Економічне зростання та проблеми сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

курсова робота

з теми:

“Економічне зростання та проблеми сталого розвитку”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

1.1 Поняття та базові принципи концепції сталого розвитку

1.2 Індикатори вимірів сталого розвитку

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА ВИМІРАМИ

2.1 Аналіз економічного виміру сталого розвитку

2.2 Аналіз екологічного виміру сталого розвитку

2.3 Аналіз соціально-інституціонального виміру сталого розвитку

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

ВСТУП

Людська цивілізація переживає складні часи на переломі віків. З одного боку, спостерігаються бурхливі темпи наукового і технічного прогресу, а з іншого виявляються тенденції до економічної стагнації і навіть спаду в регіонах світу. Поряд з вичерпанням деяких не відтворювальних природних ресурсів, труднощами їх відновлення і компенсуючої взаємозаміни погіршується якість навколишнього середовища та економічний стан народів, що негативно впливає на розвиток світової економіки. Про це яскраво засвідчує зниження за останні роки темпів економічного зростання на земній кулі. І вплив цих негативних процесів, звичайно, не обмежується лише світовою економікою. Погіршується стан здоров я людей в багатьох регіонах світу, знижується середня тривалість їх життя. Крім того, ресурси планети використовуються такими темпами, що через декілька поколінь люди вже не матимуть можливості користуватися ними.

У зв'язку з цим стала зрозумілою необхідність розробки нової політики та стратегії, яка б дозволила вирішити ці глобальні проблеми сучасності, запобігти погіршенню якості навколишнього середовища, забезпечити не тільки теперішнє, але і майбутнє суспільство ресурсами, необхідними для задоволення його потреб. Потрібно розробити ґрунтовну наукову основу подальшого технологічного розвитку суспільства акцентовану на переорієнтацію на менш забруднююче виробництво, підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу та випуск більш екологічно безпечної продукції. Саме тому світове співтовариство усвідомило необхідність переходу на принципи сталого розвитку. Зазначене зумовлює актуальність роботи по висвітленню основних положень концепції сталого розвитку.

Метою роботи є вивчення теоретичних основ забезпечення сталого розвитку та подальший розвиток науково-методичних основ формування територіальних соціально-економічних систем на основі принципів сталого розвитку.

Основними завданнями дослідження є:

-дослідження базових принципів концепції сталого розвитку;

-вивчення індикаторів вимірів сталого розвитку;

-аналіз економічного виміру сталого розвитку;

-аналіз екологічного виміру сталого розвитку;

-аналіз соціально-інституціонального виміру сталого розвитку;

-визначення основних проблем сталого розвитку та шляхи вирішення.

Об'єктом дослідження є адміністративно-територіальні одиниці країни та соціально-економічна системи.

Предмет дослідження є соціально-економічні відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарської діяльності та населенням у процесі забезпечення екологічно-збалансованого розвитку території.

Теоретико-методичну основу роботи становлять загальнотеоретичні методи наукового пізнання, фундаментальні положення загальної економічної теорії, основні положення теорії економічної оцінки ресурсів, економічної теорії сталого розвитку, загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, дедуктивний, індуктивний, системний, факторний, порівняльного аналізу, економіко-статистичні та економіко-математичні методи.

Інформаційною базою дослідження є вітчизняні та закордонні публікації, закони й нормативні акти України з економічних питань, офіційна статистика.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

1.1 Поняття та базові принципи концепції сталого розвитку

Сталий розвиток - загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.[1]

Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найперспективнішою ідеологією 21 століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі наявні світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

Сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.

Основними завданнями сталого розвитку є:

1.Відновлення і подальше збереження в потрібному обсязі на необхідній площі природних екосистем та їхньої здатності до самовідтворення.

2.Забезпечення при цьому випереджального розв'язання проблеми: економічного, соціального, демографічного і духовного розвитку.

3.Узгодження темпів економічного розвитку з господарською ємністю екосистем.

Концепція сталого розвитку охоплює дві найважливіші ідеї:

-цей розвиток передбачає вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. Розвиток буде сталим тільки тоді, коли буде досягнута рівновага між різними факторами, що зумовлюють загальний рівень життя населення;

-нинішнє покоління має обов'язок перед прийдешніми поколіннями залишити достатні запаси соціальних, природних та економічних ресурсів для того, щоб вони могли забезпечити для себе рівень добробуту не нижчий, ніж той, що ми маємо зараз.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п'яти головних принципах:

-людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби;

-обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення;

-необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф - злидні, які стали у світі звичайним явищем;

-необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії;

-розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.[1]

Прикладами впровадження концепції є те, що будівництво доріг, будівель має супроводжуватися відповідним зростанням зелених насаджень - щоб не погіршувати стан довкілля; зростання виробництва зерна не повинно супроводжуватися виснаженням чи іншим погіршенням якості ґрунту; видобування корисних копалин (наприклад металевих руд, вугілля) має супроводжуватися створенням підприємств, що не залежать від цього видобутку. Таким чином, щоб після вичерпання майбутні покоління (а часто й поточні) не мали економічних проблем. У приватному сенсі - заробітна плата повинна компенсувати витрати на відновлення здоров'я, погіршене через виконувану роботу; медичні препарати та хірургічні операції повинні не лише вирішувати поточну проблему, але й не призвести до погіршення стану здоров'я пацієнта у майбутньому, часто це включає і здоров'я наступних поколінь; навчання та використання праці жінок не повинне приводити до відмови від виконання основного обов'язку - народження дітей. Фактично найбільша шкода, яка може бути завдана майбутнім поколінням - це пряме їх знищення.

