Формування ринкової стратегії соціально-економічного розвитку села

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ СТРАТЕГІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА

Спеціальність: Економіка сільського господарства і АПК

ЧОРНА ІННА ОЛЕКСАНДРІВНА

Дніпропетровськ, 2006 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток соціальної сфери в основному зумовлюється матеріальним виробництвом. У свою чергу, соціальна сфера впливає як на розвиток виробничих галузей, так і на інші соціально-економічні процеси, які відбуваються в сільському господарстві. Єдність принципів управління соціально-економічним розвитком та матеріального виробництва визначається їх взаємодоповнюючою роллю у процесі суспільного відтворення.

Негативні соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні, призвели до відповідних наслідків у сільському господарстві, високого рівня інфляції та безробіття.

Внаслідок економічної кризи, помилок у реформуванні виробничої та соціальної сфер мережа підприємств, установ і організацій соціальної інфраструктури села скоротилася, а зміцнення її матеріальної бази практично припинилося. Незадовільні економічні та соціальні умови на робочих місцях і проживання на селі спричиняють руйнацію сільської поселенської мережі, розширення зон суцільної незаселеності сільських територій, розпорошення та низький рівень забезпеченості об'єктами соціальної інфраструктури тощо. Економічна криза в державі, на жаль, створила несприятливі умови для подальшого розвитку сільської соціальної інфраструктури. За останні роки суттєво скоротилась кількість дитячих дошкільних закладів, магазинів. Єдиною галуззю, яка продовжувала розвиватися у цей складний період, була газифікація сіл, хоча темпи її суттєво скоротилися.

Однак при всій важливості проведених досліджень ряд положень щодо формування соціально-економічних аспектів розвитку сільського господарства залишаються не визначеними, що потребує їх подальшого дослідження. Зокрема, уточнення й розробки напрямів подальшого розвитку потребує соціально-економічна інфраструктура сільського господарства. Сьогодні не проведено оцінку механізму регулювання соціально-економічного розвитку села. Відсутня концепція соціально-економічного розвитку сільського господарства.

Актуальність проблеми, недостатній рівень її дослідження й висвітлення в економічній літературі, теоретичне та практичне значення для утвердження ринкових відносин зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили її цільову спрямованість і логіко-структурну будову.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення та висновки дисертації були одержані при виконанні досліджень у межах наукової теми Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління": "Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів" (номер державної реєстрації 0102U003195).

Мета і завдання дослідження.

Метою дослідження є розробка науково-методологічних основ і обґрунтування комплексу напрямів формування соціально-економічних аспектів розвитку сільського господарства.

Відповідно до цієї мети в дисертації було поставлено та вирішено такі завдання:

- дослідження соціально-економічних трансформацій у сільському господарстві;

- уточнення сутності та методів регулювання соціально-економічного розвитку сільського господарства;

- узагальнення сутності соціально-економічної інфраструктури та оцінювання її впливу на економічний розвиток сільського господарства;

- оцінювання механізму регулювання соціально-економічного розвитку села;

- аналіз становлення соціальної інфраструктури і формування матеріального добробуту сільських жителів;

- розробка системи зайнятості в сільському господарстві як елемент поліпшення соціально-економічного стану села;

- обґрунтування впровадження нових організаційних форм оздоровлення соціальної сфери села;

- формування концепції соціально-економічного розвитку сільського господарства.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є соціально-економічні аспекти розвитку сільського господарства.

Предметом дослідження є процес формування механізму соціально-економічного розвитку в сільському господарстві.

Методи дослідження. Теоретичною й методологічною базою дослідження стали діалектичний метод пізнання, економічні закони і категорії, нормативно-правові та методичні документи, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених із загальної економічної теорії, проблем соціально-економічного розвитку сільського господарства та напрямів формування досконалого механізму його поліпшення.

У процесі дослідження було застосовано такі методи: системно-функціональний (узагальнено теоретико-методологічні аспекти соціально-економічного розвитку), абстрактно-логічний (відпрацьовано методичні підходи до формування напрямів соціально-економічного розвитку), діалектичний (розглянуто еволюцію об'єкта дослідження протягом останніх років, виявлено шляхи та резерви його подальшого розвитку), економіко-статистичний (проаналізовано сучасний соціально-економічний стан сільського господарства), порівняльного аналізу та рядів динаміки (порівняно фактичні дані звітного періоду та попередніх років, виявлено зміни показників і параметрів функціонування об'єкта дослідження в часі). Ці методи стали методичною основою проведеного дослідження.

