Загалом цей період характеризується утворенням певної кількості приватних підприємств, інтенсивним формуванням нових ринкових інституцій, але не якістю нового сегменту ринку. Від цього періоду, а саме від сертифікатної приватизації, оренди з викупом, приватизації малих та середніх підприємств, що, однак, супроводжувались роздержавленням шляхом акціонування та корпоратизації великих підприємств та скороченням переліку підприємств, що не підлягають приватизації, поступово долаючи опір прихильників старої системи господарювання, у 2000 р. Україна перейшла до періоду індивідуальної приватизації за грошові кошти. У цей час здійснювалося наповнення Державного бюджету й закладалися основи соціально-економічного зростання шляхом залучення на підприємства промислових інвесторів, які брали на себе зобов'язання щодо їх розвитку відповідно до умов договорів купівлі-продажу. Цьому періоду приватизації (2000-2004 рр.) властиве суттєве поглиблення процесів ринкової трансформації. Йому притаманні: стабільність процесу; продаж за грошові кошти контрольних пакетів акцій стратегічних підприємств; забезпечення надходження значних коштів від приватизації до Державного бюджету; залучення промислових інвесторів до процесу приватизації великих підприємств; індивідуальний підхід (урахування конкретних характеристик кожного підприємства: фінансово-економічних показників, інвестиційної привабливості, значення для економіки та безпеки держави); широке висвітлення приватизаційних процесів у засобах масової інформації.

У цей період переважає інтенсивний перерозподіл прав власності, після “технічної” приватизації стають очевидними якісні зрушення у сформованих інституціональних структурах та відносинах між ними, унормовується втручання держави в перерозподіл прав власності на мікрорівні. Завершення цього періоду пов'язане зі стабілізацією системи нових прав власності (майнових, управлінських відносин), а також якісних і кількісних параметрів економічних механізмів та інституціональних структур, які мають забезпечити реалізацію нових прав власності.

Наприкінці 2004 р. позначився перехід до періоду соціально-економічної приватизації. У розділі наголошується на тому, що для цього періоду характерні: врахування соціальної значущості об'єктів приватизації; прийняття рішень на основі ретельних фінансово-економічних розрахунків виходячи з індивідуальних особливостей, коопераційних, технологічних та міжгалузевих зв'язків підприємств, що приватизуються; відкритість та прозорість для суспільства; сприяння розвитку фондового ринку шляхом продажу акцій, що належать державі, на організованих ринках цінних паперів; оптимізація структури державної власності у виробничій сфері; інноваційно-інвестиційна спрямованість процесу приватизації; відсутність часових обмежень щодо його завершення. Крім того зазначається, що в цей період відбулась приватизація на конкурсних засадах у контексті державної політики, що була визначена вищим керівництвом держави, ВАТ “Криворіжсталь”, ВАТ “Металургійний комбінат ім. Дзержинського” та ін.

Увага держави на цьому етапі має зосереджуватися на підвищенні соціально-економічної ефективності виробництва, формуванні ефективного приватного та державного секторів економіки, розвитку конкурентного середовища й створенні інших умов для зростання економіки та підвищення добробуту населення й для адаптації економіки України до процесів глобалізації світової економіки.

У третьому розділі - “Специфіка приватизації державного майна в зарубіжних країнах” - проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо формування системи державного управління приватизацією та обґрунтовано можливість його використання для України.

Аналіз досвіду різних країн показав, яку величезну роль відіграє інститут держави в розробці стратегій, регулюванні й контролі основних інститутів економіки, в тому числі у сфері управління об'єктами державної власності та їх роздержавлення з метою підвищення ефективності як окремих підприємств, так і економіки країни в цілому.

Оптимізація регулюючої ролі держави в зарубіжних країнах сприяла створенню того, що сьогодні називають економіками добробуту, розв'язанню складних протиріч між працею й капіталом, монополією і конкуренцією, вільною торгівлею й розвитком внутрішнього виробництва, вивільненням робочої сили завдяки інноваційним механізмам і забезпеченням оптимального рівня зайнятості. Водночас більшість країн в останні десятиліття стикається з проблемою неадекватності сучасним вимогам регулюючої інфраструктури, її відставанням від швидкоплинних соціально-економічних процесів. Це свідчить про певну застарілість сучасних систем регулювання, що перешкоджає економічному розвитку.

Визначено, що цілі й завдання приватизації встановлюються в країнах світу відповідно до загальної спрямованості економічних реформ і політичної стратегії держави. Виконання функцій з реалізації державної політики у сфері приватизації й управління державним майном покладається на спеціально створені органи або на галузеві міністерства.

У фінансово-корпоративній сфері з'явилася загальносвітова тенденція до дерегулювання інститутів фінансового ринку при зміщенні акцентів на захист прав акціонерів та інвесторів і посилення інформаційно-консультаційних функцій держави.

Зарубіжний досвід доводить, що значущість цілей діяльності держав у соціальній сфері змінюється залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни. Усі ці цілі, у свою чергу, становлять дві основні групи: переважно політичні й переважно економічні. До першої групи належать цілі щодо підтримки соціальної стабільності на основі недопущення занадто великого розриву в доходах і рівні життя різних верств населення, до другої -по-перше, збільшення людського капіталу, покращання якості робочої сили; по-друге, стимулювання розвитку внутрішнього ринку та інвестицій шляхом підвищення доходів населення; по-третє, забезпечення впливу держави на розвиток тих чи інших структурних процесів (як демографічних, так і економічних).

