Державний сектор в умовах ринкової трансформації економіки України

ь регулювання зовнішніх ефектів та “гідних потреб”;

ь стимулювання науково-технічного прогресу;

ь соціально-економічне програмування та планування основних параметрів розвитку національної економіки.

Автор виходить з того, що виконання зазначених завдань здійснюється через механізм державного підприємництва та державного регулювання, які є головними функціями ДСЕ. Співвідношення між цими функціями та ступінь їх впливу на національну економіку дисертант пропонує визначати через ендогенні та екзогенні чинники.

У другому параграфі реферованого розділу автор аналізує показники, які адекватно відображають параметри ДСЕ і можуть бути достовірно обчисленими на основі наявних статистичних даних. Кількісні параметри державного сектора найчастіше визначають за допомогою показника “рівень державних видатків” - відношення обсягу державних видатків до ВВП. Автор наголошує на необхідності розмежування показників “рівень державних видатків” та “рівень державних витрат”. Обсяг державних витрат в національній економіці дисертант пропонує обчислювати додаванням:

ь урядових видатків (видатків державного бюджету);

ь чистих операційних видатків центрального банку та інших державних фінансових установ (в тому числі фондів), що фінансуються із власних джерел;

ь чистих операційних витрат державних підприємств та акціонерних товариств, контрольний пакет акцій яких перебуває у державній власності.

У дисертації показано, що практична оцінка обсягу та рівня державних витрат за наведеною методикою для міждержавного порівняння та встановлення критеріїв оптимуму можлива не завжди унаслідок істотних відмінностей у законодавстві та формах статистичної звітності різних країн. Тому автор обгрунтовує необхідність розроблення інших кількісних показників або переходу до оцінки якісних показників функціонування ДСЕ, які дозволяють судити про надання громадських товарів і послуг, створення правил та інститутів, що сприяють підвищенню добробуту населення.

Головним якісним параметром функціонування державного сектора, на думку дисертанта, є суспільна ефективність, яку варто оцінювати з урахуванням рівня забезпечення населення громадськими благами, інституційного потенціалу державного сектора, фінансового стану уряду, індексу економічної свободи, індексу споживчих настроїв, рівня добробуту населення, ступеня довіри економічних суб'єктів до влади тощо. Оскільки визначення цих показників має здебільшого суб'єктивний характер, у дисертації зроблено висновок про відсутність чітких оптимальних кількісних та якісних параметрів державного сектора у сучасній змішаній економіці, досягнення яких має стати цільовою функцією реформування ДСЕ в Україні.

У третьому параграфі першого розділу розглянуто еволюцію поглядів представників різних економічних шкіл на економічну роль державного сектора. Автор показує, що меркантилісти (зокрема Т.Мен, Дж.Лок, Р.Кантильйон) уперше акцентували на необхідності активної участі державного сектора у національній економіці, але пов'язували її лише із стимулюванням експорту та стримуванням імпорту задля досягнення країною активного торговельного балансу.

Представники ж класичної школи економічної теорії (В.Петі, А.Сміт та Д.Рікардо) заперечували активну роль державного сектора та бачили її зміст у підтриманні правопорядку та виконанні певних загальноекономічних функцій. Регулятором економіки класики уважали виключно ринковий механізм, що здатний забезпечувати реалізацію й узгодження індивідуальних та національних інтересів.

Адепти марксистської теорії обстоюють безальтернативність перетворення приватних, передовсім великих, підприємств у державні, а ринкової економіки в цілому - у планову економіку. У такій економічній системі державному сектору відводилася вирішальна роль щодо розподілу ресурсів, виробництва та розподілу благ, перерозподілу доходів та ціноутворення на національному ринку.

Активну роль ДСЕ обгрунтовують й представники кейнсіанської школи (Дж.Кейнс, Р.Гарод, Д.Гікс, Е.Хансен, П.Семюелсон та ін.). Утім вони вбачають її зміст головно у опосередкованому впливові державного сектора на сукупний попит (передовсім приватні інвестиції) за допомогою фіскальної політики.

