Еколого-економічні засади реформування землекористування в ринкових умовах

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Спеціальність: 08.08.01- Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища

ЕКОЛОГО - ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ

Виконав Бабміндра Дмитро Іванович

Київ -2005



АНОТАЦІЯ

Бабміндра Д.І. Еколого-економічні засади реформування землекористування в ринкових умовах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.08.01. - Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ.2004.

Дисертація присвячена розробці теоретико-методологічних та прикладних проблем удосконалення використання і охорони земель при створенні нових агроформувань ринкового типу на засадах сталого розвитку землекористування.

У роботі здійснено комплексне дослідження наукових основ формування нової системи землекористування в ринкових умовах, поглиблено обгрунтування теоретико-методологічних засад охорони земель від дії деградаційних процесів при переході до ринкових умов господарювання. Обґрунтовано теоретичні основи сутності і методологію кризових екологічних явищ в землекористуванні. Розроблено комплексний методологічний підхід щодо сутності та ролі консервації деградованих і малопродуктивних ґрунтів орних земель у формуванні землекористування в ринкові умови та створенні стійких екологічно збалансованих агроландшафтів. Поглиблено теоретичні основи сутності землекористування в ринкових умовах. Обґрунтовано методологічні підходи щодо організації землекористування на засадах сталого розвитку та охорони земель новостворених агроформувань.

економічний ринковий землекористування капіталовкладення



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. За роки здійснення земельної реформи в Україні відбулися суттєві зміни в характері земельних відносин. Сформовано новий земельний устрій: ліквідована державна монополія на землю, проведено безплатний перерозподіл землі на користь громадян, здійснено перехід до різних форм власності на землю і господарювання на ній, введено платне землекористування, створено об'єктивні передумови для обороту земельних ділянок. В сільському господарстві створено правові і економічні умови щодо трансформації існуючих сільськогосподарських підприємств в нові агроформування, які здатні адаптуватися до нових ринкових умов.

Разом з тим земельна реформа не вирішила надзвичайно важливої проблеми щодо ефективного використання і охорони земельних ресурсів України.

Сучасний етап розвитку сільського господарства України характеризується значним ускладненням екологічного стану: збільшуються площі еродованої ріллі, яка становить біля 11 млн.га, а еродованих сільськогосподарських угідь - більше 13 млн.га або 31,8% від загальної їх площі, відбувається забруднення земель важкими металами, нітратами, осолонцювання тощо. Дефляційно небезпечні сільськогосподарські угіддя складають більше 19 млн.га (46,3% усієї площі). Основні масиви цих угідь розташовані в південному (41,7%), північному і центральному Степу (33,1%).

Трансформація земельних відносин, яка відбувається без здійснення адекватних державних заходів щодо охорони земель ще більше загострила проблеми землекористування. З одного боку біокліматичні можливості сільського господарства використовуються на 40-53%, генетичних можливостей сортів, гібридів, порід - на 30-35% . Витрати енергії на одиницю продукції у 2-3 рази більші, ніж у розвинутих країнах світу. З другого боку, перехідний період до ринкових умов, коли відбувається стихійне створення нових агроформувань без достатнього науково-методичного, організаційного і фінансового забезпечення, характеризується порушенням практично усіх сівозмін. В результаті майже в 2 рази збільшуються площі під культурами, які посилюють дії ерозійних процесів, що призводить до значного збільшення деградації земель і росту еродованої ріллі.

В такому стані реформування землекористування в ринкових умовах, створення нових агроформувань на екологічних засадах, охорона земель та його сталий розвиток набуває особливої актуальності.

Але багато аспектів досліджуваної проблеми, особливо реструктуризації землекористування, залишаються невирішеними як в теоретичному так і в практичному відношенні, або є дискусійними і обумовлюють необхідність більш глибоких наукових обґрунтувань в процесі реформування земельних відносин, формування і розвитку сталого екологобезпечного землекористування.

Таким чином, подальша реструктуризація землекористування, створення і розвиток нових агроформувань ринкового типу на екологічних засадах та з врахуванням регіональних особливостей в Україні перетворюється в реальну необхідність, що і обумовило, зрештою, вибір теми, визначення мети і задач дисертаційного дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад реформування землекористування в ринкових умовах і визначення практичних підходів щодо удосконалення ефективного використання і охорони земельних ресурсів, створення сприятливого навколишнього середовища.

Досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішувалось через розв'язання таких наукових задач:

- поглиблення і обґрунтування теоретико-методологічних засад охорони земель від дії деградаційних процесів в ринкових умовах господарювання;

- обґрунтування сутності і методології визначення економічних кризових явищ в землекористуванні;

- обґрунтування наукових основ сутності землекористування в ринкових умовах;

- вивчення закономірностей і особливостей реструктуризації землекористування в процесі здійснення земельної реформи в Південно-Східному регіоні;

- розробка напрямів раціонального використання капіталовкладень в охорону земель;

- розробка методологічних принципів щодо організації території землекористування і охорони земель нових агроформувань;

- визначення наукових основ формування обмежень (обтяжень) в зонах особливого режиму використаних земель нових агроформувань;

- удосконалення методів грошової оцінки земель в ринкових умовах.

Об'єктом дослідження є процес реструктуризації землекористування в ринкових умовах. Для апробації результатів дослідження вибрано Південно-Східний регіон України, зокрема землекористування Запорізької, Донецької, Луганської і Харківської областей, де значний вплив на реструктуризацію землекористування мають урбанізаційні процеси та суттєве погіршення екологічного стану довкілля.

Предмет дослідження - сукупність теоретичних і практичних підходів щодо удосконалення використання і охорони земель при створенні нових агроформувань ринкового типу на екологічних засадах.

Методи дослідження. Теоретичними основами дисертаційного дослідження є положення економічної теорії, економіки природокористування, економічного відтворення, сталого розвитку. Методологічною основою дослідження є сучасні гіпотези організації природокористування та управління ним в умовах переходу до ринку, концепція екологобезпечного сталого розвитку, системний, порівняльний методи, метод спостережень, графічний, економіко-статистичний.

