Стратегія управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Стратегія управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур

Коверга Сергій В'ячеславович

Спеціальність 08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами

Маріуполь - 2005

Анотація

Коверга С.В. Стратегія управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01. - Економіка, організація і управління підприємствами. - Приазовський державний технічний університет Міністерства освіти і науки України, Маріуполь, 2005.

У дисертаційній роботі розв'язана науково-практична проблема стратегії управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур (ЕВС) з метою досягнення конкурентних переваг. Узагальнено класифікацію економіко-виробничих структур, виділено стратегічні орієнтири інноваційного розвитку ЕВС: виробнича потужність, рентабельність, цінова поведінка, - обгрунтовано їх поєднання в єдиний комплекс із підходами, типами, різновидами політики й моделями трансформації суспільства й економіки.

Запропоновано концепцію інноваційного розвитку ЕВС, що об'єднує завдання розробки методичних рекомендацій відносно використання інноваційної моделі розвитку ЕВС, формування виробничих потужностей підприємств на стадії науково-технічної підготовки виробництва з урахуванням майбутнього рівня їх використання. У роботі запропоновано модель розвитку ЕВС і рентабельності (стратегічного орієнтиру інноваційного розвитку ЕВС), створено модель аналізу ефективності цінової поведінки (стратегічного орієнтиру інноваційного розвитку ЕВС) у ринковому середовищі.

Розроблено методичні основи економічної оцінки методів управління науково-технічною підготовкою виробництва, запропоновано методи державного стимулювання інновацій, зокрема, утворення спеціальних цільових фондів, забезпечення державних гарантій кредитування і фінансування на пільгових умовах; впровадження прискореної амортизації і пільгового оподаткування прибутку; підтримка інформаційного середовища інноваційних процесів.

Ключові слова: інновації, стратегія, економіко-виробничі структури, управління, економіко-математичні методи, науково-технічна підготовка виробництва, управлінські рішення.

Аннотация

Коверга С.В. Стратегия управления инновационным развитием экономико-производственных структур - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01. - Экономика, организация и управление предприятиями. - Приазовский государственный технический университет Министерства образования и науки Украины, Мариуполь, 2005.

В диссертационной работе решена научно-практическая проблема стратегии управления инновационным развитием экономико-производственных структур (ЭПС) с целью достижения конкурентных преимуществ. Проведен детальный анализ современного состояния инновационной деятельности на предприятиях машиностроения, выявлены тенденции и проблемы их развития. В работе обобщена классификация экономико-производственных структур, выделены стратегические ориентиры инновационного развития ЭПС: производственная мощность, рентабельность, ценовое поведение, - выполнена их увязка в единый комплекс с подходами, типами, разновидностями политики и моделей трансформации общества и экономики.

Предложена концепция инновационного развития ЭПС, которая объединяет задачи, включающие разработку методических рекомендаций относительно использования инновационной модели развития ЭПС, формирование производственных мощностей предприятий на стадии научно-технической подготовки производства с учетом будущего уровня их использования.

В работе предложена модель развития ЭПС и рентабельности (стратегического ориентира инновационного развития ЭПС), которая связывает в единое целое рентабельность как обобщающий показатель эффективности производства с результативностью направлений технической политики государства на микроуровне, на основе модели взаимосвязи с ведущими показателями построения и использования ЭПС, в частности с фондоотдачей. Создана модель анализа эффективности ценового поведения (стратегического ориентира инновационного развития ЭПС) в рыночной среде.

Разработаны методические основы экономической оценки методов управления научно-технической подготовкой производства на основе выполненного анализа организационно-экономического механизма управления инновационным развитием экономико-производственных структур, который дает возможность повысить объективность решений для правильной ориентации всего комплекса работ по научно-технической подготовкой производства. Проанализирована организация обеспечения процессов инновационного развития и предложены методы государственного стимулирования инноваций, в частности, образования специальных целевых фондов, обеспечения государственных гарантий кредитования и финансирования на льготных условиях; внедрения ускоренной амортизации и льготного налогообложения прибыли; поддержки информационной среды инновационных процессов, которые определяет ориентиры и перспективы развития ЭПС, и позволяет учесть требования международных стандартов к формам, методам и результатам хозяйствования.

Предложен и теоретически обоснован механизм инновационного развития экономико-производственных структур на основе разработки стратегических решений. Разработаны методы подготовки и принятия управленческих решений по обоснованию и внедрению нововведений на ЭПС машиностроительной отрасли.

Ключевые слова: инновации, стратегия, экономико-производственные структуры, управления, экономико-математические методы, научно-техническая подготовка производства, управленческие решения.

Annotaion

Koverga S.V. The strategy of management of the innovation development of the economic and production structures - Manuscript.

Thesis for receiving of the scientific degree of the candidate of economic sciences by speciality 08.06.01 - Economy, organization and management of the enterprises. - Priazovsky State Technical University of the Ministry of education and sciences of Ukraine, Mariupol, 2005.

The science and practical problem of the strategy of innovation development management of the economic and production structures (EPS) with the aim to achieve the competitive advantages is resolved at the thesis. It is generalized the classification of the economic and production structures, marked the strategic reference points of the innovational development of EBS: productive capacity, profitability, cost behavior. It is grounded their joining into single complex with approaches, types, varieties of politics and models of the society and economy transformation.

It is proposed the conception of the innovation development of EPS joining the tasks of the development of the methodological recommendations as for the use of the innovation development model of EPS, of the forming of the enterprises' productive capacity at the stage of the science and technical preparation of the production taking into account the further level of their utilization. At the thesis it is proposed the model of the development of EPS and profitability (of the strategic reference point of the innovation development EPS), created the model of the analysis of the cost behavior effectiveness (of the strategic reference point of the innovation development EPS) in the marketable surrounding.

