Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Реформування аграрного сектора економіки України, загальна економічна криза спричинили значне зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Зумовлені цим тенденції у трансформації економічного середовища спричиняють необхідність проведення комплексних наукових досліджень, спрямованих на вивчення питань регіональних особливостей ефективності виробництва у продуктовому підкомплексі та формування ринку зерно продукції на фоні реформування відносин власності в аграрній сфері, створення нових форм господарювання на селі і незалежних товаровиробників, раціонального розвитку окремих галузей сільського господарства.

Вивченню різних аспектів розвитку ринків агропромислової продукції, становленню ринкових відносин у системі АПК, формуванню ринкової інфраструктури присвячені численні наукові розробки таких вітчизняних вчених, як В. Андрійчука, В. Бойка, П. Гайдуцького, А. Даниленка, М. Дем'яненка, В. Зіновчука, Ю. Коваленка, В. Месель-Веселяка, С. Мочерного, П. Саблука, М. Онищенка, В. Юрчишина та багатьох інших. Вагомий внесок у розроблення питань організації й розвитку аграрного ринку, в тому числі формування ринку зерна, зробили В. Бойко, Б. Губський, Ю. Коваленко, М. Лобас, М. Малік, З. Ніколаєва, В. Ситник, Л. Худолій, О. Шпичак та ін. Проте важливі аспекти підвищення ефективності виробництва та формування ринку зерна стосовно регіональних умов потребують більш глибокого розгляду. Це стосується насамперед низки цих питань в умовах реформованого аграрного виробництва, теоретичного обґрунтування функціонування ринку зерна і механізму ціноутворення, визначення каналів збуту і формування ефективної ринкової інфраструктури в регіоні. Вирішення цих питань дозволить доповнити теоретичні, методологічні та прикладні аспекти формування регіональних ринків зерна. Це, в свою чергу, забезпечить підвищення рівня прикладної спрямованості вирішення проблеми і дасть практиці відповідний економічний механізм формування ринкових відносин на принципах попиту і пропозиції, відновлення конкурентоспроможності зерновиробництва та ефективного функціонування ринку в цілому.

Усе це зумовило вибір і актуальність теми, наукове й практичне значення проведеного дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методичних і прикладних аспектів формування регіонального ринку зерна, а також обґрунтування пропозицій щодо шляхів його подальшого розвитку.

Для досягнення поставленої мети ставилися такі завдання:

- розкрити теоретичні та методичні засади формування аграрного ринку;

- вивчити методологічні підходи щодо сутності поняття „ринок” як економічної категорії;

- дослідити теоретичні аспекти чинників, що формують рівень цін на зерно;

- розробити схему ефективного функціонування аграрного ринку;

- вивчити сучасний стан і дослідити структурно-динамічні тенденції розвитку зернової галузі в регіоні;

- здійснити оцінку стану розвитку регіонального ринку зерна, формування його пропозиції і попиту;

- визначити цінові стратегії розвитку галузі зерновиробництва підприємств шляхом розробки нормативів виробничих витрат у зерновиробництві і обґрунтування нормативної собівартості, заставної та еквівалентної ціни на зерно;

- обґрунтувати шляхи подальшого розвитку регіонального ринку зерна.

1. Теоретичні та методичні засади формування аграрного ринку

Розглянуто і поглиблено теоретичні і методологічні підходи щодо сутності поняття „ринок” як економічної категорії, розкрито теоретичні аспекти чинників, що формують рівень цін на зерно шляхом їх систематизації і класифікації, описано схеми ціноутворювальних чинників на ринку зерна та їх вплив на рівень цін, запропоновано авторську схему ефективного функціонування аграрного ринку.

Ринок загалом слід розглядати як економічну систему виробників і споживачів, які вільно взаємодіють та обмінюються між собою на основі повної і достовірної інформації, що в результаті призводить до вирівнювання і зниження витрат.