Інформаційну базу дослідження складають Закони України, нормативно-правові акти та матеріали органів законодавчої та виконавчої влади України, методичні та статистичні матеріали Державного комітету статистики, Державного комітету України по земельних ресурсах та інших міністерств і відомств з питань земельних відносин, використання і охорони земельних ресурсів.

Наукові дослідження виконувались комплексно на основі використання загальнонаукових методів і прийомів: аналізу та синтезу, наукової абстракції причинно-наслідкових зв'язків у певній логічно обґрунтованій послідовності.

Необхідно відмітити, що методика дослідження обумовлена суттю проблеми, що розкривається та метою роботи і задачами, що вирішуються.

Методичні засоби та прийоми охоплюють: системний підхід - при обґрунтуванні теоретико-методологічних засад охорони земель від деградаційних процесів в ринкових умовах господарювання та сутності екологічних кризових явищ в землекористуванні: факторний і комплексний аналіз - при узагальненні закономірностей і особливостей реструктуризації землекористування в процесі здійснення земельної реформи; порівняльний аналіз взаємодії природних і антропогенних чинників, що дозволяє адекватно оцінювати існуючі суперечності регіонального розвитку; використання економіко-статистичних моделей для визначення тенденцій формування і оптимізації землекористування на екологічних засадах; таксономічні методи - для зонування території за параметрами антропогенного навантаження на навколишнє середовище з метою впровадження обмежень (обтяжень) в зонах особливого режиму використання земель нових агроформувань; графоаналітичні, логічні та математичні методи - для відображення результатів дослідження з використанням комп'ютерних технологій.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дослідження у сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему - формування принципово нової системи використання і охорони земельних ресурсів, яка базується на приватній формі власності на землю та приватно-орендних відносинах.

В області теорії та методології новизна полягає в тому, що вперше обґрунтовано концептуальні засади та визначено напрями формування нової системи землекористування в ринкових умовах:

- поглиблено теоретико-методологічні основи охорони земель від дії деградаційних процесів при переході до ринкових умов господарювання, які на відміну від існуючих полягають у виявленні і ліквідації екологічних кризових явищ у землекористуванні;

- вперше обґрунтовано теоретичні основи і методологію вивчення та попередження екологічних кризових явищ в землекористуванні, головна суть яких полягає у розробці моделей визначення рівнів деградації і забруднення земель, що погіршують якість земельних ресурсів в економічному і екологічному відношенні до критичного стану, який унеможливлює їх використання за цільовим призначенням та негативно впливає на навколишнє середовище;

- розроблено комплексний методологічний підхід до консервації деградованих і малопродуктивних ґрунтів орних земель, формування державної політики землекористування в ринкових умовах та створення стійких агроландшафтів, встановлення екологічно збалансованої структури земельних угідь в регіоні;

- поглиблено теоретичні основи землекористування в ринкових умовах, які на відміну від існуючих спираються на гіпотезу розвитку приватної власності на землю та приватно - орендних відносин;

- обґрунтовано методологічні підходи щодо організації землекористування на екологічних засадах та охорони земель нових агроформувань, які базуються на адаптації устрою території до ландшафтних умов;

- вперше сформовано методологічні підходи до встановлення обмежень у використанні земельних ділянок власниками землі і землекористувачами, виходячи з положень Конституції України, що власність покладає на особу певні обов'язки щодо використання землі як національного багатства України, а тому не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

В сфері методичних питань наукова новизна полягає в тому, що вперше висунуто ідею комплексного підходу щодо захисту земель від деградаційних процесів при реструктуризації існуючих землекористувань та створенні нових агроформувань ринкового типу на екологічних засадах:

- розроблено методичні підходи щодо агроекологічної оптимізації структури земельних угідь та удосконалення структури посівних площ на основі відтворення родючості ґрунтів і моделювання структури ґрунтозахисних сівозмін, в основу яких покладено землепридатність під відповідні угіддя і сільськогосподарські культури ;

- вперше розроблено та апробовано напрями раціонального використання капіталовкладень в охорону земель;

- вперше обґрунтовано наукові основи формування обмежень (обтяжень) в зонах особливого режиму використання земель нових агроформувань, які базуються на нормативно-правовій базі Земельного, Лісового і Водного Кодексів та інших чинних документів;

- вперше визначено методичні основи і апробовано розробку земельно-агротехнічних паспортів нових агроформувань, які дозволяють раціональне використання і охорону земельних ресурсів в ринкових умовах;

- запропоновано, на відміну від існуючих підходів щодо грошової оцінки земель, суміщення рентного і витратного методів, що забезпечить реальну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення.

В сфері організаційних рішень наукова новизна полягає в тому, що:

- обґрунтовано доцільність розробки «Комплексної програми захисту земель від деградаційних процесів на регіональному рівні на довгострокову перспективу»;

- вперше розроблено пропозиції щодо створення та ведення агроекологічного моніторингу екологічних кризових явищ сільськогосподарських угідь на регіональному рівні;

- висунуто ідею та запропоновано підходи щодо розробки Схеми реструктуризації землекористування і створення нових агроформувань ринкового типу на екологічних засадах, в основу яких покладено регіональні природно-кліматичні та соціально-економічні особливості.

Практичне значення одержаних результатів. Основні наукові результати дисертації обговорені на засіданнях Вченої ради Інституту землеустрою УААН, ради директорів системи Інституту землеустрою УААН, засіданнях Запорізької обласної ради і облдержадміністрації; відображено в публікаціях здобувача, а також в доповідних записках, наукових рекомендаціях, експертних довідках, пропозиціях поданих в 1996-2000 р.р. до міністерств, Державного комітету України по земельних ресурсах, Запорізької обласної ради і облдержадміністрації.

