Становлення і розвиток приватних підприємницьких агроформувань

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ

УНІВЕРСІТЕТ

УДК 631.115.1 (477.63.)

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ АГРОФОРМУВАНЬ

Спеціальність 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Самілик Тамара Миколаївна

Дніпропетровськ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Мельник Леонід Юхимович, Дніпропетровський державний аграрний університет, завідувач кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Перебийніс Василь Іванович, Полтавська державна аграрна академія, завідувач кафедри менеджменту;

кандидат економічних наук, доцент Олійник Віктор Якович, Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут Міністерства фінансів України, завідувач кафедри фінансів.

Провідна установа - Науковий національний центр „Інститут аграрної економіки УААН”, відділ підприємництва, м. Київ.

Захист відбудеться 25 червня 2004 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ - 27, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ - 27, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий 24 травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

агробізнесовий високорозвинений фермерський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність досліджень. Ринкова трансформація суспільного сектора сільського господарства передбачає передусім формування приватних підприємницьких агроформувань. У більшості країн світу вони займають пріоритетне місце в аграрній сфері економіки. Приватному підприємництву притаманний великий потенціал щодо самозабезпечення високого рівня мотивації власника-господаря до сумлінної і творчої праці, безпосередньої матеріальної зацікавленості і відповідальності за результати господарської діяльності. В силу особливостей аграрного виробництва це виступає ключовим чинником його високої продуктивності й ефективності. І не випадково аграрна реформа в України почалася з формування приватного підприємницького сектора. Багато вітчизняних дослідників відзначали його великий потенціал щодо прискорення ринкових реформ. Однак приватний підприємницький сектор не отримав належного розвитку. Нині тут виробляється біля 10% усієї валової продукції сільського господарства, а в натуральних господарствах населення майже 60%, що характеризує відсталість аграрного сектора. Тільки підприємницькі агроформування у змозі забезпечити на належному рівні продовольчу безпеку країни.

Успішний розвиток приватного аграрного бізнесу потребує створення у суспільстві відповідного ринково-підприємницького середовища. Нині воно не тільки не сприяє розвитку приватного аграрного бізнесу, але у значній мірі гальмує цей процес. За цих умов слід виходити з необхідності пошуку й ефективного здійснення системних заходів і дій щодо його подальшого розвитку.

Потенціал і проблеми приватного підприємництва у сільському господарстві завжди привертали до себе пильну увагу економістів-аграрників. Серед них необхідно відмітити праці М. Тугана-Барановського, О.В. Чаянова, А.А. Конигіна, Ю.С. Баландіна.

В Україні проблеми становлення і розвитку приватних підприємницьких агроформувань, і передусім фермерства, розглядаються у працях П.М. Макаренка, А.В. Македонського, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, Л.Ю. Мельника, В.М. Нелепи, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, В.В. Юрчишина та багатьох інших.

Дослідження й узагальнення численних праць щодо приватного аграрного бізнесу і досвіду його становлення в Україні дали можливість встановити, що окремі питання цієї багатопланової проблеми залишаються не достатньо дослідженими. Зокрема визначення сутності приватних підприємств, обґрунтованість їх виділення в окрему групу, відносини їх власників з найманими працівниками, порівняння економічного потенціалу фермерських господарств і приватних підприємств, а відповідно перспектив їх розвитку.

Актуальність вирішення зазначених проблем, необхідність опрацювання практичних рекомендацій щодо розвитку й підтримки приватного підприємництва державою зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили її мету, завдання і структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювались у межах держбюджетної тематики Дніпропетровського державного аграрного університету за темою „Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень” (№ державної реєстрації 0102U005022). Дисертант приймав безпосередню участь у розробці питань становлення і розвитку фермерських господарств і приватних підприємств у Дніпропетровській області.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні і опрацюванні пропозицій та напрямів розвитку щодо ефективного функціонування сучасних організаційно-правових форм приватного підприємництва у сільськогосподарському виробництві на основі поглиблення науково-методологічних і методичних підходів та практики становлення приватного аграрного бізнесу в Україні.

Відповідно до визначеної мети в роботі вирішувались наступні наукові завдання:

- визначення змісту економічних категорій та понять, які характеризують систему аграрних відносин у контексті приватних форм власності та господарювання;

- узагальнення світового досвіду розвитку приватних агробізнесових формувань, їх сучасного стану і закономірностей розвитку в економічно високорозвинених країнах;

- здійснення аналізу існуючих точок зору вітчизняних вчених-економістів, виявлення тенденцій та проблем становлення фермерських господарств в Україні, показ їх сучасного стану, формування наукових засад щодо напрямів подальшого розвитку;

- розкриття сутності, економічного потенціалу приватних (приватно-орендних) підприємств і порівняння його з фермерськими господарствами;

- виявлення тенденцій та проблем розвитку приватних підприємств України, у т.ч. Дніпропетровської області;

- розроблення методичних та практичних підходів щодо напрямків і важелів удосконалення внутрішньогосподарських виробничих відносин у приватних підприємствах;

- обґрунтування концептуальних підходів щодо удосконалення напрямів, механізмів та важелів, державної підтримки приватних агроформувань.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є процес функціонування та розвитку новоутворених приватних агроформувань в Україні, у т. ч. й Дніпропетровській області.

Предметом дослідження є сукупність економічних відносин і організаційних заходів формування та розвитку приватних форм аграрного бізнесу в ринкових умовах.

