Відмінні риси меркантилізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

меркантилізм економічний баланс

Згідно поглядам деяких учених створення економічної науки почалося в кінці XVIII століття на базі двох основ, закладених в більш ранні періоди. Перша з цих основ - це давні й середньовічні економічні погляди філософів. Як приклад середньовічних економічних поглядів, може бути розглянута теорія справедливої ціни. Друга з цих основ - це популярні аргументи, використовувалися при вирішенні поточних практичних економічних проблем виникали в XVI-XVIII століттях. Саме ця, з основ економічної науки, згідно з поглядами вчених, називається меркантилізмом (від французького «mercantile» - Торговий). Розглядаючи тему меркантилізму, як першої системи економічних поглядів, необхідно розглянути значення меркантилізму і його слід залишений в історії економіки як науки. Меркантилізм залишив великий внесок в історії економічної думки, маючи на увазі начебто позитивні, так і негативні елементи творчої спадщини його представників. Концепція меркантилістів була звернена до практики господарського життя, хоча в основному в сфері обігу. Вони ввели в учений шлях деякий економічні категорії, виявили важливі закономірності в галузі торгівлі, позичкових операцій і грошового обігу. Але їх дії в інших сферах економіки були не завжди адекватними. Меркантилісти не надавали належного значення залучень в національну економіку закордонних інвестицій. Безробіття, для них, була несуттєвою проблемою. Меркантилізм зумовив специфіку формування ринкових економічних відносин і особливості змінила його класичної політекономії в розвинених європейських країнах, попередньо тільки в Англії і у Франції. У Франції найбільш активно проводилася політика протекціонізму, створювалася потужна мережа мануфактур в промисловості, стримувалося становлення фермерства. Французький меркантилізм деколи називають кольбертізм (Ж.Б. Кольбер). В Англії меркантилізм виявився більш плідним. Таким чином, в особі меркантилістів буржуазна політекономія знайшла своїх перших тлумачів, головним чином, під кутом зору сфери обігу, з позицій торгової буржуазії, що грала в ту епоху в економіці різних країн чільну роль. Ідеї меркантилізму набули поширення переважно в західноєвропейських країнах, де меркантилізм мав не тільки загальні принципи і риси, але і особливості властиві цій країні. Їх необхідно розбирати в Англії, Франції, Голландії, Італії, Німеччини, Росії. Важливо виявити раціональні елементи меркантилізму. В Англії ідеї грошового меркантилізму активно відстоював вчений економіст Вільям Стаффорд в найбільш відомій роботі «Критичне виклад деяких скарг наших співвітчизників» (1581 р.). Найбільш яскравим представником пізнього меркантилізму був англієць Томас Мен (1571-1641 рр.). Він був великим купцем, директором Ост-Індської компанії, впливовим членом могутньої буржуазної корпорації. Томас Мен був автором теорії торгового балансу. У своїй головній праці «Багатство Англії в зовнішній торгівлі, або баланс нашої торгівлі, як регулятор нашого багатства» (1664) доводив, що збільшення кількості грошей в країні може бути досягнуто не забороною їх вивезення, а активним балансом зовнішньої торгівлі, тобто перевищенням експорту над імпортом. Розглядав роль грошей, як важливий вихідний пункт кругообігу Гроші-Товар-Гроші (Д-Т-Д), здійснюваного в зовнішній торгівлі. Ідеї Томаса Мена були розвинені його співвітчизником Джеймсом Стюартом у відомій роботі - «Дослідження про початки політичної економії» (1767). Найбільш відомі праці французького меркантилісти Антуан де Монкретьєн (1575-1621 рр.), який вперше вводить у науковий обіг термін політична економія (від грецького politicos - державний, громадський; еconomia - управління домашнім господарством) у роботі «Трактат політичної економії, присвячений королю і королеві» (1615). А. Монкретьєн (1575-1621) - французький економіст. Вклад Монкретьєн в економічну науку, навіть якщо частково і відчуває вада в оригінальності, вперше вводить деякі важливі елементи, які можна було прийняти стандартом меркантилістську способу мислення. Монкретьєн був першим, хто додав до зовнішніх воєн пошук багатств, як засіб забезпечення стабільності соціального порядку Франції, сформувався близько короля.

