Теоретичні основи державного регулювання інноваційних процесів в економіці перехідного типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

„ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ”

УДК 330.341.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЕКОНОМІЦІ ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ

БОНДАР Кирило Леонідович

08.01.01 - економічна теорія

КИЇВ -2006

Дисертацією є рукописом.

Робота виконана в Державній установі „Інститут економіки та прогнозування НАН України”.

Науковий керівник:

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Мельник Віктор Павлович,

Державна установа „Інститут економіки та прогнозування НАН України”, старший науковий співробітник відділу економічної теорії.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Оcецький Валерій Леонідович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії економічного факультету;

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Галиця Ігор Олександрович,

Державна установа „Інститут економіки та прогнозування НАН України”, провідний науковий співробітник відділу конкурентної політики та прогнозування промислового потенціалу.

Провідна установа Київський національний економічний університет, кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів (м. Київ).

Захист дисертації відбудеться „24” січня 2007 року о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи „Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи „Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий „23” грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

Загальна характеристика роботи

Забезпечення стійкого економічного зростання й підвищення на цій основі добробуту населення є природними цілями діяльності урядів будь-яких країн. У сучасному світі ключовим інструментом досягнення цих цілей виступає інноваційна активність агентів господарювання.

Актуальність теми. Після більше ніж двократного (59,2 %) падіння реального виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні впродовж 1991-1999 рр., зумовленого адаптацією її економіки до пострадянських умов господарювання, в наступні 6 років офіційною вітчизняною статистикою фіксувалося зростання виробничої активності агентів української економіки. Однак це зростання за своїм характером виявилося відновлювальним, оскільки переважно забезпечувалося задіянням цими агентами раніше створених виробничих потужностей і підготовленої робочої сили. Це підтверджується розрахунками, наведеними академіками НАН України В.Гейцем і В.Семиноженком, згідно з якими приблизно 58% випуску продукції вітчизняною промисловістю припадало на виробництва, що репрезентують 3-й технологічний уклад (ТУ), 38% - 4-й ТУ і лише 4% - 5-й ТУ. Аналогічні тенденції були виявлені і в розподілі інвестицій та інноваційних витратах, відповідно 75 і 30% припадало на виробництва 3-го ТУ, 20 і 60% - 4-го ТУ, 4, 5 і 9% - 5-го ТУ Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України. -- Харків: Константа, 2006. -- С. 201..

Відновлювальне економічне зростання, хоча, як засвідчує світовий досвід, і демонструє високі темпи на початковому етапі, що пов'язане з низькою вихідною базою обчислення, проте за своєю природою є нестійким. Останнє, зокрема, підтверджується офіційними статистичними даними про динаміку ВВП в Україні в 2005-му - початку 2006 рр.

Вичерпування джерел відновлювального економічного зростання в Україні висуває на перший план проблему забезпечення подальшого економічного розвитку країни, який виходить за межі власне відновлення виробничої активності агентів вітчизняної економіки. Тобто йдеться про генерування такого економічного зростання, яке базується не на залученні цими агентами старих виробничих ресурсів, а на їх інноваційному переозброєнні, забезпечуваному інвестиційно-інноваційною діяльністю. Найдійовішими інструментами сприяння активізації такої діяльності Й. Шумпетер як фундатор теорії інноваційної економіки вважав інститути держави й банківського кредиту.

Судячи з наявних наукових публікацій, присвячених пізнанню інноваційної діяльності агентів економіки і феномену державного регулювання цієї діяльності, зазначені проблеми стали предметами вивчення і залишаються такими для багатьох дослідників, які спеціалізуються в галузі економічного аналізу. Серед цих публікацій ґрунтовністю відзначаються праці таких вітчизняних дослідників, як В. Александрова, Ю. Бажал, Л. Безчасний, О. Білоцерківець, І. Галиця, А. Гальчинський, М. Гаман, В. Геєць, Н. Гончарова, М. Данько, Б. Кваснюк, М. Крупка, І. Крючкова, О.Лапко, І. Лукінов, Б. Малицький, В. Мельник, С. Онишко, В. Осецький, С. Пирожков, В. Семиноженко, В. Соловьйов, Л. Федулова, В. Хаустов, Д. Черваньов, А. Чухно, І. Шовкун, Т. Щедрина; а також зарубіжних: Л. Абалкина, А. Анчишкина, У. Артура, М.Дж. Боскина, С.Валдайцева, Дж. Гроссмана, Г. Гамидова, Л. Гохберга, Дж. Ван Дейна, А. Динкина, Г. Досі, В. Іноземцева, Г. Клейнера, А. Клянкнехта, Д. Кокурина, М. Кондратьєва, Є. Кузнецова, Р. Лукаса, В. Маєвського, В. Мединського, Е. Менсфільда, Г. Менша, С. Меншикова, В. Нейла, Р. Нельсона, М. Новицького, К. Перес-Перес, Е. Роджерса, П. Ромера, Б. Санто, О. Сухарева. В. Тамбовцева, В. Танци, Б. Твісса, М. Туган-Баранівського, Х. Узави, С. Уінтера, Р. Уотермена, Р. Форестера, Х. Фрімана, П. Халла, П.Хоувітта, Й. Шумпетера, Ю. Яковця.

Разом з тим у пізнанні зазначеної проблеми ще далеко не всі, як уявляється, розставлені крапки над „і” з огляду на постмодерністські тенденції в області філософії та методології науки взагалі та економічної зокрема і зумовлена ними можливість широкого, багатофакторного трактування наукової діяльності. Постмодерністський підхід до науки виходить з того, що відповідне знання - це не більш ніж інтерпретація суб'єктом предмета пізнання з певної (однієї з можливих) точок зору, і тому залишає за першим свободу інтерпретації другого.