Методи дослідження. Теоретична та методологічна основа досліджень побудована на використанні головних засад економічної теорії, аграрної економіки, наукових розробок вітчизняних і зарубіжних вчених з питань теорії приватної власності і приватного аграрного бізнесу, генезису останнього у розвинених країнах, закономірностей та шляхів розвитку в Україні. При написанні дисертації використовувались наступні методи дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний, метод системного аналізу (теоретичні і методологічні узагальнення, визначення сутності економічних понять і категорій щодо приватних агроформувань, їх економічного потенціалу та генезису у розвинених країнах і перехідній економіці, дослідження закономірностей їх розвитку); аналітичного прогнозування (визначення напрямів розвитку приватних бізнесових агроформувань в Україні); порівняння (порівняння економічного потенціалу фермерських господарств і приватних підприємств в Україні; монографічний (вивчення напрямів і важелів державної підтримки приватних агроформувань підприємницького напряму); статистичний метод - кореляційно-регресійний аналіз (виявлення ступеню впливу забезпеченості приватних підприємств ресурсами на ефективність їх діяльності).

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дисертаційного дослідження становлять сукупність теоретично-методологічних і методичних положень, які пов'язані з розвитком приватних підприємницьких агроформувань на національному й регіональному рівнях в умовах багатоукладної економіки аграрної сфери, а саме:

- дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування взаємозв'язків між відносинами приватної власності і адекватних їм форм господарювання. Визначено, що у виробництві вони створюють єдине ціле: “власницько-господарські відносини”, базою яких є відносини власності;

- доповнено основні класифікаційні ознаки приватних аграрних господарств. Встановлено, що приватними є лише одноосібні господарства, а різні об'єднання фермерів складають особливий приватно-спільний сектор. Розмежовані поняття життєстійкість і ефективність приватних господарств, які відносяться до натуральної групи. Визначено економічний потенціал останніх у порівнянні з бізнесовими;

- дістало подальший розвиток розкриття тенденцій у розвитку фермерства країн Заходу, головними з яких у сучасних умовах є посилення концентрації виробництва і економічної значимості чинника розмірів господарств;

- дістало подальший розвиток визначення напрямів прискореного розвитку фермерських господарств і передусім за рахунок їх державної підтримки й створення належної інфраструктури;

- доповнено положення щодо сутності приватних підприємств як різновиду фермерських. Доведено, що приватні підприємства зберігають усі позитивні ознаки фермерських господарств, але водночас вони більші за розмірами і мають можливість використовувати ефект масштабу виробництва;

- дістало подальший розвиток визначення тенденцій і проблем функціонування приватних підприємств Дніпропетровської області. Встановлено, що зараз більшість з них мають рослинницький напрямок спеціалізації. Саме це обумовило їх порівняно високу прибутковість відносно інших організаційно-правових форм господарювання;

- доповнено напрями і важелі державної підтримки приватних форм аграрного бізнесу. Головні з них: цільові субсидії (субвенції) для розвитку тваринницької галузі, садівництва тощо; підтримка цін на тваринницьку і інші види продукції, виробництво яких поки що є нерентабельним; розробка спеціальних урядових програм розвитку продукції тваринництва, садівництва із залученням приватних господарств до їх виконання.

Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки і пропозиції роботи можуть бути використані у подальших дослідженнях приватних форм аграрного бізнесу, у законотворчій діяльності органів центрального, регіонального рівнів і окремих господарських одиниць при розробці і реалізації заходів щодо ефективного функціонування та подальшого розвитку приватних господарств. Ряд рекомендацій автора прийняті до використання головним управлінням сільського господарства і продовольства Дніпропетровської облдержадміністрації (довідка № 15-1083 від 21 січня 2004 р.). Теоретичні положення і висновки дослідження рекомендуються до використання у навчальному процесі, зокрема при викладанні курсів „Основи економічної теорії”, „Економіка АПК”, „Організація агробізнесу і підприємництва”. Окремі з них використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладені цих курсів (довідка №16-11-430 від 27 січня 2004 р.).

Особистий внесок здобувача у спільних працях зазначених у списку опублікованих праць в авторефераті, полягає у наступному: [2] - визначено проблеми ціноутворення у сільському господарстві перехідної економіки України; [6] - здійснено порівняльний аналіз виробничого потенціалу “трудових” і “капіталістичних” аграрних господарств.

Апробація одержаних результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались на науково-практичних конференціях викладачів економічного факультету Дніпропетровського державного аграрного університету (1999 р., 2002 р., 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Основи трансформування соціально-економічних відносин аграрного і промислового виробництва в ринкових умовах” (Запоріжжя, 2003р.)

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 наукових праць загальним обсягом 12,7 д.а., з них 5 у фахових виданнях, з яких 2,3 д.а. належить особисто автору.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (із 185 найменувань). Зміст роботи викладено на 170 сторінках комп'ютерного тексту, містить 31 таблицю, 2 рисунки, 6 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі - „Теоретичні основи приватної власності і приватного господарювання та їх особливості в аграрній сфері економіки” розкрито сутність відносин власності і господарювання та приватна форма їх прояву в аграрному виробництві, зародження та розвиток приватних агробізнесових господарств, порівняння економічного потенціалу натуральних і товарних господарств, правових форм агроформувань у розвинених країнах та тенденції, що притаманні їх розвитку.

В науковій літературі відсутня єдність поглядів щодо змісту економічних понять і категорій, які характеризують відносини власності та господарювання в аграрній сфері економіки. На підставі аналізу різних точок зору вітчизняних та зарубіжних вчених в дисертації зроблені наступні узагальнення. Вихідною категорією тут є відносини власності. Вони охоплюють різні рівні і сфери економічних відносин між суб'єктами, ті чи інші об'єкти. Якщо йдеться про власність на виробничі ресурси, то відносини власності знаходять безпосередній прояв у відносинах господарювання, поєднуються з ними і становлять єдине ціле “власницько-господарські відносини”. В аспекті ієрархії первинними тут є відносини власності, які визначають суспільну форму поєднання факторів виробництва, економічні відносини безпосереднього виробництва, управління ним, розподіл його результатів. Відносини власності проявляються у певних формах. На високому рівні абстракції за критерієм - хто є суб'єктом власності - окрема особа чи їх об'єднання, доцільно виділити дві форми власності: приватна (особиста); спільна (без виділення в ній частки окремого суб'єкта). Поєднання цих форм власності утворює приватно-спільну форму власності. На їх засадах створюються і функціонують три головні форми господарювання: приватно-одноосібна (самоособиста чи коли сім'я виступає як одна особа); колективна; приватно - спільна. Кожна з них у свою чергу набуває одну чи декілька організаційно-правових форм господарювання.

