Тіньова економіка: причини, масштаби, шляхи мінімізації (міжнародні зіставлення)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет фінансів

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Макроекономіка

на тему: «Тіньова економіка: причини, масштаби, шляхи мінімізації (міжнародні зіставлення)»

Виконала:

Студентка групи Ф-24

Буцяк Романа

Перевірив: к.е.н., доцент Чирак М.В

Тернопіль - 2014

ПЛАН

Вступ

1. Теоретичні аспекти існування тіньової економіки

2. Аналіз і оцінка масштабів тіньового сектору економіки України

3. Напрямки мінімізації тіньової економіки

3.1 Створення сприятливих умов для розвитку підприємства

3.2 Використання світового досвіду

Висновки

Список використаних літературних джерел

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасна тіньова економіка є загальносвітовим негативним явищем, яке з розвитком національних і міжнародних економічних зв'язків та фінансово-господарських технологій набуває нових, дедалі небезпечніших властивостей. Сьогодні вона з тією чи іншою послідовністю, інтенсивністю та обсягами проявляється у всіх країнах світу. Як за формами прояву, так і за рівнем усвідомлення сутності феномена "тіньова економіка" у тих чи інших країнах це відбувається по-різному. Тому надзвичайно важливим є вивчення цього явища та його класифікації.

Надання Україні статусу країни з ринковою економікою не означає одномоментного входження у “світле ринкове майбутнє” із вирішенням всіх проблем національного господарства перехідного періоду. Одним із дестабілізуючих факторів, що мають відчутний вплив на вітчизняну економіку, є наявність значного тіньового сектору.

Явище тіньової економіки та шляхи її запобігання розглянуто у працях таких вітчизняних вчених, як З.С. Варналій, О.В Засянська, З.В. Герасимчук, А.В. Базилюк, О.В. Мандибура, В.Л. Ординський, В.Ф. Прісняков, В.Є. Редутов, О.В. Турчинов та інші. С.П. Позняков, В.А. Предборський а також таких російських вчених як - І. Клямкін, В. Кулікова, Т. Корягіна, Л. Тимофєєв, М. Єгоров та ін. Серед закордонних науковців потрібно виділити: Г. Гросман, А. Ділтон, Б. Даллаго, В. Патрізі, Е. Фейг, А. Френз, Ф. Шнайдер та ін.

Встановлені в Україні податковий тягар та значна кількість обмежень, заборон, перешкод щодо підприємницької діяльності, відсутність чіткої парадигми розвитку приватного сектору та гарантій незворотності економічних реформ, недоторканності приватної власності та приватних капіталів призвели до значного зростання тіньового сектору вітчизняної економіки. Негативну роль у процесах становлення ринку зіграли окремі державні інституції та їх працівники, що через розгубленість, неорганізованість, бюрократизм, корупцію не змогли стати на позиції захисту суспільних інтересів.

Метою роботи є дослідження сутності тіньової економіки, її складових та причин виникнення, а також напрямів зменшення її рівня за сучасних умов.

З огляду на мету, завданнями дослідження є:

1. з'ясувати суть тіньової економіки;

2. визначити основні причини виникнення тіньового сектору економіки;

3. дати характеристику складовим тіньової економіки та визначити їх межі;

4. проаналізувати масштаби тіньової економіки України;

5. визначити основні напрями мінімізації тіньової економіки в Україні.

1. Теоретичні аспекти існування тіньової економіки

тіньова економіка україна

Уперше науковці звернули увагу на проблему тіньової економіки ще у 30-х роках XX ст., у час, коли на теренах економіки США панувала італійська мафія. Перші спроби аналізу тіньової економіки в СРСР були зроблені в 70-80-ті роки XX ст. у Науково-дослідному технологічному інституті побутового обслуговування, згодом - у Науково-дослідному економічному інституті при Держплані СРСР під керівництвом Т.І. Корягіної.

Перші спроби дослідження тіньової економіки в незалежній Україні були здійснені наприкінці 1994 р. у Національному інституті економічних програм НАН України.

Уперше визначення тіньової економіки запропонував американський науковець Е. Фейг, до якої він зачислив всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується і не потрапляє до валового внутрішнього продукту (ВВП).

На думку вченого-юриста В.М. Поповича, тіньову економіку можна визначити, як стан розвитку кризових, криміногенних процесів в економіці, коли доходи злочинного походження стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів, а отримані за рахунок їх скоєння доходи перестали бути споживчими, а трансформувались у базу відтворення незаконних капіталів і криміногенного потенціалу в усіх сферах цивільно-правових, організаційно-регулятивних і суспільно-економічних відносин.

Як соціально-економічне явище тіньова економіка властива усім економічним системам, отже, вона є невід'ємним їхнім атрибутом. Для її визначення у різних країнах наводиться ціла низка епітетів, а саме: неформальна, нелегальна, неофіційна, тіньова, сіра, паралельна, незадекларована, друга, непомітна, прихована. Доволі часто на різних мовах вона також звучить як «чорна» економіка. Тому в табл. 1 спробуємо проаналізувати думки різних авторів щодо означення «тіньової економіки».

