Державне регулювання економічного розвитку приватних агроформувань в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Агропромисловий комплекс (АПК) України характеризується сьогодні становленням ринкових відносин і загостренням конкуренції, утворенням у аграрному секторі економіки сучасних конкурентноздатних підприємницьких структур, заснованих на різних формах власності, зокрема на приватній, формуванням нових пріоритетів і основних напрямів розвитку. Проте, переведення аграрного виробництва на ринкові засади відбувається з недотриманням сучасних вимог як щодо темпів, так і глибини перетворень, а відсутність стратегічно зорієнтованої, достатньо законодавчо та нормативно забезпеченої аграрної політики держави призводить до суперечливих процесів і негативних явищ у розвитку сільськогосподарського виробництва в цілому.

В Україні здійснено ряд важливих кроків у реформуванні АПК у напрямку закріплення ринкових відносин: утвердження різних форм сільськогосподарських підприємств (СГП), заснованих на приватній власності на землю та засоби її обробітку, прийняття Верховною Радою України Земельного, Господарського та Цивільного кодексів, утворення низки аграрних бірж і торгових домів, запровадження перспективних методів сільськогосподарського виробництва в цілому (нова податкова, кредитна політика держави, заходи щодо усунення диспаритету цін тощо). Однак, сформульована проблема і надалі залишається актуальною, її неможливо вирішувати без вироблення та адаптації ефективних механізмів управління СГП у сучасних умовах і удосконалення нормативно-правової бази, усунення негативних явищ у сфері збуту продукції, запобігання тінізації аграрного ринку, покращення якості продукції.

Теоретичні й методологічні аспекти формування стратегій діяльності підприємств висвітлені в наукових дослідженнях і публікаціях низки вчених з України та країн СНД, зокрема, Б. Андрушківа, І. Афоніна, О. Виханського, О. Гудзинського, М. Долішнього, С. Злупка, О. Кузьміна, Й. Лесіва, М. Мізюка, Я. Побурка, Ф. Хміль, Б.Уткіна, І. Храмова та ін., а також таких закордонних учених як Р. Акофф, П. Друкер, Т. Коно, Г. Мінцберг, М. Портер, А. Стрікленд, А. Томпсон, А. Чандлер і ін.

Аналіз системи державного управління аграрним сектором економіки показує, що вона не відповідає багатьом сучасним вимогам ринкової економіки, є недосконалою, тому потрібно формувати нову стратегію управління та вдосконалювати його механізм і організаційно-методичну структуру на основі останніх досягнень науково-технічного прогресу, процесів диференціації та диверсифікації виробництва продукції галузі.

Проблемі формування науково обґрунтованих стратегій державного регулювання розвитку АПК України присвячені дослідження таких відомих українських учених-економістів як П. Гайдуцький, С. Дем'яненко, В. Зіновчук, М. Корецький, М. Кропивко, М. Малік, В. Месель-Веселяк, І. Лукінов, І. Михасюк, О. Могильний, Г. Мостовий, О. Онищенко, Б. Пасхавер, І. Прокопа, П. Саблук, В. Ситник, Г. Черевко, В. Юрчишин, М. Янків і ін.

Науковому обґрунтуванню правових засад земельної та аграрної реформ, державного регулювання господарської діяльності присвячені, роботи українських правників-аграрників В. Андрейцева, А. Берлача, Н. Саніахметової, В. Семчика, А. Статівки, Н. Титової, В. Янчука, а також правників-цивілістів О. Дзери, Н. Кузнецової, О. Підопригори та ін.

Проте, незважаючи на значний науковий доробок учених, ними охоплено далеко не всю сукупність проблем формування стратегій державного управління економічним розвитком СГП, удосконалення економіко-правових засад діяльності приватних агроформувань. Все це й зумовило вибір теми дослідження та структуру побудови дисертаційної роботи.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних основ методології, систематизація та наукове обґрунтування економіко-правових механізмів державного регулювання розвитку приватних СГП України в умовах трансформаційної економіки.

