Безробіття як макроекономічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru

ОБЛАСНИЙ КОМУНАЛЬНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА “СТРАТЕГІЯ”

КАФЕДРА ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА ТА МАРКЕТИНГ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Макроекономіка»

на тему: «Безробіття як макроекономічна проблема»

Студентки ІІ курсу гр. Е-12-51

Крайняк О.С.

Керівник:к.е.н., доцент

Баюра В. І.

м. Жовті Води 2013 рік

Зміст:

ВСТУП

Розділ 1. Поняття, сутність та види безробіття

1.1 Поняття та сутність безробіття

1.2 Основні теорії безробіття

Розділ 2. Проблеми зайнятості та безробіття в Україні

2.1 Аналіз зайнятості населення в Україні

2.2 Аналіз безробіття в Україні

2.3 Проблеми та перспективи подолання безробіття в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність теми. Безробіття прирікає людину на обмежене існування, а суспільство - на недоотримання суспільного продукту, зниження темпів економічного росту і соціального прогресу. В країнах з невисоким та низьким рівнем економічного розвитку, до яких належить також Україна, проблема безробіття пов'язана з проблемами поширення бідності, маргіналізації, зниження якості трудового потенціалу, загрози національній безпеці та консервує відставання. Подальший розвиток національної економіки цих країн пов'язаний з підвищенням ефективності державного регулювання на основі концепції взаємозв'язку між економічним та соціальним факторами перетворень, у якому зайнятість та соціальні досягнення - провідні чинники. Розв'язання цієї проблеми потребує комплексного підходу до вирішення економічних, соціальних та політичних проблем, які безпосередньо впливають на стан безробіття.

В умовах розбудови ринкових відносин в Україні проблеми формування ринку праці набувають статусу першочергових. У зв`язку з цим виникає необхідність вивчення цих проблем з метою визначення можливостей надання цьому процесу регульованих форм. Сьогодні одним з головних напрямків становлення цивілізованого ринку праці в Україні є розробка теоретично обґрунтованої політики (концепції) зайнятості. З цієї точки зору особливо актуальним стає комплексний аналіз механізму формування та регулювання зайнятості працездатного населення. Насамперед це зв'язано з потребами переходу від екстенсивного до інтенсивного типу використання трудових ресурсів, формуванням попиту і пропозиції робочої сили та істотною трансформацією відносин зайнятості.

Проблеми зайнятості та, зокрема, причини виникнення безробіття, в умовах ринку постійно досліджуються світовою економічною наукою. Особливо виділяються з цієї точки зору праці А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса, А. Маршала, Дж. Кейнса, М.Фрідмана, А. Філліпса, А.Оукена та ін. Проте цей досвід, на жаль, не можна використати без змін у нашій економічній практиці. Це пов'язано з особливостями сучасного етапу розвитку України - розбудови ринкових відносин. Назріла необхідність дослідження нових тенденцій і особливостей прояву безробіття в умовах трансформації економіки України та розробки напрямків розв'язання цієї проблеми.

Мета і задачі дослідження. Виходячи з досягнутого рівня теоретичної і практичної розробки проблеми, мета роботи полягає у розробці пропозицій щодо напрямків розв'язання проблеми безробіття в умовах трансформації економіки Україні. безробіття економіка україна

Відповідно до вказаної мети поставлені та розв'язані наступні задачі дослідження:

ѕ провести теоретико-методологічний аналіз підходів різних економічних шкіл щодо визначення причин безробіття, його видів та форм в економічній системі;

ѕ визначити основні фактори впливу на безробіття та проаналізувати закономірності його виникнення та розвитку;

ѕ з'ясувати стан безробіття та його причини в умовах трансформації економіки України;

ѕ проаналізувати соціально-економічні наслідки безробіття в Україні.

Об'єкт дослідження - трудові відносини та їх особливості в трансформаційній економіці.

Предмет дослідження - безробіття, причини його виникнення та специфіка в умовах трансформації економіки України.

Методи дослідження - методологічною основою дослідження є системний підхід. У роботі використано методологічні елементи законів діалектики, методи аналізу та синтезу. В основі аналізу явища безробіття, причин його виникнення лежить комплексний підхід, який базується на теоретичних та практичних положеннях робіт вітчизняних та зарубіжних вчених. Це дозволяє вивчати окремі економічні процеси із загальних позицій у рамках розвитку і взаємодії їх елементів. Для визначення особливостей безробіття в умовах трансформації економіки було використано окремі статистичні методи: факторний, порівняльний аналіз, зокрема порівняння в динаміці, табличне й графічне зображення даних.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку і списку використаної літератури.

У першому розділі розкривається поняття, сутність та види безробіття. До яких входять: види та сутність безробіття, а також основні теорії безробіття.

У другому розділі розглядаються проблеми зайнятості та безробіття в Україні; аналіз зайнятості населення в Україні; аналіз безробіття в Україні та проблеми та перспективи подолання безробіття в Україні.

При написанні курсової роботи використовувалися підручники, електронні ресурси, статистичні матеріали, законодавчі акти та ін.

Розділ 1. Поняття, сутність та види безробіття

1.1 Поняття та сутність безробіття

Проблема безробіття - одна з найскладніших. Вона отримала в літературі найрізноманітніші трактування. Наприклад, такі:

Безробіття - це частина населення країни, що складається з осіб, що досягли працездатного віку, які не мають роботи і знаходяться в пошуку роботи протягом певного за законодавством періоду часу.

Безробіття - соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили не зайнята у виробництві. Це циклічне явище, що виражається в перевищенні пропозиції праці над попитом на нього.

Безробіття - це відсутність зайнятості з економічних причин в певної, більшою чи меншою в кожен даний момент, частини робочого населення країни, здатної і що хоче працювати [4].