It is developed the methodological bases of the economic evaluation of the methods of the management of the science and technical production preparing, proposed the methods of the state stimulation of the innovations, especially, creation of the special fund-in-trusts, ensuring of the state credit and financial guaranties at the concessionary terms; introduction of the accelerated amortization and privileged taxation of income; supporting of the informational surrounding of the innovational processes.

Keywords: innovation, strategy, economic and production structures, management, economic and mathematical methods, science and technical preparation of the production, management decision.

інновація рентабельність потужність економічний

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Інноваційний розвиток економіко-виробничих структур (ЕВС), під якими пропонується розуміти підприємства різних організаційно-правових форм та скооперовані з ними структури виробничого і невиробничого характеру, промислово-фінансові групи, холдинги та ін., є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і важливим аспектом відтворення виробничих відносин, що полягають в оновленні складу і побудови основних фондів та удосконаленні організації їх використання як на стадії формування, так і науково-технічної підготовки виробництва.

Важливість інноваційного розвитку для сучасної економіки України переоцінити неможливо. Адже саме завдяки інноваціям повинно бути досягнуто економічне зростання вже в найближчій перспективі. Сприйняття інноваційного розвитку як основоположного чинника економічного підйому знайшло своє відображення у фундаментальних дослідженнях зарубіжних учених: Р. Акоффа, П. Друкера, Ф. Портера, Б. Санто, Б. Твісса.

Проблемам інноваційного розвитку присвячено багато робіт, в яких досліджено зміст, чинники, напрями, стратегії і методи забезпечення такого типу розвитку, визначено його вплив на розвиток держави і регіонів, окремих галузей та ЕВС. Провідними українськими дослідниками згаданих напрямів інноваційного розвитку економіко-виробничих структур є В.П.Александрова, І.В. Алексєєв, О.І. Амоша, С.С. Аптекар, В.М. Гєєць, М.І. Долішній, В.І. Ландик, М.М. Лепа, О.В. Савчук, М.Г. Чумаченко, І.Б. Швець та ін.

Проте, для нових дослідників ще залишається велике поле для розробки проблем інноваційного розвитку на мікрорівні, представленому економіко-виробничими структурами. Для ЕВС інноваційний розвиток означає забезпечення виробництва певних товарів і надання послуг на певних сегментах ринку. Реалізація таких завдань ЕВС вимагає забезпечення всіма видами ресурсів і найбільш ефективного їх використання. З цією метою необхідно сформувати відповідні стратегії управління інноваційним розвитком, в яких доцільно передбачити різноманітні аспекти вдосконалення всіх видів діяльності, врахувати критерії оцінки менеджменту в економіко-виробничій структурі.

Завдання з вибору стратегії і розробки методів, які нададуть можливість аналізувати і контролювати показники діяльності і впливати на організацію виробництва, оцінювати ефективність роботи ЕВС з боку власника, інвестора, кредитора і з боку державних органів управління і стали визначальними при обґрунтовуванні актуальності вибраної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тем науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України: “Моделювання процесів антикризового управління виробничо-економічними об'єктами” (номер державної реєстрації 0103U007372), в рамках якої автором розроблені методи обґрунтування фінансування інноваційних проектів; та “Розвиток механізму фінансового регулювання виробничого потенціалу” (номер державної реєстрації 0104U003429), де автором розроблені моделі аналізу цінової поведінки підприємств в ринковому середовищі.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розвиток теоретичних положень, розробка методичних підходів та практичних рекомендацій з інноваційного розвитку економіко-виробничих структур.

Відповідно до мети дослідження, було поставлено і вирішено такі задачі:

досліджено зміст процесу інноваційного розвитку ЕВС і його вплив на відтворення виробничих відносин;

обґрунтовано стратегічні орієнтири інноваційного розвитку ЕВС з урахуванням особливостей різних стадій такого розвитку і етапів розвитку економіки;

досліджено форми, методи і типи розвитку ЕВС, а також підходи щодо їх використання в процесі інноваційного розвитку;

визначено різновиди стратегій розвитку ЕВС і їх зміст;

виявлено особливості науково-технічної підготовки виробництва як стадії реалізації інноваційного розвитку ЕВС;

з метою виявлення впливу формування і функціонування ЕВС на технічну, інноваційну і інвестиційну стратегії обґрунтовано зв'язок показників цих чинників з рентабельністю;

проаналізовано організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур, розроблено методичні основи економічної оцінки методів управління науково-технічною підготовкою виробництва;

проаналізовано організацію забезпечення процесів інноваційного розвитку;

розроблено методи підготовки й ухвалення управлінських рішень з обґрунтування і упровадження нововведень на ЕВС машинобудівної галузі.

Об'єктом дослідження є процес інноваційного розвитку економіко-виробничих структур машинобудівної галузі.

Предметом дослідження є інноваційна стратегія управління інноваційним розвитком ЕВС машинобудівної галузі.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є класичні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо проблем інноваційного розвитку підприємств. Для досягнення поставленої в роботі мети були використані наукові і спеціальні методи дослідження процесів і явищ в їх взаємозв'язку і розвитку, а саме: діалектичний метод, методи аналізу і синтезу - для визначення взаємозв'язків між чинниками ЕВС і відтворенням виробничих відносин, соціально-економічного розвитку суспільства, території; метод підстановок - для аналізу залежності між економічними показниками формування і функціонування виробничих систем і результуючим показником діяльності - рентабельністю як стратегічного орієнтиру інноваційного розвитку ЕВС; статистичні методи - для обґрунтовування висновків щодо типу розвитку ЕВС в Україні; методи моделювання - для розробки моделей інноваційного розвитку економіко-виробничих структур.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі розроблено нові, уточнено і доповнено науково-методичні положення та практичні рекомендації з формування стратегій інноваційного розвитку економіко-виробничих структур. При цьому автором отримані наступні наукові результати:

уперше:

сформульовано концепцію формування стратегії інноваційного розвитку економіко-виробничих структур, основу якої складають принципи формування і розвитку ЕВС, з урахуванням: 1) виробничої потужності, що визначає її призначення та її ринкову значущість як виробника певної продукції або послуги; 2) рентабельності, що виступає узагальнюючим економічним показником ефективності функціонування ЕВС; 3) ціни, що відображає ринкову потребу в пропонованих продуктах або послугах; яка дозволяє підвищити живучість підприємства за рахунок зростання ефективності управління в умовах впровадження інноваційної політики;

розроблено методи оцінки розвитку ЕВС, в яких пов'язані в єдине ціле рентабельність як узагальнюючий показник ефективності виробництва, з результативністю напрямів технічної політики держави на мікрорівні, на основі моделі взаємозв'язку з провідними показниками функціонування ЕВС, зокрема з фондовіддачею, що дає можливість на етапі ухвалення рішень прогнозувати поведінку ЕВС при їх упровадженні;

запропоновано моделі аналізу ефективності цінової поведінки ЕВС в ринковому середовищі, основу яких складає моделювання технічного рівня інноваційного розвитку підприємства, що дозволяє проводити його якісну і кількісну оцінку як в статиці, так і в динаміці.

удосконалено:

методи управління науково-технічною підготовкою виробництва, основу яких складають моделі аналізу показників організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур, реалізація яких дозволить значно підвищити обґрунтованість стратегії всього комплексу робіт з науково-технічної підготовки інноваційного розвитку виробництва;

дістали подальшого розвитку:

методи державного стимулювання упровадження новацій, зокрема, обґрунтовано створення спеціальних цільових фондів, надання державних гарантій кредитування і фінансування на пільгових умовах; застосування прискореної амортизації і пільгового оподаткування прибутку; організація підтримки інформаційного середовища інноваційних процесів, що визначає орієнтири та перспективи розвитку ЕВС, і дозволяє врахувати вимоги міжнародних стандартів до форм, методів і результатів господарювання.

Практичне значення одержаних результатів і висновків полягає в розробці методичних рекомендацій з формування виробничих потужностей машинобудівних підприємств на стадії науково-технічної підготовки виробництва з урахуванням прогнозованого рівня їх застосування; використання науково-технічної підготовки виробництва для інноваційного розвитку економіко-виробничих структур; регламентації державної регуляції інноваційної діяльності ЕВС з метою поліпшення соціального становища; координування співпраці ЕВС і фінансово-кредитних установ в їх складі.

Упровадження результатів дослідження дозволяє знизити витрати на НДДКР, і дає можливість сформувати комплекс організаційно-економічних заходів, спрямованих на активізацію інноваційної діяльності ЕВС.

Основні положення дисертаційної роботи апробовані та використовуються в практиці господарювання на ВАТ “Новогорлівській машинобудівний завод” (довідка від 24.03.05р. №303), ЗАТ “Інститут керамічного машинобудування” (акт від 14.03.05р. №22), ЗАТ “Горлівський машинобудівник” (акт від 21.03.05р. №70-2/551).

Особистий внесок дисертанта. З наукових праць, опублікованих в співавторстві, використані лише ті ідеї і положення, що є результатом особистої роботи. Конкретний внесок здобувача в ці праці вказаний в списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідалися і здобули позитивну оцінку на 6 наукових конференціях, зокрема: IV Міжнародна науково-практична конференція “Современные проблемы науки и образования” (м. Харків, 2003р.), V Міжнародна науково-практична конференція “Интеллектуальный потенціал” (Росія, м. Владивосток, 2003р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Інвестиційна та зовнішньоекономічна діяльність підприємств” (м. Дніпропетровськ, 2003р.), ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідній період” (м. Хмельницький, 2004 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины (в контексте глобализации)” (м. Алушта, 2004 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Теория и практика экономики и предпринимательства” (м. Сімферополь, 2004р.).

2. Основний зміст роботи

У дисертаційній роботі розвинуто теоретичні положення і розроблено методичні підходи і практичні рекомендації щодо формування стратегій інноваційного розвитку економіко-виробничих структур машинобудівної галузі.

У першому розділі „Теоретичні основи інноваційного розвитку економіко-виробничих структур” досліджено інноваційний розвиток ЕВС, які є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і важливим аспектом відтворювання виробничих відносин. Показано, що він полягає в оновленні складу та формуванні основних фондів, удосконаленні організації їх використання як на стадії формування, так і науково-технічної підготовки виробництва, в розвитку робочої сили, в удосконаленні відносин із зовнішнім середовищем, зокрема з органами державного управління і регулювання економіки, а також шляхом інституційних перетворень.

Розвиток інноваційних процесів в Україні у теперішній час визначається загальним станом її економіки, яка в останні десятиліття XX ст. зазнала глибокої системної кризи, що відзначилася у 2000 р. деяким пожвавленням у функціонуванні економічної системи держави. Особливо слід відзначити значне зростання виробництва в машинобудівному комплексі. Стан машинобудування як фондоутворюючої галузі є визначальним чинником при реалізації інноваційних процесів у всіх сферах народного господарства, підвищенні рівнів ресурсозбереження, продуктивності праці, екологічної безпеки промислового виробництва й обороноздатності країни. Аналіз інноваційної активності промислових підприємств України (рис. 1) показує, що в промисловості із загальної кількості підприємств у 2003 р. тільки 16,5% займалися інноваційною діяльністю, причому простежувалася тенденція до зниження їхньої активності, оскільки в 1999 р. таких підприємств було 18,1%.

