Кількість спільних підприємств з партнерами сусідніх держав (чи учасниками єврорегіонів)

Питома вага обсягів виробництва товарів/послуг у загальнообласному виробництві

Питома вага кількості СП із сусідньою державою/ регіоном у загальній кількості СП

3. Заходи (проекти)

Кількість реалізованих спільних заходів (проектів)

Обсяги фінансування спільних заходів (проектів)

Питома вага обсягів фінансової допомоги у бюджеті області

Регіональна ефективність заходів (проектів): створено робочих місць, підвищення рівня зайнятості, залучено інвестицій, кількість нових об'єктів тощо

4. Розвиток прикордонної інфраструктури

Кількість пунктів перепуску через кордон, їх статус та пропускна здатність

Кількість пунктів перепуску на ділянці кордону; середня віддаль між пунктами перепуску

Фактичний обсяг потоку через пункт перепуску до запланованого

Час очікування та обслуговування на кордоні

Забезпеченість під'їзними шляхами

Наявність прикордонної інфраструктури (митниці, автопорти, склади, розвантажувальні станції, придорожня інфраструктура тощо)

Забезпеченість перевезень вантажів та людей у прикордонному регіоні: фірми перевізників, залізниця, рейсові автобуси, повітряне та водне сполучення тощо

5. Показники якості життя

Інтегральний показник якості життя

G- інтегральний показник рівня якості життя

л _і - часка дисперсії і-го фактора

F _і - значення і - го фактора; n - к-сть факторів

Так, за три роки прикордонні території Чехії отримали 57 млн. євро, які переважно спрямовувалися на розвиток території (50% - на австрійське прикордоння і майже 40% - на німецьке); на розбудову транскордонної інфраструктури, відповідно, 21% та 38%; на економічну кооперацію - від 10% на німецьке прикордоння, до 50% - на польське. Транскордонні організації, людські ресурси отримали від 5 до 10%, невеликі суми витрачалися на технічну допомогу. Кошти виділялися на інвестиційні проекти через систему грантів (87%) та через фонд малих проектів (13%). Проте для польського прикордоння пропорції були інші - майже порівну. Таким чином, передусім підтримувалися проекти просторового облаштування та розбудови транскордонної інфраструктури, однак при цьому на кожному кордоні визначалися свої пріоритети.

Протягом 2001-2002 рр. у північно-західному регіоні Росії були реалізовані загалом 74 проекти транскордонного співробітництва на загальну суму 36,6 млн. євро. За даними таблиці 2 найбільше, на понад 40% було профінансоване будівництво об'єктів інфраструктури (пунктів перепуску через кордон), на другому місці - підтримка економічного розвитку регіонів (майже 36%). Регіональний розвиток та формування громадянського суспільства отримали відповідно 17,5% та 5,3%.

Таблиця 2 Фінансування проектів у північно-західному регіоні Росії за програмою TACIS CBC впродовж 2001-2002 рр. (тис. євро)

Регіон	Економічний розвиток	Регіональний розвиток	Громадянське суспільство	Інфраст-руктура	Всього
Санкт-Петербург	2 920		548		3 468
Архангельська обл.	430		24		454
Калінінградська обл.	1 788	3 706	537	1 200	6 031
Ленінградська обл.	1 607			8 000	1 607
Мурманська обл.	498	234	17	5 930	749
Псковська обл.	437		104		541
Республіка Карелія	2 494	449	704		3 647
Міжрегіональні (2003)	2 983	2 000
Всього в секторах	13 157	6 389	1 934	15130	36 610
%	35,9	17,5	5,3	41,3	100

Проаналізувати фінансування проектів у єврорегіонах за участю областей України було досить проблематично із-за відсутності офіційної інформації. В даному дослідженні переважно використана інформація обласних державних адміністрацій. Так, у Львівській області (табл. 3) найбільше коштів використано на фінансування інституційної підтримки розвитку прикордонного регіону (41.1%), охорони довкілля (35.2%) та формування громадянського суспільства (22.7%). Незначні кошти використано на туристично-рекреаційну сферу, хоча вона є пріоритетною в області. Всього ж область у 2003 р. отримала 905,6 тис. євро, що дуже мало, хоча, з іншого боку, це значний внесок грантових коштів у бюджет області, прибуток підприємств якої у 2003 р. становив близько 70 млн. дол. США. Не отримано зовсім коштів на розвиток комунікаційної інфраструктури, що в інших країнах є пріоритетом фінансової підтримки. Є значні резерви для отримання фінансової допомоги й з інших джерел. У 2002-2003 рр. Україна мала можливість скористатися 126 млн. євро за низкою спеціальних та регіональних програм щодо прикордонних територій та транскордонного співробітництва. (Львівська область із інших джерел фінансування в середньому щорічно отримує понад 10 млн. дол. США).

Таблиця 3 Структура фінансування проектів транскордонного співробітництва у Львівській області, 2003 р., (вартість проекту/ розмір гранта, %)

	Громадянське суспільство	Інституційна підтримка	Охорона довкілля	Туризм та рекреація	Разом за джерелами
TACIS	20,7 / 22,1	42,4 / 39,7	36,8 / 38,1	0	100 /100
DFID	42,8 / 42,3	0	0	57,2 / 57,6	100 /100
Карпатський Фонд	69,3 / 50,9	15,5 / 28,7	0	15,2 /20,4	100 /100
Разом за напрямами	22,7 / 22,9	41,1 /39,3	35,2 / 37,0	0,88 / 0,76	100 /100

Оцінка системи фінансування заходів (проектів) у різних єврорегіонах Європи дає можливість зважити потенційні можливості отримання міжнародної допомоги єврорегіонами України та намітити необхідні для цього кроки (заходи) з української сторони на державному та територіальному рівнях. При цьому звертається увага на недостатню поінформованість та непідготовленість громадян України щодо можливостей фінансової підтримки проектів міжнародними структурами (лише 19,4% респондентів оцінюють позитивно свій стан поінформованості).

У п'ятому розділі „Систематизація організаційно-структурних форм єврорегіонів та обґрунтування можливостей їх використання в Україні" значна увага приділена дослідженню та аналізу діяльності єврорегіонів, що систематизовані у трьох групах: єврорегіони, створені на внутрішніх кордонах ЄС (15), на зовнішніх кордонах ЄС(15) та на кордонах країн не сусідів й не членів ЄС. Така систематизація зумовлена дією різних фінансових механізмів, що використовувались ЄС для внутрішніх, зовнішніх та інших кордонів країн, і різними цілями функціонування єврорегіонів.

