комітетом Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки розглянуто пропозиції та заходи щодо фінансового оздоровлення вугледобувних підприємств та підвищення їх інвестиційної привабливості. Вони рекомендовані для використання при опрацюванні енергетичної стратегії України до 2030 р., а також при розробці й опрацюванні законодавчих актів у паливно-енергетичній сфері, у тому числі з проблем енергетичної безпеки України (довідка від 01.03.2004 р. № 06-17/19-64);

управлінням розвитку паливно-енергетичних ринків Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України використано частину результатів і рекомендацій, які отримані в процесі дисертаційного дослідження, при розробці енергетичної стратегії України на період до 2030 р. й дальшу перспективу, а також прогнозів економічного та соціального розвитку країни, у тому числі галузей паливно-енергетичного комплексу, в процесі наукового супроводження Національної енергетичної програми України до 2010 р. (довідка від 01.03.2004 р. № 43-71/164);

Міністерством палива та енергетики України при розробці програми розвитку вугільної промисловості на 2001-2010 рр. “Українське вугілля”, та при підготовці проекту Концепції розвитку вугільної промисловості України до 2030 р. (довідка від 26.02.2004 р. № 04/04-316);

Департаментом вугільної промисловості Міністерства палива та енергетики України було використано пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження щодо фінансового оздоровлення вугледобувних підприємств галузі та підвищення їх інвестиційної привабливості при розробці виробничої галузевої програми на 2004 р. (акт від 19.12.2003 р.).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, 2000), “Місцеві фінанси та міжбюджетні відносини в Україні” (Київ, 2001), “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Актуальні проблеми розвитку відкритої економіки України” (Київ, 2002), “Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації” (Київ, 2002); на міжнародній конференції “Досвід реформування енергетичних ринків” (Київ, 2001), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2000).

Матеріали і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в 12 одноосібних наукових публікаціях, із них 10 - у фахових виданнях, 2 статті - в матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура роботи включає: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (загальна кількість - 246 найменувань), додатки. Повний обсяг дисертації - 210 сторінок, обсяг основного тексту - 180 сторінок, 30 рисунків і таблиць.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами й темами, визначається мета, завдання, об'єкт, предмет, гіпотеза й методи дослідження. Розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо апробації отриманих результатів та структуру дослідження.

У першому розділі - “Вугільна галузь як гарант економічної безпеки держави” - аналізується ступінь розробки досліджуваної проблеми, сучасний стан вугільної галузі України.

На основі аналізу літературних джерел розкривається першочергова потреба конкретизації функцій і меж відповідальності органів державної влади, оскільки, як показують дослідження зарубіжних фахівців, саме це є однією з найважливіших умов динамічного розвитку галузей економіки країни.

Удосконалення вітчизняної вугледобувної галузі дасть змогу не тільки реально забезпечити енергетичну незалежність країни, а й відкрити перспективи вирішення однієї з найскладніших проблем української економіки, зокрема повніше завантажити потужності вітчизняного машинобудування, чорної й кольорової металургії, хімічної промисловості, приладобудування та будіндустрії.

Проблемі державної політики в сфері функціонування вугільної промисловості як однієї з основних складових паливно-енергетичного комплексу України присвячено наукові праці вітчизняних учених: О.І. Амоші, Л.В. Байсарова, А.Ф. Булата, С.Ф. Дубовика, М.А. Ільяшова, А.І. Кабанова, В.І. Логвиненка, В.І. Мельника, Г.Г. Півняка, Л.Н. Расуждай, В.І. Саллі, М.С. Сургая, М.Г. Чумаченка, А.К. Шидловського, С.В. Янка, Ю.П. Ященка та інших. Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості праць вітчизняних і зарубіжних авторів щодо розв'язання проблем виходу вугільної галузі з кризи й підвищення ефективності її роботи.

Роль державної політики не повинна зводитися лише до організації контролю. Необхідне створення ринкових умов та підвищення інвестиційної привабливості у вугільній галузі. Органи державної влади мають приймати рішення, пов'язані з розвитком соціальної бази, охорони здоров'я, удосконалення виробничої структури. Аналізуючи ці проблеми, обгрунтували низку пропозицій щодо їх вирішення: В.Д. Бакуменко, П.І. Гайдуцький, А.С. Гальчинський, В.Г. Бодров, М.І.Долішній, О.І. Ігнатенко, Ю.П. Лебединський, О.Г. Осауленко, І.М. Солоненко, Я.Ф. Радиш, М.Г. Чумаченко та ін.

