Розвиток підприємництва у сучасних транзитивних економічних системах

Відтворення всієї системи інституційних відносин у підприємництві можливе лише у складі єдиного національного інституційно-відтворювального процесу. У тому числі й саме підприємництво набуває властивості відтворюватися лише за умови, коли воно послідовно вписується у відображену систему взаємодії елементів національного інституційного укладу.

Глибинне значення інституційного укладу полягає в тому, що реальне відтворення підприємництва не лише відповідає інституційному відтворенню й гармонізує з ним, а й стало детермінуючим чинником у розвитку кожного з його елементів -- завдяки своїй здатності мобілізовувати суспільні ресурси згідно з принципами раціональності й ефективності.

Інституційні умови підприємництва утворюють своєрідне легітимне тло, на якому відбуваються економічні й соціальні процеси, формуються ресурси й чинники виробництва. Вони визначають суспільний характер відносин між усіма суб'єктами ринкової економіки і спираються на систему відтворювальних відносин як на свій природний базис. Тому інституційні ресурси являють собою ресурсний потенціал відтворення підприємництва в умовах перехідної економіки.

Інституційні ресурси підприємництва за умов перехідної ринкової економіки включають: мету виробництва; форми власності на матеріальні й інтелектуальні умови виробництва, що визначають характер розподілу результатів виробництва; ступінь відкритості економіки; можливість реалізації принципу свободи підприємництва; розмір податкового тягаря; ступінь зрілості та якості економічних механізмів й інституційних чинників економіки; ступінь захищеності природи; рівень моральності та справедливості.

Найважливішими інституційними чинниками суспільного виробництва в умовах ринкової економіки є: капітал (штучний, природний, духовний, інституційний), багатство, робоча сила, підприємницька спроможність населення, природа, держава й наука.

Структурно-функціональний динамізм індустріального та постіндустріального суспільства вимагає мобільності й динамічності двох основних форм власності: приватної й державної, між якими існують різні форми власності. Оскільки в перехідній економіці однією з найважливіших передумов формування ринкового середовища є створення широкого прошарку власників засобів виробництва, то головна увага в процесі ринкових реформ поступово перемістилася на роздержавлення власності.

Приватизація передбачає трансформацію державної власності в приватну з метою забезпечення підвищення ефективності національної економіки. У цьому плані велике значення має відмова держави від права власності на державні підприємства й активи, передання на конкурсній і платній основі приватним компаніям прав на виробництво товарів і послуг.

Для раціонального підприємництва на ринку необхідно здійснити заходи щодо інформаційного, фінансового, юридичного, трудового, транспортного і складського забезпечення цього процесу. Отже, найважливішою умовою успішного функціонування ринку є формування й розвиток його інфраструктури, що забезпечує безперебійне просування товарів від виробників до споживачів. Поняття "ринкова інфраструктура" означає комплекс відповідних складових елементів, що обслуговують підприємництво на ринку. Вони утворюють внутрішню будову ринку і служать засобами підтримання у ньому комерційно-господарських відносин.

Підприємництво як процес завдяки своїй самодіяльній природі може відбуватися лише на засадах самоуправління. Воно відбувається у вигляді органічної взаємодії зовнішнього (інституційного) і внутрішнього середовища, яка забезпечується на основі принципів підприємницького самоуправління.

Основні умови самоуправління підприємництва: наявність прав власності на засоби виробництва, його продукт і дохід; наявність певної сукупності свобод і прав (вибір виду господарської діяльності, планування джерел фінансування, доступ до ресурсів, організація й управління, збут тощо), тобто економічна самостійність; наявність певного економічного середовища, яке забезпечувало б реалізацію перших двох умов -- ринково-конкурентний режим господарювання; наявність сприятливого психологічного клімату серед населення; правова захищеність підприємництва; державна підтримка підприємництва у галузі фінансового і матеріально-технічного забезпечення.

Головним принципом підприємницького самоуправління є принцип саморегулювання. Воно стає можливим, якщо підприємництво буде керуватися такими правилами: диктат споживача, контрактність, внутрішньофірмове планування, прогнозування, конкурентність, інноваційність, дотримання кодексу ділової культури.

Внутрішній економічний механізм підприємництва -- це система форм, методів і важелів використання економічних законів, розв'язання внутрішніх суперечностей підприємства як економічної системи, створення стимулів і механізму узгодження економічних інтересів колективів підрозділів, окремих працівників і підприємства в цілому з метою забезпечення виконання його місії і всебічного розвитку людини. Внутрішній економічний механізм підприємництва слід розглядати як складову ринкового механізму.