Практична цінність дисертаційного дослідження визначається адресною спрямованістю конкретних рекомендацій для районного і обласного рівнів управління природоохоронною діяльністю.

Так, авторські підходи щодо створення екологічно збалансованих агроландшафтів, визначення сутності екологічних кризових явищ в землекористуванні та створення їх моніторингу, охорони і відновлення родючості ґрунтів, створення екологічно збалансованих агроландшафтів; консервації деградованих земель та оптимізації структури земельних угідь на екологічних засадах були реалізовані в «Комплексній програмі захисту земель від водної та вітрової ерозії, інших деградованих земель Запорізької області на 1995-2010рр.» (довідка № 10/12-483 від 26.12.2002р.).

Питання щодо реструктуризації земельного фонду області були позитивно оцінені Сесією обласної ради Запорізької області, що були передбачені «Програмою земельної реформи в Запорізькій області на 2001-2005 рр.», керівником якої є Бабміндра Д.І. (довідка Запорізької обласної державної адміністрації № 10/12-483 від 26.12.2002р.).

Концептуальні положення щодо екологізації землекористування шляхом розробки земельно-агротехнічних паспортів новостворених агроформувань були реалізовані в 123 сільськогосподарських підприємствах Приазовського, Приморського та Якимівського районах (ТОВ, фермерські, приватно-орендні господарства) (довідка № 10/12-483 від 26.12.2002р. та довідка Запорізького головного управління сільського господарства і продовольства № 02-00/38 від 09.01.03р.).

Методичні підходи щодо удосконалення грошової оцінки земельних ділянок, які базуються на використанні бонітетів орнопридатних земель, були використані при підготовці концепції удосконалення грошової оцінки земель в Україні, яка затверджена Президією Української академії аграрних наук (протокол №2, від 29.02.2002р.), що підтверджується довідкою №17/25 від 15.04.2003р.

Наукові розробки щодо складання земельно-агротехнічних паспортів на новостворені агроформування були використанні при формуванні структури і складових проекту Закону України «Про землеустрій», який прийнято Верховною Радою України і з 22 травня 2003 року вступив в дію (довідка Держкомзему України № 04/25 від 25.04.03р.).

Окремі положення дисертаційної роботи доцільно використовувати при викладанні курсів «Економіка природокористування», «Охорона земель і ландшафтів», «Землевпорядне проектування» та інших.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження як теоретичний доробок до економічної теорії природокористування є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення важливої науково-прикладної проблеми щодо реструктуризації землекористування в ринкових умовах в Україні. Результати багаторічних досліджень, що викладені у дисертаційній роботі, отримані автором самостійно і знайшли відображення в списку публікацій. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є результатом власної роботи здобувача.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади реформування землекористування в ринкових умовах» - узагальнено основні науково-теоретичні уявлення щодо особливостей еколого-економічної оцінки охорони земель від деградаційних процесів при переході до ринкових умов господарювання; визначено кризовий екологічний стан землекористування, що стало важливою соціально-економічною та екологічною передумовою для реорганізації форм господарювання суспільного сектора в інші організаційно-правові форми, засновані на приватній власності і відповідних їй економічних відносинах; визначено сутність екологічних кризових явищ в сільськогосподарському землекористуванні; обґрунтовані основні напрями оптимізації природокористування при трансформації землекористування в ринкові умови.

Сутність «Екологічних кризових явищ» в сільськогосподарському землекористуванні визначено як такі, при яких стан земельних ресурсів оцінюється відхиленням по комплексу негативних екологічних показників до 30% по кожному із них, а по окремих показниках до 50% від їх нормальної якості для конкретного регіону (по вмісту гумусу, фізичної глини, еродованості, меліоративного стану, солонцюватості, заболоченості, вмісту важких металів, пестицидів тощо, що неуможливлює їх використання за цільовим призначенням та негативно впливає на навколишнє середовище.

Здійснені в аграрній сфері зміни у формах власності, і в першу чергу, передача значної частини державних земель у колективну власність недержавним сільськогосподарським підприємствам, визначення грошової оцінки земель, паювання земель та майна, прийняття і введення в дію основоположних нормативно-правових актів, а також негативний в деяких регіонах і кризовий екологічний стан довкілля стали важливою соціально-економічною та екологічною передумовою для трансформації землекористування в ринкові умови, при яких нові агроформування створюються на приватній власності на землю та приватно-орендних відносинах.

Для виявлення екологічних кризових явищ необхідна відповідна інформація у просторі і часі, яка слугуватиме для попередження локалізації деградаційних процесів і прогнозування подальшого розвитку землекористування у відповідності з принципами Ріо-де-Жанейрської конференції. Отримання такої інформації можливо шляхом ведення агроекологічного моніторингу земель, а саме систематичного спостереження і контролю за станом земельного фонду. Основним завданням моніторингу земель є: систематичне отримання нагромадження і збереження інформації щодо екологічного стану земельних угідь; створення нормативно-довідкової бази для банку даних; аналіз узагальнення і підготовка інформації для прийняття управлінських рішень.

Екологічні кризові явища в землекористуванні зумовлюються комплексом чинників, серед яких першочергове місце належить характеру соціально - економічних відносин, які визначають сутність земельних відносин, що формують напрями і структуру землекористування, на основі яких створюються і відповідні форми господарювання на землі.

Враховуючи суспільний характер екологічних кризових явищ в землекористуванні, їх запобігання і ліквідація повинні вирішуватись на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях. Суспільний характер екологічних кризових явищ в землекористуванні визначає і джерела фінансування заходів по їх ліквідації: на загальнодержавному рівні - за рахунок державного бюджету, на регіональному - місцевого бюджету, на місцевому - місцевого бюджету, коштів землевласників і землекористувачів та інвестицій.

Одним із ключових напрямів оптимізації природокористування визначається консервація деградованих і малопродуктивних земель.

