Актуальність теми. Головним завданням розвитку економіки України на сучасному етапі є забезпечення сталого економічного зростання. У його здійснені важливу роль відіграє промислова сфера, яка впливає на інтенсивний розвиток інших галузей і виробництв. На цей час вона забезпечує 49,9% загального випуску продукції, 31,8% загального обсягу валової доданої вартості та функціонування близько 30% робочих місць.

Історично склалося так, що у промисловості, як і в економіці в цілому, домінуючим був державний сектор. Перехід економіки України до ринкових відносин супроводжується процесами роздержавлення та приватизації, що веде до скорочення масштабів державного сектора, і потребує формування сучасних підходів до управління цим сектором у нових економічних умовах.

Ефект ринкових трансформацій забезпечується завдяки тимчасовому посиленню державного втручання в економіку, що обґрунтовується досвідом світової практики, який з очевидністю показав, що успіх будь-яких соціально-економічних реформ неможливий при самоусуненні держави із економічної сфери. Таке втручання припускає, з одного боку, посилення регулюючої функції держави, щоб установлювати "правила гри" на ринку, бо ринковий механізм самостійно не в змозі забезпечити ефективне регулювання економічних процесів, особливо у період радикальних реформ. З іншого боку, державне втручання припускає підвищення ефективності підприємницької функції держави, бо як власник держава зацікавлена в ефективному функціонуванні та розвитку своїх підприємств, які включені у загальнонаціональний оборот капіталу, взаємодіють із приватним капіталом. Тому ефективне управління підприємствами державного сектора сприяє досягненню позитивних макроекономічних результатів у цілому.

Таке вимагає вирішення теоретичних проблем та підготовки практичних рекомендацій щодо управління державним сектором, перш за все у промисловості. Якісне управління, сприяючи ефективному функціонуванню державних промислових підприємств, забезпечить раціональне використання їх потенціалу, поповнення державного бюджету, а також реалізацію макроекономічних завдань.

Дослідженням у цій сфері присвячено роботи багатьох зарубіжних учених: П. Самуельсона, Б. Сорде, Дж. Стиглиця, Р. Макгрейва, К. Макконелла, С. Брю, Л. Абалкіна, Є. Балацького, А. Радигіна, А. Савченка, а також вітчизняних економістів, серед яких О. Амоша, С. Аптекар, В. Байцим, І. Булєєв, Г. Волинський, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Голіков, В. Гош, І. Жадан, А. Канов, Л. Кузьменко, В. Ларцев, В. Логвиненко, І. Лазня, С. Мочерний, Б. Пасхавер, О. Поважний, А. Покритан, Г. Рибалкін, Л. Тараш, М. Чечетов, Л. Червова, М. Чумаченко. З огляду на той факт, що практика реформування вітчизняної економіки потребує наукового осмислення трансформаційних процесів, дослідження і систематизація теоретико-практичних аспектів управління державним сектором промисловості є важливою проблемою сучасної економічної науки і практики, що обумовило вибір теми, визначення мети, задач, змісту дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України за темами "Наукові основи управління державним сектором промисловості" (номер держреєстрації 0101U001125, 2000-2003 рр.), "Державне регулювання розвитку виробничої сфери в регіоні" (номер держреєстрації 0103U007371, 2004-2006 рр.), у рамках яких автором проаналізовано результати трансформації державної власності та діяльності державних підприємств України, розроблено пропозиції щодо методичного забезпечення ефективного управління державними підприємствами й удосконалення управління державним сектором промисловості.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є подальший розвиток теоретичних основ управління державним сектором промисловості та розробка рекомендацій щодо формування ефективної системи управління державними промисловими підприємствами.

Для досягнення поставленої мети вирішено такі задачі:

розкрито сутність і особливості функціонування й управління державним сектором промисловості і визначено підходи до оцінки ефективності управління та прийняття управлінських рішень;

виявлено роль державного сектора промисловості в умовах розвитку ринкових відносин в Україні;

проаналізовано міжнародний досвід щодо побудови ефективної системи управління державним сектором із метою його можливого використання у сучасних умовах;

систематизовано і проаналізовано нові організаційні структури у складі державного сектора промисловості, які з'явились під час здійснення економічних реформ;

здійснено аналіз засобів трансформації підприємств державної власності у період реформування економіки;

проаналізовано стан і тенденції результатів діяльності державних промислових підприємств;

розроблено пропозиції щодо удосконалення управління державним сектором промисловості.