Виявлено, що організаційні структури єврорегіонів І-ї групи не мають типової структури. Вони можуть досить суттєво різнитися - від звичної схеми: рада - правління - секретаріат - робочі групи ("Єврегіо", "Паміна"), до повністю паралельних структур у прикордонних регіонах по обидва боки кордону з окремими спільними підрозділами ("Кент-Норд-Пас-де-Кале"). Проте всім їм властива наявність спільного моніторингового комітету, до складу якого входять представники центральних, регіональних та муніципальних органів влади від усіх сторін та представники ЄС. Асоціації транскордонної співпраці, єврорегіони, єврегіо формувалися представниками місцевих органів влади територій та міст, громадськими організаціями і охоплювали невеликі прикордонні території суміжних держав. Серед основних напрямків співпраці перевага надавалася територіальному плануванню, розбудові інфраструктури, економіці, туризму, охороні довкілля, розвитку соціальної сфери, збереженню національної спадщини. Процедура відбору проектів для отримання фінансової допомоги вимагала наявності спільної стратегії розвитку транскордонного регіону з урахуванням загальноєвропейських, національних та регіональних пріоритетів. У процесі формування єврорегіонів можна виділити наступні етапи розвитку співпраці: створення інформаційних центрів та правничих консультацій; розвиток співпраці у сфері культури; розвиток економічної співпраці, розробка стратегій спільного розвитку транскордонного регіону.

Перехід до вищої організаційної форми транскордонного співробітництва відбувався за необхідності більш тісної координації під час реалізації спільних проектів та полегшення доступу до фінансових програм ЄС. Фактично, "правила гри" для єврорегіонів розроблялися в рамках Програм ЄС та Ради Європи, що базуються на реалізації загальноєвропейських пріоритетів.

Характерними особливостями для єврорегіонів на зовнішніх кордонах ЄС (15) - з країнами ЦСЄ є відпрацювання схеми передачі навиків демократичного суспільства, громадянської ініціативи, створення умов для активізації мешканців у діяльності, спрямованій на вирівнювання рівня життя населення по обидва боки кордону. Організаційні структури обов'язково містять національні секретаріати, переважно як юридичні особи, одним із основних завдань яких є сприяння підготовці пропозицій щодо реалізації транскордонних проектів з фінансовою допомогою за програмами ЄС. Моніторинговий комітет у цій групі єврорегіонів створюється у вигляді спільних комісій, робочих груп або спеціальної робочої групи, які координують фінансові механізми INTERREG / PHARE ("Ніса", "Про Європа Віадріна", "Балтика") та INTERREG / TACIS ("Карелія").

Єврорегіони ІІІ групи на кордонах країн Східної Європи переважно створювалися в останнє десятиріччя і своєю стратегічною метою визначили вступ до ЄС (якої успішно досягли). Пріоритетними напрямами діяльності єврорегіонів є розбудова інфраструктури, створення інтегрованого транскордонного регіону, розвиток сільських територій, захист довкілля, співпраця у сфері підготовки кадрів тощо. Організаційні структури переважно містять спільні підрозділи і національні бюро ("Дунай-Марош-Тиса", "Бескиди", "Нєман") або паралельні структури з кожної сторони - учасника єврорегіону ("Прадєд", "Гласенціс") ( типова схема представлена на рис.3). У цьому випадку, паралельно, в рамках єврорегіону, створювалися інформаційні центри, агенції регіонального розвитку, які, передусім, сприяли отриманню фінансової допомоги для транскордонних проектів. Через Агенції здійснювалося також фінансування за національними та регіональними програмами. Єврорегіони Східної Європи та Балтії створювалися з метою вирішення спільних проблем у процесі вступу до ЄС. Передусім, це проблеми підвищення життєвого рівня населення прикордонних територій, розбудови комунікаційної інфраструктури, охорони довкілля, взаємодопомоги у випадках катастроф та ліквідації наслідків стихійного лиха, співробітництва у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо. У діяльності єврорегіонів задіяні широкі верстви населення, інформація про них представлена у пресі, на веб-сторінках. Особливий акцент зроблений на процедурах отримання фінансової допомоги за ініціативами ЄС, національними та регіональними програмами. Більшість єврорегіонів має спільну Концепцію розвитку транскордонного регіону з урахуванням європейських, національних та регіональних інтересів.

Рис.3. Типова організаційна структура єврорегіону

Окремою групою розглянуті єврорегіони, участь у яких беруть області України з метою узагальнення їх діяльності, порівняння з іншими єврорегіонами, виявлення відмінностей, що впливають на їх ефективність, та розробки пропозицій щодо удосконалення їх функціонування. Виявлено, що єврорегіони за участю областей України мають загальні особливості, а саме:

всі вони сприяють розвитку транскордонної співпраці між обласними органами влади (державною адміністрацією або радами). При цьому органи управління нижчих ланок - район, селищна рада - фактично вилучені із системи організації транскордонного співробітництва. Доцільно було б використати схему єврорегіонів, яка базується на діяльності громадських організацій територіальних органів влади, асоціацій міст тощо (рис.3; табл.4);

крім єврорегіону "Буг" та двох останніх, всі створені центральними органами влади за відповідної ініціативи знизу;

організаційні структури всіх єврорегіонів подібні, сформовані за однією схемою. У них відсутні підрозділи, метою яких є робота з населенням та сприяння залученню коштів для реалізації транскордонних проектів окремими організаціями, підприємствами; відсутні моніторингові комісії; поточну діяльність ведуть підрозділи органів влади, а не відокремлені структури.

В той же час, єврорегіони за участю України застосували ряд особливих підходів - Екоєврорегіон як модуль єврорегіону "Верхній Прут"; ввели поняття "партнера" єврорегіону; створили окремий фонд (Карпатський) підтримки транскордонного співробітництва зі своїми цілями та завданнями, які доповнюють закладені у "Карпатському єврорегіоні" тощо.