Таблиця 1

Трактування терміна «тіньова економіка» у літературних джерелах

№ з/п	Літературні джерела	Трактування терміна «тіньова економіка» у літературних джерелах
1	2	3
1	Турчинов О. В. Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження. - К.: «АртЕК», 1995. - С. 32.	Тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не враховується і не контролюється офіційними державними органами, а також діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства
2	Попович В. М. Теорія детінізації економіки. - Ірпінь, 2001. - С. 175	Тіньова економіка - це такий стан розвитку кризових, криміногенних процесів в економіці, коли доходи злочинного походження стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів, а отримані за рахунок їх скоєння доходи перестали носити споживчий характер, а трансформувались у базу відтворення незаконних капіталів і криміногенного потенціалу в усіх сферах цивільно-правових, організаційно-регулятивних і суспільно-економічних відносин
3	Thomas J. (1999): Quantifying the black economy: “measurement without theory” yet again? The Economic journal, 109. - Р.387.	Тіньова економіка включає ті види економічної діяльності, які не записані на національних дохідних рахунках
4	В. Тацій. Правові засоби детінізації еко- номіки // Вісник НАН України. - 2001. - №4.	Тіньова економіка -- це економічна діяльність, яка з якихось причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту. Вона проявляється у сукупності нелегальних і псевдолегальних операцій, що забезпечують рух речей, прав, дій як у нелегальній, так і в легальній сферах економіки
5	Тіньова економіка Матеріал з Вікіпедії -- вільної енциклопедії.	Тіньова економіка (англ. Black economy, Ghost economy, Shadow economy) -- господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці.
6	Економічне зростання на засадах справедливості: Звіт про стан економіки України. - International Bank of Reconstruction and Development, 1999. - 191 c.	Тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не відображається в обліку та звітності суб'єктів підприємницької діяльності, а також не враховується і не контролюється державними органами і (або) спрямована на отримання неконтрольованого державою доходу, шляхом порушення чинного законодавства, від якої держава не одержує податкових надходжень
7	Головач В. Аудит: теневая економика // Деловая Украина. - 1996. - №43	Тіньова економіка - неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг; приховані від органів державного управління і суспільства соціально-економічні відносини між окремими громадянами, соціальними групами з використання майна в корисних особистих або групових інтересах

Отже, переконавшись у відсутності загальноприйнятого вихідного поняття, Ю. М. Ваньковичем було зроблено спробу узагальнити визначення поняття «тіньова економіка», з яким ми і погоджуємся, а саме: тіньова економіка - це вид економічної діяльності, який статистично не обліковується, приховується від держави та офіційно не зареєстрований і поділяється на такі складові, як неофіційна економіка, підпільна економіка та фіктивна економіка [1].

Для того, щоб визначити сутність тіньової економіки, потрібно виділити її складові. Е. Фейг виділяє дві основні складові тіньової економіки:

1) економічна діяльність, що є легальною, неприхованою, але й такою, що не підлягає оподаткуванню і не враховується офіційною статистикою;

2) протизаконна, свідомо приховувана економічна діяльність.

До першої складової тіньової економіки належить виробнича діяльність у домашніх господарствах, надання послуг на епізодичній основі, невеликі підробітки (догляд за дітьми, дохід, отримуваний від сільського господарства, виконання ремонтів власними силами тощо). Ця діяльність не враховується під час визначення обсягу валового національного доходу. Цей сектор Е. Фейг та інші науковці назвали «неформальною економікою».

До другої складової Е. Фейг включає заборонену в державі економічну діяльність, кримінальні діяння, а також усі інші види діяльності, які повинні враховуватись і контролюватись державою, однак суб'єкти такої діяльності свідомо її приховують для ухилення від оподаткування або в інших протиправних цілях. Цю складову доволі часто називають «підпільною економікою».

Подібну структуру тіньової економіки надає й економіст Сполучених Штатів Америки Д. Блейдс, а саме:

1) виробництво цілком легальної продукції, що приховується від влади з метою несплати податків;

2) виробництво товарів чи надання послуг, які заборонені законом;

3) приховування доходів у їх натуральній формі.

На думку Д. Блейдса, саме ухиляння від сплати податків від незабороненої економічної діяльності робить найбільший внесок в обсяг тіньової економіки. Він запропонував включити обсяги незаконної діяльності у систему національних рахунків [1].

Проте, варто було б удосконалити розподіл тіньової економіки на зони (складові), а саме на такі, як це показано на рис. 1 .

Рис. 1. Розподіл тіньової економіки на складники (зони) [1]

А тепер охарактеризуємо кожну з них:

1) неофіційна економіка - легальні види економічної діяльності, але відображення її обсягів у офіційній статистиці не повністю, цим самим часткове ухиляння від сплати податків повною мірою. На думку автора її варто поділити на підскладники з вищої ланки управління до нижчої, а саме: власники, акціонери, менеджери, виконавці. Адже фіксування обсягів виробленої продукції чи наданих послуг відбувається на різних рівнях управління, тому "заслуги" у недоплаті податків можна зафіксувати залежно від рівня управління.

2) підпільна економіка - сфера матеріального виробництва та сфера невиробничої діяльності, тобто усі заборонені законом види економічної діяльності, а саме: наркобізнес, проституція, торгівля людьми та людськими органами тощо;

3) фіктивна економіка - хабарництво, спекулятивні угоди та інші види шахрайства, пов'язані з отриманням та передачею грошей [1].

Запропоновано виділити фіктивну економіку окремим складником, хоч вона й по суті може бути складником підпільної економіки, оскільки вона набула досить широких масштабів за останні десятиріччя як в Україні, так і в світі.

Для того, щоб познайомитись з тіньовою діяльністю детальніше, потрібно здійснити більш розширену її класифікацію за основними її ознаками. До них можна віднести масштабність, масовість, тривалість здійснення, мотивацію тощо (табл.2).

Таблиця 2

Класифікація тіньової економічної діяльності за Ю.М. Ваньковичем [2]

Тіньова економічна діяльність
Класифікаційна ознака	Складники класифікації
За масштабністю тіньової економічної діяльності	зовнішня
	внутрішня: загальнодержавна галузева регіональна локальна
За кількістю осіб, що здійснюють тіньову економічну діяльність	одноосібна
	колективна
За мотивацією тіньової економічної діяльності	навмисна
	ненавмисна
За постійністю здійснення тіньової економічної діяльності	разова
	сезонна
	постійна
За тривалістю здійснення тіньової економічно діяльності	короткотермінова
	середньотермінова
	довготермінова
Залежно від стадії виробництва	постачальницька
	виробнича
	збутова

Основними сегментами тіньової економіки і механізмами одержання тіньових прибутків є:

корупція;

приховування реальних прибутків громадян, а також прибутків підприємств від оподатковування;

ухилення від сплати податків;

нелегальний експорт капіталів;

незаконна приватизація державної власності;

одержання тіньових прибутків шляхом схованого вилучення з обороту різниці між офіційними і реальними цінами на товари і послуги;

дрібні розкрадання на державних акціонерних і колективних підприємствах

нелегальні валютні і зовнішньоекономічні операції (контрабанда);

випуск і реалізація невраховуваної продукції і надання невраховуваних послуг;

кримінальні злочини (рекет, наркобізнес, проституція, розкрадання);

фінансове шахрайство [3].