Під консервацією ґрунтів розуміють систему заходів щодо тимчасового вилучення деградованої і малопродуктивної ріллі із інтенсивного сільськогосподарського використання (реабілітація) та незворотнього переведення цих земель в інші угіддя (трансформація).

Стале землекористування формується за рахунок створення екологічної стійкості агроландшафтів, що обумовлюється їх різноманітністю та збереженням в них природних фітоценозів. Звідси підвищення стійкості агроландшафтів і поліпшення екологічного стану буде залежати від зниження розораності території, розширення площ природних кормових угідь та лісових насаджень, тобто від збільшення питомої ваги еколого стабілізуючих угідь та створенні екосистем, які функціонують за принципами природних аналогів при зниженні антропогенного навантаження.

У відповідності Конституції України кожний землевласник і землекористувач не повинен завдавати шкоди інтересам громадян, суспільству, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Цим підтверджується, що абсолютного права без обов'язків не може бути. Із обов'язків виникають обмеження прав власності. Земельна ділянка набувається або передається власнику і користувачу на відповідному праві з встановленим цільовим призначенням і тільки в цьому статусі належить її володільцю і користувачу. Специфіка земельних відносин заклечається в наявності значного числа обмежень прав власника землі і користувача земельної ділянки, а саме: цільове призначення, режим використання , земельні сервітути, екологічні, санітарні і інші вимоги щодо використання і охорони земель (обмеження). Вказані методологічні засади кладуться в основу формування землекористування в ринкових умовах.

Спираючись на викладені міркування обумовлюється суспільно об'єктивна необхідність реформування землекористування в ринкові умови шляхом формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів; гармонічного сполучення дії законів природи і економіки, забезпечення розширеного відтворення ґрунтової родючості через впровадження ґрунтозахисних, природоохоронних заходів; удосконалення структури земельних, сільськогосподарських угідь і посівних площ з метою забезпечення бездефіцитного балансу гумусу; визначення напрямів адаптації товарного сільськогосподарського виробництва до природних умов; створення механізмів адміністративної й економічної відповідальності землевласників і землекористувачів за порушення ними екологічних вимог.

Існуючі методологічні підходи щодо оцінки протидеградаційних заходів зводяться до визначення в сукупності економічного ефекту. Навіть деякі підходи щодо втрат ґрунту і гумусу від дії деградаційних процесів в кінцевому результаті визначаються в грошовому виразі. Таким чином, в оцінці захисту земель від деградаційних процесів недостатньої уваги приділяється визначенню екологічної цінності захисних дій, а саме: відновлення природних властивостей ґрунтів, формування екологічно збалансованих екосистем (стале землекористування) шляхом встановлення відповідного співвідношення земельних і, в першу чергу, сільськогосподарських угідь шляхом досягнення гранично допустимих концентрацій, тобто максимально допустима кількість забруднюючих шкідливих речовин у ґрунтах, яка не зумовлює негативних екологічних наслідків для їх продуктивності, загального стану довкілля, якості сільськогосподарської продукції та сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій і забезпечення екологічної безпеки навколишнього середовища.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що виходячи із сучасного стану землекористування, яке набуло суцільної руйнації в результаті здійснення земельної реформи, перспективним є стратегія екологізації землекористування. Тому інтеграції України в системі міждержавних проектів з екологізації сільськогосподарського виробництва необхідною умовою є розробка і реалізація національної програми з цієї проблеми, створення сприятливих економічних передумов для функціонування новостворених агроформувань ринкового типу, які спеціалізуються на виробництві екологічно чистої продукції.

У другому розділі - «Трансформація і розвиток землекористування Південно-Східного регіону в умовах здійснення земельної реформи»- здійснено аналіз структури земельного фонду Південно-Східного регіону. Незважаючи на позитивні зміни, а саме зменшення площ відкритих земель без рослинного покриву і збільшення питомої ваги лісовкритих територій, в регіоні показники щодо лісистості і відкритих земель без рослинного покриву значно гірші в порівнянні з Україною в цілому. Так, питома вага лісовкритих площ регіону майже в 2 рази менша, а відкритих земель без рослинного покриву - у 1,5 рази більша ніж в цілому в Україні. Вказані дані характеризують стан землекористування регіону як небезпечний в екологічному відношенні, особливо в розвитку ерозійних процесів - водної, вітрової і сумісної дії та інших забруднень шкідливими речовинами, що притаманно даному регіону. За роки реформування земельних відносин відбуваються суттєві зміни у розвитку форм власності на землю. Якщо в цілому в Україні співвідношення державної і приватної власності становить відповідно 49,7% і 49,4%, то в Південно-Східному регіоні це співвідношення: 40,9% і 57,2%. Ці особливості мають і відповідний регіональний вплив на реформування землекористування в ринкові умови з врахуванням конкретних територіальних, соціально-економічних і екологічних факторів.

Вказані чинники обумовлюють необхідність прискорення призупинення мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, подальшого розвитку іпотеки земель, що забезпечить більшу привабливість інвестицій у формування і розвиток землекористування ринкового типу, ефективне і екологобезпечне використання і охорону земель.

Розвиток форм власності на землю, який відбувається в досліджуваному регіоні, та соціально-економічні і екологічні проблеми, які вкрай загострилася як в окремих областях, так і в цілому Південно-Східному регіоні, обумовили необхідність реструктуризації існуючих сільськогосподарських підприємств. Вони створюються за бажанням і баченням самих селян тобто власників землі. Серед нових агроформувань найбільшу кількість створено фермерських господарств. За фермерськими господарствами щодо кількості отримали розвиток сільськогосподарські товариства. Якщо брати загальну площу нових формувань і їх середній розмір, то в регіоні превалірують сільськогосподарські кооперативи і сільськогосподарські товариства. Середній розмір їх становить відповідно від 2561 до 3270 га і від 2159 га до 2825 га.