Практичне значення одержаних результатів.

Результати дисертаційного дослідження з формування системи зайнятості в сільському господарстві та розроблена концепція соціально-економічного розвитку сільського господарства були використані при розробці Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізької області на період до 2010 року (дов. №01-05/ 95 від 18.01.2006 р.). Розроблено методичний інструментарій для дослідження сільського соціуму та проведено опитування стосовно готовності надання допомоги об'єктам соціальної сфери, оцінки індикатора довіри в сільському соціумі, індикатора участі населення у локальних асоціаціях тощо, що підтверджено Центром науково-прикладних досліджень "Соціо" (дов. №46 від 5.05.2005 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління" при викладанні таких дисциплін: "Економіка підприємства", "Інфраструктура товарного ринку", "Стратегічне управління підприємством", "Економіка праці й соціально-трудові відносини" (дов. №15 від 13.01.2006 р.).

Особистий внесок здобувача.

Основні положення й висновки дисертації розроблені автором особисто та містяться в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: "Економіка підприємства: проблеми теорії та практики", м. Дніпропетровськ (2004 р.), "Дні науки" в Гуманітарному університеті "ЗІДМУ", м. Запоріжжя (2005 р.), "Наука та інновації - 2005", м. Дніпропетровськ (2005 р.), "Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні", м. Жовті Води (2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 11 наукових публікаціях, з них 7 - у наукових фахових виданнях, загальний обсяг публікацій становить 2,1 обл. - вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи - 224 сторінки, з них: 17 таблиць займають 10 сторінок, 8 рисунків - 7 сторінок, список використаних джерел (160 найменувань) - 12 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету й завдання роботи, викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження, вказано практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі "Наукові засади соціально-економічного розвитку сільського господарства" розкрито особливості соціально-економічних трансформацій у сільському господарстві і визначено вплив соціально-економічної інфраструктури на економічний розвиток сільського господарства. Трансформація аграрного сектора у напрямі формування ринкових структур є найбільш складною компонентою ринкової перебудови економіки України. Складність аграрних трансформацій зумовлена не тільки масштабом галузі та її роллю економіці України, а й масштабністю соціальних наслідків ринкових перетворень для сільського населення, що становить майже третину населення України. Крім того, складність реформування аграрного сектора визначається специфікою сільського господарства. Відсутність у перше десятиріччя перехідного періоду стратегії розвитку агропродовольчого сектору України спричиняла прийняття рішень щодо проведення трансформацій у сільському господарстві переважно на основі короткотермінових політичних міркувань і приймалися без відповідного наукового обґрунтування та оцінювання їх короткострокових і довгострокових впливів, із значним запізненням порівняно з іншими секторами економіки, і навіть міркування економічної доцільності знаходилися на другому плані.

Головна мета аграрної політики змінювалась за період трансформацій тричі: спочатку була "розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом створення умов для прискореного формування ефективного господаря-власника", далі була "побудова в Україні відкритої, конкурентної, змішаної аграрної економіки ринкового типу, інтегрованої у світову господарську систему, що дає змогу наблизити сільськогосподарське виробництво до рівня економічно розвинутих країн" і в кінцевому підсумку - створення конкурентоспроможного, ефективного та екологічно нешкідливого сільського господарства.

Проте всі наведені цілі зосереджувались на стимулюванні виробництва сільськогосподарської продукції у короткостроковій перспективі, а стратегічні напрями, які визначали б розвиток аграрної політики у середньостроковій і довгостроковій перспективі, не були визначені. Це стосується, насамперед, забезпечення продовольчої безпеки країни і розвитку сільської місцевості.

Структурна реформа аграрного сектора вплинула на створення в Україні бімодельної структури сільського господарства - велике товарне виробництво на базі реорганізованих КСП - новоутворених підприємств різних організаційно-правових форм - та дрібнотоварне виробництво в особистих селянських господарствах і невеликих фермерських господарствах. Першу модель умовно можна вважати індустріальною, а другу - еволюційною. Перша модель підтримується державою, друга розвивається переважно за рахунок ініціативи знизу.

