Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

УДК 338.43.431.4

РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

08.07.02 - економіка сільського господарства і апк

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

СТАРИЦЬКА Ольга Петрівна

Київ - 2006

Науковий керівник: доктор економічних наук, член-кореспондент УААН Лобас микола григорович, Міжнародний аграрно-промисловий інвестиційний концерн “Агропромінвест-інтернешнл”, президент

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Садиков Мурат Абдикасович, Харківський державний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Россоха Володимир Васильович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”, заступник завідувача відділу організації управління

Провідна установа - Львівський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України

Захист відбудеться “26” квітня 2006 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680,м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3 поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки" УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, кім. 212.

Автореферат розісланий “24” березня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Пулім В.А.

ресурсозбереження сільськогосподарський виробництво продукція

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Рівень добробуту населення значною мірою визначається прогресивним розвитком сільського господарства. У свою чергу прогрес і ефективність сільськогосподарського виробництва залежать від забезпеченості ресурсами й ефективного їх використання. Надзвичайно важлива роль при цьому відводиться ресурсозбереженню.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи ресурсозбереження в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва” - розглянуто сутність ресурсозбереження як економічної категорії, досліджено фактори ресурсозбереження і місце цієї категорії в економічному механізмі господарювання, обґрунтовано основні важелі й методи забезпечення раціонального використання ресурсів сільськогосподарського виробництва.

На основі вивчення літературних джерел проаналізовано й узагальнено існуючі положення сутності ресурсозбереження. Дослідженнями поставленої проблеми встановлено, що ресурсозбереження слід розглядати з позицій розширеного відтворення, руху ресурсів у процесі виробництва, як процес, який постійно повторюється. По-перше, сутність ресурсозбереження полягає в економії суспільно необхідної праці і проявляється у зменшенні витрат виробництва, зростанні норми прибутку, покращанні навколишнього середовища та умов життя; по-друге, цей процес визначається конкретними формами прояву: матеріалозбереження, землезбереження, працезбереження, енергозбереження та ін.; по-третє, ресурсозбереження слід розглядати як процес, який постійно повторюється і досягається на основі впровадження інновацій поряд з ефективнішим використанням традиційних чинників виробництва. Його результатом є вивільненням й економія ресурсів, зменшення витрат виробництва, збільшення прибутку, досягнення позитивних економічних ефектів.

Ресурсозбереження є складовою підвищення ефективності виробництва, вирішення якої забезпечується відповідним економічним механізмом. Елементами даного механізму є: запровадження внутрішньогосподарських ринкових відносин, економічного стимулювання виробництва та праці, обґрунтування фінансового забезпечення інвестиційних процесів, регулювання міжгалузевих відносин, забезпечення інноваційного розвитку виробництва. Досягнення мети ресурсозбереження в системі економічного механізму підвищення ефективності виробництва здійснюється через використання відповідних методів: організаційних, економічних, техніко-технологічних, адміністративних. Критерієм ресурсозбереження є максимальний рівень окупності ресурсів (матеріальних, земельних, трудових) продукцією сільського господарства (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Структурна характеристика процесу ресурсозбереження

Автор розглядає ресурсозбереження як певним чином організовану, впорядковану і спрямовану на досягнення конкретних результатів виробничу систему. Функціонування такої соціально-економічної системи спричиняє необхідність створення ефективного економічного механізму раціонального використання ресурсів сільського господарства, в якому має місце ринкове саморегулювання і державне регулювання ресурсозбереженням.

У межах складної економічної категорії ресурсозбереження дисертант виділяє комплекс закономірних зв'язків і відносин між тими елементами, які відображають кожну з підсистем цілісної економічної системи. Крім цих складових частин і структурних елементів економічної категорії, в ній виділяються окремі ланки економічного механізму.

У дисертації наведено характеристику показників ресурсозбереження в системі критеріїв ефективності виробництва (табл. 1).

Визнано, що в умовах ринку головним важелем економічного механізму ресурсозбереження є конкуренція. Конкуренція товаровиробників на ринку змушує їх, з одного боку, підвищувати якість продукції, а з іншого - зменшувати витрати на виробництво товару. У сукупності це сприяє підвищенню рівня ресурсоспоживання і посиленню збереження ресурсів виробництва.