Сучасна держава -- це інституція, яка спрямовує свою діяльність на створення умов для підприємницької діяльності. Будь-який науково обґрунтований національний проект розвитку підприємництва вимагає різкого підвищення ролі держави як ключового інвестора. Тому в умовах ринкової економіки за державою зберігаються важливі прерогативи й повноваження з регулювання найважливіших сфер суспільного життя, у тому числі й економіки. Також держава проводить етичне виховання громадян, готує їх до цивілізованої економічної діяльності в жорстких умовах ринкових відносин, обмежує негативні і стимулює позитивні процеси у транзитивній економічній системі.

У четвертому розділі „Досвід постсоціалістичних країн з розвитку підприємництва” застосовано історичний підхід до визначення ефективності практичних заходів щодо становлення та розвитку підприємницького середовища у центральноєвропейських і сусідніх до України постсоціалістичних країнах. Дотримуючись рекомендацій міжнародних фінансових організацій, які наполягали на структурних перетвореннях, центральноєвропейські країни здійснили стабілізацію й інституційні завдання, і насамперед приватизацію, оскільки приватна власність була покладена в основу застосованої моделі ринкової економіки. Однак стартові умови і політична орієнтація уряду були різними. У Польщі відразу ж була використана шокова терапія, але через політичні умови постійно відкладалося розв'язання питання про масову приватизацію: реальні зміни відносин власності в колишньому державному секторі були досить повільними. У Чехословаччині шокова терапія була застосована тільки після тривалої підготовчої роботи, внаслідок чого стартові умови були кращими, ніж у Польщі. Починаючи з 1992 р. була успішно реалізована масова "ваучерна" приватизація. Угорщина з самого початку дотримувалася більш поступового підходу до стабілізації й приватизації, вибравши стандартні (західні) методи. У цих трьох країнах "мала" приватизація дрібних державних або кооперативних підприємств, особливо у роздрібній торгівлі, проводилася досить швидко й успішно, поряд з цим у сфері послуг спостерігалося вражаюче зростання нового приватного сектору.

Іншою спільною рисою переходу до ринку центральноєвропейських країн стало майже негайне руйнування вертикальної залежності підприємств, пов'язаних раніше "бюрократичною координацією", у прямій (Чехословаччина) або опосередкованій (Угорщина, Польща) формі. Однак з проринковими реформами у постсоціалістичних економіках почалася "постсоціалістична депресія" (або "трансформаційна рецесія"), яка ускладнювалася не прогнозованими раніше явищами, породженими "ефектом історичної обумовленості розвитку".

У процесі глобальної системної еволюції у всіх країнах виявився широкий спектр стійких тенденцій. Відбувається "самоорганізація" економічної системи, де перевлаштування або рекомбінація властивих їй організаційних або інституційних форм поєднується зі створенням абсолютно нових. Деякі з інституційних форм, що виникають, аналогічні тим, які спостерігаються й у капіталістичній економіці, інші ж мають специфічні постсоціалістичні риси. Виділені в роботі "хвилі" реформ не були строго послідовними. Вони частково накладалися одна на одну, а їх межі іноді важко було виявити через суперечності між реформаторськими силами, які виникали протягом усього процесу трансформації. Урядами країн не було вироблено послідовної доктрини реформ. Домінували прагматичні настрої, які, у разі їх застосування, часто приводили до потреби раціоналізації фактичних змін у випадку їх реформаторської неефективності.

Малі приватні підприємства, які, на думку реформаторських сил, є гарантією переходу до ринкової економіки, на практиці не стали реальними суб'єктами ринку, бо набули гібридних форм, часто успадкувавши аж ніяк не кращі соціалістичні зразки поведінки. Деякі з них згодом стануть реальними дійовими особами на ринку, інші зникнуть. Порівняльний інституційний та еволюційний аналіз різних видів зв'язків між власністю на капітал, управлінням і типами координації, що спостерігалися в історії західного капіталізму, у постсоціалістичних економіках ще має бути проведений.

У постсоціалістичних змішаних економіках, де "розмивання" кордонів власності -- загальна тенденція, важко говорити про "спорідненість" поміж формою власності і типом координації. Роздержавлення й "маркетизація" відбувалися набагато швидше, ніж приватизація. У реформованих соціалістичних економіках, таких, як у Польщі й Угорщині 80-х років, зміни в комплексі координаційних механізмів були значними, незважаючи на те, що зміни у формальній структурі власності здебільшого обмежувалися приватним або "колективним" секторами за межами державного сектору. Первинність специфікації прав власності в умовах переходу до "ринкової економіки", на якій наполягає теорія прав власності, на противагу, наприклад, стимулюванню конкуренції, поставлена під сумнів досвідом постсоціалістичної Центральної Європи. З цього не потрібно робити висновок, що можна нехтувати приватизацією в процесі переходу до капіталізму в його сучасних формах, але отриманий досвід змушує піддати переоцінці популярну ідею перших років трансформації, яка полягає в тому, що саме приватизація вирішує більшість проблем переходу до підприємницького самоуправління.