Рис. 1. Інноваційна активність промислових підприємств України

Кризові явища в економіці призвели до необхідності змінювати інституційну форму існування для багатьох ЕВС, зокрема провідних машинобудівних. Вихід з такого становища - створення великих структур, як то промислово-фінансові групи, холдинги та ін., які здатні акумулювати значні фінансові ресурси для забезпечення функціонування наукоємких, високотехнологічних, капіталомістких виробництв. Саме в цих напрямах перебудови економіки через зміни інституційних форм господарювання знаходить своє відображення роль і значення ЕВС як чинника організаційно-інноваційного розвитку.

Аналіз змісту процесу інноваційного розвитку економіко-виробничих структур і його залежності на відтворювання виробничих відносин, державні фінанси і соціальну сферу дозволяє зробити висновок щодо його особливості як об'єкту управління. Через визначення змісту ЕВС як категорії, що об'єднує різноманітні форми господарювання в різних сферах економіки, доводиться можливість її використання для кращого розуміння реалізації інновацій в різних суб'єктах ЕВС з позицій досліджуваного процесу інноваційного розвитку, розробки і упровадження інновацій, у тому числі з використанням власних фінансових ресурсів, а також наявність фінансових або кредитних інститутів для мобілізації таких ресурсів на фінансових ринках. Виходячи з цього, в роботі удосконалено підхід до класифікації форм, методів і типів розвитку ЕВС, а також підходи до їх використання з метою оцінки стану і перспектив розвитку ЕВС.

В роботі показано, що важливим аспектом інноваційного розвитку ЕВС машинобудування є формування економіко-виробничих структур, для чого необхідно концептуально визначити стратегічні орієнтири. Такими можуть виступати, по-перше, виробнича потужність, яка визначає призначення ЕВС та її ринкову значущість як виробника певної продукції або послуги; по-друге, рентабельність, яка виступає узагальнюючим економічним показником ефективності функціонування ЕВС; по-третє, ціна, яка відображає ринкову потребу в пропонованих продуктах або послугах. Застосування стратегічних орієнтирів дозволяє розробити внутрішньосистемні й ринкові стратегії, для яких провідним критерієм залишається збільшення рентабельності як за рахунок підвищення ефективності використання виробничих потужностей, так і за рахунок цінового фактора, тобто необхідно виявити виробничі резерви інноваційного розвитку ЕВС.

Рис. 2. Концептуальна схема управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур

Виходячи з цього в роботі сформульовані підходи до концепції управління інноваційним розвитком ЕВС (рис. 2), яка базується на вирішенні задач розробки методичних рекомендацій з використання інноваційної моделі розвитку ЕВС, формування виробничих потужностей підприємств на стадії науково-технічної підготовки виробництва з урахуванням майбутнього рівня їх використання; використання науково-технічної підготовки виробництва для інноваційного розвитку економіко-виробничих структур; регламентації державного регулювання інноваційної діяльності ЕВС з метою стимулювання; координуванні співпраці ЕВС і фінансово-кредитних установ в їх складі.

У другому розділі „Стратегія інноваційного розвитку економіко-виробничих структур в машинобудівній галузі” розроблено методи оцінки розвитку ЕВС, в яких рентабельність як узагальнюючий показник ефективності виробництва, пов'язана з результативністю напрямів технічної політики держави на мікрорівні, на основі моделі взаємозв'язку з провідними показниками функціонування ЕВС, та з методами ефективного управління науково-технічною підготовкою виробництва, на основі аналізу показників організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур.

Використані у роботі методи оцінки технічного рівня інноваційного розвитку підприємства стали основою для вибору моделі цінової поведінки ЕВС в реалізації інноваційного проекту. Запропонована модель дозволяє оцінювати рівень інноваційного розвитку підприємства як в статиці, так і в динаміці. Доведено, що важливим аспектом розуміння рентабельності як стратегічного орієнтиру інноваційного розвитку ЕВС є побудова на її основі моделі взаємозв'язку з провідними показниками функціонування ЕВС, зокрема з фондовіддачею. Практичне значення отриманої моделі показано на прикладі аналізу типів розвитку ЕВС і ретроспективному визначенні характеру цього розвитку. Необхідно підкреслити, що модель не пропонується як нова формула обчислення показника рентабельності, а лише служить засобом аналізу якісних взаємозв'язків чинників побудови ЕВС з одним з провідних результативних показників її діяльності.

Забезпечення інноваційного розвитку виробничих потужностей як стратегічного орієнтиру, повинне спиратися на нові теоретичні основи визначення категорії “виробнича потужність”. Нами сформульована система трьох принципів для визначення цієї категорії: подвійної природи виробничої потужності; незалежності виробничої потужності ЕВС від плану виробництва; випускаючої ланки, сформульованої як підхід до ефективного використання виробничих потужностей.

У роботі запропоновано організаційно-економічну модель для розрахунку коефіцієнта використання виробничих потужностей на підставі його зв'язку з організаційними умовами використання потужностей технологічного устаткування. По-перше, виходячи з концепції випускаючої ланки, кожну групу взаємозамінного технологічного устаткування треба розглядати як випускаючу, тобто як таку, яка здатна самостійно виробляти продукцію. Ця умова робить всі групи устаткування адекватними продукції, що випускається, а, отже, виключає домінування однієї групи устаткування над іншою. Це особливо актуально в умовах ринку, коли існує потенційна можливість використовувати будь-який резерв для виготовлення продукції або надання послуги споживачам. По-друге, виходячи з подвійності виробничої потужності (що виражається як в натуральному вигляді, так і в машино-годинах) користуватимемося більш доцільною для рівня ЕВС формою представлення потужності в машино-годинах. По-третє, виходячи з перших двох умов, розглядатимемо виробничі потужності як сукупний фонд машинного часу парку верстатів ЕВС.

