Механізми державного управління міським продовольчим комплексом

Іншими державними механізмами фінансового забезпечення виробництва продуктів дитячого харчування на регіональному рівні є: випуск облігацій місцевих позик, пільгове банківське кредитування, створення акціонерних товариств за участю великих промислових підприємств, банківських установ, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

У розділі пропонується створити спеціальний державний орган управління з питань забезпечення дитячим харчуванням, будувати спеціалізовані промислові підприємства, формувати для них сировинні зони в регіонах з відповідними екологічними умовами. У великих містах для дітей старшого віку, підлітків, школярів доцільно створювати кущові виробничі кулінарні фабрики миттєвого приготування наборів харчування.

Доводиться дещо парадоксальне положення про визнання пріоритетними галузей, які виробляють безалкогольні і алкогольні напої, мінеральні води. Зрозуміло, що за споживчими якостями вони не є продуктами першої необхідності, але критеріями пріоритетності та оптимальності можуть бути не тільки наявність калорій, білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, а й такі індикатори, як швидкість обороту капіталу, рентабельність, можливості накопичення капіталу. А саме ці галузі продовольчого комплексу забезпечують (природно, при дотриманні певних умов) найбільші надходження до Державного та місцевих бюджетів, найшвидший оборот капіталу.

Значна увага в розділі приділяється дослідженню питань територіальної організації продуктових підкомплексів. Одним з принципів територіальної організації виробництва харчових продуктів є його максимальне наближення до районів споживання, але дотримання цього принципу на практиці пов'язане з певними труднощами. Справа в тому, що кліматично-географічні зони найефективнішої діяльності з вирощування овочів, фруктів, картоплі, як правило, не збігаються територіально з адміністративними регіонами найбільшого скупчення споживачів цієї продукції. Звідси - великі відстані її перевезень, фізичні втрати, погіршення якості, небажані наслідки для виробників і споживачів.

Вирішення взаємовиключного завдання, а саме дотримання на практиці принципу одночасного наближення виробництва до районів вирощування й споживання продукції, є одним з найактуальніших у реструктуризації міського продовольчого комплексу. На прикладі саме такого підкомплексу - картоплепродуктового, який орієнтується на природно-кліматичні умови вирощування сільгосппродукту, а споживання - на райони концентрації населення, переважно міста, досягається оптимальна територіальна організація виробництва. Кінцеві результати цього дослідження наведені на карті-схемі (див. рисунок).

Сутність типового рішення для решти подібних продуктових підкомплексів полягає в тому, що концентрація вирощування сільгосппродукції досягає найвищого рівня в зонах з найкращими природно-кліматичними умовами і традиціями їх вирощування, а споживання - в районах найвищої щільності населення - в містах України

У третьому розділі - “Державне регулювання стабільного розвитку міського продовольчого комплексу” - розглядаються інструменти державного регулювання розвитку міського продовольчого комплексу, питання, пов'язані з можливістю, напрямами, шляхами і методами ліквідації циклічності та подолання сезонності в процесі виробництва продуктів харчування.

Сезонність виробництва, тобто його спади і підйоми впродовж року, характерна для всіх галузей економіки: промисловості, будівництва, транспорту, підприємств виробничої і соціальної інфраструктури тощо. Але найбільш наочно вона виявляється в сільському господарстві і пов'язаних з ним інших галузях продовольчого комплексу. Сезонний характер виробництва негативно позначається на використанні основних фондів, зумовлює циклічність обороту капіталу. Пом'якшення та ліквідація сезонності дає можливість збільшити майже на третину виробництво продукції, поліпшити забезпечення населення продуктами харчування, зменшити втрати сировини і готової продукції, підвищити стабільність розвитку продовольчого комплексу з найменшими суспільними витратами праці. Вивчення причин виникнення сезонності дало змогу виявити галузеві особливості сезонних коливань у різних галузях продовольчого комплексу. В дисертаційному дослідженні встановлено, що спади і підйоми виробничих циклів упродовж року в різних продуктових комплексах мають далеко не однакові причини, а звідси й різними є шляхи, форми і методи пом'якшення та подолання сезонності. Запропонована в роботі модель територіальної організації виробництва доцільна і для інших продуктових підкомплексів - плодоовочевого, виноградарсько-виноробного, м'ясомолочно-переробного та інших.

У дослідженні наводиться класифікація продуктових підкомплексів залежно від причин, що викликають сезонність (табл. 3).

Таблиця 3. Класифікація галузей харчової промисловості України залежно від причин, що викликають сезонний характер їх діяльності

Як випливає з таблиці, причини, що зумовлюють сезонність виробництва в цих трьох групах галузей продовольчого комплексу України, різні. Зрозуміло, і шляхи їх подолання також різні. Наприклад, для галузей першої групи, річна циклічність діяльності яких залежить від природно-кліматичних умов видобутку солі чи риби, основним напрямом подолання сезонності є вдосконалення знарядь праці та технології. До другої групи сезонних галузей продовольчого комплексу належать ті з них, циклічність виробництва яких зумовлюється сезонним упродовж року характером споживання продукції. Це пивоварна та безалкогольна промисловість. Ліквідація сезонності виробництва в цій групі залежить не тільки від вдосконалення організації зв'язків між промисловістю і торгівлею, розширення мережі фірмових спеціалізованих закладів громадського харчування, а й від власної ініціативи підприємств. Зокрема, йдеться про значне розширення асортименту продукції залежно від періоду року. Для більш рівномірного завантаження виробничих потужностей і повнішого задоволення потреб населення впродовж року доцільно, наприклад, пивоварним заводам виготовляти взимку щільні, трудомісткіші, а влітку - легкі сорти пива. Асортимент безалкогольних напоїв, які виробляються влітку, має бути таким, щоб їх смакові якості найбільш повно виявлялися в охолодженому вигляді, а взимку - в підігрітому.