В Італії найбільш видними меркантилістами були - Антоніо Серра - «Короткий трактат про засобах постачити золотом і сріблом королівства, позбавлені рудників дорогоцінних металів» (1613 р.) і філософ економіст Г. Скаруффі та інші. Деякі ідеї меркантилізму можна знайти в працях, сучасника Петра I першого російського економіста Івана Тихоновича Посошкова (1652-1726 рр.) «Книга про скудовстве і багатств. Це є виявлення, від чого трапляється марна убогість, і від чого гобзітовітое (рясне) багатство множиться» (1724). Меркантилісти виступали як невизнані пророки буржуазного суспільства в його зародковій формі. Вони розкрили т…аємницю буржуазного виробництва, його повне підпорядкування мінової вартості. Їх погляди утворюють передісторію буржуазної політичної економії, так як свою головну увагу меркантилісти приділяли сфері обігу. Економічна політика меркантилізму сприяла початкового нагромадженню, скорочуючи перехід від феодалізму до капіталізму. Разом з тим прогресивність меркантилізму вже на першій ступені розвитку буржуазного суспільства відображала його антагоністичний характер. Буржуазія в особі меркантилістів зажадала в інтересах накопичення з самого початку обмеження споживання широких мас населення. Меркантилісти доводили вигоду підвищення цін на внутрішньому ринку, щоб збільшити експорт, а політика протекціонізму ознаменувалася також експропріацією незалежних робітників, кривавим законодавством проти експропрійованих і пограбуванням колоній.

1. Передумови виникнення меркантилізму

У XVI столітті і першій половині XVII століття відбувається розкладання феодальних відносин і виникнення в ряді країн капіталістичного виробництва у вигляді мануфактури. Цей період може бути охарактеризований як період різкого перелому в економічному мисленні європейських держав, що примикали до Атлантичного океану, і переміщення до цих держав центру ваги економічного прогресу з торгових міст Італії. Розквіт італійських міст тривав до 1453 року, коли Візантія була завойована турками, перервали торгові відносини італійців, а через них - і решти Європи, з багатим Сходом. Це призвело до втрати італійцями монополії в східній торгівлі і до спроб знайти нові шляхи на Схід - в Персію, Індію, Китай. Але для цих цілей географічне становище країн, що примикають до узбережжя Атлантичного океану, було набагато сприятливіші. У 1492 році Христофор Колумб, у пошуках морського шляху до Індії, відкриває береги Америки і тим самим кладе початок епохи великих географічних відкриттів. Між європейськими державами розгортається боротьба за монополію у торгівлі між Європою і нововідкритими землями. У цей період кладеться початок колоніальним володінь європейців. Дві мети вабили численних авантюристів в невідомі краї: знайти дорогу до таємничій країні золота, Ельдорадо й опанувати багатствами Індії та Персії - шовками та прянощами, високо цінуємо в Європі. Погоня за золотом і торгівлею з Сходом з'явилася наслідком того, що примітивне натуральне господарство раннього феодалізму давно вже відійшло в минуле, що товарне виробництво, що виникло на основі відділення міста від села, витіснення ремесла із сільського господарства, досягло певної міри розвитку в окремих країнах. Виникнення і розвиток капіталізму в країнах західної Європи, було передумовою розвитку продуктивних сил. Як істотного чинника в справі розкладання феодального ладу Енгельс розглядав влада грошей. Він зазначав