Для аналізу проблем безробіття необхідно, перш за все, чітко визначити, кого слід вважати безробітним. Критерії визнання людини безробітним звичайно встановлюються законом або урядовими документами і можуть трохи відрізнятися по країнах. Але, як правило, декілька ознак присутні у всіх визначеннях. Це:

- працездатний вік, тобто людина повинна бути старше мінімального віку, з якого законодавство дозволяє працювати за наймом, але молодше віку, після досягнення якого призначається пенсія по старості. Отже, підлітки до працездатного віку або чоловіки старше 60 років і жінки старше 60 років не можуть вважатися безробітними, навіть якщо вони хочуть працювати, але не можуть знайти місце;

- відсутність у людини постійного джерела заробітку протягом деякого часу (наприклад, місяця);

- доведене прагнення людини знайти роботу (наприклад, його звернення до служби зайнятості і відвідини тих роботодавців, до яких його направляють на співбесіду співробітники цієї служби).

Тільки той, хто відповідає цим ознакам, вважається дійсно безробітним і враховується при визначенні загального рівня безробіття в країні, тобто частки безробітних у загальній чисельності її робочої сили. Цей показник визначається наступним чином:

Рівень безробіття = безробітні / робоча сила * 100%.

При цьому безробітних підраховують на основі тих даних, які надають відповідні органи та інститути (наприклад, у багатьох країнах використовується статистика бірж праці), а робоча сила визначається як різниця загального показника чисельності населення країни і окремих груп населення, які становлять:

- особи, які не досягли працездатного віку;

- особи, які перебувають у спеціальних установах (місцях ув'язнення, психіатричних клініках і т.п.);

- особи, які вибули зі складу робочої сили (пенсіонери, втратили працездатність і т.п.).

Слабозахищені групи на ринку праці:

- колишні військовослужбовці та працездатні члени їх сімей;

- жінки, які мають малолітніх дітей, багатодітні;

- молодь і підлітки, вперше вступають в трудову діяльність;

- випускники вузів і технікумів;

- працюючі інваліди та пенсіонери [9].

Залежно від причин виникнення розрізняють безробіття: фрикційне, структурне, природне, циклічне, сезонне, застійне, інституційне, приховане і технологічне.

Фрикційне (поточне) безробіття - це тимчасове безробіття, яка виникає при добровільній зміні людиною робочого місця (перехід з однієї роботи на іншу, зміна місця проживання тощо) або при зміні "етапів життєвого шляху" (надходження на роботу після армії, закінчення навчального закладу і т.п.).

Фрикційне безробіття вважається неминучим і в якійсь мірі допустимим, тому що багато працівників, добровільно опинилися "між роботами", переходять з низькооплачуваної роботи на більш високооплачувану і продуктивну роботу. Взагалі психологи вважають, що для збереження життєвого тонусу, працездатності і морально-психологічної рівноваги людина повинна за своє життя не менше шести разів міняти місце роботи.

Структурне безробіття - це неповна зайнятість, тобто робітники, зайняті неповний робочий день або за розпорядженням адміністрації змушені йти у відпустку і т.д. Цьому виду безробіття схильні наймані працівники, власники дрібних підприємств у сфері роздрібної торгівлі і послуг, особливо в період криз і депресії. Але більшою мірою вона проявляється в аграрному секторі, звідки люди готові піти у будь-який час.

Виникнення структурного безробіття означає, що багатьом людям доведеться освоювати нові професії. Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов'язано з тим, що технічний прогрес весь час породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп'ютерів, лазерних дисків і волоконної оптики). У результаті сильно змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними більше в колишньому кількості професіями виявляються не при справах, поповнюючи ряди безробітних.

Спільне в фрикційного і структурного безробіття полягає в тому, що обидва ці види безробіття неминуче виникають в економіці будь-якої країни. Між фрикційного і структурним безробіттям є і відмінності.

По-перше, структурні кризи важко подолати в короткі проміжки часу.

По-друге, склад структурних безробітних більш стійкий, що може призвести до утворення конфліктних груп, що загострюють соціально-політичну ситуацію в країні.

По-третє, якщо перенавчання для фрикційних безробітних - справа їх власного вибору, то структурні безробітні потребують обов'язкового перенавчанні, якщо вони планують знайти зайнятість протягом структурної кризи [2].

В цілому слід зазначити, що структурне безробіття - це і для країни в цілому, і для тих осіб, які відносяться до даної категорії безробітних, явище більш хворобливе, ніж фрикційне безробіття.

Природним безробіттям називається сума фрикційного і структурного безробіття.

Це найкращий рівень безробіття, який, з одного боку, не дуже високий, щоб можна було говорити про проблему зайнятості ресурсів, а з іншого боку, достатній для забезпечення гнучкості ринку праці і створення здорових конкурентних елементів.

Природний рівень безробіття іноді називають рівнем повної зайнятості, або нульовим безробіттям. У такому визначенні підкреслюється, що даний рівень безробіття дає можливість досягати потенційного ВВП, тобто ВВП при повній зайнятості.

Циклічне безробіття - це безробіття, викликана фазою спаду економічного циклу. У спаді знижується виробнича активність, закриваються окремі підприємства, а, отже, зростає безробіття. Різниця фактичного і природного рівнів безробіття і складає величину циклічного безробіття.

Циклічне безробіття - негативне економічне явище. Його наявність показує, що економіка не функціонує на рівні повної зайнятості. Показники циклічного безробіття бувають досить різні і коливаються в залежності від інтенсивності спаду.

Сезонне безробіття з'являється з-за природних факторів, легко прогнозується з причини своєї циклічності. Даний вид безробіття характерний для туристичного бізнесу, сільського господарства, деяких промислів, будівельної промисловості. Часто сезонне безробіття відносять до фрикційної.