Концепція сталого розвитку з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної.[6]

Економічний підхід до концепції стійкого розвитку заснований на теорії максимального потоку сукупного доходу Хікса-Ліндаля, який може бути зроблений за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і здійснюється цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних - природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.[1]

Однак при вирішенні питань про те, який капітал повинен зберігатися (наприклад, фізичний або природний, чи людський капітал) і якою мірою різні види капіталу є взаємозамінними, а також при вартісній оцінці цих активів, особливо екологічних ресурсів, виникають проблеми правильної інтерпретації і розрахунку.

З'явилися два види стійкості - слабка, коли мова йде про не зменшуваний в часі природний та виробничий капітал, і сильна - коли повинен не зменшуватися природний капітал (причому частина прибутку від продажу невідновних ресурсів повинна спрямовуватися на збільшення цінності відновлюваного природного капіталу).

Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в не домінуючих культурах. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки внутрішньо, а й міжпоколінної справедливості. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання.[1]

З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Більш того, поняття «природних» систем і ареалів проживання можна розуміти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таке як, наприклад, міста.

Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.[1]

Узгодження цих різних поглядів та їх переклад на мову конкретних заходів, які є засобами досягнення сталого розвитку - завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і механізми взаємодії цих трьох концепцій. Економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як досягнення справедливості всередині одного покоління (наприклад, щодо розподілу доходів) та надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам населення. Механізм взаємодії економічного та екологічного елементів породив нові ідеї щодо вартісної оцінки та інтерналізації (обліку в економічній звітності підприємств) зовнішніх впливів на навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів викликала інтерес до таких питань як внутрішньопоколінна і міжпоколінна рівність, включаючи дотримання прав майбутніх поколінь, та участі населення в процесі прийняття рішень.[6]

Сталий розвиток - багаторівневе поняття. Його індивідуальний рівень виходить з того, що будь-які зміни довкілля спричинені діяльністю окремої людини. Потрібні радикальні зміни індивідуальної свідомості кожної людини щодо можливих наслідків своєї особистої діяльності. Будь-яка глобальна проблема людства обов'язково має і свій «індивідуальний вимір».

Локальний рівень проблеми сталого розвитку зумовлений колективним характером життєдіяльності. Збалансовані взаємини господарства і природи акцентуються на рівні локальних соціальних інтеграцій - поселень, підприємств. Саме на цьому рівні формується екологічне підприємництво, екологічні інвестиції.

Національний і глобальний рівні інтегрують індивідуальні, групові й загальнолюдські аспекти сталого розвитку. Взаємодія населення -- господарства -- природи потребує певної регламентації й управління на національному і глобальному рівнях . Тому Порядок денний на ХХІ ст. названий «основним законом планети Земля», «кодексом поведінки держав».

Життєва сталість залежить від прийняття людьми зобов'язань пошуку балансу у відносинах з іншими людьми і з природою, керуючись правилами такі, що люди повинні ділитися один з одним життєвими благами і піклуватися про Землю. Людство повинне брати від природи не більш того, що вона може створити. Це означає прийняття такого життєвого стилю і такого шляху розвитку, що поважають природу і діють у рамках її обмежень. Це може бути зроблене без відмови від численних вигод, що приносить сучасна технології, забезпечуючи функціонування технологій в рамках зазначених обмежень.

Принципи сталого розвитку взаємозалежні і взаємопідтримувані. З представлених нижче принципів, перший -- основний, як той, що забезпечує етичну базу для інших.

Основними принципами сталого розвитку є:

-повага і турбота до всіх живих співтовариств;

-поліпшення якості людського життя;

-збереження життєздатності і розмаїтості Землі;

-забезпечення сталого використання відновлюваних ресурсів;

-мінімізація виснаження невідновлюваних ресурсів;

-зміна індивідуальних позицій і діяльності.

Для того, щоб дотримуватися принципів концепції сталого розвитку, реалізувати її, необхідно розпочати з найскладнішого, на мою думку, рівня, а саме - індивідуального.

Кожній людині необхідно змінити «споживацьке» ставлення, почати думати про навколишнє середовище, людей навколо та майбутні покоління. Адже досягти спільної мети можна лише за умови об'єднання зусиль всіх людей, які мають усвідомити загрозу для подальшого життя на Землі, а відтак докорінно змінити, перш за все, свій світогляд та свої дії.

1.2 Індикатори вимірів сталого розвитку

Важливим питанням у реалізації концепції сталого розвитку - особливо у зв'язку з тим, що вона часто розглядається як така що еволюціонує - стало виявлення її практичних і вимірюваних індикаторів. У цьому напрямку зараз працюють як міжнародні організації, так і наукові кола. Виходячи з вищевказаної тріади, такі індикатори можуть пов'язувати всі ці три компоненти і відображати екологічні, економічні та соціальні (включаючи психологічні, наприклад, сприйняття сталого розвитку) аспекти.