Крім того незважаючи на те, що вітчизняні науковці, а вслід за ними і політики не припинять переконувати українське суспільство про корисність інновацій, відповідний процес у національному господарюванні вже тривалий час перебуває біля „точки замерзання”. Зрушити ситуацію на краще не допомагають і багаточисленні рішення, що ухвалюються на високому державному рівні. Отже, проблема полягає не в тому, що хтось не розуміє чи заперечує в Україні необхідність інноваційної поведінки агентів вітчизняної економіки, а в тому, що умови тут для такої поведінки є несприятливими.

Відмічені обставини і зумовили обрання теми цього дисертаційного дослідження.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена в рамках плану наукових робіт, які виконувались відділом економічної теорії й методології досліджень Інституту економіки НАН України та Об'єднаного інституту економіки НАН України як правонаступника першого, і містить результати досліджень, що здійснювалися її автором у рамках тем НДР „Інновації як визначальне джерело сталого економічного розвитку України (№ДР 0100U006257)” (визначені місія держави в регулюванні інноваційної активності в економіці, принципи стратегії й інструменти цього регулювання; проаналізовані стан інноваційної активності в українській економіці й практика її державного регулювання, зроблені пропозиції щодо конституційних засад забезпечення формування в Україні інноваційної економіки) і „Теоретико-методологічні засади дослідження системних господарських трансформацій (№ДР 0104U000479)” (проаналізовані закономірності зміни господарських укладів під час системних суспільних трансформацій, з'ясовано особливості застійної господарської багатоукладності, що само відтворюється й наслідки такого стану перехідної економіки, внесено пропозиції щодо шляхів подолання такого стану).

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є пропозиція авторської інтерпретації „розв'язуваних здатностей” наявного наукового знання про предмет, який вивчався, виходячи з принципів пізнавального плюралізму та релятивізму, та спираючись на це, реалізація практичної функцію економічної науки: розробка рекомендації щодо регулюючих заходів, які необхідно вжити державі, щоб забезпечити інноваційний тип економічного зростання в Україні.

Для досягнення поставленої мети дослідження під час його проведення вирішувалися наступні завдання:

· сформувати уявлення про державу як керуючий параметр господарської діяльності суспільства;

· з'ясовувати еволюцію наукових поглядів на феномен інновацій в економічному розвитку;

· уточнити принципи, стратегії й механізми державного регулювання інноваційної діяльності в економіці;

· виявити специфіку підходів до державного регулювання господарського новаторства в інноваційних економіках (національних господарствах розвинених країн);

· з'ясовувати особливості перебігу інвестиційно-інноваційного процесу в українській економіці і практику його державного регулювання;

· сформувати рекомендації щодо забезпечення реалізації в Україні інноваційного типу економічного зростання.

Об'єкт дослідження - інноваційна активність агентів економіки.

Предмет дослідження - державне регулювання господарського новаторства.

Методи дослідження. Як пізнавальні інструменти у дослідженні використовувалися загальнонаукові й спеціальні методи економічного аналізу: системний і синергетичний підходи (у розділі 1.1 під час з'ясування ролі держави в економіці), аналіз і синтез (у розділі 1.2 під час дослідження еволюції наукових поглядів на феномен інновацій в економічному розвитку), індукція і дедукція (у розділі 2.1 під час з'ясування принципів стратегії й механізмів державного регулювання інноваційної діяльності), аналогія (у розділі 2.2 в аналізі зарубіжного досвіду державного регулювання інноваційних процесів), мікро- та макроекономічний підходи (у розділах 2.1 під час аналізу механізмів державного регулювання інноваційної діяльності; 3.1 під час дослідження наявного стану інноваційної діяльності в українській економіці і практиці її державного регулювання; 3.2 під час формування концептуальних засад забезпечення створення в Україні інноваційної економіки), статистичний метод (у розділі 3.1 під час дослідження наявного стану інноваційної діяльності в українській економіці і практики її державного регулювання), а також економічні теорії держави (у розділі 1.1 під час з'ясування ролі держави в економіці) та інноваційної діяльності (у розділах 1.2 під час дослідження еволюції наукових поглядів на феномен інновацій в економічному розвитку; 2.1 під час аналізу механізмів державного регулювання інноваційної діяльності).

Наукова новизна одержаних результатів. До здобутків проведеного дослідження, які містять наукову новизну можна віднести наступне:

1. На відміну від домінуючого в економічному аналізі підходу до визначення місії держави з регулювання господарського життя суспільства як компенсації „провалів” (вад) механізму саморегуляції економіки, в досліджені, спираючись на теорему австрійського математика й філософа К. Геделя про „неповноту”, згідно з економічною інтерпретацією якої належне відтворення господарської підсистеми в суспільному організмі не може бути забезпечене виключно засобами самої цієї підсистеми, вперше обґрунтовується погляд на зазначену місію держави як на керуючий параметр самоорганізації господарювання більш високого рівня.

2. Виходячи з принципу інститутоцентризму в організації суспільного життя, вперше доведено, що міра державного втручання в його економічну сферу є похідною не від параметрів механізму її саморегуляції, зокрема ринку, а від характеристик інституціонального середовища - сукупності цінностей, які впливають на співвідношення стимулів в діяльності й зумовлюють досягнення мінімальної згоди між людьми, - оскільки держава, як і ринок, є варіантами управлінських структур, „правила гри” для яких і встановлюються цим середовищем.

3. Внаслідок переосмислення еволюції наукових поглядів на феномен інновацій у відтворенні економіки вперше запропоновано розмежувати мікро- й макроекономічні підходи до розуміння новаторства у господарюванні. З точки зору першого з них це новаторство визначається як сприйняття агентами економіки ідей і способів поведінки, що є новими для них, або як цільові зміни у відтворенні цих агентів, а з позицій другого - як послідовна зміна технологічної й інституціональної організації економічного життя суспільства, укладів цього життя, яка супроводжується структурною перебудовою суспільного господарювання.