наявність тісного зв'язку між жагою золота, характерної для Європи XV століття, і великими географічними відкриттями. «До якої міри в кінці 15 століття гроші підкопали і роз'їли зсередини феодалізм, ясно і видно по тій спразі золота, яка в цю епоху опанувала Західною Європою; золота шукали португальці на африканському березі, в Індії, на всьому Далекому сході; золото було тим магічним словом, яке гнало іспанців через Атлантичний океан; золото - ось чого першою справою вимагав білий, як тільки він ступав на знову відкритий берег» [1] Великі відкриття мали велике значення в посиленні могутності буржуазії. Відкриття Америки і морського шляху навколо Африки створило для піднімається буржуазії нове поле діяльності. Торгівля до цього не обмежувалася тільки вузькими рамками обміну між містами та прилеглими до кожного з них сільськими округами. Вже задовго до епохи великих географічних відкриттів розвивається торгівля між різними країнами і з кінця XV і початку XVI століть вона отримує новий поштовх. Східні ринки, колонізація Америки, обмін з колоніями, збільшення кількості засоби обміну і товарів взагалі дали нечуваної доти поштовх торгівлі, мореплаванню, промисловості і тим самим викликали в распадавшемся феодальному суспільстві швидкий розвиток нових, капіталістичних відносин. У результаті великих географічних відкриттів і що послідувала за ними колонізації все більш розвивалися економічні зв'язки між окремими частинами і народами світу, різко зростала область збуту. Однією з необхідних умов розвитку капіталізму в Європі з'явилися зростання зовнішньої торгівлі і зародження світового ринку в період розкладання феодалізму. Арена ринкової боротьби між виробниками переростає місцеві рамки і набуває широкого розмаху. Все це сприяло перетворенню ремесла в мануфактуру. Виникнення мануфактур припускала наявність на ринку вільної робочої сили, оскільки ремісник був вже не в змозі обійтися власними силами. Освіта кадрів найманих робітників, які повинні були обслуговувати потреби грали все більшу роль мануфактур, позбавлення значних мас людей їх традиційних засобів існування, становило істотну сторону процесу так званого первісного нагромадження капіталу. Експропріація безпосередніх виробників здійснювалась з «самим нещадним вандалізмом і під тиском самих підлих, найбрудніших, самих дріб'язкових і самих скажених пристрастей». [2] Інший стороною процесу первісного нагромадження капіталу було накопичення капіталу в руках капіталістів, що відбувалося найбруднішими і кривавими способами. І тут виняткову роль зіграла колоніальна система. У класичній формі процес первісного нагромадження капіталу, який походив у всіх країнах Європи, де в надрах феодального ладу зароджувалися капіталістичні відносини. Визрівання в надрах феодалізму капіталістичних відносин, зумовило зародження і формування нової ідеологічної надбудови, що відображала практичні потреби буржуазії. Нові передові ідеї, які висунула піднімалася вгору буржуазія, коли Європа виходила з середньовіччя, були протиставлені феодальному світогляду. Були піддані критиці застарілі догми, на яких базувалося теологічне світогляд середніх віків. Ідейний рух охопив і соціально-політичну думку. Меркантилізм і являв собою яскраве втілення економічної політики ряду феодальних держав (протягом XV-XVII століть) в період занепаду феодалізму як системи суспільного устрою в інтересах зароджувалась буржуазії.