Аналіз показав, що зарубіжний досвід може бути використаний в Україні в кількох окремих найбільш важливих напрямах, серед яких: упровадження конкурентних механізмів у традиційні сектори державної опіки (соціальна сфера, галузі інфраструктури); підвищення гнучкості структури управління шляхом стимулювання участі в ухваленні рішень усіх зацікавлених сторін (державних міністерств і відомств, міжвідомчих органів, громадських організацій, бізнесових структур) при збереженні за державою обов'язку щодо встановлення загальних правил гри; підвищення адресності державних послуг на основі виділення пріоритетних сфер впливу (груп населення; галузей, секторів, сегментів ринку); забезпечення послідовності в реалізації стратегічних завдань щодо приватизації з акцентуванням особливої уваги на вирішенні соціальних та екологічних проблем у процесі продажу державного майна; залучення інвестицій у процесі приватизації, зокрема іноземних; формування ефективної системи управління об'єктами державної власності із зосередженням уваги на контролюванні діяльності природних монополій і підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

У четвертому розділі - “Організаційно-управлінські засади приватизації державного майна в Україні” - проаналізовано становлення та розвиток системи державного управління приватизацією, її ресурсного забезпечення, системи контролю, визначено регіонально-управлінський аспект приватизації.

Обґрунтовано, що набір і зміст функцій державного управління залежать від стану, структури й самокерованості управлінських суспільних процесів. Функції державного управління в системі приватизації означають специфічний за предметом, змістом і механізмом реалізації управлінський вплив держави, що приводить до виходу об'єкта впливу з повного державного контролю. Таким чином, у процесі приватизації держава свідомо відмовляється від певних прав щодо об'єкта приватизації на користь недержавного суб'єкта. За змістом державне управління процесами приватизації являє собою діяльність з реалізації цих функцій.

У розділі наголошується на тому, що приватизаційний процес в Україні завжди є предметом політичних дискусій. Унаслідок цього громадськості періодично надається необ'єктивна, а часом викривлена інформація про цілі і результати прийняття відповідних управлінських рішень щодо об'єктів державної власності. Отже, важливим напрямом управління приватизацією є своєчасне й регулярне висвітлення приватизаційних подій починаючи з намірів і прийняття рішень щодо продажу й закінчуючи його результатами та постприватизаційною перспективою. Цьому має сприяти сформована сучасна система органів приватизації в Україні, до якої входять центральний апарат (ЦА) Фонду державного майна України, Фонд майна Автономної Республіки Крим, 26 регіональних відділень (РВ) Фонду в областях, містах Києві і Севастополі та 13 представництв Фонду в районах і містах. Організаційно-функціональну структуру системи приватизації в Україні з погляду визначення стратегічних цілей, встановлення завдань і функцій приватизації, а також власне здійснення управління приватизацією на загальнодержавному рівні та на місцях.

Досліджено, що формування та впровадження державної політики у сфері приватизації та управління об'єктами державної власності вимагає своєчасного виявлення, всебічного аналізу та якнайшвидшого вирішення проблем, що виникають в органів приватизації під час виконання поставлених перед ними завдань. Проведення щорічних опитувань регіональних відділень, запроваджене у 2003 р., дає змогу центральному апарату Фонду виявити та проаналізувати проблеми на регіональному рівні, зробити висновки щодо їх актуальності та визначити шляхи їх вирішення. Завдяки такому каналу зворотного зв'язку з регіонами центральний апарат Фонду можу оперативно вирішувати проблеми на місцях, беручи до уваги думку і практичний досвід регіональних відділень при прийнятті управлінських рішень. Зокрема, цей метод взаємодії дає можливість усувати правові колізії при формуванні проектів Державних програм приватизації, розробці проектів нових і внесенні змін до існуючих законодавчих і нормативних актів.

У розділі обґрунтовано, що система контролю за приватизацією в Україні постійно розвивається й забезпечує можливість нівелювання негативних наслідків приватизації та виконання зобов'язань покупців державного майна, а також суб'єктів управлінських і орендних відносин. Вони мають удосконалюватися шляхом законодавчого врегулювання взаємодії органів управління об'єктами державної власності та контролюючих органів загальнодержавного рівня, що забезпечить комплексний державно-управлінський вплив, адекватний потребам системи приватизації та економіки суспільства.

Особливим видом контролю є контроль за виконанням покупцями договірних умов. На сьогодні в усіх ланках існує досить злагоджений механізм контролю за виконанням покупцями об'єктів приватизації взятих зобов'язань - від обліку договорів купівлі-продажу, що містять такі зобов'язання, перевірок стану їх виконання, застосування передбачених законодавством та умовами цих договорів санкцій за їх невиконання до систематичного звітування перед вищими державними органами про роботу, проведену в цьому напрямі.

Величезна відповідальність покладається на всіх суб'єктів системи приватизації за прийняття рішень як щодо передачі у приватний сектор стратегічних підприємств та підприємств-монополістів, так і щодо збереження за державою контролю за їх діяльністю, оскільки ці питання лежать у площині економічної та національної безпеки. Ще більш складними є питання реприватизації й націоналізації, оскільки, якщо покупцями виконані умови договорів купівлі-продажу, вони вже не є законодавчо обумовленими державно-управлінськими механізмами. Це саме ті складові державного впливу, які зачіпають інтереси приватного власника й ніколи не будуть популярними, навіть якщо держава намагатиметься виправити свої помилки, компенсуючи матеріальні чи моральні збитки власникам. Жодні перетворення не можуть бути визнані доцільними, якщо вони погіршують соціально-економічне становище країни, регіону, людини.

