Людський капітал як фактор зростання та розвитку економіки

2. Сукупний капітал складається як із фізичного капіталу, так і людського нематеріального і матеріального капіталу. Нематеріальний людський капітал втілений в людях за джерелами формування та результатами від використання включає з боку інвестицій власні інвестиції робітника, інвестиції держави, громадських фондів і організацій тощо у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку результатів - прибуток у вигляді приробітку (додаткову зарплату), а також відповідний приріст прибутку фірми (роботодавця) від підвищення продуктивності праці (професіоналізму) робітника; плюс з боку інвестицій - інвестиції фірми (роботодавця) у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку результатів - прибуток фірми (роботодавця) і прибуток робітника у вигляді приросту зарплати. Ці ж якості властиві не тільки виробничому капіталу, але і інституційному, культурному капіталу, капіталу здоров`я тощо.

Формула оцінки приросту вартості від функціонування людського капіталу розкриває теоретичну сутність людського капіталу і придатна для визначення цінності не тільки фахівця, але й вченого і викладача, і тим самим виступає орієнтиром для державної політики в сфері оплати праці в науково-освітній сфері і в сфері міжнародного обміну інтелектуалами, а так само в ставленні держави до відтоку “мізків” за кордон. 3. Людський капітал разом з потенційними здібностями до простої праці, що сформовані за рахунок поточного споживання сім'ї, і здібностями, обдарованістю і знаннями вільного підприємця-інтелектуала - приватного товаровиробника (або колективних власників, наприклад народного підприємства або венчурного кооперативу), що сформовані за рахунок його (їх) власних інвестицій та інвестицій держави, громадських організацій та фондів тощо, складають людський потенціал. Вартість і початкових (за рахунок витрат сім`ї), і прирісних (за рахунок витрат самого робітника, інвестицій фірм, держави, громадських організацій тощо) знань і здібностей одноосібників-інтелектуалів (або кооперативів), що вимірюється через інвестиції або за допомогою ринкових цін на надані інтелектуальні послуги, насправді не є людським капіталом. Вони є складовими виробничого (активного) людського (трудового) потенціалу поряд із простою (первісною) робочою силою і робочою силою, не залученого у виробництво (безробітних тощо). Тобто людський капітал - це вартість частки запасу людського потенціалу (трудового потенціалу): здібностей, досвіду і знань, залучених у капіталістичне господарювання на основі відносин найму, які приносять додану вартість в формі додаткового доходу робітника та прибутку роботодавця (фірми).

Оголошення всіх інвестицій в людину або всіх доходів від праці людським капіталом приховує наявність відносин найму, експлуатації і відчуження робітників від засобів виробництва, тобто соціальної нерівності.

Особливим видом людського капіталу є вартість прирісного кваліфікаційного капіталу, в тому числі інтелектуального (того, що надає інтелектуальні послуги) за рахунок навчання в учбових закладах за державний рахунок, за рахунок громадських організацій, фондів тощо. Витрати держави на освіту, науку і інші фактори приросту кваліфікаційного капіталу здійснюються за рахунок податків з юридичних і фізичних осіб, зменшуючи на цьому етапі власний дохід робітника і прибуток фірми, але після навчання державні витрати не тільки окупаються, але і створюють додаткові дохід робітнику і прибуток капіталісту, що є одним з свідоцтв реалізації такої функції держави як примирення праці і капіталу.

Розширювальне тлумачення капіталу і національного багатства та віднесення до національного багатства простої робочої сили найманих робітників і знань, вмінь тощо одноосібників-інтелектуалів (або кооперативів) виправдано лише з позицій зручності статистичного обліку та сукупної оцінки природних і капітальних багатств.

4. Оцінка праці інтелектуала і, як наслідок, конкретної інформації - проекту, патенту тощо - відбувається на основі оцінки інтелектуалом-продавцем і покупцем-підприємцем прибутковості інформації, яка враховує і соціальний ефект інновації.