Найбільш численною групою сезонних галузей промисловості продовольчого комплексу України є третя, до якої входять галузі, що переробляють сировину сільськогосподарського походження: м'ясо-, молокопереробна, цукробурякова, плодоовочева, первинне виноробство. Сезонність виробництва цих галузей зумовлюється сезонним надходженням сільгоспсировини на промислову переробку. Усунення або пом'якшення сезонних коливань у виробництві кінцевої продукції залежить від рівномірності надходження на переробку сировини впродовж року. Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що виробництво тваринницької продукції та її переробка промисловістю можуть бути рівномірними впродовж всього року. Разом з тим складніша ситуація з пом'якшенням та ліквідацією сезонності в галузях, які переробляють сировину рослинного походження: цукробуряковій, плодоовочевій, первинного виноробства та інших, де сезонність надходження сировини проявляється значно різкіше. Так, на цукрові заводи сировина на переробку надходить лише впродовж двох, максимум трьох місяців, виноград на заводи первинного виноробства - впродовж одного місяця. Разом з тим сучасний рівень розвитку продуктивних сил не дає змоги в кліматичних умовах України цілорічно постачати на промислові підприємства сировину рослинного походження в її природному стані та здійснювати економічно-ефективну промислову переробку впродовж всього року. Повністю усунути сезонність виробництва в названих галузях продовольчого комплексу неможливо. Сільське господарство має деякі специфічні особливості, яких неможливо уникнути. Найсуттєвіша з них в нашому контексті - це незбіжність у часі робочого і виробничого процесів. Наприклад, виробничий процес, що відбувається під впливом природних факторів, які не підвладні “волі людини”, саме і зумовлює сезонність. Отже, циклічний впродовж року характер виробництва в галузях сільського господарства відкритого ґрунту із зрозумілих причин в умовах України - явище об'єктивне.

У розділі обґрунтована реальна необхідність залучення до виконання сезонних сільськогосподарських робіт в періоди їх пікових навантажень додаткової робочої сили, здійснено порівняльний аналіз економічної ефективності різних організаційних форм залучення додаткової робочої сили до виконання сільськогосподарських робіт у сезон “пікових” навантажень. Доводиться, що на сучасному етапі і в перспективі найефективнішою організаційною формою ліквідації в сільському господарстві України сезонного дефіциту робочої сили є залучення до виконання відповідних робіт незайнятого міського економічно активного населення на засадах оплачуваних громадських робіт. Важливе місце в дослідженні відводиться мотивації робіт, вдосконаленню системи оплати праці в цій сфері діяльності. Пропонується оплату праці залучених робітників нараховувати за двома видами розцінок: за тарифом за обсяг виконаних робіт та заохочувальними, що об'єднують оплату за тарифом з преміями та доплатами, наприклад за умови якісного виконання заданого обсягу в терміни, обумовлені трудовою угодою, тощо. Мотиваційними стимулами до праці можуть також стати система і нормативи податків, методи планування, пільги, обмеження тощо. На основі аналізу залучення робочої сили в період пікових навантажень в дослідженні обґрунтовані практичні рекомендації щодо розширення масштабів громадських робіт у сільському господарстві України, вдосконалення законодавчо-нормативної бази, методів мотивації і підвищення престижу громадських робіт, організаційних механізмів їх проведення. Зокрема пропонується, базуючись на досвіді Сполучених Штатів Америки, де в сезон максимального навантаження залучається в сільське господарство 1-2 млн. осіб - іммігрантів та тимчасово безробітних, використовувати на сезонних роботах трудовий потенціал іммігрантів, що може частково вирішити загальнодержавну проблему працевлаштування біженців та стати суттєвим чинником економічного розвитку. Але розв'язання цієї проблеми неможливе без удосконалення чинного законодавства.

Доводиться, що збільшення строків виробничого періоду в галузях міського продовольчого комплексу та покращення його роботи може досягатись також шляхом подовження часу зберігання рослинної сировини, вдосконалення способів і технології її зберігання. В дисертації обґрунтовується доцільність використання альтернативних форм і методів зберігання сировини і готової продукції, таких як побудова підземних сховищ і використання іонізуючого опромінення. Особливо придатні названі форми зберігання для високоурбанізованих територій. Україна, як показано в дисертації, має сприятливі умови для масового використання названих альтернативних методів зберігання сировини і готової продукції. Визначальну роль у цьому процесі мають відігравати органи місцевого самоврядування, які повинні відводити відповідні території для підземних сховищ, що значно підвищить ефективність використання міського простору в умовах його обмеженості.