Об'єктивні реальні фактори щодо форм власності на землю, наявність і якість сільськогосподарської техніки і відповідних технологій, а також екологічні кризові явища в землекористуванні зумовили напрями реструктуризації сільськогосподарських структур шляхом розукрупнення колгоспів і радгоспів і на їх основі створення значно більшої кількості нових агроформувань і значно меншими середніми розмірами землекористування. Як показує аналіз створення і функціонування нових агроформувань, в таких господарствах організаційно допустимо і економічно доцільно застосувати захисні технології та інші протидеградаційні заходи.

Досвід розвинених країн з ринковими відносинами стверджує, що в них відбувається процес подальшої концентрації землекористування на базі розвитку новітніх технологій і нових організаційних форм господарювання. Він підтверджує, що реформування сільськогосподарських структур в Україні і в досліджуваному регіоні здійснюється в залежності від рівня технологій вирощування сільськогосподарських культур і форм власності. З розвитком сільськогосподарської техніки і відповідних технологій буде відбуватися і відповідна їм структуризація землекористування.

Екологічні кризові явища, їх прояв і негативні дії, розвиток технологій, а також соціальні аспекти обумовлюють необхідність експериментальних розробок щодо граничних мінімальних розмірів землекористувань. Найбільш відповідним вказаним чинником вони будуть мати ці розміри позонально. Такий методологічний підхід підтверджується і тим, що він дає можливість подальшого удосконалення і формування екологічно збалансованого (сталого) землекористування і його концентрації на базі нових організаційно-господарських форм, створення високопродуктивних сільськогосподарських технологій, покращення соціальних умов сільського населення.

Експериментальні розрахунки базувалися на технологічних картах вирощування основних сільськогосподарських культур, виробничій потужності названої сільськогосподарської техніки відповідних госпрозрахункових організаційних формах господарювання, колективних формах праці, зональних природно-кліматичних факторах.

Південно-Східний регіон розташований в Степу. Ця природно-сільськогосподарська зона характеризується з одного боку наявністю родючих ґрунтів, а з другого боку значним розвитком деградаційних процесів: водної і вітрової ерозії, вторинного засолення, техногенного

забруднення, розвитком екологічних кризових явищ. Ці фактори обумовлюють, в першу чергу, враховувати екологічні чинники, тобто формувати землекористування екологічно збалансоване на основі екологічнобезпечного (сталого) розвитку. Такий підхід визначив в основу розрахунку мінімального розміру агроформування покласти площу ріллі, як угіддя, що найбільш інтенсивно використовується і піддається дії деградованих процесів. Результати розрахунків наведені в табл.1.

Таблиця 1. Мінімальні розміри ріллі, що рекомендуються для Південно-Східного регіону при різних організаційних формах праці

Організаційні форми праці	Кількість працівників,чол.	Площа ріллі,га
1.Комплексна механізована бригада	8-12	1500-1800
2. Спеціалізована бригада (загін)	7-9	900-1100
3.Спеціалізована ланка	5-7	600-800

Таким чином, для Південно-Східного регіону розмір ріллі для любої форми господарювання менше ніж 600 га економічно неефективно і екологічно недоцільно. Отже, фермерські господарства, що створилися і функціонують в досліджуваному регіоні, які мають розміри землекористування від 52 га до 93 га не мають перспектив розвитку. Тому, розміри землекористування фермерських господарств можуть збільшувати до мінімально доцільних шляхом розвитку приватно-орендних відносин, або призупиненням мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. А стале (екологобезпечне) землекористування буде формуватися за рахунок інших екологічно стійких земельних угідь до екологічно збалансованих розмірів, тобто до 30-50% від площі ріллі, сіножатей, пасовищ, лісових насаджень.

Стан, що склався в сільськогосподарському землекористуванні як і в цілому в Україні, так і в досліджуваному регіоні, обумовлює основний напрямок в реструктуризації сільськогосподарських структур шляхом створення і функціонування нових агроформувань на засадах приватної власності на землю і приватно-орендних відносин, колективних форм використання земель з пріоритетом екологічних чинників.

Виходячи з викладеного, землекористування ринкового типу слід розуміти, як таке, що сформоване на приватній власності на землю або приватно-орендних відносинах, розвивається і функціонує у відповідності з одного боку-агроекологічним потенціалом конкретної території, а з другого - з характером ринкового середовища.

У третьому розділі - «Капіталовкладення в охорону земель і їх раціональне використання» - аналізується набутий досвід щодо обсягів і структури капіталовкладень, які виділялись на охорону і раціональне використання земель в Україні у відповідності з розробленими схемами по яружно-балковим системам та робочими проектами. Разом з тим, як показує аналіз, структура капіталовкладень не відповідає структурі заходів по ефективності їх дії. Незважаючи на високу агромеліоративну й економічну ефективність полезахисного лісорозведення, за останні 15-20 років обсяги капіталовкладень різко зменшились. Якщо за 1976-1985 рр. в структурі протиерозійних заходів капіталовкладення на лісомеліоративні заходи складали 4,4%, то за 1986-1995рр. на них виділялось лише біля 1,0% капітальних затрат. Разом з тим, у структурі капіталовкладень прослідковуються небажані тенденції. Близько половини капіталовкладень, що передбачались на гідротехнічні споруди, припадало на міжгосподарські ставки, протиерозійна роль яких незначна в системі захисних засобів тому, що вони майже всі побудовані в нижній частині водозборів на ріках і великих балках і не можуть затримувати стік на найвищих точках рельєфу, щоб сприяти підняттю рівня ґрунтових вод і зменшенню арідності території.

Недостатньо виділялось капіталовкладень на створення об'єктів постійної захисної дії - вали-канави, вали-тераси, складні гідроспоруди. За останні 15-20 років в структурі капітальних витрат на будівництво вказаних гідротехнічних споруд виділялось біля 30-35% капіталовкладень.