Індикатор сталого розвитку - показник, виведений з первинних даних, які зазвичай не можна використовувати для інтерпретації змін, який дозволяє судити про стан або зміни економічної, соціальної або екологічної змінної. Основною метою введення індексів є оцінка ситуації або події, для прогнозу розвитку ситуації, що склалася, і розробки її вирішення. На сьогоднішній день відсутні обґрунтовані кількісні критерії, що дозволяють вимірювати ступінь стійкості розвитку держав, окремих регіонів і територій.

Сталість розвитку економіки регіону можна оцінювати за допомогою двох основних груп індикаторів - економічних та соціальних.

Економічні індикатори утворюють шість груп (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Класифікація економічних індикаторів сталого розвитку регіонів

Виробничо-економічні - відображають узагальнені техніко-економічні результати і тенденції функціонування господарського комплексу регіону, виявляють потенційні загрози в його галузях.

Структурні - відбивають структуру господарського комплексу, яка склалася в цілому та промисловості зокрема, що дозволяє оцінити спеціалізацію регіону, раціональність структури на макрорівні з позицій сталості економіки. Ці індикатори вказують на відхилення в макропропорціях господарського комплексу території.

Інвестиційні - відображають рівень інвестиційної активності в регіоні, що дає уяву про інтенсивність ділової та виробничої діяльності.

Фінансові - характеризують бюджетну забезпеченість населення, дебіторську та кредиторську заборгованість на одного працюючого, кількість сплачених податків у регіоні, тобто відбивають фінансову самостійність та сталість території.

Науково-технічного потенціалу - характеризують рівень сприйнятливості сфери виробництва до досягнень науково-технічного прогресу, тенденції розвитку науково-технічного потенціалу, без якого неможливі прогрес та подальше функціонування економіки, а також інформують про загрозу відставання рівня розвитку виробництва від світових досягнень.

Зовнішньоекономічної діяльності - свідчать про рівень конкурентоспроможності продукції галузей господарського комплексу, характеризують раціональність структури експорту та імпорту, ефективність зовнішньоекономічних зв'язків.

Соціальні індикатори сталого розвитку регіону повинні визначати параметри соціальної дійсності, недотримання яких може перетворити потенційні загрози порушення соціальної рівноваги на реальні. Ці індикатори фіксують норми та завдають орієнтири соціального розвитку регіону з точки зору забезпечення його сталого розвитку (розподіл доходів та видатків, їх зміни, міграція та стан ринку робочої сили, розвиток систем освіти, культури, охорони здоров'я).

Класифікація соціальних індикаторів сталого розвитку регіонів відображена на рис. 1.2

Рис.1.2. Класифікація соціальних індикаторів сталого розвитку регіонів

Життєвого рівня населення - характеризують номінальні та реальні доходи населення, рівень його добробуту.

Стану трудових ресурсів - свідчать про рівень зайнятості та безробіття населення, попит та пропозицію робочої сили на ринку праці.

Здоров'я населення - відображають рівень захворюваності населення, середню тривалість життя.

Демографічної ситуації - відбивають рівень природного репродукування населення, смертності, народжуваності, а також зовнішньої міграції.

Криміногенної ситуації - характеризують рівень злочинності у регіоні, в тому числі економічної.

З огляду на зазначене, можна визначити основні вимоги до індикаторів:

-повнота та збалансованість (набір показників повинен адекватно відбивати загальний стан системи та її розвиток);

-чутливість (показники мають статистично достовірно змінюватися при зміні умов);

-можливість інтерпретації (необхідно хоча б у загальних рисах розуміти, що саме характеризує індикатор) ;

-доступність та надійність даних (вибираючи той чи інший параметр для подальшого вивчення, слід мати впевненість, що дані для його обчислення та аналізу надходитимуть постійно, що їм можна довіряти та що вони вимірюються за стандартною методикою, тобто дані різних регіонів порівнянні);

-економічність (оскільки дані можуть збиратися в дуже широких масштабах, будь-який зайвий (непотрібний) показник може суттєво збільшити вартість робіт).

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що важливими і поки що достатньою мірою не розробленими є задачі створення систем оцінювання показників сталого розвитку, адаптованих до національних природоохоронних пріоритетів, національної та регіональної екологічної, економічної та соціальної політик.[2,14.c]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА ВИМІРАМИ