Представники інституційного напряму економічної думки ХХ ст. (Т.Веблен, Дж.Комонс, В.Мітчел, Дж.Гобсон, Дж.Гелбрейт та ін.) обгрунтовують високу економічну роль державного сектора унаслідок необхідності соціального контролю через державне регулювання економіки та врахування впливу на економічне зростання наявних соціальних відносин.

Дисертант акцентує увагу на тому, що представники усіх неокласичних шкіл захищають принципи саморегулювання ринку, а відтак необхідність обмеженого державного регулювання економіки, що має зосереджуватися на захисті конкуренції, забезпеченні певних соціальних гарантій тощо.

Виявлені істотні відмінності у визначенні економічної ролі державного сектора представниками різних шкіл автор пояснює змінами реальних умов господарювання, які впливали на формування наукових концепцій дослідників певної історичної доби. Відтак, дисертант наголошує на неможливості використання “у чистому вигляді” рецептів жодної з розглянутих теорій в умовах ринкової трансформації економіки України.

Аналогічний висновок дисертант формулює й унаслідок аналізу та узагальнення досвіду функціонування державного сектора в розвинутих країнах у ХХ ст. Упродовж ХХ ст., особливо у його другій половині, простежувалося зростання масштабів та розвиток форм економічної активності державного сектора унаслідок збільшення та ускладнення кола його завдань. Водночас функціонування ДСЕ у різних країнах відзначалося істотними особливостями, які зрештою сприяли формуванню специфічних національних моделей змішаної економіки. Наприкінці ХХ ст. намітилася тенденція до зменшення розмірів ДСЕ, зокрема унаслідок приватизації державних підприємств або продажу державних часток у статутному фонді корпорацій. Особливо істотні масштаби перетворень у країнах Центральної та Східної Європи, де унаслідок ринкової трансформації економіки економічна роль державного сектора докорінно змінюється. Автор стверджує, що досвід цих країн необхідно враховувати у процесі розроблення національної моделі ДСЕ в Україні.

У другому розділі дисертаційного дослідження - “Реформування державного сектора в перехідній економіці України” - дисертант обґрунтовує необхідність і перспективи реформування державного сектора в умовах ринкової трансформації економіки України. На підставі емпіричних спостережень автор проаналізувавши стан та проблеми цього процесу, здійснено порівняльний аналіз з іншими перехідними економіками та обґрунтовано концептуальні засади реформування державного сектора національної економіки, практичні рекомендації щодо підвищення його ефективності в Україні.

У першому параграфі даного розділу виявлено головні причини низької ефективності державного сектора у централізовано-плановій економіці, що спричинили необхідність реформування державного сектора як невід'ємної складової ринкової трансформації національної економіки. Дисертант з'ясовує головні чинники, що ускладнили початковий етап реформування ДСЕ України та економіки в цілому після здобуття незалежності:

ь відсутність чітко сформульованої мети, цілісної стратегії та концепції реформування ДСЕ;

ь вибір кінцевої макроекономічної моделі, що справив безпосередній вплив на механізм реформування ДСЕ та пріоритетність соціальної сфери при реалізації економічної реформи;

ь відмінності у вихідних умовах порівняно з іншими перехідними економіками;

ь суспільно-політична неоднорідність та незавершеність формування політичної нації;

ь різкий і неочікуваний перехід від надзвичайно низьких цін на енергоносії до цін світового (і навіть вищого) рівня при цілковитій залежності від їх імпорту з Росії та Туркменистану.

На основі аналізу наявних результатів реформування ДСЕ в Україні дисертант обґрунтовує низку висновків.