Виходячи з цього, в роботі коефіцієнт використання потужностей пропонується обчислювати за формулою:

(1)

де П - потужність провідної групи устаткування; - коефіцієнт змінності по режимах роботи устаткування; - обсяг випуску продукції по і-й групі устаткування; - рівень пропорційності завантаження устаткування; - коефіцієнт змінності “вузької” групи устаткування; - середній коефіцієнт загрузки по і-й групі устаткування.

Вираз (1) являє собою організаційно-економічну модель використання виробничих потужностей, у якій коефіцієнт пов'язаний з найважливішими параметрами організації виробництва - пропорційністю, змінністю роботи устаткування по режиму й на “вузькому” місцю, завантаженням і випуском продукції на кожну і-у групу устаткування, а також із самою потужністю. Для наочності висновку моделі скористаємося умовним графічним прикладом для трьох груп устаткування (рис. 3).

Рис. 3. Діаграма використання виробничих потужностей по трьох групах взаємозамінного устаткування

Умовні позначки:

1 - потужності трьох груп устаткування П1, П2, П3, яким відповідають площі прямокутників S₁, S₂, S₃;

2 - випуски продукції по кожній групі устаткування В1, В2, В3, яким відповідають прямокутники С₁, С₂, С₃.

Слід зазначити, що розглянуті підходи враховують економічні стратегії розвитку виробничих потужностей, у тому числі стратегію максимальної (оптимальної) економічної ефективності функціонування динамічної системи виробничих потужностей.

У роботі вдосконалено методи обчислення залежності коефіцієнта використання виробничих потужностей від параметрів організації виробництва - пропорційності, змінності роботи устаткування по режимах і у “вузькому місці”, завантаження і випуску продукції на кожній групі устаткування, а також потужності.

Отримана в роботі модель (2) залежності рентабельності від показників використання потужностей і величини виробничої потужності є в теоретичному плані удосконаленням відомих моделей. В практичному аспекті така модель дозволяє врахувати вимоги підвищення економічної ефективності при організації виробництва:

(2)

де - собівартість продукції, що випускається; - рівень завантаження основних виробничих фондів; - вартість основних виробничих фондів; К_з - загальний коефіцієнт загрузки устаткування.

Вдосконалено методи розрахунку залежності показника рентабельності від показника використання виробничих потужностей, що відображає взаємозв'язок між двома вибраними стратегічними орієнтирами інноваційного розвитку ЕВС, а також їх зв'язок з інноваційними змінними: параметрами економічної ефективності окремого верстата і організаційної побудови виробничої системи. Принциповим моментом у запропонованому методичному підході до оцінки використання виробничих потужностей є організаційно-економічне моделювання, яке дозволяє пов'язати кінцевий економічний результат (мета розвитку виробничої системи) з організаційними чинниками (параметрами моделі).

Стадія науково-технічної підготовки виробництва відіграє особливу роль в забезпеченні інноваційного розвитку ЕВС, оскільки саме тут відбувається техніко-технологічне оформлення інновацій у відповідній конструкторській і технологічній документації, визначаються організаційні основи змін в побудові виробничих систем. У роботі доведено, що важливим аспектом науково-технічної підготовки виробництва є безперервність в роботі з упровадження нових технологій, техніки, матеріалів, організації виробництва і т.ін., оскільки вимоги ринку до продукції і послуг майбутнього саме в процесі науково-технічної підготовки виробництва набувають реального змісту.

Одним з перших важливих аспектів науково-технічної підготовки виробництва є моделювання інноваційного розвитку економіко-виробничих структур. При цьому слід акцентувати увагу на дослідженні потреб саме ЕВС як споживача відповідних верстатів і устаткування. В роботі на прикладі дискретного виробництва досліджено вплив параметрів окремих верстатів на показники економічної ефективності інноваційної діяльності ЕВС, зокрема на фондовіддачу.

У третьому розділі „Організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур” досліджено методи державного стимулювання інновацій, зокрема, функціонування спеціальних цільових фондів, введення державних гарантій кредитування і фінансування нововведень на пільгових умовах; впровадження прискореної амортизації і пільгового оподаткування прибутку; підтримка інформаційного середовища інноваційних процесів, що визначають орієнтири та перспективи розвитку ЕВС.

У проведеному дослідженні розглянуто фінансові ресурси для здійснення інноваційної діяльності ЕВС за допомогою такого критерію як можливість ЕВС впливати і самостійно регулювати умови їх отримання. Прибутковість за будь-яких обставин є важливим аспектом діяльності ЕВС. Проте, в сучасних умовах рентабельність набуває особливого значення, адже наявність прибутку є не тільки показником ефективної роботи кожного суб'єкта господарювання, а і важливою передумовою фінансового забезпечення інноваційного розвитку ЕВС.

Співпраця з фінансово-кредитними установами, які не є виробничими структурами, відіграє особливу роль в інноваційному розвитку ЕВС. Ці установи на самому початку дослідження включено до ЕВС, хоча вони безпосередньої участі у виробництві не беруть. Проте, оскільки будь-які інновації потребують інвестування, то наявність банків або інших фінансових установ у складі ЕВС, принаймні, створює передумови для успішної реалізації інноваційних проектів. Доведено, що вже саме залучення таких невиробничих структур в ЕВС є своєрідною інновацією, яка може бути корисною як для ЕВС, її виробничих структур, так і для фінансово-кредитних інститутів.

На основі аналізу джерел отримання економічного ефекту доведено, що процес технічної підготовки виробництва є капіталомістким, а тому потребує значної суми власних і залучених коштів. Будь-яке скорочення цього процесу означатиме можливість повернення кредитів банкам і спрямування на інші потреби власних коштів, що може стати причиною отримання додаткових прибутків.

Запропоновано підхід до фінансування інноваційного розвитку виробництва з боку промислово-фінансових груп: мінімальні фінансові резерви промислово-фінансових груп, що спрямовуються на розвиток, мають визначатися максимальною сумою, необхідною для окремого підприємства з числа тих, які входять до групи. Такий підхід справедливий тому, що від початку дає гарантію на фінансування будь-якого підприємства групи за рахунок загального фонду розвитку.

