Соціально-економічна інфраструктура як фактор зростання трансформаційної економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

науково-дослідний фінансовий інститут

при міністерстві фінансів україни

УДК 330.111.66:330.354

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ІНФРАСТРУКТУРА ЯК ФАКТОР ЗРОСТАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

08.01.01 - економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ЦИПЛІЦЬКА Олена Олександрівна

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії та економетрії Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили.

Науковий керівник:кандидат економічних наук, доцент Верланов Юрій Юрійович, Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, декан факультету економічних наук

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор Гриценко Андрій Андрійович, Інститут економічного прогнозування НАН України, завідуючий відділом економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент Іванова Наталія Юріївна, Національний університет „Києво-Могилянська академія”, доцент кафедри економічної теорії

Провідна організація:Об'єднаний інститут економіки НАН України, відділ економічної теорії і методології досліджень (м. Київ)

Захист відбудеться „7” червня 2005 року о 16⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.853.01 у Науково-дослідному фінансовому інституті при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, кімната 221.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28.

Автореферат розіслано „5”травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиС.С.Гасанов

інфраструктура економічний трансформація

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом останніх років вітчизняна економіка демонструє доволі значні темпи економічного зростання. Попри позитивні наслідки, що проявляються у підвищенні добробуту населення, активізації матеріального виробництва та інших секторів господарського комплексу, можна побачити й деякі особливі результати економічних змін. Серед них значна нерівномірність у доходах населення, невисокий ступінь переробки продукції, що експортується, повільний розвиток ринкових інститутів тощо. Це значною мірою свідчить про невідповідну якість економічного зростання.

Підтримка досягнутих темпів економічного зростання в довгостроковій перспективі та одночасне їх забезпечення на нових якісних засадах потребує уваги не лише до традиційно визнаних чинників, таких, як лібералізація економіки, інституційні зрушення, технологічні зміни, розвиток людського капіталу. Особливе значення має формування певної бази економічного зростання, якою в економічній системі виступає соціально-економічна інфраструктура.

Недостатній розвиток соціально-економічної інфраструктури в Україні не дозволяє повною мірою реалізувати її потенціал в економічному зростанні. Тому постає важливим і актуальним дослідження проблем розвитку соціально-економічної інфраструктури, зокрема з метою вдосконалення політики державного регулювання інфраструктурних галузей, особливо його фінансової та інституційної складових.

В економічній літературі проблеми розвитку соціально-економічної інфраструктури та її регулювання знайшли відображення в роботах Н.Алимова, Ю.Бажала, В.Базилевича, П.Бєлєнького, В.Бодрова, В.Важеніна, А.Величко, Ю.Верланова, О.Гаврилюка, В.Гейця, А.Гриценка, Б.Додонова, В.Думи, Б.Заболоцького, Н.Іванової, Н.Каменевої, В.Кудряшова, Д.Львова, Д.Полозенка, А.Ревенка, Є.Синельник, В.Соболєва, С.Соколенка, Б.Хомелянського та інших.

Значний внесок в теоретичні та практичні дослідження впливу інфраструктури на стан економіки зробили такі вчені, як Ф.Агійон, Д.Ашауер, Д.Біль, Дж.Ван Дайн, Е.Гремліч, Д.Каннінг, А.Маннел, Дж.Мілль, Е.Савас, А.Сміт, Дж.Стігліц, Д.Хольц-Ікін, Х.Хіршхаузен та інші.

Публікації з проблем політики реформування інфраструктури в країнах з перехідними економіками та такими, що розвиваються, належать економістам А.Величко, Ф.Грею, А.Естаче, Т.Ірвіну, І.Каленюк, В.Кислому, М.Клейну, П.Ковалю, Г.Крамаренко, Г.Онищуку, К.Ромеро, Т.Романовій, О.Рябченко, У.Сміту, О.Чісарі, В.Шульцевій, І.Шутову тощо.

Незважаючи на значний досвід наукових пошуків, економісти й досі не дійшли єдиного висновку щодо впливу соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання, що підтверджувався б емпірично. Дослідження не повною мірою відображають проблематику формування бюджетно-фінансової політики для економік, що перейшли від командно-адміністративної до системи ринкового господарювання. Незначна кількість робіт, що присвячені впливу інфраструктури на економічне зростання в умовах системної трансформації, дає лише фрагментарні уявлення про місце соціально-економічної інфраструктури в процесі перетворень.

Таким чином, теоретичні дослідження соціально-економічної інфраструктури країни в контексті сучасних тенденцій розвитку економіки, а також закономірностей взаємодії елементів економічної системи з інфраструктурною складовою являються досить актуальними, оскільки вони створюють грунт для формування ефективної державної політики економічного зростання країни.

Звязок роботи з науковими планами. Дисертаційна робота є складовою частиною наукового дослідження “Фактори економічного розвитку в трансформаційній економіці” (номер державної реєстрації 0103V004007), що виконується на кафедрі економічної теорії та економетрії Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П.Могили. У визначенні факторів економічного розвитку дисертантом обґрунтовано роль соціально-економічної інфраструктури в забезпеченні економічного зростання та надано рекомендації щодо вдосконалення бюджетно-фінансової політики її розвитку.