На основі узагальнення результатів наукових досліджень вчених-економістів нами описано схему функціонування ринку, яка розкриває дію ринкового механізму як складної системи господарювання, покликаної вирішувати задачі обміну і розподілу суспільного виробництва через виконання ним таких функцій, як суспільного розподілу праці, інформаційна, регулювання галузевої структури, економічного відбору.

Класифікація ринку не виконує лише формальну роль, а є важливим інструментом для побудови системи управління ринком і формування моделі ефективного його функціонування.

Нами опрацьовано і запропоновано схему класифікації ринку, яка передбачає наступний поділ ринків: за економічним призначенням об'єктів, які об'єднані в одне єдине ціле, тобто знаходяться у взаємозалежності та взаємодії між собою (робочої сили (праці), предметів споживання і послуг, засобів виробництва, землі, нерухомості, валютний, фондовий, фінансовий (капіталу), науково-технічних розробок та інформації інші ринки); за ступенем зрілості ринкових відносин (розвинений, ринок, що формується, з різним ступенем обмеження конкуренції); відповідно до законодавства України (легальний і нелегальний); адміністративно-територіальною ознакою (місцевий, національний, світовий). Проведена класифікація дозволяє поглибити характер дослідження конкретного товарного ринку, виходячи зі специфічних особливостей товару, характеру його виробництва і кінцевого споживання, організаційної побудови і територіальної належності. Стосовно теми дослідження основну цінність представляє ринок предметів споживання. Основною складовою частиною ринку предметів споживання є ринок продовольства як спеціалізований ринок, який представляє систему взаємовідносин між виробниками продовольчих товарів та їх споживачами. Суб'єктами ринку продовольства є всі категорії сільськогосподарських підприємств і господарств, підприємства харчосмакової галузі, заготівельні організації, комерційні структури, оптова і роздрібна торгівля, аграрні біржі тощо.

Нормальне функціонування ринку передбачає, що всі його елементи перебувають у стані рівноваги. Відповідно до цього виробництво повинно бути вигідним для виробників і достатньо, в необхідній кількості та якості задовольняти потреби споживачів. Цьому має сприяти розвинута інфраструктура посередників, достатня купівельна спроможність споживачів, тобто потрібна така система виробництва та його обслуговування, щоб забезпечити виготовлення кінцевої продукції в такій кількості та якості, яка користується попитом на ринку збуту, а виробництво могло б удосконалюватися і розвиватися.

Необхідність удосконалення економічних взаємовідносин між підприємствами-виробниками і підприємствами-переробниками зумовлюється зростаючою неадекватністю цих взаємовідносин, диспаритетом у цінах на сільськогосподарську продукцію як сировину і харчову продукцію, вироблену з цієї сировини. Сьогодні ситуація є настільки критичною, що сільське господарство України опинилося під загрозою знищення. І вагомою причиною стало те, що переробні підприємства недостатньо компенсують затрати виробників сільськогосподарської продукції.

Вважаємо, що в сьогоднішній ситуації вирішити питання економічних взаємовідносин між виробниками сільськогосподарської продукції і переробними підприємствами щодо перерозподілу доходів переробних підприємств практично неможливо як і зменшити диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію й виробничі ресурси промислового походження. Необхідний пошук нових моделей і механізмів.

Важливим проблемним питанням залишається налагодження взаємодії усіх складових ринку, мається на увазі відпрацювання ”правил гри” між виробниками сільськогосподарської продукції (сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та особисті селянські господарства), сферою переробки (переробні підприємства) і торговельною мережею (оптова і роздрібно-гуртова торгівля). Реалізувати механізм таких взаємовідносин, на нашу думку, можна через створення інтегрованої структури - асоціації, яка б об'єднала в єдине ціле виробництво, переробку і комерцію. У такій інтегрованій структурі, завдяки державному регулюванню мінімально допустимої ціни для товаровиробника, максимальної - для переробного (заготівельного) підприємства, а також максимальної для торговельного підприємства (залежно від платоспроможного попиту населення) було б можливим відпрацювати механізм ефективного функціонування аграрного ринку.

