У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено предмет та об'єкт, сформульовано мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

сільська територія соціальний економічний

У першому розділі "Теоретично-методичні основи розвитку сільських територій" розкрито сутність, особливості та соціально-економічні передумови розвитку сільських територій в умовах самоврядування, проаналізовано умови життя населення в містах і сільських регіонах, охарактеризовано механізм розвитку сільських територій на основі кластеризації.

Сільські території характеризуються сукупністю історичних, географічних, економічних, демографічних та інших ознак, етнічних і культурних традицій, що об'єднуються в регіональну агросистему (РАС). Автономність її ґрунтується переважно на функціональній основі, а саме: здатності конкретної території (РАС) відносно самостійно здійснювати адміністративно-управлінську, виробничо-економічну, соціально-культурну діяльність і на цій основі задовольняти життєві та соціальні потреби. Розвиток будь-якої локальної території (РАС) завжди повинен відбуватися в тісній взаємодії з територіальним довкіллям, тобто автономний територіально-еволюційний процес має обов'язково враховувати інтереси прилеглих територій, їх консолідація забезпечується за допомогою генеральних схем районної, обласної та регіональної забудови.

Автор поділяє думку академіків УААН П.Т. Саблука і В.В. Юрчишина щодо розмежування централізованого державного управління сільських територій та місцевого самоуправління. Центр повинен створити умови для саморозвитку регіонів, які, у свою чергу, мають бути настільки організованими і життєздатними, щоб практично за рахунок власних внутрішніх ресурсів забезпечувати повну життєдіяльність господарського механізму, високий рівень життя й добробуту населення.

Місцеве самоврядування не може ефективно здійснюватися без державних субсидій. Ця проблема особливо важлива для сільських органів місцевого самоврядування, оскільки їхні фінансові можливості щодо місцевих зборів і податків є дуже обмеженими й недостатніми для вирішення соціально-економічних питань на своїй території, що підтверджують дані таблиці 1.

Таблиця 1

Виробництво валової продукції сільського господарства по сільських територіях України і Вінницької області (у цінах 2000 р.) *

* Розраховано автором на основі даних Державного комітету статистики України.

Наведені дані свідчать, що найбільш узагальнюючий показник - виробництво валової продукції сільського господарства на одну сільську раду, на село та на особу за 10 останніх років знизився на 22-27 %. Отже, знизилися й доходи сільських органів місцевого самоврядування, що негативно позначилося на їхній діяльності.

При структуруванні органів самоуправління в соціальній сфері РАС виникає проблема раціонального поєднання їх діяльності з галузевим і територіальним управлінням аграрної економіки, силами й засобами державних органів.

Дослідженням встановлено, що ігнорування державою проблем розвитку сільських територій у процесі аграрних трансформацій, відсутність відпрацьованої державної політики розвитку села та механізмів її реалізації, фінансова та організаційна неспроможністю органів місцевого самоврядування не дозволили розв'язати нагальні проблеми життєзабезпечення сільського населення. Необхідно у тісному партнерстві урядових структур, органів місцевого самоврядування, сільських громад, громадських організацій і приватного сектора створити стійкі умови для розвитку сільської місцевості через активне впровадження політики зростання привабливості сільського господарства та забезпечення комплексного розвитку сільських територій. У ході реформи необхідно відмовитися від концепції економічного детермінізму, переважної орієнтації на досягнення економічних цілей і враховувати, що сільське господарство це не тільки сфера виробництва, але і сфера життя великої маси населення країни з притаманною її культурою.

У програмах розвитку сільських територій треба враховувати потреби й умови життя сільського населення, а також передбачити ефективне і справедливе використання регіональних і місцевих ресурсів. Важливими є зміцнення матеріальної бази і кадрового забезпечення закладів соціально-культурного призначення, вдосконалення форм соціально-культурного обслуговування населення, наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського населення, створення у кожному сільському поселенні належних умов праці, відпочинку та проживання, здорового способу життя.