Об'єкт дослідження - процеси управління державним сектором промисловості.

Предмет дослідження - теоретико-методичні підходи щодо удосконалення управління державним сектором промисловості.

Методи дослідження. Для дослідження і систематизації теоретичних положень з управління державним сектором промисловості використовувалися методи аналізу і синтезу; для проведення аналізу і тенденцій результативності діяльності державних промислових підприємств, процесів роздержавлення - методи економіко-статистичного і порівняльного аналізів, методи анкетного опитування; для удосконалення методичних підходів щодо ефективного формування управління державними підприємствами - методи логічного аналізу, економіко-математичного моделювання, групування; для оцінки ефективності функціональних управлінських рішень на підприємствах державного сектора - методи економіко-фінансового аналізу. При вирішенні поставлених задач у дисертації використовувався комплексний підхід.

Аналітичну частину виконано на основі інформації Державного комітету статистики України, даних Фонду державного майна України, управління статистики у Донецькій області, підприємств державного сектора, результатів досліджень Інституту економіки промисловості НАН України і власних досліджень.

Для обробки економічної інформації, побудови таблиць, діаграм, графіків використовувались сучасні інформаційні технології Microsoft.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному розв'язанні питань щодо удосконалення управління державним сектором промисловості у сучасних умовах.

Основні результати, які мають наукову новизну, полягають у такому:

розроблено пропозиції щодо удосконалення управління державним сектором промисловості, в основу яких закладено методичне забезпечення ефективного управління промисловими підприємствами на основі функціональності. Функціональність рекомендовано розглядати як відповідність певних функцій управління - аналіз, планування, організація, регулювання, контроль - одній із функцій підприємства - виробничій, маркетингу, фінансовій, інвестиційній, управління персоналом;

удосконалено:

підходи щодо оцінки ефективності управління державним сектором промисловості на основі оцінки фінансових результатів (прибутку) від конкретних управлінських впливів на фінансові потоки промислових підприємств та сукупного зростання вартості державної власності, що входить у портфель даного суб'єкта;

підходи до визначення ефективності прийняття управлінських рішень у державному секторі промисловості на основі рівнозначності функціональних управлінських рішень, які відповідають певним функціям управління на макро - і мікрорівнях;

дістали подальшого розвитку:

теоретичні основи функціонування державного сектора промисловості, що полягають в уточненні понять "державний сектор”, "державна власність”. Уточнено критерії віднесення суб'єктів господарювання до державного сектора;

підходи до визначення ефективності функціонування підприємств державного сектора з метою виявлення перспектив його розвитку шляхом застосування інтегрального показника ефективності.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження і пропозиції, які стосуються напрямів розвитку державного сектора, використано Донецькою обласною державною адміністрацією при розробці програми "Донецька область 2010” і "Програми економічного і соціального розвитку на 2002 рік" (Донецька область) (довідка №01-6/1190 від 05.12.2003 р.). Пропозиції щодо удосконалення управління державним сектором промисловості з метою ефективності його формування використано при аналізі соціально-економічних наслідків приватизації, що є складовою частиною аналітичних матеріалів для Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України щодо реформування форм власності (довідка №5-1/151 від 25.02.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до розв'язання наукової задачі щодо удосконалення управління державним сектором промисловості. Усі результати одержані безпосередньо здобувачем, що знайшло відображення в одноосібно опублікованих працях. Внесок автора у колективно опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати, і рекомендації дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції "Теорія та практика управління у трансформаційний період" (4-6 жовтня 2001 р., м. Донецьк); Міжнародній науково-практичній конференції "Стратегії розвитку економічного потенціалу регіонів: інвестиційні пріоритети та інфраструктура" (9-10 квітня 2002 р., Чернівці); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Современные проблемы социально-экономического развития регионов Украины" (9-10 вересня 2002 р., м. Донецьк-Мєлєкіно); Міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах" (24-26 вересня 2003 р., м. Черкаси).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 15 наукових працях, серед яких розділ у колективній монографії, 10 статей у фахових виданнях, 4 матеріали науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій 24,23 д. а., з них особисто автору належить 6,09 д. а.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 146 найменувань. Основний текст викладено на 179 сторінках, робота містить 17 таблиць, 16 рисунків.