Ефективність структурних перетворень багато в чому визначається тим, які матеріальні ресурси одержить у своє розпорядження вугільна промисловість. У цьому велику роль відіграє держава, яка за допомогою методів економічного регулювання може цілеспрямовано впливати не тільки на формування внутрішніх та приплив зовнішніх інвестицій, а й створювати умови для їх спрямування в галузі економіки України.

Важливого значення для дослідження набуло використання класичних моделей розвитку, розроблених Дж.М. Кейнсом та Д. Мідом. Під час дослідження управління інвестиційним процесом на основі інформаційних технологій виникла необхідність використання робіт Р. Акоффа, Ст. Біра, А. Вальда, О.А. Машкова. Названі вчені переважно висвітлюють окремі питання математичного й програмного забезпечення при моделюванні довільних ситуацій, і тільки в деяких працях, наприклад професора В.П. Троня, дається комплексне розкриття визначених питань. Завдяки ученим О.І. Амоші, М.О. Ільяшову, Ю.В. Макогону, В.І. Саллі одержані вагомі результати щодо структуризації економіки перехідного до ринку періоду і сучасної спрямованості інвестиційного процесу.

Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність праць і моделей вітчизняних та зарубіжних авторів, що стосуються проблем ефективного функціонування вугільної промисловості в умовах перехідної економіки. Однак ще відсутні наукові праці, узагальнені теоретичні дослідження, які були б присвячені питанням державної політики управління інвестиційним процесом у вугільній промисловості України в досліджуваний період.

У процесі дослідження сучасного стану вугільної промисловості як однієї з основних складових паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) України встановлено, що передумовою кризи вугільної промисловості України була політика уряду СРСР, коли ще з початку 80-х рр. проводилась переорієнтація на створення дешевих паливних баз у Західному Сибіру і Казахстані. Капітальні вкладення в основному спрямовувалися на Схід, а в Україні проводилася політика збільшення видобутку вугілля при зменшенні обсягу фінансування. Протягом десятиліть вугільна галузь розвивалася згідно з принципами командно-адміністративної економіки. Швидке старіння шахтного фонду викликало різке зростання збитковості виробництва. Одним із найболючіших питань залишається фінансування реконструкції, розширення та технічного переобладнання вугільних шахт. Реконструкція вимагає лише 20-40% суми, необхідної на будівництво нових шахт, а термін освоєння потужностей зменшується приблизно втричі. Хронічне погіршення стану шахтного фонду призводить до передчасної ліквідації та закриття шахт. Іншими, не менш згубними причинами, які поглиблювали кризу у вугільній промисловості, були неплатежі підприємств-споживачів вугілля і майже повна відсутність обігових коштів на підприємствах галузі.

Функціонування і розвиток ПЕК України значною мірою визначається станом і розвитком вугільної промисловості. Це твердження базується на аналізі структури запасів органічного палива країни, де вугілля становить 95,4%, і не суперечить сформованій світовій тенденції видобутку і використання його як головного енергоресурсу, потреба в якому в єдиних технологічних ланцюгах “вугілля-енергетика” та “вугілля-кокс-метал” зростає.

У 1997-2002 рр. у вугільній промисловості України вдалося подолати тенденцію до спаду виробництва і стабілізувати видобуток на рівні близько 80 млн тонн на рік. Це дуже важливий показник. Тільки в попередні роки через низку об'єктивних і суб'єктивних чинників, які склалися в галузі і в державі, спостерігалося значне зменшення обсягів видобутку вугілля: з 164,8 млн. т у 1990 р. до 71,7 млн. т у 1996 р.

Дослідження показало, що у вугільній промисловості з'явилися певні позитивні тенденції до призупинення спаду і економічного зростання. Сталість цього процесу має частково забезпечити надходження внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

В умовах ринку найбільш важливим фактором стабільної роботи вугільних підприємств є забезпечення надійного фінансування, тобто вклад інвестицій у вугільні шахти (державні капіталовкладення, власні кошти підприємств, заощадження населення, кредити банків, фінансовий лізинг тощо). Але на сьогодні фінансування здійснюється вкрай недостатньо і переважно за рахунок коштів державного бюджету. Для іноземних інвесторів вугільна промисловість України не є привабливою через значний інвестиційний ризик. Самі підприємства внаслідок спаду виробництва не в змозі заощадити кошти, яких було б достатньо не тільки для розвитку, але й для простої підтримки потужностей.