Здійснений аналіз ринкового реформування в Центральній Європі приводить до висновку, що специфічні особливості соціалістичних систем задаються інституційною базою -- комбінацією однопартійного режиму й пануванням державної власності. Як наслідок, руйнування соціалістичної інституційної бази, що означає вихід із соціалістичної й інтеграцію в капіталістичну систему, може відбутися двома відмінними шляхами: руйнуванням політичних засад чи "розмиванням" засад державної власності.

Перший шлях ілюструють країни Центральної Європи й колишнього Радянського Союзу. Замість спрощеного "переходу до ринкової економіки" ми бачимо виникнення різних історично зумовлених композитних економік. Спільними рисами таких постсоціалістичних економік є дуже велике число малих підприємств, "переплетена" власність і складна конфігурація координаційних механізмів. Власність на капітал у середніх і великих підприємствах перебуває в руках незначної кількості власників, а відносини між власниками капіталу й менеджерами досить диференційовані. Хоча в середньостроковій перспективі вони, можливо, модифікуються, їх спільною рисою залишається відносна перевага сили менеджерів над часто розпиленими, недосвідченими, "абсентентськими" або залежними власниками. Отже, подібна економіка може бути визначена як певний тип "капіталізму менеджерів", або своєрідна "корпоративна економіка". Хоч еволюційний підхід, що спирається на "ефект історичної обумовленості розвитку", дає ключ до розуміння цього феномена, довгострокові перспективи таких економік залишаються частково невизначеними і відносно відкритими для нових досліджень та узагальнень.

У країнах Прибалтики біля половини державного майна було приватизовано на базі ваучерної моделі. Сфера використання ваучерів була широкою: приватизація промислових підприємств, сільськогосподарських об'єктів, квартир, землі тощо. Хоч і передбачалося, що близько 40 % державної власності зазнає трансформації за допомогою методів масової приватизації, остання все ж не дістала досить чіткого юридичного оформлення. До того ж масова приватизація була обтяжена додатковими ідеологічними моментами. Так, наприклад, число ваучерів, що передавалися в одні руки, залежало від тривалості проживання в країні, громадянства тощо. Продаж підприємств за валюту повинен був забезпечити грошові надходження, що були потрібні для стабілізації вітчизняної грошової одиниці. Крім того, тим самим намагалися залучити іноземні інвестиції і створити конкурентне середовище для вітчизняних та іноземних підприємств.

На озброєння російських реформаторів нової хвилі була взята модель "шокового" реформування економіки, яка була випробувана у низці країн Латинської Америки і в Польщі. Її привабливість вбачалася в можливості швидко і досить просто вивести країну з кризи -- створити умови для економічного зростання, перевести її на шлях ринкової економіки. На користь такого відбору, на думку реформаторів, свідчили невдачі горбачовської перебудови, коли був взятий дуже повільний темп реформування, а також відсутність якої-небудь іншої серйозної альтернативи в умовах спаду виробництва, що поглиблювався, розвалу народного господарства. Ця модель передбачала "вибуховим" способом забезпечити формування ринкових відносин, які прийдуть на зміну відносинам планової економіки.

Влада Російської Федерації вивчала приватизацію у Польщі, щоб навчитися уникати всіляких пасток, а в Чехословаччині -- щоб зрозуміти, як її потрібно проводити. Водночас вони гостро усвідомлювали особливості Російської Федерації, наприклад дуже корумпований державний апарат. Корупція була постійною темою за будь-якого обговорення приватизації в Росії. Реформаторів найбільше непокоїло, як уникнути прямих приватизаційних операцій між чиновниками й покупцями. Замість цього пропонувалися аукціони і публічні тендери, які повинні були забезпечити конкуренцію, відкритість і ринкові ціни.

Головним об'єктом реформи виступали кредитно-грошова, цінова, податкова сфери, на які можна було впливати методами "шокової терапії", що дає підставу характеризувати цю модель як монетаристську. Модель "шокової терапії" включала три основні компоненти: одномоментну лібералізацію цін, жорстку кредитно-грошову політику і масову приватизацію підприємств державної власності.

Проте ні строки, ні темпи, ні порядок приватизації не дали очікуваних результатів. Зокрема, у процесі її здійснення в Російській Федерації не з'явився "ефективний" власник, також не наповнила вона доходами у намічених розмірах державний бюджет. Наслідком проведеної приватизації стала глибока диференціація доходів громадян Російської Федерації, широкомасштабне їх зубожіння. Склався абсурдний зв'язок: безоплатне роздавання й продаж державного майна переросли у зубожіння значної частини населення, що, по суті, є несумісним із суспільним призначенням підприємництва. З погляду ринкових реформ це означає провал у виконанні заявленої програми перетворення „ринку виробника” у „ринок споживача”. Курс на здійснення політики "шокової терапії" у Російській Федерації супроводжувався глибоким спадом виробництва, частковим руйнуванням наукового потенціалу країни, розпадом старих господарських зв'язків, знеціненням оборотних коштів підприємств, високою інфляцією, зниженням життєвого рівня народу тощо.