У другому розділі - “Оцінка економічної ефективності функціонування підприємств різних форм господарювання в умовах ресурсозбереження” розглянуто сутність економічної ефективності в умовах ресурсозбереження, охарактеризовано показники та критерії економічної ефективності, проведено економічний аналіз ресурсозатрат і рівень їх окупності в сільському господарстві на прикладі Тернопільської області, здійснено порівняльну оцінку ресурсозбереження і перспектив ефективності господарювання в дрібних і великих агроформуваннях.

Під сутністю економічної ефективності виробництва автор розуміє співвідношення між отриманими результатами та матеріальними витратами, з одного боку, і затратами праці та засобів виробництва - з іншого. Причому результатом пропонується вважати лише раціональний, корисний ефект кожної стадії процесу відтворення.

Для досягнення всебічної і повної оцінки рівня ефективності діяльності господарства запропоновано систему показників, що відображає рівень ефективності використання ресурсного потенціалу (основними складовими якого є земля, робоча сила, основні та оборотні засоби) і поточних витрат. Показниками економічної ефективності використання ресурсів визначено вартість валової, товарної і чистої продукції та прибутку в розрахунку: на 1 га земельних угідь; на 1 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів; на 1 зайнятого в сільськогосподарському виробництві, кількість відпрацьованих ними людино-годин. Головними критеріями ефективності функціонування сільськогосподарських формувань і використання ресурсів визначено рівень рентабельності виробництва та загальну рентабельність (рентабельність сукупних фондів - з включенням вартості землі).

Проведений нами економічний аналіз ресурсозатрат і рівень їх окупності (ресурсозбереження) в сільському господарстві Тернопільської області засвідчує, що в динаміці спостерігається зростання виробничих затрат на одиницю продукції (табл. 2), що підтверджує негативну тенденцію в ресурсозбереженні. Основними причинами такого явища є недостатня адаптація сільського господарства до ринкових умов, незбалансованість матеріально-технічного забезпечення, диспаритет цін на продукцію сільського господарства і промисловості, зниження продуктивності й обсягів виробництва продукції.

Таблиця 2 Динаміка рівня собівартості та рентабельності (збитковості) основних видів продукції у сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області*

*Джерело: за даними Держкомстату України та власними розрахунками автора.

Встановлено, що за останні 10 років темпи зростання цін, наприклад на трактор Т-150К, випереджали зростання цін на зерно в 11,6 разів, цукрових буряків - у 4,6, молока - у 9,3, свинини - у 6,3 раза. Ціновий паритет порушено також між сільськогосподарською продукцією і пально-мастильними матеріалами.

Виявлено динамічну невідповідність між зміною цін на добрива і сільськогосподарську продукцію. Якщо у 1991 р. ціна 1 ц зерна перевищувала ціну 1 ц аміачної селітри в 3,5, карбаміду - в 2, суперфосфату в 4 рази, то нині навпаки, ціна 1 ц зерна становить лише 60 % ціни аміачної селітри і суперфосфату, 50 % - карбаміду.

З метою забезпечення контролю за використанням ресурсів, зниження їх витрат (ресурсозбереження) здійснено структурний аналіз собівартості окремих видів продукції. Встановлено, що зростання витрат на виробництво продукції пов'язане певною мірою із зміною їх структури, зокрема зростанням частки нафтопродуктів, насіння і міндобрив. Це вказує на необхідність обґрунтування цінової політики на енергетичні й матеріальні ресурси і впровадження прогресивних технологій виробництва продукції для забезпечення зниження абсолютного та відносного рівня матеріальних витрат.

Внаслідок високих цін на добрива і зменшення чисельності поголів'я тварин, за останні роки різко зменшилося внесення мінеральних та органічних добрив, що негативно позначилося на урожайності сільськогосподарських культур.

Серед галузей сільського господарства критичною залишається ефективність використання ресурсів у тваринництві. Майже всі види тваринницької продукції збиткові, а найбільше - виробництво м'яса. Основною причиною цього є значне скорочення поголів'я і зниження продуктивності тварин, відсутність інтересу до розвитку тваринницьких галузей внаслідок невідповідності собівартості та ціни продукції.

Аналіз динаміки показників ресурсовіддачі в сільському господарстві України встановив зростання в останні роки валової продукції і прибутку відносно 1996-2000 рр. в розрахунку на 1 га земельних угідь, 100 грн основного та оборотного капіталу і середньорічного працівника (табл. 3).

Таблиця 3 Динаміка показників ресурсовіддачі в сільському господарстві України, грн*

*Джерело: за даними Держкомстату України та власними розрахунками автора.

