Організація управління та регулювання фінансово-кредитних систем у перехідних економіках

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ СИСТЕМ У ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІКАХ

Спеціальність: Планування і регулювання економіки

БУТЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

Київ, 2006 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення в Україні відносно розвиненої ринкової системи господарювання можливе лише за умови реалізації ефективної економічної стратегії. Особливої ваги набуває потреба ретельного опрацювання засобів економічної стратегії та тактики, що застосовуються в організації управління та регулювання фінансово-кредитними системами.

Саме це викликає необхідність дослідження та використання в Україні світового досвіду реформування фінансово-кредитних систем та передусім банківської системи як найбільш важливої її складової.

Аналіз сучасних світових економічних процесів показує їх суперечливий характер. Простежується діалектичне поєднання глобалізації світового господарства й одночасного посилення впливу регіонального чинника на світову економіку й політику.

Активація інтеграційних процесів у світовій економіці ставить нові вимоги до фінансово-кредитних систем окремих країн.

Досвід останніх двох десятиліть переконує: будь-які косметичні зміни застарілої моделі управління фінансово-кредитною системою не змінюють ситуації на краще. Ринкова трансформація України та інших країн із перехідними економіками об'єктивно вимагає ефективного функціонування розгалуженої та стабільної фінансово-кредитної системи.

Країни з перехідними економіками набули певного досвіду реформування своїх фінансових систем, що дозволило більшості з них не тільки подолати кризові явища, але й досягнути економічного зростання, здійснити перехід від планової економіки до ринкової, подальший їх розвиток значною мірою зумовлений прагненням інтегруватися до європейського економічного простору.

Реформування фінансово-кредитних систем постсоціалістичних країн за своїм змістом, цілями та шляхами багато в чому збігається з пріоритетними напрямками аналогічних реформ, що нині здійснюються в Україні. Однак в нашій державі реформи здійснювалися непослідовно, запізніле, не завжди мали належне теоретичне обґрунтування.

Тому значної ваги набуває потреба ретельного опрацювання засобів економічної стратегії і тактики, що мають надалі бути задіяними в організації управління та регулювання фінансово-кредитною системою України.

Проблеми організації управління та регулювання фінансово-кредитних систем, їх розвиток в умовах ринкової трансформації знайшли відображення в працях багатьох українських дослідників: О. Амоші, В. Андрійчука, В. Бесєдіна, О. Білоруса, І. Бураковського, А. Гальчинського, В. Гейця, О. Галушка, О. Дзюблюка, М. Звєрякової, В. Лісицького, В. Литвицького, Б. Кваснюка, Т. Ковальчука, І. Крючкової, Д. Лук'яненка, О. Мельниченка, В. Мельничука, О. Мозгового, В. Міщенка, А. Мороза, В. Новицького, Ю. Пахомова, О. Плотникова, О. Розинки, А. Рум'янцева, Т. Савлука, А. Філіпенка, В. Черняка, В. Шевчука та ін.

Суттєве значення для дослідження механізму управління фінансово-кредитними системами має внесок таких іноземних дослідників, як Л. Бальцерович, Дж. Кейнс, Дж. Корнаї, Дж. Сінкі, П. Самуельсон, О. Улюкаєв, Ф. Хайек, Л. Хоффман, М. Фрідмен, Д. Шапіро, зокрема російських: Є. Гайдара, А. Грязнової, Н. Єгорова, В. Іванової, Р. Міллера, Ф. Мишкіна та ін.

Водночас вважаємо за доцільне зауважити, що окремі питання, пов'язані з реформуванням фінансово-кредитних і передусім банківських систем у перехідних економіках потребують подальшого дослідження.

Так, необхідним є поглиблений аналіз ролі держави в трансформації фінансово-кредитних систем, зокрема встановлення глибини її втручання та його динаміки, процесу регіоналізації в ході реформування фінансових систем, вибору стратегії тощо.

Важливе практичне значення має обґрунтування напрямків реформування фінансово-кредитної системи України з використанням досвіду інших країн із перехідними економіками та розвинутих держав ЄС.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідних робіт Інституту законодавства Верховної Ради України за темою “Економічні пріоритети в законотворчій діяльності” (номер державної реєстрації 0104U006963). Особистий внесок автора полягає у визначенні економічних пріоритетів при розробці законодавства, що регулює проблеми управління та регулювання фінансово-кредитною системою.

