Формування конкурентного середовища у сфері послуг суспільного сектора економіки в умовах ринкової трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки виявився набагато складнішим, ніж це уявлялося на початку соціально-економічних перетворень. Сьогодні цілком очевидно, що, незважаючи на приблизно рівні стартові можливості, країни колишньої соціалістичної системи і республіки колишнього СРСР виявилися в дуже неоднаковому економічному становищі. Високомонополізована одержавлена економіка багатьох з цих країн, у тому числі України, виявилася слабко чутливою до ринкових принципів організації господарської діяльності. Останнім часом приходить розуміння того, що істотну роль у виникненні цих розбіжностей відіграють інституціональні особливості кожної країни, дослідженню яких приділялося недостатньо уваги.

Ці інституціональні особливості, будучі накладеними на сильну монополізацію, обумовили фактичну консервацію монополізму і слабку сприйнятливість багатьох найважливіших галузей економіки до впровадження конкурентних механізмів. При цьому держава, покликана проводити активну і сильну конкурентну політику, сама виявилась нездатною до рішучих кроків щодо подолання перешкод для нормального розгортання ринкових принципів. У результаті вантаж невирішених проблем постійно накопичується, ставлячи під загрозу саме існування деяких галузей економіки.

До їхнього числа відноситься насамперед, сфера послуг суспільного сектора економіки, яка представлена галузями життєзабезпечення, що знаходяться в державній власності і є переважно природними монополіями (електроенергетика, залізничний транспорт, житлово-комунальне господарство тощо). Відсутність нормального відтворювального, і насамперед, інвестиційного, процесу в цій сфері протягом тривалого часу (у тому числі і через хронічні неплатежі населення і підприємств за послуги підприємств цієї сфери), поставило її не просто на межу виживання, але і створило постійно зростаючу загрозу техногенних катастроф.

У цій ситуації подальше зволікання з реформуванням даної сфери стає не тільки нетерпимим, але й небезпечним. Разом з тим, саме в цій сфері особливо важливим є наукове обґрунтування тих чи інших реформаторських заходів, тому що ціна помилок у проведенні реформування даної сфери багаторазово зростає.

В умовах ринкової трансформації світовий досвід дослідження співвідношення монополії і конкуренції в економічних системах із природним процесом історичної еволюції, безумовно, є необхідним, тому що цей досвід має значний методологічний потенціал. Разом з тим, багато явищ і процесів перехідної економіки не можуть бути описані виходячи лише з традиційних підходів до аналізу економічних систем. Як показав досвід перших десятиліть ринкових перетворень у країнах з командною економікою, традиційні механізми конкуренції піддаються тут істотній модифікації, а деякі з них взагалі не діють.

Варто відзначити, однак, що, незважаючи на очевидне просування вперед у розумінні природи й особливостей дії конкурентного механізму в перехідній економіці, економічна теорія дотепер не створила завершеної концепції формування такого механізму в умовах інверсійного становлення ринкової економіки. Ряд інституціональних особливостей перехідної економіки заважає ефективній реалізації сучасної конкурентної політики, особливо в сферах дії природних монополій. Найменшому реформуючому впливу, на жаль, були піддані саме ті галузі, що надають соціально значимі послуги життєзабезпечення (насамперед, житлово-комунальне господарство). У той же час, саме ця сфера, зачіпаючи життєво важливі інтереси практично всього населення, у силу відсутності реальних реформ ринкової спрямованості виявилася на грані виживання.

Мета і задачі дослідження. Виходячи з актуальності і ступеня наукової розробки проблеми, автор поставив перед собою головну мету дослідження - комплексний політико-економічний аналіз специфіки формування конкурентного середовища в сфері послуг суспільного сектора економіки в умовах ринкової трансформації. Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні задачі:

1. Розкрити еволюцію теоретичних поглядів на природу і роль конкуренції в економічній системі, а також щодо факторів, що обмежують дію конкурентного механізму.

2. Виявити закономірний характер одержавлення сфери послуг життєзабезпечення та об'єктивну необхідність ефективного державного регулювання природної монополії в цій сфері.

3. Розкрити особливості формування конкурентного механізму в умовах ринкової трансформації економіки.

