродуктового підкомплексу основна увага приділена оцінці організаційно-економічних умов його функціонування, до яких належать природно-економічні та техніко-технологічні фактори, структура виробництва, розвиток інфраструктури і організаційно-правовий статус підприємств зернопродуктового підкомплексу.

Виявлено, що зернопродуктовий підкомплекс формується під впливом соціально-економічних умов: економічної політики держави, кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків продукції галузей виробництва і переробки зерна, рівня забезпечення засобами виробництва та трудовими ресурсами, особливостей територіально-економічного положення регіонального зернопродуктового підкомплексу АПК та ін. Особливістю зернопродуктового підкомплексу АПК Тернопільської області з позиції його оцінки за галузевим форматом є обмежений обсяг виробництва продукції першої ланки, що виготовляє засоби праці для зерновиробництва, заготівельно-збутової та переробної галузей в регіоні. У функціональному розрізі - розвиваються усі три галузі зернопродуктового підкомплексу - виробництво і переробка продовольчого та фуражного зерна, а також переробка зерна на спирт, пиво, крохмаль та ін.

Основу зернопродуктового підкомплексу АПК становить виробництво зерна, що є сировиною для подальшої переробки в інших галузях. Динаміка його розвитку характеризується спадними показниками. Так, показник виробництва зерна на душу населення, який за оцінками авторитетних вчених-аграрників повинен становити не менше 1 т/люд., за період 1990-2000 рр. зменшився майже вдвічі, і в 2002 р - становив лише 790 кг/люд. Це призвело до скорочення виробництва в інших галузях зернопродуктового підкомплексу, зокрема в борошномельній - за період 1990-2002 рр. спад виробництва у Тернопільській області становив 53,4%, а в загальному по Україні - 61,4%; виробництво хліба та хлібобулочних виробів на 1 жителя в 2002 р. у порівнянні з 1985 р. скоротилося у 9,2 раза, а борошна у 2,8 раза. Окрім цього, зернова галузь характеризується нестабільністю розвитку, що спричиняє технологічні розриви між окремими фазами виробничого процесу та порушення цілісності всього зернопродуктового підкомплексу. Скорочення валового виробництва зерна обертається для заготівельників і переробників недозавантаженням виробничих потужностей, а отже, і зниженням продуктивності використання технологічного устаткування.

За допомогою вирівнювання ряду динаміки врожайності методом найменших квадратів і побудови лінійної функції чітко простежується тенденція спаду врожайності зернових культур у Тернопільській області.

На основі аналізу даних урожайності та посівних площ зернових культур з 1996 по 2002 рр., робимо висновок, що під впливом зниження урожайності за останні роки було недоодержано щонайменше 2077 тис. тонн зерна.

Головні причини зменшення урожайності, а отже і валових зборів зерна - у слабкому матеріально-технічному та незадовільному агрохімічному забезпеченні процесу виробництва зерна, недостатньому впровадженні у виробництво досягнень науки, передового досвіду через хронічну нестачу фінансових і оборотних засобів, матеріальних ресурсів, що призвело до порушень виробничого процесу, широкого застосування екстенсивних факторів ведення зернового господарства. Зокрема, індекси динаміки машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств зменшувалися з року в рік, і в 2002 р. у порівнянні із 1990 р. індекс наявності в господарствах тракторів та вантажних автомобілів становив - 0,6, а наявність зернозбиральних комбайнів скоротилася вдвічі. Було встановлено, що лінійний коефіцієнт кореляції між показниками врожайності та забезпечення підприємств Тернопільської області сільськогосподарською технікою доволі високий - 0,796, що вказує на тісний зв'язок між даними показниками.

Природно-кліматичні та ґрунтові умови Тернопільської області дають змогу вирощувати більшість зернових культур. Дослідженням встановлено, що структура регіонального розміщення посівів зернових і зернобобових культур в основному відповідає природно-економічному потенціалу окремих кліматичних зон регіону. Найбільші посіви зернових (65% від загального обсягу зернових посівів області) зосереджено у центральному регіоні, який володіє 63% усіх сільськогосподарських угідь та має 60% трудового потенціалу, у південному регіоні частка посіву зернових становить 26% і найменше посівів припадає на північний регіон - 13%.

Динаміка структури посівних площ характеризується розширенням посівів зернових культур з 46,3% у 1970 р. до 61,9% у 2002 р. за рахунок скорочення посівів кормових культур, що призвело до порушення фуражного балансу тваринництва та обумовило процеси скорочення тваринницької галузі в більшості сільськогосподарських підприємств. У складі зернових культур найбільшу питому вагу займають озима пшениця, ярий ячмінь, гречка. Зросла питома вага посівів гречки з 4,5% у 1970 р. до 8,6% у 2002 р., частка посівів жита озимого зросла у 2002 р. на 2,4% і становила 3,3%. Це пояснюється високою рентабельністю, відносно низькою трудомісткістю, сприятливими природно-клiматичними умовами для їх виробництва, а також стабільним попитом на зернову продукцію i продукти її переробки.

Характерною відмінністю зернового господарства Тернопільської області на сучасному етапі є зростання частки особистих підсобних господарств у виробництві зерна. У 2002 р. в порівнянні з 1970, 1980 рр. їх питома вага зросла майже у 6 разів і становить гідну конкуренцію сільськогосподарським підприємствам, забезпечуючи виробництво великих обсягів зерна. За цей час виробництво зерна в господарствах приватного сектора зросло з 61,2 тис. т до 325,8 тис. т, тобто в 5,32 раза.