На даний час розроблена перша Концепція стратегічного розвитку транскордонного регіону (Закарпатської області з областю Саболч -Сатмар-Берег Угорщини) і тривають аналогічні розробки в інших транскордонних регіонах. Однак за сучасних умов існує багато чинників, що стримують розробку та впровадження таких концепцій.

Не дивлячись на те, що інформація про єврорегіони України вже є на веб-сторінках обласних адміністрацій чи їх окремих підрозділів (Одеської, Волинської, Чернігівської областей), веб-сторінок єврорегіонів ще немає. Відсутня інформація про єврорегіональну співпрацю, програми допомоги, транскордонна статистика, матеріали про транскордонні проекти (крім єврорегіону "Дніпро").

У шостому розділі „Вдосконалення регіонального управління розвитком транскордонного співробітництва", визначаються основні засади формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва як механізму державного регулювання у цій сфері та пропонуються способи її формування. В ідеології регіональної економічної політики важливе місце займає уявлення, що основним її об'єктом є різні регіональні (просторові) нерівності - різниця у рівнях розвитку, зайнятості, доходів населення, умовах підприємництва тощо. Проте необхідність вирішення спільних проблем, що виникають у транскордонному регіоні (територіальне та просторове облаштування, розбудова транскордонної інфраструктури, спільне використання водних та інших ресурсів тощо), виводить державну регіональну політику на міжнародний рівень і приводить до необхідності врахування стратегій соціально-економічного розвитку суміжних прикордонних територій сусідніх держав.

В основі формування державної регіональної політики транскордонного співробітництва має бути підхід спрямований на посилення ролі регіонів у активізації інтеграційних процесів України та розвитку міжнародної діяльності, підвищення конкурентоспроможності окремих прикордонних регіонів країни, що, в кінцевому підсумку, зміцнить економічний потенціал держави.

Автор визначає регіональну політику розвитку транскордонного співробітництва як стратегію розвитку транскордонних регіонів та транскордонного співробітництва, яка містить програми використання можливостей транскордонного співробітництва для підвищення життєвого рівня населення прикордоння та прискорення інтеграційних процесів України.

Як відомо, сучасна парадигма регіонального розвитку орієнтована на більш повне врахування інтересів територіальних співтовариств, покладення відповідальності за розвиток регіонів на місцеві органи влади, взаємну координацію діяльності центральних та місцевих влад, а для прикордонних регіонів - також координацію місцевих влад суміжних територій. Тобто, сучасна регіональна політика, здебільшого, має орієнтуватися не на міжрегіональний розподіл, а на мобілізацію місцевого потенціалу та ресурсів. Європейський досвід 80-90-х років свідчить, що найефективнішим механізмом регіонального розвитку є створення державою правових основ для підвищення ефективності використання внутрішнього потенціалу самими територіями з метою посилення їх конкурентоспроможності, а значить, ліквідації відсталості.

Загальною метою транскордонного співробітництва є забезпечення якісних умов проживання населення з обох боків кордону, нівелювання наявності останнього. Ця ціль повинна бути конкретизована на кожному етапі розвитку, з урахуванням тієї ролі, яку відіграє транскордонне співробітництво у житті народів.

Розглядаючи об'єкти політики ТКС, автор звертає увагу на його специфічні особливості.

Першою особливістю є те, що мова йде про співпрацю, співробітництво, а значить, основні акценти повинні ставитися на спільну роботу, координацію та узгодження. Зміст „філософії" транскордонного співробітництва у тому, що спільна робота повинна починатися етапом виявлення спільних проблем, розробки планів та вибору пріоритетів розвитку і продовжуватися етапом координації реалізації вироблених планів. На сучасному етапі для України процес співпраці виглядає так: окрема робота кожної сторони в процесі виявлення спільних проблем і вибору пріоритетів, а потім - узгодження планів розвитку за окремими заходами.

Друга особливість полягає у тому, що транскордонна співпраця стосується всіх сфер життєдіяльності населення і політика повинна формуватися так, щоб у діалогу в усіх сферах життя були задіяні всі соціальні групи населення та адміністративні органи. Сьогодні в Україні співпраця здійснюється, переважно, між обласними державними органами влади.

Третьою особливістю є те, що одним із основних об'єктів політики повинен бути кордон і стосовно нього повинна вирішуватися двояка задача: забезпечення необхідного рівня захисту держави та намагання досягнення вільного переміщення через кордон. Для України тут є ще й інша специфіка, яка полягає в різниці кордонів на Заході і Сході країни і менталітеті населення старих і нових прикордонних територій.

Четверта особливість стосується транзитності території, а саме, пропускної здатності прикордонної інфраструктури у широкому сенсі, комунікацій, можливості обслуговування значно більших потоків людей, товарів, вантажів. Відтак, формування сектора послуг у прикордонних регіонах повинно бути пріоритетом соціально-економічного розвитку, і тут дуже важлива узгоджена діяльність сторін транскордонного регіону. В Україні такі тенденції вже з'явилися, проте для Сходу держави їх доцільно значно посилювати. Таким чином, об'єктом регіональної політики ТКС є транскордонний регіон, його просторове облаштування і просторова економіка.

П'ята особливість стосується спільних природних ресурсів, передусім, водних, використання яких повинно бути раціональним з обох сторін та екологічно безпечним. При цьому жодна із сторін не може діяти на зниження рівня екологічної безпеки іншої сторони і займатися господарством без урахування інтересів сусідів. Спільні природні ресурси повинні бути першочерговим об'єктом регіональної політики транскордонного співробітництва.

Об'єктом політики ТКС повинна бути прикордонна торгівля. Це явище присутнє у всіх без винятку транскордонних регіонах незалежно від рівня розвитку країн. Ігнорувати її як явище соціально-економічного життя населення прикордонних територій, не досліджувати її і, відповідно, не розробляти політику, яка б відповідала інтересам населення і держави, не є правильним.

Всі перелічені проблеми та специфіка знайшли відображення у діяльності єврорегіонів. Тому наступним об'єктом політики транскордонного співробітництва є єврорегіони. Розвиток транскордонної співпраці у формі єврорегіонів у багатьох країнах Європи привів до того, що периметри кордонів країн повністю охоплені єврорегіонами (рис. 4).