Відмовившись від традиційних механізмів впливу на економічні процеси у сільському господарстві, держава не створила адекватної організаційно-економічної бази, яка б забезпечила нормальне функціонування нових форм господарюючих суб'єктів, побудови ефективних взаємовідносин між ними на ринковій основі. Тому сільськогосподарські підприємства, використовуючи вітчизняний та світовий досвід, шукають шляхи пристосування до нових ринкових умов. Інтегровані структури, які об'єднують у собі різні ланки: від виробників сільськогосподарської продукції до її реалізації кінцевим споживачам, є більш ефективними та пристосованими до умов ринкової економіки. Прикладом таких формувань, які почали започатковуватися на Україні, і ефективно працюють у багатьох країнах світу, є формування кластерного типу. Об'єднання у кластері зусиль підприємців, органів управління, суб'єктів інвестиційної та інноваційної діяльності на певній території дає значні переваги у конкурентній боротьбі, сприяє раціональній організації виробничо-ринкових процесів, проведенню гнучкої політики. Серед виробничих кластерів у роботі особливу увагу приділено агропромисловим кластерам. Агропромисловий кластер орієнтований на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції та об'єднує сільськогосподарські, промислові, переробні та торговельні підприємства, для яких досягається синергетичний ефект територіальної агломерації в результаті наближеності споживача та виробника. Характерними рисами агропромислових кластерів є: об'єднання ресурсів сільського господарства і промисловості; взаємодія аграрної й індустріальної технологій у єдиному виробничому циклі; адаптація ринкової інфраструктури до потреб взаємодії аграрних, промислових і торговельних фірм; посилення виробничих зв'язків. Кластерний підхід може бути основою для конструктивного діалогу між підприємцями й владою з метою визначення загальних проблем, інвестиційних можливостей, коригування агропромислової та формування інноваційної політики регіону.

На відміну від асоціації, холдингу чи концерну підприємства, що входять у кластер, мають більш стійкі зв'язки з виключенням зі свого складу формальної структури, регулюючих та координуючих органів, залишаються конкурентами, що сприяє постійному удосконаленню виробничих процесів та впровадженню інновацій, з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції. Характерним для кластерної організації виробництва є посилення ролі економічних факторів і зниження адміністративних. Кластери впливають на розвиток регіону шляхом підвищення продуктивності підприємств, що входять до його складу, підвищення спроможності до інновацій та стимулювання нового бізнесу, що підтримає інновації і розширить межі кластера.

У другому розділі "Економічний і соціальний розвиток сільських територій" проведено аналіз шляхів відновлення і створення соціальної інфраструктури сільської поселенської мережі, рівня життя і трансформації доходів, витрат і ресурсів сільського населення, структури та динаміки видатків на соціальну підтримку населення сільських територій.

Важливим фактором впливу на розвиток сільських територій є стан сільськогосподарського виробництва. Ефективність аграрного виробництва залишається низькою, а виробництво тваринницької продукції взагалі збитковим. У 2002 р. кількість збиткових сільськогосподарських підприємств в Україні становила 50,8 %, у 2003 р. 50,5 % і у 2004 33,8 %. За чотирнадцять років обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в країні зменшились на 36,6 %, у тому числі продукції рослинницьких галузей на 18,7 %, тваринницьких - на 64,6 %.

Аграрний сектор Вінницької області також характеризується спадом сільськогосподарського виробництва, зниженням рентабельності та прибутковості, неплатоспроможністю підприємств, дефіцитом фінансових ресурсів. У області в 2004 році порівняно з 1990 роком виробництво зерна зменшилося на 32 %, цукрових буряків на 57 %, соняшнику на 6 %, м'яса на 72 %, молока на 40 %, яєць на 38 %. Позитивним є тільки збільшення виробництва картоплі на 47 % і овочів на 1 %, які в умовах кризи стали основними продуктами харчування.

Протягом 1991-2004 років валове виробництва м'яса зменшилося в Україні у 2,7, а у Вінницькій області у 3,5 раза, молока відповідно у 2,7 і 1,6 раза, яєць - на 27 і 37 відсотків.

Складна ситуація у тваринництві обумовлена збитковістю виробництва всіх видів тваринницької продукції, насамперед через несприятливу цінову ситуацію на ринку продукції тваринництва, та відсутністю ефективного економічного механізму підтримки галузі. Так, впродовж 1996-2004 років від виробництва тваринницької продукції в Україні отримано майже 16 млрд. грн збитків.

Основні засоби сільськогосподарських підприємств України зменшилися у 2,7 раза (по Вінницькій області в 2,55 рази). Спостерігається тенденція до зниження рівня технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, яке становить 40-60 %. Щорічно парк тракторів зменшується на 15 тис. одиниць.

