Знання як стратегічний ресурс сталого економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сьогодні людство переживає дуже складний, переломний етап розвитку своєї цивілізації, коли йде пошук нових світоглядних орієнтирів, значеннєвих життєвих настанов, а отже і нових способів та форм господарювання. Зв'язано це з тим, що цивілізація, яка склалася на переважно індустріальній основі сьогодні зіткнулася з величезними проблемами і глобальними кризами. Детерміновано таке становище економічною й антропологічною кризами. Масштаби даних явищ такі, що ставлять як пріоритет проблему збереження людства і чіткого визначення можливих стратегій його розвитку, де б виживання людства було, принаймні, гарантовано. Важливо, щоб були усунуті очевидні катастрофічні шляхи розвитку, що можуть призвести до загибелі самої цивілізації. Для цього треба переглядати самі глибинні цінності, базисні, життєво значеннєві установки, що лежали в підставах сучасного типу цивілізаційного розвитку. Так, коли техногенна цивілізація ввійшла в постіндустріальну епоху, вона здійснила гігантський ривок. Економічна ж теорія і філософія, а також їхній прикладний аспект (який у роботі об'єднаний у єдину структуру, що дістала назву філософія господарства) не напрацювали в достатній мірі тих нових ідей, що могли б передбачити сучасні поняття революційних змін, зорієнтувати людей у тих проблемних ситуаціях і кардинальних змінах, які зараз відбуваються. Сьогодні вкрай необхідні нові світоглядні та господарські ідеї, що могли б стати базисом для принципово нових життєвих смислів і цінностей, які стають глибинними основами нової культурної традиції. Без цього неможливе подолання глобальних криз, породжених техногенною цивілізацією. Однак дотепер світова філософія, економічна думка і культура в цілому не завжди встигають належною мірою осмислювати зміни, що відбуваються. Зараз виявляється нестача напрацьованого багажу нових ідей, спираючись на які можна було б знайти нові стратегії цивілізаційного розвитку.

Однак, на нашу думку, існує необхідність в уточненні визначень понять “знання”, “інформація” та “інтелектуальний капітал”. Так, у роботах авторів західної економічної школи ми зустрічаємо поєднання понять “знання” і “інформація”. Японські ж автори часто ототожнюють “знання” з “мудрістю”, що, на нашу думку, не є достатньо адекватним.

Актуальність дослідження також обумовлена тим, що навчання фахівця в економіці знань вимагає переходу до режиму безперервної самоосвіти, котрий найчастіше звикає мати справу не з готовими системними знаннями, а з інформацією, з якої нове знання потрібно правильно одержати. Для нього потрібно мати не тільки належні навички у роботі з інформаційними потоками, але й здатність з їхньою допомогою кристалізувати це “нове знання”, самостійно вибудовуючи цілісний пізнавальний процес у навколишньому інформаційному середовищі. Чим більше фахівець готовий до самоврядування пізнавальним процесом, тим більш успішним є його особистий кар'єрний зліт, соціальна затребуваність, а значить, - соціальна значимість. Творчо працюючий фахівець є не стільки споживачем готової інформації, скільки генератором, інтерпретатором і розповсюджувачем знання.

Отже, ці обставини обумовили необхідність проведення в нашому дослідженні аналізу трансформації сфери освіти, значення якої в новому столітті різко зростає. Забезпечення успішного позиціонування сучасної держави в світі, що глобалізується, і потреба в переході до навчання фахівців у режимі безперервної освіти в широких масштабах є необхідними вимушеними відповідями на виклики економіки, заснованої на знаннях. Для цього сьогодні архіважливо виділити перспективні підходи, що могли б при подальшій розробці дати нові плідні імпульси для осмислення нової ролі знання і його широкого використання в процесі цілеспрямованої реалізації тенденцій сучасного розвитку, що позначилися.

Розробці одного з таких підходів - про роль і місце знання в системі стратегій життєдіяльності людини з метою забезпечення сталого розвитку економіки і суспільства - присвячено цю дисертаційну роботу.

Мета і завдання дослідження. Дисертаційна робота має за мету визначення змісту, основних характеристик і ролі знання як визначального ресурсу сталого економічного розвитку і обґрунтування практичних рекомендацій з використання наукових знань у сучасному світі для забезпечення переходу до моделі сталого розвитку в транзитивній економіці.