Для досягнення поставленої мети в дисертації сформульовано такі основні завдання:

- провести категорний аналіз поняття приватної власності на землю сільськогосподарського призначення, на засоби її обробітку;

- класифікувати організаційні форми приватних агропідприємств в умовах трансформаційної соціально-економічної системи;

- виявити тенденції та найтиповіші риси господарювання, управління, використання результатів праці, розподілу прибутку СГП у процесі формування аграрного ринку;

- дати якісну оцінку методів і форм державного регулювання, інструментів і механізмів управління приватними агропідприємствами, сформулювати необхідні заходи з їх підтримування на державному, регіональному та місцевому рівнях;

визначити найважливіші економіко-правові механізми державного регулювання економічного розвитку сучасних приватних агропідприємств і вказати можливі шляхи удосконалення цих механізмів;

- розробити й дослідити економіко-математичну модель управління приватними агропідприємствами на основі використання сучасних критеріїв оптимізації;

- виробити практичні рекомендації щодо вдосконалення економіко-правових основ діяльності приватних агроформувань у сучасних умовах;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення механізмів державної підтримки, регулювання економічного розвитку приватних агропідприємств в умовах трансформаційної економіки.

1. Механізми державного регулювання економічного розвитку приватних агроформувань

Досліджено теоретичний доробок вітчизняних і зарубіжних авторів з питань методів і способів державного регулювання діяльності приватних агропідприємств. Розглянуто й проаналізовано теоретичні та методологічні засади формування державної аграрної політики, створення сучасних механізмів і важелів управління галуззю, таких як: цінова політика, усунення диспаритету цін, посилення державної підтримки галузі та економічної захищеності сільських товаровиробників, зокрема покращенням умов кредитування, а також досліджено їх вплив на розвиток приватних агроформувань.

Організаційно-економічні відносини в АПК держава регулювала через систему нормативно-правових і законодавчих актів, а також регулюванням закупівель сільськогосподарської продукції для державних потреб, становленням інфраструктури агропромислового ринку. Використову-валися такі засоби як державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи, граничні рівні цін або їх відхилення, орієнтовні закупівельні ціни, визначення рівня регульованих цін, декларування зміни цін (тарифів), граничні розміри підвищення цін, заставні ціни (ціни підтримки), надання пільг в оподаткуванні, регулювання доходів через систему державних дотацій і субсидій тощо.

У розділі показано, що значним гальмом у розвитку СГП України є також недосконалість податкової політики. Державне регулювання податкової політики на кожному з рівнів (концептуальний, нормативно-законодавчий, виконавчий, цільовий і контролюючий) має забезпечувати, щоб встановлюваний розмір відраховуваного сільськогосподарського податку залежав не тільки від площі угідь, а й враховував би бонітетну оцінку землі, величину одержуваного прибутку, рівню рентабельності виробництва. Залишаються не врегульованими й питання з податком на додану вартість.

Для покращення механізмів кредитування сільськогосподарських виробників пропонується розширити повноваження й функції кредитних спілок, створити спеціальний кредитний фонд для покриття різниці між діючими та пільговими кредитними ставками, джерелом формування якого можуть стати як і передбачені в бюджеті асигнування, так і перерозподілені міжгалузеві чи приватизаційні кошти, кошти від погашення заборгованості, збору мита тощо.

У цьому розділі дисертації зроблено висновок про вкрай незадовільне матеріально-технічне забезпечення галузі, зокрема, основними машинами - наполовину, причому понад 90 % уже відпрацювали свій амортизаційний термін. Відзначено, що через технічну непридатність у галузі кожного року не використовується четвертина тракторів і комбайнів, а вартість щорічно списаної техніки в кілька разів є більшою за вартість новозакупленої. Тому пропонується прийняття на державному рівні єдиної технічної політики стосовно АПК, заходів на докорінне покращення матеріально-технічного стану галузі, зокрема, правового регулювання вторинного використання техніки, земельної та аграрної реформ. Проаналізовано, зокрема на прикладі Львівщини, формування й розвиток агроринку та його інфраструктури в умовах трансформаційної економіки України. Завдання земельної та аграрної реформ і головні напрями перетворень розглядаються автором з позицій удосконалення форм власності на землю та засоби її обробітку з метою поєднання в одному економічному суб'єкті як власника, так і підприємця-виробника, покращення взаємодії індивідуальних і колективних форм праці в агровиробництві, регулювання державою трансформаційних процесів для забезпечення суспільних потреб у сільськогосподарській продукції, поступального економічного зростання агросектору та соціального розвитку села.