Основні причини, що сприяють посиленню і росту тіньового сектора економіки на сучасному етапі можна зобразити у вигляді схеми (рис.2).

Рис. 2. Причини, що сприяють посиленню і росту тіньового сектора економіки на сучасному етапі та наслідки його функціонування [3]

У значній мірі зростання тіньової економіки пов'язане з об'єктивною реакцією підприємств і населення на нездатність держави ефективно управляти економічними процесами із необхідністю компенсувати неофіційною індивідуальною діяльністю обвальне падіння рівня соціального захисту.

Слід відзначити, що правопорушення у сфері оподаткування охоплюють всі види фінансово-господарської діяльності і характерні не тільки для комерційних, але й для державних підприємств. При чому для досягнення злочинної мети використовуються помилки та недоліки в роботі законодавчих та контролюючих державних органів. Наприклад, створення та функціонування фіктивних підприємств для обслуговування недобросовісних платників податків з метою приховування об'єкту оподаткування шляхом прийняття на себе їх податкових зобов'язань. Подібна ситуація спостерігається і в сфері здійснення бартерних операцій, в результаті яких створюються надлишки, які списуються через інші рахунки бухгалтерського обліку або відображаються як предмет проведених бартерних операцій. Деякі підприємці здійснюють підприємницьку діяльність без державної реєстрації так званий нелегальний бізнес, який широко використовується в торгівлі алкогольними напоями аудіо та відеопродукцією, комп'ютерними технологіями та інше, що спричиняє значну шкоду фіскальній політиці держави. Великі збитки завдаються і нелегальним ввезенням та реалізацією підакцизних товарів [3].

2. Аналіз і оцінка масштабів тіньового сектору економіки України

Організована злочинність прагне усіма можливими заходами максимізувати власні прибутки, при мінімізації власних ризиків. Головним джерелом злочинних доходів у країнах з перехідною, і відповідно, з нестабільною економікою є тіньова економіка та економічна злочинність. Надзвичайно високий рівень тіньової економіки в Україні (за різними оцінками 40%-65%) негативно впливає на становище у системі світових господарських зв'язків, суттєво знижує її конкурентоздатність на світових ринках капіталів через високу вірогідність потрапляння іноземних інвестицій у тіньовий сегмент економічного простору, як результат - країна стає привабливою головним чином для інвесторів, які є представниками тіньового транснаціонального капіталу. За даними Світового банку, у сфері світової тіньової економіки щорічно виробляється товарів та надається послуг на 8-10 трлн дол. США. Потрібно зазначити, що за даними Генеральної прокуратури України, за 2013 рік майже 40% (або 157) знешкоджених організованих злочинних груп мали економічну спрямованість .

Тіньовим сектором економіки України щорічно через кореспондентські рахунки перераховувалось за межі нашої держави понад 63 млн. гривень, також проконвертовано на власну користь майже 3,3 млн. доларів США і понад 90 млрд. російських рублів. А суми щорічного ухилення від оподаткування досягають майже 5,7 млрд. гривень. Суперечливість, недосконалість, нестабільність законодавчої бази з поєднанням переважно фіскального характеру державної політики у сфері оподаткування є на сьогодні, одними з ключових чинників стрімкої тінізації економіки. Чинне податкове законодавство України ніяк не здійснює стимулювання суб'єктів господарювання до інвестування капіталів в легальний сектор економіки. За оцінками експертів, загальне податкове навантаження в Україні майже вдвічі перевищує цей показник в інших країнах та становить 70-80% від отриманого доходу без урахування навантаження на заробітну плату та собівартість продукції. Це стимулює приховування реальних обсягів економічної діяльності, виведення її у “тінь”. Обтяжливість податкової системи України визначається, насамперед, нерівномірністю податкового навантаження, заплутаністю й нестабільністю податкового законодавства. Широка практика надання економічно не обґрунтованих пільг щодо податкових та інших обов'язкових платежів маскує занадто високий рівень податкового навантаження і зумовлює нерівномірність податкового тиску на різні групи суб'єктів господарської діяльності. Пільга в оподаткуванні - це мінімізація та/або звільнення від оподаткування певних суб'єктів підприємництва. Надання пільг має на меті стимулювати розвиток певних видів діяльності, галузей окремих підприємств та регіонів; регулювання цін з боку держави; забезпечення конкурентоспроможності стратегічно важливих з погляду держави товарів перед дешевшими та якіснішими імпортними товарами .

Недосконалість системи пільг в Україні полягає в тому, що вона не лише не стала достатньою мірою стимулом для розвитку тих напрямів підприємництва, які цими пільгами користуються, але й створила нерівномірне податкове навантаження на суб'єктів господарювання. Труднощі податково-пільгового стимулювання в Україні зумовлюють необхідність зниження загальної кількості податкових пільг, що сприятиме формування справедливої податкової системи за рахунок вирівнювання податкового навантаження серед суб'єктів господарювання з одночасним зменшенням податкового тиску. Скорочення податкового навантаження є однією з передумов виходу з економічної кризи, підвищення ділової активності, детінізації економіки й активізації інвестиційної діяльності.