Проаналізовані важелі державного інструментарію регулювання інноваційного розвитку ЕВС та обґрунтовано методи стимулювання інновацій, зокрема утворення спеціальних цільових фондів, організацій сприяння інноваціям; визначені підходи до державної гарантії, кредитування і фінансування на пільгових умовах; розглянуті такі фактори як прискорена амортизація і пільгове оподаткування прибутку; підтримка інформаційного середовища.

У роботі доведено, що стимулом для розробки і упровадження нових технологій і зразків техніки може бути посилення інноваційної спрямованості пільг з боку держави безпосередньо для прогресуючих ЕВС. Досліджений інформаційно-фінансовий концептуальний підхід до вдосконалення державного регулювання розвитку інноваційної сфери України, тобто проаналізована ідея інтелектуалізації та інформатизації виробничих систем шляхом заміни частини використовуваних енергетичних ресурсів на інформаційні й інтелектуальні, наукомісткі технології.

За рахунок аналізу економічного ефекту на базі оцінки технічного рівня інноваційного розвитку підприємства розглянутий і проаналізований процес відбору моделі цінової поведінки ВАТ “Новогорлівський машзавод” при реалізації інноваційного проекту. Щодо ціни як стратегічного орієнтиру інноваційного розвитку ЕВС, можна розглядати три принципово відмінні моделі поведінки названих структур на ринку. Економічна оцінка таких моделей ринкової поведінки ЕВС повинна враховувати зміни ціни на продукцію (послуги), що відбувається під впливом конкурентного середовища.

В умовах конкуренції слід враховувати тривалість життєвого циклу виробу, яка об'єктивно скорочується і визначається взаємодією двох протилежних тенденцій:

прагненням підприємства до випередження конкурентів у випуску нової продукції;

бажанням отримати максимум можливого доходу від випуску вже освоєних виробів.

З інноваційної техніко-технологічної точки зору взаємодію двох цих тенденцій можна характеризувати співвідношенням принципово відмінних компонентів старої і нової технології, тобто співвідношенням рівнів якості машин, агрегатів, які використовуються в кожній технології і є принципово відмінними між собою.

Система показників інноваційного техніко-організаційного рівня виробництва повинна характеризувати техніко-організаційні чинники підвищення ефективності виробництва, враховуючи його інноваційну спрямованість, а рівень якості виготовлюваної продукції - результат взаємодії і розвитку цих чинників, тому його варто відносити до більш широкого поняття, такого, як техніко-економічний рівень виробництва. Показники, що характеризують рівень механізації і автоматизації, знаходять відображення в групі параметрів рівня інноваційності технології виробництва.

Виходячи з вищевикладеного, а також з можливості отримання даних по підприємствах конкурентів запропонована модель статичної оцінки технічного рівня інноваційного розвитку виробництва підприємства:

(3)

де величина показника, що буде характеризувати стан основних фондів підприємства на певний момент часу ; величина показника, що буде характеризувати фондоозброєність працівників підприємства на певний момент часу ; величина показника, що буде характеризувати ефективність використання основних фондів підприємства на певний момент часу .

Тобто статична оцінка технічного рівня інноваційного розвитку виробництва аналізованих підприємств в динаміці (три вибрані періоди) має такий вигляд на графічній моделі (рис. 4).



Рис. 4. Графічна модель статичної оцінки технічного рівня інноваційного розвитку виробництва аналізованих підприємств

Умовні позначки: ТР1 - технічний рівень інноваційного розвитку виробництва на ВАТ “Новгородський машинобудівний завод”; ТР2 - технічний рівень інноваційного розвитку виробництва на ВАТ “Донецькгірмаш”; ТР3 - технічний рівень інноваційного розвитку виробництва на ВАТ “Новогорлівський машинобудівний завод”.

Обчисливши технічний рівень інноваційного розвитку підприємства можна переходити до вибору моделі цінової поведінки (з економічної точки зору взаємодію досліджуваних моделей можна характеризувати співвідношенням економічних ефектів, які обчислюються різними варіантами). При цьому вибираємо найприйнятнішу для нашого підприємства модель з урахуванням можливості комбінування.

На ВАТ “Новогорлівський машзавод” освоєння нової продукції відбувається з випередженням конкурентів - тобто економічний ефект отримано, головним чином, за рахунок більш високої монопольної ціни, яку встановив виробник, тому що першим вийшов на ринок з новою продукцією (рис. 5).

Ціна реалізації нової продукції, може встановлюватися на певному максимальному або мінімальному рівні через біржовий механізм реалізації, або через торгових посередників, або торгову мережу.

Рис. 5. Економічний ефект, отриманий ВАТ “Новогорлівський машзавод” в результаті використання монопольної моделі формування цін

Проведений за допомогою моделі (1) аналіз, дозволяє підприємству правильно вибрати період, та використовувати свої конкурентні переваги, засновані на інноваційному розвитку виробництва, для підвищення рівня прибутковості. Це доводить, що з безлічі ринкових чинників, що впливають на ефективність управлінських рішень керівництва підприємства, основним є конкурентне стимулювання інноваційного розвитку.

Економічний результат, який отримано від упровадження організаційно-планових методів управління інноваційною підготовкою виробничих потужностей на ВАТ “Новогорлівський машзавод” визначається таким економічним ефектом як скорочення періоду (тривалості) техніко-інноваційної підготовки виробничих потужностей для нового виробу - це ефект від запобігання збитків у передвиробничий період. Його також одержують в результаті інтенсифікації процесу науково-технічної підготовки виробництва і дострокового залучення у виробництво основних виробничих фондів, нормованих оборотних коштів.