По-перше, у 1992-2002 рр. істотно скоротилися масштаби державного сектора економіки України, про що засвідчує динаміка інтегрального коефіцієнта масштабу ДСЕ (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка розміру державного сектора економіки України у 1992-2002 рр., %*

* Обчислено за даними Статистичних щорічників України за 1992-2002 рр.** Цей показник обчислюють як середнє арифметичне трьох питомих показників: частки чисельності зайнятих, частки чисельності підприємств та частки обсягу виробництва підприємств ДСЕ.

При цьому найвищими темпами зменшувалась частка державного сектора у загальній кількості підприємств (майже у 8 разів), а найнижчими - частка державного сектора у кількості працівників (у 3,3 рази) Оцінка внаслідок недоступності статистичних даних є неповною, оскільки вона враховує результати діяльності лише промислових підприємств без урахування об'єктів комунальної власності, акціонерних товариств, контрольний пакет акцій яких належить державі, малих підприємств та фізичних осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю.. Автор пояснює таку ситуацію насамперед наслідками приватизації в Україні, - на 1 червня 2003 р. форму власності змінили 87329 об'єктів, при цьому найінтенсивніше роздержавлення здійснювалося у 1995-1996 рр. (16215 та 19465 об'єктів відповідно).

По-друге, незважаючи на високий рівень затратності вітчизняної економіки, підприємства державного сектора у 1996 р. та у 1998-2000 рр. мали нижчий рівень витрат на одиницю продукції порівняно з недержавним сектором (рис. 2), що засвідчує про можливість економічно ефективного державного підприємництва.

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році”. - с. 230.

Окрім того, ДСЕ в Україні залишається вагомим реципієнтом інвестицій (частка валових інвестицій у основний капітал підприємств державної форми власності в 1992-2000 рр. коливалася від 44,9% до 72,8%).

Дисертант визнає, що реальність отриманих результатів певною мірою сумнівна, оскільки наявна в Україні фактологічна база не дозволяє чітко розмежувати підприємства державного та приватного секторів економіки. До того ж, дані офіційної статистики необхідно враховувати у аналітичних цілях зі значною похибкою на обсяги виробництва легальної складової тіньового сектора, що містить чимало приватних підприємств. Відтак, незаперечними автор уважає лише показники чисельності підприємств, що змінили форму власності. Вони засвідчують про тенденцію до поступового зменшення розміру ДСЕ на користь приватного.

Водночас на підставі реальних фактів у дисертації стверджується, що кількісні показники приватизації не можна розглядати як індикатори підвищення ефективності ДСЕ. Ситуація ускладнюється й через численні помилки, допущені у процесі реформування державного сектора вітчизняної економіки.

Для усунення істотних слабин функціонування ДСЕ в Україні у другому параграфі реферованого розділу автор обґрунтовує низку концептуальних засад його подальшого реформування. З цією метою насамперед пропонується чітке визначення об'єкта реформування, його основних параметрів, мети та засобів реформування.

Об'єктом реформування, на думку дисертанта, виступає сукупність інституційних одиниць ДСЕ, система управління ними та взаємовідносини з інституційними одиницями інших секторів національної економіки.

Метою реформування державного сектора є розбудова національної моделі ДСЕ, адекватної сучасній змішаній економіці, історичним, культурним особливостям країни, ментальності суспільства.

Для досягнення поставленої мети автор обгрунтовує необхідність використання системи таких взаємопов'язаних засобів:

ь приватизація;

ь реструктуризація підприємств;

ь ліквідація об'єктів;

ь націоналізація підприємств (часток акціонерної власності);

ь створення нових інституційних одиниць;

ь підвищення мотивації праці передовсім у сфері державного підприємництва;

ь адміністративна реформа системи державного управління (децентралізація управління, вдосконалення організаційних структур, підвищення персональної відповідальності, підвищення ефективності державних фінансів);

ь застосування механізмів ринкового типу (контрактні відносини, ринкове тестування, квазіринкові відносини);

ь розвиток недержавних неприбуткових організацій;

ь запровадження новітніх інформаційних технологій в управлінні.