Аналіз економічної ефективності зерновиробничої галузі засвідчив погіршення факторних та результативних показників, зокрема продуктивності праці та собівартості. Методом кореляції було встановлено, що між показниками врожайності, собівартості та трудомісткості є тісний зв'язок. Лінійний коефіцієнт кореляції залежності собівартості виробництва зерна від урожайності становить - 0,988, дещо менша залежність трудомісткості від рівня урожайності зернових (коефіцієнт кореляції - 0,887). Дослідження показали, що рівень продуктивності праці при виробництві зерна підвищуватиметься лише у випадку, коли темпи зростання урожайності будуть підвищуватися, випереджаючи темпи зростання затрат праці на один гектар посівів. У дисертації методом групувань по районах Тернопільської області підтверджена залежність ефективності виробництва зерна від рівня урожайності (табл. 1).

Превалюючий вплив на підвищення вартості виробництва центнера зерна, як доводять дослідження, також належить урожайності. Зокрема, виявлено, що зростання собівартості виробництва зерна відбулося за рахунок випереджаючого зростання темпів виробничих витрат у порівнянні з темпами зміни врожайності. За період 1996-2002 рр. витрати на 1 га посіву зернових зросли в 2,8 раза, тоді як урожайність зменшилася на 15,9%. На 1% збільшення виробничих витрат приріст урожайності становить лише 0,3%.

Забезпечення більш ефективної роботи зерновиробничої галузі можливе за умови використання резерву земельного потенціалу. Зіставлення даних про рівень виробництва зерна по районах із якістю землі для проведення порівняльної оцінки економічної ефективності використання земельних ресурсів виявили, що не завжди кінцеві результати співвідносяться з якістю землі (табл. 2).

Більшість хлібоприймальних і зернопереробних підприємств Тернопільського регіонального зернопродуктового підкомплексу АПК є прибутковими з причини монопольного становища, яке вони займають на регіональному ринку надання даних послуг. Це забезпечує їм можливість отримання прибутків, незважаючи на недозавантаженість виробничих потужностей та неефективне господарювання. Виявлено, що виробництво борошна у Тернопільському регіоні зосереджено на кількох великих підприємствах, що є тривожною тенденцією монополізації ринку борошна. Так, у 2002 р. майже 58% всього виробництва борошна здійснювалося на 3 комбінатах-гігантах області - Бучацькому, Чортківському та Тернопільському, а у 2001 р. вони наповнювали майже 71% ринку борошна. Однак в середньому рентабельність по зернопереробній галузі області у 2002 р. була дещо нижчою, ніж у попередні роки. На зменшення прибутку вплинули такі причини: збільшення собівартості продукції у зв'язку з підвищенням цін на всі види затрат, низька купівельна спроможність населення, а звідси - зменшення попиту і здешевлення переробними підприємствами відпускних цін для стимулювання збуту, а також збільшення переробки сировини на давальницькій основі.

Дослідженням встановлено, що домінантними причинами спаду виробництва в зернопереробній та хлібоприймальній промисловості є: тривале зменшення кількості та якості зернової сировини, котра вирощується і заготовляється в регіоні, неплатоспроможність споживачів хлібопродуктів; зменшення споживання населенням окремих сортів борошна, деяких видів круп; збільшення кількості мінімлинів, мінікрупорушок різних форм власності.

У третьому розділі дисертації - "Організаційно-економічні засади підвищення ефективності виробництва в зернопродуктовому підкомплексі" - сформовано основні напрями підвищення ефективності функціонування зернопродуктового підкомплексу АПК та розкрито механізми здійснення інтеграційних процесів у ньому, опрацьовано економіко-математичну модель оптимізації структури виробництва у зернопродуктовому підкомплексі АПК.

На основі проведених досліджень виявлено, що ефективність зернопродуктового підкомплексу визначається раціональністю інтеграційних зв'язків між різними його ланками, котрі забезпечують гармонійне формування зернового потоку. Руйнування командно-адміністративної системи економіки спричинило розриви названих зв'язків і порушення роботи усього АПК. Зокрема, відбулася ринкова трансформація товаропотоків у напрямі скорочення продажу зерна сільськогосподарськими виробниками переробним господарствам з одночасним розширенням збуту за комерційними каналами, які є найменш прозорими та контрольованими. Продаж за даними каналами проводиться переважно безпосередньо з поля та за цінами, нижчими від біржових або цін на зерно, реалізоване переробним підприємствам, що призводить до значних фінансових втрат сільськогосподарської галузі, особливо у врожайні роки. В Україні у 2002 р. переробним підприємствам (включаючи елеватори) та через біржі, аукціони було відповідно реалізовано 2,34% й 0,13% загального обсягу реалізації. Тому в подальшому впорядкування комерційно-збутової діяльності необхідно проводити у напрямі розвитку та максимального використання інфраструктури ринку зерна та продуктів його переробки, зокрема за рахунок розширення обсягів біржової торгівлі до 10% загального товарообороту зерна, що підвищить об'єктивність цін реалізації.

На основі економічної діагностики діяльності різних галузей зернопродуктового підкомплексу АПК Тернопільської області в динаміці виявлено, що найбільшою нестабільністю розвитку характеризується зерновиробнича галузь. Це зумовлено відсутністю механізму ефективного ринкового ціноутворення, про що свідчать значні коливання цін на зерно.

Для повного забезпечення потреб області в продовольчих продуктах зернопродуктового підкомплексу необхідно виділяти 153,8 тис. тонн зерна. Структуру зернового клину потрібно формувати з врахуванням того, що частка посівів пшениці на продовольчі цілі має забезпечувати валовий збір не менше 94,6 тис. тонн, жита - 44,6 тис. тонн, гречки - 3,38 тис. тонн, вівса - 6,2 тис. тонн, кукурудзи - 2,6 тис. тонн та гороху - 2,5 тис. тонн.

Розроблена модель та обґрунтовані напрямки розвитку сприятимуть підвищенню ефективності функціонування зернопродуктового підкомплексу АПК.