Особливу увагу в розділі акцентовано на тому, що як потужний державно-управлінський механізм приватизація має ґрунтуватися на ретельних розрахунках і виважених рішеннях, а отже, потребує політичної далекоглядності та професіоналізму службовців, а також економічної обґрунтованості при прийнятті кожного окремого рішення та розробці стратегії в цілому. Сьогодні, в умовах великої приватизації, цього вимагає статус підприємств, що є учасниками процесу.

У п'ятому розділі - “Шляхи вдосконалення управління приватизацією у контексті системних зрушень” - розглядаються питання удосконалення системи державного управління приватизацією виходячи зі стратегічних та тактичних завдань держави на етапі інноваційного розвитку, запровадження в цей процес новітніх механізмів та методів управління.

Доведено, що неефективність державної політики в науковій сфері виявляється в частих змінах цілей і завдань щодо реформування науково-технічного комплексу, хронічній бездіяльності щодо стимулювання науково-технічних розробок, системних помилках. Отже, проблема полягає у відсутності чіткого цілевизначення стратегії реалізації інноваційної моделі розвитку і неефективності системи управління цим процесом.

Аналіз засвідчив, що, незважаючи на наукові дослідження й досить відпрацьовану законодавчо-нормативну регламентацію відповідної діяльності, інноваційна складова державної інвестиційно-інноваційної політики України не відповідає структурі пануючої у світі “економіки знань”. Стратегічна помилка, допущена на початку ринкового реформування вітчизняної економіки, що полягала в оцінці України як держави, нерозвиненої не лише з економічного, а й з науково-технічного погляду, мала дуже негативні економічні й соціальні наслідки: в науковій сфері країна фактично почала рухатися в напрямі демонтажу відповідного потенціалу розвитку.

У розділі встановлено, що визначальним напрямом інноваційної діяльності на сучасному етапі є розширення ресурсної бази для забезпечення генезису та розвитку інноваційних процесів в економіці насамперед через залучення інвестиційних ресурсів, забезпечення інформаційними ресурсами, запровадження трансферу технологій та введення в господарський обіг об'єктів інтелектуальної власності науково-технологічної сфери.

Міжнародний досвід доводить, що тільки активне застосування прогресивних форм соціально-економічного розвитку може суттєво змінити обсяги та якість виробництва і споживання. Проте всі інноваційні нововведення потребують значних ресурсних витрат та підвищення інноваційної культури в суспільстві як суб'єктів інноваційної діяльності, так і пересічних громадян через активізацію просвітницької діяльності, стимулювання винахідництва та підвищення загального рівня освіти в державі. Розвиток інноваційної культури в нашому розумінні означає пробудження креативного мислення в суспільстві, покращання його сприйнятливості до інноваційних ідей, набуття досвіду їх реалізації та, як результат, зміцнення інноваційного потенціалу держави.

Показано, що роздержавлення і приватизація як інструменти трансформації відносин власності на сьогодні відіграють ключову роль в українській економіці щодо регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності. Системозмінюючі трансформаційні перетворення, забезпечуючи становлення й розвиток ринкових інститутів і механізмів ринкового регулювання суспільного розвитку, передбачають організаційно-структурні та функціональні зміни системи державного управління і формування інноваційної політики держави, зокрема стосовно делегування повноважень на місця і регіональної складової державно-управлінської діяльності.

Обсяг залучення інвестицій є однією з основних характеристик економічної діяльності як окремих суб'єктів господарювання, так і держави в цілому з урахуванням того, що інвестиційний клімат визначається, передусім, політичною та економічною ситуацією в країні. Аналіз інвестиційної складової політики трансформації відносин власності довів, що в Україні, зважаючи на особливості трансформаційного періоду, необхідне створення організаційно-інституційних і нормативно-правових засад залучення інвестицій і, зокрема, іноземних, на нових, ринкових принципах.

Державна інвестиційна політика має передбачати використання державних інвестицій як засобу створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки. Необхідно приділяти особливу увагу інвестиційним проектам зі змішаними інвестиціями з використанням їх державної частки як гарантії цільового спрямування інвестиційних ресурсів.

Державна інвестиційна політика має бути спрямована на обмеження глибини проникнення іноземного капіталу в економіку країни, який звужує можливості національного капіталу, контролювання показників його диверсифікації на рівні галузі і окремих підприємств з урахуванням національної та економічної безпеки держави

Як показав аналіз нормативно-законодавчої бази з регламентації екологічної складової державної політики приватизації, зроблено лише перші кроки в напрямі вирішення екологічних проблем, зокрема щодо недопущення погіршення стану довкілля в процесі приватизації та управління об'єктами державної власності. Це вимагає вжиття комплексу організаційно-правових та управлінських заходів стосовно державної політики екологічної безпеки. Крім того, відсутність досвіду й методики визначення вартості еколого-аудиторських робіт унеможливлює визначення орієнтовних розмірів плати за виконання обов'язкового екологічного аудиту, а невизначеність термінів його проведення може уповільнювати приватизацію великих об'єктів

Обґрунтовано, що підвищення ефективності управління державною власністю лежить у площині формування сучасної системи управління корпоративними правами держави, що, зокрема, передбачає: перехід до розмежування з управління державним майном між органами виконавчої влади та поступове вивільнення органів виконавчої влади від невластивих їм функцій управління об'єктами державної власності; створення спеціалізованих господарських структур, що здійснюватимуть функції управління об'єктами державної власності; чітке визначення повноважень та підвищення відповідальності державних органів у сфері управління майном; упровадження механізму планування фінансових результатів діяльності господарських товариств з державною часткою та відповідної системи моніторингу результатів.