Ефективність виробництва великих агрофірм зумовлена не тільки перевагами велико-товарного виробництва з повним циклом виробництва, переробки і маркетингу, але й не в останню чергу - особливостями чинного законодавства, що дає змогу сплачувати фіксований сільгоспподаток підприємствам, які виробляють власними силами понад 75% (а до 2004 р. - понад 50%) реалізованої сільськогосподарської продукції, а експортерам - повертати ПДВ.

Надмірна концентрація соціального життя села навколо сільськогосподарського підприємства призвела до занепаду соціальної сфери внаслідок економічної кризи і подальшої невизначеності її долі в результаті передачі об'єктів соціальної сфери на баланс сільських рад після реорганізації КСП, хоча у багатьох селах об'єкти соціальної сфери обслуговуються підприємствами, створеними на базі сільгосппідприємств, за домовленістю з ними і з використанням механізму взаємозаліку із земельного податку, а деякі об'єкти соціальної сфери перепрофілюються, передаються в оренду. Становлення нового соціально-економічного укладу у сільській місцевості тісно пов'язане із земельними відносинами, а формування середнього класу залежить від доходів, отримуваних від використання землі. Законодавче запровадження приватної власності на землю, передача у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерських, особистих підсобних господарств, передача у приватну власність земель колишніх КСП, надання можливості виділення земельних часток колишніх КСП в натурі (на місцевості) і приєднання їх до особистих селянських господарств позитивно впливали на вкорінення ідеї середнього класу в сільському соціумі і сприятимуть формуванню реального середнього класу в Україні.

Виходячи із закономірностей трансформаційних процесів, протягом наступних років основні зусилля необхідно буде зосередити на формуванні земельного ринку, ефективної системи кредитування сільського господарства і вдосконаленні агропродовольчих ринків, а надалі фокус аграрної політики переміститься у сферу поглиблення реструктуризації сектора, зростання продуктивності агропродовольчої системи.

Проведене дослідження відображає функціональну сутність соціально-економічної інфраструктури, а також визначає її роль в економіці в цілому та економічному зростанні зокрема.

Доцільно зробити висновок, що соціально-економічна інфраструктура являє собою окрему підсистему господарського комплексу, що забезпечує ефективність виробництва, розподілу, обміну та споживання за рахунок зниження трансакційних витрат та регулює відносини між суб'єктами господарювання.

Подане визначення характеризує предмет дослідження як окрему підсистему, що діє як на формування людського капіталу, так і на господарський комплекс через виробничі процеси, технології тощо.

Звідси передавальний механізм впливу фінансування інфраструктури на економічне зростання може бути поданий як сукупність каналів впливу одних явищ на інші, що зумовлюють їх послідовний взаємозв'язок і ведуть до єдиного результату. Схема передавального механізму зображена на рис.

Рис. - Передавальний механізм фінансування соціально-економічної інфраструктури:

На рис. у взаємозв'язку фінансування - інфраструктура зображено два канали впливу - державні видатки та приватні інвестиції.

На наш погляд, поняття "соціально-економічна інфраструктура" має відображати не лише дію її елементів на відтворювальні процеси через робітника, а також дію через виробничі процеси, технології, логістику тощо. Тому другий підхід вважається більш правомірним, оскільки він розширює поняття соціально-економічної інфраструктури, включаючи до нього не лише окремі елементи соціальної інфраструктури, а розуміючи інфраструктуру в повному соціально-економічному контексті, тобто з позицій як соціальної, так і виробничої (економічної) інфраструктури.

У другому розділі "Формування системи соціально-економічного розвитку сільського господарства" проаналізовано сучасний стан трудових ресурсів села, зайнятості населення та ринку праці, досліджено становлення соціальної інфраструктури села в Україні та формування матеріального добробуту сільських жителів і проведено оцінювання механізму регулювання соціально-економічного розвитку села. Сучасні проблеми сільського розміщення залежать від багатьох позицій держави щодо вирішення селянського і земельного питань. Значна частина з них виникла ще в 20-х рр. ХХ ст. з проведенням колективізації сільського господарства, подальшими змінами в розвитку продуктивних сил села, формах власності та територіальної організації виробництва, принципах і методах регулювання процесу розміщення населення.