5. Весь науковий потенціал суспільства є не що інше, як сукупність не застарілих знань усіх попередніх років і поточного року. Невикористані виробництвом знання (відкриття) і, отже, недооплачені, у майбутньому можуть бути реалізовані, у тому числі на безкоштовній основі. Із сказаного випливає дуже важливий висновок - “перевитрата” засобів на науку й освіту в поточному періоді не є повною втратою. Прикладні знання, які застаріли, хоча безпосередньої економічної цінності не мають, однак, зберігаючи соціальну історико-пізнавальну цінність, можуть знаходити економічну оцінку у вигляді прибутку (наприклад, грошовий потік від відвідувачів платних музеїв і бібліотек; витрати держави на утримання громадських установ такого роду тощо).

6. Управлінський капітал - це частина людського капіталу, що поставлена і накопичується управлінським персоналом. Він є найважливішою частиною людського капіталу, тому що управлінські знання у вигляді відповідних інститутів - управлінських установ, адміністративного законодавства, інструкцій, методичних матеріалів, накопиченої культури управління, і матеріально реалізовані у функціонуючих управлінських установах і інститутах з підготовки менеджерів, складають суспільство, його економіку як структуровану організацію і, зокрема, корпоративне суспільство; створюють організаційний каркас стійкого розвитку.

7. У ринковій економіці при продажу взагалі і при приватизації підприємств зокрема, як правило, виявляється невідповідність оцінки активів підприємства ринковій ціні продажу. Капіталізована ціна підприємства в цьому випадку буває вище (або нижче) оцінки активів. Розходження між ціною капіталізації підприємства й оцінкою активів є результатом наявності (або відсутності) в активах людського капіталу (насамперед управлінського), факторів, які створюють імідж, а також зовнішніх умов (наприклад, місце розташування підприємства, кон'юнктури попиту в часі тощо), які забезпечують рентних дохід. Оцінка підприємницького управлінського вміння і досвіду - управлінського людського капіталу, отже, може бути обчислена як різниця між гудвілом та прибутком від об`єктів інтелектуальної власності.

8. Розвиток методології макроекономічного моделювання в післямарксовий період йшов як по шляху введення норм економічної політики, підвищення ступеня органічної узгодженості в моделях ринків праці, капіталу, грошей і цінних паперів, так і по шляху поділу джерел зростання на конкретні фактори зростання. Із затвердженням у політекономії концепції людського капіталу (50-і роки ХХ сторіччя) особлива увага приділяється введенню до моделей у вигляді ендогенних змінних освітнього, науково-технічного, демографічного тощо факторів. Особливим етапом розвитку макроекономічного моделювання є розробка моделей виходу національних економік із кризи шляхом звертання до позик (див. модель В. М. Гейця).

Макроаналіз економіки України за 1991 - 1998 рр. на основі моделі Р. Солоу свідчить, що основною причиною значного спаду виробництва є прорахунки в організації управління процесом переходу до розвинених ринкових відносин і вільного підприємництва, політикою ігнорування факторів технічного прогресу. Про це свідчить негативне значення приросту показника сукупної продуктивності праці в прирості ВВП (табл. 1). Економічне зростання, що почалося з 2000 р., багато в чому пояснюється не підвищенням продуктивності праці на основі технічних інновацій, а за рахунок підвищення коефіцієнта завантаження потужностей і залучення раніше накопиченого і невикористаного людського капіталу - зменшення рівня явного і прихованого безробіття. Основні фонди, що вводяться в експлуатацію, не компенсують вибуття трудових ресурсів, що свідчить про їхню недостатню продуктивність. Частка приросту ВВП від сукупної продуктивності факторів виробництва, у тому числі від підвищення ступеня використання людського капіталу, починаючи з 2000 р., має тенденцію до зниження; темп росту оплати праці 2001 і 2002 р. випереджав темп росту ВВП.