Необхідність нарощування виробництва і обсягів продажу сільськогосподарської продукції дає підстави для прогнозування в подальшому зростання потреби в ресурсозабезпеченні та ресурсозбереженні.

У сучасних умовах за низької ефективності та збитковості виробництва проблемним є залучення інвестицій в сільське господарство. Вкладання капіталу в сільський бізнес відбудеться за умови, що виробництво сільськогосподарської продукції буде рентабельним. Тому завдання полягає в тому, щоб створити такий економічний механізм, який би забезпечив ефективне використання ресурсів і прибутковість сільськогосподарського виробництва.

Становлення нового типу відтворення в умовах ринкової економіки пов'язано з випереджаючим розвитком соціальної сфери, що є сферою відтворення самої людини. Основою розвитку сільських територій має стати соціально-економічна ефективність, яка в умовах самоокупності та самофінансування підвищуватиметься за рахунок ресурсозбереження.

Проведене дослідження факторіальних і результативних показників ресурсозбереження у дрібних, середніх і великих аграрних формуваннях виявило вплив розмірів господарств на рівень окупності виробництва (табл.4).

Таблиця 4 Залежність показників ресурсозбереження від розмірів фермерських господарств Тернопільської області*(дані за 2004р)

*Джерело: за даними Держкомстату України та власними розрахунками автора.

Основним напрямом ресурсозбереження визначено укрупнення виробництва. У процесі дослідження виявлено фактори, що обумовлюють переваги великого виробництва перед дрібним. Найбільш важливими з них є матеріально-технічна база й особливості технології виробництва, форми організації праці та управління.

Аналіз становлення фермерських господарств Тернопільської області дає підстави для висновку, що воно відбувається надзвичайно складно. По-перше, дається взнаки недостатня надійність державних законоположень і невідпрацьованість механізмів для їх практичної реалізації; по-друге, недостатня сума стартового капіталу більшості фермерів-початківців при обмежених можливостях держави щодо пільгового кредитування матеріально-технічного забезпечення.

Для подальшого ефективного розвитку фермерства, забезпечення раціонального використання ресурсів виробництва необхідними є: поступова орієнтація на кооперування господарств, що має стати складовою державної політики, визначення найбільш доцільних організаційних форм кооперування селян-одноосібників; система заохочень для об'єднання не тільки фермерів, а й колективних і державних сільськогосподарських, переробних і агросервісних підприємств з фермерами; обов'язковість безоплатних науково-технічних консультацій кооперативам фермерів та їх інформаційного забезпечення з боку відповідних державних органів; формування на кооперативній основі міжфермерської переробної й обслуговуючої інфраструктури.

Встановлено, що кожному рівню розвитку виробничих сил, інтенсивності сільського господарства та його спеціалізації відповідають певні розміри підприємств, які, в свою чергу, залежать від об'єктивних умов виробництва. Оптимальним є такий розмір підприємства, який у певних природно-економічних умовах забезпечує найбільший вихід продукції і прибутку при найменших затратах праці та капіталу.

Так, для вирішення проблеми ресурсозбереження переважання лише дрібних фермерських господарств не може стати ефективною формою підприємництва на селі. Лише за умови раціонального співвідношення великих, середніх, дрібних і вузькоспеціалізованих господарств, на основі їх тісної співпраці та взаємодії, що включає в себе кооперацію і, відповідно, спеціалізацію, можливо забезпечити стабільне підвищення ефективності сільського господарства.

Найбільш оптимальною організаційно-правовою формою на селі визнано сільськогосподарський кооператив, який на даному етапі найбільш пристосований для сільськогосподарського виробництва і відповідає соціальним, економічним інтересам селян. Цей тип кооперативних підприємств вертикальної інтеграції є специфічним для України, оскільки він замінює існуючі колективні господарства, максимально зберігаючи переваги великомасштабного виробництва, виробничу й соціальну інфраструктуру, кадри.

У третьому розділі - “Організаційно-економічний механізм ресурсозбереження і підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва” - обґрунтовано пропозиції з оптимізації розмірів сільськогосподарських підприємств та їх формувань, сформульовано рекомендації щодо оптимізації структури витрат сільськогосподарського підприємства й удосконалення організаційної структури виробництва; запропоновано модель створення спілки селян-землевласників і сільського кредитного кооперативу, а також форми міжгосподарського використання технічних засобів, сформульовано рекомендації щодо державної підтримки процесу ресурсозбереження в сільському господарстві.