Крім того, концентрація аграрного виробництва ще в 1960-х роках та його індустріалізація призвели до втрати невеликими поселеннями багатьох виробничих функцій, звуження виробничої сфери, зменшення потреби у трудових ресурсах. За таких умов значна частина малих сіл опинялась поза виробничим процесом і була приречена на поступове вимирання.

Із соціального погляду сільські населені пункти є середовищем відтворення населення, трудового потенціалу.

Тому процес сільського розселення, на нашу думку, необхідно аналізувати комплексно, враховуючи соціальні, географічні, етнографічні та інші чинники, які мають регіональні особливості. Характерна риса сільських поселень - нерівномірне розміщення по території України. Різні області характеризуються досить істотною відмінністю такого показника, як густота сіл, що дає уявлення про міру насиченості території поселеннями та рівень її заселення. З поглибленням економічних негараздів на селі триває зростання темпів занепаду соціальної інфраструктури. На 1 січня 2004 р. лише на території 1,1 тис. сільських населених пунктів були розташовані лікарні, 15,8 тис. - фельдшерсько-акушерські пункти, кількість діючих дитячих дошкільних закладів зменшилась порівняно з 1995 р. у 1,6 рази, клубів, будинків культури - на 15%, бібліотек - у 1,6 рази, кіноустановок та спортивних споруд на 10,7%, підприємств служби побуту - у 3,6 рази, їдалень, кафе - на 13,9%, значна кількість діючих об'єктів соціальної інфраструктури потребує капітального ремонту. Водночас збільшилась кількість культових споруд: від 8,8 тис. у 1995 р. до 11,3 тис. у 2004 р.

Запобігання подальшому поглибленню руйнівних соціальних процесів на селі передбачає активізацію опрацювання і поступового втілення в життя комплексу нормативно-правових та організаційно-економічних заходів, які ґрунтуватимуться насамперед на реальному попиті та пропозиції соціальних послуг на мікрорівні, тобто посиленні регулюючого впливу органів місцевого самоврядування на засадах органічного поєднання функцій місцевих владних структур та регіональних і загальнодержавних органів влади у вирішенні завдань соціального розвитку сільських територій.

Ці проблеми необхідно вирішувати поетапно.

Завданнями першого етапу передбачається припинення руйнівних соціальних процесів, створення реального самоврядно-територіального власника соціального довкілля на селі з ринковою орієнтацією, завданнями другого - подолання диспропорції у рівнях споживання сільським населенням соціальних послуг, стабілізація та поступове нарощування темпів соціальної розбудови, завданнями третього етапу - максимальне збалансування територіальної пропорції з реальним попитом у соціальному обслуговуванні, забезпечення оптимальних пропорцій цілісного соціального середовища відповідно до вимог ринку, наближення його кількісних та якісних параметрів до стандартів розвинутих країн світу.

Участь населення у забезпеченні функціонування та розвитку соціальної інфраструктури села реалізовується переважно у двох формах. Перша - через споживання платних послуг: купуючи товари і сплачуючи проїзд громадським транспортом, комунальні послуги тощо, населення дає змогу функціонувати і розвиватись відповідним підприємствам. Друга - індивідуальне житлове будівництво, інженерне облаштування житла, садиб, благоустрій вулиць і сіл. Найважливіша передумова активізації населення у відродженні сільської соціальної інфраструктури - зростання його добробуту, збільшення доходів, які можна було б спрямувати на споживання платних послуг, будівництво та інженерне облаштування житла.

Табл. - Адміністративно-територіальний розподіл поселень України:

Для поліпшення управління соціальним розвитком населених пунктів у місцевих органах самоврядування доцільно створювати комісію, яку очолював би голова сільської (селищної) ради.

В комісії необхідно формувати робочі групи виходячи з певних розділів документа, який розробляється. До складу робочих груп слід залучати представників органів місцевих рад, закладів торгівлі, охорони здоров'я, освіти, сільськогосподарських підприємств тощо.