Для досягнення мети було поставлено ряд завдань:

критично проаналізувати сучасні моделі сталого розвитку соціуму, визначити роль в цих моделях теоретичного і практичного знання; виявити їхню соціальну складову, зокрема, розвиток відносин соціального партнерства;

виявити вплив наукової (інформаційної) революції на тенденції, що виникли в науці та суспільстві як форми прояву інтегральних процесів у структурі сучасного наукового знання;

розкрити вплив сучасних “знаннєбазованих” тенденцій на зміни в економіці і на формування економіки знань;

уточнити зміст понять “знання” та “інформація” з точки зору економічної теорії і обґрунтувати роль і шляхи впливу постнекласичної економічної науки на сучасний економічний розвиток;

вдосконалити економтеоретичні характеристики знаннєємного товару і розкрити його роль у постіндустріальному суспільстві;

обґрунтувати наукову гіпотезу про те, що соціальна економіка в сучасних умовах стає науковою сферою постнекласичної економічної науки, а тому через формування соціальної економіки можна забезпечити істинне “панування” людини, еволюції якої повинні підкорятися всі господарські процеси.

1. Зміст сталого економічного розвитку

Критично проаналізовано існуючі моделі економічного розвитку і доведено, що лише через практичну реалізацію моделі сталого економічного розвитку людство може успішно вирішувати накопичені проблеми і розв'язувати гострі соціально-економічні протиріччя, які супроводжують нинішній процес глобалізації.

З точки зору розвитку людства та розв'язання його соціально-економічних проблем в дисертації проаналізовано теорії “стадій економічного зростання” (У. Ростоу), “єдиного індустріального суспільства” (Р. Арон і Ж. Фурастьє), а також теорію постіндустріалізму, що намагається узгодити технократичне мислення з пересторогами, які вказують на недостатню увагу до фундаментальних соціокультурних і політичних факторів розвитку цивілізації.

Згідно концепції інформаційного суспільства, що стала показником сучасного вдосконалення теорії постіндустріалізму, стверджується визначальний характер інформації та теоретичних знань у технологічному процесі й формуванні нового суспільства, бо виробничий процес більше не є основним вирішальним чинником змін, що впливають на право, соціальний устрій і цінності суспільства. Ця концепція значно збагатила методологічні основи і категорійний ряд теорії постіндустріального суспільства.

Ряд теоретиків Римського клубу (А. Печчеї, Я. Тинберген та ін.) звернули увагу на небезпеку одностороннього економічного зростання, спрямованого лише на матеріальну вигоду, пов`язаного з втратою духовних цінностей і тотальним падінням моральних норм, зростання корупції і руйнування демократичних принципів. Вони логічно відстоювали позицію, що вирішення найбільш гострих соціально-економічних проблем людства можливе лише через розвиток якостей людини, її здібностей.

Кінець 80-х - початок 90-х років ХХ століття ознаменувався тим, що була розроблена і широко обговорювалася концепція сталого розвитку людства, яка базувалася на тезі про існування планетарних меж економічного росту, необхідністю зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються, критиці концепції економічного росту західного типу.

Головною метою програми сталого розвитку було оголошено пошук нових шляхів для забезпечення розвитку населення не лише в елітарних регіонах в короткостроковому періоді, а й всього людства в довгостроковій перспективі.

У 1987 р. Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку опублікувала концепцію сталого розвитку і доповідь, розроблену під керівництвом Г.Х. Брундтланд “Наше загальне майбутнє”, де вперше прозвучав термін “сталий розвиток”: як такий, що задовольняє сучасні потреби, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь теж досягати такої мети. При цьому було зроблено акцент на необхідності задоволення потреб найбідніших верств населення, а також на обмеженнях, обумовлених станом технологій і організацією суспільства, лімітуючих здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні й майбутні потреби.

Стратегія сталого розвитку була прийнята Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., де представники більше 170 країн обговорили і прийняли “Порядок денний на ХХІ століття”, який виходив з того, що народи можуть вижити лише разом, інакше не виживе ніхто.