Мета і завдання дослідження.

Метою дисертаційної роботи є визначення та обґрунтування теоретичних і практичних аспектів організації управління та регулювання фінансово-кредитними системами в Україні та інших країнах з перехідними економіками.

Відповідно до мети, в дисертаційному дослідженні поставлено такі основні завдання:

- показати необхідність розробки науково обґрунтованої стратегії управління фінансово-кредитною системою;

- обґрунтувати роль регіональної диверсифікації в управлінні фінансово-кредитними системами;

- дослідити особливості організації та диверсифікації фінансово-кредитних систем у моделях;

- узагальнити досвід реформування фінансово-кредитних систем в країнах з перехідними економіками;

- визначити особливості реформування та управління фінансово-кредитними системами залежно від ступеня їх розвитку;

- здійснити порівняльний аналіз розвитку фінансово-кредитних систем у країнах із перехідними економіками;

- дослідити інструменти та механізми реформування і регулювання фінансово-кредитної системи в Україні, ролі у цьому процесі Національного банку України як особливого центрального органу державного управління та регулювання фінансово-кредитними установами;

- визначити пріоритетні напрямки реформування та шляхів розвитку фінансово-кредитної системи в Україні, передусім - банківської системи.

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження є процес становлення та розвитку фінансово-кредитних систем у країнах із перехідними економіками, основна увага акцентується на банківському секторі. Предметом дослідження є організація управління та регулювання фінансово-кредитними системами в Україні та в країнах із перехідними економіками.

Методи дослідження. У процесі теоретичного вивчення проблеми і обробки фактичного матеріалу застосовувались загальнонаукові методи дослідження, а саме: логічний і порівняльний аналіз, статистичний, синтез, спостереження, порівняння й узагальнення.

Методами спостереження, порівняння й узагальнення досліджувались загальний стан фінансово-кредитної системи України (п. 2.1) й країн Центрально-Східної Європи на початковому етапі переходу до ринкової економіки (п. 3.1) та на сучасному етапі (п. 3.2). Логічний та порівняльний аналіз застосовувались в процесі дослідження розвитку фінансово-кредитних систем у перехідних економіках (п. 2.1, п. 3.1, п. 3.2). На основі синтезу аналітичних результатів опрацьовувались пропозиції щодо вдосконалення форм та механізмів організації управління та регулювання фінансово-кредитними системами (п. 1.3, п. 2.3, п. 3.2).

Теоретичною основою дослідження стали сучасні концепції економічної теорії, а також теорії фінансів та кредиту.

Інформаційною базою дослідження є національне законодавство України, нормативні акти Національного банку України та центральних банків досліджуваних країн, що регулюють діяльність фінансово-кредитних відносин, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, статистичні дані міжнародних фінансових організацій, інформаційні джерела центральних банків, центральних органів влади країн Центрально-Східної Європи, нормативні акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики та Національного банку України, довідкові й енциклопедичні видання та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дисертаційного дослідження сформульовано в обґрунтованих висновках та положеннях, практичних рекомендаціях, спрямованих на розв'язання важливого наукового і практичного завдання - формування політики управління та регулювання фінансово-кредитних систем.

У дисертації розроблено та обґрунтовано цілісний підхід до формування державної політики в управлінні та регулюванні фінансово-кредитних систем. Найбільш вагомі теоретичні та практичні результати, які характеризують новизну дослідження й особистий внесок автора, такі…

Уперше:

- сформульовано конкретні особливості побудови, функціонування та реформування фінансово-кредитних систем залежно від ступеня їх розвитку;

- визначено організаційно-економічні умови та чинники трансформації фінансово-кредитних систем у регіональному аспекті;

- систематизовано основні організаційні інструменти та регулюючі механізми фінансово-кредитної системи в Україні;

- визначено на основі порівняльного аналізу оптимальне спрямування та пріоритети реформ фінансово-кредитного сектору в країнах із перехідними економіками;

- обґрунтовано вирішальну роль регіональної диверсифікації в управлінні фінансово-кредитними системами.

