Економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут економіки та прогнозування

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ В АГРАРНІЙ СФЕРІ

Спеціальність: Економіка сільського господарства і АПК

Дідковська Людмила Іванівна

Київ, 2006 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. У зв'язку з посиленням кризових еколого-економічних явищ у сільському господарстві сформувалась стабільна тенденція погіршення якісних характеристик і падіння родючості ґрунтів: підвищується кислотність і засоленість, поширюється ерозія земель та їх деградація, а також зменшується вміст гумусу. Низька продуктивність земель сільськогосподарського призначення зумовлена такими основними причинами: тривала відсутність реального власника, помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільсько-господарської продукції, невиважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, недотримання сівозмін, порушення агротехнічних вимог, зношеність матеріально-технічної бази та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних і інших заходів. За подібних умов об'єктивно виникає необхідність розроблення і застосування дійових важелів забезпечення ефективного та екологобезпечного землекористування в аграрній сфері. Тобто зрештою йдеться про те, щоб запровадити такий економічний механізм, який стимулював би раціональне використання та охорону земельних ресурсів при веденні сільськогосподарської діяльності. При цьому надто важливо, щоб зазначений механізм ураховував екологічні чинники, вимоги, критерії та обмеження. На жаль, такий механізм відсутній, що й свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В роботі подано результати досліджень, виконаних автором, що відповідають тематиці науково-дослідних робіт відділу ресурсного потенціалу АПК Інституту економіки НАН України “Ресурсне забезпечення сталого розвитку АПК” (номер держреєстрації 0103U000088), відділу соціально-економічних аспектів розвитку АПК Об'єднаного інституту економіки НАН України “Формування економічного і соціального середовища ефективного розвитку АПК” (номер держреєстрації 0104U000485).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування та розроблення теоретичних і практичних засад і рекомендацій щодо формування ефективного економічного механізму раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення в ринкових умовах.

Для досягнення поставленої мети ставилися та вирішувалися такі завдання:

- проаналізувати вплив соціально-історичних і природно-економічних чинників на екологічний стан земельних ресурсів;

- поглибити теоретичні засади та уточнити сутність понять раціональне використання й економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері;

- обґрунтувати систему економічних важелів раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення;

- дати оцінку сучасного стану та ефективності сільськогосподарського землекористування;

- розробити пропозиції щодо удосконалення економічного механізму регулювання і стимулювання раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є процеси та явища, пов'язані з використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення України, а предметом - сукупність теоретичних, методологічних і методичних основ формування ефективного економічного механізму раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення проблеми, вирішення якої передбачає визначення екологічних, економічних і соціальних аспектів раціоналізації землекористування. Аналіз сучасного стану, закономірностей та інструментів раціонального використання земель проводився за допомогою монографічного методу, а також методів статистичного узагальнення, порівняння, аналізу і синтезу.

Монографічний метод дав можливість визначити досвід і принципи раціоналізації й оптимізації землекористування.

За допомогою абстрактно-логічного методу дослідження проводилася розробка наукових основ охорони земель та екологобезпечної організації аграрного землекористування, а також розробка економічного механізму екологізації використання земель сільськогосподарського призначення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні теоретичних і практичних засад удосконалення аграрного землекористування та посилення охорони земель сільськогосподарського призначення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації поглиблено дослідження еколого-економічних аспектів раціонального використання та охорони земельних ресурсів, обґрунтовано необхідність екологізації землекористування як основного методу забезпечення екологічної, економічної і продовольчої безпеки в Україні.

Результати дослідження, сформульовані в роботі, використані Об'єднаним інститутом економіки при підготовці наукової доповіді “Удосконалення земельних відносин в аграрній сфері”, яка була представлена Мінагрополітики України та Державному комітету України по земельних ресурсах (довідка від 30.09.2005 р., №122-15/488). Науково-практичні рекомендації використані також корпорацією інтегрованих агропромислових підприємств України (ТОВ УкрРіпак) при розробленні і впровадженні економіко-інноваційних технологій вирощування, збирання та зберігання ріпаку для виробництва біодизеля, і при підготовці проекту створення зони концентрованого вирощування сільськогосподарських культур у типовому районі Полісся в рамках програми “Біодизель” (довідка від 20.10.2005 р., №115-05).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, де викладено авторський підхід до вирішення проблеми економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення.

Наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані здобувачем особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Проблеми та шляхи оптимізації економічних та екологічних взаємовідносин у сталому розвитку Причорноморського регіону” (м. Миколаїв, 2003 р.), “Ефективне використання природно-ресурсного потенціалу як чинник оптимізації просторового розвитку регіонів” (м. Луцьк, 2004 р.), “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції” (м. Суми, 2005 р.) та на Міжнародному Форумі молодих вчених “Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн” (м. Харків, 2005 р.).

Публікації результатів дослідження. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 2,5 д. а., з них 4 - у наукових фахових виданнях обсягом 1,8 д. а.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел з 171 найменування на 18 сторінках, 5 додатків на 5 сторінках, містить 38 таблиць (з них 9 таблиць займають 8 окремих сторінок) та 5 рисунків. Робота викладена на 208 сторінках, у т. ч., основна частина займає 177 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі дисертації - “Теоретичні основи формування економічного механізму раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення в умовах ринкових відносин” - обґрунтовані концептуальні засади організації і стимулювання раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері, визначено економічний механізм як інструмент забезпечення раціонального використання та охорони земель і особливості його функціонування у нових умовах господарювання на селі.

На основі аналізу літератури в теоретичному ракурсі висвітлено наукові погляди на поняття “раціональне використання”, “охорона земельних ресурсів” та “економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів”. Виявлено головні деструктивні фактори, що призводять до деградації і погіршення якісного стану сільськогосподарських угідь. Розкрито зміст і характер взаємодії екологічних, економічних і соціальних чинників стосовно формування дійового економічного механізму раціонального використання та охорони земель в аграрній сфері.

Вивчення літературних джерел показує, що раціональне використання та охорона земельних ресурсів - це багатоаспектні поняття. Вони уособлюють у собі складну систему екологічних, економічних і соціальних заходів з оптимізації організації використання земельних ресурсів, які спрямовані на підвищення економічної ефективності та екологобезпечності землекористування за рахунок вирішення питань природоохоронного, ресурсозберігаючого, відтворювального характеру, тобто всебічної охорони ґрунтів і відтворення їх родючості. Між раціональним використанням та охороною земель існує органічний взаємозв'язок і взаємозалежність.

У роботі розглядаються основні засади і принципи створення та стимулювання раціонального використання і охорони земельних ресурсів в аграрній сфері, за допомогою яких можна було б досягти економічно доцільного і екологічно безпечного рівня сільськогосподарського виробництва. Іншими словами, раціоналізація землекористування повинна базуватися на соціально-економічному зростанні, що забезпечило б збереження та примноження земельних ресурсів. Обов'язковою умовою дійового функціонування механізму раціонального використання й охорони земельних ресурсів є органічне поєднання усіх його принципів. Воднораз посилення вимог з боку держави до землевласників і землекористувачів і забезпечення належного контролю за дотриманням земельного законодавства, безперечно, сприятиме підвищенню ефективності дії цього механізму. Економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів - це система цілеспрямованих заходів, що стимулює концентрацію земель у найкращих землевласників і створює сприятливі умови для відновлення якості та родючості ґрунтів, спонукає землевласників, які порушують або не дотримуються принципів раціонального землеробства, до застосування ґрунтозберігаючих й екологічно безпечних технологій, а в разі їх невикористання - до компенсації завданих еколого-економічних та соціальних збитків. Компенсаційні надходження, а також інші джерела фінансування землеохоронної діяльності повинні витрачатися за цільовим їх призначенням, а саме - на забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері.

У роботі запропоновані удосконалені стимулюючі та примусові важелі економічного механізму як інструменти забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів сільськогосподарського призначення. До стимулюючих важелів належать: пільгове кредитування та оподаткування, звільнення від сплати за земельні ділянки, які перебувають у стані сільськогосподарського освоєння і під час поліпшення їх стану, компенсація витрат і втрати доходів через консервацію земель, надання державою субсидій і дотацій господарствам, які проводять землеохоронні заходи, вдосконалення цінової політики щодо продажу екологічно чистої продукції. У Примусові важелі включають: платність землекористування, додаткове оподаткування використання екологонебезпечних засобів і заходів, збори за забруднення навколишнього середовища, в т. ч., погіршення якості ґрунтів, штрафні санкції за порушення принципів екологозрівноваженого землекористування, викуп права на забруднення (екологічна ліцензія) та екологічне страхування. До джерел фінансування раціонального землекористування, крім доходів від примусових заходів, належать: надходження з державного і місцевих бюджетів, власні кошти сільськогосподарських підприємств, кошти екологічних фондів та кредитні ресурси, зокрема кошти від іпотечного кредитування.

