Транскордонне співробітництво України як форма розвитку європейської економічної інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Однією із найважливіших тенденцій розвитку національних економік європейських країн у другій половині ХХ ст. стало посилення їхньої взаємозалежності і визрівання на цій основі регіональної економічної інтеграції. Взаємопереплетення економік і формування спільного економічного простору для переміщення між державами ресурсів, товарів та капіталів сприяють досягненню макроекономічної стабільності та економічному зростанню країн. Усі посткомуністичні країни - західні сусіди України - здійснюють заходи для вступу до Європейського Союзу. Україна також мостить свій шлях до економічної інтеграції з розвинутими європейськими країнами. Однією із форм зближення вітчизняної економіки із національними економіками сусідніх держав є транскордонне співробітництво. Усе це актуалізує дослідження проблеми транскордонного співробітництва України в умовах ринкової трансформації її економічної системи.

Міжнародні економічні стосунки та зближення національних економік здавна були об'єктом досліджень економічної науки. У вітчизняній та зарубіжній літературі існує чимало фундаментальних праць, присвячених їх вивченню. Як особлива складова національної економіки зовнішня торгівля та інші форми зовнішньоекономічної діяльності розглядалися такими видатними економістами кінця ХVІІІ - середини ХІХ ст., як А. Сміт, Д. Рікардо, Дж.С .Мілль, К. Маркс, кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. - М. Туган-Барановський, Дж.М. Кейнс, Е. Гекшер, Б. Олін та ін.

У вітчизняній економічній літературі питання, пов'язані з євроінтеграційними процесами і транскордонним співробітництвом, найчастіше висвітлюються і полемізуються на сторінках наукових журналів “Економіка України”, “Регіональна економіка”, “Фінанси України” та у часописах “Дзеркало тижня”, “Голос України”, “Урядовий кур'єр” та деяких інших. В Інституті регіональних досліджень НАН України є відділ, що вивчає проблеми транскордонного співробітництва.

Незважаючи на значну літературу, присвячену аналізу проблем євроінтергації та транскордонного співробітництва, залишається ще низка питань, що досліджена не достатньо. Передовсім слабо досліджено об'єктивні передумови розвитку транскордонного співробітництва в Україні, детально не проаналізовано вплив транскордонного співробітництва на соціально-економічний розвиток конкретного прикордонного регіону. Є потреба у ширшому застосуванні макроекономічного інструментарію для аналізу концепцій міжнародної економічної інтеграції. Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтування її мети, цілей, завдань, а також логіку викладання матеріалу.

Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні ролі транскордонної співпраці в процесі прискорення європейської економічної інтеграції України.

Для досягнення зазначеної мети у дисертації поставлено такі завдання:

- з`ясувати теоретичні основи дослідження транскордонної співпраці;

- простежити еволюцію поглядів представників різних шкіл та їх вплив на розвиток міжнародної економічної інтеграції;

- виявити вплив транскордонної співпраці на прискорення інтеграційних процесів у Європі;

- вивчити передумови розвитку транскордонної співпраці в Україні;

- дослідити вплив транскордонного співробітництва на соціально-економічний розвиток регіону (на прикладі Волинської області);

- запропонувати практичні рекомендації щодо перспектив розвитку транскордонного співробітництва в Україні.

1. Теоретичні основи дослідження транскордонної співпраці національних економік

Розглядаються суть, форми та передумови міжнародної економічної інтеграції, еволюція поглядів представників основних економічних шкіл на міжнародну економічну інтеграцію та європейський досвід розвитку транскордонного співробітництва.

У першому параграфі цього розділу дисертант аналізує різні підходи щодо тлумачення категорії “міжнародна економічна інтеграція” (МЕІ), а відтак простежує її основні форми. Аналізуючи форми МЕІ за ступенем інтеграції держав, автор приділяє особливу увагу зоні вільної торгівлі, митному союзу, спільному ринку, економічному союзу та політичному союзу.

У роботі представлено також еволюцію форм міжнародної економічної інтеграції за просторовою ознакою, що дає змогу трактувати транскордонне співробітництво як форму МЕІ. Дисертант у своєму аналізі виокремлює три рівні просторової інтеграції - макро-, мезо- та мікрорегіональний. Транскордонне співробітництво трактується в дисертації як мезорегіональний рівень міжнародної економічної інтеграції. Автор акцентує на тому, що унаслідок виникнення глибоких зв'язків між національними економіками складається так званий „великий” регіон як сукупність сусідніх держав, пов'язаних міжнародним поділом праці. Водночас формуються „малі” регіони як цілісна частина території держави, що підтримують та розвивають активні економічні стосунки з малими регіонами інших держав. На підставі виокремлення малого регіону проаналізовано категорії “прикордонний регіон” та “транскордонний регіон”.