Такий спад сільськогосподарського виробництва зумовили не лише загальні економічні чинники, а й незавершеність розпочатих аграрних реформ (сільське господарство і досі є найменш реформованою галуззю української економіки).

Проблеми, які виникли у вітчизняному сільському господарстві, не могли не позначитися на розвитку сільських територій. Продовжує знижуватися зайнятість сільського населення, внаслідок чого чимало найбільш працездатних і кваліфікованих жителів села працюють лише на присадибних ділянках, ведуть власне дрібне виробництво чи виїжджають на заробітки за кордон. Зарплата в сільському господарстві й дотепер є найнижчою порівняно з іншими галузями економіки.

Автор розглядає відновлення соціальної інфраструктури села як основний вид економічної та соціальної підтримки населення сільських територій. Дослідження показали, що, при низькому рівні забезпеченості сіл об'єктами соціальної інфраструктури, їхня мережа продовжує і надалі скорочуватися (табл. 2).

Таблиця 2

Рівень забезпеченості сільських населених пунктів об'єктами соціальної інфраструктури, тис. одиниць, на кінець 2004 року *

* Розраховано за даними Держкомстату України.

Надзвичайно складним станом характеризується демографічна ситуація на селі. На початок 2004 р. порівняно з 1990 р. чисельність сільських жителів скоротилася на 1493,3 тис. осіб, або на 8,8 %, що характеризує сучасну демографічну ситуацію сільських територій України як гостро кризову, яка створює серйозну загрозу відтворенню селянства.

Критичне становище щодо демографічного стану в сільській місцевості характеризується не тільки погіршенням кількісних, але і якісних параметрів демографічних процесів - абсолютне й відносне зменшення сільського населення супроводжується інтенсивним старінням, значним зниженням народжуваності, зростанням смертності, збереженням інтенсивного міграційного відпливу сільської молоді, скороченням тривалості життя, погіршенням здоров'я і зниженням освітнього рівня. Так, у середньому, чисельність сільського населення Вінницької області за роками скорочувалась такими темпами: 1991-1995 рр. - 1015,7 тис. чол.; 1996-2000 - 955,5; 2001 р. - 922,1; 2002 - 953,5; 2003 - 937,5; 2004 р. - 921,9 тис. чол.

Основною складовою демографічної кризи в сільській місцевості є різке зниження народжуваності при загальному коефіцієнті смертності українського селянства, найвищому серед країн Східної Європи. Прогноз відділу з питань населення ООН передбачає, що сільське населення України зменшиться на третину протягом наступних 25 років.

Проблеми рівня життя та соціального захисту сільського населення в період реформування виявилися широкомасштабними і надзвичайно глибокими. За цей період рівень реальних доходів населення знизився, підвищилась диференціація між доходами найбільш і найменш забезпеченого населення. Особливо велика розбіжність у рівнях середньомісячної заробітної плати спостерігається в окремих сферах економічної діяльності. Так, наприклад, у 2004 році середньомісячна зарплата у сільському господарстві була відповідно у 2,4 і 2,9 разів меншою по відношенню до промисловості, транспорту і зв'язку (у Вінницькій області ці показники становили відповідно 2,1, 2,7).

Масове безробіття на селі в останні роки, знецінення та вивільнення робочої сили з аграрної сфери, перерозподіл її в інші сфери народного господарства та за межі країни на фоні різкого зростання споживчих цін, зниження платоспроможності та ресурсів життєзабезпечення продовжують суттєво ускладнювати рівень життя сільських жителів.

Низька енергетична цінність і поживність продуктів харчування сільського населення призводить до суттєвих втрат біологічного й генетичного потенціалу, знижується імунітет людини, зростають випадки захворювання, збільшується смертність, посилюються процеси депопуляції і, зрештою, вимирання села. Порівняльну структуру сукупних ресурсів міських і сільських домогосподарств наведено на рис. 1.

Дослідження показали, що до групи із сукупним доходом нижче середнього рівня належить близько 70 % сільського населення. За добу в розрахунку на одну особу вони споживають 2370 ккал, що становить 71,8 % раціонально-фізіологічного рівня. Оптимальну калорійність отримує лише 10 % загальної кількості сільського населення.