Основним інструментом у запропонованій схемі є обґрунтування мінімально допустимої ціни для товаровиробника як основи його ефективної виробничої діяльності. Тільки за умови рентабельного розвитку зерновиробництва можна наповнити ринок даним видом продукції. Що стосується обмеження максимальної ціни для торговельного підприємства, то це необхідно здійснювати за допомогою важелів державного втручання, забезпечивши рівень рентабельності цих підприємств на рівні їх розширеного відтворення.

Водночас з цим потрібно створити необхідні умови для розвитку підприємницької діяльності та формування ефективного ринкового середовища.

2. Оцінка стану розвитку регіонального ринку зерна та формування пропозиції і попиту

Дано оцінку структурно-динамічних тенденцій розвитку зернової галузі, висвітлено особливості формування пропозиції і попиту на регіональному ринку зерна, розглянуто питання державного регулювання цінової політики ринку зерна.

Реформування аграрного сектора економіки, формування нових організаційних структур на засадах приватної власності на землю і майно, збільшення розмірів особистих селянських господарств внаслідок виходу селян із реформованих колективних сільськогосподарських підприємств зі своїми земельними і майновими паями призвели до перерозподілу обсягів виробництва валової продукції між сільськогосподарськими підприємствами, включаючи фермерські господарства, та особистими селянськими господарствами на користь останніх. Основними виробниками сільськогосподарської продукції у Львівській області стали особисті селянські господарства, що має надзвичайно великий вплив на процеси формування регіональних ринків сільськогосподарської продукції. Зернове господарство Львівської області у структурі валової продукції сільського господарства області (у порівнянних цінах 2000 р.) у 2000 р. складало 8,1% при питомій вазі продукції рослинництва 52,0%, а в 2002 р. - 11,0% при питомій вазі продукції рослинництва 52,7%, що свідчить про нарощування обсягів зерновиробництва.

Питома вага посівних площ, у тому числі зернових і зернобобових культур, сільськогосподарських підприємств, включаючи фермерські господарства, у загальній площі посіву всіх категорій господарств має тенденцію до зменшення. Зокрема, питома вага посівних площ сільськогосподарських підприємств, включаючи фермерські господарства, у 2002 р. складала 42,6% проти 68,0% в 1998 р., у тому числі площ посіву зернових і зернобобових культур - відповідно 55,5% проти 81,6% в 1998 р. У 2002 р. в особистих селянських господарствах вироблено 60,4% зерна проти 30,1% у 1998 р. (табл. 1). Найвища урожайність зернових і зернобобових культур у 2002 р. була в особистих селянських господарствах - 32,8 ц/га, сільськогосподарських підприємствах - 19,1 ц/га.

Ефективність розвитку зерновиробництва у сільськогосподарських підприємствах, включаючи фермерські господарства, має тенденцію до підвищення. Правда, це загальна тенденція, адже собівартість виробництва 1 ц зерна збільшилась з 19,90 грн. у 1998 р. до 39,38 грн. у 2001 р., або на 97,9%, а в 2002 р. зменшилась до 31,55 грн. При цьому рівень збитковості галузі зменшився з -8,5% у 1998 р. до -5,0% у 1999 р., а в 2000 р. галузь стала прибутковою, і рівень рентабельності виробництва зерна сягнув 73,2%, а у 2001 р. знизився до 28,4%, у 2002 р. - до 16,4%. Звідси, підвищення рівня рентабельності зерновиробництва у сільськогосподарських підприємствах області відбулося за рахунок зростання цін реалізації.

Таблиця 1. Виробництво зерна (у вазі після доробки) за категоріями господарств Львівської області, тис. тонн

У результаті попит на сільськогосподарську продукцію формується під визначальним впливом рівня грошових доходів і витрат, що в кінцевому підсумку складає платоспроможний попит, який і визначає місткість внутрішнього ринку. Причому попит цей формується в основному за рахунок міських поселень.