4. Виявити основні прояви монополізму в сфері послуг суспільного сектора і протиріччя його державного регулювання.

5. Обґрунтувати головні чинники ринкового реформування сфери послуг суспільного сектора економіки з урахуванням інституціональних особливостей економічної системи інверсійного типу.

6. Сформулювати практичні пропозиції і рекомендації з підвищення ефективності функціонування сфери послуг суспільного сектора та її державного регулювання.

1. Методологічні основи дослідження конкурентного середовища в економічній системі

Розглянуто конкурентний механізм і його еволюцію в процесі розвитку економічних систем, природна монополія та її місце в економічній системі і специфіка формування конкурентних механізмів в умовах ринкової трансформації.

Дисертант виходить із загальновизнаної тези про те, що конкуренція є однією з найважливіших рушійних сил ринкової економічної системи. Однак настільки ж очевидно, що історична еволюція на певному етапі неминуче приводить до появи механізмів обмеження конкуренції, чому сприяють, насамперед, технологічні особливості ряду виробництв. Від цих обмежень споживачі несуть додаткові витрати. У цьому випадку на допомогу споживачам повинна приходити і приходить держава, що здійснює антимонопольну політику з метою узгодження економічних інтересів всіх учасників ринку.

В даний час необхідність такої політики вже ніким не оспорюється, а основна увага приділяється пошуку найбільш ефективних її інструментів. Варто враховувати, що в 20 столітті в ряді галузей економіки технологічний монополізм був поєднаний із соціально-економічним, коли ряд важливих галузей, орієнтованих на задоволення суспільних потреб (транспорт, зв'язок, освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство та ін.), був переданий у державну власність, тобто сформувався т.зв. суспільний сектор економіки. Ця лінія проводилася як у країнах з ринковою, так і в країнах з командною економікою.

Специфіка останніх полягала в тому, що поширеність монополізму державної власності там була набагато ширшою від тих об'єктивних можливостей, що задавалися технологічними особливостями відповідних сфер економіки, охоплюючи в умовах тотального одержавлення і ті сфери, що дозволяли розвиватися конкурентним відносинам. Тому демонтаж адміністративно-командної системи, із соціально-економічної точки зору, почався саме з подолання монопольного положення державної власності, у першу чергу, там, де її домінування було невиправданим.

З огляду на це, державна сфера послуг суспільного сектора істотно звузилася в результаті приватизації багатьох підприємств соціальної інфраструктури. Однак такі важливі її складові частини, як освіта, охорона здоров'я, суспільний транспорт, житлово-комунальне господарство дотепер у значній мірі залишаються в державній власності, при допущенні діяльності приватного капіталу. І в тій мірі, у якій у них має місце технологічна природна монополія, поки що зберігається доцільність залишення їх у державній власності. Але, як наголошено в дисертації, там, де існує об'єктивна можливість формування конкурентного середовища, таке середовище повинне формуватися, причому не на противагу державному сектору, а як один із засобів підвищення ефективності його функціонування.

Слід також підкреслити, що приватизація, у тому вигляді, у якому вона проводилася в нашій країні, не привела до тих результатів, на які вона була розрахована. По-перше, не тільки не з'явився ефективний власник, але, навпаки, власність була розпилена між мільйонами громадян. По-друге, у більшості випадків ефективність роботи багатьох підприємств після приватизації знизилася, замість очікуваного зростання. По-третє, так і не відбулося очікуваного притоку інвестицій, завдяки яким стала б можливою структурна перебудова економіки. Нарешті, приватизація так і не створила можливостей для нормальної здорової конкуренції, конкурентне середовище не було створено (зокрема, споживачі так і не отримали можливості вибору постачальників).

З огляду на суспільні інтереси, дисертант дійшов висновку, що уроки та помилки приватизації повинні бути повною мірою враховані при розробці стратегії розвитку сфери послуг суспільного сектора, в якій широкомасштабна приватизація поки що не здійснюється.