Дисертант доходить висновку, що прикордонний регіон доцільно розглядати як територіальну одиницю однієї держави, що межує з іншою; транскордонний регіон як сукупність суміжних прикордонних регіонів сусідніх держав. Виходячи з наведених тлумачень “прикордонного” та “транскордонного” регіонів, розмежовано поняття “міжтериторіальне”, “міжрегіональне”, “транскордонне” та “прикордонне” співробітництво.

Дисертант виокремлює такі відмінності між прикордонним та транскордонним співробітництвом:

По-перше, прикордонне співробітництво відбиває співробітництво прикордонного регіону з будь-яким регіоном іншої держави, тоді як транскордонне - лише суміжних регіонів.

По-друге, прикордонне співробітництво в деяких випадках характеризується як співробітництво між окремими територіями (містами, селищами та ін.), які не є регіонами, а тому його не завжди можна тлумачити як міжрегіональне співробітництво. Транскордонне співробітництво завжди є формою міжрегіонального співробітництва. Тому автор доходить висновку, що транскордонне співробітництво є дещо складнішою формою міжрегіонального співробітництва порівняно з прикордонним співробітництвом.

Аналізуючи транскордонне співробітництво, на думку автора, о використовувати поняття “взаємний перетин”, “взаємне проникнення” і “комплексний взаємозв'язок”. Тому при характеристиці транскордонного співробітництва стрілки проведено в обох напрямах. Транскордонне співробітництво ілюструється на основі так званої моделі “дворівневої гри”: усі суб'єкти транскордонних відносин змушені одночасно будувати відносини як з іноземними, так і з внутрішніми “агентами” (союзниками та конкурентами).

Дисертант виходить з того, що метою транскордонного співробітництва є усунення негативних наслідків прикордонного розміщення територій, тобто їх віддаленості від головних економічних центрів країни і одночасно використання тих можливостей, які відкриваються у зв'язку із близькістю території сусідньої країни. Така співпраця є істотним чинником поліпшення міждержавного клімату, виникнення стосунків порозуміння і приязні. Вона є одним із важливих засобів ліквідації диспропорцій в економічному і соціальному розвитку по обидва боки кордону.

Порівняно з “прикордонним” та “транскордонним”, “міжрегіональне” співробітництво є дещо ширшим поняттям, бо відображає будь-які зв'язки, встановлені між регіонами, що належать до різних держав, і включає в себе транскордонне співробітництво, відмітною рисою є наявність державного кордону між територіями, що співпрацюють. Проте найширшим поняттям, на думку автора, є “міжтериторіальне” співробітництво, яке визначає право будь-якого територіального органу влади співпрацювати з будь-якими органами влади інших держав.

Відтак автор простежує різні транскордонні структури, які відображають національні відмінності в системах управління та ступені співробітництва. Тут значну увагу приділено аналізу постійних та програмних структур. Серед постійних структур виокремлено такі:

* “єврорегіони” і подібні до них органи з ознаками, відмінними від їх окремих учасників, власними адміністративними і фінансовими ресурсами, а також правом ухвалення рішень;

* “робочі об'єднання” та подібні до них органи, що здебільшого підтримують інтер-організаційну форму ухвалення рішень і рідко мають власну самостійність і власні ресурси;

* “стратегічні схеми співробітництва” з такими різноманітними назвами, як регіональні ради, неофіційні асоціації місцевих органів влади та транскордонних органів, які приймають форму неурядових організацій як приватного сектора, так і волонтерів.

Одночасно програмні структури, такі як спільні комітети, робочі групи та секретаріати, створюються з метою розроблення та управління програмами транскордонного співробітництва ЄС або складовими частинами таких програм, для управління програмами INTERREG, TACIS, PHARE.

Єврорегіони є однією з найважливіших форм транскордонної співпраці. Вони відрізняються від робочих груп наявністю власних адміністративних та фінансових ресурсів, а також правом ухвалення рішень. Для систематизації єврорегіонів розроблено критерії з організації, методики роботи та змісту транскордонного співробітництва.