За даним опитувань, у середньому підприємства в Україні приховують близько 20% свого доходу. У податковому праві йдеться про дві форми несплати податків: податкове правопорушення й ухилення від оподаткування. Вітчизняна юриспруденція визначає податкові правопорушення як протиправні діяння або бездіяльність, що проявляються у невиконанні або неналежному виконанні обов'язків, порушення прав та законних інтересів учасників податкових правовідносин, за що передбачається юридична відповідальність. Основним фіскальним правопорушенням у сфері оподаткування є ухилення від сплати податків, головним критерієм якого є навмисне порушення чинного податкового законодавства. Ухилення від сплати податків характеризується наявністю в платника податків чітко спрямованого умислу, корисливих мотивів і мети, що полягають у порушенні норм податкового законодавства, навмисному порушенні встановленого ст. 67 Конституції України обов'язку кожного громадянина сплачувати податки та інші збори в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством.

У структурі вітчизняної тіньової економіки особливе місце посідають процеси, пов'язані з приватизацією державного і комунального майна. Це пояснюється необхідністю легітимізації відносин власності, яким належить стратегічна роль в усій системі економіко-політичних відносин в Україні. Адже право власності на різноманітні економічні об'єкти на практиці розглядається багатьма суб'єктами як одна з ключових гарантій не тільки сучасного, а й майбутнього становища їх власників у економічній та соціально-політичній ієрархії українського суспільства.

На сьогоднішній день розмір фінансових санкцій за приховування або заниження прибутку для оподаткування становить 30% суми до нарахованого податку. Облікова ж ставка НБУ значно перевищує діючий нині розмір фінансових санкцій. Таким чином, платник більше зацікавлений в свідомому порушенні норм чинного законодавства, ніж у залученні кредитних ресурсів для погашення податкової заборгованості. Наступним мабуть найголовнішим чинником, який сприяє латентності правопорушень у сфері оподаткування, э незадовільний рівень підготовки кадрів правоохоронних органів, на яких покладено обов'язок вести боротьбу з вказаними правопорушеннями. Більшість працівників цих служб не володіють в повному обсязі необхідною базою знань у сфері економіки, бухгалтерського обліку, оподаткування, права, що є однією з причин неспроможності у виявленні замаскованих правопорушень. Не слід забувати, що їм, як правило, протистоять висококваліфіковані спеціалісти. Слід відмітити також досить високий рівень корумпованості кадрів правоохоронних органів при здійсненні покладених на них обов'язків. Приходиться констатувати, що кількість фактів зловживання посадовим становищем з боку працівників ДПА залишається ще дуже високою.

"Без ліквідації або спроб зменшити рівень тіньового сектора, реальних спроб, говорити про те, що може бути реальний позитивний прогрес на шляху боротьби з корупцією, я б теж не став", - зазначає Устенко Устенко 112.ua Тіньовий сектор економіки України у 2013 році склав близько 150 млрд доларів. Такі дані в ефірі телеканалу "112 Україна" озвучив виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко. "За моєю оцінкою у минулому році тіньовий сектор економіки України становить близько 150 млрд дол. У тіні знаходиться приблизно стільки ж, скільки знаходиться на світлі. І ця тінь вона з одного боку породжена корупцією, з іншого боку - годує корупцію. Без ліквідації або спроб зменшити рівень тіньового сектора (реальних спроб) говорити про те, що може бути реальний позитивний прогрес на шляху боротьби з корупцією, я б теж не став", - зазначає Устенко. Номінальний ВВП у 2013 році склав 1444 млрд грн, що всього на 2,5% вище показника 2012 року - 1408,9 млрд грн. Розрахунки держбюджету базувалися на показнику у 1576 млрд грн. [15].

Від самого початку незалежності й перехідного періоду Україна зіткнулася з проблемою тіньової економіки - не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами.

У сучасному світі з проблемою тінізації економічних процесів ведуть боротьбу майже всі країни. Обсяги тіньового сектору в економічно розвинутих країнах світу тримаються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5-12 % ВВП). При розмірах тіньового сектору у 30 % ВВП настає критична межа, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин.

Останнім часом, за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалося знизити процес тінізації економіки на 5-8 %. Проте питома вага тіньового сектору економіки в Україні й далі залишається досить високою.

Сьогодні реалії соціально-економічних перетворень в Україні, формування приватного сектора економіки, зміни в економічних відносинах дають можливість говорити про зростання нових видів злочинної діяльності - професійну злочинність та її схрещення з ешелонами влади, що здійснюють істотний контроль над господарськими суб'єктами.

На нашу думку, в Україні існує дві економіки - офіційна (легальна) і не офіційна ("тіньова"). Тіньова складова економічної системи держави перейшла допустиму межу. Вона як за розміром, так і своїми можливостями здійснює значний вплив на всі сфери життя в державі, суспільстві, в тому числі й політичну.

"Тіньова економіка" стала небезпечним фактором для прогресивного економічного і політичного розвитку України. Ця небезпечність посилюється тим, що у сфері "тіньової економіки" переважає, так звана кримінальна складова. За оцінками Національного банку України поза контролем банків знаходиться в обігу 4,8 млрд гривень, що складає майже половину грошової маси. Це один з показників "тінізації" економіки України. Гроші, які знаходяться в обігу поза банками, обслуговують товарообіг, що не оподатковується, тобто тіньову економіку.

За підрахунками фахівців, до 50 % фінансового капіталу в Україні має "тіньове" походження, а неофіційний внутрішній валютний обіг (поза банками) становить близько 10 млрд. доларів США. Розвиток "тіньової" економіки є надзвичайно складною та великомасштабною проблемою перехідного періоду. Ця проблема пов'язана з економічною і соціальною безпекою України і потребує як економічного, так і соціального державного регулювання.

До найпоширеніших способів нелегального експорту капіталів і фінансового шахрайства відносяться:

1. Неповернення коштів закордонними партнерами і перерахування їх на спеціальні зарубіжні рахунки.