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні місця соціально-економічної інфраструктури в економічному зростанні, виявленні основних механізмів державного регулювання, спрямованих на розвиток соціально-економічної інфраструктури як фактора економічного зростання, розробці пропозицій щодо вдосконалення державної економічної політики в сфері формування сучасної соціально-економічної інфраструктури в Україні.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувались наступні задачі:

- розкриття сутності “соціально-економічної інфраструктури” та “інфраструктурного потенціалу” як категорій економічної теорії;

- виявлення основних тенденцій та факторів розвитку соціально-економічної інфраструктури на сучасному етапі трансформації економіки України;

- дослідження передавального механізму впливу заходів державної бюджетно-фінансової політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання;

- розробка та емпірична перевірка теоретичної моделі впливу соціально-економічної інфраструктури на зростання економіки;

- обґрунтування пріоритетів економічної політики в галузях соціально-економічної інфраструктури;

- виявлення особливостей реалізації принципів бюджетно-фінансової політики в трансформаційній економіці як складової державного регулювання розвитку соціально-економічної інфраструктури;

- розробка рекомендацій щодо вдосконалення державного фінансового та організаційно-інституційного механізмів стимулювання розвитку соціально-економічної інфраструктури в Україні.

Обєкт, предмет та методи дослідження. Об'єктом дослідження виступають стан, тенденції та фактори розвитку соціально-економічної інфраструктури в трансформаційних економіках. Предметом дослідження є соціально-економічна інфраструктура як фактор економічного зростання, фінансовий та організаційно-економічний механізми її розвитку.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну базу дослідження становили фундаментальні положення загальної економічної теорії, сучасні теорії перехідної економіки, державних фінансів, а також загальні наукові та спеціальні методи пізнання економічних явищ. В процесі дослідження використані дані і висновки монографічних досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених і періодичних видань з питань становлення, формування, розвитку соціально-економічної інфраструктури та її впливу на економічне зростання.

Методи наукової абстракції, аналізу та синтезу застосовані для поглиблення розуміння сутності категорії соціально-економічної інфраструктури. Уточнення факторів розвитку інфраструктури та конкретизація форм її впливу на економічне зростання здійснено за допомогою методів єдності історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного. Методи економетричного аналізу та системно-структурний підхід використано при обґрунтуванні впливу соціально-економічної інфраструктури на зростання трансформаційних економік. Узагальнення світового досвіду з розв'язання проблем щодо реформування інфраструктурних галузей та визначення основних напрямків його адаптації у сучасних умовах України здійснено на основі методів абстрагування, єдності історичного та логічного, аналізу та синтезу. Доцільність реалізації фінансового механізму державної політики в галузях соціально-економічної інфраструктури обґрунтовано за допомогою методів спостереження, порівняння, індукції та дедукції.

Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно-правові акти з питань державного регулювання галузей інфраструктури, статистичні матеріали Держкомстату України, статистичні дані Європейського банку реконструкції та розвитку, бази даних Світового банку та інших міжнародних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі дослідження отримано наступні результати, які складають його наукову новизну:

вперше:

- досліджено категорію соціально-економічної інфраструктури та застосовано в макроекономічному аналізі економік перехідного періоду, що здійснювався в контексті впливу інфраструктури на економічне зростання;

- побудовано модель впливу соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання на основі модифікованої функції Кобба-Дугласа для трансформаційних країн. Виявлено міру впливу соціально-економічної інфраструктури на валовий внутрішній продукт на одну особу: зростання інфраструктурного потенціалу на 1% спричиняє підвищення ВВП на одну особу на 1,5-1,8% за умови припущення про існування трьох факторів виробництва - робочої сили, капіталу та соціально-економічної інфраструктури;

дістало подальший розвиток:

- теоретичне обґрунтування сутності категорії “соціально-економічна інфраструктура” як окремої підсистеми господарського комплексу, що забезпечує ефективність виробництва, розподілу, обміну та споживання за рахунок зниження трансакційних витрат та регулює відносини між суб'єктами господарювання;

- обґрунтування передавального механізму, через який заходи бюджетно-фінансової політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури здійснюють вплив на економічне зростання. Виявлено основні напрями дії фінансового забезпечення на формування інфраструктурного потенціалу, який, в свою чергу, стимулює економічне зростання;

- визначення основних напрямів державного регулювання соціально-економічної інфраструктури, що ґрунтуються на досвіді зарубіжних країн та враховують особливості вітчизняної економіки. Серед них: заснування інституту партнерства між державою та приватними агентами, поглиблення бюджетної децентралізації, розширення конкуренції, збільшення обсягів фінансування освіти та охорони здоров'я;

удосконалено:

- методологію оцінки впливу соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання в умовах трансформації, що знайшло відображення у використанні методу головних компонент, який дозволяє сформувати інтегральний показник стану соціально-економічної інфраструктури;

- визначення поняття „інфраструктурний потенціал”, як сукупності кадрових, матеріально-технічних, інформаційних та організаційних ресурсів, призначених для забезпечення господарської діяльності економічних агентів;

- комплекс інструментів та важелів бюджетно-фінансової політики, що реалізуються через фінансовий та організаційно-інституційний механізми забезпечення соціально-економічної інфраструктури. Вони включають створення інституту, який здійснює координацію інвестиційної політики в галузях соціально-економічної інфраструктури, використання державних гарантій, пільгових кредитів та спільного з приватними агентами фінансування, запровадження системи контрактів між підприємствами, закладами та споживачами, що має гарантувати відповідну якість послуг за даною ціною.

Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні та методологічні висновки щодо напрямів державного регулювання розвитку інфраструктури використані в окремих положеннях “Програми соціального і економічного розвитку м. Миколаєва на 2004 рік” (довідка № 4692/20/04 від 28.12.2004). Результати дослідження теоретично пояснюють та емпірично обґрунтовують особливості економічного зростання та розвитку в економіці України. Відтак, вони використані у викладанні курсів “Економічна теорія”, “Політекономія”, „Макроекономіка”, „Мікроекономіка”, “Державне регулювання економіки” (акт № 7/2/41 від 20.12.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були викладені на 11 конференціях: Шостій щорічній міжнародній науковій конференції EERC “The Economic Transition of Ukraine” (м. Київ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції „Фінансово-економічні аспекти розвитку країн з перехідною економікою” (м. Миколаїв, 2002); Щорічних науково-методичних конференціях “Могилянські читання - 2002”, “Могилянські читання - 2003” (м. Миколаїв, 2002, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Внесок академіка В.І.Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил” (м. Київ, 2003); V Міжнародній конференції молодих вчених “Глобалізація як джерело конкуренції, конфліктів та можливостей” (м. Миколаїв-Очаків, 2003), Науковій конференції, присвяченій пам'яті В.І.Вернадського “Проблеми та шляхи оптимізації економічних та екологічних взаємовідносин у сталому розвитку Причорноморського регіону” (м. Миколаїв, 2003), Міжнародній конференції “Дні науки НаУКМА” (м. Київ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Інвестиційні стратегії сталого розвитку” (м. Дніпропетровськ, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції „Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів” (м. Запоріжжя, 2004), Першій міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу - 2004” (м. Дніпропетровськ, 2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 статей загальним обсягом в 2,1 д.а., з них 5 у наукових фахових виданнях України обсягом 1,9 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації містить 186 сторінок машинописного тексту, 17 таблиць, 11 рисунків, список літературних джерел із 179 найменувань, а також 5 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі „Теоретичні основи дослідження соціально-економічної інфраструктури та її ролі в трансформаційній економіці” розкрито сутність категорії „соціально-економічна інфраструктура”, оцінено стан розвитку інфраструктури в Україні, розглянуто основні фактори її розвитку, представлено напрямки взаємозв'язку між соціально-економічною інфраструктурою та економічним зростанням, систематизовано та проаналізовано основні теорії та підходи до вивчення впливу інфраструктури на зростання економіки.

Категорія інфраструктури внаслідок розвитку економічної науки, структурних зрушень у галузях економіки, також піддається змінам, які викликають її різне тлумачення. Так само й уявлення про категорію соціально-економічної інфраструктури трансформується у зв'язку із зростанням її ролі в розвитку економіки. Сучасне уявлення про соціально-економічну інфраструктуру розкривається через її визначення як окремої підсистеми народного господарства, що забезпечує ефективність виробництва, розподілу, обміну та споживання за рахунок зниження трансакційних витрат та регулює відносини між суб'єктами господарювання.

Зміст категорії соціально-економічної інфраструктури уточнювався через характеристику видів економічної діяльності, для чого застосовувалося три основі класифікаційні ознаки: функціональні особливості, умови функціонування суспільного виробництва, взаємодія з елементами економічної системи. Таким чином, до соціально-економічної інфраструктури віднесено транспорт, зв'язок, житлово-комунальні послуги (водо-, газо- та енергопостачання), охорону здоров'я, освіту та науку.

Принципи організації соціально-економічної інфраструктури в трансформаційній економіці обумовлюються її характеристиками і функціями. Елементи інфраструктури поділяються на мережні та дискретні, розвиваються у тісному взаємозв'язку та взаємоєдності, виконують спільні функції: інтегруючу, регулюючу, забезпечення. Це обумовлює зростання ролі соціально-економічної інфраструктури в економіці, що розкривається через поняття „інфраструктурний потенціал” як сукупність кадрових, матеріально-технічних, інформаційних та організаційних ресурсів, призначених для забезпечення господарської діяльності економічних агентів. Дослідження інфраструктурного потенціалу країни дає змогу оцінити можливості елементів соціально-економічної інфраструктури забезпечувати економічне зростання.

В свою чергу, розвиток соціально-економічної інфраструктури в трансформаційній економіці піддається впливу ряду факторів. Вони подаються в дослідженні як параметри інфраструктурної підсистеми, що викликають її кількісні та якісні зміни, виражають внутрішні та зовнішні зв'язки, призводять до її перетворень. Основними серед цих факторів є інновації, обсяги фінансування інфраструктури, державний чи ринковий механізм регулювання, рівень децентралізації, законодавча база, соціокультурний чинник.

Проведений аналіз показав, що, по-перше, стан соціально-економічної інфраструктури формується під впливом системи виявлених факторів розвитку. По-друге, ситуація в її галузях покращується разом із підвищенням темпів економічного зростання.

Для оцінки тенденцій та ступеня розвитку соціально-економічної інфраструктури розроблено систему показників, що дають змогу встановити, які з її елементів на даний момент уособлюють найбільший потенціал у забезпеченні економічного зростання, та визначити характер її структурних перетворень. До кола таких показників віднесено структуру послуг соціально-економічної інфраструктури, рівень технологій, що використовується при їх виробництві, а також обсяги фінансування через приватні інвестиції, що вказує на привабливість тієї чи іншої галузі.

Взаємозв'язок між соціально-економічною інфраструктурою та економічним зростанням має прояв в двох основних напрямках: по-перше, як вплив економічного зростання на стан інфраструктури через фінансово-бюджетну політику; по-друге, як вплив соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання, що здійснюється через систему каналів.

Взаємодія фінансування соціально-економічної інфраструктури та економічного зростання забезпечується через передавальний механізм, що передбачає використання двох основних джерел: державних витрат, які можуть бути неефективними в накопиченні інфраструктурного потенціалу, та приватних інвестицій, що за інших рівних умов є ефективними.