2.1 Аналіз економічного виміру сталого розвитку

За результатами проведеного дослідження сталого розвитку регіонів України було встановлено, що у 2006 році до п'ятірки адміністративно-територіальних одиниць, що мають найбільший рейтинг, було віднесено: м. Київ; Донецьку; Дніпропетровську; Харківську та Запорізьку області. Ці одиниці характеризуються найбільшими значеннями індексів за вимірами сталого розвитку. Відзначимо, що тільки для м. Києва перше місце у рейтингу за категоріям політики залишається стабільним. Донецька область за всіма категоріями політики знаходиться у першій п'ятірці. Інші, з вищезазначеного переліку, за окремими категоріями виходять за межі. Київ як столиця України, де зосереджені основні інфраструктурні складові, органи державної влади, фінансово-економічна система тощо, характеризується першим місцем за загальним значенням рангу сталого розвитку та економічного виміру. За всіма категоріями м. Київ посідає перше місце, хоча мають місце територіальні обмеження введення економічної діяльності, адже не співрозмірними є площа міста і окремо взятої області з її інфраструктурою. Для адміністративно-територіальної одиниці відмітимо значення параметрів, які посідають перше місце у рейтингу: валовий регіональний продукт на одну особу, введення в експлуатацію житла, вартість основних засобів, ступінь зносу основних засобів (найменша в Україні), кількість суб'єктів господарювання, оборот роздрібної торгівлі, кількість малих підприємств, середньомісячна заробітна плата, наявний дохід і витрати на одну особу, внутрішні поточні витрати на наукові і науково-технічні роботи, подання заявок на видачу охоронних документів, освоєння нових видів продукції у промисловості, впровадження прогресивних технологічних процесів у промисловості, капітальні інвестиції, тобто 17 з 32 параметрів. Відзначимо також найменші значення з параметрів для м. Києва - продукція сільського господарства, довжина автомобільних доріг і залізничних колій. Ці параметри зумовлені територіальними обмеженнями. Донецька область посідає друге місце за такими категоріями політики: «Базові потреби», «Підприємницька діяльність», «Ринок праці». Перші місця за параметрами область посідає за наступними показниками: обсяг промислової продукції, довжина залізничних колій, обсяги експорту товарів і послуг, попит на робочу силу, середньорічна кількість найманих працівників, кількість наявного населення, обсяг інноваційної продукції. Відзначимо, що позиція категорії політики «Інноваційно-інвестиційні можливості» для області є четвертою. Негативно характеризують адміністративно-територіальну одиницю значення таких параметрів: ступінь зносу основних фондів, обсяги реалізованої продукції малими підприємствами (хоча це відображає розвиненість середнього та крупного бізнесу), кредиторська та дебіторська заборгованості. Дніпропетровська область посідає третє місце у рейтингу за економічним виміром. Основне, що зумовило таку позицію адміністративно-територіальної одиниці, це місце за такими категоріями політики: «Базові потреби», «Ринок праці», «Інноваційно-інвестиційні можливості». Харківська область посідає четверте місце за економічним виміром. За категоріями політики «Базові потреби» та «Ринок праці» позиції відповідають загальному рейтингу. «Підприємницька діяльність» - п'яте місце, «Інноваційно-інвестиційні можливості» - шосте місце у рейтингу. Харківська область за параметрами кредиторська і дебіторська заборгованості знаходиться у кінці рейтингу - шосте з кінця місце. Запорізька область замикає першу п'ятірку у економічному вимірі сталого розвитку. сталий розвиток економічний екологічний

Як узагальнення для першої п'ятірки адміністративно-територіальних одиниць відзначимо наступне:

-промислова спрямованість підприємницької діяльності;

-спрямованість на інноваційно-інвестиційний розвиток;

-значна кількість осіб, що проживають на території;

-значні попит на робочу силу, наявний дохід і витрати населення;

Львівська область за економічною складовою посідає наступне місце за Луганською областю. Відзначимо, що за категорією політики «Підприємницька діяльність» місце області - четверте. Близько до позиції адміністративно-територіальної одиниці в рейтингу економічного виміру такі категорії політики як «Базові Потреби» та «Ринок праці». Охарактеризуємо основні особливості Львівської області за економічною складовою. Валовий регіональний продукт та вартість основних фондів наближені до середнього значення по Україні. Близько до місця за економічним виміром такі складові як транспортна інфраструктура (пояснення - приграничне положення регіону), обсяги промислової та сільськогосподарської продукції. Відзначимо, що адміністративно-територіальна одиниця за жодним параметром не знаходиться у кінці рейтингу. Зазначене характеризує збалансований розвиток області. Київська область (за виключенням м. Києва) дещо вище рейтингового значення має індикатор транспортної інфраструктури. Обсяги виробництва продукції сільського господарства знаходяться на першому місці в Україні. Це пояснюється необхідністю забезпечення столиці сільськогосподарською продукцією. Друге місце в Україні за введенням в експлуатацію житла.

Характеризується відносно незначними обсягами імпорту товарів, третім місцем показника прямих інвестицій, показує інвестиційну привабливість пристоличної території. У п'ятірку за рейтингом входять індикатор, який характеризує попит на робочу силу, рівень оплати праці.

Автономна Республіка Крим як адміністративно-територіальна одиниця характеризується відносно високим рівнем категорії політики «Підприємницька діяльність», зокрема в сфері надання послуг, туризму. Інші категорії політики наближені до місця у рейтингу за економічним виміром. Відповідно до туристичної спрямованості дещо вищими є значення за параметром введення в експлуатацію житла. Імпорт товарів дещо вище середнього. Кількість суб'єктів підприємницької діяльності також вище, що пояснюється підприємницькою діяльністю населення у сфері туристичних послуг, сільського господарства. Як наслідок, значення параметру витрати населення перевищує значення у рейтингу за економічним виміром.

Спостерігаються підвищення обсягів інвестицій в адміністративно-територіальну одиницю. Інші показники переважною більшістю відповідають розташуванню області у рейтингу. Як виключення відзначимо транспортну інфраструктуру, яка за рейтингом дещо нижча за значенням показника, що пояснюється рельєфом місцевості. До того ж відзначимо, що Автономна Республіка Крим омивається морями, відповідно розвинутою є портова транспортна інфраструктура.