З поширенням на селі багатоукладності форм господарювання, збільшенням кількості суб'єктів господарювання значення місцевих органів державної влади і самоврядування у забезпеченні стабільного розвитку поселень зростає. Чинне законодавство надає органам місцевого самоврядування вагомі права і повноваження для забезпечення життєдіяльності сільського населення, проголошує державні гарантії соціально-культурного обслуговування громадян. Тому подальше зміцнення місцевих фінансів, завершення процесу формування власності територіальних громад, затвердження єдиних мінімальних соціальних стандартів та їх гарантованого забезпечення сприятиме подоланню економічної кризи. Участь населення у суспільному виробництві та особистому підсобному господарстві останніми роками супроводжується низьким рівнем продуктивності праці.

У третьому розділі "Удосконалення соціально-економічного розвитку сільського господарства" запропоновано розвиток системи зайнятості в сільському господарстві і впровадження нових організаційних форм оздоровлення соціальної сфери села та розроблено концепцію соціально-економічного розвитку сільського господарства.

Сучасний рівень безробіття в Україні є низьким, а безробітні становлять половину від усіх незайнятих трудовою діяльністю, проте питома вага безробітних зростає. Щоб досягти ефективної зайнятості усіх верств населення, створення робочих місць у період виходу економіки із кризи повинно регулюватись державою за рахунок розвитку всіх форм власності як в державному, так і в приватному секторі економіки.

Для конкурентоспроможних категорій населення необхідно передбачити розвиток приватного сектора економіки на селі, тобто кооперативів, товариств, фермерських господарств, малих підприємств.

При вирішенні проблеми зайнятості населення демографічна політика повинна бути спрямована на зростання населення при визначенні чітких регіональних пріоритетів оптимальності. Має бути реформований механізм регулювання зайнятості населення на базі забезпечення соціально-демографічної політики, передбачивши в цьому перенесення центру ваги з центральних на місцеві джерела фінансування.

У регіонах з тенденцією до природного спаду населення, доцільно активізувати регіональні економічні заходи допомоги з підтримання бажаної народжуваності, особливо для сільських малодітних регіонів.

Перспектива розвитку аграрного сектора полягає у розбудові системи конкуруючих, взаємовигідних і взаємодоповнюючих великих, середніх і дрібних господарств. Розмаїття розмірів господарств має поєднуватися в різні форми господарювання. Кожна форма господарювання займе своє місце. Нові форми власності і господарювання повинні розвиватися не на основі руйнування підприємств, а шляхом їх реформування, підвищення ролі трудових колективів в організації виробництва. Такий зміст обраного курсу повинен полягати в корінній зміні внутрішньогосподарських відносин, що сприяють зміцненню почуття господаря на землі, зацікавленості в збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції.

В нових умовах господарювання необхідно зберегти концентрацію і спеціалізацію. Необґрунтованим є протиставлення різних форм власності і господарювання, перебільшення ролі фермерських господарств у вирішенні продовольчої проблеми, прагнення негайно зруйнувати велико-товарне виробництво. Нові умови господарювання визначили необхідність розробки відповідної перехідним умовам концепції економічної політики, що є, власне кажучи, відповіддю на безпосередні запити практики. Технологія розробки "концепції" соціально-економічного розвитку сільського господарства може бути представлена послідовністю виконання визначених видів робіт: у цільовому блоці, досліджується "стартовий" рівень соціально економічного розвитку сільського господарства, виявляються тенденції й основні проблеми, на основі якого формуються основні положення "концепції", у прогнозно-аналітичному блоці узагальнюються результати попередньо розроблених прогнозів розвитку сільського господарства, що дає можливість звести до мінімуму необхідність багаторазових коректувань у конкретних прогнозах, у наступному блоці приділяється увага врахуванню зовнішніх факторів, що в порівнянні з попереднім аналізом більш деталізується та виконується остаточне узгодження цілей і ресурсів, у концептуальному блоці, який формується на основі системи попередніх прогнозів з корективами, що випливають з обліку зовнішніх факторів відповідно до системи цілей, концепція регіонального розвитку здобуває, з одного боку, високо агрегованний, а з іншого - цільовий характер.

Проте недоліки даної технології пов'язані з розмитістю оцінки вихідної соціально-економічної ситуації і визначенні пріоритетів розвитку без економічних розрахунків та конкретних цільових орієнтирів можуть компенсуватись запропонованою послідовністю розробки, структурою й інструментами формування "концепції".