4. Виходячи з того, що розвиток економічного життя суспільства передбачає не лише формування нового господарського укладу, але й заміщення ним свого попередника, встановлено, що в силу інерційності відтворювальних процесів в економіці, залежності останніх від траєкторії попереднього розвитку, може виникнути феномен застійної господарської багатоукладності, що самовідтворюється, наявність якого є ознакою стаціонарно перехідного стану економіки.

5. Показано, що за відсутності зваженого підходу до включення економіки, що перебуває у стаціонарно перехідному стані, у глобальний ринок реалізується сценарій її збіднюючого відтворення.

6. Уточнено зміст понять ефективності, результативності та дієвості державного регулювання інноваційних процесів в економіці. Під першим з них розуміється міра реалізації у господарській практиці приписів цього регулювання; друге характеризує ступінь досягнення за допомогою інструментів цього регулювання його цілей, а про дієвість цього регулювання можна говорити лише у тому випадку, коли воно призводить до очікуваних господарських наслідків - формування і відтворення інноваційної економіки.

7. Розвинуто ідею про еволюційну інфляцію як механізм добору в економіці, який забороняє виробництвам, що репрезентують старі господарські уклади, придушувати нові виробництва - агентів більш прогресивного господарського укладу.

8. Розкрито особливості стану інноваційної активності в українській економіці, який характеризується як такий, що має ознаки феномену гістерзису, тобто такої ситуації, коли опинитися в якомусь стані легше, ніж вийти з нього, а також практики державного регулювання цієї активності, яка розглядається з точки зору відповідних категорій ефективності, результативності і дієвості.

9. Отримали подальший розвиток уявлення про шляхи забезпечення формування інноваційної моделі економічного зростання в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, зроблені висновки та розроблені рекомендації забезпечують приріст знання з досліджуваного предмету в частині тих міркувань, які містять наукову новизну. Практичне ж значення здобутків проведеного дослідження зумовлюється практичною функцією економічної науки - бути „керівництвом до дії” для відповідних осіб і органів. Напрацювання цього дослідження також були втілені в наукові розробки Інституту економіки НАН України, подані центральним органам державної влади й управління: "Про державне регулювання процесу трансферу технологій в Україні" (пропозиції до проекту Закону) - Президії НАН України, вих. № 122-7/526 від 02.11.01; "Пропозиції щодо концепції впровадження інноваційної моделі розвитку України" (наукова записка) - подана Президії НАН України вих. №122-13/496 від 18.10.01; "Про стратегію забезпечення економічної безпеки України" (пропозиції до проекту указу Президента України) - Раді національної безпеки і оборони України вих. № 122-13/90 від 12.02.02; Пропозиції до проекту Державної програми економічного, соціального розвитку України на 2004 рік - Міністерству економіки України, вих. № 122-13/301 від 12.06.03; "Опрацювання на базі технологічних парків моделі функціонування інноваційного циклу "наукові дослідження та розробки - промислове виробництво" (пропозиції щодо виконання завдання) - Відділенню економіки НАН України, вих. № 122-13/406 від 12.08.03; "Пріоритетні напрями промислової політики України" (наукова аналітична доповідь) - Комітету Верховної ради з питань економічної політики та соціально-економічного розвитку, вих. № 122-13/297 від 30.06.04; Зауваження до проекту „Концепції законодавчого розмежування предметів відання, компетенції за рівнями влади" (аналітична записка) - Науковій раді з соціально-економічних проблем регіональної політики при Президії НАН України, вих. № 122-13/524 від 12.11.04.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаним здобувачем дослідженням. Викладені у дисертації положення, висновки й рекомендації сформульовані особисто її автором і є його науковим доробком. Особистий внесок у роботах, опублікованих у співавторстві, зазначено окремо у списку праць.

Апробація результатів дисертації. Отримані при проведенні дисертаційного дослідження наукові результати й вироблені на їх основі практичні рекомендації пройшли апробацію під час прийняття Вченими радами відповідного Інституту економіки НАН України й Об'єднаного інституту економіки НАН України звітів про виконання планових тем НДР, у рамках яких виконувалося це дослідження, через їх використання у 7 наукових розробках зазначених Інститутів, поданих до центральних органів державної влади й управління, на 7 науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах. Найбільш значущими з яких є: міжнародна конференція “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006), круглий стіл “Розвиток інструментів страхування фінансових ризиків в Україні” (Київ, 2006); міжнародній форум “5-й щорічний Східноєвропейський ріск-менеджмент форум” (Київ, 2006); міжнародна конференція “Україна 2005: нові можливості для іноземних інвесторів” (Київ, 2005); міжнародна науково-практична конференція “Теорія і практика ринкових перетворень у країнах з перехідною економікою” (Київ, 2002).

Публікації. Результати дослідження висвітлені у 9 публікаціях загальний обсяг яких становить 5,15 д.а., з яких 3 публікації в монографіях, 5 статей та 1 теза доповіді.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаних джерел і 3 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 247 сторінок, список використаних джерел містить 143 найменувань та викладено на 8 сторінках, робота містить 15 таблиць та 41 рисунок, з яких в роботі займають 3 сторінки . Додатки становлять 36 сторінок.

Основний зміст

державний регулювання інноваційний

У першому розділі „Державне регулювання й інноваційна діяльність у забезпеченні економічного розвитку” проаналізовано місію держави в структурі детермінант господарської поведінки, „розв'язуванні здатності” сформованих в економічній науці уявлень про феномен інновацій в механізмі господарської динаміки.

Розкрито двоїстість держави як суспільного утворення, що з одного боку, призначене підтримувати цілісність відповідного соціуму, бути його інтегратором, а з другого, - відчуваючи на собі вплив ієрархії суспільних підсистем, закріплювати пріоритет пануючої з них. Відмічено і третю сторону буття держави - можливість її функціонування згідно з логікою, зумовленою переслідуванням власних інтересів бюрократією, що позначається на якості виконання державою свого суспільного призначення. Останнє розглядається виходячи з верховенства економіки в ієрархії суспільних підсистем. При цьому йдеться про дії держави, спрямовані на отримання позитивного ефекту від маркетизації людських взаємин, так і про заходи, які має вживати держава для розв'язання конфлікту інтересів людей як суб'єктів ринкових відносин і як суб'єктів інших соціальних взаємин.