2. Проведення збиткових для України бартерних операцій як реакція українських бізнесменів на недосконале українське законодавство.

3. Угоди з неплатоспроможними іноземними партнерами (шахраями, банкрутами тощо), змова з ними про поділ грошей.

4. Збирання псевдопідприємцями коштів населення, конвертація і переказ їх за кордон до іноземних банків, часто з припиненням діяльності псевдофірм.

5. Шахрайська діяльність ряду інвестиційних компаній, а також інших фірм і банків.

6. Відправлення продукції (і в першу чергу високоліквідної) за фальшивими документами і за заниженими цінами з одержанням різниці готівкою.

7. Нецільове використання державних капіталів, вкладень, бюджетних та іноземних кредитів, банківських активів.

Економічна злочинність має високий ступінь соціальної небезпеки, що визначається негативними тенденціями, які властиві економічній злочинності на сучасному етапі. До їх числа необхідно віднести:

¦ високий ступінь її поширеності. Більшість вчинених у країні злочинів є економічними;

¦ високий ступінь шкоди, яка спричиняється економічною злочинністю. Збиток від неї часто не піддається обчисленню;

¦ ступінь її латентності, навряд чи не найвищий у порівнянні з іншими видами злочинності. Тіньовий сектор економіки, за деякими оцінками, перевищує легальний;

¦ високий рівень рецидиву і професійної злочинності, значний відсоток жіночої злочинності і злочинності високоосвічених суб'єктів;

¦ корупційний характер економічної злочинності;

¦ транснаціональний, міжнародний характер найбільш небезпечних різновидів економічної злочинності;

¦ високий ступінь функціонування організованої економічної злочинності.

Саме високій рівень організації вчинення злочинів є найбільш небезпечним чинником, який характеризує сучасну економічну злочинність. Чітка організація, стійкі зв'язки членів угруповання - це саме ті елементи, які дозволяють вчиняти з найбільшою ефективністю економічні злочини, створюючи при цьому складні та заплутані схеми. Тому організована злочинність представляє найбільший інтерес при розробці методик попередження економічної злочинності.

Організована злочинність у будь-яких своїх проявах являє собою, насамперед, злочинний бізнес, в основі якого лежать головним чином економічні причини. Деформації економічної свідомості, будучи основними причинами вчинення організованих злочинів у сфері економіки, на рівнях групової та індивідуальної свідомості найчастіше виявляються у різних різновидах користі:

1) у переконаності про неможливість правомірними шляхами вирішити економічні проблеми, що стоять перед групою чи індивідом, а також у тім, що забезпечити гідний рівень життя можна тільки неправомірними засобами;

2) в інерційній дії звичок і стереотипів поведінки, що виникли в умовах існування "народної", а фактично нічийної власності та вкрай обмеженого цивільного обороту.

Разом з тим відбулися докорінні зміни світоглядних установок, ідеологічної орієнтації, що стосуються, у т.ч. числі, й економічної сфери. Так, раніше засуджувана приватновласницька психологія перетворилася у визнану систему поглядів і цінностей, що заохочується. Спостерігається невідповідність економічної свідомості, психології і менталітету більшості людей економічній реальності, що значно змінилася. Названі деформації детермінують різного роду розкрадання, посадові, податкові й інші злочини, які вчиняються організованими злочинними угрупованнями в сфері економічної діяльності.

У повсякденній свідомості втрачена цінність продуктивної праці як джерела благополуччя і головного засобу самореалізації особистості, досить поширеним стало уявлення про можливість легко досягти благополуччя шахрайським шляхом - спекулятивними операціями, участю в сумнівних фінансових "іграх" та кримінальному бізнесі.

Надмірне державне втручання в економіку неминуче призвело до уповільнення темпів економічних реформ, до корумпованості держапарату. При досить високому рівні розвитку ринкових відносин у сфері комерційного посередництва, торгівлі, перерозподілу матеріальних цінностей, впровадження даних відносин у сферу виробництва відбувалося надзвичайно повільно. Звідси падіння виробництва, збереження товарного дефіциту при бурхливому зростанні цін на товари і послуги.

Світова практика свідчить, що обсяги тіньової економіки країни є своєрідним індикатором її дієздатності: чим слабша держава, тим більші масштаби тінізації. А отже конкретні дії з детінізації мають містити заходи не лише з оздоровлення економіки, а й зі зміцнення дієздатності держави.

За різними оцінками, в тіньовому секторі обертається від 40 до 60 % фінансових ресурсів країни. Виключне значення за таких умов має вивіз капіталів за кордон. Він не тільки дає змогу краще відмити гроші, отримані злочинним шляхом, але й дозволяє власникам напівлегальних чи взагалі нелегальних капіталів в Україні значною мірою позбутись контролю за їх активами з боку органів державної та місцевої влади і управління.

Отож, серед головних причин існування тіньової економіки в Україні варто назвати:

надмірне податкове навантаження та нерівномірне його розподіл на платників податків, низький рівень податкової дисципліни, значна кількість пільг, яка зменшує кількість платників податків;

недосконалість, невідповідність до реалій життя чинного податкового законодавства та відсутність податкового кодексу;

надмірне регулювання підприємницької діяльності, відсутність адекватних до ринкових умов “правил гри” для підприємців внаслідок лобіювання під час законодавчого процесу корпоративних інтересів окремих представників впливових промислово-фінансових груп;

інтенсивне “вливання” в офіційний сектор грошової маси з суто кримінальним походженням, зокрема й через ухилення від оподаткування як один з найголовніших сегментів тінізації капіталу. високий рівень корупції та некомпетентність державних службовців (корупція є одним з головних чинників, який впливає на розвиток України та залишається одним з найбільших перепон на шляху її інтеграції до світового співтовариства) [12];

нестабільність інвестиційного та підприємницького клімату (про це свідчить зниження індексу економічної свободи України у рейтингу, який складає американська неурядова організація "The Неritage Foundation". За рейтингом 2013 р., Україна посіла 152 місце зі 179 країн);

недостатній захист інвесторів (відповідно до рейтингу "Doing business 2013" Україна посіла серед 181 країни такі місця за складовими індексу: за реєстрацією власності - 140; за захистом інвесторів - 142; за легкістю отримання дозволу на будівництво - 179; за податковим тягарем - 180 місце);

нестабільне політичне середовище та ін. [5].