Основний зміст дисертації

У першому розділі "Державний сектор промисловості у період трансформацій" викладено результати узагальнення існуючих підходів до функціонування і розвитку державного сектора економіки та оцінки ефективності управління ним; вітчизняний і зарубіжний досвіди формування ефективної системи управління державним сектором, еволюцію формування складу цього сектора промисловості України.

державний сектор промисловість україна

Державний сектор і державна власність є одним із важливих інструментів держави, через які вона впливає на економіку. Але в економічній науці питання щодо характеру, обсягу і межі державного сектора ще й досі залишається відкритим. У зв'язку з цим реформування цього сектора економіки рекомендовано розглядати як один із найважливіших інституційних заходів економічного характеру, який здатний забезпечити сталість економічного зростання.

В економічній літературі поняття "державна власність" трактується по-різному. Отже, узагальнюючи різні підходи до визначення категорії "державна власність", можна сформулювати її як відносини з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності, суб'єктом власності яких є держава, що має за мету реалізацію національних інтересів.

Існування державної власності зумовлює виникнення державного підприємництва - особливого виду підприємницької діяльності, пов'язаної з участю державних підприємств у виробництві та збуті товарів і послуг. Державне підприємництво здійснюється в рамках державного сектора.

Масштаби і структура державного сектора у різних країнах залежать від стану розвиненості ринкових відносин, історичних і соціальних умов і традицій. Питання про доцільність участі держави вирішується в рамках національної моделі, яка передбачає певні галузеві пріоритети і роль державного сектора. Проблема співвідношення державного і приватного секторів у галузях економіки й оптимального обсягу державного сектора залишається дискусійною.

Аналіз різноманітних підходів до визначення поняття "державний сектор” дає можливість стверджувати, що в цілому підходи до визначення цього поняття в різних країнах ідентичні, а критерієм віднесення об'єктів господарювання до державного сектора є факт державної власності підприємств і оперативного управління державою їх діяльністю. Виходячи з цього доцільно сформулювати таке визначення: державний сектор - це сукупність як державних підприємств, зайнятих у процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання кінцевого продукту, так і інституційних структур держави, що формують правове поле функціонування цих підприємств, а також здійснюють управління і регулювання макроекономічними процесами.

В економіці країни державний сектор виконує певні функції, які приватний сектор виконувати не в змозі або не хоче. Він здійснює підтримку тих видів господарської діяльності, що потребують вкладення значного стартового капіталу, де рівень рентабельності низький, а строки окупності капіталовкладень досить тривалі; виступає як один із великих роботодавців; і взагалі використовується як матеріально-речовинна основа економічної та соціальної політики держави.

Об'єктами державного сектора є державні підприємства, у яких основні засоби перебувають у державній власності, а керівники призначаються або наймаються за контрактом державними органами управління.

В Україні суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, які діють на основі державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50% або складає величину, яка забезпечує державі право ухвального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Схематично класифікацію підприємств державного сектора промисловості України представлено на рис. 1.

Перспективи зміцнення ринкових відносин і української державності залежать від ефективності управління, особливо в реальному секторі економіки, а також від ефективності прийняття управлінських рішень. Ефективність управління визначається інтегральним (сукупним) ефектом у цілому по країні, який містить ефект суб'єктів господарювання на макрорівні (державних підприємств) і бюджетний ефект.

В оцінці ефективності управління розмежовуються поняття "продуктивність”, "ефективність”, "результативність”. Суперечності термінології елімінуються розглядом ефективності із двох позицій: ефективності витрат і ефективності результатів (вигод). Ефективність результатів розуміється як величина, яка визначає віддачу результативних показників на кожну одиницю витрат. Ефективність витрат розглядається з позиції ємнісних показників (обсяг витрат на одиницю результатів). Необхідно ураховувати той факт, що кінцева мета виробництва товарів і послуг у державному секторі - це задоволення потреб громадян.

В оцінці ефективності управлінської діяльності держави використовуються поняття "управлінська ефективність” і "економічна ефективність”. Управлінська ефективність визначає ефективність системи управління, ефективність стосовно організації, органу державного управління. Економічна ефективність пов'язана з результативністю діяльності господарювання.