Сталий розвиток - це розвиток, який породжує економічне зростання, але справедливо розподіляє його результати, відновлює навколишнє середовище в більшій мірі, ніж руйнує його, підвищує можливості людей, а не збіднює їх. Це розвиток, в центрі якого з находиться людина, але він орієнтований на збереження природи, спрямований на забезпечення зайнятості, забезпечує реалізацію прав бідних і жінок. З іншого боку, ця стратегія пов`язана з переорієнтацією науки, що повинна забезпечити науковий фундамент для позитивного функціонування цивілізації не лише в сучасному, а й у майбутньому. Можливо це через заохочення розвитку людського потенціалу шляхом економічного зростання на основі сталого раціонального використання природної ресурсної бази.

З точки зору багатьох експертів, головною перепоною на шляху сталого розвитку є протиріччя між ринковою організацією економічних процесів і неринковою за суттю мотивацією дій на захист навколишнього середовища і соціальної сфери.

Подальші дослідження показали, що сталий розвиток є комплексною природо-соціоекономічною проблемою, вирішення якої зможе забезпечити виживання людства. Сталий економічний розвиток - це перш за все економічне зростання, при якому ефективно вирішуються найбільш важливі проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації та забруднення навколишнього середовища.

В цілому, погоджуючись з таким визначенням сталого економічного зростання, слід все ж акцентувати увагу на тому, що воно повинно бути підпорядковане розвитку людини, забезпеченню якості її життя. Тому економічна теорія повинна досліджувати не лише те, що зумовлено приватним інтересом, одержанням прибутку, але й вивчати вплив на економічну поведінку і господарські рішення соціокультурних факторів. На порядок денний стає необхідність широкого і більш глибокого осмислення проблем сталого розвитку, що потребує зовсім іншого кругозору і світосприйняття, ніж зараз дає студентам економікс.

Сталий розвиток розуміється нами не як нерухомість, а як процес постійного знаходження і забезпечення в змінних умовах балансу, узгодженості, гармонійності розвитку суспільства і природи, як якісно процесуючого руху суспільства і природи в режимі взаємодії, при якій сторони не наносять шкоди одна іншій. Само слово “sustainable” пояснюється в тлумачному словнику англійської мови як “підтримуючий”, “попереджуючий катастрофу”. Тому в концепції сталого розвитку термін “sustainable development” вживається в значенні “розвиток, що попереджує катастрофу”. Це, на наш погляд, найбільш адекватне розуміння того, що було змістовно закладене в цю теорію її авторами.

Розвиток, що попереджує катастрофу, - це такий розвиток, що характеризується гармонійними відносинами суспільства і природи, забезпечує поступове створення умов для підвищення рівня і якості життя всьому людству. У такому розумінні в дисертації досліджується сталий економічний розвиток, який є еквівалентним “любомудрому” господарюванню як духовному творенню людського життя.

Твердження про те, що ринки самореалізуються, а світова економіка може процвітати без регулюючого втручання світового співтовариства і національних держав, ми вважаємо помилковим, не обґрунтованим у науковому плані. Захист суспільних інтересів через прийняття колективних рішень не слід трактувати як порушення дії ринкового механізму. Ринок і його механізм повинен служити людині, а не навпаки. Ринковий механізм потребує суспільної адаптації для вирішення актуальних проблем соціуму, а тому слід розробляти знання, яке пояснює соціально-економічні зміни, зумовлені інформаційною революцією і постіндустріальними тенденціями.

Перед економічною теорією неминуче виникло нове завдання - створення не лише нової концепції розвитку, а й перегляд і адаптація до нових суспільних реалій самого її методологічного апарату. В цьому слід бачити чергову хвилю розвитку наукового знання, яка б змогла знайти наукові відповіді на виклики сучасності в рамках генерації нового наукового знання, де головною метою, пріоритетом і цінністю є людина та її розвиток. Попереднє хвилеподібне зростання теоретичного знання, відображене затвердженню в науці нових її основ, пов'язане не лише з прогнозом нових фактів і генерацією конкретних теоретичних моделей, але з причинами соціокультурного характеру. Адже нові пізнавальні настанови і згенеровані ними знання повинні бути вписані в культуру відповідної епохи і узгоджені з її фундаментальними цінностями і світоглядними структурами. Нове знання розвиває культуру, визначає ті соціально спрямовані інновації, що лежать в основі розвитку суспільства. З іншого боку, хвилеподібне нарощування суспільної значимості знань фіксується глобальними науковими революціями, що відображають якісні зміни і перебудову основ наук, і розширюють діапазон і скоригованість динаміки знань з цінностями і світоглядними настановами (В.С. Стьопін).