Рис. - Основні засади організації і стимулювання механізму раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення:

Отже, розроблення і впровадження дійового економічного механізму в практику аграрного землекористування дасть можливість забезпечити умови для отримання прибутку сільськогосподарськими виробниками від раціонального використання земельних ресурсів і покращання їх відтворювальних функцій.

Другий розділ - “Оцінка стану та ефективності використання земель сільськогосподарського призначення в Україні” - присвячено аналізу нинішнього стану аграрного землекористування, оцінці соціально-економічної та екологічної ефективності використання земельних ресурсів у сільському господарстві, а також дієвості застосовуваних організаційно-економічних важелів охорони, удосконалення використання і підвищення родючості сільськогосподарських угідь.

Показано, що приблизно 46% земельно-ресурсного потенціалу України становлять чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти, які характеризуються відносно високим вмістом гумусу. Володіючи такими землями, Україна в роки загострення світової продовольчої кризи, що надалі посилюватиметься через зростання чисельності населення на планеті та обмеженість придатних для обробітку земель, може стати одним із провідних постачальників продовольства на світовий ринок, забезпечуючи додаткові доходи аграрним товаровиробникам і збільшення надходжень до держбюджету країни.

Минуле п'ятиріччя характеризувалося тенденцією до деякого зниження рівнів розораності та освоєння території України. Протягом 2001-2005 рр. площа земель сільськогосподарського призначення скоротилася на 72 тис. га і станом на 01.01.2005 р. становила 42985,8 тис. га, у тому числі сільськогосподарських угідь - на 63,2 тис. га, ріллі - на 81,4 тис. га, перелогів - на 11,9 тис. га, багаторічних насаджень - на 28,1 тис. га. Дещо збільшилася площа сіножатей (на 49,4 тис. га), пасовищ (на 8,8 тис. га), а також лісів та інших лісовкритих площ - на 62,3 тис. га. Такі трансформації носять позитивний характер, адже надто високі показники сільськогосподарської освоєності (71,2%), розораності території України (53,8%) та розораності сільськогосподарських угідь (77,8%) свідчать про нераціональне використання земельного фонду нашої країни. Науково обґрунтований підхід до розподілу земельної площі вимагає залучати третину земель (близько 20,1 млн. га) до сільськогосподарського обробітку, тобто екологічно оптимальна площа ріллі має становити 20-22 млн. га.

Роздержавлення земель зумовило наповнення економічним змістом категорію землі. Нині земля як товар може брати участь у таких операціях: купівля, продаж (окрім земель сільськогосподарського призначення), оренда, застава, міна, дарування, успадкування. Станом на 01.01.2005 р. у державній власності перебувало 29671,4 тис. га (що на 495,1 тис. га менше, ніж у 2001 р.), у приватній - 30542,8 тис. га (що на 1433,6 тис. га більше, ніж у 2001 р.). У тому ж році 11491,1 тис. га сільськогосподарських угідь і 6162,0 тис. га ріллі знаходилися у державному землеволодінні.

Площі земель, що перебували у приватній власності, становили відповідно 30217,9 тис. га і 26290,5 тис. га.

Станом на 01.01.2005 р. загальна кількість сільськогосподарських товаровиробників в Україні становила 1898420. Останнім належить 26358,5 тис. га земель, або 43,7% від загальної площі земель України. Найбільш землезабезпеченими товаровиробниками є сільськогосподарські товариства, у власності яких перебуває 11617,6 тис. га, або 19,3% земельного фонду країни. До того ж найбільша частка землі, що припадає на 1 товаровиробника, належить саме їм - 1283,4 га.

Найдрібнішими землевласниками і землекористувачами вважаються суб'єкти, яким відведено ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва (4,0 га на 1 товаровиробника), та селянські (фермерські) господарства (74,7 га на 1 товаровиробника).

На кінець 2003 р. нараховувалося 159878,9 га порушених і 50902,4 га відпрацьованих земель. У 2004 р. рекультивацію проведено на 1458,3 га (0,9% від площі порушених земель). Отже, значна площа земель залишається у незадовільному стані.