В роботі принципу методологічного індивідуалізму при визначенні місії держави щодо економіки, згідно з яким ця місія окреслюється за „залишковим принципом” - держава робить те, чого не може робити ринковий механізм управління людською активністю, протиставляється принцип методологічного соціалізму (холізму). Виходячи з цього принципу, показано, що верховенство економіки в мережі суспільних підсистем відбиває ієрархію саме цього рівня (рівня підсистем), тоді як держава як представник суспільства в цілому перебуває на наступному, більш високому рівні. Кожна підсистема відіграє свою роль у життєдіяльності суспільного організму. Державі ж передаються функції не лише із встановлення й підтримки загальних правил поведінки елементів суспільної системи, але й із створення умов, за яких кожна підсистема могла б виконувати призначену їй у суспільстві функцію, найбільш ефективно використовуючи наявні ресурси. Очевидно, що головним завданням економіки, з точки зору суспільства в цілому, є виробництво необхідних кількості й якості матеріальних благ і послуг для задоволення потреб населення. Також очевидно, що сучасна форма організації виробництва в будь-яких її конкретних проявах не дає можливості окремим економічним агентам або ж економіці в цілому самостійно реалізовувати цю функцію без загрози саморуйнування в умовах посилення соціального метаболізму. Держава повинна не тільки формувати рамкові умови функціонування економіки, що дозволяють працювати механізмам зворотних зв'язків, але й при необхідності прямо регулювати економічні процеси, стимулюючи або безпосередньо організовуючи виробництво необхідних кількості і якості благ та послуг. Ігнорування цих закономірних функцій держави ставить під загрозу нормальний розвиток найважливішої суспільної підсистеми - економіки, а отже, і суспільства в цілому. Які ринкові структури виявляться більше ефективними й будуть підтримуватися державою, а в яких випадках держава візьме на себе частину економічних функцій - все це більш конкретні питання, що стосуються механізмів реалізації державою своїх функцій щодо економіки.

У такий спосіб процеси самоорганізації, що відбуваються в економіці, виявляються під безпосереднім впливом “керуючих параметрів” більш високого рівня - суспільства в цілому, від імені якого й діє держава. У цьому плані для економіки пріоритетними повинні бути критерії розвитку суспільства в цілому, тобто параметри більше високого рівня. Саме із цих позицій слід аналізувати функції держави в економіці.

Тому першим кроком і є з'ясування того, що повинна й може робити державу щодо ринкової економіки як складної системи, що розвивається за законами самоорганізації в їхньому специфічному прояві, властивому соціальним системам. Наступним кроком стає визначення того, до яких методів, інструментам регулювання будуть більше сприйнятливі економічні агенти в різні періоди розвитку системи. З урахуванням характеру існуючих у ринкових системах стійких функціональних зв'язків (у періоди порівняно стабільного розвитку) можливе знаходження резонансних зон впливу, через які можна “запускати” механізми самоорганізації, одержуючи значний ефект від виникаючої колективної дії незалежних елементів системи. Державне регулювання власне й виступає як організуюче начало, своєрідний керуючий параметр, що впливає на такі резонансні зони. По суті справи держава своїми діями відновлює механізм зворотних зв'язків, що з якихось причин порушилися, або створює його додаткові ланки, виконуючи в такий спосіб свою роль у загальному процесі самоорганізації складних систем. За необхідності воно може брати на себе частину функцій економічних агентів (наприклад, створюючи державні підприємства). Але по суті й у цьому випадку вона виконує ту ж саму роль -- створює умови для виконання економікою своїх функцій у суспільстві.

Встановлено, що в економічній науці склалася цілком закономірна традиція вивчати господарську динаміку крізь призму інноваційності цього процесу, оскільки характерною ознакою феномену розвитку взагалі й економічного зокрема є реалізація нового. В рамках такого підходу сформувалося декілька версій інноваційної теорії господарської динаміки, евристичний потенціал яких з'ясовано в роботі. Зокрема, йдеться про відбиту в марксовому економічному аналізі динаміки капіталізму тенденцію до зростання органічної будови капіталу, причиною якої він вважав НТП, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу капіталу; шумпетерианську концепцію економічного розвитку, завдяки якій власне і було введено в науковий обіг поняття „інновація”, і де вперше було зроблено спробу примирити рівноважний і не рівноважний підходи до аналізу економічної динаміки, а також вдало поєднано авторські наукові знахідки з теорією довгострокових циклічних коливань господарської кон'юнктури М.Кондратьєва; висновки неошумпетерианського напряму аналізу циклічної господарської динаміки; неокласичні підході до моделювання економічного зростання (моделі зростання з екзогенним і ендогенним НТП), деякі висновки яких можуть бути корисними з точки зору апробації різних підходів до регулювання інноваційних процесів в економіці; неоінституціональний аналіз економічних перетворень, де досліджуються чинник формування попиту й пропозиції на інституціональні інновації; здобутки представників еволюційної економіки, серед яких привертає увагу еволюційна теорія поведінки фірм, діючих в господарських умовах, що змінюється, Р. Нельсона і С. Уінтера, еволюційна макроекономічна теорія В. Маєвського, теорія довгострокового техніко-економічного розвитку С. Глазьєва.