На наш погляд, концепція сталого економічного розвитку, гармонійно доповнена іншими теоріями, - ноосферизму, коеволюції природи і суспільства, моральної глобалізації, інтелектономіки, економіки знань, повинна стати тією методологічною основою, завдяки якій стає можливим як вихід із кризового стану економічної теорії, так і розробка науково обґрунтованих практичних рекомендацій подальшого розвитку людського суспільства, реалізації імперативу виживання людства.

2. Роль знання як стратегічного ресурсу в процесі забезпечення сталого господарського розвитку

Аналізується зміст знання як визначального чинника сталого економічного розвитку, зміни його ролі у виробництві товарів, охарактеризовано продукт, що створений на основі знань, а також досліджено значення інтелектуального капіталу в процесі забезпечення сталого економічного розвитку.

Якщо виходити з того, що знання - це перевірений практикою результат пізнання дійсності, вірне відображення його в мисленні людини, то знання служить, по-перше, формуванню і розвитку особистості, яка володіє знаннями (освітні знання): по-друге, становленню світу і його найвищих принципів, що розглядаються з точки зору конкретного буття, і досягають в знанні про світ свого сутнісного визначення (релігійно-культурне знання); по-третє, перетворенню світу для людських потреб (практичне знання). Такий підхід дозволяє виділити три галузі знання: освітню, релігійно-культурну і науково-практичну. Аналіз цих галузей знань дозволив дійти висновку, що в сучасному світі поширюється тенденція бурхливого розвитку нових інформаційних і комунікаційних технологій, яка змінює характер розвитку, набуття і розповсюдження знань, а її головним наслідком стає формування економіки знань і становлення освітнього суспільства.

Саме ж суспільство все більш перетворюється в мереживо інтелектуальних, творчих креативних систем, головне місце в яких належить університетам, що покликані на регіональному, національному і глобальному рівні вирішувати проблеми інформаційних і комунікаційних технологій, забезпечуючи національні потреби та інтереси розвитку через стале використання технічних, освітніх, адміністративних й інституціональних систем. Такі інтелектуально творчі, креативні системи відслідковують тенденції еволюції знань, розробляють рекомендації щодо подальшого розвитку людської цивілізації на основі принципів сталого економічного розвитку і свободи особистості.

Знання, навички їх постійного розвитку, творчість стає тим фундаментом, без якого унеможливлюється економічний ріст взагалі, а також сталий розвиток кожної країни. Тому в таких системах пріоритет слід надавати сфері освіти і науки, перетворювати університети в центри створення передових знань, використовуючих для цього регіональні й міжнародні мережі. Це завдання є актуальним в світлі того, що освітні знання стають найважливішим ресурсом сталого розвитку, а тому освітня сфера транзитивних країн повинна реформуватися з акцентом на змістовно-якісні аспекти перетворень, а не на чисто комерційні заходи.

При характеристиці релігійно-культурологічної галузі знань ми натрапляємо на визначення, що це є ціннісний компонент науки, а метаморфози в цій сфері змінюють вид науково-практичної галузі знань і визначають напрямки, тенденції розвитку, а також впливають на мету використання нових знань. Наука є системою знань, однак зрозуміти і пояснити виробництво, функціонування і розвиток знання можна лише тоді, коли об`єктом аналізу стають не лише пізнавальні, але й соціальні, психологічні і культурні характеристики знань.

З точки зору забезпечення сталого розвитку суспільства наукові знання слід розглядати в більш широкому контексті - контексті культури. Вона резонує зі змінами, що проходять в науці, а вплив культури на наукові погляди й теорії особливо яскраво проявляється на переломних етапах розвитку, коли змінюється тип наукової раціональності. На сучасному етапі загострення глобальної ситуації актуалізується проблема цінностей і вибору стратегій цивілізованого розвитку, а зміна наукової раціональності, перехід до постнекласичної науки відкривають нові можливості для сучасного діалогу культур, посилення гуманітарних аспектів і етики науки в сучасних дослідженнях.