У розділі показано, що ефективність застосовуваних нині економічних важелів щодо стимулювання і регулювання раціонального використання та охорони земель досить низька. Лише у 2004 р. було виявлено 64869 порушень земельного законодавства, пов'язаних з недотриманням вимог раціонального використання й охорони земель.

Практично відсутня державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників щодо раціоналізації землекористування. Разом з тим, належне стимулювання консервації малопродуктивних земель і концентрації землеробської діяльності на родючих ґрунтах - це шлях до істотного зменшення непродуктивних витрат на обробіток деградованих земель. Раціональне й екологобезпечне використання родючих земель сприятиме підвищенню економічних показників землекористування на фоні суцільного екологічного оздоровлення земельного фонду держави.

У третьому розділі - “Основні напрями удосконалення економічного механізму управління аграрним землекористуванням” - обґрунтована необхідність посилення стимулюючих функцій економічного механізму раціоналізації землекористування, розкрито основні способи і методи економічного стимулювання землеохоронних заходів у сільському господарстві, висвітлено досвід розвинених країн щодо впровадження органічного землеробства, проаналізовано фінансово-економічні аспекти забезпечення раціоналізації та структурних зрушень у вітчизняному аграрному землекористуванні.

Ефективне використання, цілеспрямоване відтворення та усебічна охорона земельних ресурсів в аграрній сфері є надзвичайно актуальною як науковою, так і практичною проблемою. Ринкові трансформаційні процеси аграрної економіки внесли радикальні зміни в земельні відносини. Забезпечення дієвого регулювання їх ускладнюється затяжною економічною кризою, яка поєднується ще й з екологічною кризою в аграрному землекористуванні. Тому розроблення та впровадження ефективного економічного механізму раціонального використання і відтворення сільськогосподарських угідь є першочерговим завданням державних органів управління. Зважаючи на те, що більшість земель сільськогосподарського призначення - орендовані землі, економічний механізм стимулювання раціонального землекористування слід розробляти саме для таких земель. Необхідно запровадити екоплатежі, які сплачують орендарі за погіршення якісного та екологічного стану ґрунтів під час користування орендованими ділянками. Також доцільним було б введення заохочувальних економічних заходів для орендарів, які здійснюють заходи з поліпшення якісного стану земельних ділянок: субсидії, пільги, компенсації - за умови підвищення вмісту гумусу та родючості ґрунтів.

Оскільки більшість договорів оренди земельних ділянок укладаються строком на 1-5 років, це не спонукає землекористувачів належним чином піклуватися про якісний стан ґрунтів. Відтак доцільно законодавчо визначити мінімальний строк оренди земель, який забезпечував би раціональне використання та охорону сільськогосподарських угідь.

На нашу думку, цей строк має становити не менше 5-7 років. У зв'язку з незадовільним станом матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників (на 100 га ріллі нараховується трохи більше 1 трактора та 0,5 зернозбиральних комбайнів на 100 га зернових культур тощо) держава повинна бути заінтересована в тому, щоб забезпечити землекористувачів сучасними засобами виробництва та матеріалами промислового походження, які б відповідали вимогам ресурсоекологічної безпеки ведення аграрної діяльності і використання землі. Адже оптимальне технічне забезпечення товаровиробників сільськогосподарської продукції є основою для раціонального землекористування. Посилення дії примусових і стимулюючих важелів економічного механізму раціоналізації землекористування сприятиме нагромадженню коштів та покращанню фінансування землеохоронної діяльності. Починаючи з 70-х років минулого століття завдяки інвестуванню в хімізацію, меліорацію та механізацію аграрного виробництва було досягнуто підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь. Проте, нераціональне використання земель сільськогосподарського призначення призвело, зрештою, до загострення екологічних проблем, які вже давно вийшли за межі галузей АПК й охоплюють всю земельну територію країни. Раціоналізація використання та посилення охорони земельних ресурсів, безперечно, потребують значних фінансових ресурсів. Хоча чимало екологічно спрямованих заходів, не пов'язані зі значними додатковими витратами: оптимізація сівозмін, приорювання нетоварної частини урожаю та посів сидеральних культур, що сприяє збільшенню гумусу у ґрунті, боротьба з ерозією за допомогою застосування протиерозійних технологій, мінімізація фізичного та хімічного навантаження на ґрунти завдяки впровадженню екологобезпечного землеробства. В цьому зв'язку у розділі досліджено зарубіжний досвід раціоналізації землекористування, зокрема, щодо укрупнення земельних ділянок, екологізації землеробства та державного регулювання земельних відносин. У роботі доводиться доцільність впровадження ліцензування землекористування, як джерела нагромадження коштів та ефективного заходу екологобезпечного та ґрунтозберігаючого землеробства. Придбавши у органа ліцензування ліцензію, суб'єкт землекористування отримує право не лише на використання чітко визначених забруднюючих інгредієнтів, але й на подальший перепродаж отриманих ліцензій за прийнятною для себе ціною.