Нині в Україні капіталеємні роботи з захисту ґрунтів від деградаційних процесів, в тому числі і ерозії виконуються різними відомствами, організаціями і підприємствами Держкомлісу (лісгоспи, лісомеліоративні станції) - посадка полезахисних лісосмуг, насаджень на ярах, балках, пісках; Держкомводгоспу (водогосподарські трести, а в їх складі ПМК і БМУ) переважно будівництво ставків і складних гідротехнічних споруд; виробничими обласними об'єднаннями «Агрос» - засипання і виположування ярів, терасування стрімких схилів, вали - тераси тощо, а також докорінне поліпшення сіножатей і пасовищ; об'єднання Агробуд-будівництво валів-доріг і інших капітальних об'єктів.

Аналізом будівництва і функціонування капітальних об'єктів протидеградаційної дії встановлено, що вони споруджуються некомплексно, у відриві від проведених агротехнічних і лісомеліоративних заходів в часі і місцем здійснення, а тому в деяких випадках не тільки не зменшується негативна дія ерозійних процесів, а навіть збільшується. Зберігається значний розрив між ерозійним рівнем інтенсифікації використання земель, що підвищує ерозійну небезпеку ґрунтів, сприяє появі екологічних кризових ситуацій, і відстаючим рівням прогнозування і проектування протиерозійним заходам, у т.ч. і капітальних об'єктів.

До інших недоліків у використанні капітальних вкладень на захист ґрунтів від деградаційних процесів варто віднести розпилення засобів по багатьох об'єктах, що знижує ефективність їх захисної дії, а низька якість виконуваних робіт призводить до скорочення терміну функціонування.

Незважаючи на вказані недоліки, що викладені вище, в Україні є досвід комплексного освоєння Ржищевської яружно-балкової системи. Він переконливо засвідчує про найбільш раціональне і ефективне використання капіталовкладень на захист схилових земель і підвищення їх родючості. До впровадження захисних протиерозійних заходів в господарствах цієї системи втрати родючого шару ґрунту в рік складали 620,5 тис.т. або 32,7 т з 1 га еродованих земель. Загальний недобір врожаю складає 186 тис.ц. умовного зерна, або 10,2 ц з 1 га ріллі.

Комплекс протиерозійних заходів по системі охоплював 55,6 тис.га, а виконаний обсяг робіт складав: 113 пог.км валів, 1,4 тис.га валів-терас і терас на стрімких схилах (близько 30 пог.км), засипано і виположено 146 га ярів, побудовано 183 міжгосподарських ставків, а також водозбірні і донні споруди. Вказаний комплекс освоювався за допомогою проектів землеустрою і робочих проектів. Вартість його складала близько 14 млн. гривань. Після освоєння системи, економічний ефект в середньому за рік за десять років склав 2878 тис.грн. чистого прибутку.

Удосконалення управління інвестиційним процесом з охорони ґрунтів пов'язано з перспективами подальшого розвитку ґрунтозахисного землеробства, що в умовах України включають комплекс заходів щодо підвищення родючості ґрунтів, контурно-меліоративну організацію території, екологізацію виробництва, освоєння ресурсозберігаючих ґрунтозахисних технологій з елементами біоземлеробства, стимулювання ґрунтозахисної діяльності в нових умовах господарювання. Таким чином, забезпечення ефективності капіталовкладень різних джерел формування, а також враховуючи позитивну практику щодо розробки і комплексного освоєння регіональних та яружно-балкових схем протиерозійних заходів, суспільний характер екологічних кризових явищ в сільськогосподарському землекористуванні, розвиток різних форм власності на землю і форм господарювання на ній об'єктивно обумовлюють необхідність концентрації капіталовкладень різних джерел формування на комплексне освоєння протидеградаційних заходів відповідних територіальних утворень (областей і яружно-балкових систем) та ліквідації екологічних кризових явищ.

Розміри і структура вказаних капіталовкладень формуються на основі Регіональних Схем протидеградаційних заходів, які розробляються на 10-15 річний період.

У четвертому розділі «Організація землекористування і охорона земель новостворених агроструктур» обґрунтовано розвиток різних форм власності на землю і на їх базі створення і функціонування нових агроформувань і охорони земельних ресурсів, здійснення сучасного землеустрою на основі цільового призначення і правового режиму земель, класифікацію і встановлення обмежень у використанні земель як на режимоутворюючому об'єкті, так і в межах його охоронних зон, методологічні підходи щодо визначення втрат сільськогосподарського виробництва, спричинення обмеженням прав власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів.

Земельна реформа, що здійснюється в Україні, обумовлює розвиток різних форм власності на землю; на їх основі різні агроформування: об'єднання орендних колективів, спілки кооперативів, акціонерні товариства, фермерські господарства та їх асоціації тощо.

Як показує аналіз, переваги фермерського господарства полягають у високій матеріальній зацікавленості його трудівників у кінцевих результатах роботи, поліпшенні якості продукції, порівняно простій організації виробництва, невеликих витрат площі і засобів. Необхідно враховувати і моральний чинник: у такому господарстві цілком розкривається творчий потенціал селянина, що сполучає в одній особі як робітника виконавця, так і підприємця управлінця. Безпосередня залежність від товарно-грошових відносин, від попиту і пропозицій, з одного буку, можливість оперативно і гнучко реагувати на потреби ринку, його кон'юнктуру з другого, роблять фермерські господарства однією з істотних ланок нової економічної стратегії. З розвитком фермерства в сільському господарстві формується новий уклад, що являє собою систему відповідного ведення господарства зі своїм самоврядуванням, організацією виробництва і збуту продукції, вільним вибором роду діяльності і способу життя.