• У формуванні політики транскордонного співробітництва Україні також можна спробувати використати досвід наведених країн і стимулювати (сприяти) формуванню єврорегіонів по всьому периметру українського кордону (рис. 5). Цей процес має починатися з інформування громад у цілому щодо механізмів транскордонного співробітництва і можливостей, які воно відкриває, та підготовки відповідних фахівців.
• Політика регіонального розвитку в цілому повинна органічно поєднуватися з пріоритетними напрямами Стратегії економічного і соціального розвитку України, Генеральною схемою планування території України, іншими документами довготермінової дії, що вимагає узгодження стратегічних цілей та пріоритетів розвитку на державному та регіональному рівнях. Це реалізується шляхом впровадження регіонального стратегічного планування (розробки за єдиною методикою та прийняття місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування регіональних стратегій розвитку) та поширення практики двостороннього узгодження діяльності центральних та місцевих органів влади.

Аналіз досвіду діяльності єврорегіонів Західної та Центрально-Східної Європи дозволив виділити декілька аспектів, на які слід звернути увагу у нашій державі.

Організаційний аспект: ініціатива щодо створення єврорегіонів в Європі виходила знизу, від органів місцевого самоврядування з метою вирішення спільних проблем. Саме ініціатива знизу дозволяє створити систему транскордонного партнерства та реалізації спільних проектів. Території єврорегіонів набагато менші, ніж ті, учасником яких є українські області, їх органи управління невеликі, мобільні і не забюрократизовані (табл.4). В структурі єврорегіонів обов'язково присутня робоча група з менеджменту проектів, яка відповідає за підготовку та експертизу проектів і здійснює їх моніторинг.

Таблиця 4 Основні характеристики єврорегіонів

	Назва єврорегіонів та рік заснування	Площа тис. км2	Населення, тис. осіб	К-ть членів	Кордони
1.	" Єврегіо", 58	6,8	1 800	128	D/NL
2.	Єврорегіон "Емс-Доларт", 77		1 700	66+7	D/NL
3.	Єврорегіон " Рейн-Вааль", 73		800	54	D/NL
4.	Єврорегіон "Дунай-Марош-Тиса", 97	77	7 000		H/RO/YU
5.	Єврорегіон "Бескиди", 2000	3,9	779	134	PL/CZ/SK
6.	Єврорегіон "Прадєд", 97	3,88	523	86	PL/CZ
7.	Єврорегіон "Сілезія", 98	2,7	509	77	PL/CZ
8.	Єврорегіон "Тєшинська Сілезія", 98	1,4	630	60	PL/CZ
9.	Єврорегіон "Глаценсіс", 96	4,2	793,7	92	PL/CZ
10.	Єврорегіон "Про Європа Віадріна", 93	10,9	853, 9		D/PL
11.	Єврорегіон "Нейсе-Ниса-Ніса", 91	11,5	1 576	484	D/PL/CZ
12.	Єврорегіон "Шпреє-Нейсе-Бобер", 93	7,5		23	D/PL
13.	Єврорегіон "Померанія", 95-98	17 + 11	1500 +1 000	66+33	D/PL + S
14.	Єврорегіон "Ельба/Лаба", 92	5,5	1 404		D/CZ
15.	Єврорегіон "Нестос-Мєста", 97			39	GR/BG
16.	"Карпатський єврорегіон", 93	146,6	15215,3	19	H/UKR/PL/SK/RO
17.	Єврорегіон "Буг", 95	80,99	4997,4	5	PL/UKR/BY
18.	Єврорегіон "Нижній Дунай", 98	53,3	4090,1	5	RO/MD/UKR
19.	Єврорегіон "Верхній Прут", 2000	28,92	2918,7	5	RO/MD/UKR
20. Є	Єврорегіон "Дніпро", 03	107,2	4 300	3	BY/UKR/RF

Інституційний аспект: єврорегіони успішно діють за умови наявності та розбудови мережі транскордонних інституцій як основних, так і допоміжних, що забезпечують співробітництво в різних сферах: економіці, науці, культурі, освіті.

Фінансовий аспект: визначальне значення для розбудови ТКС в Європі мають цільове фінансування проектів та підтримка з боку відповідних програм ЄС. Необхідно створити систему фінансування для реалізації програм транскордонного співробітництва із залученням коштів із державних та місцевих джерел, а також недержавних коштів та коштів міжнародних програм.

Основною ідеєю єврорегіонів є їхня функція як організаційної платформи для добровільної співпраці міст, громад та інституцій в прикордонному просторі держав. Ця ідея ще не повністю реалізується в Україні, про що свідчать дані, подані у таблиці 4. Як видно, кількість членів, представлених у єврорегіонах за участю областей України значно (на два порядки) відрізняється від інших єврорегіонів. Це свідчить про невисоку активність територіальних органів влади нижніх рівнів управління у транскордонній співпраці, і це має стати основним напрямом регіональної політики транскордонного співробітництва України.

За результатами структурно-функціонального аналізу єврорегіонів запропонована реорганізація "Карпатського єврорегіону", враховуючи існуючий імідж цієї структури у Європі (рис.6).

Реорганізація КЄ дозволить вирішити подвійне завдання.

Перше. Перевести функціонування єврорегіону з рівня співробітництва обласних органів влади на рівень співробітництва територіальних громад. Це можна здійснити шляхом поділу КЄ на низку менших структур - декількох єврорегіонів, які будуть об'єднувати невеликі суміжні території (єврорегіони "Верхній Прут", "Земплін", "Сян", "Інтерегіо"). Тобто, в подальшому учасниками КЄ будуть не обласні органи влади, а нові невеликі єврорегіони, органи самоврядування, громадські організації, агенції регіонального розвитку, консалтингові фірми, інформаційні центри та інші структури, зацікавлені у розвитку транскордонного співробітництва.



Рис. 6. Проект організаційної структури Карпатського єврорегіону

Друге. Довести інформацію про діяльність єврорегіону, гранти, донорські організації, інші можливості транскордонного співробітництва до найвіддаленішої сільської громади. Лише так можна залучити населення і підприємців до активізації пошуку нових можливостей для підвищення якості життя у прикордонні. Запропонована нова оргструктура "Карпатського єврорегіону" може сприяти вирішенню цього завдання. Адже всі діючі структури, що входять до КЄ будуть наближені до місцевої громади, окремого громадянина.