Зменшення загального обсягу товарообігу у сільській місцевості є результатом низького рівня середньодушового сукупного доходу населення, значної диференціації сімей за його рівнем, що й зумовлює значну різницю у споживанні благ і послуг. Рівень споживання продуктів харчування населенням є віддзеркаленням попиту на продукцію сільського господарства. У Львівській області рівень споживання продуктів харчування відстає не лише від рівня передових країн, але й від мінімальних медичних норм, визначених на критичний період. Дефіцит продуктів харчування припадає саме на ті з них, які містять вітаміни і білок. Це призвело до заміни білково-вітамінного типу харчування на менш біологічно цінний - вуглеводний тип. Він характеризується надмірним споживанням вуглеводів (хліба, картоплі) при одночасно зростаючому дефіциті найбільш цінних продуктів, які містять білок тваринного походження, вітаміни, мікроелементи. Збільшення норм споживання хліба і хлібобулочних виробів є свідченням того, що рівень платоспроможного попиту населення не дає можливості споживати ті продукти харчування, які повинні би були бути в раціоні харчування людей, а компенсують цю нестачу хлібними продуктами.

Пропозиція зерна формується за рахунок декількох каналів, зокрема запасів на початок року та надходження протягом нього. В умовах незадовільного виробництва імпорт продукції покликаний ліквідувати різницю між попитом і пропозицією. У напрямі задоволення попиту населення важливу роль відіграє переробна промисловість із її відповідною глибиною переробки продукції і постачання на регіональний ринок. В останні роки відбулися процеси деградації переробної промисловості, що є наслідком звуження сировинної бази та відсутності можливостей забезпечити завантаження виробничих потужностей. Зусилля переробних підприємств повинні бути скеровані на формування такої системи закупівель, яка відповідає існуючій реальності. Цього можна досягти, формуючи відповідні групи виробників як виробничі, так і маркетингові, відповідні структури для такої організації. Особлива роль належить в цьому маркетинговій діяльності. Адже значний відтік сировини від великих переробних підприємств відбувся внаслідок створення малих переробних цехів безпосередньо в господарствах чи поза ними.

Дослідження механізму втручання держави в процеси ціноутворення дало можливість визначити такі його форми: обмеження рівня цін; податкові платежі; державні дотації. Вказані форми втручання держави в процес ціноутворення здійснюються за допомогою різноманітних заходів, які умовно можна об'єднати у дві групи: прямі і непрямі (опосередковані). В умовах формування ринкової економіки доцільно здійснювати пряме державне регулювання цін через встановлення фіксованих цін на основні види товарів і послуг з одночасним дотуванням їхніх виробників, використовуючи при цьому заставні закупівлі і заставні ціни на зерно. Вважаємо, що більш ефективним буде здійснювати державне регулювання ринку зерна при паралельному використанні заставних цін і заставних закупок зерна та інтервенційних фондів держави.

3. Шляхи розвитку регіонального ринку зерна на перспективу

Розглянуто шляхи розвитку каналів реалізації зерна, формування інфраструктури ринку зерна, проведено обґрунтування укрупнених нормативів виробничих витрат, нормативної собівартості, ціни підтримки (заставної ціни) та еквівалентної ціни зернових, круп'яних і зернобобових культур, розроблено цінові стратегії розвитку зерновиробництва підприємств.