Дослідження показують, що заробітна плата не стала основним мотиваційним джерелом використання людського капіталу, її підвищення відбувається досить низькими темпами, і, внаслідок збільшення цін на товари повсякденного вжитку і послуги, купівельна спроможність селян та їхній життєвий рівень знижуються.

Розглянуто і проаналізовано структуру та динаміку видатків на соціальну підтримку населення сільських територій. Вона засвідчує, що держава збільшує виплати та соціальні гарантії ветеранам війни та праці, зростає допомога сім'ям з дітьми, збільшується й адресна допомога.

Джерело: Розраховано автором на основі даних Державного комітету статистики України.

Рис. 1. Порівняльна структура сукупних ресурсів міських і сільських домогосподарств, 2004 р.

Аналіз системи видатків бюджету на фінансування соціальних гарантій і пільг свідчить, що її потрібно звести в єдину фінансову підсистему (соціальний бюджет), це дасть змогу підвищити відповідальність за використання бюджетних коштів, можливість проаналізувати соціальні видатки з позицій пріоритетності та раціональності.

У третьому розділі "Удосконалення соціально-економічного розвитку сільських територій" запропоновано основні напрями реформування соціально-економічного розвитку територій, розглянуто питання формування середнього класу та його вплив на розвиток сільських територій, розроблено пропозиції щодо створення кластерів різної спеціалізації.

Економічний розвиток сільських територій за часів перебудови відповідав тим негативним процесам, які відбувалися в агропромисловому комплексі й характеризувалися стабільним спадом виробництва та зниженням рентабельності.

Завданнями першого етапу стратегічного реформування розвитку соціального середовища передбачається призупинення руйнівних соціальних процесів, створення реального самоврядно-територіального власника соціального довкілля на селі з ринковою орієнтацією; другого подолання диспропорцій у рівнях надання сільським населенням гарантованих Конституцією України соціальних послуг, стабілізація та поступове нарощування темпів соціальної розбудови; третього етапу максимальне збалансування територіальної пропорції з реальним попитом у соціальному обслуговуванні, забезпечення оптимальних пропорцій цілісного соціального середовища відповідно до вимог ринку, наближення його кількісних та якісних параметрів до стандартів розвинених країн світу. Все це знаходиться у тісному поєднанні із сферою регіонального економічного розвитку створення і функціонування кластерів і базується на загальних економічних правилах, необхідних у конкретних ситуаціях.

Створення повноцінного життєвого середовища на сільських територіях передбачає: оздоровлення демографічної ситуації у сільських поселеннях; забезпечення соціальної облаштованості агроформувань, сільських громад, їхніх територій на рівні, привабливому для проживання та праці; створення нових робочих місць і зменшення на цій основі безробіття та міграційних процесів між селом і містом та за межі країни; формування середнього класу на селі; підвищення ефективності праці селян у всіх сферах їхньої трудової діяльності; підвищення оплати праці й реальних сукупних доходів, зайнятих у сільському господарстві; поліпшення соціально-психологічного клімату в сільській місцевості та в аграрному секторі економіки. На сучасному етапі розвитку суспільства середній клас виконує ряд важливих функцій: сприяє розвитку та прогресу, виступає носієм суспільних інтересів, культури та цінностей, масовість середнього класу забезпечує соціальну стабільність та порядок.

Формування середнього класу в Україні є гострою соціальною проблемою, яка повинна визначити стратегію економічного розвитку й соціалізації ринку праці та етапи її вирішення. Для цього необхідна обґрунтована система соціально-економічних показників, які б характеризували процес зростання середнього класу. У дисертації проаналізовано підходи вітчизняних та іноземних дослідників стосовно поняття "середній клас", який, на нашу думку, є інтегральним показником соціального та економічного статусу людей. Соціологічна та економічна наука практично не проводять широких наукових досліджень з проблем формування середнього класу на селі. За 15 останніх років аграрна сфера України зазнала численних перетворень і змін, а селянський клас значною мірою поляризувався за матеріальною ознакою на багатих і бідних. В Україні на етапі переходу до ринкових відносин формування середнього класу регіональних агросистем (РАС) відбувається в основному із прошарку земельних власників - фермерів і власників особистих господарств.