Тіньова економіка за допустимого рівня чинить і позитивний ефект. Вольф Шефер стверджує: "тіньовий сектор можна класифікувати як ринкову систему, в якій майже без тертя здійснюється координація попиту і пропозиції". Тіньова економіка, що зростає створює нові можливості для зайнятості, причому не тільки тіньової, оскільки цей сектор потребує продуктивних товарів легального сектора (матеріали, послуги), у галузях тіньової економіки з'являються інновації, які підвищують суспільний добробут, тіньова економіка може амортизувати потрясіння офіційної економіки, сприяючи стабільності системи загалом [5].

Про позитивні ознаки тіньової економіки України розповіла Оксана Реміга, економіст Міжнародного центру перспективних досліджень в інтерв'ю газеті «Поступ», а саме: «Позитивом є те, що тіньова економічна діяльність - своєрідний засіб виживання в українських реаліях. Якщо говорити глобально, то тіньова економіка більш "легка на підйом", вона дуже швидко реагує на зміни в кон'юнктурі. До того ж "перетікання" робочої сили в перспективніші галузі відбувається набагато швидше і простіше» [1].

На думку Ю.М. Ваньковича, до позитивів тіньової економіки також можна віднести:

1) нагромадження капіталу. Оскільки в тіньовій економіці кошти обертаються набагато швидше, то й відтворюються вони також швидко. Хоч капітал буває доволі сумнівного походження, але ж в подальшому його можна використати на легальний бізнес;

2) додаткові робочі місця. Так, люди одержують зарплату «в конвертах», але вони мають змогу працювати, заробляти кошти для того, щоб забезпечити себе, хоч і держава недоотримує податків, а працівники не набувають трудового стажу;

3) реалізація ідей. Враховуючи українське законодавство, можна сказати, що в нас доволі важко реалізувати свою ідею цілком легально, або інколи надто довго потрібно ходити по багатьох інстанціях і збирати усі можливі довідки, а тіньова економіка дозволяє реалізувати ці ідеї, хоч і не зовсім легально;

4) формування механізмів підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Наприклад, колекторські фірми: законів немає, а вони діють і вирішують важливу проблему з виплати кредитів;

5) виробництво стратегічних та імпортозамінних товарів та послуг .

Проте в тіньовій економіці все таки більше негативів, а які саме, показано в табл. 3.

Таблиця 3

Негативи тіньової економіки [1]

Економічні	Соціальні	Політичні
Зменшення обсягів податків	Видача зарплати в конвертах	Складність управління економікою країни
Сумбурність та нерегульованість розвитку економіки	Зменшення обсягів пенсійного забезпечення
Зниження інвестиційної привабливості національної економіки	Неможливість сформувати ефективну систему охорони здоров'я	Створення негативного іміджу держави
Неможливість використання тіньових коштів в екстрених цілях (під час фінансово-економічної кризи, стихійного лиха, введення надзвичайного стану)	Втрата довіри громадян до органів державного управління

Тіньова економіка чинить значний негативний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування тіньової економіки не можливо здійснити економічний аналіз на макро- і мікро- рівнях, ухвалити ефективні управлінські та законодавчі рішення. Поширення тіньової економіки веде до різкого зниження ефективності державної політики, утруднення, а подекуди - й неможливості регулювання економіки ринковими методами, із застосуванням інструментів грошово-кредитної й податкової політики [5].

3. Напрямки мінімізації тіньової економіки

3.1 Створення сприятливих умов для розвитку підприємства

Обмеження масштабів поширення тіньової економіки у довгостроковому періоді може відбутися лише за умов гармонізації суспільних відносин та усунення суперечностей економічної моделі, які порушують паритетність розвитку окремих сфер і сегментів ринку, суперечать інтересам суб'єктів господарювання. Провідну роль у цьому відіграє створення сприятливих умов для розвитку підприємницької активності.

Така політика має широкий спектр дій щодо усунення основних обмежень ділової активності в Україні як суто регуляторного, так і макроекономічного характеру. Тривалий економічний спад, який супроводжувався випереджаючими темпами скорочення інвестиційної активності, призвів до значного зниження конкурентоспроможності національних товаровиробників. Тому чи не основною перешкодою ефективній діяльності більшості українських підприємств у легальному правовому полі є їхня неспроможність випускати достатню кількість сучасної, конкурентоспроможної продукції , здатної задовольнити попит індивідуальних та виробничих споживачів. Відтак ключова роль у політиці розвитку підприємництва має належати заохоченню інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні [10, 502].

Враховуючи ситуацію, що склалася в нашій державі внаслідок затяжного дефіциту інвестиційних ресурсів та накопичення значних обсягів тіньових коштів, доцільним видається запровадження спеціального режиму "репатріації" тіньових капіталів незлочинного характеру. Важливою складовою такої політики є чітке розмежування капіталів кримінальних елементів і тіньовиків-господарників, а також врахування цього поділу у відповідних законодавчих і нормативних актах. Йдеться про те, що, за наявності у правоохоронних органів конкретної інформації про злочинне походження коштів, спроби їх легалізувати повинні переслідуватися у кримінальному порядку. Якщо кошти, отримані незаконним шляхом, не відносяться до зазначеної категорії злочинних посягань, потрібно відмовитися від спроб встановити конкретні джерела їх походження за умови їх інвестування у виробничу сферу економіки держави на визначених умовах. Необхідно надати довічні гарантії власникам тіньових капіталів щодо непереслідування їх державою у будь-якому порядку за господарські порушення, скоєні до оголошення амністії.