Серед основних передумов розвитку транскордонного співробітництва дисертант виокремлює такі: природно-ресурсний потенціал регіонів; стан у них екології; економічний і трудовий потенціал; рівень розвитку інфраструктури; нормативно-правова базу; мовну, релігійну, культурну подібність. Одночасно наголошено, що важливим чинником транскордонного співробітництва нині стають науково-технічні досягнення регіонів, їхня спеціалізація на прогресивній техніці та наукомістких технологіях.

У другому параграфі цього розділу автор простежує еволюцію поглядів представників основних економічних шкіл на причини, доцільність та наслідки міжнародної економічної інтеграції. Тут зазначено, що витоки теорії міжнародної інтеграції ґрунтуються на принципах теорій абсолютних і порівняльних переваг, які розвинули Адам Сміт і Давид Рікардо. Адам Сміт, прагнучи обґрунтувати вигоди від міжнародних економічних відносин для всіх країн, показав, що спеціалізація країн відповідно до абсолютної переваги та купівля товарів, які всередині країни виробляються з нижчою ефективністю, дають змогу країнам досягати таких рівнів споживання, що лежать поза межами їхніх виробничих можливостей.

Далі дисертант підкреслює, що Д. Рікардо був першим економістом, який розвинув теорію міжнародної торгівлі, відмінну від теорії внутрішньої торгівлі, і вказував на вигоди від територіального поділу праці. Його концепція показала, що спеціалізація країн, яка ґрунтується на принципі порівняльної переваги, сприяє ефективнішому розподілові світових ресурсів, унаслідок чого за однакових сукупних витрат цих ресурсів та технологій світовий обсяг виробництва збільшується. Концепцію Д. Рікардо далі розвинув Дж.С. Мілль, який показав, що фактичні умови торговельного обміну залежать не тільки від співвідношення витрат, а й від структури попиту.

У дисертації проаналізовано внесок інших економістів у розвиток теорії міжнародних економічних відносин, зокрема акцентовано на внескові Елі Гекшера та Бертиля Оліна. Висновок цих економістів про те, що країни експортуватимуть ті товари, виробництво яких потребує значних витрат відносно надлишкових факторів і невеликих затрат дефіцитних факторів, та імпортуватимуть товари, у виробництві яких довелось би широко використовувати відносно дефіцитні товари, сприйняла більшість економістів. Автор також підкреслює, що значним внеском у теорію міжнародної спеціалізації країн є концепція конкурентних переваг країни.

Дисертант аналізує також постулати функціоналізму та неофункціоналізму (К. Мотола, К. Седжберс), згідно з поглядами яких технологічний і економічний розвиток поступово веде до створення наднаціональних структур в умовах, коли держави самі виявляють зацікавленість в оптимізації таких функцій, як пошта і телефонний зв'язок, транспортні комунікації, використання доріг і т.д. Автор зазначає, що недоліком функціонального підходу є концентрація уваги винятково на проблемах розвитку Європейського Союзу. Подальші модифікації цієї моделі стали не більш ніж інструментом для порівняльного аналізу.

Далі оцінено положення класиків транснаціоналізму Р. Кеохейна і Дж. Найя про те, що великий спектр взаємовідносин між національними економіками не піддається державному регулюванню. Це стосується саме транскордонного співробітництва, бо торгівля, транспорт, туризм сприяє співробітництву через кордони. Дисертант критично викладає твердження представників постмодернізму (Г. Готліб, C. Гросбі, Дж. Камілєрі), які пропагують теорію “взаємного перетину суверенітетів”. Таким чином, людина може бути підданою однієї або кількох держав і одночасно належати до інших ієрархій (економічних структур, професійних асоціацій, релігійних та етнічних общин і т.п.).

Цей параграф завершується аналізом теорії міжнародних інтеграційних процесів, яку розвинув П. Штомпка. За П. Штомпкою, глобалізація є найхарактернішою для сучасної епохи історичною тенденцією, яка формує глобальну структуру політичних, економічних та культурних відносин, що сягають за будь-які традиційні кордони та зв'язують окремі суспільства в єдину систему. Дисертант поділяє підхід багатьох економістів і політиків, які підтримують ідею поступової економічної інтеграції з обов'язковим урахуванням національних інтересів інтегрованих держав.