Досвід пострадянських держав показує, що приватизація не тільки не сприяла цивілізаційним процесам модернізації виробництва, а й фактично призвела до розвалу останнього, до хижацького, грабіжницького привласнення народної власності. Вона знизила промисловий і науково-технічний потенціал цих країн. Окремо потрібно виділити Білорусію, в якій ринкове реформуванні білоруського суспільства затягнулося. Під приводом попередження помилок, допущених іншими постсоціалістичними країнами у процесі ринкових трансформацій, її керівництво намагається уникнути реальних кроків щодо якісної зміни існуючого устрою. Але така позиція також не дала прикладу економічного процвітання.

У п'ятому розділі „Перспективи розвитку підприємництва в Україні” розглядається процес формування суспільно-економічних чинників, що визначають наповненість змісту та розмаїття форм українського підприємництва.

На перший погляд здається, що в Україні здійснені повномасштабні інституційні заходи щодо створення необхідних ринкових засад. Адже за весь період сертифікатної приватизації населенням України було отримано 45 722 181 приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС), що становить близько 92 % їх загальної кількості. З них 8 097 533 ПМС у безготівковому вигляді в депозитних рахунках та 37 624 648 ПМС -- у готівковому вигляді. По завершенні сертифікатного продажу з них залишилися невикористаними близько 6 %. Але те, що при цьому фінансові посередники (інвестиційні фонди та компанії, довірчі товариства, торговці цінними паперами та банки), які брали найактивнішу участь у сертифікатних аукціонах, спромоглися акумулювати більше половини виданих ПМС та практично всі їх вкласти в акції відкритих акціонерних товариств, а також загальний незадовільний стан українських громадських інститутів напередодні радикальних ринкових змін значною мірою пояснює більшість негативних рис української перехідної економіки, дає можливість з'ясувати причини криміналізації нових господарських форм і видів діяльності.

Неправильне визначення ролі держави в регулюванні відносин громадянського суспільства сприяло виходу на поверхню прихованих до цього негативних тенденцій, що були характерні для попереднього соціалістичного періоду розвитку українського суспільства. Сама терпимість владних структур до деструктивних сил пов'язана з властивостями радянської партійно-господарської номенклатури, що швидко переорієнтувалася з політики заборон на злочинну байдужість до кримінального супроводу радикальних перетворень.

Подальша інституційна політика реформування української економіки має будуватися на таких засадах:

По-перше, головним стратегічним завданням влади має стати освіта й навчання населення вмінню жити в умовах ринкової економіки, ефективної конкуренції й політичної демократії. Правила ринкової поведінки або успадковуються і передаються в рамках структур громадянського суспільства, або, коли таких структур немає, свідомо і послідовно прищеплюються громадянам у процесі їх соціалізації. Україна не єдина країна, у населення якої відсутня поведінська психологія ринкового типу. Обов'язок держави полягає в тому, щоб допомогти найшвидшому формуванню відповідної галузі ідеології.

По-друге, власті зобов'язані рішуче подолати асоціальну схильність приватних угруповань і організацій, що поспішили зайняти звільнену державою нішу економічного регулювання. Мова йде не тільки про карно-мафіозні утворення, а й про збережені та новоутворені в економіці монопольні структури, які за нинішнім законодавством вважаються незаконними.

По-третє, оскільки вже визнано, що залишати "інституційний вакуум" незаповненим було б небезпечно, держава повинна на певний час взяти на себе ті економічні функції, які життєво важливі для нормального розширеного відтворення економічної бази нації, забезпечити захист всіх здорових підприємницьких структур, надати першу допомогу у вдосконаленні їх продуктивного капіталу, розвитку науково-технічного прогресу, зміцнення конкурентних методів господарювання.

Підсумки так званої "ринкової трансформації" дають можливість зробити концептуальні узагальнення стосовно існування суспільно-економічних передумов для подальшого ринкового реформування на основі активізації українського підприємництва. До таких передумов ми можемо віднести критичну масу дрібного і середнього підприємництва, ємний внутрішній ринок, достатній для підтримання розширеного відтворення, наявність достатньо розвиненої ринкової інфраструктури, застосування інноваційних технологій тощо. Таких передумов у достатньо розвиненому вигляді в Україні ще немає.

Одна з причин негативної тенденції у справі застосування в Україні інноваційних технологій -- дуже спрощений і односторонній погляд на зміст інноваційних господарських систем. Такий погляд виділяє як головне високий темп створення й освоєння нових технологій і переважання складних, наукомістких виробництв. Насправді ж, як показує світовий досвід, найважливішими передумовами створення інноваційних економік є наявність високорозвиненого наукового комплексу й відповідної, здатної до ефективного комерційного використання інновацій, індустріальної бази.