Застійне безробіття включає працюючих не на фабриках і заводах, а у себе вдома. Специфіка їх у тому, що вони зайняті тільки в певний час, а весь інший час є безробітними. Сюди відносяться людей похилого віку, каліки та інваліди праці, а також злодії, повії, жебраки, бродяги.

Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна: інформація про вакансії неповна, допомога по безробіттю завищена, податки на доходи занижені.

Приховане безробіття характерне для вітчизняної економіки. Її суть полягає в тому, що в умовах неповного використання ресурсів підприємства, не звільняють працівників, а переводять на скорочений режим робочого часу (неповний робочий тиждень чи робочий день), або відправляють у вимушені неоплачувані відпустки. Формально таких працівників не можна визнати безробітними, однак фактично вони є такими.

Технологічне безробіття новітня форма скорочення зайнятості робочої сили, пов'язана з впровадженням малолюдній та безлюдній технології, заснованої на електронній техніці. Наприклад, якщо в даний час 40 друкарських робітників вищої кваліфікації можуть набирати приблизно 170 тис. знаків на годину, то за допомогою комп'ютерних технологій 10 людина спроможні за цей же час набрати близько 1 млн. знаків, в результаті чого технологічне безробіття зростає в 20 разів.

Таким чином, безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Вона повинна бути поставлена в певні рамки, в межах яких досягається режим оптимального росту і стан економічної стабільності [5].

Підвищення або зниження економічної активності є основними причинами зростання і зниження зайнятості і рівня безробіття в країні.

Можна виділити наступні основні причини безробіття:

1. Надлишок населення (в цілому світова економіка трудонадлишкових, і стрімке зростання народонаселення сприяє цьому);

2. Встановлення ставок заробітної плати вище рівноважного рівня під тиском дій профспілок та соціально-економічної активності населення;

3. Низький платоспроможний попит (відсутність попиту на товари і послуги знижує попит на працю, оскільки попит на працю носить похідний характер, а в результаті цього виникає безробіття).

Також можна виділити ряд причин виникнення безробіття:

1. Географічні переміщення населення: людина переїжджає на нове місце і може опинитися в момент переїзду і протягом якогось часу до і після переїзду безробітним;

2. Зміна професійних інтересів, перенавчання, перекваліфікація;

3. Настання нових етапів у персональної життя людини: навчання, народження дітей і т.п.

Гострота проблеми безробіття породжується рядом причин.

По-перше, людина - економічний ресурс особливого типу. Втрачений робочий час невідновний, і той обсяг благ, який не був сьогодні зроблений через безробіття, вже не можна компенсувати в майбутньому.

По-друге, навіть якщо людина не працює вона не може перестати споживати і їй все одно потрібно годувати свою сім'ю. Тому суспільство змушене шукати кошти для порятунку безробітних від голодної смерті.

По-третє, зростання безробіття скорочує попит на товари на внутрішньому ринку. Люди, які не одержують зарплату, змушені задовольнятися лише самим мінімумом засобів існування. В результаті ускладнюється збут товарів на внутрішньому ринку країни ("ринок стискається").

По-четверте, безробіття загострює політичну ситуацію в країні. Причиною тому зростаюче озлоблення людей, що позбулися можливості гідно утримувати свої сім'ї і провідних день за днем в виснажливих пошуках роботи.

По-п'яте, зростання безробіття може вести до зростання числа злочинів, які люди роблять, щоб добути потрібні блага [ 1].

1.2 Основні теорії безробіття

Найбільшого поширення в західній економічній науці отримали класична і кейнсіанська теорії безробіття.

Класична теорія зайнятості, (А. Сміт, Д. Рікардо, а також Дж.Мілль, А Маршалл), будується на переконанні в тому, що ринок володіє достатніми можливостями для ефективної координації всіх процесів, що відбуваються в області зайнятості, у забезпеченні повного використання ресурсів праці, які є в суспільстві. На думку класиків, причина безробіття в занадто високій заробітній платі, що породжує надлишок пропозиції праці. Це результат певних вимог самих найманих працівників. Вільна гра ринкових сил - попиту, пропозиції, заробітної плати - забезпечить необхідну координацію в сфері зайнятості. Економісти-класики стверджували, що ставки заробітної плати повинні і будуть знижуватися. Загальне зменшення попиту на продукцію виразиться в зниженні попиту на працю та інші ресурси. При збереженні ставок заробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто викликає безробіття. Однак, не бажаючи наймати всіх робітників з початковим ставками заробітної плати, виробники вважають вигідним наймати цих робітників за нижчими ставками заробітної плати. Попит на працю падає, і робітники, які не зможуть найнятися за старими, більш високими ставками, повинні будуть погодитися на роботу за новими, більш низькими ставками. Якщо існує надлишкова пропозиція праці, то зниження заробітної плати повинно зменшити його, але, в той же час, підняти попит на працю. Якщо ж заробітна плата в цій ситуації не знижується, цьому перешкоджають самі працівники, їх профспілки, то тим самим вони "добровільно" погоджуються на існування будь-то кількості безробітних.

Конкуруючи за вільні робочі місця, безробітні будуть сприяти зниженню ставок заробітної плати до тих пір, поки ці ставки не будуть настільки низькими, що підприємцям представиться вигідним наймати всіх наявних робочих. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття неможливе. Будь-який бажаючий працювати по обумовленою ринком ставкою заробітної плати може легко знайти роботу [8].

Неокласична концепція безробіття в найбільш послідовному вигляді була представлена відомим англійським економістом А. Пігу в його книзі "Теорія безробіття", що вийшла в 1933 р.