Разом з тим, вагоме значення має здійснення низки додаткових заходів, необхідність яких обстоюють вітчизняні науковці та практики. Ці заходи, обґрунтовані у третьому параграфі реферованого розділу, автор згруповує за такими основними напрямами:

> закріплення інституційних основ національної моделі ДСЕ;

> послідовне вирішення наявних проблем функціонування державного сектора вітчизняної економіки;

> створення сприятливих передумов для подальшого розвитку ДСЕ України.

Дисертант стверджує, що закріплення інституційних основ національної моделі ДСЕ виступає невідкладною передумовою узгодження окремих кроків щодо його реформування та подальшого розвитку. Автор пояснює це наявністю критичного розриву між економічними та інституційними реформами, що в умовах перехідної економіки відіграють головну роль в економічній політиці.

У вітчизняному законодавстві відсутнє законодавче визначення поняття “державний сектор економіки”, що породжує численні розбіжності в його тлумаченні представниками державної влади та науковцями, а відтак й підходів до оцінки кількісних та якісних параметрів державного сектора. Крім того, досі не визначена на законодавчому рівні та практично не регулюється державою система управління ДСЕ. Відтак, цілком назрілою необхідністю, як показує автор, є прийняття низки законів, передовсім закону “Про державний сектор економіки України”, положення якого мають юридично закріпити:

ь сутність поняття “державний сектор економіки” та суміжних із ним понять;

ь ідентифікаційні критерії інституційних одиниць державного сектора національної економіки у відповідності з методикою Системи УФС;

ь механізми створення, реєстрації та ліквідації інституційних одиниць ДСЕ;

ь принципи та цілі функціонування інституційних одиниць ДСЕ;

ь принципи та суб'єкти управління інституційними одиницями державного сектора, їх повноваження;

ь персоніфіковані джерела фінансування інституційних одиниць ДСЕ;

ь форми та механізм реалізації державної підтримки інституційних одиниць ДСЕ;

ь державний орган, уповноважений здійснювати моніторинг об'єктів ДСЕ України.

Підвищення ефективності державного сектора вітчизняної економіки дисертант значною мірою пов'язує із належним розв'язанням наявних проблем у його функціонуванні, передовсім шляхом:

ь приведення функцій та завдань ДСЕ у відповідність до його потенціалу;

ь підвищення керованості державним сектором при одночасній деполітизації господарської діяльності держави;

ь удосконалення механізму прийняття управлінських рішень, системи оцінки, контролю та відповідальності керівництва державних підприємств і установ;

ь підвищення гнучкості ДСЕ та посилення його соціальної орієнтованості;

ь удосконалення системи фінансового контролю на всіх рівнях державної влади;

ь активізація процесу корпоратизації великих, зокрема стратегічних, підприємств, підвищення ефективності корпоративного управляння;

ь створення ефективних вертикально інтегрованих структур;

ь удосконалення процедури банкрутства державних підприємств, забезпечення її прозорості та оперативності;

ь орієнтація попиту інституційних одиниць ДСЕ на внутрішній ринок;

ь посилення заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією в державних структурах.

Важливим напрямом підвищення ефективності ДСЕ в Україні, на думку дисертанта, є створення сприятливих умов для його подальшого розвитку з урахуванням інтересів окремих регіонів, галузей та сфер економіки. Тому у дисертації акцентовано на необхідності створення сприятливого макроекономічного середовища, що забезпечує високу ефективність функціонування національної економіки і, зокрема, її державного сектора. Головні з них, як уважає автор, є такі:

ь поглиблення інституційних перетворень, удосконалення правової системи, забезпечення її адекватності сучасному стану та перспективам розвитку економічних відносин;

ь удосконалення галузевої, відтворювальної, технологічної структури та структури ВВП, прогресивність якої впливає на усі інші структури економічної системи;

ь здійснення технологічної та структурної модернізації галузей економіки (передовсім стратегічних) і сфер діяльності з урахуванням наукомістких напрямів економічного прогресу;

удосконалення розподілу доходів між секторами національної економіки;