У розробленій "концепції" зосереджено увагу на трьох різнорівневих, але в той же час взаємопов'язаних аспектах: макроструктурному, міжгалузевому і територіальному. Макроструктурний аспект "концепції" спрямований на розробку принципових підходів до даних проблем, як припинення депресії, стабілізація і підйом економіки сільського господарства, відповідність динаміки соціальних структур соціальним цілям розвитку сільського господарства, підтримка підприємництва тощо. Міжгалузевий аспект одержує відображення лише на рівні агрегованих галузей. Це виявляється в процесі виявлення проблемних ситуацій, альтернативних шляхів їхнього дозволу.

Територіальний аспект "концепції" приділяється формуванню переліку об'єктів, по яких доцільна розробка цільових комплексних програм, обґрунтуванню розміщення об'єктів нового будівництва, взаємозв'язку об'єктів інфраструктури, організації системи розселення. Тут же розглядаються шляхи становлення і розвитку, удосконалення адміністративно-територіального устрою.

До цього ж аспекту відносяться питання, пов'язані з охороною навколишнього середовища, регулюванням демографічного стану і міграційних процесів, вирівнюванням рівня життя.

При формуванні стратегічних цілей аграрних трансформацій і аграрної політики необхідно виходити з факту, що сільське господарство, крім виробничої, виконує ще декілька важливих функцій: соціально-демографічну, культурну, природоохоронну, рекреаційну, просторово-комунікаційну. З врахуванням необхідності підтримки і розвитку цих важливих суспільних функцій сільського господарства визначимо такі рівно-пріоритетні стратегічні цілі аграрних трансформацій в Україні: забезпечення продовольчої безпеки країни, формування сталого, ефективного, експортне орієнтованого сільського господарства, розвиток сільської місцевості, формування середнього класу в сільській місцевості.

ВИСНОВКИ

1. Агропромисловий комплекс є складною динамічною системою, в якій всі елементи є функціонально взаємозалежними і мають організаційно взаємодіяти в напрямі досягнення єдиної кінцевої мети - задоволення потреб населення в сільськогосподарській продукції і продуктами її переробки. Сучасний стан АПК України, так само як і економіки, є не тільки наслідком розвитку країни в минулі десятиліття, а й результатом допущених помилок у реформуванні аграрної сфери, результатом чого стало різке зниження економічного потенціалу держави і життєвого рівня населення. Незадовільний стан став логічним завершенням розвитку економіки в екстремальних ситуаціях, результатом впливу всіх негативних факторів, до яких варто зарахувати недоліки існуючої системи управління, недосконалість фінансової, кредитної і податкової політики держави, дефіцит бюджету і ресурсів; економічний інфраструктура ринковий

2. У сучасній економічній теорії категорія "соціально-економічна інфраструктура" піддається трансформації разом із розвитком науки. Вона являє собою одну з підсистем економічної системи, що забезпечує ефективність виробництва, розподілу, обміну та споживання за рахунок зниження трансакційних витрат та регулює відносини між суб'єктами господарювання. За цим визначенням до соціально-економічної інфраструктури зараховано переважно такі галузі, що становлять предмет дослідження, як: транспорт, зв'язок, житлово-комунальні послуги (водо-, газо-, енергопостачання, збір та вивезення сміття), охорона здоров'я, освіта та наука тощо. Всі елементи інфраструктури мають спільні властивості та виконують однакові функції. Вплив соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання розкривається у передавальному механізмі, який діє у двох напрямах і є замкнутим: фінансування соціально-економічної інфраструктури забезпечує економічне зростання, а останнє зумовлює зростання інвестиційних видатків на її розвиток. Фінансування інфраструктури здійснюється з двох джерел: державні витрати, які в загальній тенденції можуть бути охарактеризовані як переважно неефективні в нагромадженні інфраструктурного потенціалу, та приватні інвестиції. Соціально-економічна інфраструктура являє собою окрему підсистему господарського комплексу, що забезпечує ефективність виробництва, розподілу, обміну та споживання за рахунок зниження трансакційних витрат та регулює відносини між суб'єктами господарювання;