У четвертому розділі - “Удосконалення механізму державного управління міським продовольчим комплексом” - розглядаються підходи до вдосконалення адміністративно-організаційного та фінансово-економічного механізмів управління міським продовольчим комплексом (на прикладі найбільшого міста України - м. Києва); наводиться авторське тлумачення поняття “механізм державного управління продовольчим комплексом”, висвітлюються питання забезпечення сировиною виробничих потужностей харчової та переробної промисловості великих міст, покращання якості сировини, що надходить на переробку, та готової продукції до споживачів, поліпшення зв'язків між виробником і споживачем; розглядаються питання використання програмно-цільових методів управління і стратегічного планування, визначення пріоритетів розвитку, реформування структури і методів розробки і реалізації державної продовольчої політики.

Аналіз наукової літератури показав, що сьогодні серед науковців і фахівців-практиків немає одностайної думки щодо визначення поняття “механізм державного управління продовольчим комплексом”. Авторська позиція з цього питання полягає в тому, що це виробничі, господарські відносини, які діють у межах певної матеріально існуючої структури продовольчого комплексу та змушують діяти такі структури (елементи) в необхідному для суспільства режимі з метою безперебійного і найефективнішого забезпечення населення країни продовольством. До елементів системи державного механізму належать: існуюча структура управління, ціни, податки, акцизи, фінансово-кредитні відносини, планування та інші інструменти і методи. Вони мають забезпечувати діяльність виробничого апарату в найефективнішому режимі. Без відповідних мотиваційних засад виробничий апарат продовольчого комплексу перетворюється на “брухт”, він або фізично деградує, або його розкрадають.

У розділі аналізується існуючий стан управлінської системи продовольчого комплексу великого міста. Хоча, судячи з фактичного стану справ, цю систему можна визнати в цілому більш-менш задовільною, проте вона вимагає коригування. Аналіз структури управління процесами виробництва і постачання населенню продуктів харчування свідчить про необхідність внесення змін як на рівні міського продовольчого комплексу, так і на загальнодержавному. Дослідження показали, що найчастіше заступник міського голови відповідає за два найбільш значні за масштабами і соціальним значенням сектори економіки - продовольче забезпечення і побутове обслуговування мешканців міста. Ці галузі відрізняються між собою економічним призначенням продукції, професійно різним складом працюючого персоналу, несхожим техніко-технологічним виробничим апаратом. В обов'язки заступника міського голови входять також виконання ще деяких функцій, наприклад таких, як керівництво управлінням з питань підприємництва тощо. Зрозуміло, що кількість галузей, секторів економіки, які потребують координації та управління, завжди буде більшою, ніж керівних працівників, але серед безлічі галузей є такі, без яких не може діяти, існувати будь-яка сфера діяльності. Так, без задоволення потреб населення в продовольстві неможливе існування не тільки іншого виробництва, але й самої людини. Видається доцільним, щоб за продовольче забезпечення відповідали окрема посадова особа і окремий управлінський підрозділ, принаймні на рівні великого міста, міської агломерації або області.

На загальнодержавному рівні проблеми складніші, апарат нинішнього Міністерства аграрної політики України, навіть судячи з назви самого міністерства, формувався переважно із спеціалістів-аграріїв. У процесі “перебудови” були ліквідовані Міністерство харчової промисловості України, Міністерство м'ясомолочної промисловості України, тобто ті відомства, які відповідали за виготовлення кінцевого продукту, що значно загальмувало розвиток міських продовольчих комплексів, особливо в зоні міських агломерацій. Побудова апарату управління з реалізації державної продовольчої політики має ґрунтуватись на пріоритетних позиціях харчової, переробної промисловості, а не сільського господарства, яке перебуває в занепаді. Чим швидше це відбудеться, тим ефективніше функціонуватиме продовольчий комплекс України. Для цього пропонується перейменувати Міністерство аграрної політики в Міністерство продовольчої політики з усіма економіко-організаційними, а не тільки етимологічними наслідками, яке б визначало стратегічні напрями розв'язання продовольчої проблеми та забезпечувало б продовольчу безпеку в Україні, тобто впроваджувало б у життя основні напрями державної продовольчої політики.

Доведено, що основним інструментом державного управління в постіндустріальному суспільстві, в тому числі у сфері регулювання розвитку міського продовольчого комплексу, залишатиметься планування, передусім стратегічне. При цьому увага акцентується на тому, що в умовах багатоукладної економіки стратегічні плани, насамперед, повинні розроблятися для тих галузей, сфер економіки, які можна назвати “точками зростання”, реструктуризація яких майже автоматично змінює на краще соціально-економічну ситуацію в країні, регіоні, місті. Разом з тим стратегічний план має бути обов'язковим до виконання. Це зумовлюється не тільки директивами, а й держзамовленням, яке обов'язково передбачає найвищу вигоду для його отримувача (під держзамовленням у цьому контексті розуміється не тільки безпосередня оплата, а й інші економічні методи матеріального заохочення виробника: пільги, податки, кредитування тощо).