Проаналізовано гальмуючі розвиток галузі фактори, серед яких такі як диспаритет цін на промислові засоби виробництва, товари та сільськогосподарську продукцію, ірраціональне податкове навантаження сільськогосподарських товаровиробників, екологічні, організаційні чинники, недосконалість кадрово-управлінської та державної аграрної політики. Розглянуто організаційні, економічні, нормативно-правові механізми регулювання економічного розвитку приватних агроформувань. Установлено, що спектр організаційно-правових форм СГП залежить від галузі та мети господарювання. Як позитивний фактор, відзначено створення на селі потужними фірмами (банки, промислові підприємства й компанії, комерційні структури) дочірніх приватно-орендних підприємств ринкового типу.

Залежно від масштабів виробництва, способу господарювання, застосування нових виробничих технологій, якості виробленої продукції тощо запропоновано розрізняти такі типи СГП: індустріальні високотоварні, середні та великі приватноорендні (в тому числі й фермерські), дрібні фермерські (та інші), особисті селянські господарства; обґрунтовано перспективи їх розвитку.

Проведені в дисертації дослідження підтверджують необхідність і перспективність розвитку фермерського укладу як ефективної форми господарювання на селі. Фермер, як приватний власник і виробник, є економічно та юридично незалежним: маючи свободу вибору, він вільно здійснює господарську та комерційну діяльність. Показано, що формування ефективного власника на селі повинно базуватися на раціональному, прибутковому господарюванні в інтересах всього суспільства. Для пришвидшення розвитку фермерства в Україні потрібно збільшити ефективну допомогу держави, розширити фінансово-кредитну підтримку галузі та страхування ризиків діяльності, забезпечити підвищення рівня механізації та сервісного обслуговування фермерства. Необхідно вдосконалити забезпечення фермерів землею, матеріально-технічними ресурсами, а також розв'язати низку соціально-економічних питань на селі.

У дисертації зроблено висновок про те, що міжнародна технічна допомога Україні від урядів Великобританії, Канади та США в проведенні аграрної реформи полягала не тільки в техніко-економічному обгрунтуванні перетворень на рівні реформовуваних господарств чи виготовленні державних актів на право власності на землю, а й у підвищенні конкурентоспроможності фермерських господарств, удосконаленні ринкової інфраструктури, покращенні роботи системи ринкової інформації щодо розширення методологічної бази аграрної реформи та можливостей застосування в АПК прогресивних технологій.

На підставі аналізу реформування земельних і майнових відносин у СГП Львівщини, становлення та розвитку інфраструктури її аграрного ринку зроблені висновки про роль органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, об'єднань у проведенні реформ, використовувані механізми регулювання діяльності СГП.

Досліджено сучасний стан формування інфраструктури аграрного ринку в Україні, зокрема ринку землі та зернового ринку. Встановлено основні причини негараздів і рекомендуються можливі способи їх усунення. Наголошено, що нормативно-правова база, на основі якої відбуватиметься передавання, продаж, купівля, здавання в оренду землі та майна (з безумовним дотриманням прав власників і пріоритету працівників СГП) потребує подальшого розвитку та вдосконалення. Механізми обігу земельних і майнових паїв, зміна прав власності на них повинні бути чіткими, прозорими, доступними та контрольованими. Звертається увага на те, що в нових агроформуваннях необхідно оптимізувати розподіл функції управління та самоуправління, підвищуючи самостійність первинних колективів, матеріальну зацікавленість і відповідальність працівників. Вказано шляхи покращення системи підготовки та перепідготовки кадрів, практичного використання в діяльності приватних агропідприємств останніх досягнень НТП, нових галузевих наукових результатів, комп'ютеризації та інформатизації їх діяльності.