ВИСНОВКИ

1. Найпотужнішим суспільним чинником, що розвиває економічне життя, є підприємництво. Завдяки своєму детермінуючому впливу на хід економічного прогресу, підприємництво являє собою один з ключових інститутів ринкової економіки, а підприємець є головним суб'єктом економічної діяльності й ринкових відносин. Підприємництво -- це особлива інноваційна форма бізнесу, яка маючи на меті отримання надприбутку, забезпечує економічно обґрунтовану динаміку якісного й кількісного зростання для всього суспільного відтворення. Включаючи інноваційний момент, підприємництво завжди породжує невизначеність, тому ризик є невід'ємним елементом підприємництва.

Необхідною умовою існування підприємництва є ринкове середовище. Його успішне формування забезпечується завдяки поєднанню загальних законів та принципів побудови ринку із специфічними суспільно-економічними особливостями України. Період, протягом якого відбувається формування ринкового середовища, заведено називати перехідним (транзитивним).

Набутий історичний досвід свідчить, що питання виживання й розвитку України безпосередньо пов'язане з успіхом становлення підприємництва. Проте внаслідок низки як об'єктивних, так і суб'єктивних причин в українській економічній літературі ще не викристалізувалися чіткі погляди щодо можливого шляху розвитку української ринкової економічної системи. Зокрема, вивчаючи досвід світових успішно функціонуючих ринкових моделей -- англо-американської, континентально-європейської чи євразійської, українське суспільство не може когось сліпо копіювати або виконувати чиїсь вказівки, а має виробити виважену й чітко структуровану концепцію побудови української суспільно-економічної моделі розвитку підприємництва

2. У контексті світової історії розпад СРСР і становлення незалежної України є результатом дії закономірностей суспільного розвитку, розвитку тієї геополітичної ситуації, яка склалася наприкінці XX ст. Проголошення незалежності України в серпні 1991 р. означало кінець СРСР як державного утворення, яке за своєю суттю було антиподом інноваційного підприємництва. З виникненням незалежної України і створенням в неї демократичного устрою почався перехідний період від дефіцитної командно-адміністративної до ринкової економіки, основною рушійною силою якого став розвиток підприємництва.

3. Перехідний період у найзагальнішому вигляді можна згрупувати у три основні фази:

-- передкризова (доперехідна), з явною деградацією економіки у рамках старої системи і з більш або менш непослідовними спробами її реформування. Спостерігається відхід від її господарських принципів (вирівнювання рівнів, індустріальна модель зростання, комплексність тощо);

-- кризова (початок реформ), коли руйнування старих структур і зв'язків випереджує формування нових, основаних на підприємницькому самоуправлінні. Загальне тло -- інфляція, економічний спад, спори у суспільстві про сутність того, що відбувається, розгубленість населення. Здійснювані основні кроки:

1) цілеспрямована або майже спонтанна лібералізація цін;

2) намагання боротися з інфляцією та зі спадом виробництва;

3) пошуки нових джерел інвестицій заради нового піднесення.

Говорити про появу нових тенденцій у розвитку підприємництва важко через відсутність критичної маси фактів, необхідних для таких узагальнень. Можна спостерігати скоріше просторові варіації негативної динаміки: десь симптоми кризи виявляються сильніше, десь -- слабкіше. Зароджуються нові форми підприємницької діяльності, але їх існування залишається не дуже стійким.

-- післякризова, коли починають переважати процеси упорядкування й творення. Окреслюються контури “нового підприємницького самоуправління”. Тут можуть виникати істотні відмінності від невдалих перших спроб підприємництва, хоч залежність від результатів попередньої фази є безперечною.

4. У межах виділених фаз перехідного періоду у постсоціалістичних країнах відбуваються різні сценарії здійснення економічних реформ. Під час "вповзання" в кризу спостерігається різний ступінь радикалізації суспільства і його готовності до змін. У розпал кризи важлива сама її гострота (скажімо, спокійний варіант, обмежений соціально-економічною сферою, і варіант “неспокійний”, з політичним хаосом, зміною влади, військовими зіткненнями). Для третьої фази потрібна взаємодія між ринковими й адміністративними господарськими механізмами, лише з її допомогою суспільство спроможне вийти з кризи, створивши економічну основу піднесення -- критичну масу підприємництва.

5. Спільною тенденцією втілення в життя офіційних реформістських доктрин у постсоціалістичних країнах стало поступове "розмивання" комуністичної ідеології в напрямі пом'якшення постульованих протилежностей між соціалізмом і капіталізмом. Спонтанний, але безперервний рух, що віддаляє економічну систему від соціалістичних правил і порядків, характеризується зростаючою віддачею від інституційних і поведінських змін: в економіці виявляються значні резерви зростання підприємництва за рахунок агентів, що мають здатність до самовдосконалення й приватної ініціативи. Зміни у формальних і неформальних суспільних інститутах взаємно посилюються, модифікуючи поведінку й очікування громадян, що стає важливою передумовою для успішної реалізації виробленої ринкової моделі суспільного розвитку. За такої умови в комплексному і конфліктному соціальному процесі формується ланцюжок "кумулятивної причинності", що включає інституційні зміни, політичні зміщення, перебудову пропозиції і постійне зростання підприємницького потенціалу.