У країнах з розвиненою ринковою економікою основною організаційно-правовою формою агроформувань є фермерські господарства. До них відносять також різні об'єднання фермерів. В роботі обґрунтовано положення, згідно якого останні некоректно відносити до приватних фермерських, оскільки вони функціонують на засадах приватно-спільної власності і колективного підприємництва. Фермерським господарствам притаманні наступні ознаки: ферма є одноосібним або сімейним господарством; власник ферми особисто здійснює менеджмент, вирішує головні питання організації виробництва: що, як, скільки і для кого виробляти; виробничий процес здійснюється насамперед фермером і членами його сім'ї (хоча на постійній чи сезонній основі можуть залучатися наймані працівники); більшу частину доходів ферма отримує від аграрного виробництва.

В наукових джерелах усі приватні агроформування, у т.ч. фермерство, як правило, оцінюються тільки позитивно. У дисертаційному дослідженні доведено, що такий підхід не враховує значної їх диференціації за багатьма ознаками: розмірами землекористування, рівнем спеціалізації, кооперації, техніко-технологічної оснащеності, професійного рівня власника-господаря, кількістю найманих працівників тощо.

Усім приватним бізнесовим агроформуванням притаманна спільна ознака - сумлінне і творче відношення їх власників до ефективного ведення господарської діяльності. Воно зумовлено їх самоособистою зацікавленістю у високій ефективності виробництва й відповідальністю за його результати в контексті принципів ринково-конкурентного середовища. У цьому аспекті вони переважають усі інші агроформування.

Водночас висока мотивація до сумлінної й творчої праці власника-господаря - це лише один із важливих чинників, що позитивно впливають на ефективність господарювання. Серед інших важливе значення мають розміри господарства. Йдеться про закон переваг великого виробництва, який знаходить прояв (за рівності інших умов й у межах оптимальних розмірів) у більш низькій собівартості одиниці продукції. Якщо мова йде про приватні господарства, то, безперечно, в усіх них спрацьовує чинник високої мотивації до ефективного господарювання, але великі (незалежно від того чи наймають вони робочу силу чи ні) мають переваги. Тут спрацьовує ефект масштабу виробництва.

Переваги великих господарств обумовлюють такі закономірності у розвитку сільськогосподарського виробництва як: кооперація фермерських господарств між собою (при збереженні економічної самостійності) та їх інтеграція з підприємствами третьої сфери АПК; посилення спеціалізації фермерських господарств, що дає можливість ефективно вести господарство на порівняно невеликих земельних площах; концентрація виробництва. Вона знаходить прояв у наступному: зменшення кількості фермерських господарств і зростання їх земельних площ; зосередження основних обсягів виробництва сільського господарства у великих підприємствах; зростання кількості і економічної вагомості приватно-спільних агроформувань сімейного і несімейного типу. За переписом 1997 р. в США їх питома вага у загальній кількості агроформувань становила - 14%, в земельній площі - 37,2, але в товарній продукції - 47,4, чистому грошовому доході - 50,0%.

Наймана праця у світовому сільському господарстві не отримала широкого розвитку. За деякими даними у цілому в розвинених країнах тільки 10% ферм використовують найманих працівників і то у більшості випадків сезонно. Водночас наймані працівники зосереджені на великих “капіталістичних” підприємствах, які мають можливість використовувати ефект масштабу виробництва.

Продуктивність і ефективність приватних господарств у значній мірі залежить від рівня товарності їх продукції. В країнах Заходу він достатньо високий. Нині “чистих” натуральних господарств не існує, оскільки в них використовуються засоби виробництва куплені на ринку. Тим більше не є такими ті з них, які продають певну частину виробленої продукції. Ось чому вживання терміну “натуральні” щодо приватних господарств має “умовний” характер. До них відносяться “переважно натуральні господарства”, тобто ті, що використовують куплені засоби праці, а якщо реалізують свою продукцію, то питома вага її порівняно невелика у загальному обсязі. До товарних аграрних господарств слід відносити ті, в яких більше половини виробленої продукції реалізується на ринку. Проміжне становище займають низькотоварні господарства.

Більшість приватних господарств населення в Україні є умовно-натуральними і низькотоварними. В економічній науці нерідко підкреслюється особливо висока їх життєстійкість і ефективність у порівнянні з підприємницькими агроформуваннями. У зв'язку з цим, в роботі зіставляється їх економічний потенціал з приватними підприємницькими агроформуваннями і доведено, що діяльність усіх товарно-бізнесових агроформувань (у т.ч. приватних) детермінована дією законів і принципів ринку. Вони обумовлюють економічну відповідальність за результати господарської діяльності, змушують кожне з них знижувати витрати виробництва, підвищувати якість продукції на основі впровадження у виробництво досягнень НТП. І в цьому контексті (за рівності інших умов) товарно-бізнесові господарства є більш продуктивними й ефективними у порівнянні з натуральними. На цих засадах в роботі доведено, що поняття “життєстійкість” і “ефективність” приватних агроформувань можна визнати ідентичними щодо їх бізнесової групи. Кожне з них ефективне і водночас життєстійке, конкурентоспроможне за умов, коли індивідуальні витрати виробництва менші ринкових цін, а кількість і якість виробленої продукції відповідають платоспроможному попиту. Стосовно натуральних господарств, то їх життєстійкість визначається не співставленням витрат з ринковими цінами, а потребами їх власників у виробленій продукції. Таке господарство втрачає життєстійкість тоді, коли їх власник знаходить більш вигідне джерело отримання тієї ж продукції на ринку, тобто йдеться про переваги суспільного поділу праці. Про це свідчить досвід країн Заходу, в яких практично не виробляється аграрна продукція для власного споживання.