Обґрунтовано організаційно-економічний механізм ресурсозбереження (рис.2), використання якого забезпечує:

- вибір раціональних форм і розмірів господарств, оптимальну структуру посівних площ і раціональне поєднання галузей рослинництва та тваринництва, нормативне забезпечення сільськогосподарського виробництва технічними й агрохімічними засобами, за якого досягається баланс між складовими елементами, своєчасне та якісне виконання технологічних процесів, беззбиткове виробництво, максимальний вихід продукції і збереження родючості ґрунтів;

- застосування ресурсозберігаючих технологій в галузях рослинництва та тваринництва, що забезпечують абсолютне і відносне скорочення матеріально-технічних, енергетичних засобів, максимальну окупність їх продукцією;

- запровадження ефективних госпрозрахункових відносин на основі визначення потенційно можливих рівнів продуктивності землі і тварин та обсягів виробництва продукції за науково обґрунтованих затрат ресурсів, здійснення дійового контролю за витрачанням ресурсів і окупності їх продукції, використання системи матеріального стимулювання за результатами ресурсозбереження;

- здійснення державної підтримки розвитку низькоефективних галузей сільського господарства, впровадження досягнень науки і передового досвіду та регулювання цін на матеріально-технічні ресурси і продукцію аграрного виробництва.

Рис.2. Структура організаційно-економічного механізму ресурсозбереження

Обґрунтовані пропозиції щодо визначення розмірів сільськогосподарських підприємств враховують такі фактори: рівень технічної оснащеності господарства, його організаційну структуру, ступінь спеціалізації і концентрації виробництва. Оптимальним вважається розмір господарства, що забезпечує найбільший вихід продукції та прибутку на одиницю сукупних ресурсів. Оптимальними розмірами окремих виробничих підрозділів господарства будуть ті, що забезпечують раціональну організацію земельної території, ведення тваринництва, повне й ефективне використання сучасної складної техніки.

Визначено напрями раціонального поєднання різних за розмірами господарств при наданні переваги великим формам господарювання, які є носіями науково-технічного прогресу, розвитку спеціалізації виробництва, впровадження прогресивних технологій у рослинництві та тваринництві, забезпечують економічну ефективність використання землі та капіталу, високий рівень продуктивності праці й прибутковості.

Запропоновано визначати оптимальний набір техніки з таким розрахунком: капітальні витрати на придбання нових машин будуть найменшими; продуктивність і універсальність машин забезпечуватимуть рівномірну зайнятість на виконанні різних робіт протягом року, максимально можливий рівень завантаження і беззбиткову роботу. Передбачено обгрунтування доцільності придбання господарством власної техніки для виконання заданого обсягу робіт або користування послугами агросервісного формування; а також купівлі нової чи вживаної техніки. Визнано доцільним запроваджувати міжгосподарське використання машин та обладнання, що дає змогу зменшити капіталовкладення в останні, забезпечити ефективнішу експлуатацію тракторів і складних машин (при повному їх завантаженні), наблизитись до оптимального співвідношення тракторів і причіпних машин і раціонально використовувати кваліфіковані механізаторські кадри та технічний сервіс машин. При вирішенні цих проблемних питань передбачено використовувати показники витрат на утримання техніки, визначати ту межу завантаження технічних засобів, за якої досягається її ефективне використання. Критерієм ефективності використання техніки є найменший рівень її витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.

Сформовано напрями зниження собівартості сільськогосподарської продукції, які включають: запровадження прогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозмін і передової технології виробництва; послідовну інтенсифікацію виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі; запровадження у виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин; зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоотехнічних вимог при розроблені раціонів за збалансованістю протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними компонентами; удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації, спеціалізації та інтеграції виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки й техніки у практику.

Важливим фактором ресурсозбереження, зниження собівартості продукції визнано запровадження госпрозрахунку, що забезпечує самоокупність й оптимальну рентабельність виробництва. Запропоновано розвиток внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин, що ґрунтується на приватній власності та колективній формі організації виробництва через внутрішньогосподарську кооперацію, яка не порушує організаційно-технологічну цілісність господарства. Самостійність кооперативів забезпечується закріпленням за ними всіх необхідних засобів виробництва через оренду, вирішенням питання організації і технології виробництва, розподілом продукції, визначенням матеріального стимулювання праці та внутрішнього розпорядку, матеріальною відповідальністю за кінцеві результати господарської діяльності на засадах комерційного розрахунку.