ь активізація інвестиційної політики шляхом мобілізації головно внутрішніх інвестицій та спрямування їх на реалізацію пріоритетних програм;

ь здійснення активної конкурентної політики держави на мікро- та макроекономічному рівні;

ь завершення податкової реформи та стабілізація податкового законодавства;

ь завершення бюджетної реформи та підвищення ефективності бюджетної політики;

ь зниження рівня інтенсивності антиінфляційної політики;

ь вирішення проблем енергетичної незалежності;

ь прискорений розвиток первинного і вторинного фондових ринків та їх спеціалізованих інститутів;

ь істотне збільшення капіталовкладень у людський капітал;

ь вигідне використання Україною власного геостратегічного місця і ролі в умовах глобалізації.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Дисертація містить теоретичний аналіз і нове вирішення актуальної наукової проблеми - державний сектор в умовах ринкової трансформації економіки України, що виявляється у розробленні теоретичних та практичних рекомендацій щодо реформування державного сектора вітчизняної економіки з метою підвищення його ефективності.

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:

1. Майже три чверті століття в Україні існувала централізовано-планова економіка, характерною рисою якої був суспільно неефективний і гіпертрофований державний сектор. Низка спроб модернізації та реформування ДСЕ в межах цієї моделі не принесла очікуваних результатів, що обумовило необхідність системної ринкової трансформації та розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Невід'ємною складовою ринкової трансформації виступає реформування державного сектора економіки - системні кількісні та якісні перетворення, спрямовані на зміну моделі ДСЕ та формування нових механізмів його функціонування. Реформування державного сектора в Україні має стратегічний характер, оскільки здійснюється на тлі зміни суспільного ладу та політичної системи, що вимагає створення принципово нової системи державного управління.

2. Успішність реформування ДСЕ України залежить головно від таких чинників:

> наявність цілісної та дієвої моделі державного сектора сучасної змішаної економіки, формування якої є метою реформування державного сектора вітчизняної економіки;

> врахування загальносвітових тенденцій практичного розвитку ДСЕ;

> врахування особливостей перехідного періоду та національних умов суспільно-економічного розвитку країни;

> розроблення адекватної теоретичної концепції та системи практичних засобів реформування державного сектора вітчизняної економіки;

> забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування національної моделі державного сектора.

3. Аналізу моделі державного сектора сучасної економіки присвячено чимало наукових досліджень представників різних економічних шкіл. Проте їх результати мають частковий, а подекуди й суперечливий характер, зокрема з приводу визначення сутності поняття “державний сектор економіки”, його оптимальних кількісних та якісних параметрів. Відтак, дисертантом запропоновано власне бачення моделі державного сектора, що визначає його сутність, завдання та функції, а також місце і роль у сучасній змішаній економіці. Запропонована у дисертації модель є узагальненою, оскільки відображає лише основні риси елементів, що її формують. Водночас вона не може бути абсолютно усталеною та уніфікованою, на що вказують результати дослідження практичного розвитку ДСЕ у ХХ ст. у різних країнах світу.

4. Урахування світового досвіду обумовлює необхідність побудови в Україні власної національної моделі державного сектора в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки. Концептуальною основою цієї моделі має стати визнання економічної ролі державного сектора як головного представника і гаранта національних інтересів, ініціатора й локомотива інституційних перетворень, системної трансформації та економічного зростання.

5. Необхідність розроблення та побудови національної моделі ДСЕ випливає також із унікальних особливостей суспільно-економічного розвитку України. Вони обумовлюють неадекватність і фактичну приреченість вибору неоліберальної моделі та концепції Вашингтонського консенсусу, що не враховує істотних нерівномірностей у розвитку окремих національних економік. В умовах ринкової трансформації національна модель ДСЕ має, з одного боку, містити основні риси моделі державного сектора сучасної змішаної економіки, а з іншого, - враховувати особливості перехідної економіки країни. Реформування державного сектора в сучасних умовах має поєднати дві взаємопов'язані складові: побудову нової моделі державного сектора та її адаптацію до наявних умов суспільного розвитку, як неодмінну передумову ефективного функціонування державного сектора та вітчизняної економіки в цілому.