Насамперед, це стосується недопущення кланового характеру приватизації даної сфери, з урахуванням її життєвої важливості для усього населення. І в цьому плані найбільше значення для теоретичного дослідження представляє сфера житлово-комунального господарства. З одного боку, вона сама по собі має пріоритетне значення для життєдіяльності людей, оскільки забезпечує підтримку фундаментальних умов цієї життєдіяльності, тобто самого середовища проживання, у якому знаходиться людина увесь той час, поки вона не зайнята у сфері виробництва.

З іншого боку, сама ця сфера поглинає значну кількість ресурсів, і, будучи однією зі сфер функціонування природних монополій, пов'язана з підтримкою найважливіших відтворювальних пропорцій та з використанням обмежених ресурсів.

Нарешті, з урахуванням найбільшого відставання в ступеню ринкового реформування, саме ця сфера в сучасних умовах генерує гострі соціальні протиріччя, перетворюючись в головне гальмо ринкової трансформації української економіки.

От чому у своєму дослідженні дисертант як головний об'єкт для висновків і узагальнень щодо розвитку конкурентного середовища в сфері послуг суспільного сектора обрав сферу житлово-комунального господарства, тим більше, що такий аспект аналізу дозволив відійти від чисто галузевої специфіки даної сфери і більш повно врахувати її загальноекономічну функцію - забезпечення умов відтворення життєдіяльності всіх членів суспільства, незалежно від їхньої участі в створенні матеріальних благ.

Проблема формування конкурентних механізмів у перехідній економіці є однією з найбільш актуальних у даний час. Сьогодні, коли на порядок денний висуваються перспективи вступу України у СОТ, небезпеки, пов'язані з відсутністю ефективних конкурентних механізмів, з гіпотетичних можуть дуже швидко перетворитися в реальні, із усіма наслідками, що звідси випливають - як економічними, так і соціально-політичними. А оскільки монополія виступає однією з вирішальних перешкод на шляху поширення інновацій, стає зрозумілим, що збереження структурних диспропорцій, пов'язаних з монополізацією, в умовах невпинного переходу до якісно нового режиму відкритості економіки практично виключає можливість переходу до інноваційної моделі розвитку, на яку покладаються великі надії як на фактор виживання та економічного відродження.

У сучасних умовах країни, що переходять до ринку від командно-адміністративної системи (у тому числі, Україна), являють собою феномен державно-монополістичної системи, у якій, поряд зі структурним господарським монополізмом, успадкованим від колишнього безпосереднього панування державної власності в сфері виробництва окремих товарів і надання послуг, одночасно має місце непрямий державний монополізм, що проявляється в накладенні негативних ефектів монополізації одних сфер економіки на функціонування інших монополізованих сфер. Наприклад, монопольно високі тарифи на електроенергію призводять до того, що енергетична складова є головною в структурі тарифів на послуги теплопостачання, яке також є сферою природної монополії. Тому, за думкою дисертанта, навіть спроби подолання прямого монополізму приречені на невдачу, якщо не будуть враховуватись механізми трансмісії монополізму між окремими монополізованими галузями.

Внаслідок існування подібного синергетичного ефекту монополізації, формування конкурентного середовища в українській економіці здійснюється в цілому уповільненими темпами, а в сфері дії природних монополій воно практично не починалося. Найбільш адекватними темпами воно проходить в тих сферах, які або перейшли в нову економічну систему зі старої в тому ж вигляді, в якому вони там існували, разом з наявними конкурентними засадами (кооперативна торгівля, зовнішньоекономічна діяльність підприємств та інші легальні види діяльності, а також значна частина раніше нелегальних видів суспільно корисної економічної діяльності - сезонні будівельні бригади й ін.), або уперше виникли лише в новій системі без якої-небудь первісної державної участі (наприклад, приватні ринки, “човниковий” бізнес тощо). Проте дисертант відзначає існування парадоксу формування посткомандного конкурентного середовища, який полягає у наступному.

З одного боку, держава, як головний регулятор процесу формування конкурентного середовища і суб'єкт антимонопольної політики, своєю нормотворчою діяльністю найбільшою мірою охопила саме високомонополізований сектор, але при цьому фактично майже нічого не зробила для реального перетворення цього сектора на ринкових засадах. З іншого боку, зарегульованість конкурентного сектора економіки - як формальна, так і реальна - до теперішнього моменту перевищила всі розумні межі. І на центральному, і на регіональному, і на місцевому рівнях масштаби невиправданого державного втручання в господарську діяльність ринкових суб'єктів починають переважати над адаптивними здібностями бізнесу “переварювати” таке втручання і виживати в умовах зростаючого фінансового навантаження з боку держави.