Значна увага в роботі приділяється методам визначення соціально-економічних пріоритетів, без чого неможливо розробити стратегічний план. Наголошується, що необхідна докорінна перебудова діючої в країні системи визначення соціально-економічних пріоритетів її розвитку, а також методів реалізації найважливіших першочергових завдань. Це можливо за умови розробки і впровадження в практику державного управління законодавчої регламентації такої процедури, як визначення і реалізація пріоритетів, а саме - пропонується прийняття Закону України “Про визначення і реалізацію пріоритетних програм соціально-економічного розвитку України”. Звичайно, назва закону умовна. Але його сутність, положення повинні мати пряму дію відносно встановлення критеріїв пріоритетності, визначення державного органу, який формує в країні політику “пріоритетів”, розробляє шляхи, форми, методи її здійснення, координує і контролює реалізацію пріоритетних, законодавчо затверджених заходів соціально-економічного розвитку країни.

Значна увага в роботі приділяється методам визначення соціально-економічних пріоритетів, без чого неможливо розробити стратегічний план.

У сучасних умовах, коли рівень інвестиційної активності в Україні є низьким, а фізична зношеність і моральна застарілість виробничого апарату вимагають прискорення інноваційних процесів, саме останні критерії стають вирішальними при визначенні пріоритетності тієї чи іншої галузі, сфери діяльності. Як тільки виникає питання про прискорений розвиток будь-якого сектора економіки або вирішення будь-якої проблеми, завжди постає завдання винайдення необхідних для цього коштів. Отже, сьогодні критерієм пріоритетності має бути здебільшого швидкість обороту капіталу і обсяги коштів для потенційного його накопичення.

У дисертаційній роботі доводиться, що харчова промисловість як основа міського продовольчого комплексу на сьогодні є стабільним та поступово зростаючим сектором економіки міста з максимально швидким оборотом капіталу і високим рівнем рентабельності. Її подальший розвиток має передбачати реалізацію комплексу пріоритетних заходів щодо:

? створення бази для виробництва тих видів продукції, які потенційно можуть виготовлятися виключно з вітчизняної сировини на основі взаємовигідного партнерства з іншими регіонами України;

? організації та реорганізації інтеграційного процесу за участю підприємств аграрного сектора, торгівлі і громадського харчування, науки і машинобудівного комплексу, виробництв малої потужності;

? подальшого розвитку науково-виробничої бази з випуску сучасних видів таропакувальних матеріалів і конструкцій; розробки і впровадження перспективних технологій, що передбачають скорочення втрат при обробці продуктів, глибоку комплексну переробку сировини і зменшення відходів виробництва за рахунок випуску супутніх продуктів;

? розширення виробництва продуктів харчування підвищеної харчової і біологічної цінності;

? створення спільних виробництв на основі партнерства з провідними закордонними фірмами і представниками країн Союзу незалежних держав з виробництва продукції, сировина і технології виготовлення якої не є традиційними для вітчизняних товаровиробників;

? посилення ролі органів місцевого самоврядування та громадських організацій у сфері регулювання та контролю якості виробництва продуктів харчування.

Окремі пріоритетні напрями зумовлюються певними особливостями господарювання в країні і мають орієнтуватись на принципи продовольчої безпеки держави. Так, умовами створення спільних виробництв мають бути:

? взаємовигідна реалізація продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому (експорт) ринках;

? збільшення обсягів експортних поставок продукції, яка традиційно користується попитом на зовнішньому ринку, а також конкурентоспроможної продукції, споживчі властивості якої привабливі для населення зарубіжних країн;

? посилення контролю за якістю і безпекою імпортної сировини і продовольства, їх обов'язкова санітарна та ветеринарна сертифікація.

Досягнення стратегічних цілей розвитку міського продовольчого комплексу залежатиме від ефективності дії відповідних державних механізмів, найважливішими з яких виступають бюджетно-фінансова, інвестиційна та інноваційна політики, механізми формування конкурентного середовища та підтримки внутрішніх виробників товарів і послуг. Проведений у дисертаційній роботі аналіз показав, що на сучасному етапі згадані механізми використовуються, але існують аспекти і ніші, які вимагають вдосконалення і заповнення.

Серед інструментів регулювання міського продовольчого комплексу, які необхідно більш широко використовувати для подальшого його розвитку, слід відзначити: виставкову діяльність (вона не тільки дає змогу встановлювати ділові контакти між виробниками і споживачами харчових продуктів, поширювати передовий досвід їх виробництва і реалізації, знайомити спеціалістів і широку громадськість з новими технологіями виробництва, виробами, завойовувати нові ринки та зберігати існуючі, а й виконує функції реклами підприємств, організацій, їх товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках), програмно-цільові методи управління, розвиток партнерських зв'язків у межах комплексу, мотиваційні підходи до керівників та трудових колективів підприємств тощо.

Основою ефективного використання згаданих механізмів є вдосконалення й розвиток нормативно-правових засад їх функціонування, що означає внесення змін до чинних та прийняття низки нових законів, які б розширювали можливості їх застосування для досягнення стратегічних цілей розвитку міських продовольчих комплексів, а отже, населених пунктів, регіонів та держави в цілому в нових умовах господарювання.