Діяльність ж самого "Карпатського Єврорегіону" як організації повинна бути використана для реалізації транснаціональних транскордонних проектів (такий досвід є у Європі), а також для політичних та інших консультацій та спрямована на вирішення спільних проблем соціально-економічного розвитку Карпатського регіону. Зокрема, це стосується охорони довкілля, розвитку туризму і рекреаційної сфери. Імпульсом до розвитку співробітництва у цьому напрямі повинна стати реалізація положень Карпатської конвенції (2003 р.), в рамках якої доцільно ініціювати розробку Комплексної програми стійкого розвитку Карпат.

• Водночас, автор пропонує методичні рекомендації щодо формування регіональної політики транскордонного співробітництва для регіональних органів влади.
• На думку автора, обласні органи влади повинні формувати власну програму транскордонного співробітництва, яка має бути складовою (розділом) стратегії територіального розвитку, визначена і представлена в документах, структурована; передбачає механізми реалізації та забезпечена необхідними ресурсами. Основними принципами її формування мають стати узгодження державних, регіональних та загальноєвропейських інтересів та системність.

Передумовою розробки програми транскордонного співробітництва області є обґрунтоване визначення основних проблем регіону з подальшим виділенням проблем, які можна вирішити самостійно; які потрібно вирішувати за допомогою держави і які доцільно вирішувати в рамках транскордонних і міжрегіональних угод. В останньому випадку при вірній організації можна розраховувати на допомогу європейських міжнародних структур як у методичному, інформаційному, так і у фінансовому плані. Основна схема розробки стратегії розвитку транскордонного співробітництва області включає:

• І етап. Організація роботи. Створення робочої групи. Опрацювання методології підготовки Стратегії.
• ІІ етап. Аналіз стану міжтериторіального та транскордонного співробітництва області. 1.Території, з якими співпрацює область, її райони, міста. 2. Аналіз стану реалізації міжтериторіальних угод. 3. Аналіз транскордонного співробітництва у всіх сферах. 4. Інституції підтримки транскордонного співробітництва. 5. Транспортна інфраструктура на досліджуваному прикордонні.
• ІІІ етап. Аналіз стратегій регіонального розвитку суміжних прикордонних територій сусідніх держав для виявлення спільних проблем та шляхів їх вирішення.

1. Загальна характеристика суміжних прикордонних територій порівняно з обласними даними. 2. Характеристика окремих сфер, наприклад: туризму, науки, освіти, культури. 3. Інституції підтримки регіонального розвитку; агенції регіонального розвитку; спеціальні економічні зони; фінансові інституції; господарські палати та товариства; осередки підтримки підприємництва; центри інновації та трансферу технологій; навчально-консультативні осередки; торгові, виставкові центри, товарні ярмарки. 4. Використання зовнішніх джерел фінансування: державні/регіональні програми підтримки ТКС; фінансова підтримка за програмами ЄС; фінансова підтримка інших донорських організацій (Міністерство міжнародного розвитку DFID, Фонди „Євразія", „Відродження", „Бертельсмана" тощо). 5. Транспортна інфраструктура на досліджуваному прикордонні. 6. Стан міжрегіонального та транскордонного співробітництва суміжних регіонів. 7. Основні положення Стратегії розвитку суміжного регіону та її аналіз з позицій співпраці: SWOT- аналіз суміжного регіону в частині транскордонного співробітництва, пріоритети розвитку.

• ІV етап. Виявлення спільних проблем та визначення пріоритетів з урахуванням мети та пріоритетів регіональної стратегії.
• V етап. Розробка основних концептуальних засад стратегії розвитку транскордонного співробітництва.
• VI етап. Вибір шляхів вирішення спільних проблем та координація їх реалізації. 1. Підготовка операційних планів; 2.Опрацювання механізмів та інструментів управління Стратегією транскордонного співробітництва; 3. Створення спільної моніторингової групи.

Аналітична робота має бути проведена за схемою чотирьох стадій: Опис минулої і сьогоднішньої ситуації; Пояснення процесів, що спостерігаються; Запланований розвиток даного явища або процесу; Оцінка - яким чином цей розвиток корелюється із баченням стратегії транскордонного співробітництва і баченням регіональної стратегії в цілому.

Висновки

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та представлено авторський варіант вирішення важливої наукової та прикладної проблеми - розробку теоретико-методологічних основ транскордонного співробітництва та методичних рекомендацій щодо формування регіональної політики його розвитку з метою підвищення життєвого рівня населення прикордоння та європейської інтеграції.

1. В умовах глобалізації та регіоналізації світової економіки зростає роль регіонів держав у вирішенні проблем покращання якості життя населення. Особлива увага приділяється транскордонним проблемам, вирішення яких пов'язане з розвитком теоретико-методологічних засад, систематизацією організаційних форм, розробкою регіональної політики в сфері транскордонного співробітництва, які повинні базуватися на рекомендаціях Ради Європи та Європейського Союзу.

2. У дослідженнях транскордонного співробітництва треба виходити з того, що це багатогранна наукова та прикладна проблема. По-перше, транскордонне співробітництв є чинником інтеграційного процесу, що сприяє досягненню вільного переміщення товарів, людей та капіталів через кордон. По-друге, транскордонне співробітництв сприяє мобілізації місцевих ресурсів та їх ефективному використанню з метою підвищення життєвого рівня населення прикордонних територій. По-третє, транскордонне співробітництво робить можливим об'єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні. По-четверте, транскордонне співробітництво відіграє важливу роль як „полігон" для випробовування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, механізмів фінансової підтримки.

3. Процес інституціального забезпечення транскордонного співробітництва в Україні доцільно здійснювати за наступними етапами: створення законодавчого середовища; інституційне забезпечення ТКС (основні та допоміжні структури): формування громадянського суспільства в контексті розвитку ТКС (поінформованість населення та залучення до активної співпраці громадян); формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва.

4. Дослідження показали, що розвиток транскордонного співробітництва на основі відповідних теоретико-методологічних засад, урахування закономірностей та специфіки розвитку транскордонних регіонів; принципів, чинників та організаційних форм транскордонного співробітництва та вироблення науково обґрунтованої регіональної політики ТКС сприяє підвищенню ефективності вирішення проблем прикордоння.