6. Традиційна інституційна спадщина центральноєвропейських країн робить таке нове поєднання типовим для трансформуючих економік, що спостерігається в різних сферах. До них можна віднести: збереження типів поведінки, властивих соціалістичній економіці (більш або менш м'які бюджетні обмеження, неприйняття ризику, "добрі відносини" з державою, "викачування" державних ресурсів, прямий обман), присутність "переплетеної" і "розмитої" форм власності за збереження важливої ролі державної власності (хоч і зменшуваної в деяких країнах), наявність власності працівників. Досвід цих країн свідчить про те, що селективні процеси внутрішньої й зовнішньої конкуренції не усунули постійно властивих постсоціалістичним національним економікам меж і організаційних форм інституційного устрою.

7. Розглянуті постсоціалістичні країни перебували і перебувають у різних фазах переходу до ринку (в основному на першій і другій) і втілюють різні сценарії їх перебігу. Тому отримати порівняльні дані стосовно розвитку підприємництва для багатьох країн важко. Річ не стільки в статистичних розбіжностях, скільки в істотних відмінностях у готовності до успішного проходження шляхом перехідної економіки.

8. Україна отримала незалежність не за найкращих умов, як з погляду історичного моменту, так і стосовно наявності реальних ресурсів для національного відродження. Водночас склались умови “ефекту старту”, коли ліквідується “тягар минулого” (в соціальному і суто технологічному плані), потенційно стає можливим зростання на якісно новій основі, з допомогою підприємницького використання геополітичного становища України.

9. За роки незалежності України досягнуто відносно “нестійку рівновагу”, яка визначається насамперед становленням суверенної держави. Водночас відбувається стагнація в економіці, занепад соціальної сфери, що викликаються недоробками виконавчої та законодавчої влади у визначенні стратегічної перспективи розвитку підприємництва.

10. Незважаючи на те, що Україна мала виключно сприятливу стартову позицію для економічного розвитку, її економічні перетворення, зокрема підприємницька активність, за роки незалежності не набули належного розмаху. Перебіг подій і тенденцій економічного розвитку як усередині країни, так і на світовій арені, дедалі більше вимагають обґрунтування концепції вироблення стратегії ринкових реформ, яка б повною мірою враховувала національні інтереси України у розвитку приватного підприємництва на основі розвитку тенденцій у зміні геополітичної ситуації у світі.

11. Обриси переходу України у внутрішньому (суспільному) плані стають чіткішими -- до демократичного, соціально й ринково орієнтованого суспільства. Саме таку мету визначає Конституція України. Інші визначальні вектори цього процесу (методи, терміни, засоби) слід органічно пов'язати з провідними суспільно-економічними чинниками, які динамізують соціально-економічне життя у вигляді сучасних форм підприємництва.

12. Реальний ефект ринкових реформ залежить від того, як Україна використає можливість переозброїти підприємництво на новій, сучасній основі, адекватній вимогам інформаційної цивілізації. Вирішальним напрямом економічної політики держави має стати обґрунтована науково-технічна та інноваційна політика. Без оновлення основного капіталу на новій технологічній основі успішний розвиток підприємництва в Україні стане неможливим.

13. Безсумнівним результатом проведеної реформи стали процеси трансформації централізованої планової системи у ринкову економіку змішаного типу. На основі процесу роздержавлення економіки й приватизації підприємств державної власності сталися суттєві зміни у відносинах власності. Склалася багатоукладна економіка, з'явився клас власників в особі власників приватизованих підприємств і нерухомості. У структурі зайнятості населення виросла частка осіб, зайнятих у недержавному секторі.

14. Важке становище, що склалося у більшості галузей промисловості, не можна пояснити тільки помилками минулого. Багато в чому воно обумовлене особливостями реформи, що проводиться. Зокрема, передбачалося, що лібералізація цін і приватизація самі по собі приведуть до створення конкурентного середовища, вільного переливу капіталів. І в цій ситуації переважного розвитку набудуть галузі кінцевого попиту. Проте цього не сталося, а стався злет цін і глибокий спад виробництва. Передбачалося, що лібералізація приведе до масових банкрутств слабких, технологічно застарілих підприємств. Проте за відсутності державної цілеспрямованої підтримки у важкому становищі опинилися й досить перспективні високотехнологічні підприємства.