Приріст наукового знання, на наш погляд, є необхідний постійний процес, який об`єктивно прискорюється у зв`язку зі зростанням ролі й значення нового знання у розвитку суспільства, задоволенні матеріальних і духовних потреб людини. Саме наукове знання виступає реальною основою, за рахунок якої удосконалюється соціальна організація на всіх рівнях життєдіяльності суспільства: від окремих виробничих одиниць до національних економічних систем і світового господарства. Посилення суспільної значимості знання і науки, як сфери його виробництва, супроводжується глибокими змінами в самій науковій діяльності. Наука все більше входить у світ культури, що розвивається, туди, де людина не тільки збагачує свої знання, але й змінює мислення.

Знання випереджає можливість, а можливість випереджує дійсність, і рефлексуючи з можливою дійсністю, формує віртуальну дійсність у вигляді наукових ідей, теорій, гіпотез, які намагається втілити в життя. У зв'язку з наростаючим ускладненням життя і суспільно-господарських відносин така рефлектуюча віртуальна дійсність грає все зростаючу і вирішальну роль у розвитку як економіки, так і суспільства в цілому. Освіта як потенційна можливість і знання як головний продукт освіти стають сьогодні визначальними стратегічними чинниками розвитку суспільства. В рамках концепції сталого розвитку знання стає тією основою, яка дозволить реалізувати імператив виживання людства.

Масове впровадження знань у виробничий процес, який вже неможливий без знань і управління знаннями, породжує знаннєстворений продукт, характеристики якого значно відрізняються від масових продуктів індустріального виробництва. Сьогодні знання для передових компаній є головним джерелом конкуренції, а економіка з машинно-інтенсивної трансформується в знання-інтенсивну, що базується на швидкому накопиченні і ефективному використанні знань. Це виливається в те, що в знаннєствореному продукті найбільшу цінність має нематеріальна складова, яка свідчить про доступність його володаря до нових знань, інформації, навіть мудрості, що надає йому імідж користувача цінностями, які створені знаннями. Знаннєємна продукція є спеціалізованим благом, що створює імідж “передового, просунутого” користувача цієї продукції. За рахунок цього ціна такої продукції набагато вища її собівартості.

На наш погляд, основними характеристиками знаннєствореного продукту є не лише вартість і споживча вартість, але й кориснісна вартість. Остання відрізняється від споживчої вартості тим, що, якщо споживча вартість є характеристикою товару, який використовується за прямим призначенням, то кориснісна вартість поряд з цим враховує й дію “супутніх” функцій. Їх значення є подвійним: з одного боку, вони підвищують “комфортність” користування через необхідність засвоєння нових знань, з іншого - сприяють розширенню світогляду користувача. Завдяки таким властивостям знаннєстворені товари можна вважати спонукальним чинником людського розвитку. Такі товари стають своєрідним індикатором інтелектуального рівня суспільства, але одночасно формують групи “відкинутих” споживачів і сприяють кризі “культури споживання”.

В сучасних умовах знаннєємний продукт і знаннєємна технологія стають визначальними в стратегічному плані чинниками економіки знань, яка за суттю має соціально орієнтований характер. Тому для сучасної компанії знання та інформація, інтелектуальний капітал є головними засобами виробництва, які в процесі свого споживання сприяють розвитку здібностей людини.

3. Соціальна економіка як наукова сфера постнекласичного економічного знання і її роль в сталому розвитку

Обґрунтовується теза про те, що вихід із критичного стану економічної теорії можливий, на думку дисертанта, через розробку теорії соціальної економіки, яка на етапі формування постнекласичної науки стає науковою сферою постнекласичного економічного знання. Автор виходить з того, що об'єктом постнекласичної науки, яка виникає на основі змін у структурі духовного життя соціуму, є людинорозмірні комплекси, а її найбільш важливими принципами виступають міждисциплінарні запозичення, гуманістична і соціальна спрямованість наукових досліджень, зростання ролі етики в самій науці, необхідність загальної соціальної експертизи наукових програм і проектів, вироблення проблемно-орієнтованого знання на основі переходу від інверсії до медіації та ін.