Отже, натуральне господарство життєстійке доти, поки в ньому є потреба. Товарне може нормально функціонувати за умов, коли ринкова ціна на його продукцію вище її собівартості. Звідси об'єктивна потреба у зниженні витрат виробництва за рахунок удосконалення матеріально-технічної бази виробництва, його ефективної організації тощо. І головним з точки зору оцінки цих двох типів приватних господарств є те, що натуральний сектор працює сам на себе, а товарний водночас на задоволення потреб суспільства, забезпечення продовольчої проблеми в рамках національної економіки і продовольчої безпеки кожної країни.

Саме тому зіставлення різних точок зору і неупереджений підхід до оцінки економічного потенціалу натуральних і товарних господарств дало підставу стверджувати: більшість господарств населення в Україні, які виробляють переважну частину валової продукції сільського господарства, при всьому їх значенні у перехідній і сучасній економіці України є ознакою відсталості аграрної сфери економіки, переважанням елементів доіндустріального (мануфактурного) розвитку. У цьому аспекті перспективними є ті господарства населення, які трансформуються у переважно бізнесові, у т.ч. фермерські.

У другому розділі - „Становлення, сучасний стан і розвиток фермерства в Україні” розглядаються теоретичні і практичні аспекти формування фермерських господарств, проблеми і перспективи їх подальшого розвитку.

Формування фермерства в Україні почалося з 1990 р. Для цього була створена відповідна правова база. Більшість науковців стверджували, що оскільки сімейні ферми найбільш ефективні, то за ними майбутнє розвитку аграрного сектора економіки України.

Зародження фермерства як нового укладу в аграрній сфері економіки потребувало значного стартового капіталу (якого не мали потенційні фермери) і підтримки держави. В Україні не велась професійна підготовка фермерів. Разом з тим і в цих несприятливих умовах відбулося становлення фермерства і певний їх розвиток про що свідчать дані таблиці 1.

Наведені дані дають змогу зробити такі узагальнення. За період 1998-2002 рр. за усіма показниками відбувалося розширення та розвиток фермерських господарств. За таким показником як середній розмір використання сільськогосподарських угідь - майже 66 га (а в Дніпропетровській області 97 га) - фермерські господарства в Україні не поступаються економічно високорозвиненим країнам Західної Європи. Однак фермерство не отримало того розвитку, який прогнозувався на початку його становлення. Питома вага фермерських господарств у виробництві валової продукції сільського господарства досягла на початок 2003 р. лише - 3,5%. За цим показником фермерство значно поступається господарствам населення (у 2002 р. - 59,8%). У середньому по Україні у розрахунку на одне фермерське господарство у 2002 р. було вироблено 50,4 тис. грн. валової продукції, що еквівалентно біля 9,5 тис. доларів США. Безперечно, що такі господарства не мають можливості використовувати сучасну техніку та технології і ефективність їх низька.

Фермерство в Україні, окрім того, отримало однобоку спеціалізацію, тобто фермерські господарства виробляють в основному зернові, соняшник, цукрові буряки тощо. Тваринництво має для них споживчий характер. Таке положення обумовлено рівнем цін на тваринницьку продукцію, відсутністю стартового капіталу для створення тваринницьких приміщень і придбання племінної худоби. Так, у 2002 р. рівень рентабельності насіння соняшника становив 77,9%, зерна 19,3, а молока і молочних продуктів -13,8, приріст м'яса ВРХ -40,5, свиней -16,9%. Зрозуміло, що в умовах економічної самостійності фермери не будуть спеціалізуватися на нерентабельних видах продукції, якою є тваринницька, а тому їх питома вага у виробництві продукції тваринництва України в 2002 р. становила лише - 0,5%, а рослинницької - 5,5%. У 2002 р. у складі сільськогосподарських угідь фермерських господарств Дніпропетровської області площа під соняшником становила - 24,6%. А це призводить до зниження родючості земель.

Таблиця 1 Динаміка розвитку фермерських господарств в Україні

Роки Показники	1998	1999	2000	2001	2002	2002 у % до 1998
Кількість фермерських господарств, одиниць	35485	35884	38428	41599	43042	121,3
Площа сільськогосподарських угідь, тис. га	1029,2	1162,3	2157,6	2585,8	2822,7	274,3
Площа сільськогосподарських угідь на одне господарство, га	29,0	32,4	56,1	62,2	65,6	226,2
Валова продукція у порівнянних цінах 2000 р., млн. грн.	435,9	547,3	1055,5	1902,4	2169,7	497,8
Із розрахунку на одне господарство, тис. грн.	12,4	15,3	27,7	45,7	50,4	406,4
на 100 га земельних угідь, тис. грн.	42,7	47,2	48,9	73,6	76,9	180,0
на 1 працюючого у фермерському господарстві, тис. грн.	7,3	9,1	17,5	13,6	17,2	235,6
Питома вага фермерських господарств до загального обсягу виробництва валової продукції сільського господарства, %	0,8	1,1	1,9	3,1	3,5	+2,7

Поєднання двох галузей рослинництва і тваринництва у фермерських господарствах дало б змогу фермерам забезпечити рівномірну зайнятість і отримання доходів, використовувати власні добрива тощо. Вигідно це і для всієї країни. Адже в Україні значне місце займають великі приватні і приватно-спільні підприємства, які також надають переваги виробництву зернових і технічних культур. Однак їх вирощування на порівняно великих площах (за рівності інших умов) є більш рентабельним. А тому в інтересах всього суспільства необхідно спрямувати стихійний процес спеціалізації між великими і порівняно невеликими агроформуваннями таким чином, щоб використовувати краще їх переваги і пом'якшувати недоліки.