2. Нормативно-правове регулювання розвитку приватних агроформувань

детально проаналізовано становлення і розвиток в Україні законодавчої та нормативно-правової бази аграрної і земельної реформ - підґрунтя механізмів державного регулювання діяльності приватних СГП.

Розглянуто категорії власності на землю та засоби її обробітку, типи власності, формування та розвиток їх правових засад, проаналізовано відомі законодавчі акти, галузеві нормативні документи, місцеві правила, що використовуються в регулюванні діяльності приватних агропідприємств, а також їх застосування на практиці в ході реформ, на підставі чого зроблено висновки про стан нормативно-правового забезпечення діяльності приватних агрофірм, запропоновано рекомендації щодо порядку підготування нових відповідних нормативно-правових документів.

Право власності на землю трактується автором як сукупність юридичних норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками громадянами, юридичними особами та державою. Первинним способом виникнення права власності та його надбання є матеріальне виробництво, господарська діяльність. Воно набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу України (ЗК), а також інших підзаконних актів, виданих відповідно до них. Власність кожного українського громадянина на землю та майно має бути юридично оформлена.

Проаналізовано форми власності на землю: приватну, комунальну та державну, а також спільну часткову і спільну сумісну. За державної власності на землю вона належить народові, всьому суспільству і не трактується як товар, її використання здійснюється під керівництвом державних органів. Колективну власність на землю автор розглядає як персоніфіковану власність, при якій земля не використовується як товар, а як засіб виробництва благ для певного кола громадян. Вона зустрічається в СГП, які працюють в умовах кооперування, на добровільному співробітництві товаровиробників-власників. Такі агроформування є самостійними, функціонують на принципах підприємництва і самоуправління, вони є юридичними особами, що діють на підставі статуту. Автор підкреслює, що право власності на землю набувається, реалізується та гарантується на підставі Конституції України, ЗК, інших підзаконних актів, виданих відповідно до них.

У розділі показано, що приватна власність сприяє кращому збереженню та використанню землі й інших засобів виробництва: у заснованих на приватній власності на землю та засоби виробництва господарствах є більшими відповідальність, мотивація діяльності, активність працівників, значно ефективніше використовуються капітальні вкладення, інвестиції, кредити та позики, у них є вищими рівень інтенсивності та ефективності виробництва, краща окупність капіталу, зокрема вартість землі. Однак, як стверджується автором, сам перехід від державної до колективної чи приватної форми власності на землю ще не створює всіх необхідних умов для динамічного та стабільного соціально-економічного розвитку господарств, при цьому вкрай важливою має стати реальна програма якісної реорганізації всередині кожного СГП з метою підвищення його конкурентоспроможності.

Автор звертає увагу на те, що продовження до 1 січня 2007 р. Верховною Радою України мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення приведе, з одної сторони, до сповільнення ринкових перетворень на селі, але, з другого боку, повинно бути використане для завершення формування інфраструктури ринку землі, відлагодження його нормативно-правового та підготовки відповідного кадрового забезпечення.

Послідовно розглянуто роль державного регулювання, механізми та засоби впливу на економічний розвиток приватних агропідприємств, запропоновано низку заходів і методів правничого контролю перетворень на селі. На підставі виконаних досліджень автор стверджує, що в Україні, в основному, завершено створення правових засад реформування земельних відносин, створено правові механізми регулювання діяльності приватних СГП, успішно розвиваються нові організаційно-правові форми приватного підприємництва на селі. Проте, як підсумовано автором, законодавчо-правові акти щодо приватизації землі та майна, організаційно-правові форми оренди землі і майна потребують удосконалення, а державну аграрну програму потрібно нарешті схвалити Верховною Радою України.