Питома вага внеску від людського капіталу у ВВП в Україні значно нижче цього показника в індустріально розвинених країнах, що є одним із найважливіших свідчень того, що рецесія економіки України відбувається на екстенсивній основі, а не на основі інтелектуальноємних технологій. Якщо в розвинених країнах зростання людського капіталу випереджає зростання фізичного, то в Україні він не тільки не зростає, а скоротився. Треба мати на увазі, що після досягнення повного завантаження наявних старих, але суспільно необхідних виробничих потужностей, приріст ВВП буде можливий тільки в результаті приросту якості робочої сили і приросту технічного прогресу. Роль факторів освіти і науки тим більше зростає через депопуляцію населення. При ігноруванні цих обставин приріст ВВП не тільки різко знизиться, але і взагалі припиниться. Отже, очікувати зростання ВВП у найближчому майбутньому можна тільки за умови здійснення відкриттів і їхньої реалізації в новітніх техно-організаційних формах і при підготовці робочої сили, здатної обслуговувати технології, що впроваджуються і при підготовці менеджерів, здатних організовувати виробництво з новітніми технологіями. Модель Р. Солоу - найважливіший інструмент кількісно-якісного аналізу зростання і розвитку економіки, проте, вона непридатна для середньострокової і, тим більше, довгострокової екстраполяції зростання економіки на етапі її виходу з кризи, бо навіть загальні характеристики економіки на цьому етапі визначаються занадто великою кількістю екзогенних змінних, що нерідко є суперечливими.

9. Зростання і розвиток людського капіталу підпорядковані і є водночас фактором зростання добробуту людства в цілому, зростання добробуту і забезпечення конкурентоздатності національних економік. Розширене відтворення людського капіталу перетворює економіку на постіндустріальному етапі розвитку в економіку знань. Перетворення індустріальної економіки в економіку знань характеризується тим, що основним ресурсом подальшого зростання і розвитку економіки на постіндустріальному етапі є людський капітал - капіталізована людська праця взагалі і, зокрема, науковий і освітній потенціал, що утворюється в результаті наявності таких тенденцій соціально-економічного розвитку як: формування інформаційно-технотронного укладу на чолі з великими корпораціями, що містять потужні служби НДДКР; розвиток корпоративних форм господарювання, що спричинили відокремлення функцій управління від функцій володіння власністю; наявність високотехнологічного підприємництва і конкуренції; орієнтація компаній, індивідуальних підприємців і працівників на одержання прибутку від інвестицій у людський капітал - в освіту, наукові і науково-технічні розробки, охорону праці тощо; наявність розвиненої мережі суспільних добродійних організацій і фондів, що сприяють загальній освіті, зростанню продуктивного людського потенціалу взагалі; наявність у суспільстві розвиненого корпоратизму, корпоративних відносин, відносин субсидіарності і перетворення держави в державу “загального добробуту”. Цьому сприяв розвиток недержавної мережі освітніх інститутів - комерційних і некомерційних; розширення можливостей одержання безкоштовної освіти за рахунок як держави, так і громадських організацій і фондів. Величезну роль у інтелектуалізації суспільства грає розвиток дрібного підприємництва в сфері інтелектуальних послуг.

СПИСОК ОСОБИСТИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Голікова Н.В. Розвиток освіти - шлях до економіки знань // Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. - К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. - С. 264 - 275.

Голікова Н.В. Корпоративний професіоналізм і культура як людський капітал, фактор соціально-економічного розвитку // Розвиток корпоратизму і корпоративних відносин в економіці України. - К.:. Ін-т екон. прогнозув., 2002. - С. 49-60.

Голікова Н.В. Корпоративный профессионализм и личная культура // Діловий вісник. - 2002. - № 5. - С. 28, 29.

Голікова Н.В. Інтелектуальний капітал як фактор інноваційного розвитку економіки // Напрямки стабілізації економічного розвитку: Зб. наук. пр. Ін-ту економіки НАН України. - К., 2002. - С. 11-26.

Голікова Н.В. Людський капітал - ключовий фактор економічного зростання // Інноваційний фактор сталого економічного зростання: Зб. наук. пр. Ін-ту економіки НАН України - К., 2002. - С. 32-35.

Голікова Н.В. Теория структуры рынка и конкурентного процесса // Предприятие в системе государственного управления и регулирования. - К.: Институт экономического прогнозирования НАН Украины, 1998. - С. 27-56.