Невизначений стан економіки з його низькою вартістю майна та відсутність юридичної безпеки і високий ризик привели до того, що окремі індивіди зосередили у своїх руках величезні багатства. Нині в Україні може виникнути протилежна проблема -- надмірна концентрація власності перешкоджатиме створенню умов для вільного підприємництва.

15. Суттєвим наслідком реформ для долі підприємництва стало обуржуазнення радянської номенклатури, яка сповна буржуазією не стала і не може стати. Завдяки своїй проринковій демагогії, вона влилася у світову капіталістичну систему, прийнявши її правила гри, але не відмовилася від своєї специфіки. Ця частка сучасної української державної номенклатури і технократії успадкувала від “комуністичної” системи не тільки зв'язки і владу, але значною мірою й методи управління, які не забезпечують послідовного й достатньо повного розвитку сучасного підприємництва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, розділи книг, брошури.

Кредісов В.А. Підприємництво -- вирішальний фактор розвитку країн з перехідною економікою. -- К.: Знання України, 2003. -- 327 с. (18,5 д.а.).

Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. -- К.: Тов-во “Знання”, КОО, 1999. -- 556 с. (36 д.а.). Особисто здобувачу належать: §§ 6, 7, 8 розділу 2, розділи 3, 6 (7 д.а.).

Безпека економічних трансформацій: Зб. матеріалів круглого столу / За ред. Я.А. Жаліла. -- К.: НІСД, Альтерпрес, 2000. -- 386 с. (23,1 д.а.). Особисто здобувачу належать: с. 91--93, с. 145--147, с. 184--186.

Економічна демократія та розвиток місцевого самоврядування в Україні / Я.А. Жаліло, В.А. Кредісов, В.А. Комаров, А.Ю. Сменовський. Аналітична доповідь (3 д.а.) -- в збірнику “Економічна демократія та розвиток місцевого самоврядування в Україні” // За ред. Я.А. Жаліла. -- К.: НІСД, 2003. 100 с. (5,8 д.а.).

Кредісов В.А. Підприємництво в Україні: суть, типи та умови формування. -- К.: Знання України, 2003. -- 68 с. (4 д.а.).

Статті в наукових фахових виданнях

Кредісов В.А. Країни з відкритою економікою розвиваються швидше // Економіст. -- 1998. -- № 11. -- С. 19.

Кредісов В.А. Українське підприємництво: зміни в діяльності керівників-менеджерів у контексті світового досвіду // Формування торговельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України): Зб. наук. праць. -- К.: КНУ, 2001. -- С. 99--103.

Кредісов В.А. Держава і ринок: необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України. -- 2002. -- № 2. -- С. 50--57.

Кредісов В.А. Державна підтримка конкурентного підприємницького середовища в Україні // Економіка і управління. -- 2002. -- № 4. -- С. 22--29.

Кредісов В.А. Особливості інтеграції України до світового господарства // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. -- К.: КНУ, 2002. -- Вип. 33, ч. 1. -- С. 264--270.

Кредісов В.А. До питання про моделювання сучасного економічного розвитку України // Вісник Академії митної служби України. -- Дніпропетровськ, 2002. -- № 2. -- С. 55--62.

Кредісов В.А. Інституційна модель підприємницького середовища // Актуальні проблеми міжнародних відносин. -- К.: КНУ, 2002. -- Вип. 35, ч. 1. -- С. 191--195.

Кредісов В.А. Роль біхевіоріальних чинників у створенні інституційної системи ринкової економіки // Економіка України. -- 2003. -- № 12. -- С. 46--50.

Кредісов В.А. Вступ України до СОТ як необхідна умова для становлення національного підприємництва // Міжнародна економіка: Зб. наук. праць Ін-ту світ. економіки і міжнар. відносин НАН України / Відп. ред. В.Є. Новицький. -- К., 2003. -- Вип. 3. -- С. 48--57.

Кредісов В.А. Роль підприємництва в розвитку депресивних регіонів // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Зб. наук. праць / Відп. ред. М.І. Долішній. -- Луцьк: Надстир'я, 2003. -- Вип. ІХ, № 2. -- С. 5--10.

Кредісов В.А. Зарубіжний досвід використання інформаційного ресурсу у підприємницькій діяльності // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. -- КНУ. -- 2003. -- Вип. 44, ч. 1. -- С. 14--18.

Кредісов В.А. Ринкова інфраструктура як системоутворюючий чинник сучасної економіки // Економіка і управління. -- 2003. -- № 3. -- С. 11--18.

Кредісов В.А. Координація інституційно-ринкових трансформацій у центральноєвропейських країнах // Міжнародна економіка: Зб. наук. праць Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. -- К., 2003. -- Вип. 39. -- С. 139--146.

Кредісов В.А. -- Мале підприємництво у світовому досвіді ведення інноваційного господарювання // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук праць. -- КНУ. -- 2003.-- Вип..42, ч.1. -- с.248-256.

