Захист відбудеться 1 листопада 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.03 при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий “27” вересня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук, професор О. Й. Шевцова

Актуальність теми. З набуттям незалежності Україна почала рух у напрямку формування суспільства з соціально орієнтованою ринковою економікою. Звернення до соціальних аспектів розвитку є реальністю сучасного світу. Але ні світові теоретичні здобутки, ні практика соціалізації не стали в силу специфічних причин поштовхом для прискорення соціальних процесів на національних теренах.

Відсутність очевидних та вагомих для науки і практики результатів соціальних перетворень виступає, передусім, свідченням недостатньо обгрунтованої стратегії і тактики її проведення. На наслідках соціального характеру позначилися й недостатнє усвідомлення наукового підходу до механізму регулювання соціальних процесів. Проте це не означає повної відсутності наукової бази щодо розбудови соціальної держави.

Існує достатня кількість наукових робіт, у яких у тому чи іншому аспекті розглядаються проблеми, що стосуються розвитку взагалі і соціального зокрема. І ці дослідження не замикаються межами будь-якої однієї країни, а розповсюджуються на її регіони та адміністративно-територіальні утворення.

Значний вклад у розробку теоретичних питань щодо забезпечення соціальності суспільних систем та соціального напрямку розвитку зробили такі економісти світового рівня як К. Маркс, Й. Шумпетер, М. Туган-Барановський, М. Фрідмен, Ф. фон Хайек, В. Ойкен, Х. Ламперт, Т. Ганслі та ін. Теоретичні, методичні і прикладні аспекти соціальної конверсії економіки дістали значного розвитку також і в працях М. Долішнього, С. Дорогунцова, В. Гейця, А. Гриценка, В. Голікова, Л. Гармідер, В. Гришкіна, Л. Зайцевої, Т. Заславської, Б. Кваснюка, В. Куценко, Е. Лібанової, І. Лукінова, С. Мочерного, О. Новікової, В. Симоненка, В. Скуратівського, Л. Тимошенко, В. Черняка, М. Чумаченка.

Незважаючи на достатній рівень розробленості загальних проблем соціального розвитку вітчизняними і зарубіжними авторами, все ж таки виникає гостра потреба посилення його соціальної компоненти в регіонах.

По-перше, на сьогодні бракує досліджень, які б охоплювали питання визначення наявності у необхідній мірі соціальної детермінанти в програмах соціально-економічного розвитку регіонів. По-друге, наукове та методичне забезпечення соціальної спрямованості діяльності потребує доповнення в частині надання цим процесам керованого характеру.

У цілому наявність недостатньо вирішених та дискусійних питань щодо розбудови в Україні соціальної держави зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання цієї роботи пов'язано з планом науково-дослідницьких робіт Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ДРІДУ НАДУ) в рамках держбюджетної науково-дослідницької тематики "Розробка елементів механізму управління адміністративно-територіальними одиницями регіону з різним рівнем соціально-економічного розвитку" (номер державної реєстрації 0102U 003694), 2002 - 2003 рр., "Державне регулювання соціально-економічного розвитку складних регіональних систем" (номер державної реєстрації 0104U 006879), 2004 - 2005 рр. При виконанні зазначених бюджетних тем автором визначено та обґрунтовано науково-методичні основи забезпечення якості оцінки рівня соціального розвитку регіонів, а також доведено доцільність державного регулювання регіонального соціального розвитку на підставі визначених потреб усунення значної соціальної диференціації.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних основ розбудови соціальної держави з ринковим механізмом господарювання в економічній системі з ознаками післякризового економічного зростання та науково-методичних положень і практичних рекомендацій з обґрунтування механізму оцінки та регулювання соціального розвитку регіонів.

Цільова спрямованість дисертації обумовила необхідність постановки та вирішення таких завдань:

визначення сутності і природи соціально орієнтованої ринкової економіки;

оцінки достовірності та об'єктивності існуючих методик встановлення рівня соціального розвитку в економічних системах з різним рівнем охоплення суб'єктів і об'єктів соціалізації, а також типізації регіонів країни за рівнем їх соціального розвитку;

визначення тенденцій та особливостей протікання соціальних процесів у регіонах України;

обгрунтування на підставі отриманих аналітико-розрахункових результатів необхідності та можливості вдосконалення системи державного управління соціальним розвитком;

розробки концептуальних підходів щодо формування механізму регулювання соціального розвитку як чинника гарантії просування в напрямку соціальної держави.