Голікова Н.В. Особенности украинского рынка // Предприятие в системе государственного управления и регулирования. - К.: Институт экономического прогнозирования НАН Украины, 1998. - С. 235-258.

Голікова Н.В. Українська реклама як відображення стану й характеру конкуренції // Маркетинг в Україні. - 1999. - № 1. - С. 26-28.

Голікова Н.В. Интеллектуальный капитал как фактор конкурентоспособности экономики Украины // Тези доповідей ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку”. - К.: Інститут економічного прогнозування НАН України, 2002. - С. 36, 37. Голікова Н.В. Количественное измерение издержек в трансакционной сфере // Матеріали VIII міжнародної науково-практичної конференції “Теорія і практика управління організацією з погляду тисячоліть”. - К.: Політехніка, 2001. - С. 66, 67.

АНОТАЦІЇ

людський капітал економічний науковий

Голікова Н.В. Людський капітал як фактор зростання та розвитку економіки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія. - Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2004.

На основі критичного аналізу наукової думки конкретизована економічна сутність людського капіталу; дане авторське визначення. Розглянуті методи оцінки людського капіталу в неокласичній літературі. В системі кількісного виміру як елементи людського капіталу розглянуті наукові знання (інформація), інтелектуальний капітал викладача, вченого та менеджера.

Звернено увагу на те, що найважливішими особливостями економіки знань, що формується, є наявність тенденцій формування інформаційно-технотронного (комп'ютерно-інформаційного) укладу, наявність тенденцій розвитку корпоративних форм господарювання, наявність органічного взаємозв'язку освіти, фундаментальної науки та НДДКР фірм на основі комерціалізації інтелектуальних послуг.

На основі економіко-статистичного аналізу та за допомогою моделі Р. Солоу зроблено макроаналіз економіки України за період 1990 - 2002 рр.

Ключові слова: капітал, людський капітал, матеріальний капітал, робоча сила, найм, експлуатація, приробіток, дохід, прибуток, інвестиції.

Голикова Н.В. Человеческий капитал как фактор роста и развития экономики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 - экономическая теория. - Институт экономического прогнозирования НАН Украины, Киев, 2004.

На основе критического анализа научной мысли конкретизирована экономическая сущность человеческого капитала как сложной категории; дано авторское определение понятия человеческого капитала как стоимости запаса способностей, опыта и знаний, вовлеченного в систему хозяйствования и капитализированного на основе отношений найма, способного приносить добавленную стоимость (прибыль).

Раскрыта структура человеческого капитала по источникам формирования и результатам от использования человеческого капитала. Человеческий капитал включает со стороны инвестиций собственные инвестиции рабочего, инвестиции государства, общественных фондов и организаций и т.п. в повышение производительности труда рабочего, а со стороны результатов - прибыль в виде приработка (дополнительную зарплату), а также соответствующий прирост прибыли фирмы (работодателя) от повышения производительности труда (за счет повышения профессионализма) рабочего; плюс со стороны инвестиций - инвестиции фирмы (работодателя) в повышения производительности труда рабочего, а со стороны результатов - прибыль фирмы (работодателя) и прибыль рабочего в виде прироста зарплаты. Эти же качества присущи и институциональному, культурному капиталу, капиталу здоровья и т.п.

На основе авторского определения человеческого капитала выведена формула оценки прироста стоимости от функционирования человеческого капитала, которая раскрывает теоретическую сущность человеческого капитала и пригодна для определения ценности не только специалиста, но и ученого и преподавателя, и тем самим выступает ориентиром для государственной политики в сфере оплаты труда в научно-образовательной сфере и в сфере международного обмена интеллектуалами, а так же в отношении государства к оттоку “мозгов” за рубеж.

Исследованы методы оценки человеческого капитала в неоклассической литературе. Наряду с ценовыми оценками человеческого капитала предложенные балльные оценки компетенции ученых и преподавателей. Предложена теоретическая формула измерения научного потенциала. Предложена формула оценки стоимости управленческого капитала, как части гудвилла. Обоснованы показатели синхронности работы звеньев управленческого аппарата, потерь от пролеживания документов в процессе трансакционных сделок и др.