Висновки

Проведене дисертаційне дослідження механізмів державного управління міським продовольчим комплексом й узагальнення його результатів у цілому підтверджують, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, покладена в основу дослідження наукова позиція автора себе виправдала й гіпотеза підтвердилася. На основі здійсненого дослідження зроблені такі висновки і запропоновані пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення:

1. Всебічний аналіз наукових джерел, присвячених проблемі державного управління міським продовольчим комплексом, свідчить, що державне управління міським продовольчим комплексом є однією з найважливіших управлінських і організаційних проблем, рівень наукової розробки якої недостатній і не відповідає сучасному розвитку наукової галузі “державне управління”. Сьогодні гостро відчувається потреба в комплексних дослідженнях механізмів державного управління міським продовольчим комплексом, особливо в розробці нової нормативно-правової бази, уточненні його змісту та сутності.

2. У дисертації доведено, що продовольча проблема залишається як у глобальному масштабі, так і в межах окремих країн, найактуальнішою в економічному та соціальному аспектах. Виходячи з цього вона характеризується наявністю економічної та соціальної складових. До економічної слід віднести великі витрати суспільної праці на виробництво продуктів харчування. Що стосується соціального аспекту продовольчої проблеми, то він полягає в забезпеченні всіх верств населення продуктами харчування на порівняно однопорядковому рівні хоча б у кількісному калорійному вимірі. Тобто йдеться про доходи населення, ціни на продукти харчування, їх доступність, передусім для найменше захищених категорій населення - дітей, пенсіонерів, інвалідів. Жодна країна світу не розв'язала продовольчої проблеми в тому розумінні, яке викладене в цій дисертаційній роботі: кількісному і якісному, економічному і соціальному аспектах.

3. Забезпечення продовольчої безпеки залишається актуальним як у світовому, так і в регіональному аспектах. Для України продовольчу безпеку слід розглядати в контексті можливостей держави гарантувати задоволення попиту в продовольстві на рівні, що забезпечує нормальний фізіологічний та інтелектуальний рівень життєдіяльності власного населення, гостей, туристів. Ураховуючи сприятливі природно-кліматичні умови й традиційно-історичний досвід населення, Україна повинна брати активну участь у міжнародному поділі праці з метою розв'язання продовольчої проблеми в глобальному аспекті. Для України орієнтація господарства на експорт продовольства може стати одним з найпріоритетніших напрямів державної зовнішньоекономічної політики.

4. Дослідженням установлено, що традиційним і найважливішим джерелом одержання продуктів харчування є сільське господарство. Воно ще довго відіграватиме цю роль. Проте потенційно більші можливості для розв'язання продовольчої проблеми і забезпечення продовольчої безпеки має аквакультура. Україна має сприятливі умови для високоінтесивного розвитку як сільського господарства, так і аквакультури. Процеси урбанізації, постійне зростання чисельності й частки міського населення, яке відокремлене територіально і професійно від цих джерел постачання йому продуктів харчування в натуральному вигляді, вимагають інтенсивного розвитку харчової і переробної промисловості. Все більша частина сільськогосподарських продуктів, а тим більше продуктів аквакультури, що потрапляють на стіл мешканців міст, потребують промислової і кулінарної переробки. Як наслідок сільське господарство, аквакультура формуються як сировинні бази харчової промисловості. Саме остання виступає організуючою ланкою для своєї сировинної бази, диктує, визначає вимоги до якості сільгоспсировини, різних видів аквакультури стосовно їх придатності до подальшої технологічної обробки і переробки на шляху до кінцевого споживача. Харчова, переробна промисловість, яка в основному зосереджена в містах, все більше виступає інтегратором усіх галузей міського продовольчого комплексу: сільського господарства, аквакультури - харчової, переробної промисловості - системи реалізації кінцевого продукту.

Обґрунтовано, що міське населення висуває інші вимоги до харчових і поживних якостей продуктів харчування, ніж сільське населення. Міський житель не має можливості споживати їжу в її первинній природній якості, обов'язкова її обробка і переробка на промислових підприємствах харчової і переробної промисловості з метою зменшення фізичних втрат, зберігання поживних якостей, перетворення у зручний для споживання вигляд. Виходячи з цього доведено, що найістотнішим моментом в еволюції організаційних форм суспільного виробництва продуктів харчування, розвитку науково-технологічного прогресу та урбанізації сьогодні є те, що виробником кінцевого продукту стала харчова промисловість, а сільське господарство перетворилось на її сировинну базу.

5. Дослідження показало, що продовольчий і агропромисловий комплекси відрізняються між собою продуктовою структурою. Якщо до складу агропромислового комплексу входять галузі, які переробляють сільгоспсировину, але з неї не виробляють продовольчі товари, а виготовляють вироби широкого вжитку: шкіряні, бавовні товари, тканини тощо, то в структуру продовольчого комплексу входять продукти, які не виготовляються із сільськогосподарської сировини, - сіль, риба, інші морепродукти. Поширене у вітчизняній науці і практиці положення про включення до складу агропромислового або продовольчого комплексу такої сфери, як “виробництво засобів виробництва” для сільського господарства, харчової промисловості, торгівлі не є методологічно коректним. Якщо застосовувати викладений підхід, то слід визнати, що продовольчий комплекс тотожний усій економіці, народному господарству, що апріорі неправильне. Помилковість цієї позиції виявляється при прийнятті управлінських рішень як на регіональному рівні, так і на рівні держави.