3. Оптимізація стратегій управління приватним агропідприємством

Проаналізовано особливості основних типів моделей в економіці приватних агроформувань, перспективи застосування математичного моделювання до управління агропідприємствами в сучасних умовах.

Приватне агроформування (надалі фірма) розглядалося як трьохкомпонентна система, в якій і - економіка та система управління, а блок - ефективність видів діяльності фірми.

Припускалося, що, причому - множина видів діяльності, і ; - евклідів простір; - сумарний обсяг, - вектор обсягів ресурсів фірми у вартісній формі, а - вектор затрат на одиницю виготовленої продукції; - очікуваний коефіцієнт зміни обсягів ресурсів у наступному періоді.

Ефективність видів діяльності визначалася на основі теорії збалансованості бюджету спожи-вача з використанням функції корисності Є. Слуцького, а також цінової або затратної функції корисності, яку згідно з відомою ринковою AIDS - моделлю споживання визначали з формули (1):

, (1)

де - функція корисності; , - вектори, що характеризують розподіл величини в розрізі видів діяльності, - константи; - коефіцієнти симетричної матриці інциденцій ; - параметр з проміжку [0,1]. Економічний зміст матриці повинен узгоджуватися з контекстом AIDS - моделі, а коефіцієнти означають, що 1 %-не збільшення затрат на j-й вид діяльності призводить до перерозподілу на обсягів ресурсів для -го виду діяльності при умові . Тому блок представляли в даній економіко-математичній моделі наступним чином: , де задає розподіл величини за видами діяльності (у формі часток).

Систему управління задавали у вигляді: .

Тут - очікуваний вектор зміни затрат, тобто зміни .

Розв'язано наступну оптимізаційну задачу: потрібно відшукати таку симетричну матрицю перехресних еластичностей видів діяльності фірми , щоби:

(2)

за умови:

(3)

та обмежень:

 (4)

де - невідомі параметри, що уточнюють допустиму зону існування розв'язку задачі; - слід матриці ; - скалярний добуток векторів; - операція транспонування матриці; а вектор і константи знаходили зі співвідношень:

, (5)

а координати вектора обчислювали з рівнянь:

. (6).

Існування розв'язку сформульованої оптимізаційної задачі (2-4) було підтверджено аналізом розв'язків відповідного класу економіко-математичних моделей. У роботі зауважено також, що матриця максимізує функцію корисності і має стабілізаційні властивості, а діяльність фірми потрібно враховувати лише за один період, без прогнозу очікуваних обсягів реалізації продукції.

На основі розглянутої економіко-математичної моделі та проведення числових досліджень розв'язку відповідної задачі з використанням статистичних даних про підсумки діяльності СГП Львівської області було визначено оптимальні види їх майбутньої діяльності. Сукупні затрати на одиницю роботи певного виду діяльності, а також повна собівартість реалізованої продукції в розрізі видів діяльності, які використовувалися в розрахунках, наведені в таблицях 1 і 2. Як видно з даних цих таблиць, на Львівщині множина видів діяльності приватних агрофірм може складатися з семи найбільш поширених типів діяльності СГП.

Таблиця 1. Затрати на виготовлення продукції СГП Львівської області в 2003 р.

Таблиця 2. Валовий дохід СГП Львівської області в 2003 р.

Індекс інфляції на продовольчі товари (параметр Р), сукупні та питомі затрати на виготовлення певного виду продукції досліджуваним середньостатистичним СГП приймали рівним 113,1%.

Для побудови розв'язку на основі відомої в літературі методики з використанням табличного процесора MS Excel попередньо були розраховані необхідні значення інших параметрів розглядуваної економіко-математичної моделі. Для розрахунку власних векторів шуканої матриці Х будували ортонормовану базу векторів, визначали коефіцієнти ортогональної матриці А, значення компонент ортогональних власних векторів матриці Х, власне число л якої рівне л = 1,898963. За ними визначали компоненти хij стабілізаційної матриці затратних еластичностей зміни попиту на види діяльності агропідприємства (табл. 3).