Выявлено, что категория “человеческий капитал” возникает в условиях становления информационно-технотронной экономики, в которой главным ресурсом дальнейшего роста и развития экономики становится человеческий капитал - капитализированный человеческий труд вообще и, в частности, научный и образовательный потенциал, который формируется как результат тенденций социально-экономического развития, характеризующегося формированием информационно-технотронного уклада во главе с большими корпорациями, содержащими мощные службы НИОКР; развитием корпоративных форм хозяйствования, ведущих к обособлению функций управления от функций владения собственностью; наличие высокотехнологического предпринимательства; ориентация компаний, индивидуальных предпринимателей и работников на получение прибыли от инвестиций в человеческий капитал - в образование, научные и научно-технические разработки, охрану труда и т.п.; наличие развитой сети общественных организаций и фондов, оказывающих содействие общему образованию, росту продуктивного человеческого потенциала вообще; наличие в обществе развитого корпоратизма, корпоративных отношений, отношений субсидиарности и превращение государства в государство “общего благоденствия”. Инвестиции в развитие человеческого капитала, а именно, в области социальной и научной сферы - образование, научные и научно-технические разработки, охрану работы и т.п., служат основой формирования экономики знаний - информационно-технотронного (компьютерно-информационно-технологического) хозяйственного уклада, важнейшими особенностями которого является высокая развитость и органическая взаимосвязь образования, фундаментальной науки и НИОКР фирм на основе коммерциализации интеллектуальных услуг и ориентации компаний, индивидуальных предпринимателей и работников на получение прибыли от этих инвестиций. Инвестиции в человека становятся общепризнанным условием успеха в бизнесе.

На основе экономико-статистического анализа экономики Украины за период с 1991 по 2002 гг. с использованием модели Р. Солоу установлено, что экономический рост, который наблюдается в Украине с 2000 г., обусловлен не только повышением загрузки старых мощностей, повышением производительности труда на основе новых технологий и привлечения прежде накопленного человеческого капитала, но и в значительной мере обусловлен улучшением структуры дополнительно привлеченного человеческого капитал. Но основные фонды, которые вводятся в эксплуатацию, не компенсируют в приросте ВВП сокращение трудовых ресурсов, что свидетельствует про недостаточную их производительность. На основе развития идеи Р. Солоу по вычислению остатка совокупной производительности факторов производства в функции Кобба-Дугласа, предложена формула расчета вклада в экономику основных составных человеческого капитала (образования, науки, здравоохранения), что дает возможность оценить эффективность приростных инвестиций в составе человеческого капитала. На основе макроэкономического анализа осуществлен макроэкономический расчет вклада человеческого капитала и его основных составных в прирост ВВП.

Ключевые слова: капитал, человеческий капитал, вещественный капитал, рабочая сила, наем, эксплуатация, приработок, доход, прибыль, инвестиции.

Golikova N. V. Human capital as a factor of growth and economic development. - Manuscript.

Dissertation for the academic degree of Candidate of Economic Sciences on specialty 08.01.01 - Economic Theory. Institute for Economic Forecasting, Ukrainian NAS, Kiev, 2004.

On the basis of critical analysis, the author specifies the economic essence of human capital, and gives her definition of that notion. She considers various techniques to estimate human capital in neo-classical literature. The thesis has an analysis, in the system of quantitative measurement, of scientific knowledge (information), and intellectual capital of professor, researcher and manager considered as elements of human capital.

The author pays attention to the fact that the most important peculiarities of the oncoming knowledge economy are the tendencies to the formation of information-and-technotronic (computer-and-information) sector, that of the development of corporate forms of economic management, and organic interconnection between education, fundamental science and the companies' R&D based on the commercialization of intellectual services.

On the basis of economic and statistic analysis, and with the help of Solow model, she carries out a macro-analysis of Ukraine's economy during 1990-2002.

Keywords: capital, human capital, material capital, talent and knowledge reserve, labor force, hiring, exploitation, additional income, income, profit, investments.

Размещено на Allbest.ru