У третьому параграфі реферованого розділу проаналізовано транскордонне співробітництво через призму розширення ЄС на Схід. Автор виходить з того, що входження в Європейський Союз десяти нових країн Центрально-Східної Європи принесе вигоди цим країнам. Подальше прискорення інтеграційних процесів в Європі є неминучим і закономірним процесом. Одним із напрямів розвитку є транскордонне співробітництво. В роботі узагальнено досвід створення та функціонування єврорегіонів. Транскордонне співробітництво Німеччини і Польщі, кордон між якими нині є східною межею ЄС, у дисертації розглядається як одна із складових процесу подальшої європейської інтеграції Польщі. Дисертант акцентує на тому, що новим етапом західноєвропейської інтеграції є практичне втілення Концепції “Європа регіонів”, яка передбачає створення наднаціональних органів регіонального управління.

Значну увагу приділено єврорегіонам, створеним з прикордонних регіонів Австрії та сусідніх держав (Угорщини, Словенії, Чехії). Європейські інтеграційні процеси сприяють посиленню ролі транскордонного співробітництва, що прискорює економічний розвиток традиційно менш розвинутих прикордонних регіонів. Подолання відсталості цих регіонів нагадує вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів в Європейському Союзі під впливом регіональної політики. Аналогічними європейським стають і функції регіональних та місцевих органів влади у країнах Центрально-Східної Європи, які беруть активну участь у процесі здійснення транскордонного співробітництва.

Автор виходить з того, що подальший розвиток європейської економічної інтеграції передбачає співпрацю між віддаленими та прилеглими територіями, а для цього потрібно розвивати партнерство і зміщувати акцент у напрямі регіонального співробітництва. Водночас дисертант схиляється до думки про необхідність проведення добре продуманої регіональної політики, яка сприятиме усуненню бар'єрів між країнами. В цьому аспекті транскордонне співробітництво є одним із пріоритетних напрямів розвитку європейської інтеграції, оскільки сприяє прискоренню міждержавної інтеграції. Дисертант доходить висновку, що транскордонні регіони, які функціонуватимуть як мости на внутрішніх та зовнішніх кордонах ЄС, стануть ще одним кроком до “Європи без кордонів”.

2. Становлення і напрями розвитку транскордонного співробітництва в Україні

Увага акцентується на вітчизняному досвіді транскордонного співробітництва, виділяються основні передумови, наслідки та перспективи цього виду співробітництва в Україні, простежується вплив транскордонного співробітництва на соціально-економічний розвиток прикордонного регіону.

Перший параграф цього розділу присвячено передумовам розвитку транскордонного співробітництва в Україні. Аналіз соціально-економічного розвитку України упродовж 1990-2002 рр. свідчить про руйнування територіальних пропорцій обміну, які складалися й установлювалися десятиліттями. Перехід економіки регіонів України до ринкових відносин відбувається стихійно. Внаслідок цього замість поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів відбувається їх посилена диференціація. У табл.1 подано інтегральну оцінку соціо-еколого-економічного (СЕЕ) розвитку прикордонних регіонів у 1990-1999 рр.

Таблиця 1. Інтегральна оцінка СЕЕ розвитку регіонів України за 1990-1999 рр.

*Прикордонні регіони.

Серед прикордонних областей вищим рівнем соціального розвитку за період 1990-1999 рр. характеризуються Вінницька, Чернігівська, Волинська та Донецька області (табл. 1). У цьому ж періоді кращих економічних результатів досягли Запорізька, Миколаївська, Донецька та Одеська області.

Мінусові індекси соціального розвитку мали Чернівецька та Івано-Франківська області. Водночас Івано-Франківська область досягла найвищого індексу екологічного розвитку.

Загалом розрахунки показують, що Харківська, Запорізька, Миколаївська, Вінницька, Волинська, Донецька та Одеська прикордонні області характеризуються високими показниками СЕЕ розвитку. З огляду на це, можна стверджувати, що сприятливі передумови для розвитку транскордонного співробітництва в Україні існують.

Значну увагу у реферованому параграфі дисертант приділяє вітчизняному законодавству, і тому наголошує на необхідності прийняття Верховною Радою України закону України “Про транскордонне співробітництво”.

У другому параграфі цього розділу проаналізовано вплив транскордонного співробітництва на соціально-економічний розвиток Волинської області.