Таблиця 3. Компоненти стабілізаційної матриці

На підставі аналізу даних, наведених у табл. 3, було зроблено такі висновки:

* при пропорційній зміні вектора затрат у 2004 р. 1-% зміна затрат на довільний (розглянутий) вид діяльності середньостатистичного СГП вірогідно повинна була зумовити зміну обсягу його затрат приблизно на 162 грн. 72 коп. (коефіцієнт xii матриці Х , i =1, …, 7);

* приріст обсягу затрат, необхідних для забезпечення конкретного виду діяльності агропідприємств при 1-% зміні їхніх затрат, доцільно було б здійснювати, забираючи 27,13 грн. від обсягу затрат на підтримання іншого виду діяльності (коефіцієнт xij, i ? j , матриці Х);

* зменшивши затрати на вирощування зернових і зернобобових на 4,38 грн./га, середньостатистичне СГП Львівщини могло б зекономити в 2004 р. 162,77 грн.

Виявлено, що для середньостатистичного СГП Львівщини найдоцільнішими видами діяльності є виробництво яєць, молока, вирощування зернових і розвиток свинарства: навіть незначне підвищення ефективності праці в цих видах діяльності може вивільнити певні обсяги ресурсів, які було б доцільним перерозподілити між іншими видами діяльності. З точки зору затрат на підтримання видів діяльності найменш ефективними є такі види як вирощування картоплі, розведення ВРХ і овочівництво. Зауважено, що для визначення оптимальних видів діяльності приватних СГП для інших випадків можна використовувати запропоновану модель, доповнюючи або змінюючи список видів їх діяльності та розрахункові значення відповідних параметрів моделі.

Наприкінці розділу проаналізовано інформаційні аспекти розвитку аграрного виробництва.

Висновки

приватний агропідприємство економічний

У дисертаційній роботі теоретично узагальнено та розв'язано актуальну наукову проблему державного регулювання економічного розвитку приватних агропідприємств, яка полягає у виробленні теоретичних положень, обґрунтуванні системи засобів і інструментів державного регулювання АПК, розробці основних напрямів і організаційно-методичних засад його впровадження на практиці, а також оптимізації стратегій видів діяльності приватних агропідприємств із використанням розв'язків задачі математичного програмування.

Виконане дослідження дає змогу сформулювати наступні висновки та пропозиції:

У дисертації обґрунтовано роль державного регулювання, яка полягає в усуненні протиріч у системі нормативно-правових, економічних, організаційних і інших документів, заходів і практичних дій органів влади (державного управління) на всіх рівнях, підвищенні ступеню їхньої компетентності, дієвості та оперативності керівництва реформуванням аграрного сектору економіки, в запобіганні порушенням законодавства та зловживанням.

Для своєчасного й ефективного регулювання процесу становлення нових форм господарювання, заснованих на приватній власності на землю та засоби її обробітку, міністерствам і іншим органам центральної влади запропоновано організувати його соціально-економічний моніторинг, прогнозувати розвиток агропідприємств і запобігати негативним явищам, скоротити пряме державне втручання в механізм суспільного відтворення, здійснити адміністративну реформу з метою посилення ролі Міністерства аграрної політики та усунення дублюючих функцій в управлінні економічними процесами.

Новоутворені організаційно-правові форми господарювання (товариства, кооперативи, особливо приватні підприємства чи агрофірми й фермерські господарства) доцільно об'єднувати з переробними та торгівельними підприємствами, з фінансово-кредитними установами. Це дасть можливість відстежувати кон'юнктуру попиту та пропозиції, ринків збуту, виробляти єдині “правила гри” для всіх учасників технологічного ланцюга, забезпечити реальну фінансову підтримку великих і дрібних власників на селі.