Миколаївська область характерна тим, що категорія політики «Підприємницька діяльність» є дещо вища рівня області у рейтингу.

Область має досить низький рівень транспортної інфраструктури, обсягів реалізації продукції сільського господарства, введення в експлуатацію житла. Маємо також низький рівень освоєння нових видів продукції у промисловості - останнє місце серед областей України. Належний рівень характерний для значень таких параметрів, як ступінь зносу основних фондів, внутрішні поточні витрати на наукові і науково-технічні роботи. Експортний потенціал є дещо вищий рівня в рейтингу, також витрати на наукові дослідження відносно більші.

Інше, більш-менш відповідає місцю адміністративно-територіальної одиниці у рейтингу за економічним виміром. Хмельницька область характерна тим, що з однієї сторони підприємницька діяльність значно перевищує, а інноваційно-інвестиційні можливості досить низькі порівняно з місцем у рейтингу адміністративно-територіальної одиниці. Інші категорії політики відповідають позиції області. Слід відзначити низький валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу, обсяги промислової продукції та сфері послуг, середньомісячної заробітної плати. Область входить у першу п'ятірку за виробництвом електроенергії. Черкаська область відзначається тим, що такі категорії політики як «Ринок праці» і «Інноваційно-інвестиційні можливості» відповідають місцю адміністративно-територіальної одиниці у рейтингу за економічним виміром. Рівненська область характерна тим, що категорії політики близькі до позиції у рейтингу за економічним виміром. За введенням в експлуатацію житла адміністративно-територіальна одиниця посідає центральне місце у рейтингу, четверте місце за обсягами виробництва електроенергії, незначний знос основних фондів, середні позиції за заробітною платою, дещо вищі за місце у рейтингу за позиціями освоєння нових видів продукції у промисловості, капітальні інвестиції. Нижчими за рейтингом економічного виміру є положення таких значень параметрів: кількість суб'єктів підприємницької діяльності, попит на робочу силу, внутрішні поточні витрати на наукові і науково-технічні роботи, обсяг інноваційної продукції, впровадження прогресивних технологічних процесів у промисловості, прямі інвестиції в область та з області. Чернігівська область за числовими значеннями категорій політики має нижчі позиції за «Базовими потребами» та Підприємницькою діяльністю». Дещо вищими є позиція категорії політики «Ринок праці». Середня позиція адміністративно-територіальної одиниці в Україні за значенням реалізації продукції сільського господарства, високе значення має індикатор «Транспортна інфраструктура», значні обсяги реалізації продукції малими підприємствами, незначні обсяги кредитної та дебіторської заборгованостей, вище середнього наявний дохід у розрахунку на одну особу, кількість впроваджених прогресивних технологічних процесів у промисловості. [8] Низькі значення для наступних параметрів: введення в експлуатацію житла, середньомісячна заробітна плата, кількість поданих заявок на видачу охоронних документів. Відмітимо останнє місце за ступенем зносу основних засобів.

Херсонська область посідає п'яте з кінця місце за економічним виміром сталого розвитку згідно використаної методики. Варто відзначити, що за трьома з чотирьох категорій політики область посідає 22 місце, за «Інноваційно-інвестиційними можливостями» дещо нижче місця у рейтингу. Також низький рівень кредиторської і дебіторської заборгованості. Зазначимо, що область має досить низькі обсяги імпорту товарів і послуг, тобто область не є імпортнозалежною.

Севастополь практично за всіма показниками, параметрами та індикаторами, посідає останні місця у зв'язку з тим, що являється незначною за величиною адміністративно-територіальною одиницею. Відзначимо наступне: відносно високі місця у рейтингу за категоріями політики «Підприємницька діяльність» та «Ринок праці», десяте місце за валовим регіональним продуктом у розрахунку на одну особу, середні позиції за ступенем зносу основних засобів, обсяги реалізованої продукції малими підприємствами, найнижчий рівень імпорту товарів і послуг, низькі рівні заборгованостей, відносно висока середньомісячна заробітна плата, друге місце за витратами населення у розрахунку на одну особу, досить високі рівні інвестицій з адміністративно-територіальної одиниці.[2,105.c]

2.2 Аналіз екологічного виміру сталого розвитку

За результатами розрахунків до "лідерів" екологічного виміру сталого розвитку можна віднести такі регіони як Харківщина, Закарпаття, Волинь та Львівщина, які мають найвищі значення індексу екологічного виміру . З іншого боку, такі області як Сумська, Донецька Київська, Одеська, АР Крим та м. Київ мають найнижчі значення індексу, що свідчить про значні проблеми в екологічній сфері. Проведення зворотного аналізу, від індексу до індикаторів і показників, дозволяє виявити найбільш значні проблеми областей на шляху до сталого розвитку.

Кожному регіону є чому повчитись у своїх "сусідів" по рейтингу, а тим більше - у "лідерів" рейтингу за індексом екологічного виміру. Аналіз регіонів з подібними значеннями індексу, але різними екопрофілями, допомагає відобразити проблемні сфери, з якими зіштовхується регіон. Аналіз подібностей і розбіжностей серед регіонів однієї групи дозволяє зробити висновки щодо ефективності їхньої екологічної політики: контролю забруднення повітря, відновлення біорізноманіття й т.д. Індикатори екологічної сталості дозволяють виявити пріоритетні екологічні проблеми областей в розрізі екологічної сталості.