Основні положення А. Пігу зводяться до наступного:

а) число робітників, зайнятих у виробництві, перебуває у зворотній залежності до рівня заробітної плати, тобто зайнятість тим нижче, чим вище заробітна плата;

б) існуюча до першої світової війни 1914-1918 рр.. рівновага між рівнем заробітної плати і рівнем зайнятості пояснюється тим, що заробітна плата установлювалася в результаті вільної конкуренції між робітниками на такому рівні, який забезпечував майже повну зайнятість;

в) посилення після першої світової війни ролі профспілок і введення системи державного страхування від безробіття зробили заробітну плату негнучкою, утримуваної на занадто високому рівні, що і стало причиною масового безробіття;

г) для досягнення повної зайнятості необхідне зниження заробітної плати.

Рівновага на ринку праці в даній моделі визначається через функцію попиту на робочу силу і функцію її пропозиції, де в якості ціни праці виступає реальна заробітна плата PL (Рис. 1.2.1). Крива функції попиту на працю DL має спадаючий характер, оскільки фірми, що пред'являють попит на цей фактор виробництва, зможуть найняти на роботу більшу кількість працівників при більш низькій заробітній платі. Якщо ж рівень заробітної плати буде підвищуватися, то кількість залученої робочої сили зменшиться.

Пропозиція праці на ринку робочої сили SL також залежить від реальної заробітної плати: чим вище РL, тим більше працівників запропонують на ринку свою працю, і, навпаки, чим нижче заробітна плата, тим менша їх кількість буде бажати влаштуватися на роботу. Тому пропозиція праці розглядається як зростаюча функція від реальної заробітної плати і крива пропозиції праці має позитивний нахил:

SL = f (PL) (1)

Поєднавши графіки попиту і пропозиції, отримаємо неокласичну модель ринку праці, що показує, що всі бажаючі працювати можуть знайти роботу при сформованій рівноважної ставки заробітної плати РLE. Якщо пропозиція праці зростає (зсув кривої SL в положення S'L), то це призводить до зниження заробітної плати до РLF і рівновага на ринку праці встановлюється в точці F.

Таким чином, в неокласичній моделі ринкова економіка здатна використовувати всі трудові ресурси, однак лише за умови гнучкості заробітної плати.

Повна зайнятість в даному випадку означає, що кожен бажаючий продати визначену кількість праці за що склалася в даний момент ставки заробітної плати може здійснити своє бажання. Якщо ж заробітна плата РLK встановиться вище ринкового рівноважного рівня (на вимогу профспілок або при державному втручанні), то це призведе до того, що попит на працю буде значно менше пропозиції праці і певна частина працівників виявиться без роботи. Число безробітних показаний на відрізку КМ.

Отже, в неокласичній моделі безробіття реальна, але вона не витікає із законів ринку, а виникає як результат їх порушення, втручання в конкурентний механізм або держави, або профспілок, тобто неринкових сил. Ці сили не дають впасти заробітній платі до рівноважного рівня, в силу чого підприємці не зможуть всім бажаючим запропонувати роботу по необхідної ставці оплати праці.

Тому, на думку неокласиків, в ринковій економіці може бути тільки добровільне безробіття, тобто така, яка викликається вимогами високої заробітної плати. Працівники самі вибирають безробіття заради більш високих заробітків. Якщо держава регулює рівень заробітної плати, то порушує конкурентний ринковий механізм. Звідси і вимоги економістів цього напряму для усунення безробіття треба добиватися конкуренції на ринку праці, гнучкості заробітної плати.

Неокласична концепція добровільної безробіття, викладена в книзі А. Пігу, стала предметом серйозної критики Дж. Кейнсом в його фундаментальній праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей".

Кейнсіанська теорія зайнятості сформувалася в основному в 30-х роках XX століття. Вона пов'язується з ім'ям англійського економіста Дж. М. Кейнса, найбільш видатного дослідника в галузі макроекономіки. Кейнс є родоначальником сучасної теорії зайнятості. У 1936 р у своїй роботі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" він запропонував принципово нове пояснення безробіття. Кейнсіанська теорія зайнятості різко відрізняється від класичного підходу. Твердий висновок цієї теорії полягає в тому, що при капіталізмі не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна.

Класики не бачили в безробітті якої-небудь серйозної проблеми. Однак реально відбуваються події все менше відповідали класичним постулатам. Масовий вибух безробіття стався на початку 30-х років в період "Великої депресії".

В кейнсіанській концепції зайнятості послідовно і докладно доводиться, що в ринковій економіці безробіття носить не добровільний характер (в неокласичному його розумінні), а вимушений. На думку Кейнса, неокласична теорія дійсна лише в межах галузевого, мікроекономічного рівня, і тому вона не в змозі відповісти на питання про те, чим визначається дійсний рівень зайнятості в економіці в цілому. Кейнс показав, що обсяг зайнятості певним чином пов'язаний з об'ємом ефективного попиту, а наявність неповної зайнятості, тобто безробіття, зумовлене обмеженістю попиту на товари. Кейнс стверджував також що, що 3-4% населення залишаються без роботи в силу суперечливого характеру економіки, її структурної перебудови, оновлення технології.

Викладаючи свої погляди, Дж. Кейнс спростовує теорію А. Пігу і показує, що безробіття притаманне ринковій економіці і випливає з самих її законів. В кейнсіанській концепції ринок праці може знаходитися в стані рівноваги не тільки при повній зайнятості, але і при наявності безробіття. Це пояснюється тим, що пропозиція праці, на думку Кейнса, залежить від величини номінальної заробітної плати, а не від реального її рівня, як вважали класики. Отже, якщо ростуть ціни і реальна заробітна плата знижується, то робітники при цьому не відмовляються працювати. Попит же на працю, пропонований на ринку підприємцями, є функцією реальної заробітної плати, яка змінюється при зміні рівня цін: при підвищенні цін робітники зможуть купити менше товарів і послуг і навпаки. У результаті Кейнс приходить до висновку, що обсяг зайнятості в більшій мірі залежить не від працівників, а від підприємців, оскільки попит на працю визначається не ціною праці, а величиною ефективного попиту на товари і послуги. Якщо ефективний попит в суспільстві недостатній, оскільки він визначається насамперед граничною схильністю до споживання, яка падає з ростом доходів, то зайнятість досягає рівноважного рівня в точці, розташованій нижче рівня повної зайнятості.