Економічний ефект, одержуваний за рахунок запобігання збитків в період до початку виробництва, тобто ефект, одержуваний за рахунок його скорочення, пропонується визначити за формулою:

(4)

де - економічний ефект, одержаний за рахунок запобігання збитків, пов'язаних зі складом устаткування, технологічного обладнання й інструмента, матеріалів і комплектуючих виробів і т.п. у період, що передує початку виробництва, тис. грн.; - ціна і-ї групи встановленого устаткування, виготовленого обладнання, інструмента, тис. грн.; - норми витрат на утримання в умовах консервації і-ї групи устаткування, обладнання, інструмента, %/рік; - сума амортизаційних відрахувань, які нараховуються по і-й групі устаткування і не дають реальної віддачі в період підготовки виробництва, тис. грн./рік; - сума сплати відсотків банкам за отримані кредити на проведення науково-дослідних робіт, тис. грн./рік; - сума оплати за інші позикові кошти, надані для проведення науково-дослідних робіт, тис. грн./рік.

Скоротивши період підготовки виробництва за рахунок упровадження організаційно-планових методів управління інноваційною підготовкою виробничих потужностей, вдалося збільшити економічно сприятливий період монопольного випуску інноваційної продукції, що дало додатковий економічний ефект.

Тривалість періоду монопольного випуску продукції також залежатиме від рівня патентної чистоти виробу, постійності цього рівня, складності продукції, яку виробляють на ВАТ “Новогорлівський машзавод”. Для максимально можливого економічного ефекту проаналізовано максимальний і мінімальний рівень економічної ефективності устаткування на підприємстві, тобто кількість товарної продукції, виготовленої на конкретній одиниці устаткування стосовно до його вартості за рік (рис. 6). Економічну ефективність окремої одиниці продукції можна вважати інноваційною змінною, від якої залежить кінцевий ефект інновацій у виробничій програмі. А визначає таку відповідність проектованого агрегату вимогам часу у ВАТ “Новогорлівський машзавод” саме конструктор.

Рис. 6. Максимально можливий економічний ефект відносно рівня економічної ефективності устаткування (РЕЕУ) у ВАТ “Новогорлівський машзавод”

Окрім того, у разі заміни застарілого устаткування з'являється потенційна можливість підвищення рівня економічної ефективності устаткування за рахунок зниження купівельної вартості устаткування.

Розглянуті моделі формування ефекту в конкурентній боротьбі підприємств дозволяють досить чітко представити механізм отримання позитивного економічного результату при різних економічних стратегіях на етапі переходу підприємства до випуску нової продукції.

Висновки

У дисертаційній роботі на основі проведеного дослідження здійснено теоретичне обґрунтування та практичне вирішення актуальної задачі інноваційного розвитку економіко-виробничих структур машинобудівної галузі.

1. Проведений аналіз фінансових показників машинобудівних підприємств показав, що на всіх аналізованих об'єктах витрати виробництва ростуть швидше, ніж обсяги виробленої продукції. Практично всі аналізовані підприємства мають морально й фізично застарілі основні фонди. Проведений аналіз інноваційно-технічного стану й ефективності використання основних фондів (показники фондовіддачі й фондоємкості) машинобудівних підприємств у 2003 р. свідчить про необхідність їх більш інтенсивного відновлення, у тому числі шляхом заміни.

2. Сформульовано концепцію інноваційного розвитку ЕВС, що поєднує завдання, які включають розробку методичних рекомендацій щодо використання інноваційної моделі розвитку ЕВС, формування виробничих потужностей підприємств на стадії науково-технічної підготовки виробництва з урахуванням майбутнього рівня їх використання; необхідність використання науково-технічної підготовки виробництва для інноваційного розвитку економіко-виробничих структур; порядок регламентації державного регулювання інноваційної діяльності ЕВС з метою стимулювання; координування співробітництва ЕВС і фінансово-кредитних установ у їхньому складі.

3. Запропоновано класифікацію стратегій розвитку економіко-виробничих структур на основі виділення стратегічних орієнтирів інноваційного розвитку ЕВС: виробнича потужність, рентабельність, цінова поведінка, які ув'язано в єдиний комплекс з підходами, типами, різновидами політики і моделей трансформації суспільства і економіки.

4. Запропоновано модель розвитку ЕВС і рентабельності (стратегічного орієнтиру інноваційного розвитку ЕВС), яка зв'язує в єдине ціле рентабельність як узагальнюючий показник ефективності виробництва з результативністю напрямів технічної політики держави на мікрорівні, на основі моделі взаємозв'язку з провідними показниками побудови і використання ЕВС, зокрема з фондовіддачею.

5. Розроблено модель аналізу ефективності цінової поведінки (стратегічного орієнтиру інноваційного розвитку ЕВС) в ринковому середовищі.

6. Розроблено методичні основи економічної оцінки методів управління науково-технічною підготовкою виробництва на основі виконаного аналізу організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком економіко-виробничих структур, що дає змогу підвищити об'єктивність рішень для правильної орієнтації всього комплексу робіт по науково-технічній підготовці виробництва.

7. Систематизовані форми, методи і типи розвитку ЕВС, а також підходи до їх використання для оцінки стану і перспектив інноваційного розвитку.

8. Для забезпечення інноваційного розвитку ЕВС на стадії науково-технічної підготовки виробництва запропоновано використовувати систему показників: для потреб реалізації державної технічної політики щодо інноваційного розвитку ЕВС показник фондовіддачі; на сформульованих теоретичних основах (концепції випускаючої ланки і подвійності виробничої потужності) вдосконалено методи розрахунку коефіцієнта використання виробничих потужностей через параметри організації виробництва - пропорційність, змінність роботи устаткування по режимах і на вузькому місці, завантаження і випуск продукції по кожній групі устаткування, а також потужність; вдосконалено методику розрахунку показника рентабельності через показник використання виробничих потужностей, що відображає взаємозв'язок між вибраними стратегічними орієнтирами інноваційного розвитку ЕВС.