Провідну роль у процесі детінізації економіки відіграє розвиток малого та середнього бізнесу. По-перше, саме через інвестиції у малі та середні підприємства і можлива конверсія тіньових капіталів та залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення - потенційного ресурсу тіньових операцій. По-друге, розвиток малого та середнього бізнесу може суттєво збільшити пропозицію робочих місць і зменшити обсяги тіньової зайнятості. По-третє, підтримка малого та середнього бізнесу сприятиме розвиткові конкурентного середовища та постачальницько-збутової інфраструктури, нерозвиненість яких є важливими чинниками тінізації економіки.

Водночас бачиться некоректним зосереджувати стимулювання підприємницької діяльності лише малого бізнесу. За збереження загальної фіскальної орієнтації економіки це означатиме посилення податкового тиску на великі підприємства. З огляду на те, що малий бізнес зосереджено переважно у сфері торгівлі та послуг, в той час як виробнича діяльність представлена здебільшого середніми та великими підприємствами, така політика видається небезпечною у стратегічній перспективі. Майбутня українська економічна модель має бути системою, в якій органічно поєднуються і співпрацюють підприємства різні за розмірами та формою власності.

Значного впливу на розвиток підприємницького клімату в країні завдаватиме послідовність політики детінізації. Зокрема запобігання тіньовим операціям у сфері виробництва створює передумови для спрямування виробленого офіційним шляхом продукту легальними каналами збуту.

До основних пріоритетів економічної стратегії в Україні, які сприятимуть детінізації української економіки у стратегічному вимірі через створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та інвестиційних процесів, належать такі:

- податкове стимулювання інвестиційних процесів за спрощення доступу до цих стимуляторів за рахунок забезпечення прозорості процесів надання останніх. Потрібно повністю або частково звільнити від податків прибуток, що реінвестується, та запровадити податкові канікули на час повернення підприємством інвестиційного кредиту (прибутки, за умови їх використання на повернення кредиту, не повинні обкладатися податком). Необхідно також запровадити суворий контроль за обсягом та результатами використання податкових пільг.

- розробка "бюджету розвитку" як програми концентрації й витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел. Довгострокові пріоритети структурно-інвестиційної політики мають визначатися державою спільно з підприємцями за орієнтації не тільки і не стільки на поточні, скільки на перспективні конкурентні переваги національної економіки. Щодо інвестиційних проектів, офіційно зареєстрованих у рамках "бюджету розвитку", слід запровадити митні пільги та пільги щодо сплати ПДВ на конкретно визначений перелік товарів, які мають суто виробниче призначення або передбачені інвестиційним проектом.

- проведення відповідної селекційної та регулюючої політики приватизації з метою позбавлення останньої фіскальних функцій та сприяння утворенню ефективних власників. Має відбутися перехід до приватизації стратегічно важливих підприємств на підставі окремих законів, які передбачають комплекс приватизаційних зобов'язань, механізми приватизації та напрями використання надходжень від приватизації. Необхідно розробити та впровадити ефективний, прозорий та зрозумілий механізм контролю за виконанням інвестиційних та соціальних зобов'язань на приватизованих об'єктах. При цьому слід встановити жорсткий контроль над виконанням новими власниками приватизаційних зобов'язань, чіткі критерії та механізми скасування приватизаційних угод у разі їхнього недотримання.

- надання всебічної підтримки створенню промислово-фінансових груп з наступним спрямуванням їх ресурсів на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів та проектів, що вимагають значних обсягів інвестицій за рахунок корпоративного фінансування цих проектів вітчизняними та зарубіжними суб'єктами.

- запровадження з метою акумуляції інвестиційного потенціалу населення обов'язкового страхування приватного житла, транспортних засобів, громадянської відповідальності із законодавчим визначенням обмеженої кількості авторизованих для цих цілей страхових фондів із часткою державного капіталу та із забезпеченням диференційованого підходу до страхування з урахуванням майнового стану громадян. Необхідно також здійснювати розвиток фондів медичного, соціального, інших видів страхування, приватних або змішаної власності, із законодавчим забезпеченням гармонізації розміщення їхніх активів, перехресного володіння акціями, інших важелів фінансової стійкості.

- формування загальнонаціональної інформаційної мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, яка могла б стати джерелом вірогідної інформації про інвестиційні можливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи умови діяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках, виробничий потенціал українських підприємств, макроекономічну статистику, правове середовище тощо.

- створення цілісної структури збору та аналітичного опрацювання інформації щодо кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб'єктів господарювання.

- надання правового та методичного сприяння заснуванню малих підприємств, складанню інвестиційних планів та програм, індивідуальній підприємницькій діяльності, іншим формам самостійного інвестування заощаджень та самозайнятості населення тощо, розвиток бізнес-інкубаторів, точкових територіально-виробничих зон, технопарків тощо.

- забезпечення створення дієвої системи інституту Уповноважених Президента України з питань підприємництва для врегулювання спірних питань та усунення перешкод для розвитку підприємницької діяльності в регіонах України.

- створення за рахунок як державних, так і приватних інвестицій, в тому числі - іноземних, сприятливих умов для налагодження ділових контактів, належного рівня сервісу, будівництво бізнес-центрів, зокрема у невеликих містах - центрах регіонів, розвиток яких визначено як структурний пріоритет.

- забезпечення підвищення (безкоштовно для підприємств) кваліфікації керівних кадрів державних і приватних підприємств щодо основних положень сучасної теорії і практики менеджменту, бухгалтерського обліку, фінансового планування, управління персоналом, маркетингу тощо. Використати для цього мережу державних вищих освітніх закладів [10, 504-507].