6. Для реалізації першої складової необхідно обґрунтувати концептуальні засади реформування ДСЕ України, зокрема чітко визначити об'єкт та параметри реформування, його мету та основні цілі, стратегію, тактику та засоби реформування. Для реалізації другої складової реформування державного сектора національної економіки доцільно вжити низку практичних заходів, передовсім у таких напрямах:

> закріплення інституційних норм функціонування ДСЕ України;

> підвищення ефективності державного сектора у наявних умовах соціально-економічного розвитку;

> створення сприятливого макроекономічного середовища для подальшого розвитку ДСЕ.

Практичне втілення запропонованих заходів здатне сприяти поглибленню реформування ДСЕ України, спрямувати його у площину якісних перетворень, що виступає невідкладним завданням та одним із безальтернативних напрямів ринкової трансформації вітчизняної економіки, підвищення її ефективності та стабілізації зростання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Цимбал Л., Кухар О. Розвиток середнього та великого підприємництва в Україні // Економіка України: десять років реформ. За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. - Львів, 2001. - с. 201-226 (особистий внесок 0,6 друк. арк.).

2. Кухар О., Цимбал Л. Державний сектор як суб'єкт національної економіки // Вісник Львівського університету. Серія економічна. Випуск 30. -Львів, 2001. - с. 76-82 (особистий внесок 0,2 друк. арк.).

3. Кухар О., Цимбал Л. Державний сектор в умовах сучасної економіки // Формування нової парадигми економічної теорії в Україні. Науковий збірник. Спецвипуск 8. - Львів: Інтереко, 2001. - с. 95-98 (особистий внесок 0,2 друк. арк.).

4. Кухар О. Державний сектор економіки України: необхідність та результати реформування // Вісник Львівського університету. Серія економічна. Вип. 31. - Львів, 2002. - с. 273-280 (0,4 друк. арк.).

5. Гронтковська Г., Кухар О. Засоби реформування державного сектора економіки // Вісник Українського державного університету водного господарства та природокористування. Серія “Економіка”. Випуск 6 (19). - Рівне, 2003. - с. 9-16 (особистий внесок 0,3 друк. арк.).

6. Кухар О. Ефективність державного сектора економіки: необхідність та інструментарій дослідження // Вісник Львівського університету. Серія економічна. Вип. 32. - Львів, 2003. - с. 166-172 (0,4 друк. арк.).

7. Кухар О. До питання про визначення оптимальних параметрів державного сектора економіки України // Вісник Українського державного

університету водного господарства та природокористування. Серія “Економіка”, 2004 р., вип. 1 (25). - с. 29-34 (0,4 друк. арк.).

8. Кухар О. Бюджет як інструмент економічної політики держави // Економічна система України: європейський вибір. Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції. - Львів, 2000. - с. 70-71.

9. Андріїв Б., Кухар О. Індекс економічної свободи: оцінка та порівняння // Україна в ХХІ ст.: формування економічної системи. Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції. - Львів, 2001. - с. 14-15.

10. Кухар О. Методологічні аспекти дослідження державного сектора економіки // Актуальні проблеми формування економічної системи України. Матеріали міжнародної студентсько-аспірантської наукової конференції. - Львів, 2002. - с. 164-165.

11. Кухар О. Концепція реформування державного сектора економіки України // Економіка пострадянських країн: стан та перспективи розвитку. Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції. - Львів, 2003. - с. 155-156.

АНОТАЦІЯ

Кухар О.В. Державний сектор в умовах ринкової трансформації економіки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню проблем та перспектив розвитку державного сектора в умовах ринкової трансформації економіки України. Проаналізовано основні підходи до визначення поняття “державний сектор економіки”, а також погляди представників основних економічних шкіл на економічну роль державного сектора, розглянуто основні тенденції його розвитку в сучасній економіці.