Крім того, зайнятість значної частини робочої сили визначається таким компонентом сукупних витрат, як інвестиції. Відношення між збільшенням зайнятості і зростанням інвестицій характеризує мультиплікатор зайнятості, рівний мультиплікатору попиту. Зростання інвестицій веде до збільшення первинної зайнятості в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями, що надає, в свою чергу, вплив на галузі, що виробляють предмети споживання, і в результаті все це призводить до зростання попиту, а значить, і сукупної зайнятості, збільшення якої перевершує приріст первинної зайнятості, безпосередньо пов'язаної з додатковими інвестиціями.

Зайнятість по Кейнсу - це функція обсягу національного виробництва (доходу), частки споживання і заощадження в НД. Тому для забезпечення повної зайнятості необхідно підтримувати певну пропорційність між:

а) затратами на створення ВНП та її обсягом;

б) заощадженнями та інвестиціями.

Якщо витрати на виробництво ВНП недостатні для забезпечення повної зайнятості, в суспільстві виникає безробіття. Якщо вони перевищую необхідні розміри, виникає інфляція.

Відносно "заощадження - інвестиції", якщо S>I, то потік капіталовкладень, зростання виробництва і пропозиції, з одного боку, і низький поточний попит (у силу великих заощаджень) - з іншого, призведуть до кризи надвиробництва, падіння попиту на робочу силу та безробіття. Перевищення інвестицій над заощадженнями I>S веде до того, що продуктивний попит не задовольняється через брак заощаджень. Зворотною стороною низьких заощаджень є висока схильність до споживання, що в кінцевому рахунку призводить до зростання рівня цін, тобто інфляції.

В кейнсіанській концепції робиться два важливих висновки:

а) гнучкість цін на товарному і грошовому ринках, а також заробітної плати на ринку праці не є умовою повної зайнятості; навіть якщо б вони й знижувалися, це не привело б до скорочення безробіття, як вважали неокласики, тому що при зниженні цін падають очікування власників капіталу щодо майбутніх прибутків;

б) для підвищення рівня зайнятості в суспільстві необхідно активне втручання держави, оскільки ринкові ціни не в змозі підтримати рівновагу при повній зайнятості. Ліки від безробіття - експансіоністська політика держави, яка спирається головним чином на використання фіскальних інструментів. Змінюючи податки і бюджетні витрати, держава може впливати на сукупний попит і на рівень безробіття [3].

Розділ 2. Проблеми зайнятості та безробіття в Україні

2.1 Аналіз зайнятості населення в Україні

Проблема безробіття - одна з найактуальніших, які виникають на ринку праці. Рівень зайнятості держави та її якісні характеристики визначають обсяг виробництва й ефективність економіки, а звідси й економічну базу соціальної політики. Ринок праці займає одне з центральних місць в системі ринкових відносин, адже відіграє роль так званого індикатора стану економіки.

Останнім часом, у зв'язку з нестабільними політичною, економічною та соціальною ситуаціями, проблема зайнятості все більше цікавить багатьох вчених демографів, економістів і практиків, таких, як Діденко Я.[5], Гринькова В., Самійленко В.[6], Новойтенко І.[7], Брич В.[8], Дем'янчук О.[9] та ін. Розглядаються різні аспекти зайнятості, робляться спроби, у яких з наукових позицій обґрунтовується потреба комплексного і системного управління зайнятістю населення, ефективного використання трудового потенціалу суспільства. В сучасній науковій літературі відсутній єдиний, концептуально цілісний підхід до формування методологічних засад регулювання ринку праці.

Аналіз сучасного стану зайнятості населення в Україні свідчить про наявність негативних тенденцій в використанні трудового потенціалу. Теперішній потенціал є відображенням сучасного рівня практичного застосування і використання наявних можливостей. Майбутній потенціал характеризує здатність для подальшого розвитку, примноження та удосконалення цих можливостей. Це означає, що об'єктом дослідження повинні бути не тільки наявні ресурси, а й накопичені, незадіяні приховані резерви, потенціальні можливості [10].

Згідно зі статистичними даними, упродовж І півріччя 2011р. на підприємства було прийнято 1506,1 тис. осіб, тоді як звільнено 1498,5 тис. осіб (по 14,2% середньооблікової кількості штатних працівників). Перевищення рівня прийому над рівнем вибуття було зафіксовано лише в декількох видах діяльності, а найбільше на підприємствах сільського господарства (на 14,3 відсоткові пункти). Водночас перевищення рівня вибуття над рівнем прийому спостерігалося в рибальстві (на 4,2 відсоткові пункти), будівництві (на 3,4 відсоткові пункти) та на підприємствах більшості видів промислової діяльності, зокрема у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (на 5,3 відсоткові пункти). Слід зазначити, що переважна більшість працівників (85,7%) залишили робочі місця за власним бажанням. За січень-червень поточного року із причин скорочення штатів було звільнено 100,9 тис. осіб, або 6,7% вибулих. Найбільші обсяги скорочення штатів спостерігалися на підприємствах промисловості (на 25,4 тис. осіб) та в державному управлінні (на 12,1 тис. осіб), що пов'язано з проведенням адміністративної реформи [Додаток 4].