Об'єктом дослідження є процеси державного та регіонального управління соціальним розвитком.

Предметом дослідження виступає механізм регулювання соціального розвитку регіонів.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційної роботи склали праці класиків економічної теорії, вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів з проблем соціалізації економічних систем, соціальної політики, економічного аналізу та імітаційного моделювання. Інформаційною базою дисертації стали законодавчі акти України, методичні та інструктивні матеріали міністерств і відомств та дані Держкомстату України.

У дисертації використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження соціальних процесів і явищ в їх взаємозв'язку та взаєморозвитку. Зокрема, при визначенні природи і міри соціальності соціально орієнтованої ринкової економіки використано методи наукового відбору, системного аналізу суспільних явищ та їх синтезу, економічного моделювання на основі логічних побудов. При оцінці стану та тенденцій соціального розвитку віднайшли застосування методи порівняльного аналізу, угрупувань, вибіркових обстежень, статистичного й ситуаційного аналізу. Розробка методології типізації та диференціації регіонів проводилася із використанням кластерного аналізу, імітаційного моделювання та економіко-математичного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці принципово відмінних від існуючих теоретико-методологічних та методичних підходів щодо удосконалення механізму оцінки і регулювання соціального розвитку України та її регіонів. Новизна наукових результатів конкретизується в таких положеннях:

вперше:

розроблено на основі застосування системного підходу теоретичні та методологічні основи оцінки соціального стану та розвитку економічних систем з різним рівнем охоплення суб'єктів і об'єктів соціалізації;

обґрунтовано параметри та показники оцінки рівня соціального розвитку регіонів з урахуванням вимог соціальної орієнтації економіки;

запропоновано оцінку стану та виділено фактори, які порушують баланс між конструктивною та деструктивною компонентами регіонального розвитку та стають основою соціальних деформацій;

розроблено концептуальні засади та обґрунтовано елементи механізму регулювання соціальних процесів із застосуванням нового підходу до визначення якості соціальних зрушень на регіональному рівні, що надає можливість переводити адміністративно-територіальні утворення з досягнутого рівня соціальності на інший та забезпечити це переміщення необхідними ресурсами;

дістали подальшого розвитку:

теоретико-методологічні засади визначення сутності поняття "соціально орієнтована ринкова економіка", яке розглядається на основі таких характеристик суспільного життя як "суспільний" та "соціальний";

методика імітаційного моделювання соціальних процесів та їх наслідків у регіонах країни, яка дозволяє здійснювати факторний аналіз та оцінювати кількісний вплив різноманітних джерел соціальних зрушень на інтегральний показник соціального розвитку;

класифікація факторів та показників, що входять до їх складу, щодо відтворення стану соціальної сфери, процесів соціалізації та самозабезпечення добробуту населенням в економіці з елементами післякризового зростання;

удосконалено:

методологія типізації та детермінування регіонів України за рівнем їх соціального розвитку;

організаційні засади застосування та узгодження різноманітних концепцій та підходів до забезпечення сталого соціального розвитку окремих регіонів у межах державної програми соціально-економічного розвитку країни.

Значна частина наукових положень, запропонованих, сформульованих та обґрунтованих в дисертаційній роботі, якісно відрізняється від відомих раніше та надає достатній матеріал для вдосконалення державного і регіонального управління та реалізації прагнень до розбудови соціальної держави на національних теренах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони вдосконалюють систему регіонального соціального управління, створюють умови для соціально-економічного розвитку та виступають теоретико-методологічною базою для подальшого проведення досліджень щодо об'єктивної оцінки соціальних процесів.

Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи стосовно оцінки та формування засад результативної соціальної політики використовувалися Головним управлінням праці та соціального захисту Дніпропетровської обласної державної адміністрації при визначенні основних пріоритетів соціального розвитку Дніпропетровської області на довгостроковий період (довідка № 06/994-001 від 04.04.05) та Головним управлінням економіки Дніпропетровської обласної держадміністрації під час розробки "Концепції соціально-економічного розвитку Дніпропетровської області до 2011 року" (довідка № 406/05-13 від 15.04.05).