Тим часом, нормальний алгоритм формування конкурентного середовища та ефективної антимонопольної політики, на думку дисертанта, повинен спиратися на прямо протилежні принципи. Найбільш активна політика повинна проводитися у відношенні природних монополій як головного гальма розвитку конкурентних механізмів у всій економіці, у той час як ринковий сектор не повинен бути надмірно зарегульованим. Правильність цього принципу підтверджується і нашою економічною практикою. Так, відсутність реальних ринкових реформ у сфері житлово-комунального господарства привела до фактичного припинення інвестиційного процесу і прогресуючому занепаду та деградації матеріально-технічної бази в цих галузях, наростанню погроз техногенних катастроф і розвалу усієї системи життєзабезпечення. У той же час, наприклад, уведення спрощеної системи оподатковування в малому бізнесі істотно поповнило дохідну базу місцевих бюджетів, оскільки вивело з тіні значну його частину.

Оцінюючи реальні результати формування (багато в чому стихійного і неконтрольованого) конкурентного середовища в українській економіці за останнє десятиліття, дисертант виділив наступні найбільш характерні аномалії її розвитку, що відрізняють її нинішній стан від стану конкурентного середовища в цивілізованих країнах: гіпертрофований розвиток посередницького сектора (діяльність якого носить у значній мірі тіньовий характер і спрямована у ряді випадків не стільки на виконання об'єктивно обумовлених посередницьких функцій, скільки на недопущення конкурентів); адміністративні обмеження на міжрегіональні переміщення товарів; невиправдане розширення ліцензованих видів підприємницької діяльності та їх надмірна регламентація; нерівні умови доступу знову створених підприємницьких структур до об'єктів інфраструктури реального сектора. Кожна з цих аномалій має різноманітні підтвердження, які надають уявлення щодо реального стану конкурентного середовища в перехідній українській економіці.

Досліджуючи особливості монополізму в умовах переходу до ринку, дисертант дійшов висновку, що вони обумовлені наявністю двох типів монополізму - технологічного (який є наслідком процесів концентрації і централізації виробництва) та інституціонального (який породжується нерівністю умов конкуренції для різних учасників, що проявляється в існуванні неоднакових режимів оподаткування, привілеїв, пільг, субсидій, правової, політичної та іншої підтримки з боку державної бюрократії тощо).

• У дисертації розкрито їх співвідношення в трансформаційній економіці, включаючи виявлення їх форм і засобів їх подолання. Обґрунтовано переважання інституціонального монополізму та його негативних наслідків, що обумовлені дією неформальних норм і правил та може бути подолане з набагато більшими труднощами.

2. Сучасний стан конкурентного середовища в сфері послуг суспільного сектора і шляхи її реформування

Послідовно розглядаються основні форми технологічного та інституціонального монополізму, принципи формування конкурентного механізму, основні фактори розвитку конкуренції в сфері послуг суспільного сектора економіки, а також удосконалення форм організації попиту і його саморегулювання.

• Дисертант звертає особливу увагу на негативні наслідки інституціонального монополізму. Його шкода полягає, насамперед, у тому, що він зазвичай поширюється на неефективні виробництва, штучно продовжуючи їх неефективне функціонування, плата за яке, кінець кінцем, перекладається на споживачів. Одночасно з цим гальмується впровадження справжніх ринкових механізмів у діяльність підприємств відповідних сфер економіки, так само як і ціна переходу до ринку в цих сферах постійно зростає. Цим пояснюється особлива запеклість спроб збереження неефективної системи інституціонального монополізму і небажання переходити до реальних конкурентних механізмів, властива українській економіці в сферах природних монополій (у тому числі і у сфері житлово-комунального господарства).

Дуже значну роль у цій системі грають неформальні норми і правила, включаючи стереотипи поведінки (як виробників, так і споживачів), що склалися не лише в період існування командно-адміністративної системи, але й у попередні історичні епохи. В результаті інституціональна динаміка штучно сповільнюється, гальмуючи загальне просування до ринкової економіки.