Порівняно невеликі приватні господарства, в яких не використовується наймана праця (або використовується в обмеженій кількості) мають незаперечну перевагу - сумлінне і творче ставлення до виконання виробничих процесів, раціонального використання землі і інших виробничих ресурсів. Цей чинник, звичайно, має важливе значення у всіх сферах сільськогосподарської діяльності. Але він більш економічно вагомий там, де переважають трудомісткі процеси. У сільському господарстві до цього часу є чимало таких видів виробництва як в тваринництві, так і в рослинництві. Найбільш значні з них: виноградарство, городництво, вирощування плодів і ягід, розведення риби, кролів, бджільництво, створення козиних ферм, птахівництво, вирощування лікарських рослин тощо. По самій своїй “природі” вони не потребують великих земельних наділів. Окрім того, в них забезпечується більш рівномірна зайнятість впродовж року (особливо тваринницького напряму), і отримання доходу. В рослинництві кожний неврожайний рік створює загрозу банкрутства ферми.

Великі фермерські господарства за земельною площею як інші крупнотоварні агроформування можуть і повинні спеціалізуватися на тих видах продукції, виробництво яких механізовано і собівартість у значній мірі залежить від розмірів земельних площ, тобто на вирощуванні зернових і технічних культур.

Таким чином, без розмежування і раціональної спеціалізації малих і середніх фермерських господарств з одного боку, і крупнотоварних з іншого - сільське господарство України не в змозі забезпечити необхідну, раціональну структуру виробництва аграрної продукції. А тому держава повинна зробити усе можливе для того, щоб спрямувати спеціалізацію саме у таке русло. Для цього вона може використовувати різні економічні важелі. Головні з них:

- цільові субсидії (субвенції) фермерським господарствам і іншим агроформуванням для інвестицій щодо побудови тваринницьких приміщень, придбання необхідного устаткування. Це ж стосується і багатолітніх насаджень у садівництві;

- підтримка цін на тваринницьку й інші види продукції, виробництво яких поки що є нерентабельним; розробка спеціальних урядових програм розвитку продукції тваринництва, садівництва тощо із залученням фермерських господарств до їх виконання (використовуючи зазначені вище важелі).

Дослідження показали, що розвиток фермерства в Україні у цілому до цього часу гальмується багатьма чинниками. Серед них головними є: диспаритет цін, а відповідно низька платоспроможність фермерських господарств; людський чинник; відсутність належного макроекономічного середовища і низький рівень допомоги держави фермерам, особливо в сфері кредиту. Так, фактичне надходження коштів із Українського державного фонду підтримки фермерських господарств у 2002 р. становило із розрахунку на: фермерське господарство - 98 грн.; на 1 га сільськогосподарських угідь - 2 грн.; на 1 працюючого у фермерському господарстві - 33 грн. Подальший розвиток фермерства потребує нагального вирішення цих проблем.

У третьому розділі - „Напрями розвитку і підвищення ефективності функціонування приватних підприємств в сільському господарстві України” на засадах аналізу процесів створення і сутності приватних підприємств, їх ефективності визначаються напрями подальшого їх розвитку в аграрній сфері економіки України, у т.ч. Дніпропетровської області, висвітлюється проблема щодо ефективної праці найманих працівників у приватних підприємствах.

Зіставлення різних точок зору дало підставу стверджувати, що приватні підприємства є лише певною різновидністю фермерських господарств. Головні сутнісні ознаки у них спільні: приватна власність; самоособистий менеджмент; безпосередня матеріальна зацікавленість і відповідальність. Особливістю приватних підприємств є наступні ознаки: вони створені на базі колишніх КСП і орендують землю та майно у їх членів; приватні підприємства, як правило, наймають працівників, більшість з них є водночас орендодавцями щодо власника-господаря приватного підприємства; останні більші за розмірами; кількість фермерських господарств значно переважає кількість приватних підприємств (таблиця 2).

Таблиця 2 Показники економічної діяльності приватних підприємств і фермерських господарств в Україні у 2002 році

	Приватні підприємства	Фермерські господарства
Валова продукція (у порівняних цінах 2000 року), млн. грн.	3678,7	2169,7
Кількість діючих господарств, од.	4116	43042
Виробництво валової продукції у розрахунку на 1 господарство, тис. грн.	893,8	50,4
Питома вага валової продукції до всіх категорій господарств, %	5,9	3,5
у т.ч. продукція рослинництва	7,3	5,5
продукція тваринництва	3,8	0,5

Встановлено, що чисельність фермерських господарств в Україні майже в 10,5 разів перевищує кількість приватних підприємств. Але питома вага останніх у загальному виробництві валової продукції перевищує фермерські на 2,4 відсоткових пункти, в тому числі продукція тваринництва на 3,3 відсоткових пункти. Тобто приватні підприємства у більшій мірі поєднують рослинницьку і тваринницьку галузі.

Проведене дослідження показало, що приватно - підприємницький сектор аграрних господарств виявився більш ефективним, ніж інші недержавні агроформування як в цілому по Україні (рис.1), так і по Дніпропетровській області (рис.2). При цьому зазначимо, що матеріально-технічна база відповідних підприємств в Дніпропетровській області гірша ніж в Україні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідні результати економічної діяльності приватні підприємства Дніпропетровської області змогли досягти передусім завдяки їх спеціалізації на продукції рослинницької галузі (80,4%).