Теоретичні розробки та практичні рекомендації, які викладено у дисертаційному досліджені, використовуються у навчальному процесі Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні дисциплін "Територіальна організація влади в Україні", "Економічний аналіз державної політики", "Планування розвитку територій", "Регіональна та міська економіка" (довідка № 04/2-14-181 від 22.03.2005 р.) та Криворізького технічного університету при освоєнні таких дисциплін як "Розміщення продуктивних сил" та "Основи регіональної економіки" (довідка № 93 від 28.03.05).

Особистий внесок здобувача. Основні висновки та рекомендації дисертаційної роботи відтворюють узагальнення результатів дослідження реальних процесів формування основ добробуту та цивілізаційних стандартів якості життя та спираються на науковий та практичний досвід здійснення соціальної конверсії економіки на регіональному рівні, розробки та реалізації заходів, спрямованих на адаптацію соціальної політики промислового регіону до нових соціально-економічних умов. В ході роботи над дисертацією здобувачем виконувались як індивідуальні розробки, так і в складі авторських колективів.

Автором самостійно визначено мету і завдання роботи, основні наукові положення, обґрунтовано систему базових категорій та теоретико-методологічні основи, які складають сутність новизни та визначають наукові здобутки дослідження, а також висновки і рекомендації. Внесок автора в опубліковані колективні роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися та були схвалені на засіданнях вченої ради Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, а також на наукових семінарах та у Центрі підвищення кваліфікації ДРІДУ НАДУ. Результати виконаних досліджень були апробовані на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні" (м. Дніпродзержинськ, 2000 р.); 2-ій Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми і перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації" (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю "Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні" (м. Київ, 2001 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю "Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика" (м. Львів, 2003 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю "Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління" (м. Київ, 2004 р.), науково-практичній конференції за міжнародною участю "Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення" (м. Київ, травень 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 наукових праць загальним обсягом 11,76 д.а., з них 7 публікацій у фахових виданнях України обсягом 9,66 д.а. Особисто автору у фахових публікаціях належить 7,21 д.а.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 192 найменувань та додатків. Повний обсяг роботи 232 сторінки комп'ютерного тексту (150 сторінок основного тексту), вона містить 35 таблиць, 21 рисунок, 15 додатків.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, визначено об'єкт, предмет та методи дослідження, виділено наукову новизну та особистий внесок дисертанта в розробку наукових результатів, розкрито теоретичне і практичне значення одержаних положень і висновків, форми їх публікації та апробації.

У першому розділі дисертації "Соціальна переорієнтація та об'єкт соціалізації національної економіки" розглянуто та критично оцінено теоретичні підходи вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів до визначення змісту та природи соціально орієнтованої ринкової економіки, запропоновано власну концепцію її сутнісного сприйняття з урахуванням комплексу детермінант соціальності, досліджено соціальну сутність національної економіки з позицій формування структури населення, яка є адекватною проголошеним цілям і завданням, окреслено коло суб'єктів та об'єктів соціальної економіки.

Наприкінці ХХ століття основною доктриною життєвого устрою в суспільстві стала соціально орієнтована ринкова система господарювання. Проголошення концепції розбудови соціальної держави на національних теренах вимагає створення такого середовища, яке б спонукало та сприяло продуктивній суспільній діяльності. Добробут у такій державі досягається не стільки перерозподілом благ та ще менше опікуванням держави, скільки активною та ініціативною діяльністю громадян.

Для розкриття міри соціальності ринкової економіки з соціальним спрямуванням обґрунтовано авторське розуміння змісту та значення поняття "соціальний". У більшості випадків цей термін тлумачать як "суспільний". Між тим за результатами дослідження було зроблено висновок, що термін "суспільний" застосовується, коли мова йде про суспільство в цілому, про взаємодію його сторін - економічної, політичної, ідеологічної, соціальної тощо. Якщо ж мова йде про природу відносин людей одне до одного, про їх відношення до факторів та умов життєдіяльності, до їх власного стану і ролі у суспільстві та до суспільства в цілому, то звертаються до дефініції "соціального". Автор пов'язує розкриття змісту та природи соціально орієнтованої ринкової економіки з такими детермінантами соціальності як праця, соціальна справедливість, міра заслуг і винагороди, упорядкованість та злагодженість життя, індивідуальність та колективізм, влада тощо. Відомі наукові доробки не залучали до розгляду таку компоненту соціальності як власність, а саме завдяки їй, на думку автора, людина усвідомлює свою відокремленість від інших людей та утверджується як індивід.