При перепродажі ліцензії слід скоротити забруднення та псування ґрунтів і створити певні умови для оптимізації землекористування.

Значне місце відведено дослідженню вирощування ріпаку, як одного з напрямів збереження родючості ґрунтів та покращання їх фізико-хімічних властивостей. Основні переваги вирощування ріпаку: 1 га ріпаку на полі поглинає близько 20 т. вуглекислого газу, при вирощуванні ріпаку з вузькими міжряддями (12,5 см.) у 4-8 разів сповільнюється вплив інтенсивності дощу, на 20-30% покращується водопроникність опадів у нижні шари ґрунту, що запобігає ерозії останнього, солома, яка залишається на полі після збирання врожаю, відіграє роль мульчі, що теж запобігає ерозійним процесам, ріпак очищує ґрунт від радіонуклідів, ріпак є цінним попередником для пшениці, врожайність якої підвищується на 20%, технічний гліцерин окремих сортів ріпаку є сировиною для виробництва фосфорних добрив. Поряд з цим, ріпак забезпечує високу рентабельність виробництва (98,5%), що вигідно відрізняє його від інших сільськогосподарських культур.

Нині в Україні близько 1,3% ріллі засівається озимим ріпаком. В перспективі є можливість збільшити площі під ріпаком до 10% ріллі (близько 3 млн. га), головним чином за рахунок скорочення посівних площ під соняшником, що позитивно вплине на якісні показники земель, на стан навколишнього середовища та сприятиме акумуляції коштів у товаровиробників сільськогосподарської продукції.

Враховуючи всі еколого-економічні переваги ріпаківництва в Україні, слід розробити відповідну нормативно-законодавчу базу з тим, щоб аграрні підприємства розширювали площі вирощування ріпаку до оптимальних, економічно та екологічно обґрунтованих розмірів. Це стане важливою передумовою забезпечення раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення.

Проведення землеохоронних заходів унеможливлюється відсутністю відповідного фінансування. Основним джерелом фінансування повинні бути кошти з державного бюджету. При підготовці щорічних проектів Закону України “Про Державний бюджет України” слід передбачати виділення достатніх коштів на фінансування заходів з раціоналізації землекористування та охорони сільськогосподарських угідь, а також визначати цільове використання коштів, що надходять від плати за землю.

У 2004 р. на природоохоронні заходи було спрямовано 4152,2 млн. грн., в т. ч., з державного бюджету було виділено 87,9 млн. грн., що становить 2,1% загальних витрат на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів України.

Найбільшу частку фінансування природоохоронних заходів становлять власні кошти підприємств, організацій, установ (97,2%), хоча вона щороку зменшується у загальній структурі витрат.

На основі самофінансування практично неможливо забезпечити виконання комплексу заходів з охорони та відтворення земель. До тог ж, при самофінансуванні ослаблюється державний контроль за ефективним використанням коштів на ці цілі.

Протягом 2000-2004 рр. обсяг інвестицій в основний капітал на раціоналізацію землекористування та охорону земельних ресурсів збільшився в 2,4 рази і в 2004 р. становив 136,5 млн. грн. Найбільше інвестицій було спрямовано на рекультивацію земель (30,3%), створення берегоукріплювальних споруд (20,4%) та інші витрати (19,3%).