Показано, що на рівні ресурсно-технологічної організації господарювання суспільства інноваційні процеси реалізуються у зміні технологічних укладів, яка супроводжується структурною перебудовою економіки. З'ясовано механізм цієї зміни і умови його нормальної роботи, зокрема вказується на необхідність оперативного перерозподілу ресурсів з традиційних технологічних укладів економіки в нові. Встановлено, що за відсутності такого перерозподілу виникає феномен технологічної багатоукладності, що відтворюється як така. Стійкість цього феномену справляє паралізуючий вплив на структуру економіки, посилюючи диспропорції в ній, і характеризується як стаціонарно-перехідний її стан. Показано, що за наявності такого стану справ спокуса його подолати за рахунок зовнішньої торгівлі, не вдаючись при цьому до активної структурної політики, обертається виникненням небезпеки формування небажаних зворотних зв'язків, які можуть спричинити серйозні наслідки, зокрема реалізацію сценарію збіднюючого розвитку, коли експортуються потенційні темпи економічного зростання в обмін на темпи інфляції.

Визначено шляхи подолання наявної в українській економіці технологічної багатоукладності, що відтворюється.

У другому розділі „Особливості державного регулювання інноваційних процесів в економіці” розглянуто принципи, стратегії й механізми цього регулювання, з'ясовано підходи, які практикуються з цього приводу в країнах з інноваційною економікою.

Показано, що формування заходів державного регулювання інноваційної активності в господарюванні має спиратися на певні принципи, дотримання яких дозволить реалізувати цілі цього регулювання, пов'язані з належним виконанням економікою своїх системних функцій - вирішення адаптивних проблем певного суспільства в його взаєминах з іншими суспільствами й природним довкіллям і забезпечення інших підсистем відповідного суспільства ресурсами для виконання їх системних принципів. Як такі, визначені наступні принципи: запобігання інноваціям, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі; використання при регулюванні інноваційної активності результатів короткострокового, середньострокового і довгострокового інноваційного прогнозування; оптимальне сполучення ринкових механізмів і засобів державного впливу на інноваційну активність агентів господарювання; орієнтація інноваційної діяльності на соціально-економічні пріоритети, максимальне задоволення потреб внутрішнього ринку, імпортозаміщення, вихід на світовий ринок; підвищення ефективності використання накопиченого науково-технічного потенціалу; створення оптимальних умов для інноваційної діяльності всім суб'єктам економіки з урахуванням особливостей організаційно-правових форм їх існування і форм власності; створення умов і підтримка взаємовигідного співробітництва з іноземними партнерами і трансфер технологій; стратегічна орієнтація держави на інноваційну модель відтворення суспільства, його модернізацію; опора на вітчизняний науковий потенціал; єдність розвитку наукового, освітнього і виробничого потенціалів; максимальне використання можливостей світової науки і міжнародного співробітництва для забезпечення НТП; органічна єдність НТП з економічним, соціальним і духовним розвитком суспільства; першочергова державна підтримка науково-дослідних робіт, що забезпечують вирішення найважливіших проблем держави; забезпечення конкуренції в науково-технічній сфері; підтримка наукової і винахідницької діяльності, свобода технічної творчості і захист інтелектуальної власності; рівноправність усіх форм організації науково-технічної діяльності; свобода поширення науково-технічної інформації і пропаганда науково-технічних досягнень; участь науково-технічної громадськості у формуванні і реалізації державної науково-технічної політики; врахування вимог екологічної безпеки.

У державному регулюванні інноваційної діяльності може бути використаний багатий набір інструментів, однак їх застосування підпорядковане насамперед загальній стратегії. Кожна держава формує і дотримується своєї певної стратегії, що відповідає кінцевим цілям, умовам і економічним ресурсам, що є у неї в наявності. Інноваційна стратегія - це набір правил і норм, що визначають процедуру зміни системи добору і реалізації нововведень, як в технології, так і в управлінні технологією відповідно до суспільної орієнтації розвитку. За рівнем і формами підтримки інноваційної сфери можна виокремлювати наступні стратегії державного регулювання інноваційної діяльності: активного втручання, децентралізованого регулювання і змішану. А за критерієм „способи формування науково-технічного потенціалу” - такі типи інноваційних стратегій, як стратегії "переносу", "запозичення" і "нарощування". Для розвинених країн також характерні наступні варіанти стратегій щодо забезпечення інноваційної активності, засновані на принципах моделі змішаної економіки в різні періоди розвитку: "технологічного поштовху", "ринкової орієнтації", "соціальної орієнтації", "трансформації економічної структури". Розкрито зміст цих стратегій.

Доведено, що механізм державного регулювання інноваційної діяльності має сенс розглядати з двох точок зору. З одного боку, як сукупність його інструментів. У цьому випадку наголос робиться на структурі зазначеного механізму. З іншого - як послідовність змін, що відбуваються в економічній системі у цілому й інноваційній сфері зокрема, спричинених дією окремих інструментів державного регулювання інноваційної діяльності. До того ж, вивчаючи цей механізм, доцільно розмежувати такі аспекти, як стратегічний і тактичний. Стратегія розробляється на основі довгострокових концепцій соціально-економічного і технологічного розвитку країни. Вибір стратегії - це визначення генеральної лінії і головної мети, а також способів розвитку і використання інноваційного потенціалу. Що стосується тактичного аспекту механізму державного регулювання інноваційної діяльності, то він передбачає визначення поточних цілей з одночасною розробкою конкретних заходів щодо їх досягнення. Для ефективного функціонуванні механізму державного регулювання інноваційної діяльності необхідне адекватне інструментальне забезпечення.

Реалізація державного регулювання інноваційної діяльності проаналізована крізь призму використання інструментів грошово-кредитної і бюджетної політики. Недостатньо вивченим є механізм грошово-кредитного і бюджетного регулювання інноваційної діяльності. Для усунення цієї прогалини визначені цілі і завдання, що вирішуються грошово-кредитною і бюджетною політикою у системі державного регулювання інноваційної діяльності, з'ясовна специфіка державного регулювання інноваційної діяльності як такі, що впливають на формування інструментарію державного регулювання інноваційної діяльності у бюджетній і грошово-кредитній сферах.