5. Транскордонне співробітництво сприяє розширенню національних законодавчих рамок в отриманні благ з транскордонних ринків. Автор розуміє їх як об'єднані національні регіональні ринки товарів, послуг, капіталів, праці, якими неформально користуються громадяни сусідніх територій для задоволення власних потреб (домашнє господарство) в межах діючого національних та міжнародного законодавств. Воно зумовлює формалізацію відносини у транскордонному регіоні, залучаючи, крім громадян, інші господарюючі суб'єкти та установи, сприяє інтеграції транскордонного регіону.

6. Дослідження інституційного забезпечення транскордонного співробітництва, що включає міжнародні інституції, територіальні органи влади, агенції регіонального розвитку та єврорегіони, дозволило уточнити їх функції. Суб'єктами транскордонного співробітництва є територіальні громади або органи влади, які безпосередньо його здійснюють, зокрема у формі єврорегіонів. Держава та центральні органи влади, укладаючи угоди про транскордонне співробітництво, підписуючи декларації та приєднуючись до європейських конвенцій, забезпечують нормативно-правове середовище для здійснення транскордонного співробітництва та розробляють програми його підтримки. Міжнародні регіональні організації, агенції регіонального розвитку сприяють розвитку транскордонного співробітництва.

7. Здійснена систематизація єврорегіональних структур на внутрішні єврорегіони ЄС, єврорегіони на зовнішніх кордонах ЄС і єврорегіони між постсоціалістичними країнами, а також виявлені характерні особливості кожної групи щодо цілей співпраці, фінансових механізмів, організаційної структури дають можливість обрати основні шляхи підвищення ефективності транскордонного співробітництва, удосконалити структуру єврорегіонів України.

8. Для обґрунтування управлінських рішень та для ефективної координації дій з метою визначення та подальшого вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні необхідно проводити дослідження не лише прикордонних територій, а й транскордонного регіону як специфічного територіального утворення. Запропонована методологічна схема дослідження транскордонного регіону базується на закономірностях його формування та розвитку, а також враховує специфічні аспекти функціонування суб'єктів господарювання, розташованих по обидва боки кордону, а за необхідності - створення єврорегіону.

9. В роботі подається авторське бачення місця транскордонної статистики в статистичній системі України, а також пропонуються непрямі методи оцінки ефективності транскордонного співробітництва та єврорегіонів, для яких можна використати показники прикордонної торгівлі, взаємної зовнішньої торгівлі та інвестиційної діяльності, обсяги фінансової підтримки з міжнародних фондів та структур, суспільні ефекти від реалізації заходів та транскордонних проектів, показники якості життя мешканців прикордоння, а також темпи їх зростання порівняно із іншими регіонами та середніми у країні.

10. Виконана в роботі оцінка системи фінансування заходів (проектів) у різних єврорегіонах Європи дає можливість зважити потенційні можливості отримання міжнародної допомоги єврорегіонами України та намітити необхідні для цього кроки (заходи) з української сторони на державному та територіальному рівнях, а також використати результати оцінки при формуванні регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва.

11. Регіональна політика розвитку транскордонного співробітництва визначає стратегію розвитку транскордонних регіонів та транскордонного співробітництва по всьому периметру кордону держави. Вона включає розробку програми використання можливостей транскордонного співробітництва для підвищення життєвого рівня населення прикордоння та прискорення інтеграційних процесів України. Одним із важливих механізмів реалізації регіональної політики транскордонного співробітництва є розробка Концепції спільного розвитку транскордонного регіону, зокрема на рівні області, та організаційно-фінансового забезпечення її реалізації.

12. Регіональна політика розвитку транскордонного співробітництва як цілеспрямована діяльність держави та територіальних органів влади: 1) повинна бути складовою розділу "Регіональна політика" в Стратегії соціально-економічного розвитку держави та враховувати основні положення зовнішньої та зовнішньоекономічної політики; 2) має бути багаторівневою: формуватися на міжнародному, національному, регіональному та локальному рівнях; 3) має визначати законодавчі та інституційні рамки, базуватися, окрім загальних принципів, на специфічних, мати спеціалізовані інструменти, власні організацію, методи та форми її розробки та реалізації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Мікула Н. Єврорегіони: досвід та перспективи. Монографія. - Львів: ІРД НАН України, 2003. - 222 с. (10,31 д.а.).

2. Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво. Монографія. - Львів: ІРД НАН України, 2004. - 395 с. (17,83 д.а.).

3. Регіональна політика: методологія, методи, практика /НАН України. ІРД. Редкол.: відп. ред. академік НАН України М.І.Долішній. - Львів, 2001. - 719 с. (34,26 д.а.). Особистий внесок: с. 654-697. Розділ 13. Зовнішньоекономічна діяльність регіонів. Показані роль та місце регіонів у зовнішньоекономічній політиці держави, а також методологічні та правові передумови розвитку транскордонного співробітництва і його організаційні форми. (1,5 д.а.).

4. Мікула Н. Розділ 6. Розвиток комунікаційної інфраструктури у прикордонному регіоні та його особливості // Інфраструктурне забезпечення конкурентної економіки (методологія і механізми). Монографія / НАН України. ІРД. / Кол. авт. За ред. П.Бєлєнького. - Львів, 2002. - С.216-263. (16,67. д.а. /2,5 д.а.).

5. Регіональна політика та механізми її реалізації. Монографія. / Кол. авт. За ред. акад. НАН України М.І.Долішнього. - К.: Наукова думка, - 503с. - С.327-358. (31,89 д.а.). Особистий внесок: запропоновані підходи до формування регіональної політики у прикордонних областях, показані стан та можливості розвитку прикордонної інфраструктури, зокрема облаштування кордону (1.5 д.а.).

Статті у наукових фахових виданнях

6. Бєлєнький П., Мікула Н., Герич П. Транскордонне співробітництво: проблеми і перспективи. Препринт / НАН України. ІРД. - Львів: 1996. -75с.(4,5 д.а.) Особистий внесок: визначені суть, основні засади та шляхи розвитку транскордонного співробітництва.

7. Мікула Н., Лилик І. Вихід на зовнішній ринок: регіональний аспект. // Економіка України. - 1992 - № 3. - С.82-86(1 д.а.). Особистий внесок: аналіз зовнішньої торгівлі Львівської області, її структура та вибір шляхів підвищення експортного потенціалу області.