Крім того, приватні підприємства можна віднести до великих підприємницьких агроформувань, які мають переваги перед дрібними і малими у більш ефективному використанні землі, техніки, робочої сили. Важливо, що у приватних підприємствах, як і в фермерських господарствах, є конкретний власник-господар, який безпосередньо зацікавлений у досягненні максимально можливих результатів господарювання, одноосібно відповідає за раціональне ведення господарювання. У всіх аргоформуваннях, де бізнес ведеться колективно (двома і більше особами) виникає ряд проблем, які пов'язані із погодженням їх інтересів та дій. В них у певній мірі “розмиваються”, послабляються як матеріальна зацікавленість, так і відповідальність за результати господарської діяльності.

Економічний аналіз передбачає застосування статистичних методів дослідження впливу сукупності факторів на досліджувані явища. Так багатофакторний кореляційний аналіз дозволяє виявити ступінь впливу декількох факторів на результативний показник.

Нами визначено вплив рівня забезпеченості ресурсами приватних господарств Дніпропетровської області на рентабельність їх виробничо-комерційної діяльності.

Розрахунками встановлено, що рівняння регресії має наступний вигляд:

У = 52,22 + 2,74Х₁ - 0,55Х₂ + 13,25Х₃ - 0,09Х₄;

деХ₁ - вартість активів на 1га сільськогосподарських угідь;

Х₂ - вартість активів на 1 середньооблікового працівника;

Х₃ - чисельність працівників на 100 га сільськогосподарських угідь;

Х₄ - виробничі витрати на один гектар.

Коефіцієнт множинної кореляції становить - 0,85, що свідчить про тісний зв'язок (високий ступінь залежності) між наведеними факторами. Коефіцієнт детермінації (R²) - 0,72, який дозволяє стверджувати, що рівень рентабельності в даних умовах на 72% залежить від наведених факторів і лише на 28% від інших факторів, які не були прийняті до уваги. Еластичність характеризує кількісну зміну досліджуваного фактора при зміні ознаки на одиницю. Згідно рівняння, при зростанні вартості активів на один гектар сільськогосподарських угідь та чисельності працівників на 100 га сільськогосподарських угідь рівень рентабельності збільшується на 2,74 % та 13,25 % відповідно. Проте, більш високий рівень фондоозброєності та виробничих витрат на 1 га (Х₂, Х₄) призводить до зниження рівня прибутковості виробничо-комерційної діяльності.

Таким чином, на підставі даної залежності можна стверджувати, що економічна ефективність приватних підприємств в ринкових умовах підвищується за рахунок збільшення і раціонального використання робочої сили, ефективного використання наявної техніки, вмілого ведення господарства, спеціалізації тощо, тобто за рахунок тісного поєднання і співвідношення між собою усіх факторів виробництва.

Головною проблемою приватних підприємств є забезпечення ефективної праці найманих працівників, яка полягає у тому, що вони поєднуються із засобами виробництва опосередковано, через продаж своєї робочої сили.

У ринковій економіці мається значний досвід якщо не вирішення, то пом'якшення гостроти цієї проблеми: ринкове середовище; конкуренція, яка нікому не дає можливості працювати “опустивши рукава”; високоефективні форми організації і оплати праці; система застосування “людських відносин” в трудових колективах; тиск безробіття, тобто конкуренція між працівниками за придбання робочого міста; соціальний рівень життя; традиції (працелюбство, дисциплінованість і порядність, які є загальними рисами багатьох народів) тощо. Але, на жаль, застосування цих методів в Україні не дає відповідних результатів. Причини полягають у тому, що:

- не можна ідентифікувати уклад (рівень) життя країн Заходу з нашою. Як відомо, він зовсім різний. Окрім того, нині за рівнем оплати праці сільгосппідприємства в Україні займають останнє місце. Величина її удвічі менша за середню по всій економіці країни і майже у 2,3 рази менша ніж прожитковий мінімум;

- у результаті низького рівня заробітної плати, вона перестала бути основним джерелом доходів в бюджеті сімей працівників сільгосппідприємств. За цих умов сільський мешканець змушений знаходити інші сфери прикладання ефективної праці, які забезпечували б йому певний рівень грошових надходжень. Такою сферою стали особисті селянські господарства де у 2002 р. було вироблено 59,8% всієї валової продукції сільського господарства;

- завдяки вище названим двом причинам, навіть такий чинник як тиск безробіття, тобто конкуренція між працівниками за отримання робочого міста, не в змозі у повній мірі впливати на ефективність праці найманих робітників;

- відбуваються зміни в духовних та інтелектуальних потребах. Погіршення матеріальної забезпеченості часто викликає у працівників почуття розгубленості, невпевненості, страх перед майбутнім.

Таким чином, відносно найманих працівників, відмітимо, що на сучасному етапі розвитку економіки України, особливо сільського господарства, такий чинник як справедлива оплата праці не в змозі забезпечити високу ефективність праці найманих працівників. Досягти цієї мети можливо тільки на тих підприємствах, які мають відповідну фінансову базу (наприклад, ФГ „Рой” Синельніковського району Дніпропетровської області). В іншому випадку це зробити дуже важко, майже неможливо. Тому поділяючи погляди багатьох вчених-економістів в роботі встановлено, що досягти забезпечення ефективності праці використовуючи такий чинник як справедлива оплата праця, можливо завдяки застосуванню „фінансової співпраці”, тобто завдяки участі найманих працівників у прибутках підприємства.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичні узагальнення, на основі яких отримала подальший розвиток розробка концептуальних положень щодо обґрунтування сутності, структури, тенденцій становлення та можливих напрямів розвитку приватних підприємницьких агроформувань у пореформеній моделі аграрного сектора економіки України. Все це дало можливість зробити висновки теоретичного і практичного спрямування.