За умови наявності повного набору та досягнутого поєднання детермінант соціальності соціально орієнтована ринкова економіка означає не що інше, як таку організацію державою суспільно-індивідуальної діяльності на підґрунті ринкових механізмів та плюралізму форм власності, що забезпечує добробут і розвиток особистості відповідно її трудового внеску та статус повноправного суб'єкта суспільного розвитку. Аналіз практики високорозвинених країн засвідчив, що соціальну базу такої економіки складає масовий прошарок економічно активних та матеріально забезпечених людей, які звільнені від споживацьких настроїв та усвідомлюють особисту відповідальність за власну долю, здатних слугувати рушієм економіки за своїм відношенням до праці, кваліфікацією, здатностями адаптуватися до процесів розвитку економіки, здібностями до накопичення та капіталізації трудових доходів. Соціальна економіка передбачає наявність суспільних умов для того, щоб людина могла збільшувати свій трудовий вклад, реалізовувати свої здібності та перейти у більш високодохідні групи населення.

В той же час ті члени суспільства, які не мають ні здібностей, ні освіти, що дозволяють досягти рівня добробуту найбільш підприємливих людей, повинні пробувати вирішувати задачі власного матеріального виживання, обмежені суто економічними цілями. Вже в силу цього у суспільстві із соціалізованим характером будуть люди, які з позицій відносного виміру рівня добробуту приналежні, на думку автора, до так званої пригніченої страти, що не отримують від своєї діяльності результат, до якого прагнуть.

У роботі доведено, що соціальність системи не є категорією статичною. Розвиток суспільства неможливий без відхилень, деякі з яких стають нормою суспільного буття, а інші відкидаються як деформації. Тому у відповідні проміжки часу кожне суспільство саме вирішує, яке відхилення від прийнятих етапних стандартів добробуту є негативним. Для суспільства, схильного до рівноправності та відносної справедливості, проблема забезпечення соціальності полягає у такому перерозподілі доходу, який би зводив до мінімуму негативний вплив.

На підставі аналізу ситуації, яка склалася в Україні наприкінці ХХ - на початку ХХІ століть, автор доходить висновку, що суспільство у соціальному аспекті за роки ринкової трансформації економіки не просунулося не то що вперед, а навіть відкотилося назад від тих показників соціальності, яких країна досягла, перебуваючи у складі колишнього СРСР.

Для набуття економічною системою характеристик, що притаманні соціально орієнтованій ринковій економіці, необхідне активне державне втручання. Досягнення соціальності системою полягає саме в такому управлінні економікою, що носить координуючий та стимулюючий вплив на учасників виробництва. Управління подібного типу в процесі розвитку національної економіки практично не існувало. Головною причиною цього є відсутність належного методологічного забезпечення.

Отже, виходячи з характеристик, за якими визначається системний рух до соціальності більш високого рівня, автором доведено, що проблема досягнення цивілізаційних показників добробуту та прийнятного суб'єктно-об'єктного співвідношення у ринковій економіці з соціальним спрямуванням, пов'язується з необхідністю удосконалення механізму регулювання соціального розвитку.

Другий розділ "Аналіз суб'єктно-об'єктного стану і тенденцій соціального розвитку України та її регіонів" присвячено дослідженню наявного інструментарію оцінки рівня соціального розвитку країни та її регіонів з проведенням порівнянь результатів, отриманих за різними методологічними підходами в контексті параметрів існуючої суб'єктно-об'єктної диференціації населення.

Ідея соціально орієнтованого суспільного розвитку реалізується в політиці держави, яка має різні напрямки та компоненти. Але головними складовими соціальної політики все ж таки виступають її суб'єкти та об'єкти.

У роботі доведено, що суб'єктом соціальної політики та процесів соціалізації виступає індивід або соціальна група як джерело активності, спрямованої на об'єкт. Щодо останнього, то до нього віднесено усіх тих, хто протистоїть суб'єкту, а також соціальну сферу або матеріальні умови поза виробничої життєдіяльності - житло, систему освіти, охорону здоров'я, стан природного середовища, торгівлю та громадське харчування тощо.

В результаті дослідження виявлено, що значна диференціація суспільства в частині формування його суб'єктного ядра свідчить про не завжди адекватний вибір або недосконалу розробку соціальної політики щодо проголошених цілей.