Розглянуто окремі сучасні теоретичні підходи до формування механізму грошово-кредитного регулювання інноваційної діяльності: монетаристський і кейнсіанський. На їх основі продемонстровано трансмісійний механізм грошово-кредитної політики і виявлені передумови використання того чи іншого відповідних підходів до регулювання інноваційної активності. Також окреслені загальні фактори, що впливають на формування інструментарію державного регулювання інноваційної діяльності у грошово-кредитній сфері. Йдеться про рівень розвитку банківської системи, структуру фінансової системи, співвідношення короткострокових і довгострокових ринків капіталу і кредитних ресурсів, адміністративний вплив на фінансових ринках та ін.

Доведено, що монетарна інфляція може стимулювати інноваційні процеси в економіці, оскільки є важливим елементом механізму перерозподілу ресурсів від „консерваторів” до „новаторів” і водночас придушення перших. Вона забезпечує незворотність економічного розвитку.

У рамках дослідження механізму бюджетного регулювання інноваційної діяльності суб'єктів господарювання вдосконалено методику макроаналізу, зокрема використані поняття сукупного інноваційного попиту та пропозиції і представлена їх графічна інтерпретація. Графічно показаний результат механізму впливу окремих інструментів бюджетної політики на перебіг інноваційних процесів в економіці (Рис 1, 2).

Здійснення державних закупівель чи зміна податкового навантаження на суб'єктів господарювання залежить від взаємного розташування кривих сукупного інноваційного попиту (АDi) і сукупної інноваційної пропозиції (АSi) в осях координат - рівень цін (Р) та рівень інноваційного розвитку (Ш). Рівень нахилу кривих є основним чинником, що визначає доцільність застосування того чи іншого інструмента бюджетної політики. У випадку, коли рівень цін АDi, більший за рівень цін АSi, для нарощування рівня інноваційної активності господарюючих суб'єктів необхідно стимулювати їх до більш ефективного використання інноваційного потенціалу за допомогою збільшення державних витрат чи зменшення на них податкового навантаження. Тоді маємо зсув кривої інноваційного попиту з ADoi у AD1i.

Якщо умова реалізації інноваційної продукції не дотримується і рівень цін АSi більший за рівень АDi, то для того, щоб підвищити рівень інноваційної активності зазначених суб'єктів, слід вдатися до жорсткої політики в сфері їх оподаткування з одночасним зменшенням рівня державних витрат. Під впливом таких бюджетних заходів матиме місце зміна інноваційного попиту, який зміститься з ADoi у AD1i.

Привернуто увагу до інфраструктурного забезпечення реалізації інноваційних ініціатив, як окремого об'єкта державного регулювання інноваційної діяльності. У науковій літературі відсутнє теоретичне обґрунтування зв'язку між формуванням інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності й ефективністю державного регулювання інноваційної діяльності. Використовуючи методи мікроекономічного аналізу (криві байдужості і бюджетних обмежень), обґрунтовано залежність економічної динаміки від стану інфраструктурного забезпечення інноваційної активності. Витрати на його формування генерують більший мультиплікативний ефект, ніж витрати на реалізацію самих інноваційних ініціатив.

Аналіз публікацій, де характеризуються національні інноваційні системи, виявив складність порівняння моделей державного регулювання інноваційної діяльності у різних країнах. З метою подолання цієї перешкоди і проведення порівняльного аналізу сучасних моделей державного регулювання інноваційної діяльності запропоновані критерії їх систематизації, що відбивають основні взаємозв'язки держави з інноваційною системою. На нашу думку, існує чотири форми прояву державного регулювання інноваційної діяльності: 1) держава - постачальник економічних ресурсів; 2) держава - складова інфраструктурного забезпечення інновацій; 3) держава - безпосередній учасник інноваційного процесу; 4) держава - інституціональне середовище останнього. Саме в такому розрізі в роботі розглянуто моделі державного регулювання інноваційної діяльності.

Важливими факторами, що дозволяють підвищити ефективність державного регулювання інноваційної діяльності, залишаються досвід розвинених країн з регулювання інноваційної активності і врахування останніх світових тенденцій у цій справі. Основним критерієм розмежування моделей державного регулювання інноваційної діяльності у теперішній час є рівень розвиненості окремих країн. Виходячи з цього, найбільш цікавими для нашого дослідження виявилися американська (США), європейська (на прикладі Німеччини) і азійська (на прикладі Японії та Південної Кореї) моделі державного регулювання інноваційної діяльності.

Аналіз моделей державного регулювання інноваційної діяльності дозволив встановити, що загальними тенденціями їх відтворення залишаються: збільшення обсягів державних НДДКР при диверсифікації джерел їх фінансування і виконаних робіт і наданих послуг державними інноваційними структурами, у тому числі за рахунок державних коштів; переважна частина НДДКР, виконаних на замовлення держави є проектами фундаментального характеру; частка вчених, які працюють у державних наукових установах, у загальній чисельності науковців як і раніше, є незначною (навіть у європейських країнах); приватний сектор є провідним сектором в інноваційній сфері розвинених країн (крім сфери освіти); широке розповсюдження венчурних форм інноваційної діяльності; наявність конкретної державної стратегії забезпечення Інноваційної активності, в рамках якої обов'язково визначений перелік перспективних напрямів і "критичних технологій"; створення чіткої системи податкових стимулів до інноваційної діяльності тощо.

У третьому розділі "Інноваційна динаміка української економіки і шляхи її покращання" проаналізовано наявний стан новаторської активності суб'єктів господарювання в Україні й практику її державного регулювання, сформульовано концептуальні засади забезпечення формування інноваційної моделі економічного зростання в Україні.

Доведено, що НТП як головний чинник поступального розвитку, належним чином не задіяний у відтворенні української економіки, інновації не включені в актив економічного зростання, без чого марно сподіватися на подолання технологічного відставання виробничого потенціалу країни.