Тому на сучасному етапі інвестиційна політика підприємств повинна набувати нового змісту: пошук можливостей накопичення власних інвестиційних коштів, залучення інвестицій ззовні і від тих галузей вітчизняної промисловості, які зацікавлені у вугільній продукції. Від надійних і якісних інвестицій залежить майбутнє вугільної промисловості України.

Не менш гострими є соціальні проблеми розвитку вугільних регіонів. Тут об'єктивно склалася специфічна інфраструктура, особливістю якої є те, що шахтарські міста і селища виникали поряд із шахтами, які були головними містобудівними підприємствами з різними об'єктами соціально-побутового призначення.

Найбільш складна соціально-економічна ситуація спостерігається сьогодні в шахтарських містах України. Вона спричинена запізненням і помилками ринкових реформ у вугледобувній галузі, перманентними в останні роки затримками в оплаті праці шахтарів тощо. Реструктуризація виробничої чи господарської діяльності шахтарських міст може бути проведена шляхом зміни акцентів державної регіональної політики, переносу центру її ваги з переважно галузевого управління, що здійснювалося міністерствами й відомствами відповідного профілю, на переважно регіональне управління з боку центральних і місцевих органів влади.

Для вирішення соціальних проблем вугільних регіонів України найбільш ефективним буде забезпечення сталих темпів економічного зростання, монетарна стабільність, лібералізований режим торгівлі, чітка й передбачувана законодавча база, а також стимулювання розвитку приватного сектора.

Аналіз економічної ситуації та інвестиційної політики у вугільній промисловості дає змогу зробити висновок, що для подолання кризового стану в галузі й забезпечення її підйому необхідно, насамперед, пожвавити інвестиційний процес. Головні негаразди економічних перетворень зумовлені дефіцитом внутрішніх державних коштів і небажанням індивідуальних інвесторів повною мірою компенсувати нестачу капіталовкладень для подолання економічного спаду.

У другому розділі - “Теоретичні й практичні аспекти державного управління інвестиційним процесом у вугільній галузі України” - розглянуті такі питання, як теоретичні аспекти інвестиційного процесу в умовах ринкової економіки, міжнародний досвід реструктуризації та методи економічних регулювань у вугільній промисловості, сучасний інвестиційний стан економіки України та державне управління інвестиційним процесом.

Інвестиції - це завжди реальні капіталовкладення, це приріст наявних засобів виробництва, виробничих фондів, який збільшує виробничі можливості у майбутньому. Інвестиції є необхідною умовою тотожності між валовим внутрішнім продуктом (ВВП) виробленим і ВВП проданим:

Y = С + І + G + NX,

де: Y - ВВП;

Незважаючи на різкі коливання обсягів інвестицій у різні періоди, історичний досвід показує, що високі темпи зростання інвестування завжди супроводжуються зростанням виробництва. Інвестиційний капітал є основою перебудови економіки, а тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових і адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестицій та підвищення інвестиційної активності. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їх ефективність. Увесь комплекс засобів, які застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.

У розділі наведено огляд джерел надходження інвестицій, їх види, особливості формування, відомі теорії економічного зростання: кейнсіанських методів макроекономічного регулювання, теорії зайнятості, відсотка і грошей, монетаризму, теорія раціональних очікувань, економіки пропозицій. Особливо актуальним є концептуальний підхід до формування інвестиційної політики на загальнодержавному й регіональному рівнях за допомогою кейнсіанських методів макроекономічного регулювання і теорії економіки пропозицій.

Проаналізовано сучасний інвестиційний стан економіки України та систему державного регулювання інвестиційним процесом. Проблема полягає в тому, що економіка країни, яка багато років функціонувала за плановими, командними методами регулювання, повинна пристосовуватися до нових ринкових умов.

Досвід економічно розвинутих країн показує, що в умовах трансформаційного періоду особливо важливу роль у державному управлінні інвестиційної діяльності відіграють органи місцевої влади. Удосконалення механізму залучення інвестицій для регіональних потреб з урахуванням специфіки господарської діяльності відповідних структур є актуальним як у загальнодержавному, так і в регіональному масштабах. Невід'ємною частиною ринкової економіки є фінансовий ринок, а обов'язковим сегментом його структури - ринок цінних паперів. Для втілення стратегічної мети регіону значна увага приділяється процедурі передачі прав власності через продаж цінних паперів як одного з джерел інвестиційних ресурсів. Поява на фінансовому ринку регіону великої кількості цінних паперів свідчить про активізацію цього сегмента ринку. Паралельно розвиваються приватизаційні процеси, завдяки яким збільшилися обсяги інвестиційних ресурсів, забезпечивши певне економічне зростання.