Сучасна ситуація викликає необхідність зміни системи координат наукових досліджень людського суспільства, переходу до формату основних принципів постнекласичної науки, яка відкриває можливість пошуку наукових виходів із тупиків глобального розвитку за неоліберальним сценарієм. Розуміння розвитку сучасного суспільства практично неможливе без взаємодії цивілізаційного, соціокультурного і антропологічного підходів, яка дозволяє всебічно вивчати процес суспільного відтворення на різних його рівнях з точки зору динаміки життєдіяльності людини і суспільства в єдності з природою. Саме таку можливість надає соціальна економія, яка дозволяє не лише виробляти поточні практичні рекомендації, але й всебічно прогнозувати соціальні наслідки рішень, що зараз приймаються людиною. Такі прогнози стають надзвичайно необхідними з точки зору реалізації імперативу виживання людства.

В економіці знань корпорацію слід розглядати як людинорозмірний комплекс, в якому головним джерелом і ресурсом розвитку є людина з її знаннями, інтелектом, цінностями й мотивами. Тому сьогодні в провідних корпораціях світу створено групи чи відділи управління знаннями, управління інтелектуальними активами. Це потрібно робити й на українських підприємствах.

Економіка знань - це щось більше, ніж просто економіка. Економічні теорії та методи в ній важливі лише тому, що людські інновації реалізуються переважно через ринковий механізм. При цьому слід виходити з того, що сам ринок на основі дії закону вартості вже не може досить повно і всебічно оцінити знаннєємні продукти, засновані на новому предметі праці - людській свідомості. Перехід від технологій high-tech до технологій high-hume, які зараз уже визначають не лише обличчя сучасного глобального суспільного виробництва, але й тенденції становлення нових соціальних відносин, об'єктивно потребує широкого міждисциплінарного підходу, спрямованого на дослідження людини діючої, людини творчої, яка своєю самореалізацією втручається в функціонування саморозвиваючих систем, часом таким чином, що її втручання руйнує сам механізм саморозвитку. Це говорить про те, що в сучасній науці повинні творчо інтегруватися знання про саморозвиваючі системи і знання про людину як творчо-діяльнісний суб'єкт, а результатом повинно стати нове знання у предметному полі соціальної економіки. Вона дозволяє в дослідження економічних процесів ввести соціокультурні чинники, які виражаються перш за все в цінностях, установках, орієнтаціях, що превалюють серед членів суспільства.

Нове знання в рамках соціальної економіки і постнекласичної науки набуває своєї інтегрально-цілісної природи через моральні основи і орієнтації людської діяльності та буде співвідноситися не з однією, навіть найбільш важливою для людства наукою, а з Культурою. В культурі проявляється досягнуте в процесі розвитку ставлення людей до світу, природи і один до одного, тобто цінності, а не лише сенси, які не залежать від почуттів і суб'єктивності людини. Культуру потрібно включати до складу постнекласичного знання тому, що вона визначає не лише ціле-раціональні, але й ціннісно-раціональні способи регулювання життя в соціумі.

В цьому плані слід погодитися з В.С. Стьопіним, що сучасна наука на передньому краї свого пошуку поставила в центр досліджень унікальні, історичні системи, що розвиваються, в які як компонент включено саму людину. Вимога експлікації цінностей в цій ситуації не лише не протистоїть традиційній установці на одержання об'єктивно-істинних знань про світ, але й виступає передумовою реалізації цієї установки. З розвитком сучасної науки ці процеси будуть посилюватися. Техногенна цивілізація зараз вступає в смугу особливого типу прогресу, коли гуманістичні орієнтири стають вихідними у визначенні стратегії наукового пошуку.

Якщо з позицій постнекласичної науки розглядати ситуацію, що склалася зараз в Україні, то можна стверджувати, що механізмом формування соціальної економіки повинно стати соціальне партнерство, в ході реалізації котрого “вирощуються” способи найбільш ефективної роздільно-сумісної взаємодії, інженерно-технічний і підприємницький підходи пов'язуються з герменевтичним, інтерактивним, актуалізуються і використовуються всі ресурси соціально-культурного розвитку.