До характеристики середнього класу на селі можна залучити такі показники: рівень дохідності господарства (прибуток); рівень рентабельності; наявність земельних угідь, у тому числі ріллі; наявність переробних підприємств; кількість сільськогосподарської техніки; чисельність працюючих у господарстві; ведення тваринництва; рівень освіти. Основним інтегральним показником, який характеризує наявність середнього класу, є рівень середньодушового доходу, прийнятий для виділення соціальної групи у середній клас. У дисертації визначено пріоритетність стратифікаційних критеріїв ідентифікації середнього класу. Показано, що середній клас, як специфічна соціальна група, є неоднорідною, яку можна поділити на певні прошарки.

Важливою умовою становлення та формування середнього класу є ефективна економічна стратегія розвитку фермерських і домашніх господарств як суб'єктів економічної діяльності, що здатна забезпечити прибутковість останніх.

Процес реформування системи соціального забезпечення населення, розвиток його нових і ефективніших форм відбувається досить повільно. Водночас забезпечення високих соціальних гарантій, що передбачені нереформованою системою соціального забезпечення, ускладнюється не тільки з причин спаду виробництва, але і внаслідок загострення демографічної ситуації, зростання до небезпечних меж майнового розшарування та рівня зубожіння населення. У дисертаційній роботі узагальнено і висвітлено досвід економічно розвинених країн по запровадженню системи соціального захисту сільського населення (Польща, Чехія).

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що подальше реформування системи соціальних гарантій, упорядкування пільг, чітка регламентація компенсацій та максимальне обмеження привілеїв має стосуватися не тільки уточнення тих чи інших показників, але передусім спрямовуватись на реальне поліпшення ситуації, на створення оптимальної економічно обґрунтованої системи, яка базується на зрозумілих усім принципах її структурування і механізмах функціонування. Реалізація цих умов у кінцевому рахунку сприятиме підвищенню життєвого рівня населення України.

Дисертантом здійснено аналіз економіки Вінницької області з метою визначення рівня її готовності до впровадження кластерів, який показав, що тут є всі необхідні умови для розробки програм соціально-економічного розвитку, побудови партнерських відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій. Аналіз проведено з урахуванням не тільки економічного потенціалу області, але й кліматичних умов, наявності трудових ресурсів, технологічних і наукових інфраструктур.

Запропоновано розділити кластери на виробничі та соціальні. Якщо у виробничих кластерах зусилля складових підприємств направлено на випуск конкретної продукції, то функціонування соціальних кластерів орієнтовано на підвищення рівня й поліпшення якості життя сільського населення. Відносно до сільської місцевості, соціальним кластером називається об'єднання за територіальною ознакою, пов'язаних між собою взаємодоповнюючих підприємств, орієнтованих на стабільний розвиток сільської громади, підвищення рівня та поліпшення якості життя сільського населення за рахунок оптимального забезпечення соціальними послугами. Важливу роль у соціальному кластері відіграють недержавні організації, статутною метою яких і є виконання суспільно корисної діяльності.

Ці організації в Україні мають стати проміжною ланкою між державою й населенням.

Вони покликані відстоювати інтереси пересічної людини, лобіювати принципові позиції соціальних прошарків.

Саме громадські (недержавні) організації, у більшості випадків, повинні бути ініціаторами формування соціальних кластерів.

Запропоновано створити виробничі кластери по: переробці цукрових буряків; вирощуванню й переробці плодоовочевої продукції, зокрема по виготовленню плодоовочевих соків і морсів; виноробства; переробці сої на продукти харчування, кормів для худоби, а також біопалива; виготовленню кондитерських виробів; будівельних матеріалів.

Соціальні кластери можуть створюватись у таких напрямах: соціальна допомога; охорона здоров'я, попередження та профілактика хвороб, реабілітація; освіта та навчання, перекваліфікація, розширення загальних знань по окремих галузях; допомога в працевлаштуванні; просвітницька діяльність; проведення культурних та мистецьких заходів; побутове обслуговування населення; спортивна діяльність; захист навколишнього природного середовища; охорона громадського порядку, безпеки руху, пожежної безпеки; збереження культурної та історичної спадщини; туризм; побутове обслуговування; адресна підтримка окремих соціальних груп.

У дисертаційній роботі запропоновано моделі соціальних кластерів по комп'ютеризації сільських територій, екскурсійний, ритуальних послуг, побутовий, сільського туризму.