Існує різноманіття методик, що призначені вирішити проблему діагностики соціального розвитку суспільства. Доведено, що всі вони за інструментального розходження базуються на концепції якості життя або розвитку людини.

Через відсутність єдиного порозуміння категорії якості життя, більш широкого розповсюдження набули методичні розробки, які виходили з можливостей застосування методологічного потенціалу поняття "людський розвиток". Вимір людського розвитку згідно концепції міжнародної організації "Програма розвитку ООН (ПРООН)" здійснюється на основі показника "індексу людського розвитку", який синтезує варіанти вибору тривалого і здорового життя, набуття знань та наявності доступу до ресурсів, необхідних для підтримання гідного рівня життя. При усіх недоліках цього індикатора, він знайшов широке застосування на міжнародному рівні.

Проте більша частина соціальних аспектів розвитку вирішується в регіонах, які мають різний потенціал соціалізації та по-різному його використовують і нарощують у кількісному та якісному аспектах.

Виходячи із зацікавленості в методології саме такого спрямування, в роботі узагальнено наукові розробки, які містять пропозиції щодо визначення рівня та вектора соціального розвитку регіонів та критично оцінено їх з позицій цілісного відтворення добробуту та об'єктивності одержуваних результатів.

Основним висновком цих узагальнень як за чітко визначеним напрямком використання комплексних макроекономічних показників (ВВП у розрахунку на душу населення, індекс споживчих цін, вартість життя і т. ін.), так і в сфері розробки індикаторів (інтегральний показник рівня життя населення, індекс соціальної напруженості, рівень соціально-економічного розвитку, індекс регіонального людського розвитку тощо), є думка автора про повну неузгодженість отримуваних за ними результатів за значенням, вектором змін, соціальною динамікою та кластеризацією регіонів.

Жодний з методичних підходів, які віднайшли у тій чи іншій мірі повноти застосування у науковій та практичній діяльності держави, не враховує всього різноманіття факторів, що впливають на соціальну структуру регіонів та не забезпечує комплексної оцінки рівня їх соціального розвитку. На підтвердження цієї тези автором було проведено ретельний суб'єктно-об'єктний аналіз рівня соціального розвитку у регіональному розрізі, який свідчить про наявність деформацій і посилення міжрегіональної поляризації, та багато в чому не співпадає з оцінками рівня соціального розвитку, визначеними за різними методиками.

Про посилення соціальної нерівності та виділення із суб'єктів соціальної політики об'єктів соціалізації свідчить таке явище як бідність. За визначеними оцінками, до категорії бідних у 2003 р. в країні належало 27,8 % населення. Найвищі показники бідності (36 - 46 %) були зареєстровані в Хмельницькій, Рівненській, Закарпатській областях. Але практично всі методики оцінки рівня соціального розвитку відносять ці регіони до високорозвинених та розвинених. В той же час найменше бідність поширена у Києві, а також в Дніпропетровській, Івано-Франківській та Донецькій областях, хоча ці області (крім м. Києва) за результатами розрахунків мають найгірші місця. Аналогічна ситуація склалася і за іншими показниками, що характеризують соціальний розвиток регіонів, такими як забезпеченість населення житлом, послугами в сфері охорони здоров'я, освіти, рівень безробіття, навантаження на одне вільне робоче місце тощо. соціальний економіка ринковий регіон

Отже, за результатами проведених досліджень можна визнати, що за період 1991 - 2003 рр. не вдалося досягнути тих результатів, до яких прагнуло українське суспільство. Основні проблеми, які існували в Україні в соціальній сфері, зокрема поглиблення регіональних відмінностей у рівнях доходів, недостатній розвиток сфери послуг та соціального забезпечення населення, погіршення демографічної ситуації, загострення проблеми ефективної зайнятості трудових ресурсів, вирішені так і не були. Наявність значної регіональної варіації розвитку зумовлює необхідність адаптації державної соціальної політики на рівні регіонів. Але врахування регіональної специфіки можливе лише за умови комплексної оцінки досягнутого рівня соціального розвитку та прогнозу подальших тенденцій у кожному регіоні.