Основною умовою госпрозрахунку є забезпечення беззбиткової роботи всіх структурних підрозділів і підприємства в цілому за рахунок: визначення маржинального доходу; використання обґрунтованих, на основі ресурсних потенційних можливостей, рівнів урожайності культур і продуктивності тварин та встановлення обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва для отримання певного розміру прибутку.

Для забезпечення контролю за рівнем витрат і окупністю їх продукцією запропоновано визначати співвідношення між зміною величини витрат і обсягу виробництва на основі використання коефіцієнта реагування витрат, який свідчить про зміну величини витрат обігу аграрного підприємства при зміні обсягу виробництва продукції на 1%. Визначено, що коефіцієнт реагування умовно постійних витрат дорівнює 0, а змінні витрати обігу, в зв'язку з різним реагуванням на зміну обсягів виробництва продукції підприємства, поділяються на пропорційні - за умови пропорційної залежності між їх величиною і зміною обсягу діяльності, прогресивні - відносне зростання витрат менше, ніж відносне збільшення обсягу діяльності і регресивні - відносне збільшення витрат перевищує обсяги виробництва. Відповідно до значення коефіцієнта здійснюється матеріальне стимулювання ресурсозбереження.

Для ефективного використання землі, підвищення її родючості, дотримання агротехнічних і природоохоронних норм, розвитку та зміцнення матеріально-технічної бази за умови дотримання принципів ресурсозбереження розроблено пропозиції щодо створення при кожній сільській раді спілки селян-землевласників і механізму її функціонування.

З метою забезпечення ресурсозбереження в сільському господарстві обгрунтовано організаційно-економічні заходи його державного регулювання і підтримки, суть яких полягає у створенні стабільної економічної ситуації, ринкової кон'юнктури, зглажуванні цінових коливань, підтримці продовольчої безпеки, допомозі в адаптації до нових умов, удосконаленні орендних відносин, захисті внутрішнього ринку, забезпеченні підвищення конкурентоздатності товаровиробників і ресурсозбереження в галузі.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення, здійснено аналітичну оцінку й обґрунтовано наукове вирішення складної соціально-економічної проблеми ресурсозбереження в аграрному секторі економіки. За результатами виконаних досліджень можна зробити наступні висновки.

1. Ресурсозбереження розглядається як процес поліпшення використання ресурсів на всіх етапах і рівнях виробничо-господарської діяльності, один з найефективніших напрямів науково-технічного прогресу в сільському господарстві, що супроводжується вивільненням і економією ресурсів, зменшенням витрат виробництва, зниженням рівня собівартості продукції, зростанням норми прибутку, поліпшенням навколишнього середовища та умов життя.

2. Ресурсозбереження займає провідне місце в господарському механізмі економіки, що охоплює систему організаційно-економічних відносин. В його структурі ресурсозбереження розглядається як організована й впорядкована система, механізм якої, поєднуючи важелі ринкового і державного регулювання, спрямований на досягнення конкретних результатів. Головним важелем економічного механізму ресурсозбереження виступає конкуренція, яка змушує, з одного боку, підвищувати якість продукції, з іншого - зменшувати витрати на виробництво продукції, що в кінцевому рахунку веде до постійного підвищення рівня ресурсозбереження.

3. Встановлено вплив на рівень ресурсозбереження розмірів господарств і організації виробництва. Обґрунтовано пропозиції щодо визначення розмірів сільськогосподарських підприємств залежно від рівня технічної оснащеності господарств, їх організаційної структури, ступеня спеціалізації і концентрації виробництва, а також забезпечення оптимального співвідношення виробничої структури малого і великого виробництва, приватного та колективного господарства.

4. Запропоновано оптимальні параметри технічного забезпечення сільського господарства, при яких здійснюється рівномірна зайнятість машин на виконанні різних робіт протягом року, максимально можливий рівень їх завантаження, беззбиткова робота і найменший рівень витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.

5. Визначено напрями розвитку внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин, які ґрунтуються на приватній власності та колективній формі організації виробництва на основі кооперації і оренди необхідних основних засобів з використанням механізму ресурсозбереження.

6. Обґрунтовано методичні пропозиції щодо визначення на основі ресурсних потенційних можливостей нормативних рівнів урожайності культур і продуктивності тварин, встановлення нормативних обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва та отримання певного розміру прибутку, що є основною умовою ресурсозбереження, забезпечення беззбиткової роботи всіх структурних підрозділів і підприємства в цілому.