Вплив соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання здійснюється через зниження трансакційних витрат. Механізм такого впливу реалізується через такі три канали, як розширення ринків збуту, прискорення обігу капіталу та покращення якості вхідних ресурсів. Вони, відповідно, можуть взаємодіяти між собою, що забезпечує додаткові синергетичні ефекти.

Дія передавального механізму має зворотний характер: економічне зростання призводить до наповнення бюджету та отримання прибутків господарюючими суб'єктами. Це забезпечує формування інвестиційних ресурсів, які спрямовуються до соціально-економічної інфраструктури. Загальну схему дії передавального механізму представлено на рис. 1.

Вплив соціально-економічної інфраструктури на зниження трансакційних витрат може мати прямий та непрямий характер. Зокрема, пряма дія відноситься до таких її елементів, як телекомунікації, транспорт, освіта, фінансові інститути, які знижують витрати пошуку інформації, ведення переговорів і укладання контрактів, витрати вимірювання, специфікації та захисту прав власності, витрати опортуністичної поведінки. Непрямий вплив здійснюється через освіту, охорону здоров'я, культуру, зв'язок, транспорт тощо.

В ході дослідження на основі проведеного кореляційного аналізу виявлено високу щільність взаємозв'язку між економічним зростанням та інфраструктурою. Розрахований коефіцієнт кореляції дорівнює 0,78.



Рис. 1. Передавальний механізм фінансування соціально-економічної інфраструктури

Аналіз впливу економічного зростання на інфраструктуру є в цілому традиційним і тому не викликає складнощів. Натомість дослідження іншого напрямку взаємозв'язку демонструють чисельні наукові підходи та теоретичні концепції, що використовувалися в спробах визначити роль інфраструктури в економічному зростанні.

З огляду на це формування методологічної основи роботи передбачає вибір: а) наукового напрямку, в рамках якого мають бути зроблені припущення; б) моделі, яка пристосована до завдань дослідження (модель Кобба-Дугласа, модель Солоу, моделі ендогенного росту, моделі монополістичної конкуренції тощо); в) методу аналізу моделі - математичного, статистичного та економетричного (для виявлення емпіричного підтвердження гіпотез, що висуваються); г) показників: натуральних чи вартісних, що складають структуру моделі.

Аналіз наукових публікацій щодо впливу інфраструктури на економічне зростання показав, що вони демонструють неоднозначні результати моделювання. Це не дозволяє використовувати їх для формування обґрунтованих політичних рекомендацій. Для уникнення цього недоліку важливо більш щільно пов'язувати теоретичну конструкцію моделі з методами емпіричного аналізу. Проблема дослідження впливу інфраструктурного потенціалу на економічне зростання з теоретичної точки зору найкраще вирішується в руслі інституціоналізму, оскільки саме перетворення інститутів, що пов'язано із зміною обсягів трансакційних витрат в економіці, займає основне місце в процесах трансформації постсоціалістичних економік.

Теоретичним підґрунтям емпіричного аналізу впливу інфраструктури обрано виробничу функцію Кобба-Дугласа як таку, що за умов використання системи обмежувальних припущень може бути застосована для моделювання трансформаційної економіки.

На основі статистичних даних по трансформаційним економікам було здійснено емпіричне тестування прямої дії передавального механізму. Для емпіричної перевірки результатів моделювання застосовано модифіковану виробничу функцію Кобба-Дугласа, в якій використано три фактори, що мають визначати обсяги випуску: капітал, робоча сила та інфраструктура.

У загальній формі модель виглядає як:

де Y - обсяг випуску; A - загальний фактор продуктивності наявної технології; б, в, г - частки капіталу, праці та інфраструктури у випуску; К, L, Inf - відповідно, капітал, робоча сила та інфраструктура.

Соціально-економічну інфраструктуру описано в моделі інтегральним показником, який розраховано методом головних компонент.

Результати моделювання представлено чотирма регресійними рівняннями для кожного з періодів, що аналізувалися:

2000 рік:

2001 рік:

2002 рік:

2003 рік:

Отримані значення параметрів модифікованої моделі Кобба-Дугласа дають можливість оцінити еластичність валового внутрішнього продукту за кожним з факторів. Еластичність демонструють коефіцієнти при логарифмованих значеннях капіталу, праці та інфраструктури. Так, в 2000 році при зростанні обсягу капіталу на 1% зростання ВВП на одну особу буде становити 0,56%. Підвищення значення інфраструктурного потенціалу на 1% передбачає зростання ВВП на 1,62%. Фактор „робоча сила” демонструє переважно від'ємне значення коефіцієнта. Це пояснюється тим, що в межах обраного інтервалу значень вихідних даних його вплив на обсяги виробництва значно менший, ніж вплив інших факторів. Крім того, це свідчить, що рівень застосовуваних технологій не дозволить вирішувати проблему підвищення обсягів виробництва ВВП лише за рахунок залучення додаткових ресурсів робочої сили.

В 2001 році зростання ВВП на одну особу забезпечується вищою еластичністю інфраструктури - 1,54%, інші фактори роблять внесок у виробництво менше 1%. В 2002 році спостерігаються схожі із попереднім роком результати. Еластичність ВВП на одну особу за інфраструктурою - 1,13%. В 2003 році частка вартості ВВП, утвореної робочою силою становить 0,80%, капіталом - 0,30% при зростанні їх на 1%. Внесок інфраструктури складає 1,81%, що на 0,68% вище порівняно з попереднім роком.

На основі кореляційного аналізу визначено, що серед розрахованих головних компонент елементів соціально-економічної інфраструктури (освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, транспорт і телекомунікації) з економічним зростанням найбільше пов'язані охорона здоров'я, телекомунікації та житлово-комунальне господарство. Коефіцієнти кореляції по роках наведено в табл. 1.