Знайшло подальший розвиток:

- визначення тенденцій та причинно-наслідкових зв'язків, що є характерними для процесу трансформації фінансово-кредитних систем у країнах із перехідними економіками, це дало можливість визначити основні напрямки та шляхи модернізації фінансової системи економіки;

- розмежування впливу економічних, правових, адміністративних, інституціональних методів управління фінансово-кредитною системою.

Доведено:

- стратегічні переваги фінансово-кредитної диверсифікації, оскільки вона сприяє зростанню потенціалу синергії та є надзвичайно дієвим інструментом управління ризиками;

- розвиткові фінансово-кредитної системи в країнах із перехідними економіками суттєво сприяє допуск іноземного капіталу на внутрішній фінансовий ринок, зокрема регульована експансія західноєвропейських банків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, Національним банком України та іншими органами державного управління в сфері регулювання діяльності комерційних банків, в розробці теоретичних і практичних аспектів розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи.

Результати дослідження використано при актуалізації Стратегічного плану розвитку АКБ СР “Укрсоцбанк” на 2004-2006 роки та вдосконаленні системи стратегічного планування в банку (довідка №01.1-18/96-273 від 29.12.2005).

Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані в практиці викладання фінансово-економічних дисциплін у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові положення, що виносяться на захист, являють собою особистий внесок здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати виконаного дослідження пройшли апробацію на 3 міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, а саме: на VI Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасної економіки” (28-30 вересня 2005 р., м. Черкаси), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблемы управления предпринимательством в современных условиях” (9-12 листопада 2005 р., м. Сімферополь), на Міжвузівський науково-методичній конференції “Проблеми економічної освіти і науковий прогрес” (25 листопада 2005 р., м. Кривий Ріг).

Положення дисертаційного дослідження обговорювались та отримали позитивну оцінку на розширеному засіданні кафедри економіки та управління Черкаського державного технологічного університету 22.11.2005 р. та на засіданні Апарату Спостережної Ради АКБ СР “Укрсоцбанк” 29.12.2005 р.

Публікації. Основні положення, теоретичні та практичні висновки дисертації знайшли своє відображення в 9 публікаціях автора (всі одноосібні) в наукових журналах і виданнях (загальним обсягом 3,5 д. а.), що відповідають переліку фахових видань України, затверджених ВАК України, 4 з них є публікаціями в матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, що поділені на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 212 сторінок друкованого тексту, зокрема 23 таблиці на 14 сторінках та 4 рисунки на 2 сторінках. Список використаних джерел налічує 271 найменування на 21 сторінці.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, сформульовані його мета, об'єкт та предмет, основні завдання, вказуються методологічні основи дослідження і дається їх характеристика, відзначається наукова новизна роботи, її наукове та практичне значення, висвітлюються наукові положення, що виносяться на захист, наводяться дані щодо апробації та публікації результатів дослідження, вказується структура та обсяг роботи.

У першому розділі „Теоретичні основи організації управління та регулювання фінансово-кредитних систем” досліджено теоретичне підґрунтя та суть фінансово-кредитних відносин, їх роль у перехідних економіках та вплив вибраної стратегії на їх результативність.

Визначено, що місце фінансово-кредитної системи в системі економічних відносин визначається не лише обсягами її активів, а також і ефективністю та функціональною адекватністю, що мають вартісний вимір.

Дослідження надало підстави зробити висновок про те, що теоретичний аналіз предмета регулювання фінансово-кредитних відносин має здійснюватись в контексті розвитку такого механізму, який би, по-перше, давав змогу акумулювати й перерозподіляти у вигляді кредитів максимально можливий обсяг фінансових ресурсів, по-друге, забезпечив заплановані кредитором і позичальником обсяги прибутку, по-третє, гарантував безперебійність функціонування налагодженої системи фінансового взаємозв'язку між господарюючими суб'єктами.

Поглиблено досліджувалися основні варіанти стратегічного розвитку фінансово-кредитних систем, при цьому особливу увагу приділено їх диверсифікації. У дисертації визначено, що з теоретичних позицій виділяються два структурно відмінних типи фінансового сектору - Британський (market-based financial system) та німецький (bank-based financial system). Водночас реально діючі фінансові системи досить чітко поділяються на три групи - “ринково орієнтована структура” (США, Великобританія та ін.), “банківсько орієнтована структура” (Німеччина, Австрія, Франція, Італія) і “змішана модель” (Голландія, Японія, Швеція та ін.).