Неабиякого значення у розвитку трудового потенціалу має фондоозброєність праці. В розвиненних країнах фондоозброєність праці безперервно зростає, досягаючи понад 100 тис.дол. у США. Тому економічна стратегія має виходити із випереджаючих темпів науково-технологічного оновлення виробничого апарату, бо це є ключовим завданням розв'язання головних завдань соціально-економічного піднесення України [6].

Саме у теперішній час, в умовах, які склалися у світовій економіці в умовах кризи, що торкнулася усіх сфер життєдіяльності в Україні, дуже гостро відчувається необхідність наявності висококваліфікованих державних службовців, які були б спроможні швидко та якісно приймати найбільш ефективні рішення адекватні обставинам, що складаються, та вживати заходи щодо їх реалізації.

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, на 1 серпня 2011р. становила 484,3 тис. осіб. За допомогою в працевлаштуванні до цієї установи у липні 2011р. звернулося 92,7 тис. незайнятих громадян проти 81,8 тис. у червні (у липні 2010р. - 103,5 тис.).

Кількість зареєстрованих безробітних на 1 серпня 2011р. становила 469,5 тис. осіб, або чверть усіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Допомогу по безробіттю отримували 72,7% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій - посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки [Додаток 3].

Слід зазначити, що середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з відповідним періодом 2010 р. не змінилася і на кінець червня поточного року становила 6 місяців. Кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості 12 місяців і більше, у зазначеному періоді зменшилася на 3,6% і на кінець червня становила 32,4 тис. осіб, або 6,4% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

Значущість соціальних заходів у системі управління зайнятістю зростає із зростанням інтенсивності змін у принципах управління та організації виробництва, які найповніше виявляються у повсякденній психології працівників, а відтак впливають на розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Наприклад, інноваційний характер перехідного періоду (з безпрецедентною радикальністю та інтенсивністю змін у принципах управління та організації виробництва) пов'язаний із руйнуванням численних стійких стереотипів, суб'єктивними бар'єрами і негативізмом щодо новацій, навіть зі свідомим несприйняттям. Це призводить до недооцінки соціального механізму, який мав би не допустити анархії у настроях і вчинках, погіршення соціального самопочуття, обмежень використання трудового потенціалу працівників [7].

Варто зазначити, що кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених підприємствами, установами й організаціями до служби зайнятості, у липні порівняно з червнем 2011 р. зменшилася на 1,5 тис., або на 1,6%, і на кінець місяця становила 89,0 тис. (у липні 2010р. - 81,2 тис.). Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакантних посад) половина передбачалася для робітників, третина - для службовців, решта - для осіб, які не мають професії.

За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) майже кожне четверте було на підприємствах переробної промисловості, восьме - на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, майже кожне дев'яте - в державному управлінні [Додаток 2].

На кінець червня поточного року найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках із інструментом (21,7% від загальної кількості вільних робочих місць), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, у промисловості, будівництві, на транспорті та ін. (16,0%), робітниках із обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (14,6%).

Порівняно з даними на кінець червня 2010 р. спостерігалося зростання потреби підприємств, установ й організацій у працівниках більшості професій, а серед найбільш поширених - у робітниках металургійних і машинобудівних професій (на 35,9%), робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин (на 26,3%), у водіях та робітниках із обслуговування пересувної техніки та установок (на 21,9%). Разом із тим відбулося значне (на 21,7%) скорочення потреби у кваліфікованих робітниках сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства.

2.2 Аналіз безробіття в Україні

Головними причинами високого рівня безробіття є: спад економіки і відповідно скорочення сукупного попиту на робочу силу, структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний). Згідно зі статистичними даними, в Україні кількість безробітного населення у віці від 15 до 70 років у середньому за 1 півріччя 2012 року порівняно з 2011 роком, зменшилася на 32,7 тис. осіб і становила 1,7 млн осіб [Додаток 5].

Рівень безробіття населення (за методологією Міжнародної Організації праці - МОП), знизився з 7,9 до 7,8 %. Якщо поглянути на динаміку рівня безробіття (додаток 1), то можна побачити, що, починаючи з 2006 року, рівень безробіття поступово знижувався і 2008 року становив 6,4 %, тобто 1 425,1 тис. осіб. 2009 року відбувся стрімкий стрибок безробіття до 8,8 %, що становить 1 958,8 тис. осіб. І з 2009 по 2012 роки знову можна спостерігати поступову тенденцію до зменшення безробіття. Це свідчить про те, що у 2006 - 2008 роках проводилась ефективна економічна політика, всі здобуття якої перекреслила фінансово-економічна криза 2008 - 2009 років.

Вона внесла зміни до всіх без винятку сфер життя, але особливо криза торкнулася ринку праці. Підприємства насамперед позбавилися від непрофільних співробітників, від допоміжного персоналу, без яких можна вести діяльність в умовах кризи. При скороченні бюджетів на персонал і в умовах зниження обсягів діяльності роботу, яку раніше виконували 10 - 12 осіб, у період кризи проводили 5 - 6 півробітників. При цьому на більшості підприємств підвищення обсягів навантаження не призвело до відповідного зростання заробітної плати, а на деяких навіть було її зниження. Таким чином, основні зміни на ринку праці під впливом кризового стану у фінансовому секторі пов'язані зі зниженням доходів найнятих робітників у 2 - 3 рази, відміною корпоративних соціальних програм (медичні страховки, абонементи, оплата курсів і тощо), поверненням до тіньової оплати праці, переведенням співробітників у приватні підприємці й укладання з ними договорів підряду для зниження відрахувань з фонду оплати праці. Також найняті робітники стали менш пристосовуваними до зміни місця роботи і відбулась оптимізація штатів і перерозподіл посадових обов'язків на внутрішньофірмовому ринку праці.