Визначено, що єдиним критерієм комплексоутворення може бути тільки технологічний взаємозв'язок галузей, що виробляють кінцевий продукт. Решта утворень, які не базуються на такому технологічному стрижні, але все ж якось пов'язані з технологічним ланцюгом, підпадають під визначення такого поняття, як кластер.

В Україні сьогодні існує понад 500 міських населених пунктів. В середньому на кожні 1300 км² території припадає одне місто, тобто в державі немає територій, на яких не відчувається міський вплив. У цьому плані є підстави стверджувати, що в Україні існує загальнодержавний міський продовольчий комплекс і можливе дослідження проблем його розвитку в широкому народногосподарському аспекті. Але найбільш наочно явище міського продовольчого комплексу виявляється на рівні великих міст і міських агломерацій, а також монофункціональних міст харчової спеціалізації. Що стосується монофункціональних міст, які розташовані в зоні міської агломерації великих міст, то в дослідженні розроблена модель оптимізації їх галузевої структури (на прикладі м. Яготина в зоні тяжіння Київської міської агломерації). Модель може бути використана для вирішення типових завдань на всій території України.

6. Дослідженням встановлено, що продовольчий комплекс міста є відкритою системою, яка складається з органічно пов'язаних між собою галузей виробництв, розташованих на території міста і в його приміській зоні, та охоплює виробництво, переробку, транспортування, зберігання й реалізацію продуктів харчування. Тобто продовольчий комплекс міста може бути представлений як взаємопов'язана сукупність спеціалізованих, допоміжних і обслуговуючих виробництв, зосереджених на певній території (у місті та приміській зоні), що охоплюють виробництво, переробку й реалізацію харчових продуктів.

7. Доведено, що критерієм оптимальності розвитку продовольчого комплексу не може бути ні мінімізація витрат суспільної праці, ні максимізація прибутку. Кожен із цих критеріїв при виробництві такого вітального продукту, як продовольство, є важливим, але далеко не вичерпним. Використання при виробництві продуктів харчування показників мінімізації суспільної праці або максимізації прибутку доцільне лише як допоміжних індикаторів. Основним і єдиним критерієм оптимальності продовольчого комплексу може бути лише досягнення такого рівня виробництва продуктів харчування, який би забезпечував потреби населення відповідно до науково обґрунтованих фізіологічних норм споживання.

Скрутне становище з продовольством в Україні висуває на перший план завдання навіть не стільки різкого поліпшення стану продовольчої безпеки країни і розв'язання продовольчої проблеми на державному рівні, скільки хоча б забезпечення її стійкості на сучасному рівні, яка дасть можливість для стабільного розвитку продовольчого комплексу. При цьому слід зазначити, що подолати кризові явища у цій сфері можна лише впродовж тривалого часу і не за умов “ін'єкцій” у так звані “точки зростання”, а за умови використання комплексного всеохоплюючого підходу до реформування всієї системи виробничих відносин у продовольчому комплексі на основі інноваційних підходів.

8. Визначено, що один з таких інноваційних підходів має стосуватися перегляду державної політики щодо вдосконалення фінансування розвитку підприємств міського продовольчого комплексу, але не за рахунок коштів сільського господарства, а за рахунок цілеспрямованого фінансування (або стимулювання з боку державних та місцевих органів влади) випуску життєво необхідних та впровадження нових видів продукції в галузі.

Здійснений у роботі аналіз показав, що одним з найпріоритетніших завдань державної політики в продовольчій сфері має бути виробництво продуктів дитячого харчування і забезпечення ними населення. Заради вирішення цього завдання можна скоротити будь-які інші витрати, передбачені державним та місцевими бюджетами. Вирішення проблеми забезпечення дитячого населення України повноцінним харчуванням залежить не стільки від обсягів його виробництва, асортименту, скільки від спроможностей населення щодо його придбання. В Україні виробляється достатньо продуктів дитячого харчування на молочній основі, але майже зовсім не виробляються продукти на плодоовочевій, м'ясній, рибній, зернокруп'яній основах. Для виправлення такої ситуації, враховуючи відсутність цілеспрямованих державних капітальних вкладень у будівництво нових підприємств і соціальну важливість питання, пропонується: залучати до цього власні кошти населення через державні та муніципальні позики під гарантії держави; створити спеціальний державний управлінський орган з питань дитячого харчування; будувати спеціалізовані промислові підприємства та формувати для них сировинні зони в регіонах з безпечними екологічними умовами. Крім того, у великих містах для дітей старшого віку, підлітків, школярів доцільно створювати кущові виробничі кулінарні фабрики миттєвого приготування наборів харчування.

Пріоритетним на сьогодні напрямом розвитку продовольчого комплексу залишатиметься виробництво безалкогольних виробів, мінеральних вод, а за певних умов - також виробництво алкогольних напоїв. Останні не є продуктами першої необхідності, але критеріями пріоритетності може бути не тільки наявність калорій, білків, жирів, вуглеводів, вітамінів в продуктах харчування. На сучасному етапі критеріями оптимальності можуть виступати такі індикатори, як рентабельність, швидкість обороту капіталу, здатність до його накопичення. Якщо підходити з позиції цих критеріїв, то останнім галузям у межах продовольчого комплексу конкурентів немає.