Дисертант вибрав цей регіон для дослідження з таких обставин. По-перше, регіон знаходиться у західній частині України і є прикладом прикордонного регіону з більш як 60-річним досвідом транскордонного співробітництва, в той час, як східні території стали прикордонними лише після відновлення незалежності у 1991 році. По-друге, Волинська область з вересня 1995 року має досвід транскордонного співробітництва у межах Єврорегіону “Буг”.

У дисертації показано, що загальний вплив транскордонного співробітництва на соціально-економічний розвиток регіону неоднаковий. Річ у тім, що існують й інші чинники, що можуть сильно впливати на соціально-економічний розвиток регіону.

Порівняльні показники інвестування в основний капітал у Волинській області та Україні з розрахунку на одну особу подано у табл. 2.

Таблиця 2. Інвестиції в основний капітал на одну особу (грн.)

Джерело: обчислено за даними статистичного щорічника України за 2001 рік.

Дисертант дійшов висновку, що транскордонне співробітництво Волинської області у межах єврорегіону “Буг” сприяє збільшенню кількісних та якісних показників розвитку малого бізнесу, підвищенню рівня життя населення області, розвитку сільського господарства та збільшенню обсягів прямих іноземних інвестицій у регіоні. Реальні можливості для активізації інвестиційної діяльності відкриваються у Волинській області із запровадженням спеціального режиму інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у місті Нововолинську та селищі Жовтневому. Найбільш інвестиційно привабливою галуззю в області є харчова промисловість. Одним з пріоритетних напрямів діяльності для залучення інвестиційних коштів є налагодження плідної співпраці з міжнародними фінансово-кредитними інституціями. В області тривала реалізація проекту "Розвиток приватного сектору".

У дисертації показано, що транскордонне співробітництво стимулює збільшення обсягів зовнішньоекономічної діяльності прикордонного регіону. Водночас недостатньо використовується наявний потенціал транскордонного співробітництва для залучення інновацій у регіон. Одним із перспективних напрямів збільшення інвестицій є реалізація спільних проектів.

Загалом характер транскордонної співпраці Волинської області з сусідніми територіями Польщі та Білорусі у межах Єврорегіону “Буг” свідчить про відчутні результати, які, однак, не є достатніми з огляду на потенційні можливості учасників об'єднання.

В останньому параграфі другого розділу проаналізовано перспективи розвитку транскордонного співробітництва в Україні. Дисертант зазначає, що розвиток транскордонного співробітництва стримує недосконала система фінансових розрахунків у торговельних угодах і обмежене фінансове забезпечення такого обміну. Окрім митних і тарифних проблем з оплатою, дуже істотною перешкодою для зростання співпраці регіонів є погана обізнаність з умовами діяльності малих і середніх підприємств. Ще однією причиною, яка обмежує транскордонне співробітництво, є нерозвиненість прикордонної інфраструктури та системи комунікацій. З усіх прикордонних регіонів за рейтингом інвестиційної привабливості найбільш перспективними нині є Донецька, Запорізька, Харківська, Одеська, Львівська області та АР Крим. Східні регіони України більш інвестиційно привабливі, бо мають вищий інтегральний рейтинговий бал.

У дисертації проаналізовано основні чинники, що вплинули на високий рівень інтегрального рейтингового балу цих регіонів. Наприклад, Харківська, Донецька та Запорізька області характеризуються високими показниками економічного розвитку та розвитку інфраструктури. Щодо фінансового сектору, то лідерами тут є Харківська, Одеська, Львівська та Запорізька області.

Серед прикордонних областей Волинська область лідирує за результатами розрахунків у групі людських ресурсів. При цьому за іншими показниками, зокрема рівнем розвитку фінансового сектору та інфраструктури, регіон займає останні позиції. Це свідчить про значні диспропорції у розвитку економіки Волинської області. Однак високий трудовий потенціал засвідчує перспективність цього регіону. Донецька область має найвищий інтегральний рейтинговий бал серед прикордонних регіонів. Водночас вона має досить низькі показники розвитку трудових ресурсів і посідає 21 місце серед 25 українських регіонів та м. Києва.

Наявний потенціал прикордонних регіонів України, на думку дисертанта, використовується недостатньо. Повністю відсутня транскордонна співпраця східних регіонів України з сусідніми областями Росії. Наприклад, Сумська область має всі передумови для налагодження та подальшого розвитку взаємовигідної ефективної транскордонної співпраці з регіонами Російської Федерації. Цьому сприяють географічне розташування (сусідство із Курською, Бєлгородською та Брянською областями); розвинута структура промисловості; наявність різноманітних сировинних ресурсів і достатньо розвинутої інженерної інфраструктури та транспортних комунікацій; потенційна здатність кадрів до висококваліфікованої та наукомісткої праці тощо.