Таблиця 2.1. Екологічна сталість регіонів України за даними 2006 року

Оцінювані об'єкти	Екологічний вимір сталого розвитку
Волинська область,Закарпатська область,Харківська область	Висока екологічна сталість
Дніпропетровська область, Миколаївська область, Львівська область, Полтавська область, Рівненська область, Тернопільська область, Чернігівська область,	Екологічна сталість вище середньої
Вінницька область, Житомирська область, Запорізька область, Івано-Франківська область, Кіровоградська область, м. Севастополь, Луганська область, Херсонська область, Хмельницька область, Черкаська область, Чернівецька область	Середня екологічна сталість
Донецька область, Сумська область	Екологічна сталість нижче середньої
АР Крим, Київська область, м. Київ, Одеська область	Низька екологічна сталість

«Лідери» екологічної сталості (Харківщина, Закарпаття) мають більш-менш рівноцінний розподіл високих значень категорій політики, без тяжіння у ту чи іншу сторону. У той час як «аутсайдери» (Крим, Київ) мають низькі значення категорій політики (Крим) або дуже нерівноцінні їх значення (Київ), що при агрегуванні показує низьку екологічну сталість.

Аналізування екопрофілів «сусідів» рейтингу, напр. Вінницької й Луганської областей, які займають нішу середньої екологічної сталості, чітко виявляє категорії політики, що потребують втручань.[2,110.c]

2.3 Аналіз соціально-інституціонального виміру сталого розвитку

Аналіз розподілу показників за Індексом соціального виміру сталого розвитку демонструє першість таких регіонів України як м. Київ (0,609) та Львівська область (0,504) . Так, за категорією політики якість життя Київ займає друге місце, поступаючись лише Івано-Франківській області.

Варто зауважити, що найбільш конкурентні позиції Київ зайняв завдяки показнику перспективності розвитку суспільства.

Також столиця є лідером за показником Людського розвитку. Цікаво, що за цією категорією політики столиця демонструє дуже високі показники за такими індикаторами як: демографічний розвиток та економічна складова людського розвитку. Також сильні позиції Києва спостерігаються за індикатором рівня освіти.

Друге місце рейтингу зайняла Львівська область. Сильні позиції області були виявлені у категорії політики. Аутсайдерами рейтингу виявились такі області як Луганська, Кіровоградська та Донецька, які демонструють відставання за більшістю показників-складників індексу соціальної складової сталого розвитку. Місто Київ за Якістю життя потрапило на друге місце. Сильні позиції міста визначаються такими індикаторами як: стан соціальної інфраструктури та свободою людей. При цьому, стан соціальної інфраструктури в місті забезпечено в основному великою кількістю механічних транспортних засобів та високою забезпеченістю домашніми телефонними апаратами. Львівська область зайняла третє місце рейтингу за Якістю життя завдяки сильним позиціям за показником свободи людей, а також індикатором здоров'я людей. Також достатньо сильні позиції Львівська область демонструє за показником культури та відпочинку людей (зокрема, за кількістю масових та універсальних бібліотек та кількістю закладів культури клубного типу). Аутсайдерами за категорією політики Якість життя стали: Луганська, АР Крим та Донецька області. Варто зауважити, що погані результати Донецька область демонструє за індикаторами ризики та безпека життя та відпочинок та культура людей.

Найгірший показник області - стан навколишнього середовища країни. Тоді як одночасно він демонструє порівняно середній показник за станом соціальної інфраструктури. Донецька область за Якістю життя посідає останнє місце. Передостаннє місце за Якістю життя посідає АР Крим. Перш за все становище республіки можливо пояснити низькими показниками стану навколишнього середовища та відпочинку та культури людей. За категорією політики Суспільство, засноване на знаннях безсумнівним лідером є м. Київ, відрив якого є дуже наочним.

Безсумнівно, такий відрив столиці зумовлений її особливим статусом в країні, який обумовлений історично, соціально та економічно.

Найбільш відчутне лідирування Києва проявляється за показником перспективності розвитку суспільства, що відображає концентрацію у столиці організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи, а, значить, і наукових кадрів. Найбільш відчутне відставання за категорією політики суспільство, засноване на знаннях відчувається у Черкаській, Волинській та Закарпатській областях. Закарпатська область, відстаючи за усіма індикаторами, демонструє великий «негативний» відрив за показником перспективності розвитку суспільства. Як показав аналіз даних, слабке місце області - низький рівень впевненості у майбутньому населення регіону, а також показники, які демонструють інноваційний потенціал області: кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи, статистика освоєння нових видів продукції у промисловості та інші. До того ж, Закарпаття відстає за якістю розвитку суспільства.

Найслабкішим місцем Волинської області виявився показник якості розвитку суспільства. Це говорить про нерівність у розподілі матеріальних благ у суспільстві та про високий рівень безробіття в області. За категорією політики людський розвиток регіонами-лідерами виявились м.Київ, м.Севастополь та Харківська область. Найбільш конкурентними позиціями столиці виявились показники рівня освіти, демографічного розвитку, а також економічної складової сталого розвитку. Найсильнішою позицією Севастополя виявився індикатор ринку праці, що відображає широкі можливості регіону по реалізації свого трудового потенціалу.