1. Відносини власності на землю та інші засоби і предмети праці переплітаються з відносинами господарювання й створюють “власницько-господарські” відносини. Базовими є відносини власності, які визначають суспільну форму поєднання факторів виробництва, форми управління і розподіл результатів, форму господарювання. До приватних відносяться ті з них, в яких власником-господарем є одна особа (або сім'я як одна особа). В агарній сфері такими передусім є селянські або фермерські господарства. Вони не однорідні. Їх можна класифікувати за різними ознаками: за розмірами; рівнем спеціалізації, кооперації та інтеграції, товарності; кількістю найманих працівників тощо.

2. Спільною ознакою для усіх приватних агроформувань є наявність на рівні первиної виробничої ланки власника, який самоособисто здійснює функції менеджера, а нерідко і працівника, безпосередньо зацікавлений у високих результатах господарської діяльності. Поєднання в одній особі власника, господаря і працівника самореалізує її сумлінне і творче ставлення до праці, стимулює ефективне використання живої та уречевленої праці. У цьому аспекті інші форми господарювання поступаються приватним. У сільському господарстві чинник приватної власності має порівняно більш вагоме економічне значення, ніж в інших сферах економіки, що обумовлено його тісним зв'язком з природою.

3. Особливістю приватних аграрних господарств є те, що чимало їх мають переважно натуральний характер. Порівняльна оцінка їх економічного потенціалу і товарних дає підстави стверджувати, що перші поступаються другим, оскільки є дрібними, не мають змоги використовувати переваги суспільного поділу праці, не зазнають позитивного впливу ринкових принципів. Їх відносна життєстійкість обумовлена низькими доходами селян. З позицій усієї аграрної сфери натуральні господарства - це ознака її відсталості, неможливість забезпечити на належному рівні продовольчу безпеку країни. Саме тому необхідна їх трансформація у переважно бізнесові господарства.

4. У складі товарно-підприємницьких агроформувань (за рівності інших умов і в межах оптимальних розмірів) дрібні і малі приватні господарства поступаються за ефективністю великим (закон переваг великих господарств у порівнянні з дрібними). В міру розвитку продуктивних сил економічна вагомість чинника розмірів господарства зростає. Нині вирішальне значення набуває висока технічна і технологічна оснащеність господарств, а їх ефективне використання можливе на більш-менш великих земельних площах. Цим і пояснюється дія наступних прогресивних тенденцій у сільському господарстві розвинутих країн: зменшення кількості аграрних господарств і зростання їх розмірів земельних площ, технічної і технологічної оснащеності; зосередження значних обсягів виробництва товарної продукції у великих господарствах; об'єднання приватних господарств у різні кооперативи, поява і розвиток сільськогосподарських корпорацій сімейного і несімейного типів; інтеграція фермерських господарств з підприємствами третьої сфери АПК.

5. З самого початку аграрної реформи в Україні почав формуватися сектор фермерських господарств. Його розвитку притаманні наступні тенденції: зростання кількості фермерських господарств; збільшення загальних земельних площ, які обробляються фермерами і в розрахунку на одне господарство, а відповідно зростання обсягів виробництва валової продукції і на одне господарство; збільшення питомої ваги фермерських господарств у загальному виробництві валової продукції; спеціалізація фермерських господарств переважно на рослинницьких видах продукції і насамперед соняшника, зернових, цукрових буряків. Водночас фермерство в Україні не отримало належного розвитку. Його питома вага у виробництві валової продукції сільського господарства складає лише - 3,5%. Це обумовлено передусім макроекономічними умовами: диспаритетом цін, а відповідно низькою платоспроможністю фермерських господарств; відсутністю належного макроекономічного середовища; низьким рівнем допомоги держави фермерам, особливо в сфері кредиту.

6. Фермерство в Україні отримало однобоку спеціалізацію. Тут виробляють в основному зерно, соняшник, цукрові буряки тощо. Тваринництво має для них споживчий характер. Таке положення обумовлено низьким рівнем цін на тваринницьку продукцію, відсутністю стартового капіталу для спорудження тваринницьких приміщень і придбання племінної худоби. При сучасній структурі організаційно-правових форм господарювання в аграрній сфері і для фермерів, і для всього сільського господарства більш раціональним була б спеціалізація фермерських господарств переважно на трудомістких видах сільськогосподарської продукції, і в певній мірі тваринницьких галузях. Це дало б фермерам і членам їх сім'ї більш рівномірну зайнятість і отримання доходів, менший ризик.

7. Подальший розвиток фермерства в Україні потребує вирішення усіх зазначених проблем. Деякі з них поступово втрачають первісну гостроту. Це насамперед стосується кадрової проблеми (вже здійснюється підготовка фермерів з вищою освітою, функціонуючі фермери усе більше набувають практичного досвіду), отримує подальший розвиток оренда землі, кредитна система. Найбільш гострою залишається проблема низьких цін на вироблену продукцію. Низькі доходи фермерів породжують проблему забезпечення їх технікою, добривами, а це ще більш знижує рентабельність їх виробничої діяльності. Держава повинна зайняти більш активну позицію у підтримці приватного підприємництва в аграрній сфері. Визначальними напрямами тут є відповідна фінансово-кредитна, податкова політика держави і регулювання аграрного ринку.