У роботі зроблено висновок, що концентрація, централізація й універсалізація діяльності фінансово-кредитних установ спричинені самими особливостями сучасної фінансово-кредитної системи.

У сучасних умовах розпочався процес розмивання кордонів між різними типами кредитних інститутів, що відбувається у двох напрямах. По-перше, через розширення нетрадиційних операцій і, по-друге, через проникнення на банківські ринки небанківських установ. Новим явищем стало проникнення у традиційно банківську сферу таких небанківських установ, як страхові, брокерські, ощадні, трастові компанії, пенсійні фонди, торгово-промислові корпорації.

У дослідженні обґрунтовано наявність тісного взаємозв'язку між розвитком економічної системи будь-якої країни та її фінансово-кредитною системою. Економічна система кожного типу країн має певні особливості, що відбиваються й на її фінансово-кредитній системі.

Тісний взаємозв'язок між особливостями економічної системи та побудовою фінансово-кредитної систем країни ілюструє дослідження професора Білоруського державного економічного університету М. Базилєва, який дослідив обсяги ВВП, що перерозподіляється через бюджет за допомогою податкової та бюджетної системи.

Незважаючи на значні відмінності між економічними та фінансово-кредитними системами, існують універсальні показники, характерні для будь-якої економіки, в якій здійснюється обіг грошей, для її фінансово-кредитної системи, які умовно можна розділити на базові та якісні. Зокрема, автор аналізував такі базові показники: кількість банків, що діють на території країни, обсяг валового внутрішнього продукту, капіталізацію фондового ринку, обсяг грошової маси (агрегат М3), капіталізацію та сумарні активи банківської системи. На основі розрахунків співвідношень між певними базовими показниками виведено виразні якісні характеристики.

У другому розділі „Етапи та основні напрямки реформування фінансово-кредитної системи в Україні” досліджено етапи та основні напрямки формування та розвитку нової фінансово-кредитної системи в Україні, показано роль Національного банку України як особливого органу державного управління та регулювання фінансово-кредитними установами.

Протягом останніх років спостерігається стійке зростання макроекономічних показників розвитку фінансової системи України.

Аналіз фінансового стану фінансово-кредитних установ України, здійснений в дисертації, свідчить про загальну тенденцію до зростання їх кількісних та якісних показників. Водночас існують значні диспропорції в розвитку фінансово-кредитної системи, що призводить до вимивання коштів із регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури та інвестиційної привабливості в регіони розвиненіші та інвестиційно привабливіші. Зазначається, що проблемою більшості фінансово-кредитних установ є низька диверсифікація клієнтської бази, особливо в сегменті корпоративних клієнтів.

Головними напрямками реформування фінансово-кредитної системи в Україні стали приватизація державних банківських установ, створення нових комерційних банків, а також вдосконалення законодавчої та інвестиційної бази. У процесі дисертаційного дослідження визначено основні напрямки розвитку фінансово-кредитної системи: реструктуризація шляхом поглинання та злиття, створення альянсів, інтеграція банківського й страхового капіталів, утворення ФПГ, використання механізму кредитування та роль диверсифікації як засобу захисту від кредитного ризику, активізація співпраці з іноземними фінансово-кредитними установами тощо. Зазначено, що наразі робляться лише перші кроки з упровадження нових перспективних форм фінансово-кредитних послуг, таких як недержавне пенсійне забезпечення, іпотечне кредитування, інвестиційні фонди тощо.

У роботі досліджено роль Національного банку та основні напрямки регулювання ним банківського сектору. Зазначено, що важливо встановити оптимальне співвідношення між регулюванням фінансово-кредитного сектору і досягненням ним певного рівня самостійності та саморегулювання, причому перевагу варто віддати не жорсткому регулюванню, а так званому „пруденційному”. На думку автора, в комплексі заходів НБУ недостатньо застосовується заохочувальна система. Зокрема, серед заохочувальних заходів могли б мати більше поширення оптимальні ставки рефінансування, залучення до виконання пріоритетних державних програм тощо.