Так відбувається тому, що інституціональний монополізм, відсутній у розвинутих країнах, у більшій мірі визначає поведінку фірми в трансформаційній економіці, ніж структура ринку, і, по суті, виникнення розбіжності між структурою і поведінкою стає усе більш малоймовірним. Це означає, що обидва підходи в боротьбі з монополізмом у перехідній економіці з'єднуються і не можуть конфліктувати. Оскільки антиконкурентні норми поведінки тут є, як правило, неформальними (хоча і спираються найчастіше на підтримку органів влади), то успішне їх подолання неможливе без законодавчого закріплення конкурентних норм поведінки і, що більш важливо, твердого примусу до їх впровадження з боку держави. У кінцевому рахунку, саме інституціональний монополізм, на думку дисертанта, повинен стати об'єктом першочергової уваги при проведенні конкурентної політики і формуванні конкурентного середовища.

• В процесі дослідження реальних статистичних даних про розвиток сфери послуг життєзабезпечення в умовах інверсійної економіки дисертантом був виявлений феномен хронічної збитковості окремих природних монополій. На думку дисертанта, це означає заперечення економічної природи монополії. В дисертації було розкрито його обумовленість інституціональною специфікою конкурентного середовища. Дисертантом був обґрунтований штучний і протиприродний характер цієї збитковості, який створює погрозу безпеці усієї господарської системи. Оскільки класична монополія (у тому числі природна) реалізує себе через отримання монопольно високого прибутку, то збитковість монополії, за відсутності бюджетних дотацій на підтримку її функціонування на прийнятному рівні, прирікає її на втрату основного капіталу і зниження надійності і безпеки роботи відповідних підприємств. В ході дослідження виявилось, що штучний характер зазначеної збитковості обумовлений, перш за все, інституційними факторами, які формують попит, пропозицію послуг суспільного сектора та визначають характер тарифоутворення на них. Держава при цьому відіграє пасивну роль на ринку відповідних послуг, оскільки невдалі дотепер спроби реформування цієї сфери наштовхувались на серйозні перепони та призводили до зростання соціальної напруги у суспільстві. Внаслідок цього зазначені спроби залишились незавершеними, лише поглиблюючи кризу.
• Відтак, головне, що заважає ринковому реформуванню сфери послуг суспільного сектора - це брак політичної волі та відсутність ринкового мислення та ринкової поведінки усіх суб'єктів цього ринку. З цього дисертант зробив висновок, що в наших умовах головними факторами ринкового реформування і створення конкурентного середовища в сфері послуг суспільного сектора економіки є приватизація і демонополізація, формування ринкової інфраструктури, удосконалювання форм організації попиту і його саморегулювання, а не лише приватизація сама по собі. Як вважається зазвичай у науковій літературі.
• Коректне визначення факторів ринкового реформування потребує чіткого уявлення про принципи формування конкурентного механізму в сфері послуг суспільного сектора в умовах ринкової трансформації. Хід дослідження дозволив визначити наступні принципи формування цього механізму: врахування і забезпечення економічних і соціальних інтересів всіх учасників ринку; недопущення дискримінації інтересів окремих груп чи учасників відповідних підгруп усередині них; врахування особливостей інституціонального середовища при розробці заходів щодо реформування даної сфери (у тому числі по конституюванню соціальних стандартів, закріплених у законодавстві); розподіл тягаря витрат реформування між усіма групами учасників. Врахування цих принципів дозволяє уникнути більшості негативних наслідків реформування сфери житлово-комунального господарства, з якими зіткнулось реформування в інших постсоціалістичних країнах, зокрема, в Росії, де відповідні зміни фактично звелись до підвищення тарифів до рівня відшкодування витрат виробників та організаційні зміни у напрямку подальшої монополізації, попри заявлені протилежні цілі.
• Вивчення наявного досвіду реформування сфери послуг життєзабезпечення та українських особливостей дозволило дисертанту обґрунтувати можливість двох варіантів проведення реформи житлово-комунального господарства в перехідній економіці - бюрократичного і демократичного, і розкриті можливі наслідки використання кожного з них. Бюрократичний варіант відбиває інтереси монополістів-виробників і пов'язаної з ними державної бюрократії, демократичний забезпечує пріоритет споживачів. Дисертант дійшов висновку, що інтересам суспільства найбільш відповідає демократичний варіант, але його реалізація потребує значних зусиль від усіх учасників ринку, тому вона не є гарантованою.
• Це потребувало від дисертанта виявленню інституціональних обмежень розвитку нових форм організації попиту на послуги суспільного сектора (пасивність споживачів та їхня неготовність до самостійних зусиль з поліпшення умов середовища проживання; відсутність ефективного механізму нормоутворення та адекватних формальних норм, що стимулюють таку активність; переважно бюрократичний характер управління сферою послуг життєзабезпечення; значна роль тіньової частини відповідного ринку), оскільки в літературі розглядаються переважно проблеми динаміки пропозиції. Логічним звершенням дослідження цього питання стало визначення шляхів подолання цих обмежень (стимулювання об'єднання споживачів у саморегулівні асоціації різних типів, у тому числі за допомогою надання пільг з оплати комунальних послуг; створення адекватної нормативної бази; створення органами місцевого самоврядування умов для розширення джерел доходів асоціацій споживачів). Належне врахування цієї проблеми надає можливість реально включити населення у проведення відповідних змін.
• Висновки
• конкуренція економічний ринковий інверсійний
• Головне наукове завдання, що було поставлене в дисертації - визначити специфіку формування конкурентного середовища в сфері послуг суспільного сектора економіки в умовах ринкової трансформації.
• Для вирішення цього завдання було використано відповідні методи дослідження, які дозволили уточнити уявлення про особливості формування конкурентного середовища в перехідній економіці інверсійного типу.
• Оскільки економіка України являє собою приклад саме інверсійної економіки, то теоретичний аналіз дозволив більш обґрунтовано підійти до визначення реальних проблем та перспектив реформування сфери послуг суспільного сектора на прикладі сфери житлово-комунальних послуг. Важливість наукового підходу до реформування підвищується у зв'язку з тим, що з прийняттям влітку 2004 р. Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, деякі практичні проблеми були вирішені не кращим чином. Зокрема, мешканці багатоквартирних будинків були фактично позбавлені права безпосереднього укладання договорів з постачальниками послуг.
• Тому дисертант звернув особливу увагу на практичне вирішення проблеми удосконалення нормоутворення, що позволило обґрунтовано заходи щодо його удосконалення в сфері регулювання системи надання послуг життєзабезпечення в суспільному секторі шляхом:
• - одномоментного погашення заборгованості споживачів за комунальні послуги за рахунок компенсаційних сум, передбачених на відновлення заощаджень населення в Ощадбанку;