Зростання питомої ваги виробництва зерна в особистих селянських господарствах Львівської області вимагає створення таких каналів його розподілу, які б відповідали існуючій організаційній побудові сільськогосподарського виробництва. За цих умов товаровиробники користуються різнорідними маркетинговими каналами, які в певній мірі залежать від безпосереднього товаровиробника, розвитку ринкової інфраструктури тощо. Найважливішим елементом кожної мережі в реалізації зерна є перший етап у маркетинговому ланцюгу, а саме контакт між виробником і особою, яка у нього купує продукцію. При цьому всі маркетингові канали умовно можна поділити на дві частини: канал, що пов'язує виробників зі сферою переробки; канал, що пов'язує переробку продукції зі сферою споживання. Відповідно до цього може мати місце застосування декількох маркетингових каналів, пов'язаних із реалізацією зерна, серед яких найбільш перспективними будуть: сільськогосподарський товаровиробник > заставні закупівлі > подальший продаж, переробка, експорт; сільськогосподарський товаровиробник > біржова торгівля, гуртові ринки (ярмарки, оптові центри) > вторинний гурт, роздріб, переробка, експорт. Ці канали є перспективними і властивими для ринкової економіки. Цілком очевидно, що переваги великих заготівельних організацій (включаючи переробні підприємства) базуються на тому, що вони мають у наявності великі виробничі потужності, відповідно налагоджені зв'язки, тому і для товаровиробників дані канали є більш надійними. Враховуючи те, що основними товаровиробниками зерна у Львівській області є особисті селянські господарства, тому і на даній формі господарювання слід концентрувати увагу, адже виробництво продукції в малих господарствах є низькоефективним, а тому вітчизняний товаровиробник виробляє дорогу продукцію і, як часто з'ясовується, не тієї якості, яку очікує ринок. Однією з суттєвих можливостей покращання економічної ситуації сільськогосподарських товаровиробників є їх добровільне об'єднання у формальні чи юридичні організації, що можна здійснити на двох рівнях: на виробничому - у виробничі групи, на рівні атрибуції виробленої продукції - у маркетингові групи. Виробничі групи утворюються лише виробниками сільськогосподарської продукції (сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами та особистими селянськими господарствами). Організація маркетингових служб повинна здійснюватись з врахуванням форм господарювання в сучасних умовах, розмірів аграрних підприємств. У великих аграрних формуваннях доцільним є створення спеціальних управлінських структур - служби маркетингу, а в малих доцільно об'єднати ресурси для створення галузевих маркетингових центрів чи інших служб (консультативних тощо).

Основою покращання конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції та становища її виробників є формування ефективної ринкової інфраструктури як генератора ринкових цін. Схема інфраструктури ринку зерна нами опрацьована і запропонована. У світовій практиці функцію генератора цін виконують біржі, оптові ринки, аукціони, роздрібна торгівля, фермерські магазини. Але специфіка діяльності бірж (переважання ф'ючерсних операцій) та висока вартість оптових ринків роблять їх малопридатними для умов України. Сучасному етапу розвитку нашої держави найбільше відповідають малоресурсні форми ринкової інфраструктури, орієнтовані на операції з реальним товаром. Найбільше для цього придатні торгові доми для оптової торгівлі та фірмові магазини сільськогосподарських і переробних підприємств для роздрібної торгівлі.

Як один із засобів регулювання та забезпечення стабільності ринку і цін, попередження кризових ситуацій на ринках є товарна інтервенція як масовий продаж товарів з підготовлених попередньо резервів. Такий захід використовується в країнах з достатнім розвитком ринкових відносин, де інтервенційні торгові операції розглядаються як своєрідна політика держави, спрямована на стабілізацію ринків сільськогосподарської продукції та захист доходів товаровиробників. Здійснювати інтервенційну торговельну політику в Україні може ДАК „Хліб України” за умови перетворення в на торгово-кредитну компанію (ТКК) „Хліб України”.

В умовах ринкового середовища особливо важливим є вирішення проблеми організаційно-економічних заходів щодо цивілізованого продажу виробленої продукції та продуктів її переробки, зокрема зерна. Розробка цінових стратегій розвитку зерновиробництва підприємства базується на обґрунтуванні укрупнених нормативів виробничих витрат, які є основою визначення нормативної собівартості. Використання таких нормативів у практиці виробництва сільськогосподарських підприємств дає змогу налагодити механізм нормативного планування та оперативного контролю виробничих витрат. За цих умов можна робити висновки про певні відхилення у використанні виробничих витрат та оперативно здійснювати втручання у виробничу (технологічно-організаційну) діяльність підприємства, що в кінцевому підсумку сприятиме зменшенню виробничих витрат. На основі розроблених у дисертаційній роботі нормативів виробничих витрат (табл. 2) нами розраховано нормативну собівартість, ціни підтримки (заставні ціни) та еквівалентні ціни на 1 ц зернових, круп'яних і зернобобових культур у сільськогосподарських підприємствах Львівської області (табл. 3).