3. Сучасні проблеми аграрного сектору в значній мірі пов'язані з історичними процесами розміщення сільського населення. Проведення колективізації сільського господарства, подальші зміни в розвитку продуктивних сил села, формах власності та територіальній організації виробництва, принципах і методах регулювання міграції у сільській місцевості, а також подальша концентрація аграрного виробництва та його індустріалізація призвели до втрати невеликими поселеннями багатьох виробничих функцій, звуження виробничої сфери, зменшення потреби у трудових ресурсах. За таких умов значна частина малих сіл опинялась поза виробничим процесом і була приречена на поступове вимирання. Внаслідок цього, характерними рисами сучасних сільських поселень є нерівномірне розміщення по території України. Різні області характеризуються досить істотною відмінністю такого показника, як густота сіл, що дає уявлення про міру насиченості території поселеннями та рівень її заселення. Так, якщо у Львівській області кількість сіл з розрахунку на 1 тис. кв. км становила по 85 од., Тернопільській і Хмельницькій, відповідно, 74 та 69 од., то у Луганській, Запорізькій та Одеській, відповідно, 30, 34 і 33 села. Важливим показником, який характеризує поселенський потенціал, а також соціальні функції поселень, є співвідношення між сільськими та міськими населеними пунктами. По регіонах найбільше навантаження сільських населених пунктів на одне міське поселення спостерігалося у Полтавській, Сумській і Хмельницькій областях, відповідно, а найменше - у Луганській, Донецькій та Автономній Республіці Крим, де переважають селища міського типу;

4. З поглибленням економічних негараздів на селі триває зростання темпів занепаду об'єктів соціальної інфраструктури. За статистичними даними, станом на 1 січня 2004 р. лише на території 1,1 тис. сільських населених пунктів були розташовані лікарні, 15,8 тис. - фельдшерсько-акушерські пункти, кількість діючих дитячих дошкільних закладів зменшилась у 1,6 рази, клубів, будинків культури - на 15%, бібліотек - у 1,6 рази, кіноустановок та спортивних споруд - на 10,7%, підприємств служби побуту - у 3,6 рази, їдалень, кафе - на 13,9%. Серед наявних установ не всі діють за призначенням, значна їх кількість потребують капітального ремонту або перебувають в аварійному стані;

5. Для вирішення соціальних проблем на селі необхідно поетапно втілювати в життя комплекс нормативно-правових та організаційно-економічних заходів, направлених на посилення регулюючого впливу органів місцевого самоврядування. Завданнями першого етапу передбачається припинення руйнівних соціальних процесів, створення реального самоврядно-територіального власника соціального довкілля на селі з ринковою орієнтацією, завданнями другого - подолання диспропорції у рівнях споживання сільським населенням гарантованих Конституцією України соціальних послуг, стабілізація та поступове нарощування темпів соціальної розбудови, завданнями третього етапу - максимальне збалансування територіальної пропорції з реальним попитом у соціальному обслуговуванні, забезпечення оптимальних пропорцій цілісного соціального середовища відповідно до вимог ринку, наближення його кількісних та якісних параметрів до стандартів розвинутих країн світу. У місцевих органах самоврядування доцільно створювати комісії, формувати робочі групи з представників органів місцевих рад, закладів торгівлі, охорони здоров'я, освіти, сільськогосподарських підприємств тощо, що сприятиме послідовному і швидкому вирішенню актуальних проблем;

6. Останніми роками на селі спостерігаються негативні тенденції у використанні трудового потенціалу. Участь населення у суспільному виробництві та особистому підсобному господарстві супроводжується низьким рівнем продуктивності праці. У сільськогосподарському виробництві України зайнято 4,9 млн. чол. або 24,4% від загальної кількості, що значно більше, ніж у розвинутих країнах світу, а продуктивність праці у 5-7 разів нижча. У галузях сільської соціальної інфраструктури працює 840 тис. чол. Масовим явищем в Україні стала праця на присадибних та садово-городніх ділянках, у якій беруть участь понад 80% міських і сільських сімей;

7. Зростаючий рівень безробіття в Україні вимагає підвищеної уваги до ефективної зайнятості усіх верств населення. Держава повинна сприяти створенню робочих місць у державному і приватному секторах економіки, реформувати механізм регулювання зайнятості населення на базі забезпечення виваженої соціально-демографічної політики, спрямованої на зростання населення при визначенні чітких регіональних пріоритетів оптимальності. У регіонах з тенденцією до природного спаду населення доцільно активізувати регіональні економічні заходи допомоги щодо підтриманню бажаної народжуваності, особливо для сільських малодітних регіонів;