9. Проаналізовано організацію забезпечення процесів інноваційного розвитку та запропоновано методи державного стимулювання інновацій, зокрема, утворення спеціальних цільових фондів, забезпечення державних гарантій кредитування і фінансування на пільгових умовах; впровадження прискореної амортизації і пільгового оподаткування прибутку; підтримка інформаційного середовища інноваційних процесів, що визначає орієнтири та перспективи розвитку ЕВС, і дозволяє врахувати вимоги міжнародних стандартів до форм, методів і результатів господарювання.

10. Розроблені методи підготовки і ухвалення управлінських рішень по обґрунтовуванню і упровадженню нововведень на ЕВС машинобудівній галузі. Впровадження результатів дослідження на підприємствах машинобудування України: ВАТ “Новогорлівський машинобудівний завод”, ЗАТ “Горлівський машинобудівник”, ЗАТ “Інститут керамічного машинобудування” підтвердили ефективність запропонованих методів і моделей.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

Публікації в наукових фахових виданнях:

1. Коверга С.В. Модели анализа эффективности ценового поведения экономико-производственных структур // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Сер: економічна. - Донецьк: ДонНТУ, 2005. - Вип. 97.-С. 83-86. - 0,39 д.а.

2. Грозний І.С., Коверга С.В. Інноваційні аспекти трансформації промислових підприємств до ринкової економіки // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції: Зб. наук. праць (Ювілейний). - Луцьк: Надстир'я. - 2004. - Вип. Х. - №1-2. - С. 195-201. - 0,32 д.а. (Особистий внесок здобувача: визначена роль та місце інноваційного підприємства в економічному розвитку перехідної економіки - 0,16 д.а.).

3. Коверга С.В. Особливості стратегій інноваційного розвитку виробничо-господарських структур // Вісник Львівської державної фінансової академії: Зб. наук. статей. Економічні науки. - Л.: Львівська державна фінансова академія. - 2005. - № 7. - С. 336-342 (0,45 д.а.).

4. Коверга С.В. Економічна оцінка інноваційного розвитку економіко-виробничих структур // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. 2004. - С. 378-387. (0,5 д.а.).

5. Коверга С.В. Моделирование инновационного развития экономико-производственных структур // Новое в экономической кибернетике: Модели формирования портфеля заказов на предприятиях и в организациях. - Донецк: ДонНУ. - 2005. - №2. - С. 142-151 (0,45 д.а).

Матеріали науково-практичних конференцій:

6. Грозний І.С., Коверга С.В. Деякі фінансові регулятори на регіональному ринку інновацій / Матер. Всеукр. Научн.-практ. конф. “Теория и практика экономики и предпринимательства” (Алушта, 3-5 мая 2004 г.). - Симферополь: ТНУ. - 2004. - С. 125. -0,06 д.а. (Особистий внесок здобувача: запропоновані принципи надання регіональних фінансових коштів - 0,03 д.а.).

7. Коверга С.В., Меркушева Т.В. Створення інноваційних структур в контексті регіонального розвитку // Матер. ІІ між нар. наук.- практ. конф. “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідній період” (22-23 квітня 2004 р.). - Хмельницький: Ін-т бізнесу. - 2004. - С. 78-81. -0,23 д.а. (Особистий внесок здобувача: обґрунтована необхідність створення регіональних інноваційних структур - 0,12 д.а.)

8. Грозный И.С., Грозная О.С., Коверга С.В. Значение инноваций в экономическом развитии и место рынка инноваций в системе рынка // Матер. V Междунар. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых “Интеллектуальный потенциал вузов - на развитие Дальневосточного региона России” (28-29 мая 2003 г.). - Владивосток: ВГУЭС. - 2003. - кн. 2. - С. 83-85. - 0,12 д.а. (Особистий внесок здобувача: визначено особливості поведінки ринку інновацій в системі ринку - 0,04 д.а.)

9. Грозний І.С., Коверга С.В. Комплексність та динамічність інноваційної системи // Матер. IV Міжнар. наук.-практ. конф. “Сучасні проблеми науки та освіти”.(Ялта, 1-10 трав. 2003 р.). - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна - 2003. - С. 53. - 0,06 д.а. (Особистий внесок здобувача: проаналізовано світовий досвід вирішення проблеми комплексності та динамічності інноваційної системи - 0,03 д.а.).

10. Грозний І.С., Грозна О.С., Коверга С.В. Методологічні основи дослідження венчурного капіталу // Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. “Інвестиційна та зовнішньоекономічна діяльність підприємств” та “Бухгалтерський облік та аудит” (14 -трав. 2003 р.). - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2003. - С. 48-51. - 0,13 д.а. (Особистий внесок здобувача: запропонована схема кругообігу венчурного капіталу - 0,04 д.а.).

11. Грозний І.С., Коверга С.В. Венчурний капітал на ринку інновацій як елемент концепції ринкових відносин в Україні // Матер. Всеукр. Научн.-практ. конф. “Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины (в контексте глобализации). - Алушта: ТНУ. - 2004. - с. 56-57. - 0,16 д.а. (Особистий внесок здобувача: проаналізовано ринок інновацій в Україні - 0,04 д.а.).

Наукові статті в інших виданнях:

12. Грозний І.С., Грозна О.С., Коверга С.В. Державна підтримка розвитку інфраструктури та організаційних форм венчурного підприємництва// Вісник Макіївського економіко-гуманітарного інституту. - 2003. - № 11. - С. 65-71. - 0,38 д.а. (Особистий внесок здобувача: запропонована модель організації державного правового регулювання процесів інноваційного розвитку - 0,12 д.а.).

...