При цьому, існує багато проблем щодо статистики безробіття в Україні, які не дозволяють об'єктивно оцінювати реалії безробіття в Україні. До них слід віднести, по-перше, неможливість урахування осіб, які втратили "надію на роботу" в Україні, які не стоять на обліку в службі зайнятості.

По-друге, статистика не враховує часткову зайнятість. Ті, хто примусово знаходяться у відпустках з ініціативи адміністрації, вважаються зайнятими. Також наявне надання недостовірної інформації з боку безробітних.

При цьому статистика не враховує, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Не включаються до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні ті, котрі працюють на "чверть ставки", ні ті, що мають тимчасові підробітки. Значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих у режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн осіб.

Скорочення рівня безробіття спостерігається в усіх регіонах. За рівнем безробіття на 1 півріччя 2012 року лідирують Рівненська (10,1%), Тернопільська (10,1%), Чернігівська (10,1%), Житомирська (9,7%), Черкаська (9,4%) та Кіровоградська (9,1%) області.

Найнижчий рівень безробіття спостерігається у Одеській (6,1 %), АР Крим (6,2 %), Луганській (6,6 %), Дніпропетровській (6,8 %), Запорізькій (6,9%) та Київській (6,9 %) областях. Отож можна спостерігати, що здебільшого низький рівень безробіття тяжіє до великих міст таких, як: Київ, Одеса або Донецьк, східних та південних регіонів із відносно диверсифікованою економікою та гарними можливостями для підприємництва та економічного розвитку. На відміну від них, сільські та моноструктурні регіони з нерозвинутою інфраструктурою та малим потенціалом для швидкої реструктуризації, що зосереджені в західній та північній частині країни, найбільше потерпають від безробіття. Оскільки безробіття є неприйнятною альтернативою зайнятості, кожна держава розробляє заходи боротьби з ним. Це передбачається і міжнародними трудовими нормами. Існує два принципово різних підходи до скорочення безробіття або упередження його розвитку - американський ("жорсткий") і шведський ("протекціоністський").

Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидіарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при "жорсткому" підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.

Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підтримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається "протекціоністським" і є основою соціал-демократичного ринку праці. Саме він найбільш прийнятний для України.

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає: розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день; державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття; регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці; збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес; організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

Аналіз ситуації на вітчизняному ринку праці свідчить про те, що кризові тенденції ще не подолано.

Незважаючи на те, що рівень зайнятості підвищується, все ж зберігаються деякі негативні тенденції. Нераціональна структура зайнятості, недостатньо високий її рівень, зменшення рівня зайнятості серед молоді до 30 років, також зменшується рівень зайнятості у деяких сферах виробництва, як: будівництво, промисловість та ін. Вирішення цих проблем потребує активної та збалансованої політики зайнятості, спрямованої як на підвищення її рівня, так і відповідності структури попиту та пропозиції робочої сили, підвищення її мобільності [12].

2.3 Проблеми та перспективи подолання безробіття в Україні

Проблема безробіття сьогодні досить важлива. На перше квітня 2010 року кількість безробітних в Україні орієнтовно становила 4 млн. 588,7 тис. осіб. Національний форум профспілок України (НФПУ) наголошує, що реальний рівень безробіття більш ніж у два рази відрізняється від офіційної статистики зайнятості, яка визнає лише 2 млн. безробітних. Така відмінність зумовлена тим, що офіційна статистика зайнятості не враховує тих, хто перебуває у вимушених відпустках (приблизно 303 тис. осіб); працівників, які вимушено працюють неповний робочий день або тиждень (1 млн. 727 тис. осіб); тих які не реєструються у службі зайнятості (1 млн. 39 тис. 700 осіб); а також тих, хто знаходиться на заробітках за кордоном.

Рівень безробіття в деякій мірі залежить від менталітету громадян. Тому потрібно покращувати освітній рівень нашого населення.

Основний зміст шляхів зниження безробіття зосереджений у проблемах на ринку праці, а саме пов'язаних з дисбалансом між попитом на робочу силу та її пропозицію; погіршенням якісних характеристик робочих місць, що впливає на повільне скорочення безробіття; незадовільним процесом реформування системи освіти, що відображається у недостатньому розвитку та неадекватній підготовці кваліфікаційних кадрів; недостатнім рівнем реформуванням трудової сфери, що впливає на ефективність зайнятості; важкою ситуацією, пов'язаною з маргінальними групами населенням на ринку праці. Ще однією проблемою для вітчизняної економіки є зовнішня міграція населення. Загальноприйнятим в сучасних умовах світової глобалізації економічних відносин є той факт, що 3% населення мешкає за межами своїх країн. Однак в українському суспільстві еміграційні процеси є значно масштабнішими і непередбачуваними. Проблема полягає в тому, що значна кількість наших співвітчизників виїздять з країни у пошуках більших заробітків, а це не враховано державною статистикою [11].

Трудову міграцію українців за кордон слід назвати вимушеною трудовою мобільністю, що характерна для перехідного типу економіки. Її можна скоріше віднести не до реалізованої, а до потенційної мобільності. Вимушена трудова мобільність знаходиться під впливом достатньо вагомих обмежувачів: територіальних, інституційних та соціо-демографічних. Важко навіть уявити, скільки українських громадян виїхали на заробітки, якби не існувало обмежень на шляху вимушеної трудової мобільності. За соціологічними спостереженнями кожен третій економічно активний громадян України має бажання податися на заробітки до країн ближнього і дальнього зарубіжжя.