Рис. 1. Підприємства державного сектора промисловості України

Оцінювати економічну ефективність державного сектора рекомендовано двома засобами:

1) з точки зору рентабельності;

2) з точки зору корисності для всього національного господарства. Слід враховувати, що однією із головних задач державного сектора є сприяння реалізації загальнонаціональних інтересів, які не завжди пов'язані з принципом максимізації прибутку - головним критерієм діяльності підприємств приватного сектора.

Критерії ефективності доцільно розподілити на групи:

1) відносно суб'єкта управління;

2) відносно об'єкта управління.

До першої групи відносяться: ступінь відповідності змісту і результатів діяльності управлінських структур, робітників тим показникам, які визначено вищими органами; ступінь додержання керівниками нормативно-правових актів; обсяги витрат на управлінську діяльність; окупність витрат.

До другої групи критеріїв ефективності відносяться: ступінь зміни об'єкта управління; абсолютні показники покращення реального становища громадян (абсолютні розміри збільшення соціальних виплат - заробітної плати, пенсій, допомоги за непрацездатністю).

Управління державним сектором - це ще організаторська, виконавчо-розпорядча діяльність держави і засіб цілеспрямованого впливу на об'єкти управління, тому метою управління постають оптимальні засоби організації діяльності об'єктів, якими управляють, через планування, організацію, регулювання і контроль. Такими є основні функції управління, які визначають функціональну структуру управлінських рішень, методи вирішення функціональних задач. Із позицій ефективності системи державного управління технологія, механізми, засоби прийняття управлінських рішень мають велику значущість.

У контексті розвитку теорії управління, його ефективності, теорії прийняття управлінських рішень виникла необхідність органічно поєднати дослідження на макро- і мікрорівнях. Тому функціональні управлінські рішення рівнозначні як на макро-, так і на мікрорівнях, як для окремих галузей економіки (промисловості) і економіки в цілому, так і для окремих підприємств, організацій, фірм. З урахуванням того, що кожне підприємство знаходиться у певному інституціональному середовищі, яке визначають вищі державні органи управління, оцінювати ефективність функціональних управлінських рішень у державному секторі промисловості пропонується через призму таких рішень на мікрорівні, тобто на промислових підприємствах.

Аналіз показав, що у процесі еволюції державного сектора, у реформуванні відносин власності значну роль відіграли інтеграція й корпоратизація державної власності. У цьому зв'язку актуальним для України є необхідність удосконалення законодавчої бази у сфері управління державною власністю, зокрема в управлінні акціонерними й холдинговими компаніями, а також акціями (частками), що перебувають у державній власності. Отже, є необхідним законодавче закріплення меж участі держави в капіталі акціонерних товариств змішаної форми власності й відповідна жорстка регламентація діяльності цих структур; удосконалення механізму контролю над діяльністю акціонерних і холдингових компаній; удосконалення інституту вповноважених представників держави в акціонерних і холдингових компаніях. Ефективність цих заходів може бути досягнута в комплексі з різними антикризовими заходами макроекономічного й інституціонального характеру.

У другому розділі "Аналіз процесу формування державного сектора промисловості" представлено результати аналізу засобів трансформації підприємств державної власності у період реформування економіки з точки зору їх роздержавлення. Останнє наведено в роботі у контексті з результатами здійснення приватизації. У розділі подано аналіз діяльності державних промислових підприємств України, розглянуто механізм управління державним сектором промисловості.

Аналіз процесів роздержавлення в Україні за період 1992-2003 рр., основним інструментом якого з'явилася приватизація, свідчить про масштабність цього явища. За даними Фонду державного майна України за 1992-2003 рр. форму власності змінили 91623 підприємств, із них 24915 - державні (27,2%), 66708 - комунальні підприємства (72,8%), і найбільший розвиток цього процесу спостерігався у Донецькій області (більше 10% загальної кількості роздержавлених об'єктів по Україні).

За останні роки серед промислових підприємств, що змінили форму власності (6547), галузева приналежність виглядає таким чином: підприємства обробної промисловості займають найбільшу питому вагу й становлять 98,2% (6428), зокрема, підприємства харчової промисловості й переробки сільськогосподарської продукції - 25,7% (1680); легкої промисловості - 11,6% (758); машинобудування - 31,2% (2046).