7. Для забезпечення контролю за рівнем витрат і окупністю їх продукцією запропоновано визначати співвідношення між зміною величини витрат і обсягу виробництва на основі використання коефіцієнта реагування витрат, який свідчить про зміну величини витрат обігу аграрного підприємства при зміні обсягу виробництва продукції на 1%. Відповідно до значення коефіцієнта визначено систему матеріального стимулювання ресурсозбереження.

8. Обґрунтовано модель розвитку інфраструктури оптового ринку, що сприяє подоланню диспаритету між сільським господарством та іншими галузями АПК, підвищенню рівня окупності ресурсів, а також модель розвитку сільської інфраструктури, що включає створення при кожній сільській раді спілки селян-землевласників і кредитного кооперативу, механізм функціонування яких передбачає: ефективне використання землі, підвищення її родючості, дотримання агротехнічних та природоохоронних норм, зміцнення матеріально-технічної бази за рахунок кооперативного кредитування, дотримання принципів ресурсозбереження.

9. З метою забезпечення ресурсозбереження в сільському господарстві обґрунтовано організаційно-економічні заходи його державної підтримки і регулювання, суть яких полягає у створенні аграрним формуванням сприятливих цінових, кредитних, матеріально-технічних та інших умов для їх ефективного функціонування і конкурентноздатності.

Методологічні та методичні основи дослідження механізму ресурсозбереження в аграрній сфері, що науково обґрунтовані в дисертації, є певним внеском у теорію та практику підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Окремі з них можуть бути суттєво поглиблені в подальших дослідженнях при деталізації за складовими ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Старицька О.П. Антикризові фінансові заходи при загрозі банкрутства // Вісник Тернопільської академії народного господарства. Випуск 6. - Тернопіль, 2002. - С. 144-147.

2. Старицька О.П. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства // Наукові записки ТАНГ. Випуск 11. Частина 2. - Тернопіль, 2002. - С. 133-136.

3. Старицька О.П. Формування та ефективне використання оборотних активів підприємства // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: економіка. - 2002. - № 10. - С. 229-231.

4. Старицька О.П. Адаптація сільського господарства до ринкових умов господарювання // Агроінком. - 2004. - № 9-10. - С.22-25.

5. Старицька О.П. Ресурсозбереження в системі економічного механізму підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: економіка. - 2005.- № 18. - С. 199-205.

6. Старицька О.П. Структурна характеристика ринкових важелів ресурсозбереження // Агроінком. - 2005. - № 7. - С.67-69.

В інших виданнях:

7. Старицька О.П. Оцінка інвестиційної діяльності підприємства // Наука і молодь: Матеріали міжнародної наукової конференції. - К.: НАУ, 2002. - С. 262.

8. Старицька О.П. Управління дебіторською заборгованістю // Ефективна аграрна економіка. -Тернопіль.: Економічна думка, 2002. - № 1. - С.123-130.

9. Старицька О.П. Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції // Ефективна аграрна економіка. - 2003. - № 2. - С. 52-56.

10. Старицька О.П. Організаційно-економічний механізм антикризового управління підприємством // Ефективна аграрна економіка. - 2004. - № 4. - С.103-110.

11. Старицька О.П. Ефективність управління дебіторською заборгованістю // Підвищення ефективності агропромислового виробництва в умовах різних форм господарювання: Тези науково-практичної конференції. - Тернопіль: ТАНГ, 2005. - С.140-147.

12. Старицька О.П. Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції як важливий показник контролю за конкурентоспроможністю // Конкурентоспроможність аграрного сектора економіки і механізм її підвищення: Тези науково-практичної конференції. - Тернопіль: ТАНГ, 2005. - С. 81-86.

АНОТАЦІЯ

Старицька О.П. Ресурсозбереження в системі економічного механізму підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Національний науковий центр „Інститут аграрної економіки”, Київ, 2006.

Робота присвячена розробці та обґрунтуванню механізму ресурсозбереження в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва і забезпеченні його розширеного відтворення.

В дисертації розкрито сутнісний зміст ресурсозбереження як економічної категорії, досліджено фактори ресурсозбереження і його місце в господарському механізмі економіки, обґрунтовано критерії переходу економіки на ресурсозберігаючий тип розвитку, охарактеризовано значення конкуренції як головного важеля економічного механізму ресурсозбереження.