Тільки законодавче гарантування приватної власності і створення конкурентного середовища нададуть нового імпульсу розвитку економіки країни. Схема “грошова маса - відсоткова ставка - інвестиції - ВВП” завжди успішно діяла у країнах Заходу. Ця схема (Дж. Кейнс), грунтуючись на вивченні циклічного розвитку економіки, руйнівного характеру економічних криз, використовувала припущення про внутрішню нестійкість ринкової економіки, що спричинюється недостатнім попитом на ресурси і неповною зайнятістю населення.

Представники різних шкіл економічної науки, безумовно, розглядають роль держави щодо механізму державного управління залученням іноземних інвестицій з різних точок зору. Політика державного управління інвестиційним процесом у сучасних умовах має здійснюватися з урахуванням національних інтересів. Її складові - це законодавство, підпорядковане ідеї залучення інвестицій у пріоритетні види економічної діяльності, створення інфраструктури, що забезпечить сталий розвиток і належні доходи, запобігання імпорту промислових товарів, формування суспільної підприємницької ідеології, протекціонізм. Отже, держава має різні важелі для того, щоб сприяти залученню інвестиційного капіталу.

Оптимізація державного управління інвестиційним процесом вимагає комплексного підходу. Якщо ж удосконалювати лише деякі його елементи, то результативність відповідних заходів залишається низькою. Впровадження таких заходів важко переоцінити як з погляду показників соціального розвитку, так і з погляду економічних витрат на цю мету. В умовах становлення і розвитку ринкових відносин для наукового обґрунтування радикальних економічних реформ великого значення набуває вдосконалення органами місцевого самоврядування механізму управління інвестиційною діяльністю у вугільних регіонах України.

Серед першочергових заходів щодо поліпшення фінансово-економічної діяльності можна назвати такі: розвиток ринкових відносин; проведення приватизації; забезпечення випереджального зростання інвестицій; інтенсивне оновлення основного капіталу; скорочення частки тіньового сектора; забезпечення відкритості економіки; поліпшення інвестиційного клімату.

Успішна реалізація завдань структурно-інвестиційної стратегії визначальною мірою залежатиме від утвердження ефективної системи мобілізації інвестиційних ресурсів та управління ними.

У третьому розділі - “Основні напрями вдосконалення інвестиційної політики у вугільній галузі України” - розглянуто стратегію розвитку вугільної промисловості України і основні напрями її реструктуризації на сучасному етапі, перспективні напрями реалізації ринково-орієнтованої інвестиційної політики, узагальнено дослідження, заходи та методи державного управління у вугільній промисловості України з метою пошуків оптимальних шляхів виведення її з кризи. Здійснення першої фази реформ передбачає створення галузі меншого обсягу, але більш ефективної й привабливої для приватного капіталу, створення холдінгових компаній, відокремлення підприємств, які не пов'язані з видобутком вугілля, та їх приватизацію, створення нових робочих місць і перекваліфікацію робітників, що звільняються.

Основні напрями розвитку галузі здійснюються відповідно до програми розвитку вугільної промисловості України й соціальної сфери шахтарських регіонів на період 2001-2010 рр. “Українське вугілля”.

Ураховуючи, що майже всі підприємства вугільної промисловості зосереджені у державній власності, головним у структурній перебудові є зміна форми власності. Одним із шляхів встановлення ринкових відносин має стати кооперація галузей паливно-енергетичного комплексу України з відпрацюванням загальної стратегічної лінії і пошук нових форм управління.

Майбутнє вугільної промисловості України значною мірою залежить від еволюції попиту на вугілля. Але на сьогоднішній день з наявних виробничих потужностей, які дають можливість видобувати 120 млн. т вугілля на рік, використовується лише 56,2%. Аналіз стану шахтного фонду за 1996 р. показав, що 20 вугледобувних підприємств, які становлять 22% від загальної їх кількості, забезпечили майже 60% видобутку вугілля (джерело інформації: Міністерство палива та енергетики України, Національна академія наук України).