8. Протиставлення різних форм власності і господарювання, перебільшення ролі фермерських господарств у вирішенні продовольчої проблеми і прагнення негайно зруйнувати велико-товарне виробництво стали основними причинами помилкових напрямів регулювання відносин в сільському господарстві. Сприяння розбудові системи конкуруючих, взаємовигідних і взаємодоповнюючих великих, середніх і дрібних господарств здатне поліпшити соціальний клімат на селі і забезпечити розвиток аграрного сектора. Розмаїття розмірів господарств має поєднуватися в різні форми господарювання. Нові форми власності і господарювання мають розвиватися не на основі руйнування підприємств, а шляхом їх реформування, підвищення ролі трудових колективів в організації;

9. Концепція соціально-економічного розвитку сільського господарства має формуватись у трьох різнорівневих взаємопов'язаних аспектах: макроструктурному, міжгалузевому і територіальному, що сприятиме розробці принципових підходів до вирішення проблем депресії, стабілізації і піднесення економіки сільського господарства, відповідності динаміки соціальних структур соціальним цілям розвитку сільського господарства, а також підтримці підприємництва, виявленню проблемних ситуацій, альтернативних шляхів їх вирішення на рівні агрегованих галузей, доцільності розробки цільових комплексних програм, обґрунтуванню розміщення об'єктів нового будівництва, взаємозв'язку об'єктів інфраструктури, організації системи розселення, а також удосконаленню адміністративно-територіального устрою і вирівнюванню рівня життя;

10. Ефективна реалізація комплексної політики сільського розвитку неможлива лише в рамках державної аграрної політики. Ця сфера потребує тісного партнерства і скоординованих зусиль урядових структур, органів місцевого самоврядування, сільських громад, громадських організацій і приватного сектора. З урахуванням необхідності підтримки та розвитку важливих суспільних функцій сільського господарства необхідно визначити рівнопріоритетні стратегічні цілі аграрних трансформацій в Україні: забезпечення продовольчої безпеки країни, формування сталого, ефективного, експортоорієнтованого сільського господарства, що базуватиметься на конкурентних перевагах, розвиток сільської місцевості та формування середнього класу в сільській місцевості. Стратегія досягнення соціально-економічних цілей аграрних трансформацій має спиратися на: стан і потенціал сільського господарства України, стан суспільства і його здатність сприймати реформи, загальні закономірності трансформацій в аграрному секторі країн з перехідною економікою, геополітичне положення країни та його зміни в майбутньому.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Чорна І.О. Трансформація соціально-економічних відносин в аграрній сфері // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - №4. - С. 249-252.

2. Чорна І.О. Напрями державної політики в соціальній сфері // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - №5. - С. 262-266.

3. Чорна І.О. Напрями соціального захисту активного населення // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - №6. - С. 323-327.

4. Чорна І.О. Проблеми соціально-економічних перетворень в Україні // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2005. - №1. - С. 320-324.

5. Чорна І.О. Концепція управління соціальними ризиками // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2005. - №4. - С. 283-288.

6. Чорна І.О. Напрями поліпшення економічних і соціальних умов у сільській місцевості // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2005. - №6. - С. 338-342.

7. Чорна І.О. Планування зайнятості в аграрній сфері // Економіка та держава. - 2005. - №11. - С. 62-65.

8. Чорна І.О. Вплив соціально-економічної інфраструктури на економічний розвиток сільського господарства // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених "Економіка підприємства: проблеми теорії та практики". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 89-90.

9. Чорна І.О. Розвиток економічної активності населення // Дні науки: Зб. тез доп.: В 3 т. / Гуманітарний університет "ЗІДМУ", 27-28 жовтня 2005, Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. - Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2005. - Т. 1. - С. 84-85.

10. Чорна І.О. До визначення сутності поняття "ринок праці" // "Наука та інновації - 2005". - Т. 12. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 50.

11. Чорна І.О.Малі підприємства як одна з форм розвитку економічної активності населення // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні". - Т. 6. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 47.

Размещено на Allbest.ru