Автор аналізує програму міжрегіонального та прикордонного співробітництва між Російською Федерацією та Україною на 2001-2007 рр., яка передбачає створення єврорегіону “Слобожанщина” у межах Бєлгородської (Росія) та Харківської (Україна) областей. На його думку, в перспективі до цього єврорегіону можливе приєднання районів інших прилеглих областей - Сумської, Полтавської та Луганської (Україна) та Курської, Воронезької (Росія), які поєднані давніми економічними та культурними зв'язками, входили до єдиної історичної області - Слобідської України.

У роботі критично оцінено діяльність Карпатського єврорегіону. Дисертант пропонує на базі Карпатського єврорегіону створити єврорегіон Сян (Галицький) за участю Львівської області (Україна) та Підкарпатського воєводства (Польща). Сильними сторонами такого утворення є культурна та мовна подібність, свобода співробітництва регіональної та центральної влади. До слабких сторін можна віднести деформовану структуру сільського господарства, застарілу структуру промисловості, надмірну нерівність у розподілі доходів в Україні.

Програма подальшого розвитку транскордонних регіонів, на думку дисертанта, має містити широкий спектр важливих питань, зокрема передбачати інвестиції в модернізацію транспортної мережі, розвиток промисловості і сільського господарства, створення нових робочих місць тощо.

Висновки

траскордонний економічний інтеграційний

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка виявляється в з'ясуванні основних передумов та чинників розвитку транскордонного співробітництва українських прикордонних регіонів як важливої форми входження України в єдиний європейський економічний простір.

1. В економічній теорії точиться гостра полеміка з приводу причин і наслідків участі країни у міжнародних економічних відносинах. Більшість економістів уважають, що існують незаперечні докази того, що вільна торгівля і відкритість економіки загалом веде до економічного зростання. Дослідження розвитку країн з перехідною економікою показує, що ті з них, які проводять відкриту економічну політику, демонструють вищі темпи економічного зростання порівняно з тими, що покладаються на обмеження імпорту для захисту національної економіки. Взаємовигідні спеціалізація і торгівля між країнами можливі доти, доки внутрішня альтернативна вартість виробництва будь-яких благ є різною.

2. Міжнародна економічна інтеграція зближує національні економіки, виникають глибокі зв'язки між ними, що веде до створення так званих великих регіонів як сукупності сусідніх держав, пов'язаних міжнародним поділом праці. Водночас формуються “малі” регіони як цілісна частина території держави, що підтримують і розвивають активні економічні стосунки з малими регіонами інших держав. На цій підставі виокремлено три рівні просторової інтеграції - макро-, мезо- та мікроінтегральну. Транскордонне співробітництво розглядаємо як мезорегіональний рівень міжнародної економічної інтеграції.

3. Транскордонний регіон доцільно трактувати як сукупність суміжних прикордонних регіонів сусідніх держав, тоді як прикордонний регіон - відокремлену територію однієї держави, що межує з іншою. Основна відмінність між прикордонним та транскордонним співробітництвом полягає в тому, що, по-перше, прикордонне співробітництво відбиває співпрацю прикордонного регіону з будь-яким регіоном іншої держави, тоді як транскордонне - лише суміжних регіонів. По-друге, прикордонне співробітництво в деяких випадках відображає співпрацю між окремими територіями (містами, селищами та ін.), які не є регіонами, а тому його не завжди можна тлумачити як міжрегіональне співробітництво. Транскордонне співробітництво завжди є формою міжрегіональної співпраці.

4. Транскордонне співробітництво, на думку дисертанта, є спільною соціально-еколого-економічною, політичною та гуманітарною співпрацею прилеглих прикордонних регіонів суміжних держав. Передумовами розвитку транскордонних інтеграційних процесів є відповідні: природно-ресурсний потенціал регіонів, стан у них екології, економічний і трудовий потенціал, рівень розвитку інфраструктури, узгоджена нормативно-правова база, мовна, релігійна, культурна подібність. Важливим чинником розвитку транскордонного співробітництва нині стають науково-технічні досягнення регіонів, їхня спеціалізація на прогресивній техніці та наукомістких технологіях.