8. Мікула Н. Пріоритетні напрямки розвитку прикордонного співробітництва України і Польщі. // Проблеми співробітництва прикордонних територій України і Польщі. Бюл. № 3. - Варшава, Київ, 1993. - С. 224-229(0.6 д.а.)

9. Мікула Н., Бєленький П.Підходи до формування концепції транскордонного співробітництва області.У зб. Проблеми транскордонного співробітництва. - Львів, 1995. - С.4-13. (1 д.а.). Особистий внесок: чинники, що визначають пріоритетні напрями транскордонного співробітництва.

10. Мікула Н. Концептуальні підходи розвитку транскордонного співробітництва Львівщини. // Проблеми співробітництва прикордонних територій України і Польщі -ІІ. Бюл. №9. - Варшава-Київ, 1995. - С.181-183,(0.4 д.а.).

11. Мікула Н. Rozwoj infrastruktury komunicacyjnej w prygranicznych regionach Ukrainy i Polski // Euroregion Bug, t.2, Lublin, 1996. - С. 99-106 (на польській мові), (0.6 д.а.). Розвиток комунікаційної інфраструктури у прикордонних регіонах України та Польщі // Єврорегіон "Буг", т. 2. Люблін

12. Мікула Н., Габрель М.Проблемний каталог регіону - нові підходи до територіальної політики // Регіональна економіка - 1997. - Т.2. - С. 87-92 (0,8 д.а.). Особистий внесок: запропоновані методи формування проблемного каталогу регіону.

13. Бєлєнький П.Ю. Мікула Н.А. Зовнішньоекономічна діяльність регіонів. /Щорічник наук. праць. Вип. ІІ. - Львів: НАН України. ІРД, 1997. - С.152-164. (1.1 д.а.). Особистий внесок: запропоновано оцінку зовнішньоекономічної діяльності регіону за трьома напрямами: зовнішня торгівля; інвестиційна діяльність; міжрегіональне та транскордонне співробітництво.

14. Мікула Н.Wspolpraca miedzyregionalna - droga integracji Ukrainy ze swiatowym systemmem gospodarczym. / Strategicne znachenie polskey granicy wschodniey I polskiego pogranicza wshodnego. T.3, PAN, inst. Geograf., 1997, - С. 61-73 (на польській мові),(1,0 д.а.). Міжрегіональне співробітництво - шлях інтеграції України до світової господарської системи.

15. Мікула Н. Організаційно-фінансовий механізм міжрегіональної та транскордонної співпраці // Вісник Тернопільської акад. народного господарства. - 2000. - № 7, - С.131-134,(0,5 д.а.)

16. Бєлєнький П.Ю., Мікула Н.А. Формування та розвиток системи міжрегіонального та транскордонного співробітництва в Україні. // Регіональна економіка. - 2001. - № 3. - С.61-74 (1,0 д.а.) Особистий внесок: дана оцінка стану міжрегіонального та транскордонного співробітництва в Україні, показані чинники, що гальмують їх розвиток, та запропоновані шляхи формування цілісної системи міжрегіонального та транскордонного співробітництва.

17. Бєлєнький П.Ю., Мікула Н.А. Теоретико-методичні основи формування зовнішньої стратегії областей // Зб. наук. праць. - Донецьк, ДНУ, 2002. - С. 166-169. (0,3 д.а.) Особистий внесок: підходи щодо визначення об'єктів стратегії зовнішньої діяльності області.

18. Мікула Н. Про основні проблеми та заходи щодо активізації розбудови транспортних коридорів в Україні // Економіст. - 2002. -№ 6. - С. 78-81 (1,0 д.а.).

19. Мікула Н. Транскордонне співробітництво та облаштування кордону // Економіка промисловості. - 2000. - №3. - С. 44-52 (1,0 д.а.).

20. Мікула Н. Перспективи участі областей України у єврорегіонах // Економіка промисловості. - 2003. - №1. - С. 34-40 (1,0 д.а.).

21. Бєлєнький П., Мікула Н. Методологічні аспекти міжтериторіального та транскордонного співробітництва // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Транскордонне співробітництво, ринкова інфраструктура. Зб.наук. пр.: Вип. 6 (ХХХVІІ) / НАН України. ІРД. - Львів, 2002. - 667 с. - С. 9-20. (1,1 д.а. / 0,8 д.а.). Особистий внесок: показані місце та роль міжрегіонального та транскордонного співробітництва у зовнішній діяльності прикордонних областей.

22. Мікула Н. Основні методичні підходи до оцінки діяльності єврорегіонів. // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Зб. наук. пр. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - 788 с. - С.584-587. (0,3 д.а.).

23. Долішній М., Демченко В., Мікула Н. Концептуальні підходи до створення польсько-українського єврорегіону “Сян" на основі узагальнення досвіду єврорегіонів на західному кордоні Польщі // Регіональна економіка. - 2003. - № 1. - С. 69-82, (1 д.а.). Особистий внесок: на основі аналізу діяльності єврорегіонів Західної та Східної Європи виділені чинники, що негативно впливають на діяльність "Карпатського єврорегіону" і запропоновано формування більш ефективної структури транскордонного співробітництва на українсько-польському кордоні.

24. Долішній М.І., Мікула Н. Перспективи розвитку єврорегіональної співпраці в Україні // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУУАМ. Сб. научн. тр. - Донецк: ДонНУ, 2003. - С. 61-65. (0,3 д.а.). Особистий внесок: поданий аналіз функціонування єврорегіонів за участю областей України і запропоновані шляхи їх подальшого розвитку.

25. Мікула Н. Організаційні та фінансові чинники формування єврорегіонів // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика: досвід ЄС та його адаптація до умов України. Зб. наук. пр. Вип.5 (ХLIII). В 3 ч / ІРД НАН України. - Львів, 2003.- Ч.ІІ - С. 92-103 (1 д.а.)

26. Мікула Н. Щодо активізації участі України у європейських структурах з питань транскордонного співробітництва // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Зб. наук. пр. Ч. ІІ. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - С.762-766. (0,3 д.а.).

27. Мікула Н., Демченко В. Деякі аспекти розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні // Podnikatel'ske prostredie a regionalne aspekty rozvoja / zb. Studii pod red. P.Kuzmisin. - Presov: ManaCon, 2003. - С.189-199 (0,8 д.а). Особистий внесок: запропоновані пріоритетні напрями розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва на українсько-польсько-словацькому кордоні.