Таблиця 1 Результати аналізу взаємозв'язку соціально-економічної інфраструктури та ВВП на одну особу

Назва головної компоненти	Коефіцієнти кореляції ri (0 < r < 1)
	2000	2001	2002	2003
Освіта	0,16	0,17	0,17	0,17
Охорона здоров'я	0,71	0,71	0,75	0,74
Житлово-комунальне господарство	0,63	0,63	0,63	0,63
Транспорт	-0,29	-0,30	-0,32	-0,32
Телекомунікації	0,88	0,87	0,88	0,87
Інфраструктура в цілому (інтегральний показник)	0,84	0,84	0,84	0,85

Примітка: значення показників інфраструктури взято за 2000 рік, ВВП на одну особу - за період 2000-2003 роки

Вплив освіти в економіці проявляється не безпосередньо, а через людський капітал, який вважається фактором виробництва за теорією ендогенного росту. Його не було включено до моделі. Це певною мірою пояснює низький коефіцієнт кореляції між освітою та ВВП на одну особу.

Як видно з табл.1 щільність зв'язку між транспортною інфраструктурою та економічним зростанням характеризується від'ємним коефіцієнтом. Це пояснюється меншою мірою тим, що з дотрансформаційних часів накопичений транспортний потенціал було вичерпано. Отже, протягом досліджуваного періоду економічне зростання в цих країнах мало інші джерела, ніж розвиток транспортної інфраструктури.

Результати дослідження дають загальне уявлення про вплив накопиченого на 2000 рік інфраструктурного потенціалу на економічне зростання, вираженого як валовий внутрішній продукт на одну особу.

У другому розділі „Вдосконалення державного регулювання розвитку соціально-економічної інфраструктури для забезпечення економічного зростання” проаналізовано світовий досвід державного регулювання інфраструктури, на основі чого визначено пріоритетні напрями вдосконалення системи державного регулювання в Україні, зокрема, розглянуто принципи бюджетно-фінансового регулювання, шляхи вдосконалення фінансового та організаційно-інституційного механізмів забезпечення соціально-економічної інфраструктури.

Історичний досвід свідчить, що проведення реформ в системі державного регулювання, як правило, не призводить до очікуваних результатів змін. Втім, аналіз досвіду державного регулювання соціально-економічної інфраструктури в країнах світу дозволяє оцінити та обрати ті методи перетворень, що переважно забезпечують накопичення інфраструктурного потенціалу та економічне зростання.

Економічний розвиток країн світу відбувається під впливом глобалізації, що завдяки вільному руху капіталів розширює участь приватного сектору у фінансуванні діяльності підприємств інфраструктури. Це передбачає використання таких інструментів як концесія, оренда, контракти на управління тощо.

Негативні наслідки реформ, що проводилися в країнах світу в галузях соціально-економічної інфраструктури мали місце внаслідок таких причин, як недостатність інформаційного забезпечення; недооцінка чинників, що впливають на прибутковість проектів; недосконалість інструментів запровадження конкуренції; наявність політичного втручання.

Зважаючи на це, в процесі розробки пропозицій щодо державного регулювання соціально-економічної інфраструктури запропоновано ряд заходів, що спрямовані на досягнення успішних результатів участі приватного сектору в розвитку економічної інфраструктури за такими напрямами, як тарифне регулювання, забезпечення необхідною інформацією, зниження ступеня державного контролю, що сприятиме збільшенню потенційних вигод від участі приватних агентів, удосконалення законодавства.

Аналіз досвіду більшості країн світу доводить доцільність поглиблення децентралізації при виробленні інфраструктурних послуг, особливо в сфері житлово-комунального господарства, освіти і охорони здоров'я. Внаслідок децентралізації створюються умови для суттєвого зниження витрат на виробництво послуг. Необхідним для цього є взаємодія місцевих та центрального урядів в процесі формування та вирішення політичних, адміністративних та фінансових задач.

Проникнення приватних капіталів в сферу освіти та охорони здоров'я, як свідчить аналіз, не несе в собі значного позитивного ефекту, проте є необхідним для стимулювання конкуренції в цих галузях і забезпечення відповідної якості послуг.

Найбільш результативною у задоволенні потреб населення в послугах охорони здоров'я виявилась система державного медичного страхування, поряд з якою мають існувати приватні фонди медичного страхування.

У системі освіти зв'язок між фінансуванням та успішністю учнів та студентів виявився слабким. У проведеному аналізі успішність з'являється як результат відповідної якості освітніх послуг, під якою розуміється відповідність матеріально-технічного забезпечення навчання світовим стандартам освіти. Крім того, якість освітніх, а також і медичних послуг, значною мірою залежить від того, наскільки враховані особливості територіального, культурного та етнічного складу країни.

В ході дослідження було виявлено форми взаємозв'язку державного і приватного забезпечення елементів економічної інфраструктури в ході її історичного розвитку. Перша форма проявляється в якісних змінах інфраструктурного сектору по вісі „приватне забезпечення - державне забезпечення”. Вона зустрічається переважно в розвинутих країнах. Друга форма, зворотна, яку названо циклом „націоналізація - приватизація”, притаманна трансформаційним економікам та таким, що розвиваються. Її контекст передбачає скорочення прямої державної участі у забезпеченні соціально-економічної інфраструктури, що компенсується посиленням непрямих методів державного регулювання і розширенням суспільних інститутів контролю за діяльністю в цій сфері. Механізми непрямого державного регулювання розвитку соціально-економічної інфраструктури в деяких країнах світу реалізовувалися через єдиний регулюючий інститут, основним завданням якого була координація інвестиційної діяльності.