9. Одним з найбільш оперативних і найефективніших механізмів державного регулювання стабільного розвитку міського продовольчого комплексу в Україні має стати пом'якшення і подолання сезонності у виробництві продуктів харчування. Сезонні коливання спричиняються в різних галузях продовольчого комплексу різними обставинами. В рибодобувній та соляній промисловості - це природно-кліматичні умови, де основним напрямом подолання сезонності є вдосконалення знарядь праці та технології. В цих галузях сезонність виробництва може бути подолана повністю. В пивоварній та безалкогольній промисловості, враховуючи циклічний характер споживання їх продукції, подолання або пом'якшення сезонності пов'язане з вирішенням питання рівномірного завантаження виробничих потужностей підприємств та з розширенням мережі спеціалізованої торгівлі цими товарами. Усунення або пом'якшення сезонних коливань у виробництві кінцевої продукції на підприємствах, що переробляють сировину сільськогосподарського походження (м'ясо-, молокопереробна, цукробурякова, плодоовочева, спиртова, первинне виноробство та інші), залежить здебільшого від рівномірності надходження на переробку сировини впродовж року.

Дослідження показало, що сучасний рівень розвитку продуктивних сил не дає змоги в кліматичних умовах України цілорічно постачати на промислові підприємства сировину рослинного походження, враховуючи особливості сільськогосподарського виробництва (незбіжність у часі робочого і виробничого періодів, яке і зумовлює сезонність) у її природному свіжому вигляді та здійснювати економічно ефективну промислову переробку впродовж всього року. Тому пропонується якнайширше залучати до виконання сезонних сільськогосподарських робіт у період їх пікового навантаження додаткову робочу силу, що є економічно необхідним, а формою такого залучення можуть бути оплачувані громадські роботи. В дослідженні доведено, що найсприятливіші умови для організації оплачуваних громадських робіт у сільському господарстві існують саме в межах міського продовольчого комплексу із залученням до їх виконання тимчасово незайнятих міських жителів, у тому числі й іммігрантів.

Обґрунтовано, що строки виробничого періоду можуть збільшуватись також шляхом подовження часу зберігання рослинної сировини у сховищах, вдосконалення способів і технології її зберігання. Прогресивними способами зберігання значних мас сировини і продукції в умовах високоурбанізованої території може стати використання для цієї мети підземного простору та установок іонізуючого опромінення.

10. Як показали дослідження, високоефективне і стабільне функціонування всіх елементів продовольчого комплексу може бути забезпечене лише за наявності адекватного державного механізму, який у межах певної реально існуючої структури змушує діяти ці елементи продовольчого комплексу в необхідному для суспільства режимі з метою безперебійного забезпечення населення країни продовольством за науково обґрунтованими фізіологічними нормами споживання. До елементів системи механізму належать існуюча структура управління, ціни, податки, акцизи, фінансово-кредитні відносини, планування та інші мотиваційні елементи.

Доведено, що існуюча адміністративно-організаційна система управління міським продовольчим комплексом в Україні більш-менш задовільна, проте вона вимагає коригування відповідно до еволюційних тенденцій розвитку продовольчого комплексу. Недоцільно мати в структурі державних органів управління Міністерство аграрної політики, а в його складі - підрозділи, які відповідають за виготовлення кінцевого продукту і диктують організаційні і технологічні умови для сільського господарства. Вирощування сільгоспсировини виключно для переробки потребує якщо не відновлення Міністерства харчової промисловості, яке повинно бути організуючою силою щодо сільського господарства, то, принаймні, перейменування Міністерства аграрної політики України в Міністерство продовольчої політики України з усіма економіко-організаційними, а не тільки етимологічними наслідками, яке б визначало стратегічні напрями розв'язання продовольчої проблеми і забезпечувало б продовольчу безпеку в Україні, тобто впроваджувало б у життя основні напрями державної продовольчої політики.

Установлено, що основним інструментом державного управління в постіндустріальному суспільстві залишатиметься планування, передусім, стратегічне. В умовах багатоукладної економіки стратегічні плани, насамперед, мають розроблятися для тих галузей, сфер економіки, які можна назвати “точками зростання”, реструктуризація яких майже автоматично змінює на краще соціально-економічну ситуацію в країні, регіоні, місті. Разом з тим стратегічний план має бути обов'язковим до виконання. Це зумовлюється не тільки директивами, а й держзамовленням, яке обов'язково передбачає найбільшу вигоду для його отримувача (під держзамовленням в цьому контексті розуміється не тільки безпосередня оплата, а й інші економічні методи матеріального заохочення виробника: пільги, податки, кредитування тощо). Потрібно також посилити відповідальність за невиконання держзамовлення (підприємства і організації незалежно від їх форми власності і підпорядкування мають нести матеріальну, економічну, а в деяких випадках - і адміністративну відповідальність перед державою як замовником).