У подальшому успішність подолання тіньового характеру діяльності великого українського капіталу значною мірою залежатиме від того, наскільки, з одного боку, останній усвідомить свою державотворчу роль, а з другого - як зміниться характер державної політики, а саме, чи охоплюватиме вона питання щодо створення сприятливого середовища для легітимного розвитку великого капіталу. Отже, потрібна система державного регулювання розвитку великого капіталу, що дасть змогу нейтралізувати його негативні риси й сприятиме прояву його позитивного потенціалу.

Зауважимо, що навіть найефективнішого здійснення приватизації як потужного інструменту трансформації відносин власності недостатньо для формування ефективної ринкової економіки в країні з 70-річним досвідом адміністративно-планового ведення господарства. Набуття права власності не гарантує того, що власник згоден взяти на себе турботи про екологічний стан або соціально-економічний розвиток країни. І в цьому важливою є роль держави в умовах перехідної економіки щодо стимулювання й розвитку відносин власності, побудованих на законах ринку, саме в контексті цього розвитку, оскільки його забезпечення є прямим обов'язком держави, і зміцнення приватного сектора не є підставою для усунення держави від його виконання.

Приватизація в Україні, замінюючи власника-державу на власника - приватну особу, сприяє тому, що держава, з одного боку, поступово передає права власника більш ефективному (з погляду оцінки комерційного ефекту) власникові, а з другого - самоусувається від обов'язків, зумовлених ступенем загальносуспільної значущості об'єкта приватизації. Таким чином, якнайшвидше досягнення позитивного соціально-економічного ефекту ринкової трансформації відносин власності було б можливим, якби концепція приватизації в Україні передбачала перехід цих обов'язків до нового власника або залишення їх за державою. Останнє досягається країнами світу з різним рівнем розвитку ринкових відносин шляхом використання значно поширеного інституту “золотої акції” - спеціального права держави, яке дає можливість нівелювати негативні наслідки діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, але приватизуються.

Визначено, що приватизація як інструмент упровадження державної політики спонукає до акцентування уваги на питаннях державної власності. Механізмами управління державною власністю є приватизація та націоналізація, передача державного майна в довірче управління і заставу, здавання його в оренду, реорганізація й ліквідація державних підприємств, банкрутство.

У методології трансформації відносин власності в Україні не враховано критерій впливу діяльності суб'єкта господарювання на соціально-економічне становище держави. Виходячи з теорії державного управління ступінь досконалості організаційної та функціональної складових механізму управління є визначальним для забезпечення його ефективності. Інакше кажучи, через сукупність організаційно та функціонально оформлених інституцій реалізується цілезабезпечення діяльності держави щодо приватизації як одного з механізмів управління об'єктами державної власності, тобто визначальними є не організаційна форма ведення бізнесу і не форма власності, а сукупність організаційно-правових механізмів взаємодії суб'єкта господарювання з навколишнім середовищем, яка забезпечить його ефективність. З погляду теорії державного управління йдеться про встановлення загальносуспільних цілей щодо використання власності.

Таким чином, особливе значення для створення умов щодо суспільного відтворення має оптимізація системи впливів на діяльність суб'єктів господарювання, а компетенційний аспект приватизації щодо сприяння соціально-економічному зростанню в Україні (що цілком відповідає програмним документам, які визначають стратегію держави на середньо- та довгострокову перспективу) повинен забезпечуватися можливістю компетенційного впровадження. Останнє передбачає розробку й вжиття комплексу взаємоузгоджених заходів міжвідомчого характеру в керованій системі координат “доцільність - законність - результативність”.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми державного управління приватизацією в умовах трансформації відносин власності. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки.

1. Системний аналіз наукових праць, законодавчих актів за темою дисертації показав, що проблема державного управління приватизаційними процесами в Україні, як і державна політика у сфері приватизації, до цього часу ще не була предметом комплексного дослідження. В роботі опрацьовано значний теоретичний матеріал з питань управління приватизацією. Дослідження підтверджує, що, незважаючи на велику кількість наукових праць, ця проблема розглядалася в них фрагментарно, а теоретичні й концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим її аспектам. Це зумовлює необхідність проведення наукового аналізу змісту, особливостей та механізмів системи державного управління процесами приватизації.

2. Доведено, що роздержавлення й приватизація як інструменти трансформації відносин власності та регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності на сьогодні відіграють ключову роль у формуванні нових механізмів державного управління життєдіяльністю суспільства. Сутність роздержавлення з погляду теорії державного управління полягає в тому, що воно є одним з напрямів державної політики щодо реформування як відносин власності, так і всієї системи організації управління національною економікою, господарювання, регулювання і розподілу. Метою, кінцевим результатом роздержавлення є перехід від адміністративно-планового ведення господарства до ринкового. Цей процес пов'язаний із системними трансформаційними змінами. Саме системозмінюючим характером перетворень роздержавлення як напрям державної політики відрізняється від приватизації, яка за своєю суттю є лише інструментом такої політики, механізмом цих перетворень. Приватизація забезпечує вивільнення власності з тотального володіння, користування й розпорядження держави у всеосяжних масштабах і є інструментом реалізації волі держави щодо розпоряджання цією власністю. Для країн з одержавленою економікою роздержавлення й приватизація є єдино можливими механізмами швидкого, революційного переходу від однієї системи до іншої.