Сучасні пріоритети державного регулювання розвитку соціально-економічної інфраструктури, як визначено в процесі дослідження, полягають у заснуванні інституту партнерства державного і приватного сектора, поглибленні бюджетної децентралізації, вдосконаленні функцій та завдань регулюючих інститутів, поширенні конкурентних механізмів, зростанні обсягів фінансування елементів соціальної інфраструктури.

Реалізація цих пріоритетів тісно пов'язується з принципами використання фінансових ресурсів держави. Зокрема, до них відносяться:

- наукова обґрунтованість, що дозволяє передбачувати можливі наслідки дій держави в сфері бюджетних витрат та податкової політики;

- оптимальність, яка забезпечується таким співвідношенням фінансування в галузях соціально-економічної інфраструктури, що підтримує рівномірний її розвиток в довгостроковому періоді;

- ефективність, яка передбачає спрямування такого обсягу фінансових коштів, що забезпечить найкращий результат реформування галузей соціально-економічної інфраструктури;

- єдність і взаємозв'язок всіх заходів бюджетно-фінансової політики, що має ґрунтуватися на синтезі двох підходів - прямого фінансування галузей і непрямих заходів забезпечення соціально-економічної інфраструктури. Непряме регулювання передбачає застосування системи податкових пільг, позик і кредитів, інших важелів для створення економічно сприятливих умов для здійснення підприємницької діяльності;

- оптимальність сполучення ринкових і неринкових фінансових інструментів, що вимагає відповідного рівня розвитку фінансової інфраструктури економіки.

Оцінка стану фактичного фінансування соціально-економічної інфраструктури в Україні демонструє зростання в 2000-2002 роках інвестиційних витрат на програми та проекти розвитку. Бюджетні видатки на соціально-економічну інфраструктуру здійснюються за незмінного співвідношення у фінансуванні її галузей протягом 2003 - І півріччя 2004 років. Номінально вони зросли в середньому на 22-53% по різних галузях, однак суттєве реальне зростання має місце, вже починаючи з 1999 року: в середньому номінальні витрати на інфраструктуру зросли в 9,2 рази протягом 1999-2003 років, у той час як темпи інфляції за цей самий період склали лише 420%. За таких умов, однак, стан соціально-економічної інфраструктури не можна визнати як задовільний.

У зв'язку з цим необхідне посилення використання названих принципів бюджетно-фінансової політики в забезпеченні соціально-економічної інфраструктури, що матиме наслідком накопичення інфраструктурного потенціалу країни і сприятиме підтриманню стійких темпів економічного зростання. Це стає можливим за умови визначення раціонального співвідношення між реформами в галузях соціально-економічної інфраструктури та їх фінансовим забезпеченням, між існуючими принципами організації діяльності галузей інфраструктури та оновленням організаційно-інституційного механізму.

Організаційно-інституційний механізм забезпечення діяльності галузей соціально-економічної інфраструктури являє собою складну багатопланову і динамічну структуру, що складається з взаємопов'язаних ланок: правового забезпечення, інституційного забезпечення та їх взаємозв'язку.

У свою чергу фінансовий механізм розглядався як сукупність економіко-організаційних заходів, правових та економічних форм і методів управління фінансовою діяльністю держави, важелів та інструментів, що використовуються в процесі формування, розподілу й використання бюджетних та позабюджетних грошових ресурсів для задоволення потреб суспільства. В рамках даного уявлення про фінансовий механізм методами його реалізації постають планування (прогнозування), інвестування, кредитування, фінансування, ціноутворення, оподаткування, господарський розрахунок, фондоутворення.

З метою економії та підвищення ефективності бюджетних витрат фінансовий та організаційно-інституційний механізми забезпечення соціально-економічної інфраструктури в Україні мають бути реформовані через дві причини: 1) недостатність бюджетних коштів для розвитку окремих галузей соціально-економічної інфраструктури, особливо в сфері модернізації основних фондів, підвищення оплати праці тощо; 2) незабезпеченість пріоритетів економічної політики відповідними інститутами.

Рівномірність та пропорційність фінансування всіх галузей соціально-економічної інфраструктури може забезпечуватись переважно в довгостроковій перспективі. При цьому в короткостроковому періоді відбувається переважно пріоритетне, цільове фінансове забезпечення.

Суперечності, що виникають при запровадженні механізмів фінансування, між ефективністю та соціальною справедливістю, можуть бути розв'язані на основі балансування державної та приватної участі у забезпеченні соціально-економічної інфраструктури. В Україні на даному етапі трансформації економічної системи модель забезпечення має переходити до більш економічно ефективної, що зменшуватиме перерозподільчі можливості держави для забезпечення значного рівня соціальної справедливості. З іншого боку, для трансформаційної економіки наявність навіть мінімального рівня соціальної справедливості, зокрема, сильного соціального захисту, стимулює інтенсивний розвиток економіки.

Дотримання співвідношення принципів економічної ефективності та соціальної справедливості в сфері житлово-комунального господарства має бути покладено на регулюючий інститут, до функцій якого відносяться: збір інформації про підприємства житлово-комунального господарства, висунення пропозицій щодо залучення інвесторів, пошук інвесторів та представлення об'єктів на конкурси та аукціони, контроль дотриманням договірних умов інвесторами. Утворення такого інституту в кожному місті, області є можливим згідно Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, за яким сільські, селищні та міські ради можуть утворювати у разі необхідності органи та служби для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств. Координація багатьох питань стосовно ціноутворення, приватизації та фінансування об'єктів житлово-комунального господарства покладено на різні органи виконавчої влади: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Фонд держмайна, місцеві органи виконавчої влади тощо.