При розгляді цієї проблеми для досягнення оптимальних результатів необхідне обгрунтування конкретних шляхів, форм, методів реалізації інвестиційної політики з урахуванням сучасних тенденцій економічного розвитку галузі, тобто ставиться питання про раціональне управління інвестиційним процесом.

На основі наявних програм комп'ютерної підтримки прийняття оптимальних рішень розкривається суперечлива ситуація щодо вибору інвестиційного проекту і перспектив виведення з кризи вугледобувної промисловості України.

Одним із шляхів підвищення якості системи управління, що діють у випадково змінюваних умовах функціонування, є використання принципу самоорганізації. При цьому для вирішення проблеми необхідно не лише одиничне рішення, а й сукупність виборів. Вітчизняні вчені математично обґрунтували алгоритмізацію функції управління “прийняття рішень”, яка використана в цій роботі. При цьому раціональну модель ухвалення рішення можна програмувати і розглядати управління як процес комп'ютерного моделювання. У цій моделі зроблена спроба дублювання методів природничих наук і використання їх для ухвалення рішень у державному й приватному секторі економіки.

Розглянуті методологічний, функціональний, економічний, соціальний, організаційний та інформаційний складові процесу державного регулювання. На основі оцінки критеріїв і наявності інформації можна розробляти альтернативні рішення та здійснювати вибір найкращої альтернативи.

На основі комп'ютерної програми підтримки прийняття рішення в умовах ризику, невизначеності й багатокритеріального компромісу “Салют”, розробленої професором В.П.Тронем, розраховані можливі шляхи залучення інвестицій у вугільну промисловість України. Використана також програма підтримки “Прорив”, яка проводить поринання вибраної альтернативи в просторі й часі, перевірку альтернативи на еластичність за допомогою об'єктивного оптимального прогнозу, а також теорії катастроф.

Перевірка еластичності при оцінці ефективності різних інвестиційних проектів показала, що із системи встановлених критеріїв, а також заданих станів природи, найбільш ефективним для умов вугільної промисловості України є бізнес-проект, запропонований фірмою Enterprise (Англія).

При заданому прискоренні система стабільна. Дана ситуація (процес) у нашому випадку - це еластичність вибраної оптимальної альтернативи. Розрахунки, наведені в роботі, засвідчили залежність від вибраних критеріїв з погіршенням або покращанням ситуації, тобто зміні прискорення в програмі “Прорив”, альтернатива Enterprise в перспективі на три роки залишається стабільною.

Висновки

Одержані наукові результати в сукупності дозволили розв'язати наукове завдання, що має велике значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, а саме: виявлено й обгрунтовано шляхи організаційних і процесуальних основ формування, інституціонального забезпечення й впровадження політики залучення інвестицій у вугільну промисловість та запропоновано механізми здійснення відповідних перетворень в Україні.

Проведене дисертаційне дослідження й узагальнення його результатів підтверджують, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, отримані наукові результати, які характеризуються науковою новизною й практичним значенням, підтверджують гіпотезу, покладену в його основу. На основі проведеного дослідження можна зробити такі висновки й рекомендації.

1. Характеристика джерельної бази аналізу державної політики свідчить про велику кількість праць вітчизняних і зарубіжних авторів щодо залучення інвестицій у вугільну промисловість України. Проте проведені дослідження показали, що тема дисертації в цілому спеціально не досліджувалась, хоча окремі її аспекти були предметом уваги вчених і практиків. В основу дисертаційного дослідження покладено системний, комплексний аналіз аспектів стратегічного державного управління залучення інвестицій у вугільну промисловість в умовах трансформації ринкових відносин.

2. Дослідженням визначено, що метою державної політики є створення умов для фінансового оздоровлення вуглевидобувних підприємств, підвищення їх платоспроможності й інвестиційної привабливості. Обгрунтовано основні завдання та заходи для досягнення зазначеної мети:

переорієнтація фінансових потоків у галузі з масового дострокового закриття збиткових шахт на збереження й нарощування виробничого потенціалу галузі, збільшення обсягів видобутку вугілля, пріоритетне фінансове забезпечення заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи шахт за рахунок використання наявних внутрішніх резервів;

розблокування розрахунків між підприємствами-виробниками і споживачами вугілля шляхом їх списання або реструктуризації, мінімізація кредиторської та дебіторської заборгованостей;