Найнижчі показники за категорією політики людський розвиток займають: Луганська, Херсонська та Кіровоградська області. Позиція Луганської області відображає її відставання за більшістю складових показника людського розвитку регіону, проте, на тлі низьких позицій за індикаторами рівня освіти, демографічного розвитку та розвитку здоров'я та фізичного виховання, непогано виглядає позиція області за показником ринку праці. Херсонська область, демонструючи низькі результати за більшістю показників, найбільше відстає за індикатором здоров'я та фізичного виховання населення, разюче відставання область демонструє за показником захворюваності населення на таку соціальну хворобу як активний туберкульоз - найбільш критичний показник серед усіх регіонів України. Ця тенденція є свідченням критичних процесів, що протікають в суспільстві, адже туберкульоз - захворювання, що напряму залежить від способу життя населення, якості харчування та ін. Передумови його виникнення: соціальна необлаштованість, неякісне харчування, постійні стреси - все це є свідченням неблагополучного економічного становища регіону.

Аутсайдерами за категорією політики Інституціональний розвиток виявились Кіровоградська область, Харківська та Одеська області.

Варто зауважити, що у Кіровоградській області найбільш гостро стоїть проблема ефективності державної влади: за цим показником область

отримала коефіцієнт 0,18, тоді як максимальний показник знаходиться

на рівні 0,62 у Рівненській області. Це свідчить про низький рівень довіри населення до державних інституцій та низьку оцінку роботи органів місцевої влади. Цікаво, що на противагу низьким оцінкам ефективності роботи органів державної влади, у Кіровоградській області відносно велика кількість зайнятого населення у сфері державного управління, що є додатковим свідченням низької ефективності роботи органів у сфері держаного управління.

Найнижчий рівень впливу релігійних інституцій на життя суспільства, характерний для Севастополя, є причиною суттєвого відставання міста від переважної більшості регіонів за показником Інституціональний розвиток. Тоді як для Харківської області характерним є відставання за індикатором ефективності державної влади. [2,120.c]

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ

Сталий розвиток передбачає значне скорочення об'ємів спалювання невідновлюваних видів палива, а також відмову від великих гідроенергетичних проектів, що вимагають затоплення

великих площ продуктивних земель і переміщення десятків тисяч людей, які мешкали на них. Концепція сталого розвитку висуває тезу про формування «почуття справедливості по відношенню до наступних поколінь як етичного принципу розвитку, прийняття такого шляху технологічного розвитку, який передбачає збереження природних ресурсів і екосистем». Цей шлях надзвичайно складний для Заходу, де раціоналізм фетишизований і сконцентрований на максимальному задоволенні мислимих і немислимих потреб «вільного громадянина», і де похвальне дотримання законів (за винятком релігійних постулатів) мінімально підкріплене морально-етичними принципами. Україна, Росія і Білорусь на сьогодні мають значно вагоміший морально-етичний потенціал, ніж найрозвиненіші країни Заходу.[9,c.8-14] Створення справедливої економіки у поєднанні з дисципліною і ефективністю приватної власності і ринкового механізму - ось головні аргументи сталого збалансованого суспільства з обмеженими ресурсами. Аналіз численних джерел інформації в області екології дозволяє виділити основні напрямки сталого розвитку, дотримуватися яких повинні, у тому числі, Україна, Білорусь і Росія. Передусім, це всебічно збалансована політика в області енергетики, яка передбачає:

*поступовий перехід до оподаткування за викиди вуглецю в атмосферу від спалювання вуглеводневих палив;

*зведення до мінімуму користування особистим автомобілем шляхом введення диференційованих податків на забруднення атмосфери;

*інвестування у розвиток громадського транспорту; [3,55.c]

*заохочення застосування нетрадиційних видів енергії (енергії вітру, біомаси, сонячного тепла та ін.);

*стимулювання переселення людей ближче до робочих місць, щоб зменшити потребу в транспорті;

*поступова заборона авіарейсів на відстань менше 1000 - 1500 км;

*розвиток електронних засобів зв'язку, які повинні замінити поїздки з метою спілкування і звичайну пошту.

Аналогічні пропозиції в області екологізації економіки передбачають вторинне використання ресурсів:

¦введення оподаткування на застосування матеріалів, які не були у вжитку, з метою субсидіювання їх вторинного використання (рециркуляції);

¦заборона на виробництво будь-яких матеріалів, які не можуть швидко розкладатися в природних процесах або бути повторно використані;

¦обмеження виробництва предметів одноразового користування;

¦обкладення податками предметів розкоші: зайве споживання повинно розглядатися як прояв антигромадського фізіологічного збочення;

¦розвиток виробничої сфери видалення відходів в потужну промисловість вторинної переробки, що дозволить відмовитися від використання територій для облаштування звалищ;

¦обмеження використання і руйнування природних ресурсів для військових потреб.