Взаємодія фінансового та організаційно-інституційного механізмів та їх вплив на розвиток соціально-економічної інфраструктури подана на рис.2.

В результаті аналізу доведено, що поліпшення функціонування фінансового та організаційно-інституційного механізмів може бути досягнуто за рахунок:

1) створення інституту, що має забезпечувати реалізацію декларованих пріоритетних напрямків бюджетно-фінансової політики в галузях соціально-економічної інфраструктури, зокрема, залучення інвестицій та створення для цього відповідних умов;

2) зміни функціонального призначення бюджетних коштів для фінансування проектів реформування економічної інфраструктури, що вивільнить кошти для забезпечення соціальної сфери - освіти, охорони здоров'я та соціального захисту;

3) впровадження системи державного медичного страхування населення, що наповнюватиме бюджет коштами для реконструкції державних лікувально-профілактичних закладів, сприятиме підвищенню якості послуг тощо;

4) утримання оптимального співвідношення економічної ефективності через приватне фінансування та соціальної справедливості через коригуюче фінансування державою;

5) впровадження системи контрактів між споживачами інфраструктурних послуг та їх виробниками для захисту прав обох сторін щодо тарифної політики, якості послуг, своєчасності оплати тощо.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 Фінансовий та організаційно-інституційний механізми забезпечення соціально-економічної інфраструктури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено розв'язання наукової задачі - виявлення факторів розвитку соціально-економічної інфраструктури в трансформаційній економіці та її впливу на економічне зростання, розробки практичних рекомендацій щодо бюджетно-фінансової політики в галузях соціально-економічної інфраструктури з метою досягнення економічного зростання. Проведене дослідження дозволяє зробити такі основні висновки і пропозиції теоретичного та науково-практичного спрямування:

1. В сучасній економічній теорії категорія „соціально-економічна інфраструктура” піддається трансформації разом із розвитком науки. З точки зору сучасного теоретичного підходу, вона являє собою одну з підсистем економічної системи, що забезпечує ефективність виробництва, розподілу, обміну та споживання за рахунок зниження трансакційних витрат та регулює відносини між суб'єктами господарювання. За даним визначенням, до соціально-економічної інфраструктури віднесено переважно такі галузі, що становлять предмет дослідження: транспорт, зв'язок, житлово-комунальні послуги (водо-, газо-, енергопостачання, збір та вивезення сміття), охорона здоров'я, освіта та наука тощо. Всі елементи інфраструктури мають спільні властивості та виконують такі функції, як регулювання, забезпечення та інтегральна.

Уточнено сутність поняття „інфраструктурний потенціал”, який являє собою сукупність кадрових, матеріально-технічних, інформаційних та організаційних ресурсів, що створюють умови для розширеного економічного відтворення та носять характер забезпечення діяльності економічних агентів. Інфраструктурний потенціал здатний накопичуватися в межах одного тривалого економічного циклу, чому має сприяти державна бюджетно-фінансова політика.

2. Основними факторами розвитку інфраструктури є інновації, обсяги фінансування інфраструктури, приватна чи державна форма забезпечення, рівень децентралізації, законодавча база та соціокультурний чинник. Вони, як параметри інфраструктурної підсистеми, викликають її кількісні та якісні зміни, виражають внутрішні та зовнішні зв'язки, призводять до її перетворень.

Аналіз розроблених показників ступеня розвитку соціально-економічної інфраструктури - структури послуг, рівня технологій, рівня фінансування свідчить, що: 1) телекомунікаційна галузь є найбільш привабливою з точки зору іноземних інвесторів та займає поряд з енергетикою найбільшу питому вагу у структурі інвестицій; 2) за структурою зайнятості лідирують торгівля та освіта, в цих же галузях використання трудових ресурсів переважає перед використанням матеріальних, що характеризує покращення якості послуг; 3) галузі, де застосовуються прогресивні технології, зокрема, транспорт і зв'язок, охорона здоров'я та торгівля, відображають зменшення використання робочої сили, інші характеризуються збільшенням використання робочої сили, що може свідчити як про відродження національного виробництва, так і про низький технологічний рівень його розвитку.

3. Основою формування уявлень про вплив соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання є передавальний механізм, який діє в двох напрямках і є замкнутим: фінансування соціально-економічної інфраструктури забезпечує економічне зростання, останнє викликає зростання інвестиційних видатків на її розвиток. Фінансування інфраструктури здійснюється з двох джерел: державні витрати, які в загальній тенденції можуть бути охарактеризовані як переважно неефективні в накопиченні інфраструктурного потенціалу, та приватні інвестиції.

Соціально-економічна інфраструктура впливає на економічне зростання через зниження трансакційних витрат. Механізм її впливу реалізується через три канали: розширення ринків збуту, прискорення обігу капіталу, покращення якості вхідних ресурсів. Відповідно, всі канали можуть взаємодіяти між собою.

4. На основі моделювання впливу соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання як фактору виробництва в трансформаційних економіках через використання модифікованої функції Кобба-Дугласа виявлено, що соціально-економічна інфраструктура спричиняє значний вплив на валовий внутрішній продукт на одну особу. Міра цього впливу коливається з 1,5 до 1,8% приросту ВВП на кожен процент приросту інфраструктурного потенціалу.

Розрахований інтегральний показник соціально-економічної інфраструктури через використання методу головних компонент дозволяє оцінити розмір накопиченого інфраструктурного потенціалу в країні, а також уникнути однобічного розгляду впливу соціально-економічної інфраструктури через показник розвитку окремої її галузі при розробці математичних моделей.