3. Дослідження історичного досвіду й тенденцій щодо трансформації відносин власності в Україні засвідчило необхідність удосконалення методологічної бази приватизації, що випливає з потреби у зміщенні акцентів політики держави в бік управління об'єктами державної власності та регулювання діяльності недержавних суб'єктів господарювання й зумовлене сучасним станом розвитку економіки. Це вимагає запровадження нової парадигми приватизації як державно-управлінської діяльності щодо об'єктів державної власності, що базується на засадах прозорості прийняття рішень про продаж цих об'єктів, наукової обґрунтованості вибраних методів продажу та розрахунків економічної доцільності його здійснення. Виходячи з цієї парадигми приватизацію необхідно розглядати: як управлінський процес, спрямований на підвищення ефективності економіки країни, як інструмент державної політики, що дає змогу оптимізувати економічну структуру держави та сприяти розвитку конкурентного економічного середовища і фондового ринку.

4. Як управлінсько-економічний феномен процес формування і розвитку державного управління приватизацією включає чотири умовно визначені й обґрунтовані нами періоди трансформації відносин власності в Україні протягом 1988-2004 рр. Кожен період визначається: соціально-економічними умовами, рівнем розвитку теорії і практики державного управління, цілями та завданнями роздержавлення.

1988-1990 рр. - передприватизаційний період. Він характеризувався стагнацією соціалістичної економіки, а також прийняттям економічних рішень за допомогою централізованого планування виробництва й розподілу. Рішення уряду про приватизацію державних виробничо-господарських об'єктів були фрагментарно-ситуативними. Разом з тим розпочалося формування ринкової інфраструктури, що слугувало інституціональним підгрунтям для подальшої приватизації.

1991-2000 рр. - приватизація як соціально-економічний проект макроекономічного трансформування і політичний проект подолання стереотипів, зміни переконань і звичок щодо ринку та формування світогляду приватного власника. Цьому періоду були притаманні спонтанність і напівлегальність через відсутність чітких законодавчих норм та обмежень; ознаки так званої “технічної” приватизації, що пояснювалося необхідністю врахування балансу інтересів для досягнення соціального компромісу; позаекономічний характер рішень щодо способів приватизації, в основу яких була покладена політична воля.

Загалом цей період приватизації характеризується утворенням “критичної маси” приватних підприємств, інтенсивним формуванням нових ринкових інститутуцій. Їх якість на цій стадії значно поступається кількості

2000-2004 рр. - період індивідуальної приватизації за грошові кошти. На цьому етапі приватизації вирішувалися питання наповнення Державного бюджету й закладалися основи для соціально-економічного зростання шляхом залучення на підприємства промислових інвесторів, які брали на себе зобов'язання щодо її розвитку відповідно до умов договорів купівлі-продажу. Суттєво поглибилися процеси ринкової трансформації. Завершення періоду пов'язане зі стабілізацією системи нових прав власності (майнових, управлінських відносин), а також якісних і кількісних параметрів економічних механізмів та інституціональних структур, які мають забезпечити реалізацію нових прав власності.

З кінця 2004 р. розпочався період соціально-економічної приватизації, для якого характерні: прийняття рішень на основі грунтовних фінансово-економічних розрахунків виходячи з індивідуальних особливостей, коопераційних, технологічних та міжгалузевих зв'язків підприємств, що приватизуються; врахування соціальної значущості об'єктів приватизації; відкритість та прозорість для суспільства; сприяння розвитку фондового ринку шляхом продажу акцій, що належать державі, на організованих ринках цінних паперів; оптимізація структури державної власності у виробничій сфері; інноваційно-інвестиційна спрямованість процесу приватизації.

Запропонована періодизація дала змогу виявити принципові зміни розвитку державного управління приватизацією в кожному з досліджуваних періодів, визначити їх специфічні риси, скласти цілісне уявлення про розвиток системи державного управління приватизацією, розглянувши її найважливіші тенденції й суперечності.

5. Перелік і зміст функцій державного управління залежать від стану, структури й самокерованості управлінських суспільних процесів. Функції державного управління в системі приватизації - це специфічний за предметом, змістом і механізмом реалізації управлінський вплив держави, що забезпечує вихід об'єкта впливу з-під повного державного контролю. Таким чином, у процесі приватизації держава свідомо відмовляється від певних прав щодо об'єкта приватизації на користь недержавного суб'єкта. За змістом державне управління приватизацією являє собою діяльність з реалізації цих функцій.

6. Зарубіжний досвід може бути використаний в Україні за кількома окремими найбільш важливими напрямами: впровадження конкурентних механізмів у традиційні сектори державної опіки (соціальна сфера, галузі інфраструктури); підвищення гнучкості структури управління шляхом стимулювання участі в ухваленні рішень усіх зацікавлених сторін (державних міністерств і відомств, міжвідомчих органів, громадських організацій, бізнесу) при збереженні за державою функції встановлення загальних правил гри; підвищення адресності державних послуг на підставі виділення пріоритетних сфер впливу (груп населення; галузей, секторів, сегментів ринку); забезпечення послідовності у реалізації стратегічних завдань приватизації з акцентуванням особливої уваги на вирішенні соціальних і екологічних проблем у процесі продажу державного майна; залучення у процесі приватизації інвестицій, зокрема іноземних; формування ефективної системи управління об'єктами державної власності із зосередженням уваги на контролюванні діяльності природних монополій та підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

7. Система контролю за приватизацією в Україні постійно розвивається й забезпечує можливість нівелювання негативних наслідків приватизації та виконання зобов'язань покупців державного майна, а також суб'єктів управлінських і орендних відносин. Вони мають удосконалюватися шляхом законодавчого врегулювання взаємодії органів управління об'єктами державної власності та контролюючих органів загальнодержавного рівня, що забезпечить комплексний державно-управлінський вплив, адекватний потребам системи приватизації та економіки суспільства.