Кредісов В.А. Шлях України до Європейського союзу -- тільки через вирішення проблем малого та середнього підприємництва // Економіст. -- 2003. -- № 2. -- С. 22--24.

Кредісов В.А. Підприємництво як чинник вирішення проблем зайнятості в Україні // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля. -- Луганськ, 2004. -- № 1(71), ч. 1. -- С. 87--91.

Кредісов В.А. Система суспільно-економічних чинників функціонування підприємництва // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. праць / Наук. ред. І.К. Бондар. -- К., 2004. -- Вип. 3(34). -- С. 3--9.

Кредісов В.А. Умови та особливості відтворення підприємництва // Теорії мікро-макроекономіки: Зб. наук. праць / Відп. ред Ю.В. Ніколенко. -- К., 2004. -- С.162--169.

Кредісов В.А. Напрямки вдосконалення економічного механізму самоуправління підприємництва // Економіка і управління. -- 2004. -- № 1. -- С. 25--33.

Кредісов В.А. Ринкова еволюція композитної економіки у країнах Центральної Європи // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. праць / Наук. ред. І.К. Бондар. -- К., 2004. -- Вип. 5(36). -- С. 23--27.

Публікації в інших наукових виданнях.

Кредисов В.А.. Мало собрать хор. Важно, чтобы он привлекал окружающих // Капитал. -- 1996. -- № 7--8. -- С. 8--9.

Кредісов В.А. Дві варіації на тему сертифікації // Професіонал. -- 1998. -- № 3. -- С. 23.

Кредісов В.А. Лібералізація економіки як умова ефективної зовнішньоекономічної діяльності // Ринкові реформи та економічний розвиток перехідних суспільств: приклад України: Матеріали міжнародної наукової конференції. -- К.: КНУ, 1998. -- С. 62--66.

Кредісов В.А. Чого чекають від ділових асоціацій їх члени? // Роль ділових асоціацій у створенні сприятливого середовища: Матеріали круглого столу, Київ, 22.01.1999. -- К.: Україн. незалеж. центр політ. досліджень, 1999. -- С. 6--9.

Кредісов В.А. Робота на українському ринку: досвід і перспективи // Розвиток торгівлі та проблема низького платоспроможного попиту в Україні: Матеріали круглого столу, Київ, 03.03.1999. -- К.: Україн. незалеж. центр політ. досліджень, 1999. -- С. 5--10.

Кредісов В.А. Етика ведення бізнесу: міжнародні стандарти і українські реалії // Етика ведення бізнесу: міжнародні стандарти і українські реалії: Матеріали круглого столу, Київ, 06.07.1999. -- К.: Україн. незалеж. центр політ. досліджень, 1999. -- С. 20--23.

Кредісов В.А. Разом лобіювати інтереси підприємців // Час відродження. -- 1999. -- № 1. -- С. 12--13.

Кредісов В.А. “Нова Формація” відстоює підприємництво // Час відродження. -- 1999. -- № 2. -- С. 21.

Кредісов В.А. Україна та ВТО: точка зору українського бізнесмена // Контекст: Інформаційно-аналітичний бюлетень Міжвідомчої комісії з питань приєднання України до СОТ. -- 1999. -- № 5. -- С. 4--5.

Кредисов В.А. Политик должен заниматься политикой, а предприниматель -- бизнесом // Новая Генерація: Раздел “Эпицентр экономики”. 1999. -- № 4. -- С. 8.

Кредісов В.А. Український бізнес потребує прозорості // Український промисловець. -- 2000. -- № 1. -- С. 36.

Кредісов В.А. Державна регуляторна політика в Україні очима підприємців // Економічні реформи сьогодні. -- 2001. -- № 36. -- С. 28--32.

Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні: Зб. наук. статей / За ред. Я.А. Жаліла.-- К.: Альтпрес, 2002. -- (Сер. “безпека економічних трансформацій”; Вип. 19). -- Особисто здобувачу належать: с. 91--93.

Кредісов В.А. Основні причини кволого розвитку малого і середнього бізнесу в Україні // Економічний часопис-ХХІ. -- 2002. -- № 6. -- С. 27--28.

Кредісов В.А. Український підприємець: „Где бы я ни был и чтоб я не делал, пред Родиной вечно в долгу …” // Час відродження: рубрика „Держава і економіка”. -- 2003. -- № 3 (36). -- С. 44--45.

Кредісов В.А. Вплив українського малого та середнього підприємництва на прискорення інтеграції України до Євроатлантичних структур // Економічний часопис ХХІ. -- 2003. -- № 11--12. -- С. 38--40.

Кредісов В.А. Взаємовідносини влади і бізнесу в Києві: проблем більше, ніж здобутків // Економічний часопис ХХІ. -- 2004. -- № 1. -- С. 39.

Размещено на Allbest.ru