Тому і не дивно, що за прогнозами фахівців ООН, населення України може істотно скоротитися: до 2026 р. - до 42 млн., а до 2050 р. навіть до 35 млн. осіб. Якщо такі прогнози здійсняться, то не виключено, що Україна змушена буде взятися до імпорту робочої сили.

Якщо скористатися «принципом порівняння переваг» для аналізу негативних і позитивних наслідків вимушеної трудової міграції українців, то можна побачити суперечливі підходи до проблеми трудової міграції. Одні вважають, що це явище цілком природне, інші розуміють його як демографічну катастрофу [14].

Аргументи противників трудової міграції:

- мігрують особи економічно продуктивного віку (20-40 років);

- наші співвітчизники працюють на економіку інших держав, а не на добробут України;

- створюється негативний імідж України, де влада не спроможна створювати належні умови для праці і нормальних умов життя своїх громадян;

- тривала відсутність одного чи обох батьків призводить до так званого соціального сирітства і непередбачуваних негативних наслідків у психології та поведінці залишених на бабусь, родичів та навіть сусідів дітей;

- розпад шлюбних пар і створення нових сімей;

- у більшості випадків працевлаштовуються українці на престижну роботу, навіть ті з них, що мають вищу освіту і значний професійний досвід;

- значна втрата нашої держави високо кваліфікованої робочої сили, в першу чергу, наукових працівників вищої кваліфікації - кандидатів і докторів наук;

- фізичне каліцтво і загибель на робочих місцях через небезпечні умови праці;

- дискримінація в оплаті праці.

До позитивних чинників трудової міграції українців слід віднести наступні інтереси заробітчан: заробити кошти і закріпити економічне становище своєї родини; заробити на придбання нерухомості, на навчання дітей як умови комфортного існування в суспільстві; заробити гроші з метою розпочати власний бізнес дома чи, навіть, у країні перебування; за час перебування за кордоном підвищується культурний рівень українських заробітчан; позитивно змінюється психологія наших співвітчизників і бажання втілити в Україні кращі запозичені відносини спілкування; прагнення наших людей само реалізуватися в цивілізованих країнах перебування.

Таким чином, виконаний аналіз за принципом порівняння переваг дає можливість зробити однозначний висновок про негативні соціально-економічні наслідки вимушеної трудової міграції для всього українського суспільства.

Трудова міграція призводить до вивезення з України трудових ресурсів, що не знаходять реалізації в своїй державі. Зароблені українцями за кордоном кошти є джерелом інвестування у господарство України, реальним джерелом інвестиційних надходжень.

Вирішення проблеми зниження рівня безробіття і підвищення зайнятості населення взагалі полягає у створенні робочих місць на підприємствах, установах, організаціях.

Виходячи з викладеного, необхідно впроваджувати наступні кроки для зниження рівня безробіття, а саме:

- проводити реформування трудового законодавства в сфері зайнятості з метою більш глибокої його адаптації і відповідності міжнародним нормам і принципам;

- сприяти підвищенню конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення рівня освіти по професіях, необхідних на ринку праці, перепрофілювання трудових ресурсів, що є носіями менш перспективних знань та умінь щодо попиту на трудові ресурси;

- поглиблювати взаємодію регіональних підприємств і організацій з місцевими органами освіти: по-перше, для проведення моніторингу ринку праці, що виявляє попит на трудові ресурси і визначеній місцевості, що в свою чергу, буде сприяти підвищенню уваги до затребуваних напрямів; по-друге, для залучення інвестицій у сферу освіти на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, що підвищить рівень навчання професійним навичкам робочої сили; по-третє, для створення системи замовлення працівників підприємствами і організаціями, щоб знизити рівень безробіття в найбільш незахищеному сегменті ринку праці - молодіжному;

- розвивати більш тісну і плідну взаємодію державного управління з територіальними громадами, органами місцевого самоврядування для підвищення ефективності планування і регулювання регіональних сегментів ринку праці. Для цього необхідно надати більше прав і свобод органам місцевого самоврядування у вирішенні проблем і регулюванні місцевого ринку праці, підвищити їх відповідальність за розвиток інфраструктури ринку праці у створенні несприятливих умов для безробіття, бідності;

- сприяти розвитку малого і середнього бізнесу. Для цього необхідно: по-перше, удосконалити податкову систему, зробити її більш прозорою і менш корумпованою, що знизить податковий тягар на роботодавців та працівників та буде сприяти позитивній динаміці створення нових робочих місць; по-друге, спростити порядок реєстрації фірм, звітності, зменшити збори, пов'язані з реєстрацією; по-третє, розвивати систему кредитування, надання гарантів для суб'єктів підприємницької діяльності, проводити зниження відсоткових ставок по кредитах та розвивати і зробити більш доступною оренду обладнання у вигляді лізингу;

- знижувати диспропорції між пропозицією робочої сили і попитом на неї шляхом створення єдиної загальної доступної бази даних. Вказане включає деталізовану інформацію: про можливості влаштування на роботу, заробітну плату по визначеній спеціальності, як у короткотривалому, так і у довготривалому періоді відносно країни, регіону, міста; про учбові заклади, їх рейтинг, професіоналізм провідних викладачів, спектр послуг у вигляді запропонованих спеціальностей. Дана інформаційна база полегшить вибір найбільш придатної і перспективної профорієнтації, знизить риск незатребуваності після закінчення учбового закладу, згладить невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці;

- детально проаналізувати діяльність кожного вищого навчального закладу країни стосовно запропонованих напрямків навчання, рівня професіоналізму викладачів, матеріально-технічної бази, рівня освіти випускників. На основі аналізу встановити доцільність існування кафедр вузів або взагалі деяких вузів, розробити рекомендації, сприяючи якісній підготовці спеціалістів, а не кількісній, яка має місце у сьогоднішній системі навчання.

...