На сучасному етапі розвитку сільського господарства створення і функціонування фермерського підприємств сполучено з певними труднощами. Перш за все чинне земельне законодавство виступає тормозом подальшого розвитку фермерських структур, бо обмежує мати у власності на одного члена фермерської сім'ї тільки до 100 га сільгоспугідь, що унеможливлює застосування прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Відсутність належної виробничої і соціальної інфраструктури (постачання, збут продукції, совісне обслуговування тощо) зниження соціальної захищеності селян, відсутність іпотечного кредитування, інвестиційного забезпечення перспективної інформації щодо попиту і пропозицій ринку, наукових досягнень в застосуванні передових технологій, прогресивних стандартів і нормативів та ін.

Практика землекористування і експериментальні розрахунки свідчать, що ефективне господарювання на землі і відтворення родючості ґрунтів повинно органічно поєднувати розвиток і функціонування землеробства і тваринництва. Така інтеграція забезпечить не тільки високу ефективність використання земельних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, а і їх охорону.

Враховуючи сучасний екологічний і економічний стан аграрної сфери економіки, в основу оцінки формування сполучення галузей і оптимізації їх структури в землекористуванні покладено агроландшафтний підхід. Він базується на природно-сільськогосподарському і грунтово-ерозійному районуванні. Оптимізацію галузевої структури виробництва рекомендується здійснювати на основі розроблених моделей з застосуванням ПЕОМ. Кінцевий результат моделювання полягає в одержанні валового прибутку від кожної галузі, культури, худоби і їх економічної та екологічної оцінки.

В результаті трансформації земельних відносин створюються і набувають подальшого розвитку нові агроформування, на які відсутні планово-картографічні, ґрунтові та інші вишукувальні матеріали, сівозміни, грошова оцінка земельних угідь потребує удосконалення і уточнення. Вказані чинники обумовлюють необхідність науково обґрунтованих підходів щодо використання і охорони земельних ресурсів.

Основоположним механізмом в удосконаленні регулювання земельних відносин, переобладнанні територій виступає сучасний землеустрій.

Враховуючи недостатнє фінансування та значні обсяги землевпорядних робіт, першим дійовим заходом рекомендується розробка нової землевпорядної документації - земельно-технологічного паспорту на новостворене агроформування.

Виходячи з сучасного кризового екологічного стану в землекористуванні, основними принципами оптимізації використання земельних ресурсів новостворених агроформувань на засадах сталого розвитку визначені наступні:

- агроландшафтний підхід, який базується на врахуванні всього комплексу природно-кліматичних чинників;

- екологічність на основі системи заходів щодо охорони земель від деградаційних процесів;

- раціоналізація господарської облаштованості (організація території, введення і освоєння ґрунтозахисних сівозмін тощо);

- економічна доцільність, яка забезпечується шляхом узгодження екологічної програми з кон'юнктурною ситуацією;

- ведення агроекологічного моніторингу.

Сутність земельно-технологічного паспорту новоствореного агроформування полягає у вичерпній інформації щодо кількісного і якісного складу земельних угідь, а саме: площа і структура угідь, характеристика рельєфу, ґрунтового покриву орних земель, екологічні показники (втрати ґрунту, баланс гумусу, деградованість, накопичення симбіотичного азоту тощо), бонітетна, економічна і грошова оцінка земельних угідь, а також рекомендації щодо оптимальної структури земельних угідь і посівних площ та інші технологічні показники щодо застосування прогресивних технологій.

У п'ятому розділі «Еколого-економічні основи формування сталого землекористування регіону в ринкових умовах» - обґрунтовано сутність, роль і показники агроекологічного потенціалу території в складі екологічного моніторингу встановлено, що інформаційна база агроекологічного потенціалу слугує для обґрунтування агроекологічної оптимізації структури земельних угідь і структури посівних площ; розрахована еколого-економічна ефективність зміни в реформованій структурі посівних площ; розроблені моделі оптимізації структури посівів при контурно-меліоративній організації території і програми їх реалізації на ПЕОМ, а також програми для екологічної експертизи комплексу протидеградаційних процесів у проекті землеустрою новостворених агроформувань.

Екологізація землекористування при переході до ринкових відносин обумовили необхідність обґрунтування сутності, ролі та методики визначення агроекологічного потенціалу території в складі агроекологічного моніторингу. Під агроекологічним потенціалом слід розуміти сучасну спроможність одиниці площі (або всієї площі) продукувати певний обсяг рослинної маси при діючій технології вирощування сільськогосподарських культур. В процесі дослідження встановлено, що інформаційна база агроекологічного потенціалу території слугує для визначення узагальненого показника потенціалу орних земель і структури посівних площ, видів деградації цих земель, наявність деградованих і малопродуктивних земель, напрями і обсяги їх реабілітації і трансформації як в цілому по регіону, так і в кожній області регіону.

Аналіз показників агроекологічного потенціалу показує, що серед видів деградації земельних угідь найбільша питома вага припадає на змитість (20-60%) та солонцюватість (до 30%). Найбільша питома вага серед деградованих земель за змитістю припадає на Харківську - 50-60%, Запорізьку - 30-35% і Донецьку області -30%. Солонцюватість земель найбільш поширено в Луганській області-25-30%. Серед малопродуктивних земель значна питома вага належить ґрунтам. Найбільша площа деградованих і малопродуктивних ґрунтів орних земель в досліджуваному легкого механічного складу.

Найбільша площа деградованих і малопродуктивних ґрунтів орних земель в досліджуваному регіоні розташовано у Запорізькій області-297760 га, а в Донецькій, Харківській і Луганській вони мають відповідно такі площі: 142322,90359 і 75312 га.

Виходячи з видів і площі деградованих і малопродуктивних ґрунтів орних земель, конкретних місцевих природно-кліматичних умов обґрунтовано і відповідні напрями їх консервації. Так, під реабілітацію відводиться: в Запорізькій -231629 га (77,8%), Донецькій-100369 га (70,5%), Харківській-73842 (81,7%), Луганській області -41952 га (55,7%).