У роботі також обґрунтовано необхідність реформування державного сектора в умовах ринкової трансформації економіки України. На основі статистичного матеріалу проаналізовано стан та проблеми даного процесу, здійснено порівняльний аналіз з іншими перехідними економіками. Окрім того, обґрунтовано концептуальні засади реформування державного сектора вітчизняної економіки, перспективні напрями його розвитку та практичні рекомендації щодо підвищення ефективності державного сектора економіки України.

Ключові слова: державний сектор економіки, державне регулювання економіки, державне підприємництво, державні витрати, національна модель державного сектора економіки.

АННОТАЦИЯ

Кухар О.В. Государственный сектор в условиях рыночной трансформации экономики Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 - экономическая теория - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2004.

Диссертация посвящена исследованию проблем и перспектив развития государственного сектора в условиях рыночной трансформации экономики Украины.

В работе проанализированы основные подходы к определению понятия “государственный сектор экономики”, предложено авторское определение данного понятия, обозначены основные задачи и функции государственного сектора в современной смешанной экономике. Проведён глубокий методологический анализ инструментария исследования количественных и качественный параметров функционирования государственного сектора экономики.

Значительное место в диссертационном исследовании отведено анализу эволюции концепций экономической роли государственного сектора представителей ведущих экономических школ, вопросам развития государственного сектора в смешанной экономике, выявлению основных тенденций данного процесса.

В работе обоснованы главные причины низкой эффективности государственного сектора в условиях централизированно-плановой экономики, которые определяют необходимость реформирования государственного сектора в условиях рыночной трансформации экономики Украины. На основе эмпирических исследований проанализированы характер и проблемы данного процесса, главным результатом которого выступает существенное количественное сокращение государственного сектора и отсутствие существенных качественных изменений. Исходя их этого, обосновывается вывод о необходимости углубления процесса реформирования государственного сектора экономики Украины, целью которого, по мнению диссертанта, выступает теоретическое обоснование и практическое построение национальной модели государственного сектора, адекватной состоянию и перспективам развития экономики. Для достижения поставленной цели обоснованы концептуальные основы реформирования государственного сектора отечественной экономики, перспективные направления его развития и практические рекомендации по повышению эффективности государственного сектора экономики Украины.

Ключевые слова: государственный сектор экономики, государственное регулирование экономики, государственное предпринимательство, государственные расходы, национальная модель государственного сектора экономики.

ANNOTATION

Kukhar O.V. Public sector in the conditions of the market transformation of the economics of Ukraine. The Manuscript.

The dissertation for applying for the candidate of economic sciences degree in speciality 08.01.01 - economic theory - The Ivan Franko National university of Lviv. Lviv, 2004.

Dissertation is dedicated to the exploration of problems and prospects the development of public sector in the conditions of the market transformation of the economics of Ukraine. The main approach the definition of notion “the public sector of economics”, and also views of great agents economic schools on the economic role of public sector are analyzed, and the main tendencies of him practical development in modern economy are regarded.

In work the necessity of reforming of public sector in the conditions of the market transformation of the Ukraine's economy is also well-grounded. On basis of the statistic material the condition and the problems of this process are analyzed, and the relative analysis with other intermediate economics is accomplished. Also, the conceptual principles of the public sector of national economics reforming are well-grounded. The prospective courses him development are defined, and the practical recommendations, concerning increase the effectiveness of the public sector of the economics of Ukraine, are offered.

Key words: public sector of economics, public regulation of economics, public entrepreneurship, public expenditure, national model of the public sector of economics.

Підп. до друку 23.03.2004. Формат 60х90/16. Папір друк. Друк. офсет.

Умовн. Друк. арк. 1.2. Тираж 100 прим. Зам. № 1/29

ТзОВ ВС “Червона калина”

79016 м. Львів, вул. Шведська, 3

Размещено на Allbest.ru