У сфері демократизації економіки необхідно здійснити наступні заходи:

*за допомогою оподаткування, ліцензування і тарифного регулювання підтримувати високу вартість перевезень і тим самим стимулювати розміщення підприємств у безпосередній близькості до ринків збуту;

*обмежити максимальну заробітну плату сумою, що не перевищує 15 мінімальних окладів або середньої зарплати в даній організації; [4,49.c]

*встановити 80 % податок на доходи і спадок, які більш ніж у 10 разів перевищують їх середній рівень;

Стабілізація чисельності населення - важлива умова сталого розвитку. Ми не можемо досягти загального рівня фізичного споживання, що відповідає оптимальному стандарту людського добробуту, і зберегти дику природу, що залишилася, якщо населення планети не стабілізується на рівні, значно меншому сучасного, очевидно, приблизно 2,5 - 4,0 млрд. Прискорити

процес стабілізації можуть наступні заходи:

¦забезпечення соціального захисту людей похилого віку та підтримки бідних і малосімейних, що дозволить зменшити залежність від дітей;

¦встановлення загального контролю за народжуваністю за допомогою оподаткування другої дитини, використовуючи при цьому Китайський досвід. Стимулювання бездітних сімей;

¦забезпечення розподілу виробничих ресурсів так, щоб кожному була дана можливість задоволення його основних потреб.

Аналогічні заходи у сфері міжнародної торгівлі та інвестицій:

*експортувати тільки ті природні і екологічні ресурси, які для цього регіону є зайвими;

*накласти мораторій на довгострокові міжнародні позики, за винятком виробничої діяльності, що дозволяє отримувати валюту для оплати боргів;

*створити міжнародний фонд, який би відповідав за оцінку і договори продажу соціально і екологічно орієнтованих технологій, доступних широкій громадськості;

*скасувати Всесвітній та інші банки багатостороннього розвитку, пов'язані з бізнесом, які сприяють створенню міжнародних заборгованостей. Розвивати тільки невелику, фінансовану за системою грантів, іноземну допомогу, призначену для поширення екологічних технологій;

*сприяти злиттю економіки малих сусідніх країн, які не можуть бути економічно життєздатними без зовнішніх торгівлі та ресурсів.[4,50.c].

ВИСНОВКИ

Сталий розвиток -- одна з основних парадигм сучасного розвитку суспільства. Важливими і поки що достатньою мірою не розробленими є задачі створення систем оцінювання показників сталого розвитку, адаптованих до національних природоохоронних пріоритетів, національної та регіональної екологічної, економічної та соціальної політик; оцінювання екологічності продукції, впливу продукційних систем протягом життєвого циклу на людину та оточуюче її середовище.

Сьогодні вже стало очевидним, що система управління на загальнодержавному та місцевому рівнях повинна передбачати використання цілого комплексу показників, що охоплювали б усі виміри сталого розвитку регіонів: соціальний, економічний та екологічний. Проведене комплексне дослідження сталого розвитку регіонів України дозволило, в першу чергу, створити цілу низку показників (параметрів) регіонального розвитку, які відтворюють результати економічної, соціальної та екологічної політики центральних та місцевих органів державної влади. Такі показники сформовані та обґрунтовані на основі узагальнення результатів зарубіжних та вітчизняних теоретичних досліджень і практичних розробок з питань сталого розвитку.

Основними принципами сталого розвитку є:

-повага і турбота до всіх живих співтовариств;

-поліпшення якості людського життя;

-збереження життєздатності і розмаїтості Землі;

-забезпечення сталого використання відновлюваних ресурсів;

-мінімізація виснаження невідновлюваних ресурсів;

-зміна індивідуальних позицій і діяльності.

Таким чином, концепція сталого розвитку відбиває розуміння тісного взаємозв'язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства і того факту, що вони можуть бути вирішені лише комплексно, за умови тісної співпраці і координації зусиль усіх країн світу.

Сталий розвиток ставить питання про мету існування людини і суспільства, вимагає перегляду взаємовідносин між людиною і природою, а також соціальної справедливості і рівності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Сталий розвиток // Вікіпедія. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталий_розвиток

2.Шевчук В.Я. «Сталий розвиток регіонів України»2009.- 144 c.

3.Національна парадигма сталого розвитку України / за заг. ред. академіка

НАН України, д.т.н., проф., засл. діяча науки і техніки України Б.Є. Патона. - К.:Державна установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку .Національної академії наук України", 2012. - 72 с.

4.Зеркалов Д.В. Проблеми екології сталого розвитку: [Електронний ресурс] : Монографія. - К.: Основа, 2013. - 430 с.

5.Звєрков М.І. Перспективи формування нової якості економічного зростання // Фінанси України. - 2007. - С.59-67

6.Поняття сталого розвитку. Критерії та принципи.- Режим доступу: http://pidruchniki.ws/ekologiya/ponyattya_stalogo_rozvitku_kriteriyi_printsipi

7.Сталий розвиток суспільства: навчальний посібник / авт.: А. Садовенко, Л. Масловська, В. Середа, Т. Тимочко. - 2 вид. - К.; 2011. - 392 с.

8.Фінансова політика, сталий розвиток та економічне зростання економіки України. - Режим доступу: http://5ka.at.ua/load/ekonomichna_teorija/finansova_politika_stalij_rozvitok_ta_ekonomichne_zrostannja_ekonomiki_ukrajini

9.Як дорости Україні до сталого розвитку? / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісн. НАН України. -- 2007. -- N 9. -- С. 8-14.

10. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка регіонів (областей) України. Навч. посіб. К.: ЦУЛ, 2002. - 644 с.

Размещено на Allbest.ru

...