З'ясовано, що причини незадовільного стану впровадження наукових розробок у виробництво полягають в декількох площинах, зокрема, науковій та виробничій. Ключовими характеристиками будови вітчизняної науки є інституційно-ієрархічна система організації та фінансування наукової діяльності, повільність розповсюдження результатів досліджень і розробок через інституційні канали. Проте трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці, зумовлюють перехід від радянської моделі науки до ринкової, інституційні механізми функціонування якої базуються на недержавних формах власності, ринкових заходах взаємовідносин контрагентів інноваційного процесу, підпорядкованості імперативу максимізації корисності й активної комерційної реалізації досліджень і розробок, мають сильні організаційні та фінансові зв'язки з бізнесом. Тож швидкість набуття теперішньою перехідною моделлю наукової системи ринкових рис залежить від динаміки політико-економічних реформ, якості ринкового середовища, що складається. Реальні ж інституційні умови підприємництва в Україні спричинюють до того, що інноваційний процес вже тривалий час знаходиться на точці „замерзання"; наукові дослідження та розробки лише епізодично затребуються економікою, відсутній системний попит на досягнення науки, не налагоджена продуктивна взаємодія науки та виробництва.

Встановлено, що держава, яка є чи не головним інвестором сфери науки в Україні, не аналізує та належним чином не контролює ефективність витрачання ресурсів. Кошти на дослідження виділяються на безповоротній основі, розподіляються не на конкурентних засадах, до того ж фінансуються науково-дослідні установи, а не певні проекти, і співробітники цих установ не несуть відповідальності за якісні показники одержаних результатів. Для надання грошей на наукові дослідження відсутні чітко визначені критерії та неупереджена об'єктивна експертиза. Це провокує зниження якості наукових робіт як прикладного, так і теоретичного характеру.

Залишається не вирішеним питання про структуру розподілу стимулів до інновацій між ланками інноваційного процесу. В ланцюжку наука - виробництво відсутня підтримка діяльності з впровадження отриманих наукових результатів у господарську практику. В умовах обмеженого ресурсного забезпечення інноваційної сфери державні кошти виділяються переважно на проведення науково-дослідних робіт, без належної підтримки подальшого виробничого використання їх результатів. Як наслідок задіяні у цій сфері ресурси не дають очікуваної народногосподарської віддачі.

Показано, що внаслідок недофінансування наукових та науково-технічних програм залучені до їх виконання науково-дослідні установи створюють щось на кшталт науково-технічного напівфабрикату і не можуть запропонувати виробничникам повністю завершених робіт, придатних для впровадження. Комерційні структури не зацікавлені в реалізації довгострокових проектів базових технологічних змін, які включали б етапи доведення наукових розробок до практичного використання. Результати роботи представників вітчизняної науки безперешкодно використовують зарубіжні контрагенти, освоюючи на основі розробок українського походження випуск готової продукції, та отримують з цього прибуток. Таким чином українські науковці роблять певний внесок у міжнародний трансферт інновацій, тоді як вітчизняне виробництво залишається осторонь.

Виявлено, що підприємствам не вистачає власних коштів для інноваційної трансформації виробничого потенціалу, а інститути кредитування не працюють належним чином у цьому напрямі, в тому числі внаслідок існування високих господарських ризиків.

Невиправдане адміністративне втручання в ринкове середовище спричинює ситуацію, коли чимало вітчизняних підприємств, випускаючи здебільшого низькотехнологічну продукцію, що займає ринкові ніші завдяки підтриманню дешевих цін на неї, не демонструють схильність до інноваційної поведінки через відсутність жорстких бюджетних обмежень.

Звернуто увагу і те, що сьогодні суб'єкти економічної діяльності, зокрема транзитивних економік зазнають жорсткого пресингу з боку корпорацій економічно розвинених країн, що має на меті витіснити науково-технічну продукцію вітчизняного походження не лише з зовнішнього, але й з внутрішнього ринку, який здійснюється за придушення власних національних інноваційних структур. Для української науки вкрай актуальним є інтегрування у світовий науково-технічний простір. Науково-технічна продукція вітчизняного виробництва має домагатися визнання як на внутрішньому, так і закордонних ринках через демонстрацію власних комерційних переваг. Комерціалізація (капіталізація) вітчизняного наукового виробництва є необхідною умовою сприйнятливості його результатів економікою та забезпечення її конкурентоспроможності. Залишається проблемним правове забезпечення інноваційної діяльності. Внаслідок його недосконалості, зокрема, гальмується практична реалізація механізмів грошово-кредитної підтримки та фіскального стимулювання інноваційних проектів у межах нових інституційних утворень інноваційного процесу.

Окреслено коло завдань щодо формування інституційної, організаційної й технологічної структур, здатних об'єднати всі необхідні компоненти у загальний відтворювальний контур зростання прогресивного технологічного укладу, створити передумови для модернізації та підвищення ефективності української економіки й запропоновано заходи, спрямовані на їх вирішення, які передбачають, з одного боку, формування загальних макро- й мікро господарських передумов для зростання інвестиційно-інноваційної й виробничої активності, а з іншого - стимулювання прогресивних структурних змін на базі виробництв 5-го технологічного, а також випереджального освоєння базових інновацій наступного технологічного укладу.

Висновки

Реалізовані в роботі підходи до аналізу досліджуваних питань дозволили збагатити знання про предмет, який вивчався, й сформулювати наступні висновки.

1. Позиція, що спирається на принцип методологічного індивідуалізму, і згідно з якою місія держави щодо економіки визначається як похідна від ринкового механізму регулювання господарської активності, є хибною, оскільки таке бачення, по-перше, методологічно еквівалентне визначенню ринка мета інститутом; по-друге, трактування ринку як незалежної змінної було б можливе у разі якби він передував появі держави. Проте держава завжди передувала ринку й справляла вирішальний вплив на його еволюцію. Масштаби державного впливу на відтворення економіки є похідними не від параметрів ринку, а від характеристик інституціонального середовища. В зв'язку з цим адекватним підходом до пізнання місії держави щодо економіки буде такий, що базується на принципі холізму.