Таблиця 2. Зведені нормативи виробничих витрат на вирощування зернових, круп'яних і зернобобових культур

Таблиця 3. Розрахунок нормативної собівартості, ціни підтримки (заставної ціни) та еквівалентної ціни 1 ц зернових, круп'яних і зернобобових культур у сільськогосподарських підприємствах Львівської області

Використовуючи ці показники, менеджер має можливість розробляти цінові стратегії розвитку зерновиробництва підприємства. На основі нормативів виробничих витрат з використанням методичних підходів до визначення урожайності сільськогосподарських культур, яка забезпечує беззбитковий рівень виробництва, нами проведено розрахунки рівня урожайності, ціни реалізації і ступеня ризикованості, що забезпечує беззбиткове виробництво зернових, круп'яних і зернобобових культур стосовно регіональних умов Львівської області (табл. 4). Наявність таких розрахунків дає можливість менеджеру робити відповідні управлінські рішення щодо розвитку окремих галузей і виробництва певних видів продукції. Водночас можна зробити відповідні розрахунки щодо зберігання зерна і реалізації його у кращі строки за вищою ціною, що дає змогу приймати правильні рішення щодо організації ефективної маркетингово-збутової діяльності.

Таблиця 4. Розрахунковий рівень урожайності, ціни реалізації і ступеня ризикованості, що забезпечує беззбиткове виробництво зернових, круп'яних і зернобобових культур у сільськогосподарських підприємствах Львівської області

Зауважимо, що використання цих нормативів дає можливість налагодити дієвий оперативний контроль за виробничими витратами на основі витратно-цінового аналізу, ефективне управління ними і виявлення резервів їх зменшення. Крім цього, одним з основних елементів підприємницько-маркетингової системи сільськогосподарського підприємства є визначення інструментів реалізації його цінової стратегії. Розробка таких стратегій повинна базуватися на осмисленні перспективних напрямів розвитку підприємства, його окремих галузей, але за умови використання різноманітності форми і каналів збуту продукції. Інструменти здійснення будь-якої стратегії залишаються єдиними. В їх ролі виступають ціни продажу та обсяги продукції. Для їх обґрунтування й необхідна потужна нормативна база, розроблена стосовно конкретних умов сільськогосподарського підприємства, яка давала б можливість оперативного корегування відповідних статей витрат при змінах як внутрішнього, так і зовнішнього ринкового середовища.

Висновки

аграрний ціновий собівартість виробничий

1. У результаті реформування аграрного сектора економіки основними виробниками сільськогосподарської продукції у Львівській області стали особисті селянські господарства, що має надзвичайно великий вплив на процеси формування регіональних ринків сільськогосподарської продукції. Зернове господарство Львівської області у структурі валової продукції сільського господарства області (у порівнянних цінах 2000 р.) у 2000 р. складало 8,1% при питомій вазі продукції рослинництва 52,0%, а в 2002 р. - 11,0% при питомій вазі продукції рослинництва 52,7%. Питома вага посівних площ, у тому числі зернових і зернобобових культур, у сільськогосподарських підприємствах, включаючи фермерські господарства, у загальній площі посіву всіх категорій господарств має тенденцію до зменшення. Зокрема, питома вага посівних площ сільськогосподарських підприємств, включаючи фермерські господарства, у 2002 р. складала 42,6% проти 68,0% в 1998 р., в тому числі площ посіву зернових і зернобобових культур - відповідно 55,5% проти 81,6% у 1998 р. У 2002 р. в особистих селянських господарствах вироблено 60,4% зерна проти 30,1% у 1998 р. Найвища урожайність зернових і зернобобових культур у 2002 р. була в особистих селянських господарствах - 32,8 ц/га, сільськогосподарських кооперативах - відповідно 25,7 ц/га, приватних підприємствах - 19,9 ц/га, фермерських господарствах - 19,2 ц/га.