Більш того, з точки зору забезпечення органів регіонального управління інформацією щодо надання соціальним процесам керованого характеру, не має логіки механізм встановлення соціальної динаміки регіонів на основі їх типізації за рангами. На підтвердження цієї тези було оцінено стан соціального розвитку регіонів України через призму методологій їх суб'єктно-об'єктної типізації та виокремлено фактори, які реально порушують баланс між конструктивною та деструктивною компонентами розвитку.

У третьому розділі "Методологічні основи оцінки та регулювання розвитку соціальних процесів у регіоні" обґрунтовано систему показників соціального розвитку регіону, розроблено теоретико-методологічні основи оцінки соціального стану та динаміки економічних систем з різним рівнем охоплення суб'єктів та об'єктів соціалізації, обґрунтовано методологію типізації регіонів України за рівнем соціального розвитку та методичні основи імітаційного моделювання соціальних процесів, які дозволяють оцінювати кількісний вплив різних джерел соціальних зрушень на інтегральний показник.

У роботі доведено, що соціальний розвиток як послідовна і взаємопов'язана сукупність дій щодо покращання соціальної структури населення описується складною системою показників. На основі узагальнення множини суб'єктних думок сформовано об'єктивне бачення тих соціальних показників, які мають домінуючий вплив на соціальний розвиток країни та її регіонів. Їх коло окреслюється блоками, які характеризуються станом ринку праці (F1), природним рухом населення (F2), соціальною забезпеченістю (F3) та життєвим рівнем населення (F4). Зміст та спрямованість кожного блоку розкривається через 4 - 5 показників.

Застосування інструментальних можливостей факторного аналізу з використанням методу головних компонент дозволило вирішити задачу достовірної типізації регіонів України за рівнем соціального розвитку. Цю процедуру пропонується здійснювати шляхом встановлення координат регіонів у просторі факторів F1F2, F1F3 та F2F3. При цьому фактор F3 за результатами stree-test був деяким чином поєднаний з одним із показників блоку F4. Регіони за результатами їх розподілу за рівнем соціального розвитку у напрямках F1, F2 та F3 розпорошуються по усім квадрантам координатної сітки, що дозволяє здійснювати їх типізацію.

Автором доведено, що регіони, які концентруються на усіх сітках (у крайньому випадку - на двох) у І квадранті, складають групу лідерів у соціальному розвитку. Регіональні утворення, що розташовані у ІІІ квадранті, формують групу соціально відсталих (депресивних). Щодо регіонів, які попадають за результатами типізації до ІІ та ІV квадрантів, то вони створюють проблемні території, зміст соціальних деформацій в яких пов'язується з від'ємною частиною координатної шкали за напрямками F1, F2 та F3 (рис.1).

У розділі обґрунтовується багатоплановість можливого використання системного підходу до оцінки соціального розвитку регіонів, особливо в контексті надання соціальним процесам керованого характеру. Подібні інструментальні можливості сформовані, враховуючи вплив факторів на соціальний стан регіонів. Цей вплив було визначено за допомогою методу ланцюгових підстановок, який надає найбільш достовірні результати (табл.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1 - Диференціювання регіонів України за рівнем соціального розвитку 2003 р. в координатах факторів а) F1F3 б) F1F2 в) F2F3

1 - АР Крим, 2 - Вінницька, 3 - Волинська, 4 - Дніпропетровська, 5 - Донецька, 6 - Житомирська, 7 - Закарпатська, 8 - Запорізька, 9 - Івано-Франківська,10 - Київська,11 - Кіровоградська, 12 - Луганська, 13 - Львівська, 14 - Миколаївська, 15 - Одеська, 16 - Полтавська, 17 - Рівненська, 18 - Сумська, 19 - Тернопільська, 20 - Харківська, 21 - Херсонська, 22 - Хмельницька,23 - Черкаська, 24 - Чернівецька, 25 - Чернігівська, 26 - м. Київ, 27 - м. Севастополь

Таблиця 1 - Визначення міри впливу комплексних показників на інтегральний показник за результатами 2000 - 2003 рр.

На думку автора, за умови підпорядкування інформації щодо просторово-часових змін показників стану соціальної сфери та характеру соціальних зрушень плановому аспекту, вона може стати основою дієвого механізму регулювання соціального розвитку на рівні регіонів. Завдання планування соціального розвитку зведено у дослідженні до вибору із багатьох варіантів змін таких, які дозволяють досягти оптимально можливого приросту соціальності, виходячи з ресурсних можливостей регіонів.

ВИСНОВКИ