Запропоновано модель соціально-економічного розвитку сільської території (рис.2) на основі кластерного підходу, в якій відображено взаємозв'язок між виробничою та соціальною сферою.

Рис. 2. Модель соціально-економічного розвитку сільської території

Механізми впливу виробничого та соціального кластеру на розвиток соціальної інфраструктури дещо різні. Виробничий кластер може впливати на соціальну сферу безпосередньо - шляхом надання соціальних послуг із фонду нагромадження, наприклад, будівництво дитячого садка тощо. При наявності коштів у фонді нагромадження можливо фінансування соціальних послуг через органи місцевого самоврядування, які консолідують кошти на соціальну сферу від різних джерел. Оскільки виробничий кластер відраховує кошти у місцевий бюджет, а останній перерозподіляє їх, то це визначає ще один напрям впливу виробничого кластера на соціальну сферу.

Одним із пріоритетних напрямків розвитку сільського господарства є його комп'ютеризація, яка дозволить підвищити рівень автоматизації та механізації виробництва, а також прийняття управлінських рішень. За індексом "готовності інформаційної інфраструктури" серед 104 країн світу Україна посідає 82-ге місце, поряд із Замбією і Танзанією. У зв'язку з цим є своєчасним прийняття відповідної державної програми для комп'ютеризації сільських територій, участь у якій можуть взяти підприємства й організації, об'єднані у соціальний кластер.

Рис. 3. Структура кластеру по комп'ютеризації сільських територій

Кластерний підхід передбачає ефективні інструменти для економічного розвитку території, основними показниками якого є: збільшення зайнятості у регіоні; підвищення заробітної плати; збільшення відрахувань у бюджети різних рівнів; підвищення стійкості та конкурентоспроможності регіональної промисловості. Тому в розвинених країнах світу концепція галузевих кластерів використовується як ключовий елемент при розробці стратегії економічного розвитку на різних рівнях, а також є одним із важливих елементів регіональної економічної та аграрної політики.

Стратегічний курс розвитку аграрного сектора в Україні повинен базуватися на державній підтримці виникаючих і існуючих кластерів, що вимагає: виявлення і моніторинг розвитку економічних кластерів на територіальному рівні, у тому числі виявлення структури кластера, територіальної локалізації його окремих ланок; формування комунікаційної основи для потенційних учасників територіальних кластерів; залучення кластерних структур до процесу розробки й обговорення стратегій регіонального розвитку; сприяння обміну досвідом між регіонами по формуванню кластерної політики; сприяння консолідації учасників кластера (у тому числі, через асоціативні форми), реалізація програм сприяння виходу підприємств кластера на зовнішні ринки, проведення спільних маркетингових досліджень і рекламних заходів; забезпечення можливості комунікації і кооперації підприємств і освітніх установ; розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури в регіонах; спрощення організації партнерських відносин приватного сектора, недержавних організацій і державних органів; заохочення ініціативи приватного сектора в розвитку кластерів; забезпечення законотворчої роботи в Україні по формуванню сприятливого ділового середовища кластерних структур.

Виходячи із вищевикладеного пропонуємо наступні шляхи розвитку сільських територій:

- забезпечити прибутковість діяльності сільських суб'єктів господарювання, в межах не менше 15-20% рентабельності;

- завершити розробку і прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на стимулювання розвитку, підприємництва, сприяти диверсифікації доходів сільського населення шляхом розвитку несільськогосподарських видів підприємницької діяльності, з метою збільшення їхньої частки у вироблених в сільській місцевості товарах і послугах;

- створити фонд гарантування і кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників за участі держави, передбачивши на це відповідні кошти в державному бюджеті;

- вжити заходів щодо організації та розвитку обслуговуючих підприємств у сільській місцевості;

- запровадити пільгове кредитування органів місцевого самоврядування для виконання місцевих і регіональних програм розвитку сільських населених пунктів і територій;

- створити умови для розвитку дрібнотоварного виробництва в особистих селянських господарствах шляхом поширення на них засобів державної підтримки сільськогосподарських підприємств.

Практикувати в районах області кластерну схему управління економікою, об'єднавши за галузево-територіальною ознакою підприємства та організації виробничої і соціальної сфер.

Таким чином, одним із пріоритетних напрямів політики нашої держави є створення умов для формування такого устрою, в якому кожна людина матиме рівні можливості для розвитку та належний життєвий рівень.

Висновки