Слід зазначити, що за аналізований період у ході роздержавлення, основу якого становила приватизація, доля державної власності й державного сектора значно скоротилася, і в результаті створено критичну масу приватизованих підприємств, а також підприємств, які мають у капіталі частку державного майна, що є гарантією необоротності процесу реформування державної власності. Ураховуючи те, що приватизація державної власності передбачала підвищення рівня ефективності виробництва через пошук реального власника, здатного функціонувати в конкурентному середовищі, виникає необхідність аналізу діяльності підприємств у післяприватизаційний період і виявлення впливу зміни частки державної власності на ефективність функціонування цих підприємств.

Реформування об'єктів великої приватизації (групи В, Г) шляхом акціонування та створення відкритих акціонерних товариств (ВАТ), супроводжувалося тим, що на початковому етапі своєї діяльності вони мали у статутному фонді частки, паї, акції, які належали державі. З метою обстеження таких ВАТ і можливих висновків у 1997 р. у статистичній звітності було затверджено форму №2 - приватизація "Звіт про акціонерне товариство, що перебуває у процесі розміщення державної частки майна (акцій)". Дані цієї форми не можна розглядати в динаміці, тому що вони відображають процес приватизації тільки на певний період. Пояснюється це тим, що коло обстежених об'єктів змінюється. Одні об'єкти переходять із однієї групи в іншу, залежно від реалізації процесу приватизації та її глибини; інші - повністю досягають стовідсоткової глибини приватизації та автоматично вибувають із поля зору із досліджуваного питання. Отже аналіз такої приватизації, сформований стан підприємств слід розглядати на конкретну дату.

У роботі представлено аналіз, підготовлений на основі матеріалів Донецького обласного статистичного управління на прикладі акціонерних товариств Донецької області. Донецька область обрана невипадково, оскільки в ній зосереджено найбільшу кількість реформованих об'єктів.

Існує багато складнощів, що негативно впливають на здійснення як процесів роздержавлення та приватизації безпосередньо, так і на діяльність підприємств. Ці негативи характерні не тільки для Донецької, але й для інших областей України. Зокрема, до таких можна віднести:

1) фіскальні інтереси держави, які реалізуються при встановленні завдань щодо надходження коштів у бюджет від приватизації та використовуються переважно не на цілі структурних перетворень і відновлення виробництва;

2) відсутність сприятливої ринкової кон'юнктури;

3) лобіювання впливовими політичними й бізнес-структурами тих або інших дій, пов'язаних із зміною форми власності, тому що їх інтереси не завжди збігаються з державними;

4) недосконалість законодавчої бази в окремих аспектах ринкових перетворень (недостатнє регулювання інвестиційних процесів, механізмів банкрутства й відновлення платоспроможності; значний податковий тиск; недостатнє регулювання питань створення й функціонування організаційних структур нового типу, які з'являються в результаті приватизації (холдингів, фінансово-промислових груп).

Аналіз діяльності державних промислових підприємств показав, що серед причин, які негативно впливають на структурні зміни у промисловій галузі, можна виділити реформування відносин власності, а саме - скорочення державного сектора. Дані перетворення відбувалися стихійно, швидкоплинно і в результаті за роки реформ позиції державного сектора було істотно ослаблено. Так, за станом на 2004 р. як кількість державних підприємств, так і кількість працівників, зайнятих у них, зменшилася майже на 55%. Найбільше зменшення за кількістю підприємств і падінням обсягів виробництва спостерігалося у чорній металургії та досягало майже 80%, далі йдуть кольорова металургія (близько 70%), машинобудування й металообробка (на 63 і 58% відповідно); найменше падіння обсягів виробництва спостерігалося в легкій промисловості (38%).

Незважаючи на різкий спад перерахованих вище показників, на початок 2004 р. державні промислові підприємства втримували вагомі позиції у видобутку енергетичних матеріалів (60,2% обсягу виробництва і 62,8% кількості підприємств); відносно невелика кількість (8,3%) державних підприємств виробляють більше 22% загального обсягу хімічної та нафтохімічної продукції. На частку державних підприємств припадає більш 43% виробництва й розподілу електроенергії, газу й води; 15 і 13,5% обсягу металургійної та машинобудівної галузей відповідно.