- законодавчого закріплення можливості існування прямих договірних відносин між постачальниками житлово-комунальних послуг і споживачами - мешканцями багатоквартирних будинків;

- реалізації принципу поквартирноі установки приладів обліку послуг водо- і теплопостачання в діючому житловому фонді з фінансуванням відповідних витрат з установки і технічного обслуговування цих приладів за рахунок постачальників;

- належного врахування інтересів споживачів у процесі тарифоутворення на комунальні послуги, включаючи узгодження з організаціями споживачів структури й обґрунтованого розміру відповідних видів витрат, що включаються в тарифи на послуги, що поставляються;

- встановлення офіційного нормативу граничної частки витрат на комунальні послуги в сумарних витратах домогосподарств, що враховує середню схильність (готовність) населення до оплати цих послуг і необхідність забезпечення оптимальної збираємості платежів за них.

Література

1. Семоненко В.В. Особенности становления конкурентной среды в украинской экономике // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія. - Вип. 580.- Харків: ХНУ, 2003. - С. 64-67.

2. Семоненко В.В. Спрос на услуги общественного сектора и их предложение в условиях рыночной трансформации // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія .- Вип. 608.- Харків: ХНУ, 2003.- С. - 31-34.

3. Семоненко В.В. Принципы формирования конкурентного механизма в сфере жилищно-коммунального хозяйства // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія .- Вип. 630.- Харків: ХНУ, 2004.- С. 51-54.

Размещено на Allbest.ru