ліквідація заборгованості із заробітної плати;

розробка й впровадження прозорого механізму формування та витрачання фінансових ресурсів у галузі;

проведення моніторингу фінансового стану підприємств і за його результатами - виявлення наявних проблем та вчасне вжиття заходів щодо фінансового оздоровлення цих підприємств;

підвищення ефективності фінансового менеджменту підприємств;

запровадження дійових механізмів моніторингу та контролю за цільовим і раціональним використанням коштів Держбюджету;

установлення ефективного державного контролю за фінансовими потоками державних підприємств;

надання державної фінансової підтримки збитковим вуглевидобувним підприємствам, подальше функціонування яких визнано доцільним;

упровадження нових ефективних форм державної фінансової підтримки збиткових шахт із використанням стимулюючих важелів для підприємств як державної, так і змішаної форм власності, а також системи кредитування вітчизняних машинобудівних підприємств, що виробляють гірничошахтне обладнання, механізму лізингових поставок основного обладнання (у т.ч. з використанням коштів Державного бюджету) вуглевидобувним підприємствам;

забезпечення доступності банківських кредитних ресурсів для підприємств вугільної галузі, впровадження механізмів надання довготермінових пільгових кредитів;

розробка програми (на конкурсних засадах) надання державних кредитів для здійснення найбільш перспективних і ефективних інвестиційних проектів з розвитку вуглевидобувних підприємств;

призупинення примусового стягнення майна державних підприємств у рахунок погашення заборгованості перед державним бюджетом і державними цільовими фондами до завершення їх реформування.

3. При вивченні теоретичних аспектів та особливостей інвестиційного процесу в роботі зроблено висновок, що діюча в Україні інвестиційна політика, на жаль, не створює поки що достатньої ринково-інфраструктурної мережі підтримки якнайшвидшої перебудови вугільної промисловості на шляху до її ринкової орієнтації.

Виходячи з цієї реальності, проаналізовано внутрішній стан і умови формування інвестиційних ресурсів в Україні і виявлено головну закономірність: без вмілого поєднання різних джерел інвестування неможливо успішно розвивати промисловий комплекс і створювати принципово нове ринково-конкурентне середовище функціонування підприємств у сучасних умовах господарювання. Для забезпечення у майбутньому надійного життєвого циклу вугільної галузі вкрай необхідна ефективна інвестиційна політика.

4. У дисертації спираючись на теоретичні розробки вітчизняної й західної економічної науки з урахуванням міжнародної практики інвестування, адаптованого до умов ринкової трансформації економіки, визначено, що урядові структури постійно вдосконалюють механізм залучення інвестицій, зокрема систематизують об'єкти інвестування, створюють банк даних за галузями економіки і регіонами. Встановлено, що сьогодні діяльність інвесторів регламентується більш як 50 нормативними актами, у зв'язку з цим потребує вирішення завдання спрощення механізму надходження інвестицій. Проблеми, які слід розв'язувати першочергово, пов'язані із забезпеченням стабільного законодавчого середовища, його прозорості й послідовності. Зрушити цей процес можна лише за умови впровадження урядом України комплексної системи невідкладних заходів.

На рівні владних структур, як і в суспільстві загалом, необхідно створити відповідний психологічний клімат, який би впливав на невідкладне здійснення завдань інвестиційної політики, на ефективне використання створених для цього економічних передумов. Держава повинна відігравати в цьому процесі роль своєрідного детонатора й надавати потрібні гарантії.

5. Аналіз особливостей інвестиційного процесу у вугільній промисловості дозволив розробити конкретні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення механізму інвестування.

Визначені пріоритетні напрями, які дадуть змогу покращити соціально-економічний стан галузі та вивести її з кризи. Як засвідчує аналіз, слід враховувати надзвичайно високу і жорстку конкуренцію на світовому ринку капіталів. Для активізації припливу іноземних інвестицій необхідно застосувати додаткові макроекономічні та адміністративно-правові стимули й механізми, які б відповідали довготривалим національним інтересам України і не суперечили пріоритетності розвитку національного капіталу.

6. Як показують результати дослідження, подальша результативність іноземного інвестування безпосередньо залежатиме від удосконалення чинного законодавства України. Необхідними є поступальна адаптація чинного українського законодавства до міжнародних стандартів, а при його зміні - гарантування відшкодування збитків або його негайне здійснення. Реалізувати ці положення можна тільки за умови існування сильної влади.