Зазначено, що розвиток фінансово-кредитної системи в Україні повинен здійснюватись на основі використання загальних тенденцій та світового досвіду, але з урахуванням місцевих особливостей.

У третьому розділі „Особливості реформування фінансово-кредитних систем та шляхи їх оптимізації у перехідних економіках” проведено аналіз досвіду становлення нових фінансово-кредитних систем у країнах Центрально-Східної Європи в перші роки перехідного періоду та пошуки шляхів виходу з кризи, досліджено також сучасний стан фінансово-кредитних систем таких обраних країн, як Україна, Росія, Латвія, Польща, Чехія, що репрезентують різні моделі розвитку. На сьогодні відповідність фінансово-кредитних систем цих країн їхнім економікам знаходиться приблизно на одному рівні.

Одним із важливих аспектів реформування фінансово-кредитних систем в країнах із перехідними економіками було визначення місця держави в новій економічній структурі, встановлення меж ефективності її втручання та його динаміки.

У роботі показано, що перехід від планової економіки до системи, побудованої на ринкових засадах, здійснювався шляхом проведення економічних реформ, залежних одна від одної:

1) макроекономічна стабілізація - реформи, пов'язані з стабілізацією рівня цін, валютного курсу, державного бюджету тощо;

2) мікроекономічні реформи - створення життєздатного ринкового середовища шляхом приватизації державних підприємств, лібералізації цін, підвищення відкритості економіки;

3) реформування інституціональної структури економіки - своєчасне внесення необхідних змін до законодавства, застосування ефективного механізму державного регулювання економіки.

Для аналізу процесу реформування фінансово-кредитної системи в дисертації порівнювався стан фінансово-кредитної системи в різних країнах на період початку переходу та той її стан, який було отримано внаслідок реформування.

Зазначено, що важливими напрямками дослідження фінансово-кредитних систем перехідних економік є аналіз трансформації форм власності та систем державного регулювання нагляду й регулювання банківської діяльності.

У дисертації показано, що фінансово-кредитні системи країн із перехідними економіками демонструють в цілому схожу історію розвитку завдяки економічній глобалізації та значному проникненню на ринки кожної країни іноземних інвесторів, тоді як окремі країни демонструють власні здобутки в знаходженні шляхів розвитку фінансово-кредитних систем.

На цей досвід доцільно звернути увагу, оскільки він може бути використаний в Україні.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, пов'язаного з дослідженням особливостей побудови та функціонування фінансово-кредитних систем в Україні та країнах із перехідними економіками шляхом узагальнення досвіду та порівняльного аналізу з метою визначення пріоритетних напрямків, інструментів та механізмів організації управління, регулювання та реформування фінансово-кредитних систем:

1. Обґрунтовано, що спектр завдань фінансово-кредитних інститутів прямо залежить від конкретної соціально-економічної ситуації на місцях, чітко визначеної стратегії. Значні стратегічні переваги надає диверсифікація, яка сприяє:

- зростанню потенціалу синергії, тобто при об'єднанні різних видів скорочуються витрати бізнесу за рахунок єдиної системи управління, координації і контролю, прискорення обігу грошей;

- поліпшенню інформаційного забезпечення бізнесу й інтеграції маркетингових досліджень;

- зростанню стабільності й гарантованості поставок, за яких ділові зв'язки стають постійними;

- технологічним перевагам за рахунок обміну технологіями, спільному здійсненню НІОКР;

- створенню можливостей більшої диференціації продукції за рахунок об'єднання зусиль для вдосконалення якості, сервісу, маркетингу й каналів збуту.

2. Обґрунтовано, що розвиток фінансово-кредитної системи України повинен здійснюватись на основі використання загальних тенденцій та світового досвіду розвитку міжнародного ринку банківських послуг, але з урахуванням вітчизняних особливостей, що характеризують процеси якісного зростання вітчизняних фінансово-кредитних установ;

3. Обґрунтовано роль НБУ у врегулюванні фінансового стану комерційних банків та у визначенні методики контролю кредитного портфеля, основою якої є вироблення й встановлення стандартів. Позитивне значення має аналіз інформації, який здійснює НБУ, публікуючи зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості та надійності комерційних банків;