5. Розвиток прикордонної регіональної кооперації як складової інтеграційних процесів передбачає делегування більших повноважень адміністративним територіям, що дасть змогу оперативніше реагувати на потреби цих територій, в тому числі у межах відповідного транскордонного об'єднання. Ефективність співробітництва в рамках єврорегіону забезпечується, при умові послідовної реалізації принципу інтеграції держав, через інтеграцію регіонів, а не навпаки. Отже, необхідно створити середовище, в якому пріоритет повинен надаватися реалізації регіональних інтересів. При цьому інтереси держави реалізуються не прямо, а опосередковано, через реалізацію інтересів прикордонних регіонів.

6. Досвід транскордонних об'єднань Західної та Центрально-Східної Європи свідчить про ефективність транскордонної форми співпраці для подальшого поглиблення загальноєвропейської інтеграції. Нижчі форми інтеграції прискорюють розвиток вищих. Транскордонне співробітництво є одним із пріоритетних напрямів розвитку європейської інтеграції, бо сприяє підвищенню рівня зайнятості населення прикордонних регіонів, збільшенню обсягів експортно-імпортних операцій, пожвавлює розвиток дрібного бізнесу та прискорює міждержавну економічну інтеграцію. Формування транспортної та фінансової інфраструктури прикордонних і транскордонних регіонів сприяють формуванню “Європи без кордонів”.

7. Для прискорення розвитку транскордонного співробітництва необхідна, на думку дисертанта, добре продумана регіональна політика, яка враховує особливості регіонів. Створення на прикордонних територіях України єврорегіонів сприяє налагодженню добросусідських господарських відносин з прилеглими територіями сусідніх держав та розвиткові прикордонних територій, які нерідко відстають в економічному розвиткові від центральної частини країни. Транскордонне співробітництво Волинської області з регіонами сусідніх держав позитивно впливає на якісні та кількісні показники розвитку в області малого бізнесу, підвищує рівень добробуту населення, збільшує обсяги залучення прямих іноземних інвестицій. Після вступу Польщі до ЄС характер транскордонного співробітництва Волинської області в рамках Єврорегіону „Буг” у короткостроковій перспективі пригальмується. Проте у довгостроковій - ми плануємо підвищення ефективності транскордонного співробітництва, що проявиться у розвитку валютно-фінансової інтеграції прикордонних регіонів Польщі та України, збільшенні обсягів капіталовкладень в економіку Волинської області, розвитком сфери туризму, відпочинку, оздоровлення та гуманітарного співробітництва. Наявний потенціал прикордонних регіонів України використовується недостатньо. Зокрема, повністю відсутня транскордонна співпраця східних територій України з сусідніми областями Росії. Східні прикордонні регіони України характеризуються високими показниками СЕЕ розвитку, проте допоки не беруть участі у транскордонному співробітництві. Це частково пояснюється стратегічною спрямованістю України на співпрацю із європейськими країнами, а отже і на подальший вступ до ЄС. Доцільно також поглиблювати економічні зв'язки у межах сформованого Карпатського єврорегіону.

Література

1. Федосова О.А. Діяльність транскордонних об'єднань в Україні // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Вип.ХХІХ. В 2-х т. / НАН України. Ін-т регіональних досліджень. Редкол.: відповідальний редактор М.І. Долішній. - Львів-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин.держ.ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. - Т.1. С.216 -221.

2. Федосова О.А. Проблеми становлення транскордонного співробітництва між Україною та Польщею // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Логістика. - Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”. - 2001. № 424. - С. 361 - 366.

3. Федосова О.А. Соціально-економічний розвиток транскордонного регіону (на прикладі Волинської області) // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Економічні проблеми розвитку виробництва регіону (Щорічник наукових праць). Випуск ХХХІ /НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відповідальний редактор академік М.І. Долішній. - Львів, 2001. - С. 149- 152.

4. Федосова О.А. Транскордонне співробітництво як форма розвитку Європейської інтеграції // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Серія “Ринкова трансформація економіки”. Випуск VII: Збірник наукових праць. - Луцьк: Надстир'я, 2001. -С. 87-94.

5. Федосова О.А. Відтворення трудових ресурсів у прикордонних регіонах // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Серія “Зайнятість, праця та соціальна інфраструктура”. Випуск VIII. № 3: Збірник наукових праць. - Луцьк: Надстир'я, 2002. - С.143-147.

Размещено на Allbest.ru