2. Ефективність розвитку зерновиробництва у сільськогосподарських підприємствах, включаючи фермерські господарства, має тенденцію до зростання. Правда, це загальна тенденція, адже собівартість виробництва 1 ц зерна збільшилась з 19,90 грн. у 1998 р. до 39,38 грн. у 2001 р., або на 97,9%, а у 2002 р. зменшилась до 31,55 грн. При цьому рівень збитковості зерновиробництва зменшився з -8,5% у 1998 р. до -5,0% у 1999 р., а у 2000 р. галузь стала прибутковою, і рівень рентабельності виробництва зерна сягнув 73,2%, а у 2001 р. знизився до 28,4%, у 2002 р. - до 16,4%. Підвищення рівня рентабельності зерновиробництва у сільськогосподарських підприємствах Львівської області відбулося за рахунок підвищення цін реалізації зерна.

3. Збільшення норм споживання хліба і хлібобулочних виробів є свідченням того, що рівень платоспроможного попиту населення не дає можливості споживати ті продукти харчування, які повинні би були бути в раціоні харчування людей, а компенсують цю нестачу хлібними продуктами. Отже, попит на сільськогосподарську продукцію формується під визначальним впливом рівня грошових доходів і витрат, що в кінцевому підсумку складає платоспроможний попит, який і визначає місткість внутрішнього ринку.

4. Ринок загалом слід розглядати як економічну систему виробників і споживачів, які вільно взаємодіють й обмінюються між собою на основі повної і достовірної інформації, що в результаті призводить до вирівнювання і зниження витрат. Описана нами схема функціонування ринку дає можливість розкрити дію ринкового механізму як складної системи господарювання, покликаної вирішувати задачі обміну і розподілу суспільного виробництва через виконання ним таких функцій, як суспільний розподіл праці, інформаційна, регулювання галузевої структури, економічний відбір.

5. Актуальним питанням залишається налагодження взаємодії усіх складових ринку, мається на увазі відпрацювання „правил гри” між виробниками сільськогосподарської продукції (сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та особисті селянські господарства), сферою переробки (переробні підприємства) і торговельною мережею (оптова і роздрібно-гуртова торгівля). Реалізувати механізм таких взаємовідносин, на нашу думку, можна через створення інтегрованої структури - асоціації, яка б об'єднана в одне ціле виробництво, переробку і комерцію. У такій інтегрованій структурі, завдяки державному регулюванню мінімально допустимої ціни для товаровиробника, максимальної для переробного (заготівельного) підприємства, а також максимальної для торговельного підприємства (залежно від платоспроможного попиту населення) було б можливим відпрацювати механізм ефективного функціонування аграрного ринку.

6. Перспективними каналами реалізації зерна будуть: сільськогосподарський товаровиробник > заставні закупівлі > подальший продаж, переробка, експорт; сільськогосподарський товаровиробник > біржова торгівля, гуртові ринки (ярмарки, оптові центри) > вторинний гурт, роздріб, переробка, експорт.

Однією з суттєвих можливостей покращання ситуації є добровільне об'єднання сільськогосподарських товаровиробників у формальні чи юридичні організації, що можна здійснити на двох рівнях: на виробничому - у виробничі групи; на рівні дистрибуції виробленої продукції - у маркетингові групи.

7. Дослідження механізму втручання держави в процеси ціноутворення дало можливість визначити такі його форми: обмеження рівня цін; податкові платежі; державні дотації. Вказані форми втручання держави в процес ціноутворення втілюються за допомогою різноманітних заходів, які умовно можна об'єднати у дві групи: прямі і непрямі (опосередковані). В умовах формування ринкової економіки доцільно здійснювати пряме державне регулювання цін через встановлення фіксованих цін на основні види товарів і послуг з одночасним дотуванням їхніх виробників, використовуючи при цьому заставні закупки і заставні ціни на зерно. Вважаємо, що ефективніше здійснювати державне регулювання ринку зерна при паралельному використанні заставних цін і заставних закупівель зерна та інтервенційних фондів держави.