4. Доведено, що фінансово-кредитна система України значно відрізняється від фінансово-кредитних систем інших країн із перехідними економіками за структурою, зокрема вона характеризується наявністю великої кількості малих не капіталізованих банків (близько 100), незначною участю іноземного капіталу, недостатньо ефективним обслуговуванням національної економіки (обсяги її кредитування з боку української банківської системи складають до 27% ВВП). Водночас, з точки зору нормативно-правової бази, система регулювання банківської діяльності в більшості напрямків відповідає стандартам ЄС та законодавству країн ЦСЄ, хоч і потребує подальшого вдосконалення;

5. На основі аналізу статистичних даних доведено, що сучасний стан фінансово-кредитної системи України характеризується тенденцією до зростання. Відповідність фінансово-кредитних інститутів України в контексті їх організаційно-правового, фінансового й технологічного забезпечення створює об'єктивні передумови їх адаптації до міжнародного ринку банківських послуг. Найважливішим чинником стабілізації діяльності функціонуючих банків є зростання обсягів їх статутного капіталу, який становив на 01.01. відповідного року: 2001 - 3671 млн. грн., 2002 - 4573 млн. грн., в 2003 - 5998 млн. грн., 2004 - 8116 млн. грн., 2005 - 11605 млн. грн.;

6. Визначено, що одним із напрямків інтеграції фінансово-кредитних інститутів України має бути активізація їх співпраці з іноземними установами. В Україні вже функціонують комерційні банки з участю іноземного капіталу, проте цей процес має неоднозначний і суперечливий характер. Прогнозується, що найближчим часом ступінь проникнення іноземних структур на фінансово-кредитний ринок України значно збільшиться;

7. З'ясовано, що останнім часом українські банки кардинально розширили масштаби роботи з населенням - якщо юридичні особи практично повністю охоплені банківськими послугами, і зростання масштабів співпраці з ними в основному залежить від росту економіки в цілому, то населення являє собою величезний сегмент клієнтів, який поки що майже не охоплений банками, незважаючи на їхню активну роботу в цьому напрямі. Досвід зарубіжних банківських систем засвідчує, що потенціальні масштаби ринку послуг для населення значно перевищують масштаби всієї існуючої зараз вітчизняної банківської системи. Українські банки роблять лише перші кроки з його освоєння, зокрема, впроваджуючи такі нові для нас послуги, як: недержавне пенсійне забезпечення, іпотечне кредитування, персональні інвестиційні фонди. Важливу роль у зв'язку з цими процесами відіграє диверсифікація: диверсифікація ризиків, диверсифікація ресурсів, диверсифікація активів, диверсифікація регіональної мережі, диверсифікація клієнтської бази, диверсифікація продуктового ряду та ін. Роль регіональної диверсифікації зростає в умовах зростання конкуренції в банківському секторі;

8. З'ясовано, що практично у всіх країнах реформування структур фінансово-кредитних систем на початковому етапі проходило механічно. Поспішність механічної переорієнтації супроводжувало запізнення перетворень в економіці, що поряд із лібералізацією цін штовхнуло багато країн у глибоку кризу: фінанси були штучно відділені від економіки. Основні проблеми центральних банків, створених на базі колишніх державних, полягали в не розвинення банківських структур, нових ринкових грошових систем, в незрілості фінансових ринків;

9. Доведено, що упродовж останнього десятиріччя фінансово-кредитна система багатьох країн змінилась, стала висококонцентрованою, більш конкурентною й відкритою для іноземного впливу, менш регульованою. Головними результатами реформування фінансово-кредитних систем у перехідних економіках стали: структурна перебудова, пов'язана з переходом від командно-адміністративної економіки до ринкової та з виникненням комерційних банків, лібералізація процентних ставок та банківських операцій, часткове приведення законодавства та системи банківського нагляду у відповідність із міжнародними нормами та стандартами ЄС;

10. Доведено, що однією з важливих умов становлення сучасної банківської системи є капіталізація, яка, з одного боку, підвищує її ефективність, а з іншого, дозволяє значно зменшити ризики в її діяльності;

11. З'ясовано, що становленню фінансово-кредитної системи сприяє проникнення іноземного капіталу в банківську структуру. Позитивний досвід залучення іноземного банківського капіталу мають Латвія, Польща, Угорщина, Словенія, Чехія та ін. Експансія західноєвропейських банків в країни ЦСЄ має великі перспективи;