8. В Україні на базі КСП створені і функціонують приватні (приватно-орендні) підприємства. Як і фермерські господарства вони базуються на приватній власності і одноосібній організації виробництва. Від фермерських господарств вони відрізняються тим, що сформовані на базі колишніх КСП, зберегли їх земельні наділи і майно, які орендували у членів КСП. А тому такі господарства у середньому є більш великими ніж фермерські господарства і практично вони використовують найманих працівників, більшість з яких є орендарями землі і майна щодо власника підприємства. Приватні підприємства у порівнянні з більшістю фермерських господарств мають переваги великих. Чинник приватної власності у поєднанні з останнім обумовлює їх порівняно вищу ефективність стосовно приватно - спільних агроформувань.

9. На відміну від приватних підприємств в цілому по Україні, в Дніпропетровській області відповідні підприємства мають більший розмір земельних угідь та кількості найманих працівників на одне підприємство, але в них слабка матеріально-технічна база. Проте головний показник економічної ефективності виробничої діяльності - рівень рентабельності - найвищий у порівнянні з іншими організаційно-правовими формами господарювання, завдяки поєднанню двох чинників - напрямку спеціалізації та поєднання в одній особі власника і господаря. Але, не дивлячись на позитивні результати економічної діяльності, приватні підприємства, як і інші організаційно-правові форми господарювання, мають головну проблему - це диспаритет цін з першою та третьою сферами АПК, який не дає можливості оновити матеріально-технічну базу підприємств.

10. Наявність найманих працівників у приватних підприємствах обумовлює необхідність вирішення проблеми щодо забезпечення ефективності їх праці. Враховуючи сучасний стан розвитку держави, рівень заробітної плати робітників сільського господарства, а також те, що за даних умов селянин повинен знаходити інші сфери прикладання ефективної праці для того, щоб вижити (такими стали особисті селянські господарства), такі чинники як конкуренція за робочі місця, тиск безробіття тощо не спрацьовують. Головним чинником щодо забезпечення ефективної праці є грошова винагорода, яка тісно пов'язана з результатами виробництва, тобто це „фінансова співпраця” (участь найманих робітників у прибутках підприємства).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Самілик Т.М. Деякі проблеми реформування відносин власності в сільському господарстві // Матеріали наукової конференції викладачів та студентів економічного факультету. - ДДАУ. - 1999. - С. 72-75.

2. Мельник Л.Е., Винниченко И.И., Дуброва Н.П., Самилык Т.Н. Рынок и цены: Учебное пособие - Днепропетровск: Січ, 2000 - 191 с.

3. Самілик Т.М. Фермерські господарства в контексті сучасності і перспектив розвитку // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2003. - №1. - С. 309-314.

4. Самілик Т.М. Приватно - підприємницькі організаційно-правові агроформування: стан, тенденції та перспективи розвитку // Економіка: проблеми теорії та практики. - 2003. - Т. №1, випуск 181. - С. 181-189.

5. Самілик Т.М. Стан фермерських господарств і перспективи їх розвитку // Вісник ДДФЕІ: Економічні науки. - 2003. - №2 (10). - С. 56-60.

6. Мельник Л.Ю., Самілик Т.М. Сутність та економічний потенціал “трудових” і “капіталістичних” аграрних підприємств // Економіка: проблеми теорії та практики. Серія: економіка та підприємство. - 2003. - №3. - С. 264-279.

7. Самілик Т.М. Організаційно-економічні важелі забезпечення ефективності праці у приватних агроформуваннях // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - №3. - С. 71-76.

АНОТАЦІЯ

Самілик Т.М. Становлення і розвиток приватних підприємницьких агроформувань. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук зі спеціальності 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2004.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню і опрацюванню пропозицій щодо ефективного функціонування та напрямів розвитку сучасних організаційно-правових форм приватного підприємництва у сільськогосподарському виробництві на основі поглиблення науково-методологічних і методичних підходів та практики становлення приватного аграрного бізнесу в Україні. Визначено зміст економічних категорій та понять, які характеризують систему аграрних відносин у контексті форм власності та господарювання. Здійснено аналіз, виявлено тенденції та проблеми становлення і розвитку фермерських господарств в Україні та Дніпропетровській області. Узагальнено світовий досвід становлення приватних агробізнесових формувань, їх сучасний стан і закономірності розвитку в економічно розвинених країнах. Сформовані наукові засади щодо напрямів подальшого розвитку фермерських господарств України, проаналізовані різні точки зору на цю проблему вітчизняних вчених-економістів. Розкрита сутність приватних підприємств, їх економічний потенціал, який порівняно з фермерськими господарствами. Здійснено аналіз і виявлені тенденції становлення приватних підприємств України та Дніпропетровської області. Обґрунтована необхідність матеріальної зацікавленості щодо ефективної діяльності найманих працівників. Обґрунтована необхідність державної підтримки приватного підприємства в аграрній сфері.

Ключові слова: приватна власність, форми господарювання, фермерське господарство, приватне підприємство, розвиток, ефективність, спеціалізація.

АННОТАЦИЯ

Самилык Т.Н. Становление и развитие частных предпринимательских агроформирований. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности - 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Днепропетровский государственный аграрный университет, Днепропетровск, 2004.

Диссертация посвящена обоснованию и разработке предложений по эффективному функционированию и направлениям развития существующих организационно-правовых форм частного предпринимательства в сельскохозяйственном производстве на основании углубления научно-методологических и методических подходов и практики становления частного аграрного бизнеса в Украине.

Установлено, что на основе частной формы собственности функционирует три формы хозяйствования: фермерские хозяйства, частные предприятия и личные крестьянские хозяйства. Последние к организационно-правовым формам хозяйствования не относятся.

Рассмотрен экономический потенциал натуральных и товарных хозяйств. Обосновано, что (при прочих равных условиях) товарные хозяйства являются более продуктивными и эффективными в сравнении с натуральными. Разграничены понятия “жизнестойкость” и “эффективность” частных предприятий относительно их натуральной группы и установлено, что натуральное хозяйство жизнестойкое до тех пор, пока в нём есть потребность.

...