8. Приватизація сприяє структурній перебудові економіки. Потужні приватизаційні ін'єкції є свого роду каталізатором процесів ринкового розвитку і економічного зростання, запускають механізми інституціоналізації та функціонування ринку й самовідтворення капіталу в цілому та його прибутковості зокрема. Визначальну роль у підвищенні ефективності підприємств відіграють інвестиції, які залучаються в процесі приватизації, а також зобов'язання покупців, що визначаються концепціями розвитку підприємств та умовами договорів купівлі-продажу. Одне з основних місць у переліку цих зобов'язань належить соціальним питанням, оскільки соціальна складова трансформаційних перетворень безпосередньо корелює з приватизацією підприємств, особливо тих, що справляють вирішальний вплив на соціально-економічне становище міст, регіонів і країни в цілому.

9. Обґрунтовано, що підвищенню ефективності управління державною власністю сприяє формування системи управління державним сектором економіки, що, зокрема, передбачає: чітке розмежування функцій, визначення повноважень та посилення відповідальності державних органів у сфері управління майном; створення спеціалізованих господарських структур, що виконуватимуть функції управління об'єктами державної власності; впровадження механізму планування фінансових результатів діяльності господарських товариств із державною часткою та відповідної системи моніторингу результатів.

10. Сформульовано вимоги до оптимізації правових механізмів для забезпечення впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, адекватного умовам розвитку відносин власності на ринкових засадах, які існують сьогодні, а саме введення в правовий обіг спеціального права держави (“золотої акції”), що дасть можливість: зберегти за державою можливість нівелювати негативні наслідки діяльності приватизованих підприємств, що потребують державного втручання (стратегічні, природні монополісти, прибуткові, містоутворюючі), стосовно коригування обсягів виробництва, соціальних аспектів, екологічної складової і для деяких, можливо, - коригування цінової політики відповідно до статусу підприємств; вивільнити адміністративний і фінансовий ресурс, який сьогодні витрачається на утримання численних представників держави в органах управління суб'єктів господарювання з державною часткою; підняти управління об'єктами державної власності на більш високий рівень.

11. Аналіз організаційно-інституціональних засад управління приватизацією в Україні свідчить про те, що формування та впровадження державної політики у сфері приватизації й управління об'єктами державної власності передбачають своєчасне виявлення, всебічне вивчення та якнайшвидше вирішення проблем, що постають перед органами державної влади під час виконання покладених на них повноважень і потребують постійного вдосконалення системи управління об'єктами державної власності та структури органів приватизації, їх ресурсного та кадрового забезпечення, дотримання принципів прозорості, забезпечення зворотного зв'язку й посилення державного контролю за здійсненням приватизації.

Ринкові та державні механізми мають збалансовано впливати на економіку суспільства, і приватизація як один з механізмів цього впливу покликана виконувати певну функцію, базуючись на державно-управлінських та суспільно-політичних принципах законності, демократизму, соціальної спрямованості, об'єктивності та прозорості.

12. Розроблено концептуальні напрями стратегії приватизації на сучасному етапі державотворення, які мають: відображати стратегію держави, орієнтовану на розв'язання широкого кола соціально-економічних проблем суспільства; визначати цілі, пріоритети та завдання завершального етапу приватизації; окреслювати межі державного сектора, а також способи приватизації виходячи з того, що в міжнародній практиці поняття “приватизація” трактується не тільки як продаж державного майна, а і як послаблення державного адміністрування діяльності суб'єктів господарювання; враховувати необхідність підвищення ефективності управління та розпорядження державного майна, рівня управління державними корпоративними правами; забезпечувати можливість: коригування помилок, допущених під час приватизації в попередні роки, зокрема щодо ступеня прозорості та відкритості як прийняття рішень, так і самого процесу продажу державного майна, розвитку конкурентного середовища як передумови економічного зростання, підвищення ефективності залучення приватних коштів до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, через удосконалення організаційно-правових механізмів та методології приватизації; враховувати необхідність диверсифікації іноземного капіталу (щодо стратегічних підприємств, галузей та економіки в цілому) в обсягах, що стимулюватимуть розвиток державної економіки, ґрунтуючись на концептуальних засадах національної безпеки; сприяти зміщенню акцентів у бік комплексного, системного вирішення питань щодо підвищення конкурентоспроможності та ефективності базових галузей та економіки країни в цілому як основи підвищення суспільного добробуту.

13. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного розвитку державної політики у сфері регулювання приватизаційних процесів та удосконалення управління державною власністю дасть змогу запропонувати для втілення в життя низку практичних заходів, які б сприяли залученню інвестицій в економіку та посилили інноваційну складову її розвитку:

розвиток і гармонізація законодавчої та нормативної бази, зокрема шляхом прийняття нових і вдосконалення чинних законів України “Про управління об'єктами державної власності”, “Про акціонерні товариства”, “Про приватизацію державного майна”, “Про податок на додану вартість”, “Про Державну програму приватизації”, “Про Фонд державного майна України” та інших, які б, враховуючи поточні потреби, сприяли реалізації економічної стратегії держави;

забезпечення відкритості та прозорості приватизації для суспільства й підвищення довіри покупців шляхом удосконалення процедур прийняття та реалізації державно-управлінських рішень щодо об'єктів державної власності;

підвищення зацікавленості інвесторів щодо українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках шляхом забезпечення стабільності правового поля та недопущення різких коливань державної політики реформування відносин власності;

оптимізація державних і ринкових механізмів регулювання діяльності суб'єктів господарювання з метою створення перешкод для застосування схем тіньової приватизації;

запобігання монополізації товарних ринків під час приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

сприяння розвитку економічного середовища шляхом підвищення фінансово-економічних показників діяльності суб'єктів господарювання всіх форм власності і сприяння конкуренції між ними;

удосконалення управління об'єктами державної власності та збільшення обсягів надходження коштів до Державного бюджету на цій основі, зокрема: підвищення конкурентоспроможності підприємств, що належать до державного сектора економіки; посилення контролю за ефективністю використання орендованого державного майна; впровадження прозорих механізмів визначення частки прибутку, що спрямовується у фонд сплати дивідендів акціонерних товариств з державною часткою; удосконалення механізмів контролю за діяльністю суб'єктів господарювання з державною часткою (запобігання незаконному відчуженню пакетів акцій, переданих до статутних фондів холдингових компаній, вивільнення державного майна й активів від державного впливу тощо);

контроль за належним утриманням, збереженням та використанням майна, що не увійшло до статутних фондів, але перебуває на балансі недержавних суб'єктів господарювання;

покращання системи оцінки майна і майнових прав, підвищення її прозорості та об'єктивності, впровадження міжнародних стандартів оцінки під час розробки та прийняття національних стандартів оцінки майна;

створення єдиної системи контролю за якістю оцінки майна, що здійснюється суб'єктами оціночної діяльності;

запровадження системи екологічного аудиту та контролю як у перед-, так і в постприватизаційний період;

досягнення оптимальної глибини продажу об'єктів, які перебувають у процесі приватизації;

налагодження функціонування Єдиного державного реєстру державної та комунальної власності;

цільове (для підтримки пріоритетних галузей, стратегічних виробництв, інноваційних та наукових програм) використання коштів, отриманих від приватизації державного майна, плати за оренду державного майна та дивідендів, нарахованих на акції держави в господарських товариствах;

законодавче закріплення механізмів контролю та відповідальності за дотриманням державно-управлінських принципів у процесі прийняття та реалізації рішень стосовно відносин власності.

Подальші дослідження в предметній галузі мають здійснюватися із застосуванням одержаних результатів і висновків щодо вдосконалення системи управління об'єктами державної власності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Чечетов М.В. Приватизація: теорія, методологія, практика: Монографія. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005. - 645 с.

2. Стратегія соціально-економічного розвитку: держава, суспільство, особистість. - К.: Видавн. дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2005. - 270 с. - Авторські с. 7-16.

3. Новий формат стратегії і тактики соціально-економічного розвитку України: людина, громада, держава / Наук. ред. д-р екон. наук, проф. І.К.Бондар. - К.: Видавн. дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2005. - 384 с. - Авторські с. 29-44.

Статті в наукових фахових виданнях

4. Чечетов М.В. Підсумки та завдання приватизації в Україні // Статистика України. - 2004. - № 3. - С. 95-103.

5. Чечетов М. Приватизація державного майна та управління об'єктами державної власності у контексті стратегії уряду // Економіка України. - 2004. - № 7. - С. 10-17.

6. Чечетов М. Приватизація як основний інструмент впровадження державної політики в українському суспільстві // Упр. сучас. містом. - 2004. - № 7-9 (15). - С. 199-205.

7. Чечетов М. Іноземні інвестиції: макроекономічний аспект // Економіка України - 2004. - № 8. - С. 4-15.

8. Чечетов М. Трансформація відносин власності в Україні (правовий аспект) // Економіка України - 2004. - № 9. - С. 4-13.

9. Чечетов М., Жадан І. Соціально-економічний аспект трансформації відносин власності в Україні // Економіка України - 2004. - № 10. - С. 4-16. - Авторські с. 11-16.

10. Чечетов М.В. Інноваційна складова ринкової трансформації // Економіка України - 2004. - № 11. - С. 4-14.

11. Чечетов М. Здобутки та завдання приватизації в Україні в контексті світових глобалізаційних процесів // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 3 (17). - С. 12-20.

12. Чечетов М. Методологічні засади приватизації в Україні // Економіка України. - 2004. - № 12 - С. 4-17.

13. Чечетов М. Приватизація у країнах світу зі сталими ринковими відносинами // Економіка України. - 2005. - № 1 - С. 4-18.

14. Чечетов М.В. Методологія і практика управління державними корпоративними правами в Україні // Статистика України. - 2004. - № 4 (27). - С. 43-51.

15. Чечетов М. Організаційно-правове забезпечення приватизації в Україні // Економіка України. - 2005. - № 2 - С. 4-15.

16. Чечетов М.В, Жадан І.О. Концептуальні засади управління об'єктами державної власності // Економіка України. - 2005. - № 3 - С. 20-31. - Авторські с. 25-31.