Серед розрахованих показників стану елементів соціально-економічної інфраструктури (освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, транспорт і телекомунікації) найбільше пов'язані з економічним зростанням охорона здоров'я, телекомунікації та житлово-комунальне господарство.

5. На реформування соціально-економічної інфраструктури значним чином впливає глобалізація, яка завдяки вільному руху капіталів спричиняє розширення участі приватного сектору у фінансуванні діяльності підприємств інфраструктури. Недоліки реформ полягають у неврахуванні таких факторів, як: недостатність інформаційно-інституційного забезпечення, при реалізації проекту; недооцінка чинників, що впливають на прибутковість проектів; недосконалість інструментів запровадження конкуренції; наявність політичного втручання.

В результаті аналізу досвіду реформування соціально-економічної інфраструктури визначено сучасні пріоритети державного регулювання її розвитку, що полягають в співпраці державного і приватного сектору, бюджетній децентралізації, розширенні конкуренції, збільшенні обсягів фінансування освіти та охорони здоров'я, перетворенні регулюючих інститутів.

6. Принципи бюджетно-фінансової політики, яка має сприяти впровадженню пріоритетних напрямів регулювання, передбачають наукову обґрунтованість фінансування, оптимальність, ефективність, єдність і взаємозв'язок всіх заходів бюджетно-фінансової політики, оптимальність сполучення ринкових і неринкових фінансових інструментів.

7. Співвідношення економічної ефективності та соціальної справедливості, що має забезпечуватися політикою регулювання соціально-економічної інфраструктури в Україні та інших трансформаційних економіках на даному етапі розвитку, змінюється на користь поширення ринкових механізмів господарювання, що загалом сприяють підвищенню економічної ефективності господарського комплексу. Передбачається, що посилення ринкових механізмів регулювання економіки вимагає розширення участі приватного сектору в управлінні та фінансуванні інфраструктури за рахунок забезпечення відповідних умов державою.

8. Інтенсифікація дії передавального механізму впливу фінансування соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання може бути досягнута за рахунок використання комплексу інструментів та важелів економічної політики, що реалізуються через фінансовий та організаційно-інституційний механізми: створення регулюючого інституту, який реалізує окремі напрями інвестиційної політики в галузях соціально-економічної інфраструктури, державного і приватних фондів медичного страхування, державні гарантії, пільгові кредити та спільне фінансування з приватними агентами, запровадження системи угод між продавцями послуг соціально-економічної інфраструктури та покупцями.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Ципліцька О.О. Інфраструктура та економічне зростання: аспект федералізму // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип.6. Економічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 44-54

2. Ципліцька О.О. Вдосконалення фінансового механізму регулювання освіти та охорони здоров'я в Україні // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 30. Вип. 17. Економічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 45-52

3. Ципліцька О.О. Роль інвестицій в соціально-економічну інфраструктуру в підвищенні ефективності діяльності підприємств // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Вип.190: в 4 т. Том IV. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - С. 1105-1112.

4. Ципліцька О.О. Обґрунтування механізму впливу соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Вип. 195: в 4 т. Т.ІV. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - С. 914-920

5. Цыплицкая Е.А. Опыт реформирования социально-экономической инфраструктуры в странах мира // Культура народов Причерноморья. - № 50. Т.3. - июнь 2004 г. - С. 107-110

В інших виданнях:

6. Ципліцька О.О. Глобалізація та її вплив на фінансування соціальної інфраструктури в трансформаційних економіках // Глобалізація як джерело конкуренції, конфліктів та можливостей: Збірник матеріалів V Міжнародної конференції молодих вчених. 30-31 травня 2003. Миколаїв-Очаків: У 2 т. - Т.1. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2003. - С. 130-134

7. Ципліцька О.О. Вдосконалення фінансового механізму забезпечення соціально-економічної інфраструктури в Україні // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції „Науковий потенціал світу 2004”. Том 27. Державне регулювання економікою. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 56-58

АНОТАЦІЯ

Ципліцька О.О. Соціально-економічна інфраструктура як фактор зростання трансформаційної економіки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія. - Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню впливу соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання, визначенню напрямків реформування її галузей з метою накопичення інфраструктурного потенціалу для підтримки стійких темпів економічного зростання, вдосконаленню бюджетно-фінансової політики як основного фактору розвитку соціально-економічної інфраструктури.

Розкрито сутність категорій „соціально-економічна інфраструктура” та „інфраструктурний потенціал”, оцінено стан інфраструктури в Україні, розглянуто основні фактори її розвитку. Розглянуто передавальний механізм впливу фінансування соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання. Систематизовано та проаналізовано основні теорії та підходи до вивчення впливу інфраструктури на зростання національного доходу. Емпірично підтверджено наявність значного впливу соціально-економічної інфраструктури на величину валового внутрішнього продукту на одну особу на основі моделювання модифікованої функції Кобба-Дугласа для трансформаційних економік.

Визначено пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання в Україні. Розглянуто принципи запровадження бюджетно-фінансової політики забезпечення соціально-економічної інфраструктури в трансформаційних економіках. Запропоновано напрямки вдосконалення фінансового та організаційно-інституційного механізму забезпечення інфраструктури в Україні.

Ключові слова: соціально-економічна інфраструктура, економічне зростання, державне регулювання розвитку інфраструктури, фінансовий та організаційно-інституційний механізми.

АННОТАЦИЯ

Цыплицкая Е.А. Социально-экономическая инфраструктура как фактор роста трансформационной экономики Украины. - Рукопись.

...