Для визначення ролі державного сектора в економіці країни та його ефективності було здійснено одноразовий облік об'єктів державного сектора за такими економічними показниками, як обсяг випуску продукції, загальна чисельність робітників, повна вартість основних фондів. Це дозволило проаналізувати масштаби і стан державного сектора з метою виявлення перспектив його розвитку. Відсутність такого обліку на постійній основі ускладнює відстеження ситуації щодо стану державного сектора промисловості і його ефективності. Отже є доцільним проводити облік зазначених первинних показників, що характеризують державний сектор промисловості, тому що на їх основі можна проводити аналіз його ефективності.

Аналіз галузевої структури промислових підприємств державного сектора Донецької області свідчить що його масштаби по галузях промисловості сильно коливаються. Так, якщо порівнювати частку державного сектора у первинних показниках як відносні параметри, то наприклад, у целюлозно-паперовій промисловості частка державного сектора у відносних параметрах чисельності працівників перевищує частку державного сектора у відносних параметрах обсягу випуску більш ніж у 4 рази; у машинобудуванні та в обробній промисловості частка державного сектора у відносних параметрах повної балансової вартості основних фондів у 9 і 3 рази відповідно більша ніж відносні параметри обсягу продукції. У деяких галузях (виробництво деревини й виробів із деревини, виробництво гумових пластмасових виробів, коксу) немає підприємств державного сектора.

Тому виникає необхідність у застосуванні інтегрального показника для аналізу масштабів державного сектора (будь-якого сектора) промисловості. Ним може бути усереднена величина трьох "первинних" показників: частка в загальному обсязі випуску продукції, частка в загальній чисельності працівників, частка в повній балансовій вартості основних фондів. Подібний підхід використовується в зарубіжній практиці і в дослідженні обґрунтовується можливість застосовування у вітчизняній статистичній звітності. Відповідно до інтегральної оцінки галузі розділено на три групи: з високою часткою державного сектора - видобувна галузь (65,3%), виробництво й розподіл електроенергії, газу, тепла, води (30,2%); з помірною (понад 10%) - хімічна промисловість (17,8%); з низькою (менше 10%) - інші галузі.

Зараз в Україні є достатня кількість підприємств державного сектора, значну частку серед яких займають акціонерні товариства, де держава володіє певним пакетом акцій у статутному фонді. Так, за даними на 01.07.2004 р. держава володіла корпоративними правами у 1319 акціонерних товариствах, 90 товариствах з обмеженою відповідальністю й 33 національних акціонерних і державних холдингових компаніях. У 23% з них (340 об'єктів) частка державної власності у статутному фонді становить більш 50%, що дозволяє державі здійснювати контроль над їх діяльністю; у 39% ВАТ (559 товариств) державі належить 25-50% капіталу; у 38% (543 господарських товариств) державна частка становить менше 25%. Серед перерахованих компаній 172 об'єкта (12%) представляють стратегічне значення для економіки й безпеки держави; у 25 національних акціонерних й державних холдингових компаніях (76%) держава є власником стовідсоткового пакета акцій, у 5 господарських товариствах частка держави становить більше 50% і у 3 - менше 50% статутного фонду.

Як свідчить світова практика, посилення державного підприємництва у змішаних, корпоративних формах, через володіння визначеною часткою капіталу сприяє більш ефективній організації діяльності підприємств державного сектора.

З метою вивчення впливу держави на результати діяльності підприємств із державною часткою власності проведено анкетне опитування керівників промислових підприємств із різною часткою державної власності ряду галузей. За результатами узагальнень зроблено такі висновки:

представництво інтересів держави на аналізованих підприємствах із часткою державної власності оцінюється у більшості випадків як неефективне. Це пояснюється найчастіше мінливістю роботи представників держави, а в окремих випадках - малим розміром державного пакета акцій або некомпетентністю представників держави у даній сфері діяльності та при цьому відсутністю чіткої політики держави у сфері корпоративного управління;

на державних підприємствах практично відсутнє державне замовлення, а якщо воно є, то фінансується не в повному обсязі. Це не є нормальним, оскільки у багатьох випадках тільки таким способом гарантується задоволення ряду суспільних потреб і забезпечення державних зобов'язань;

при тому, що керівники опитуваних підприємств незадовільно оцінюють якість роботи державних органів щодо управління власністю і вважають державу менш ефективним власником, усе ж багато хто відзначає необхідність повернути державі майновий контроль над більшістю стратегічно важливих підприємств.