3.2 Використання світового досвіду

Найпоширенішими методами протидії тіньовій діяльності в розвинених країнах (США, Велика Британія, Канада, Австрія, Німеччина, Франція) є формування правового забезпечення й створення відповідних органів контролю для впровадження заходів спрощення процедур сплати податків і ліквідації причин, що змушують підприємців переводити свій бізнес у “тінь”.

Податкові системи розвинених країн світу базуються на кількох загальних пріоритетах:

максимальне спрощення процедури сплати податків;

зменшення адміністративного тиску на підприємства;

спрощення процедур регулювання підприємницької діяльності;

підвищення рівня мінімального неоподатковуваного доходу та зменшення податкового тиску.

Тому податкова система України потребує реформування в напрямі:

забезпечення стабільності податкового законодавства;

суттєвого спрощення податкового законодавства;

усунення дублювання одних податків іншими;

чіткого та вичерпного визначення всіх елементів оподаткування;

закріплення принципу одноразовості податкового покарання та ін.[9].

Слід зазначити, що в деяких країнах поряд із названими заходами для збільшення надходжень до бюджету застосовують практику амністії нелегального капіталу, а боротьба з тіньовою економікою здійснюється за участю неурядових і громадських структур.

Стан і проблеми державної протидії тіньовій діяльності в Україні певною мірою визначаються позитивними зрушеннями, які здійснено під впливом внутрішніх чинників і під тиском світових організацій, що налагодили боротьбу на світовому фінансовому ринку з легалізацією злочинних доходів.

Щодо напрямів удосконалення економічного механізму державної протидії тіньовій діяльності, то формування економічного механізму на державному рівні, забезпечення виконання певних функцій його компонентів є головною запорукою успішної боротьби з тіньовою діяльністю. Основою економічного механізму є концепція легалізації тіньової економіки, складовими якої є концепція фінансової безпеки та концепція методології моніторингу відмивання брудних грошей, щорічні програми заходів боротьби з тіньовою економікою, нормативно-правові, методичні й організаційні матеріали.

Тому правове регулювання тіньового сектору повинно бути орієнтовано на два основних напрями: боротьба з порушенням закону в органах державної влади; прийняття мір, що направлені на переведення в легальний сектор тіньового капіталу.

З цією метою потрібно:

сформувати й укріпити інститути громадянського суспільства;

реформувати систему управління;

прийняти заходи, що спрямовані на розвиток соціальної відповідальності бізнесу;

забезпечити більшу гласність і прозорість у висвітленні діяльності органів державної влади та ін.

Вирішення проблеми виведення економіки з тіньового в легальний сектор повинно базуватися на таких принципах: формування сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності, що включає створення помірної стосовно суб'єктів малого бізнесу податкової політики, удосконалення правового регулювання у сфері відносин власності, контроль і забезпечення умов у зовнішньоекономічній сфері; різноманітне стимулювання розвитку системи безготівкових розрахунків у поєднанні з жорстким контролем та обмеженням на операції з готівковим оборотом; боротьба з легалізацією злочинних доходів; здійснення заходів щодо викорінення корупції в державному секторі.

Крім того, можливими шляхами вирішення проблеми тінізації в Україні є:

1) впровадження заходів, спрямованих на збільшення безготівкової частки грошей в економіці;

2) сплата авансових платежів підприємством за основними видами податків щоквартально, а скоригованих сум податків - у кінці року (прикладом може слугувати податкова система Чехії );

3) установлення дати початку податкового року за датою державної реєстрації корпорації. Таке нововведення створить більш сприятливі умови роботи не тільки для підприємств, але й для податкових органів, адже це позбавить їх напливу звітностей підприємств наприкінці звітних періодів (з досвіду Канади);

4) передбачення можливості встановлення індивідуального графіка сплати податків для підприємств, що потрапили в складну фінансову ситуацію. За даних умов для підприємства розробляється індивідуальний план погашення податкових заборгованостей (досвід Австрії) [9].

Для підвищення ефективності антикорупційної діяльності потрібно звести до мінімуму функції службовців із дозволу, особливо на регіональному та муніципальному рівнях.

Висновки

На сучасному етапі тіньова економіка відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства, як негативну, так і позитивну за допустимого її рівня.

Проте, реальний рівень тіньової економіки в Україні перевищує допустиме значення і становить загрозу національній безпеці держави. З огляду на це, Україні необхідно розробити чітку довгострокову програму з детінізації економіки зі суворим контролем її виконання.

Вирішення проблеми детінізації економіки потребує узгоджених зусиль держави в багатьох сферах державної політики. Реальне скорочення тіньового сектора може відбутися лише за умови зменшення витратності та зростання ефективності легальної економіки, створення паритетних умов для функціонування різноманітних форм бізнесу. Це має підвищити конкурентоспроможність легальної економіки й зробить невигідним приховування її результатів. Безперечною умовою такого перетворення має бути послаблення фіскального тиску на легальну економіку, що створить мотивацію переведення тіньових операцій на легальні засади, а вдосконалення механізму господарювання та створення ефективної інституційної системи в Україні можуть бути запорукою оптимального використання потенціалу суб'єктів економіки й усунення тіньового сектора економіки.

Доведено, що тіньова економіка - складна й багатопланова категорія, формування якої пов'язане з виникненням держави. Встановлено, що умовою існування тіньової економіки є наявність недостатньо обгрунтованих вимог і обмежень, висунутих державою до економічної діяльності. Порушення саме таких вимог, заборон, обмежень створює підстави виникнення та існування будь-якої тіньової економічної діяльності.

Тіньова економіка існує в будь-яких економічних системах з державною формою організації суспільного життя, але в різних системах вона має свою специфіку. Тіньова економіка, як частина офіційної економіки, займає об'єктивне положення в системі суспільного відтворення. Більш того, чітко простежується тенденція росту її об'ємів, як в окремих країнах, так і в світовому масштабі. З'ясовано, що тіньова економіка не є якісно однорідною як за своїми структурними складовими, так і за кінцевими наслідками їх впливу на соціально-економічні процеси та відносини.

...