17. Чечетов М. Контроль у сфері приватизації // Економіка України. - 2005. - № 5 - С. 18-30.

18. Чечетов М. Регіональний аспект управління приватизаційними процесами в Україні: проблеми та шляхи вирішення // Упр. сучас. містом. - 2004. - № 10-12 (16). - С. 106-113.

19. Чечетов М., Жадан І. Удосконалення управління державними корпоративними правами - стратегічний напрям ринкових перетворень в Україні // Економіка України. - 2001. - № 2 .- С. 4-13. - Авторські с. 5-9.

20. Чечетов M., Мендрул O. Корпоративне управління в умовах економічної трансформації // Економіка України. - 2001.- № 4. - С. 10-18. - Авторські с. 10-15.

21. Чечетов М., Жадан І. Державне регулювання та державне підприємництво: міфи і реальність // Економіка України. - 2001.- № 12. - С. 10-18. - Авторські с. 12-18.

22. Чечетов М., Жадан І. Особливості макроекономічного трансформування в умовах перехідної економіки // Економіка України. - 2002. - № 6. - С. 4-12. - Авторські с. 10-12.

23. Чечетов М., Жадан І. Управління державними корпоративними правами у контексті економічної стратегії держави // Економіка України. - 2003. - № 8. - С. 4-12. - Авторські с. 9-12.

24. Чечетов М., Ожелевський Л., Зінченко О. Про деякі аспекти підвищення професіоналізму в державній службі // Вісн. держ. служби. - 2004. - № 2. - С. 37-43. - Авторські с. 37-40.

Навчальні посібники, статті у наукових та науково-методичних виданнях, тези доповідей

25. Чечетов М.В. Основи економіки та організація приватизації в Україні: Навч. посіб. - Х.: Видавн. дім “ІНЖЕК”, 2004. - 804 с.

26. Чечетов М.В., Чечетова Н.Ф., Бережна А.Ю. Бюджетний менеджмент: Навч. посіб.: В 2 ч. - Х.: Видавн. дім “ІНЖЕК”, 2004. - 1008 с. - Авторські с. 150-647.

27. Иваненко В.В., Чечетов М.В. Ценообразование: Учеб. пособие. - Х.: Издат. дом “ИНЖЕК”, 2004. - 224 с. - Авторські с. 51-174.

28. Чечетов М.В., Скаршевський В.Г., Ломинога В.Ю., Солдатенко В.В. Фіскальна політика // Економічне зростання на засадах справедливості. Український погляд: Світовий банк: документ для обговорення № 407 / За ред. Д.Хансена та В.Нанівської. - Б.м., 1999. - С. 71-98. - Авторські с. 71-80.

29. Чечетов М.В. Не тільки приватизувати, але й уміло управляти // Держ. інформ. бюл. про приватизацію - 2000. - № 5 - С. 6- 7.

30. Чечетов М.В. Особенности приватизации в Украине на современном этапе // Вісн.: Харківський державний економічний університет. - 2001. - № 2 (18). - С. 26-29.

31. Чечетов М.В. Управление государственной собственностью в контексте экономической стратегии государства // Від лідера-особистості до держави-лідера: Зб. доп. та тез до ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. - К., 2003. - С. 7-18.

32. Чечетов М.В. Приватизація державного майна як механізм реалізації соціально-економічної стратегії держави // Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації: Матеріали ІІ наук.-практ. конф. “Управління економікою в ринкових умовах у контексті стратегічних напрямків розвитку України до 2011 року”. - К.: Видавн. дім “Корпорація”, 2004. - С. 3-13.

33. Чечетов М.В. Здобутки та завдання приватизації в Україні в контексті світових глобалізаційних процесів // Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації: Матеріали міжнар. форуму: У 2 ч. - К.: Видавн. дім “Корпорація”, 2004. - Ч. 1. - С. 3-11.

34. Чечетов М.В., Жадан І.О. Приватизація в Україні: цілі, підсумки, перспективи // Держ. інформ.бюл. про приватизацію. - 2004. - № 1. - С. 2-9. - Авторські с. 4-7.

35. Чечетов М. Заслін тіньовій приватизації // Президент. контроль. - 2004. - № 1. - С. 45-49.

36. Чечетов М.В. Большая приватизація - большая ответственность // Конкуренция. Вестн. Антимонопольн. ком. Украины. - 2004. - № 2 (11). - С. 38-41.

37. Чечетов М. Економічна політика України: актуальні питання: Парламентські слухання // Економіст. - 2004. - № 6. - С. 26-27.

38. Чечетов М.В. Збереження та цільове використання об'єктів соціально-культурного призначення (виступ на парламентських слуханнях) // Держ. інформ. бюл. про приватизацію. - 2004. - № 7. - С. 2-5.

39. Чечетов М.В. Приватизаційний формат-2004 // Держ. інформ. бюл. про приватизацію. - 2004. - № 12 - С. 3-5.

40. Словник акціонера (4500 термінів, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України) / Заг. ред. М.В.Чечетова. - К.: Видавн. дім “Корпорація”, 2004. - 600 с. - Авторські с. 130-241.

41. Чечетов М.В. Особенности приватизации в Украине // Пути и перспективы преодоления коррупции в странах СНГ: Материалы междунар. науч.-практ. конф., 24 ноября 2004 г., г. Киев // Громадська експертиза “Актуальные проблемы борьбы с коррупцией в Украине”. - К.: РIА “ХХI Століття”, 2004. - С. 27-28.

Размещено на Allbest.ru