Механізм управління державним сектором промисловості проявляється через взаємодію між міністерствами як суб'єктом управління державним сектором економіки й підприємствами конкретної галузі як об'єктом.

Свої управлінські дії держава здійснює через органи виконавчої влади шляхом: приватизації, передачі в управління, передачі в оренду, установлення завдань державним підприємствам, участі в органах управління акціонерних товариств, внесення майна у статутний капітал господарських товариств, передачі в господарське відання або в оперативне управління. Безпосереднє, пряме управління здійснюється стосовно таких об'єктів, як казенні підприємства й пакети акцій, що належать державі.

Результати аналізу свідчать про те, що в існуючий системі управління державним сектором промисловості місцевим органам виконавчої влади приділяється дублююча другорядна роль у порівнянні з галузевими міністерствами. В Україні ще не ухвалено закон про управління об'єктами державної власності, який мав би законодавчо відрегульовані питання взаємодії центральних і регіональних органів управління щодо визначених проблем.

У третьому розділі "Удосконалення управління державним сектором промисловості" запропоновано поетапний процес формування ефективної системи управління державним сектором промисловості. Пропонується методичне забезпечення ефективного управління промисловими підприємствами на основі функціональності, запропоновано основні напрями управлінського впливу на розвиток державного сектора промисловості.

Процес формування ефективної системи управління державним сектором промисловості пропонується здійснювати за етапами: аналіз стану промисловості, раціоналізація структури органів державного управління промисловістю, визначення стратегії розвитку промисловості й методів управління, організація й формування технології функціональних управлінських рішень на державних підприємствах промисловості, контроль і регулювання процесу управління державним сектором промисловості, розробка автоматизованої інформаційної системи управління.

Реалізація етапів такої системи управління передбачає формування в державному секторі промисловості основних цілей і завдань управління промисловістю і підприємствами, створення раціональної структурної схеми управління, формування ключових елементів стратегії промислової політики, підвищення ефективності діяльності промислових підприємств і реалізацію сучасних технологій підготовки управлінських рішень по основних функціях, підвищення ефективності та мобільності управлінських впливів.

Ефективність державного сектора промисловості та підприємств цього сектора складається також і з ефективності якісних управлінських рішень, процес прийняття й реалізації яких неможливий без урахування галузевих особливостей і ринкових регуляторів. Реалізуються управлінські рішення за допомогою взаємозалежних функцій, послідовне виконання яких формує процес їх вироблення, прийняття й реалізації.

При розрахунку економічної ефективності управлінських рішень ураховують методологічні принципи із загальної теорії ефективності (найбільш повного обліку витрат і результатів, порівняння з базовим варіантом, приведення витрат і результатів у порівнянний вид) і виходячи із системного підходу (пріоритету кінцевої мети, єдності, зв'язаності й ієрархії елементів системи прийняття й реалізації управлінських рішень, функціональності, розвитку, децентралізації, обліку невизначеності, модульності побудови).

Економічна ефективність управлінських рішень оцінюється з використанням таких методів:

непрямого - аналіз ринкової вартості управлінських рішень і витрат на них;

методу визначення за кінцевими результатами - розрахунок економічної ефективності виробництва в цілому й виділення фіксованої частини;

методу оцінки результатів діяльності підприємства, оцінки безпосереднього ефекту від управлінських рішень при досягненні цілей і реалізації функцій.

У результаті апробації даних методів на прикладі Донецького державного заводу визначено оптимальним використання останнього методу - визначення оцінки ефективності функціональних управлінських рішень за кінцевими результатами.

Оцінка ефективності управління державною власністю й одночасно державним сектором промисловості здійснюється на основі методичних підходів:

підходу, заснованому на оцінці фінансових результатів (прибутку) від конкретних управлінських впливів на фінансові потоки промислових підприємств;

підходу, заснованому на сукупному зростанні вартості державної власності, що входить у портфель даного суб'єкта.