28. Мікула Н. Проблеми трансплантації інституту транскордонного співробітництва в Україні //Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУУАМ. Сб. научн. тр. - Донецк-Мариуполь: ДонНУ, 2004. с. (0,3 д.а.).

29. Мікула Н. Особливості формування регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва // Проблеми розвитку зовнішньо-економічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Зб. наук. пр. - Донецьк: ДонНУ, 2005. - С.159-165. (0,35 д.а.).

30. Мікула Н. Статистична оцінка ефективності транскордонного співробітництва // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Статистичне оцінювання соціально-економічних явищ у регіоні: методологічний підходи. (Щорічник наук. пр.). Вип. 4'2004 / НАН України. ІРД. Редкол.: відп. ред. акад. НАН України М.І. Долішній. - Львів, 2004.- С. 157-167 (1,0 д.а.).

31. Мікула Н.Теоретико-методологічні та практичні аспекти функціонування єврорегіонів // Регіональна економіка. - 2004. - № 4. - С.53-64 (1,0 д.а.).

Інші публікації, пов'язані з науковими результатами дисертаційного дослідження

32. Мікула Н.А. Організаційні та фінансові чинники формування єврорегіонів в умовах глобалізації// Регіональна політика. Текст лекцій. / ЗНЦ НАН та МОН України, ІРД НАН України. Редкол.: за ред. акад. НАН України М.І.Долішнього. -Львів: Ліга-Прес, 2003, - С.172-193. (27,9 д.а. / 2,4 д.а. ).

33. Мікула Н. Кордон: зона особливої уваги //Діло. - 1993. - № 40 (0.5 д.а.).

34. Мікула Н. Про необхідність державного регулювання транскордонного співробітництва. Матер. міжн. конф. "Єврорегіон Буг - проблеми і перспективи транскордонного співробітництва", 1995 (0.3 д.а.)

35. Бєлєнький П.Ю. Мікула Н. Про забезпечення підвищення ефективності міжрегіонального та транскордонного співробітництва в Україні // Зовнішньо-економічний кур'єр. - 2001.- №.1-2. - С. 9-13 (1.0 д.а.) Особистий внесок: запропоновані шляхи підвищення ефективності транскордонного співробітництва

36. - 65. Публікації за темою дисертації: статті, тези доповідей, методичні матеріали.

АНОТАЦІЯ

Мікула Н.А. Транскордонне співробітництво в умовах інтеграційних процесів України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.10.01 - Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка / Інститут регіональних досліджень НАН України. - Львів, 2005.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретико-методичних положень та розробці методичних і практичних рекомендацій щодо поглиблення транскордонного співробітництва та формування регіональної політики його розвитку.

На захист представлені теоретико-методологічні засади транскордонного співробітництва, які охоплюють закономірності та специфічні особливості транскордонних регіонів; принципи, чинники та організаційні форми транскордонного співробітництва. На основі узагальнення європейського та вітчизняного досвіду визначені об'єкти регіональної політики розвитку транскордонного співробітництва та механізми її реалізації в Україні. Основною метою цієї політики є сприяння підвищенню життєвого рівня мешканців прикордоння шляхом використання природно-ресурсного потенціалу транскордонного регіону і можливостей співробітництва.

У роботі представлені концепція транскордонного регіону та методологічна схема його дослідження як специфічного територіального утворення, що дозволяє проводити системне вивчення з метою виявлення спільних проблем і вибору ефективних шляхів їх вирішення, зокрема при організації єврорегіону. Схема базується на закономірностях формування та розвитку транскордонного регіону, а також враховує специфічні аспекти функціонування різноманітних суб'єктів, що знаходяться по обидва боки кордону.

Запропоновані методичні рекомендації щодо оцінки ефективності транскордонного співробітництва та діяльності єврорегіонів, а також щодо формування транскордонної статистики. Розроблені пропозиції щодо програмування розвитку транскордонного співробітництва області.

Ключові слова: регіональна економіка, транскордонний регіон, транскордонне співробітництво, єврорегіони.

АННОТАЦИЯ

Микула Н.А. Трансграничное сотрудничество в условиях интеграционных процессов Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.10.01 - Размещение продуктивных сил и региональная экономика / Институт региональных исследований НАН Украины. - Львов, 2005.

Актуальность исследования состоит в том, что в условиях расширения процессов глобализации повышается роль трансграничного сотрудничества регионов и тем самым создаются возможности для активизации хозяйственной деятельности на периферийных территориях и повышения их конкурентоспособности.

Цель работы состоит в обосновании теоретических положений трансграничного сотрудничества и разработке методических и практических рекомендаций по формированию региональной политики его развития, направленной на обеспечение повышения качества жизни населения приграничья путём использования природно-ресурсного потенциала трансграничного региона и возможностей сотрудничества.

На основе теоретических обобщений и специфики трансграничного сотрудничества в диссертации предложено выделить отдельное направление в региональной экономике - теорию трансграничного сотрудничества, которая должна изучать закономерности и специфические особенности смежных приграничных территорий соседних государств - трансграничных регионов; принципы, факторы и формы трансграничного сотрудничества; разрабатывать научно-методические основы формирования региональной политики его развития. В работе также предложены концепция трансграничного региона и методологическая схема его исследования как специфического территориального образования, позволяющая проводить системные исследования для выявления общих проблем и выбора эффективных путей их решения, в частности, при организации еврорегиона. Схема основывается на закономерностях формирования и развития трансграничного региона, а также учитывает специфические аспекты функционирования различных субъектов, находящихся по обе стороны границы.

Автором введено понятие трансграничных рынков. Они рассматриваются как объединённые национальные рынки товаров, услуг, капиталов, труда, которыми неформально пользуются жители соседних территорий для удовлетворения личных потребностей (домашнее хозяйство) в рамках действующего национального и международного законодательств. Это дало возможность выявить влияние трансграничного сотрудничества на уровень жизни населения приграничных регионов и показать, что оно содействует расширению национальных законодательных рамок в получении благ с трансграничных рынков, формализуя отношения в приграничье, привлекая к сотрудничеству, кроме отдельных граждан, и другие субъекты и организации.

...