8. Основою покращення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції та становища її виробників є формування ефективної ринкової інфраструктури, проведення антимонопольних заходів і державна підтримка вітчизняного продовольчого ринку. Біржова торгівля покликана виконувати дві важливі функції: бути генератором ринкових цін як цін попиту і пропозиції; забезпечити сільськогосподарських товаровиробників оборотними коштами за рахунок біржової торгівлі ф'ючерсними контрактами. Як один із засобів регулювання та забезпечення стабільності ринку і цін, попередження кризових ситуацій на ринках є товарна інтервенція як масовий продаж товарів з підготовлених попередньо резервів. Здійснювати інтервенційну торговельну політику в Україні може ДАК “Хліб України” за умови перетворення в торгово-кредитну компанію (ТКК) “Хліб України”.

9. Розробка цінових стратегій розвитку зерновиробництва підприємства базується на обґрунтуванні укрупнених нормативів виробничих витрат, які є основою визначення нормативної собівартості. Розроблені в дисертаційній роботі нормативна собівартість, ціни підтримки (заставні) та еквівалентні ціни дають можливість менеджеру розробляти цінові стратегії розвитку зерновиробництва підприємства, вибирати оптимальні для конкретних умов діяльності діапазони розвитку галузі за рівнем урожайності і ціни, що забезпечують беззбиткове виробництво зернових, круп'яних і зернобобових культур і враховувати при цьому ступінь ризикованості виробництва за цими чинниками. Використання нормативів виробничих витрат на вирощування зернових, круп'яних і зернобобових культур дасть можливість запровадити витратно-ціновий аналіз з використанням комп'ютерних технологій у сільськогосподарських підприємствах, організувати контроль і управління витратами й собівартістю продукції підприємства в цілому та його структурних підрозділів, що забезпечить ефективний розвиток і відповідний рівень конкурентоспроможності зернової галузі на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Література

1. Шпік О.Р. Механізм формування попиту і пропозиції на регіональному ринку зерна Львівської області // Економіка АПК. - 2003.- №12.- С. 111 -117.

2. Шпік О.Р. Методологічні та методичні основи формування і прогнозування ціни на ринку зерна // Агроінком. - 2004. - №5-6. - С. 49-55.

3. Шпік О.Р. Оцінка стану зерновиробництва і формування ринку зерна // Вісник ЛДАУ·· Економіка АПК.- 2001. - №8. - С.540-544.

4. Шпік О.Р. Стан розвитку та шляхи реалізації зерна у Львівській області // Вісник ЛДАУ: Економіка АПК. - 2002. - № 9.- С.402- 407.

5. Шпік О.Р. Державне регулювання цінової політики ринку зерна// Вісник ЛДАУ: Економіка АПК. - 2003. - №10 (2).- С.83-87.

6. Шпік О.Р. Оцінка цінового механізму на зерновому ринку // Ринкова трансформація економіки АПК: Колективна монографія у чотирьох частинах / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. Ч. 4. Стабілізація доходів сільських товаровиробників. - К.: ІАЕ, 2002. - С.333-335.

7. Шпік О.Р. Зерновиробництво Львівщини в пореформений період // Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 24-25 жовтня 2003 р. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - С. 320-322.

8. Колодійчук В., Колодійчук А., Шпік О. Організаційно-економічне забезпечення біржової торгівлі зерном // Вісник ЛДАУ: Економіка АПК. -2000. - №7(1). - С.54-58.

9. Черевко Г.В., Гарасим П.М., Колодійчук В.Б., Козак Т.Р., Шпік О.Р., Гарасим А.П., Колодійчук Б.Б. Економіка зернопродуктового підкомплексу АПК. - Львів: Українські технології, 2000. - 196 с., з них здобувача с. 51-65; 136-151.

Размещено на Allbest.ru