11. Обґрунтовано, що міський продовольчий комплекс в умовах постіндустріальної економіки є реальним об'єктом державного регулювання і управління. Він має чіткі межі, власну адміністративно-організаційну структуру, кадровий потенціал, виробничий апарат і повинен враховуватися відповідним чином при розробці загальнодержавних, регіональних і місцевих цільових програм. Тільки в цьому разі можливий стабільний розвиток міського продовольчого комплексу, розв'язання продовольчої проблеми і забезпечення продовольчої безпеки держави.

продовольчий управління харчовий економіка

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Лебединська О.Ю. Міський продовольчий комплекс: організація та управління.: Монографія. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - 272 с.

2. Лебединська О.Ю. Реструктуризація картоплепродуктового комплексу України.: Монографія. - Ужгород: Патент, 2003. - 58 с.

3. Лебединська О.Ю. Безалкогольна промисловість України (державна політика, управління, конкурентоспроможність): Монографія. - К.: ГРОТ, 2000. - 144с.

4. Аржевітін С.М., Кірпот О.І., Лебединська О.Ю. Концентрація виробництва і малий бізнес в харчовій промисловості: Монографія / За ред. Ю.П. Лебединського. - К.: ГРОТ, 1999. - 108 с. - Авторських - С. 4-76.

5. Лебединська О.Ю. Ринкова трансформація економіки АПК: Кол. моногр.: У 4 ч. / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. - К.: ІАЕ, 2002. - 756 с. - Авторських - С. 367-370.

6. Монофункціональні шахтарські міста: регулювання розвитку / О.Ю. Лебединська, О.І. Васильєва, О.М. Єгоров, І.М. Жабінець, В.І. Ханін - Ужгород: Патент, 2002. - 264 с. - Авторських - С. 4-63; 127-161.

Статті в наукових фахових виданнях

7. Лебединська О.Ю. Використання іонізуючого опромінення для зберігання харчових продуктів у густонаселених регіонах // Упр. сучасн. містом. - 2002. - № 7-9 (7). - С. 51-55.

8. Лебединська О.Ю. Використання міського підземного простору для господарських і побутових цілей // Упр. сучасн. містом. - 2001. - № 1. - С. 124- 129.

9. Лебединська О.Ю. Залучення міських трудових ресурсів до сезонних сільськогосподарських робіт // Упр. сучасн. містом. - 2001. - № 3. - С. 59-73.

10. Лебединська О.Ю. Залучення міських трудових ресурсів до сезонних сільськогосподарських робіт // Упр. сучасн. містом. - 2001. - № 4. - С. 33-47.

11. Лебединська О.Ю. Критерії та методичні підходи до визначення потреб міського населення в продуктах харчування // Упр. сучасн. містом. - 2003. - № 7-9 (11). - С. 23-30.

12. Лебединська О.Ю. Продовольча проблема і продовольча безпека // Вісн. НАДУ. - № 4. - 2003. - С. 117-124.

13. Лебединська О.Ю. Соціально-економічні проблеми малих міст України // Упр. сучасн. містом. - 1999. - №1. - С. 40-42.

14. Лебединська О.Ю. Соціально-економічні проблеми монофункціо-нальних міст України // Упр. сучасн. містом. - 2000. - №2. - С. 18-23.

15. Лебединська О.Ю. Стратегічне планування і визначення стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів // Упр. сучасн. містом. - 2003. - № 10-12 (12). - С. 102-107.

16. Лебединська О.Ю. Управління міським продовольчим комплексом // Зб. наук. пр. УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 138-141.

17. Лебединська О.Ю. Шахтарські міста України: to be or not to be?// Упр. сучасн. містом. - 2003. - № 1-3(9). - С. 152-155.

18. Лебединська О.Ю., КапінусЄ. Методичні підходи до визначення пунктів розміщення переробних підприємств продовольчого комплексу України // Упр. сучасн. містом. - 2002. - № 4-6(6). - С. 14-23. - Авторських - С. 14-18.

19. Лебединська О.Ю. Виробництво продуктів дитячого харчування // Упр. сучасн. містом. - 2004. - № 1-3 (13). - С. 62-67.

20. Козюра І., Лебединська О., Наврузов Ю. Регіональне управління і місцеве самоврядування // Упр. сучасн. містом. - 2001. - №4-6(2). - С. 153-161.- Авторських - С. 153-156.

21. Корецький С., Ковтун Т., Лебединська О. З досвіду практичного використання методики вивчення стану та динаміки громадської думки // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 1. - С. 134-141. - Авторських - С. 137-139.

22. Корецький С., Лебединська О., Міненко М. Методика прогнозування обсягів реалізації тютюнових виробів // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 2. - С. 199-204. - Авторських - С. 199-200.

23. Корецький С., Лерман Л., Лебединська О.Ю. Прогнозування розвитку соціально-економічних систем на основі методів динамічного факторного аналізу // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 3. - С. 129-135. - Авторських - С. 129-131.

24. Лебединська О.Ю. Степаненко А.В. Розвиток і розміщення продуктивних сил в умовах глобалізації та регіоналізації світогосподарських процесів // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 1. - С. 162-171. - Авторських - С. 162-168.

Размещено на Allbest.ru