2. Аналіз сформованих в економічній науці уявлень про феномен інновацій у господарюванні засвідчив, що вони відбивають різні аспекти буття цього феномену, проте водночас доповнюють одне одного.

3. Виходячи з наявності в економічній науці мікро- й макрорівнів аналізу господарювання, доцільною уявляється реалізація такого підходу до пізнання феномену інновацій в економіці.

4. Порушення об'єктивної логіки змін технологічних укладів в економіці спричиняє появу в ній технологічної багатоукладності, стійке відтворення якої може бути охарактеризоване як стаціонарно-перехідний стан господарювання. У разі спроби його подолати за рахунок нарощування зовнішньої торгівлі, а не шляхом здійснення активної структурної політики реалізується сценарій збіднюючого розвитку.

5. Монетарна інфляція, спричинена інноваційною активністю агентів господарювання, а отже, й відповідним типом економічного зростання може бути охарактеризована як еволюційна інфляція і вважатися позитивним явищем, оскільки є макроекономічною формою прояву тої грошової емісії, яка обслуговує зазначені активність й тип зростання.

6. Стан інноваційної активності в українській економіці відбиває дію закону залежності від попереднього розвитку й ефекту гістерезису.

7. Внаслідок значної корумпованості держави в Україні пошук ренти стає чи не найприбутковішим способом господарювання, що справляє негативний вплив на стимули інноваційної активності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Бондар К.Л. Державна система регулювання інноваційних пріоритетів у машинобудівному комплексі // Інноваційний ресурс господарського розвитку / За редакцією кандидата екон. наук В.П. Мельника.- К.: Об'єднаний ін-т економіки, 2005. - С. 276-309.

2. Мельник В.П., Бондар К.Л. Фінансовий механізм довгохвильових техніко-економічних змін // Інноваційний ресурс господарського розвитку / За редакцією кандидата екон. наук В.П. Мельника. - К.: Об'єднаний ін-т економіки, 2005. - 363 с. (особистий внесок - дослідження теоретичних засад фінансового забезпечення довгострокового економічного розвитку, С. 85-92).

3. Ємченко В.М., Бондар К.Л. Шляхи формування економіки інновацій // Інноваційний ресурс господарського розвитку / За редакцією кандидата екон. наук В.П. Мельника.- К.: Об'єднаний ін-т економіки, 2005. - 363 с. (особистий внесок - розділ 5.1.1. Структурна перебудова як стратегічний напрям промислового розвитку, с. 232-240; розділ 5.4.1. Сутність державного регулювання ринкової економіки, С. 276-285).

4. Бондар К.Л. Концептуальні засади забезпечення формування в Україні моделі економічного зростання інноваційного типу // Економіст. - 2006. - № 10. - С. 44-47.

5. Бондар К.Л. Інноваційний аспект конкурентоспроможності української економіки та її експортного потенціалу // Інноваційний фактор сталого економічного зростання: Зб. наук. праць Інституту економіки // Редкол.: Л.К. Безчасний (відп. ред.) та ін. - К.: Ін-т економіки НАН України, 2002. - С. 86-98.

6. Бондар К.Л. Інноваційна політика // Пріоритетні напрями промислової політики України: Науково-аналітична доповідь. Відп. ред.. академік НАН України О.М. Алимов. - К.: Об'єднаний інститут економіки НАН України, 2004. - С. 96- 121 (особистий внесок - охарактеризовано особливості інноваційних процесів в економіці).

7. Ємченко В.М., Бондар К.Л. Інвестиційна політика // Пріоритетні напрями промислової політики України: Науково-аналітична доповідь. Відп. Ред. академік НАН України О.М. Алимов. - К.: Об'єднаний інститут економіки НАН України, 2004. - С. 121- 123 (особистий внесок - визначені напрями інвестиційної діяльності держави).

8. Бондар К.Л. Інноваційно-орієнтований експорт як фактор економічного розвитку. // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка: Зб. наук. Праць. Серія: Економічні науки. - Київ.: ВПЦ (Київський університет), 2003. - С. 116-118.

9. Бондар К.Л. Шляхи формування інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання в Україні // НАДУ при Президентові України: Матеріали 4-тої міжнародної щорічної наукової конференції „Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні”, 31 травня, 2006 р. м. Київ. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - С. 218-219.

Анотація

Бондар К.Л. Теоретичні основи державного регулювання інноваційних процесів в економіці перехідного типу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія. - Державна установа „Інститут економіки та прогнозування НАН України”, Київ, 2006.

У дисертації, спираючись на принципи плюралізму й релятивізму наукового знання, переосмислено вироблені в економічному аналізі підходи до пояснення державного регулювання інноваційної активності в економіці і наведено авторську інтерпретацію впливу держави на цю активність. З'ясовано місце держави в структурі управління інноваційною активністю в економіці, запропоновано авторське трактування цієї активності на мікро- й макрорівні. Уточнено “розв'язуванні здатності” існуючих версій економічної теорії інновацій. Розкрито чинники формування самовідтворюваної технологічної багатоукладності у господарюванні. Доведено, що за стаціонарно перехідного стану економіки, основою якого є така багатоукладність, реалізується сценарій збіднюючого розвитку. Отримали подальший розвиток уявлення про принципи, грошово-кредитний і бюджетний інструменти державного регулювання інноваційної активності, місію держави у створенні інфраструктурного забезпечення останньої. Виявлено специфіку підходів до регулювання новаторства в інноваційних економіках. Проаналізоване стан інноваційної активності в українській економіці й практика її державного регулювання. Розроблено концептуальні засади формування в Україні інноваційної економіки.