Розглянуто сутність економічної ефективності в умовах ресурсозбереження. Проведений економічний аналіз ресурсозатрат та рівень їх окупності на прикладі сільськогосподарських підприємств Тернопільської області. Здійснено порівняльну оцінку ресурсозбереження і перспектив ефективності господарювання у дрібних й великих агроформуваннях.

Внесено пропозиції щодо оптимізації розмірів сільськогосподарських підприємств та їх формувань, сформульовано рекомендації щодо оптимізації структури витрат сільськогосподарського підприємства й удосконалення організаційної структури виробництва. В умовах недостатніх фінансових ресурсів для забезпечення повноцінного процесу сільськогосподарського виробництва, запропоновано модель створення спілки селян-землевласників і сільського кредитного кооперативу, а також форми міжгосподарського використання технічних засобів.

Особлива увага приділена пропозиціям щодо державної підтримки процесу ресурсозбереження в сільському господарстві.

Ключові слова: ресурсозбереження, економічна ефективність, ресурсозберігаючий тип розвитку, організаційна структура виробництва, раціональне управління витратами, кооперування, інтеграція, спеціалізація.

АННОТАЦИЯ

Старицкая О.П. Ресурсосбережение в системе экономического механизма повышения эффективности сельскохозяйственного производства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Национальный научный центр “Институт аграрной экономики”, Киев, 2006.

Работа посвящена разработке и обоснованию механизма ресурсосбережения в сельскохозяйственном производстве и повышения эффективности, а также обеспечения его расширенного воспроизводства.

Рассмотрена сущность ресурсосбережения как экономической категории, исследованы основные факторы ресурсосбережения и его место в хозяйственном механизме, определены критерии перехода экономики на ресурсосберегающий тип развития, обоснованы значения конкуренции как главного рычага экономического механизма ресурсосбережения. Анализ научных публикаций по проблемам ресурсосбережения, позволяет выделить следующие основные направления в их разрешении:

- отрицательное отношение к социально-экономическому прогрессу путем привлечения большего количества ресурсов;

- благосклонное отношение к социально-экономическому прогрессу, возможность преодоления ресурсного кризиса одновременно с обеспечением социально-экономического развития;

- особое внимание отводится социальному аспекту экологических проблем.

Критерием ресурсосбережения обозначено максимальный уровень окупаемости ресурсов (материальных, земельных, трудовых) продукцией сельского хозяйства.

Определено, что в условиях рынка главным инструментом экономического механизма ресурсосбережения выступает конкуренция. Конкуренция товаропроизводителей на рынке заставляет их, с одной стороны, увеличивать качество продукции, а с другой - уменьшить затраты на производство товара. В общем расчете это содействует повышению уровня ресурсопотребления и усилению сохранности ресурсов производства.

Рассмотрена сущность экономической эффективности в условиях ресурсосбережения, сформулированы новые подходы к решению проблемы эффективности сельскохозяйственного производства. Основными факторами повышения эффективности являются социально-экономические, организационно-экономические, научно-технические.

В диссертационной работе проведен экономический анализ ресурсозатрат и уровень их окупаемости в сельском хозяйстве Тернопольской области, осуществлена сравнительная оценка ресурсосбережения и перспектив эффективности хозяйствование в мелких и крупных аграрных формированиях. Обоснован вывод о том, что для решения проблемы ресурсосбережения доминирование лишь мелких фермерских хозяйств в аграрном секторе не может быть эффективной формой хозяйствования на селе. Лишь при условии рационального соотношения больших, средних, мелких и узкоспециализированных хозяйств, на основе их тесного сотрудничества и взаимодействия, которое включает кооперацию и, соответственно, специализацию, может быть обеспечено стабильное повышение эффективности сельскохозяйственного производства.

Обосновано предложения относительно оптимизации структуры затрат сельскохозяйственного предприятия и усовершенствования организационной структуры производства. Важным при этом является использование механизма рационального управления затратами оборотного капитала как отдельной системы логистики, суть которого состоит в достижении максимального экономического эффекта не за счет увеличения объемов производства, а за счет уменьшения затрат на производство. Увеличение объемов выпуска продукции предлагаем связывать с потребностями рынка, на основе использования коэффициента вклада на покрытие для данного продукта. Чем больший этот показатель, тем более привлекательное с финансовой точки зрения производство данного вида продукции.