Розвиток земельно-іпотечних відносин це перспективний шлях залучення в сільське господарство кредитних ресурсів, без яких аграрний розвиток та землеохоронна діяльність неможливі. Аграрна іпотека також сприяє концентрації сільськогосподарських угідь у ефективних землевласників та підвищенню рівня раціоналізації аграрного землекористування. Проте, через введення мораторію на продаж ділянок сільськогосподарського призначення, аграрна іпотека не може повноцінно функціонувати. Отже, нерозвиненість ринку земель сільськогосподарського призначення і недосконалість відповідної нормативно-законодавчої бази гальмують розвиток аграрної іпотеки. Для поліпшення фінансування і забезпечення охорони земельних ресурсів в аграрній сфері слід використовувати економічні важелі раціоналізації землекористування: дотації, субсидії, податкові та кредитні пільги, компенсацію втрати доходів через консервацію ґрунтів, застосування відповідної цінової політики щодо виробництва екологічно чистої продукції, платність землекористування, додаткове оподаткування, екологічні збори за погіршення якісних показників ґрунтів, штрафи за порушення принципів раціонального й екологобезпечного землекористування, екологічне ліцензування та страхування. Всі кошти, які надходитимуть від платежів за порушення землеохоронного законодавства, мають нагромаджуватися в Державному земельному банку і використовувати їх потрібно лише за цільовим призначенням. Водночас потребують удосконалення нормативно-законодавчі акти в сфері землекористування та охорони земельних ресурсів з тим, щоб істотно посилити роль і значення економічних важелів в управлінні аграрним землекористуванням.

ВИСНОВКИ

1. Традиційне ведення сільського господарства і, зокрема землеробства, не лише не узгоджувалося з еколого-економічними вимогами, а й повною мірою суперечило їм. Недостатня державна підтримка та обмежене фінансування землеохоронних заходів і заходів з раціоналізації аграрного землекористування за останні 15 років зумовили серйозні негативні наслідки: на великих площах сільськогосподарські угіддя втрачають свої якісні показники, посилюється ерозія ґрунтів, а різке зменшення внесення органічних добрив у ґрунт не забезпечує заміщення винесених з урожаєм поживних речовин і знижує родючість ґрунтів, посилює їх дегуміфікацію тощо. Нераціональне використання земель сільськогосподарського призначення призвело, зрештою, до загострення екологічних проблем, які вже давно вийшли за межі галузей АПК й охоплюють всю земельну територію країни. Отже, науково обґрунтовані принципи раціонального та екологобезпечного використання й охорони земельних ресурсів повинні широко застосовуватися землекористувачами і землевласниками в практиці ведення сільськогосподарської діяльності;

2. Реалізація раціоналізації землекористування неможлива без запровадження ефективних економічних важелів та інструментів, які в умовах ринкових відносин стимулюватимуть і спонукатимуть усіх аграрних землекористувачів і землевласників належним чином дбати про основний засіб виробництва в сільському господарстві. Той хто забруднює, виснажує або нераціонально використовує землі сільськогосподарського призначення має платити державі значні кошти, які повинні акумулюватися у Державному земельному банку. Саме за рахунок цих коштів буде можливість здійснювати землеохоронні і земле-меліоративні заходи. У зв'язку зі сказаним вище доведена додаткова аргументація щодо необхідності формування такого економічного механізму раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, який ґрунтується на економіко-екологічному підході. Лише розглядаючи земельні ресурси як важливу складову біосфери і регіональних еколого-економічних систем, можна забезпечити раціональну організацію сільськогосподарської діяльності, ефективне та екологобезпечне землекористування на основі взаємо-збалансованого вирішення питань природоохоронного, ресурсозберігаючого, відтворювального характеру з метою всебічної охорони ґрунтів і відтворення їх родючості. Саме застосування системи відповідних екологічних показників дасть можливість перейти до екологобезпечного землекористування та відновлення продуктивності сільськогосподарських угідь, а економічних важелів та інструментів сприятиме забезпеченню підвищення ефективності використання земельних ресурсів, зниженню землемісткості аграрної продукції та екологічного оздоровлення землеробських регіонів; ринковий економічний землекористування

3. Майже половину земель України займають родючі чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти - 27,6 млн. га. Однак, оцінка основних показників соціально-економічної та екологічної ефективності використання земельних ресурсів в аграрній сфері свідчить, що вони залишаються вкрай низькими. Сформувалась стабільна тенденція погіршення якісних характеристик ґрунтів, падіння їх родючості, посилення процесів дегуміфікації тощо. Останнє зумовлено різким зменшенням внесення органічних добрив, потреба в яких задовольняється лише на 5-11%, тобто вноситься 0,8 т/га посівної площі замість необхідних 7-15 т/га. До позитивних моментів можна віднести деяке збільшення площі природних кормових угідь і скорочення частки орних земель;

4. Обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення і доповнення системи важелів економічного механізму раціонального використання і охорони земель сільськогосподарського призначення, включають такі заходи: створення повноцінного і регульованого ринку землі, як важливої передумови концентрації земельних угідь у найбільш дбайливих та ефективних господарів, залучення кредитних коштів під заставу земельних ділянок, створення привабливого інвестиційного клімату для іноземних та вітчизняних інвесторів, запровадження екологічного страхування, створення Державного земельного банку, сприяння концентрації земельних ділянок у працездатних селян і недопущення подальшого їх подрібнення, встановлення відповідних цін на екологічно чисту продукцію, фінансове стимулювання консервації малопродуктивних земель і концентрації землеробської діяльності на родючих ґрунтах, введення плати за погіршення стану ґрунтів і заохочувальних економічних заходів, з метою стимулювання поліпшення якісного стану земельних ділянок (субсидії, пільги, компенсації) для орендарів, збільшення частки витрат з державного бюджету на фінансування землеохоронних і землемеліоративних заходів, розробка науково обґрунтованої нормативно-законодавчої бази щодо раціоналізації та оптимізації аграрного землекористування, обов'язковий аналіз економічної ефективності землекористування з урахуванням екологічних чинників і наслідків;

5. Найважливішим напрямом подолання еколого-економічної кризи у сільськогосподарському землекористуванні є всеохоплююча екологізація. Остання передбачає розробку і впровадження комплексу заходів, які забезпеч-чують переведення сільського господарства на принципи сталого еколого-зрівноваженого та ресурсозберігаючого розвитку та дають можливість зменшити негативні антропотехногенні навантаження на навколишнє природне середовище та удосконалити системи і методи господарювання в аграрній сфері АПК. Першочергового значення в зв'язку з цим набирає запровадження екологічно стійких природо-, ресурсо- та енергозберігаючих систем землеробства з науково обґрунтованими структурами сівозмін сільськогосподарських угідь;

6. З метою ефективного вирішення проблеми зберігання та утилізації агрохімікатів і мінеральних добрив автором доводиться необхідність надання субсидій на будівництво приміщень і встановлення обладнання для зберігання пестицидів і добрив, що сприятиме покращанню умов їхнього зберігання та усуненню причин забруднення земельних ресурсів і навколишнього природного середовища хімічними речовинами;

7. В аграрному землекористуванні слід застосовувати екологічне ліцензування, як перспективний економічний захід раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Суть зазначеного заходу полягає в тому, що майбутній землевласник, який прогнозує купівлю нової земельної ділянки, постає перед вибором: або запровадити на нових землях екологобезпечне та землевідтворювальне землеробство або викупити ліцензію на забруднення у попереднього власника даної площі. Останній з продажем ліцензії повинен скоротити забруднення ґрунтів і створити певні умови для оптимізації землекористування. Так, держава позбавляється надмірних турбот за процедурою екологічного контролю за ґрунтами та одержує щорічні додаткові кошти, які слід використовувати на покращання використання та охорону земельних ресурсів;

8. Одним із напрямів підвищення ефективності аграрного землекористування, який може сприяти також захисту і відтворенню продуктивної сили землі, збереженню екологічних функцій ґрунтового покриву, оздоровленню навколишнього природного середовища, загалом, є вирощування ріпаку. До основних переваг цієї культури належать: здатність очищення ґрунту від радіонуклідів, пригнічення ерозійних процесів, ощадливе винесення поживних елементів з ґрунту і, нарешті, висока рентабельність культури - майже до 100%. Отже, збільшення посівних площ під ріпаком - важлива передумова раціоналізації землекористування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Побережна Л.І. (Дідковська Л.І.) Екологобезпечне та ефективне використання сільськогосподарських земель // Соціально-економічні пріоритети сталого розвитку. - К.: ІЕ НАН України, 2003. - С. 195-202.

2. Побережна Л.І. (Дідковська Л.І.) Економічні аспекти раціонального та екологобезпечного використання земельних ресурсів // Економічні та соціальні аспекти розвитку АПК і сільських територій. - К.: ОІЕ НАН України, 2004. - С. 116-126.

3. Дідковська Л.І. Основні принципи організації і стимулювання раціонального використання і охорони земельних ресурсів в аграрній сфері // Економічні та соціальні аспекти розвитку АПК і сільських територій. - К.: ОІЕ НАН України, 2005. - С. 28-37.

4. Дідковська Л.І. Екологізація аграрного землекористування в контексті концепції сталого розвитку // Вісник СНАУ. Сер. Економіка та менеджмент. - 2005. - Вип. 3-4. - С. 282-286.

Размещено на Allbest.ru