Для прискорення розвитку фермерства в Україні слід вдосконалити фінансово-кредитну підтримку та страхування ризиків їх діяльності, підвищити рівень механізації й сервісного обслуговування фермерства, розвивати кооперацію праці, об'єднувати й спільно використовувати землі та інші засоби виробництва, що перебувають у приватній власності. Спільне використання приватної власності може стати основним напрямком удосконалення організаційно-правових структур сільськогосподарського виробництва.

У зв'язку зі списанням частини бюджетних боргів потрібно повернути до майнового паю підприємств-наступників та додатково перерозподілити ту частину подільного колективного майна, що пішла на погашення боргових зобов'язань колгоспів чи КСП перед державою.

Необхідно розширювати повноваження та функції кредитних спілок з наданням їм права залучення коштів фізичних і юридичних осіб, здійснення фінансово-кредитних операцій, активізувати за участю НБУ та комерційних банків формування агро-промислово-фінансових груп, які об'єднували б у єдину господарську систему фінансові установи, СГП, підприємства-переробники та структури зі зберігання й реалізації готової продукції.

Потрібно продовжити роботу центральних та місцевих органів влади щодо розвитку та вдосконалення ринкової сільськогосподарської інфраструктури, усунення монополізму, недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності, створення конкурентного середовища при закупівлі ресурсів і реалізації сільськогосподарської продукції, запобігання втручанню органів виконавчої влади в господарську діяльність підприємств, спрощення порядку митних процедур при переміщенні через митний кордон України сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів.

На основі запропонованої економіко-математичної моделі діяльності приватного агропідприємства методами математичного програмування в роботі визначено оптимальні стратегії діяльності для середньостатистичного сільськогосподарського підприємства Львівщини, згідно з якими найдоцільнішими видами діяльності є виробництво яєць, молока, вирощування зернових і розвиток свинарства. Навіть незначне підвищення ефективності праці в цих видах діяльності вивільняє певні обсяги ресурсів, які можуть бути перерозподілені між іншими видами діяльності.

Рекомендується покращити комп'ютерно-технічну підготовку молодих спеціалістів, які скеровуються на роботу в агропідприємства, налагодити перепідготовку керівних працівників і фахівців сільського господарства на місцях, у тому числі з основ використання комп'ютерної та оргтехніки, за рахунок формування цільових урядових і регіональних програм, створення спеціальних фондів тощо.

Література

Кулик А.М. Застосування теорії Є. Слуцького до оптимізації маркетингової стратегії приват-ного агропідприємства // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - Вип. 32. - 2003.- С. 111 - 118.

Кулик А.М. Удосконалення важелів управління АПК // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - Вип. 33. - 2004. - С. 192 - 196.

Кулик А.М., Романчук О.Я. Аналіз можливостей виходу України на європейський ринок зерна / В кн. “Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Методологія статистич-них оцінювань соціально-економічних процесів” (Зб. наук. праць). Вип. 3 (XLI). - Львів: ІРД НАН України, 2003. - С. 141 - 150.

Романчук Я., Кулик А. Аналіз математичних моделей і управління діяльністю агропідпри-ємств // Вісник НУ “Львівська політехніка” “Комп'ютерна інженерія та інформаційні техно-логії”. - 2004. - № 521. - С. 81 - 84.

Кулик А.М. Економіко-правові засади приватних агроформувань: стан і проблеми // Матері-али доповідей міжнародної науково-практичної конференції “Ринкова трансформація еконо-міки України: теорія, практика, перспективи” (Львів, 24-25 жовтня 2003 р.). - Львів: ЛНУ. - 2003. - С. 135 - 136.

Кулик А.М. Інноваційна діяльність ВНЗ при підготовці молодих економістів-аграрників // Матеріали доповідей науково-методичної конференції “Інноваційна діяльність в системі вищої освіти”. - Івано-Франківськ: ІФДТУНГ. - 2000. - С. 90 - 91.

Кулик А.М. Ринок землі та методологія його аналізу // Зб. наук. праць. Бучацький інститут менеджменту і аудиту. - Вип. 1.- 2004. - С. 86 - 90.

Размещено на Allbest.ru