12. Для України відповідними рекомендаціями, що можуть бути використані в процесі реформування вітчизняної фінансово-кредитної системи, є: розробка комплексної програми приватизації наявних державних банків з орієнтацією на іноземних інвесторів, допуск іноземних банків на національний ринок банківських послуг, вдосконалення системи банківського нагляду та лібералізація нормативної бази, розвиток механізмів запобігання легалізації кримінальних доходів, страхування депозитів населення, збереження та розкриття банківської таємниці, проведення зазначених реформ із первинною орієнтацією на стандарти ЄС;

13. З метою консолідації банківського капіталу та підвищення надійності банківської системи Національному банку слід проводити політику поступового підвищення вимог до банків, зокрема до їх статутного капіталу. З іншого боку, необхідно максимально спростити процес злиття банків на рівні законодавства та нормативних документів НБУ;

14. Пропонується законодавчо зобов'язати кредитні бюро обмінюватись інформацією між собою, що дозволить значно прискорити їх розвиток, отже, завдяки зниженню ризиків у діяльності банків наростити обсяги кредитування та зменшити вартість надання кредитів;

15. У процесі дослідження автор дійшов висновку, що в Україні обсяги кредитування є недостатніми, причому занадто великою є частка короткострокових кредитів. Низький рівень концентрації фінансового капіталу, недостатня капіталізація та низька якість банківських активів на тлі значних операційних витрат призводять до надмірної маржі, високої ціни послуг та кредитування. Надмірно високі відсоткові ставки за кредитами (при їхній коротко-терміновості) є однією з причин того, що більшість підприємств не послуговуються позичковим капіталом, а віддають переваги іншим шляхам поповнення обігових коштів. На думку автора, генеральним напрямком розвитку фінансово-кредитних відносин повинно стати прискорене формування та розвиток великих банків, які були б спроможні обслуговувати кредитні програми національного рівня. З метою збільшення довгострокового кредитування та зменшення вартості кредитів Національному банку необхідно стимулювати залучення комерційними банками іноземних запозичень. архітектурний реставрація споруда

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бутенко О. Іноземні банки на фінансових ринках країн Центрально-Східної Європи // Банківська справа. - 2005. - №3. - С. 62-69.

2. Бутенко О.І. Суть та значення регіональної диверсифікації сфери банківських послуг в умовах глобалізації // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. Випуск 13. - Черкаси: ЧДТУ, 2005. - С. 209-217.

3. Бутенко О.І. Інструменти та механізми регіональної диверсифікації банківської діяльності в Україні // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. Випуск 14. - Черкаси: ЧДТУ, 2005. - С. 96-101.

4. Бутенко О. Становлення банківської системи в Україні. Проблеми капіталізації // Банківська справа. - 2005. - №6. - С. 23-34.

5. Бутенко О.І. Діяльність банків з розвитку іпотечного житлового кредитування в країнах Центральної та Східної Європи // Економіка і управління. - 2006. - №1. - С. 17-25.

6. Бутенко О.І. Маркетинг банківських послуг // Теорія і практика сучасної економіки: Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції (Черкаси, 28-30 вересня 2005 року) / Відповідальний редактор Хомяков В.І. - Черкаси: ЧДТУ, 2005. - С. 161-162.

7. Бутенко О.І. Механізми регулювання фінансово-кредитної системи в Україні // Проблеми управління підприємством у сучасних умовах: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції вчених та фахівців. - Сімферополь: ЧП “Кильбер”, 2005. - Ч. 1. - С. 62-63.

8. Бутенко О.І. Національний банк України як особливий центральний орган державного управління та регулювання фінансово-кредитними установами // Проблеми економічної освіти і науковий прогрес: Матеріали міжвузівської науково-методичної конференції (25 листопада 2005 р.). - Кривий Ріг: Мінерал, 2005. - С. 209-210.

9. Бутенко О.І. Особливості та оптимізація реформування фінансово-кредитних систем у перехідних економіках // Розвиток фінансової системи України в умовах ринкової трансформації: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції вчених, викладачів та практичних працівників. - Вінниця: Книга-Вега, 2006. - С. 238-241.

Размещено на Allbest.ru