Консервація деградованих і малопродуктивних земель у перспективі обумовили принципову зміну структури посівних площ і систему сівозмін; спеціалізацію частини господарств Південно-Східного регіону в напрямку поглибленого розвитку тваринництва. Залужені землі будуть використовуватися як поліпшені сіножаті і пасовища. Перевага залуження сильнозмитих, середньозмитих, дефлірованих і дефляційно небезпечних земель полягає в тому, що втрати ґрунту зменшуються до природно-допустимих рівнів. 3,0-3,5 т/га і тим самим відвертається замулення рік і водойм; зменшується потреба в добривах і паливно-мастильних матеріалах, що дозволить інтенсифікувати сільськогосподарське виробництво на рівній частині землекористування; поліпшити кормову базу тваринництва.

Здійснене експериментальне проектування показує, що еколого економічна оцінка консервації деградованих і малопродуктивних земель у Запорізькій і Луганській областях має такі показники: приріст чистого прибутку на 1 га складає відповідно 96,3 і 84,6 гривень, а екологічний ефект-168 і 160 гривень.

Узагальнення літературних джерел, експериментальні розрахунки показують, що в результаті оптимізації земельних угідь на ландшафтній основі суттєво поліпшиться співвідношення між ріллею, природними кормовими угіддями і лісовою рослинністю (табл.2), значно підвищиться екологічна стійкість агроландшафтів.

Перехід до такої екологічно збалансованої структури землекористування обумовить вилучити із сільськогосподарського обробітку в Степу 3,8-4,6, а в цілому в Україні - 9-12 млн.га ріллі при значному збільшенні природних кормових угідь/

Таблиця 2. Зміни в структурі земельних угідь степової зони України

Земельні угіддя	сучасний стан	зміни до 2010 року	на кінець 2010 року
	млн. га	у % до підсумку	Співвід. у частках одиниці	Збільшен.	Зменшен.	млн. га	у % до підсумку	Співвіднош. у частках одиниці
Сільськогосподар. угіддя	19,2	100,0	-	х	х	18,1-19,8	100,0	-
в т.ч. рілля	15,8	82,3	1,0	-	3,8-4,6	11,2-12,0	60,6-61,9	1,0
Багаторічні насадження	0,5	2,6	х	0,1	-	0,6	3,3	х
Сіножаті і пасовища	2,9	15,1	0,18	3,4-4,3	-	6,3-7,2	34,8-36,4	0,56-0,60
Ліси	1,8	-	0,11	0,9-1,1	-	2,7-2,9	-	0,24

В оцінці структури посівних площ враховувались в основному економічні показники (вихід продукції в натурі і за вартістю, витрати виробництва) без останнього врахування родючості ґрунтів, комплексного захисту їх від дефляційних процесів.

Щоб всебічно врахувати комплекс виробничих і природних чинників, забезпечити екологічний захист землі від деградації, необхідно до оцінки структури посівних площ застосувати еколого-економічний підхід.

Як показує аналіз у досліджуваному регіоні однією із важливих складових раціонально структури посівних площ і одночасно головним і надійним чинником захисту земель від деградаційних процесів і підвищення родючості ґрунтів є багаторічні трави. Розроблені моделі з різною питомою вагою трав у структурі посівних площ показують, що при збільшенні їх у загальних посівах від 5 до 10,3% (у складі кормових культур - від 15,1 до 30,7%) спостерігається підвищення врожайності всіх основних сільськогосподарських культур. Подальше розширення площі багаторічних культур супроводжується спеціалізацією врожайності або її незначним зниженням.

Важливим у подальшому розвитку сталого землекористування і захисту ґрунтів від деградаційних процесів є введення «екологічного податку» у розмірі заподіяного економічного збитку тим чи іншим землевласником чи землекористувачем, в т.ч. і орендарем. Розроблений механізм визначення його розмірів і застосування значно підвищують відповідальність землевласників і землекористувачів за захист земель від деградаційних процесів.

Важливим при моделюванні структури посівів і сівозмін в умовах контурно-меліоративної організації території є диференціація ріллі на еколого-технологічні групи земель і врахування великої кількості чинників при визначенні максимуму функції (еколого-економічного ефекту. Розроблені блок-схеми алгоритму задачі «Еколого-економічна оцінка ґрунтозахисних технологій і сівозмін» дає можливість розглядати велику кількість варіантів і находити оптимальне рішення.

Застосування економіко-математичних методів і ПЕОМ дозволяє не тільки здійснити об'єктивний вибір найбільш доцільної схеми ґрунтозахисних сівозмін, але й прискорює розрахунки з оцінки виробничих і екологічних можливостей розміщення сільськогосподарських культур на схилових землях (табл. 3).

Таблиця 3. Еколого-економічна оцінка оптимального варіанту ґрунтозахисної сівозміни, на 1 га.

Показники	Варіанти сівозмін	Оптимальний варіант в % до бази
	1/база	V/оптимальний
Оптимальна вага багаторічних трав у складі сівозмін, %	16,7	60,0	х
Вихід кормів, ц кормов. од.	33,0	26,6	80,6
протеїну, ц	2,99	3,82	127,7
кормопротеїнових одиниць, ц	31,45	32,40	103,0
Склад протеїну в 1 корм. од.,г	90,6	143,6	158,5
Втрати ґрунту, т	17,3	7,1	41,0
Накопичення симбіотичного азоту, кг	23,3	70,7	303,4
Еколого-економічний ефект, грн.	320	516	161
Еколого-економічна ефективність всіх витрат, грн./грн.	0,12	0,36	300

Таким чином агроекологічна оптимізація структури земельних угідь базується на наступних принципах землекористування: дотримання співвідношення використовуваної, обмежено використовуваної і не використовуваної (заповідної) частини території з врахуванням мозаїчності розташування ділянок (масивів) різноманітного призначення. Такий підхід обумовив розрахункову питому вагу розораності сільськогосподарських угідь в досліджуваних областях регіону або 62% проти існуючої 73-85% при різкому збільшенні у 1,4-2,7 рази площ залужених і залісених територій.

...