Перший підхід відображає модель фінансових потоків, у якій прибуток від управління державною власністю () визначається класично як різниця між доходами від управління державною власністю () і витратами на управління державною власністю ()

. (1)

Доходи від управління державною власністю містять доходи від продажу (приватизація державної власності), від управління державними пакетами акцій (дивіденди), від управління казенними підприємствами. Витрати підрозділяються на постійні (витрати на утримання держапарату, казенних підприємств) і змінні (витрати на проведення тендерів, поточні операційні витрати).

Другий підхід розглядає інтегральну сукупність елементів державної власності як портфель власності (сукупність портфелів власності). Головний критерій за цією концепцією ( - ефективність портфелю власності) - перевищення сукупної поточної портфельної вартості (суми ринкових вартостей її елементів) () над початковою портфельною ()

. (2)

Дивіденди по державних пакетах не враховуються, оскільки вони опосередковано впливають на ринкову вартість елементів портфелів власності.

Умовою ефективності управління державною власністю постає максимізація вказаних критеріїв.

Щодо методичного забезпечення ефективного управління промисловими підприємствами на основі функціональності, то в цьому випадку функціональність рекомендовано розглядати як відповідність певних функцій управління (аналіз, планування, організація, регулювання, контроль) одній із функцій організації (підприємства, фірми) - виробничій, маркетингу, фінансовій, інвестиційній, управлінню персоналом. Послідовність етапів управління державними підприємствами наведено на рис. 2.

Рис. 2. Послідовність етапів управління державними підприємствами

Методичне забезпечення управління підприємствами з державною часткою у статутних капіталах і державними пакетами акцій пропонується в послідовності етапів, що наведена на рис. 3.

Двохетапна приватизація полягає у: передачі управління на конкурсній основі для підвищення інвестиційної привабливості державних пакетів акцій та приватизації ефективним інвестором.

При здійсненні управління закріпленими за державою пакетами акцій ураховується ступінь важливості акціонерних організацій для економіки і дивідендна політика державних органів. Це буде сприяти збільшенню доходної частини бюджету, але при цьому повинно бути враховано й інтереси акціонерних товариств.

На прикладі Донецького державного заводу (ДДЗ) здійснено функціональний аналіз підприємства з використанням методичного забезпечення ефективного управління державними промисловими підприємствами. У результаті аналізу виявлено, що підприємство знаходиться у стані банкрутства, його виробничу діяльність згорнуто і наявність фінансової кризи очевидна.

З метою оздоровлення виробничо-фінансової діяльності ДДЗ прийнято ряд функціональних управлінських рішень:

Рис. . Послідовність етапів управління державними частками у статутних капіталах та пакетами акцій

у сфері виробництва - реструктуризація шляхом часткового збереження виробництва в рамках бізнес-плану з виходом на самоокупність і самофінансування;

у сфері фінансів - ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частки майна, що не бере участі у виробництві;

у сфері відносин персоналу й кредиторів - підписання мирової угоди;

у сфері маркетингу - реалізація цінової стратегії та застосування доцільної методики встановлення ціни.

Ефективність прийнятих на ДДЗ функціональних управлінських рішень розраховано за методом визначення кінцевого результату з обґрунтуванням його оптимальності. Ефективність функціональних управлінських рішень у сфері виробництва визначено на рівні 15,14%, у сфері фінансів склало 37,47 грн. /грн. (по ліквідації дебіторської заборгованості) і 3,33 грн. /грн. (від продажу майна). Реалізацією функціональних управлінських рішень забезпечено не тільки життєздатність підприємства в цілому, але й вихід на досить високий рівень рентабельності - 15,1%.

На основі проведеного аналізу трансформації державної власності України виявлено фактори, що стримують розвиток промислових підприємств, рекомендовано комплекс напрямів управлінського впливу на державний сектор промисловості. До таких відносяться: вибір способів реформування залежно від передбачуваної класифікації підприємств; оптимізація структури державного сектора; розвиток мережі державних спеціалізованих організацій, інфраструктури з метою сприяння інвестиційному процесу й інноваційному розвитку промисловості; підвищення якості технології прийняття управлінських рішень; розвиток ефективних форм управління та вторинного фондового ринку; удосконалення законодавчо-нормативної бази; більш широке використання ринкових принципів у діяльності державного сектора.

Висновки