знаннєємний постіндустріальний економтеоретичний

Успішне вирішення найбільш гострих соціально-економічних проблем як людства в цілому, так і окремої країни може бути досягнуто через забезпечення сталого економічного розвитку, який розуміється як розвиток, що попереджує катастрофу і характеризується гармонійними відносинами суспільства і природи, забезпечує поступове створення умов для підвищення рівня і якості життя всьому людству.

Перехід на траєкторію сталого розвитку передбачає зміну орієнтирів і джерел функціонування економіки. У зв`язку з цим на перший план виходять знання, які стають основою сучасного виробництва, сучасного соціально збалансованого і гармонійного синтезу суспільства і природи. Саме через нарощення нових знань та їх використання для блага людини можливо реалізувати імператив виживання людства як особливого роду. Знання, інформація, інтелектуальний капітал стають найбільш важливим стратегічним ресурсом, а тому осмислення цього положення дозволяє стверджувати про початок становлення економіки знань, яке відбувається одночасно з формуванням постнекласичної науки і на її базі.

Разом з тим наука і знання є найважливішим елементом культури, а тому їх використання повинно відбуватися в полі реалізації гуманітарного потенціалу сучасного суспільства. Вихідні гуманістичні орієнтири наукового пошуку, обов'язковість прогнозної соціальної оцінки наукових проектів і програм, міждисциплінарні запозичення в процесі пізнання швидких змін у сучасному світі стають найважливішими методологічними інструментами наукових, в тому числі й економічних досліджень.

Новою науковою областю економічного аналізу стає соціальна економіка, функціонування якої спрямовується на задоволення матеріальних і духовних потреб і запитів людини, а основними засадами її функціонування повинні стати цінності, моральні засади, гуманістична спрямованість.

Управління знаннями стає очевидною характеристикою людської діяльності, обов'язковим компонентом розвитку будь-якої компанії, а також національної економіки. В жорсткій конкурентній боротьбі, що розгорнулася між країнами і корпораціями в умовах неоліберальної глобалізації, стрімко зростає роль знань, особливо тих, які мають світоглядну спрямованість. Саме вони дозволяють виявити і встановити межу втручання діяльності людини в природні процеси, напрямки соціокультурного розвитку, які б гарантували виживання людства. Оволодіння новими знаннями, їх “вироблення” стають найбільш актуальними завданнями сучасного суспільства. Тому стратегія розвитку України повинна базуватися на першочерговому розвитку сфер освіти, науки, культури, забезпеченні здорового способу життя її населення. Лише дотримання таких орієнтирів відкриває широкі і надійні перспективи майбутнього української нації.

Література

1. Радченко Я.Ю. Переходная экономика: в поисках приоритетов // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія. № 468. - Харків, 2000. - С. 114-117.

2. Задорожный Г.В., Радченко Я.Ю. Социальная экономика как научная область постнеклассического экономического знания // Социальная экономика, 2003, № 4 . - С. 26-41.

3. Радченко Я.Ю. Знание (созданный продукт) как качественный показатель хозяйственного развития // Вестник Международного славянского университета (г. Харьков). Серия Экономика. - Харьков, 2002. - Том 5. - № 5. - С. 33-36.

4. Радченко Я.Ю. Глобализация и проблема управления знаниями. Современные тенденции и особенности их проявления в Украине // Прометей. Региональный сборник научных работ по экономике. Выпуск 2. - Донецк: Юго-Восток, 2000. - С. 295-299.

5. Радченко Я.Ю. Место и роль инновационных идей в современной украинской экономике // Вестник международного Славянского университета - Харьков, Серия “Экономика”, том 2. - № 5, 1999. - С. 39-41.

6. Радченко Я.Ю. Знание, как фактор стабильного экономического развития // Вестник Харьковского университета - № 456. Серия “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова”. Частина 1. - Харьков, 2000. - С. 42-44.

7. Радченко Я.Ю. Пути выхода экономики Украины из кризиса. Материалы Всеукраинской научно-методической конференции “Современные проблемы реформирования экономики” // Персонал. Спецвыпуск. - 1998. - С. 187-189.

Размещено на Allbest.ru