2. Основні риси і етапи розвитку

Меркантилізм (Італ. - «торговець, торгаш») - віяння економічної думки, послідовники якого бачили в зовнішній торгівлі ключ багатства за рахунок здійснення активного торгового балансу (перевищення експорту над імпортом товарів). Подальше становлення економічної теорії - після давньогрецьких і середньовічних мислителів - продовжилося меркантилістами. Вони утворювали якусь єдину школу, всі представники якої дотримувалися загальних поглядів області економіки. Однак, згідно становленню економічної теорії, погляди меркантилістів дозволяють виділити їх в особливу віяння економічної думки. У більшості своїй економісти були діловими людьми та державними діячами, Викладайте свої погляди не в теоретичних трактатах. Меркантилізм виник у ході боротьби національних держав, які прагнули до отримання самостійності. Боротьба ця включала в себе два етапи. Перший - встановлення внутрішньої єдності, а заради цього беззастережно усувати існуючі всередині країни перепони до об'єднання у вигляді внутрішніх мит, цехових і міських обмежень, феодальної роздробленості. Другий - треба було подолати панування католицької Церкви, що пов'язувала в роки Середньовіччя європейські країни у загальний Християнський світ, одним з проявів якого була Святе римське держава німецької нації. Таким чином, імперія повинна була досягти внутрішньої єдності і в той же час звільнитися від єдності зовнішнього. І меркантилісти взялися забезпечити досягнення обох цих завдань, причому їх кінцевою метою була влада національної держави. Меркантилізм, у своїй основі, має розглядати економічну політику, ідеологію і особливу систему економічних поглядів. Як економічна політика, меркантилізм характерний для ряду феодальних держав в епоху первісного нагромадження капіталу. Як ідеологія, меркантилізм притаманний торговому капіталу, попередньому промисловому капіталу. Як особливий порядок економічних поглядів, меркантилізм представляв собою спробу теоретичного осмислення і обгрунтування проведеної торговим капіталом економічної політики. Політика меркантилізму полягала в заохоченні - з метою збільшення виробництва товарів заради експорту - розвитку промисловості, переважно мануфактурної, в активному протекціонізмі, у підтримці експансії торгового капіталу, зокрема в заохоченні створення монопольних торговельних компаній; в розвитку мореплавання і флоту, у захопленні колоній; в різкому підвищенні податкового оподаткування, заради фінансування всіх цих заходів. Меркантилізм характеризується двома рисами: перша - надлишок суспільства ототожнюється з грошима (імперія тим багатше, чим більше воно має грошей), а друга - накопичення грошового багатства може бути істотно досягнуто за допомогою державної влади. У меркантилізмі, як економічній політиці, розрізняють два етапи (ранній і пізній). Ранній меркантилізм виник період великих географічних відкриттів і зжив себе в середині XVI століття (найвизначніші представники У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії). Пізній, розвинений меркантилізм охоплює другу половину XVI століття і середину ХVII століття, найвизначнішими його представниками були Т. Мен (Англія), А. Серра (Італія), А. Монкретьєн (Франція). Ранній етап характеризується як система грошового балансу. Це така форма державного регулювання з метою забезпечення добробуту суспільства, основним принципом якої було (намагатися купувати у іноземців менше, ніж продавати на іноземні ринки). Держава, використовуючи законодавчу базу, прагнуло залучити якомога більше грошей з-за кордону, а з іншого боку, всіляко домогтися того, щоб утримати їх в країні. Перше завдання - форсоване залучення грошей у країну - ставилося перед так званими складеного місцями, які представляли собою офіційні торгові пункти, де уряд стягувало мита і безпосередньо контролювало грошовий обіг. Що стосується другої мети, яка ставила перед собою система грошового балансу - утримання грошей всередині країни, - то для цього вживалися наступні засоби контролю: установа монетного двору; посади королівських міняв; посади так званих сищиків і митних наглядачів; закон залякування. Весь цей комплекс особливих заходів виходив з правила, що оцінка іноземної монети відбувалася урядовими установами. C зростанням торговельного і промислового капіталу в країні ранній меркантилізм, з його дріб'язкової опікою над торговими угодами, з його прагненням безпосередньо регулювати переміщення благородних металів між країнами, з його оборонним протекціонізмом, став гальмувати економічний розвиток країни. На зміну раннього меркантилізму, монетарній системі, яка розглядала активний баланс у якості грошового балансу, прийшов розвиненою (пізній) меркантилізм, добивався активного торгового балансу. Система торгового балансу, що вважала, що сума продажів товарів повинна перевищувати на державному рівні суму покупок, являла собою більш зрілий етап економічної політики, обумовлений подальшим розвитком продуктивних сил. Перехід до розвиненого меркантилізму стався в XVI столітті зокрема на грунті відомих успіхів у мануфактурної промисловості. Мета нової системи переслідувалася колишня, але способи і методи її досягнення практикувалися інші, ніж система грошового балансу. Якщо монетарна політика прагнула до накопичення грошових скарбів у країні заходами чисто адміністративного характеру, то розвиненою меркантилізм орієнтувався на широкий вивезення товарів, здійснював політику протекціонізму (заборона на вивезення сировини, субсидії мануфактур, держзамовлення, обмеження рівня зарплати), протегував насадженню мануфактур, заохочував колоніальну експансію. Обмеження щодо ввезення іноземних товарів здійснювалися відповідної митної політикою і законами проти розкоші. У XVII столітті розвивається морська торгівля і відбувається утворення великих торгових компаній. Характерні риси пізнього меркантилізму: зняття жорстких обмежень по імпорту товарів і вивезенню грошей; домінує думка «торгового балансу»; протекціонізм економічної політики держави; визначальною функцією грошей визнається функція майнового обігу; порядок монометаллизма. Характерний порядок активного торгового балансу (для тих, хто забезпечує вивіз готових виробів з своєї країни, для тих і дозволявся вивіз грошей за кордон). При цьому висувалося погляд: купити дешевше в одній країні і збувати дорожче в іншій. Нова політика дозволила посилити вплив капіталу і розвиток капіталістичних відносин, одночасно поглиблюючи крах феодальної системи.

3. Особливості меркантилізму в різних країнах

Як вже було сказано вище, ідеї меркантилізму набули поширення переважно в західноєвропейських країнах, таких як Англія і Франція, де меркантилізм мав не тільки загальні принципи і риси, але і особливості, властиві цій країні. Однак, дана система економічних поглядів, отримала свій розвиток і поширення не тільки в країнах Західної Європи, а й у Росії. Ідеї меркантилізму в Росії отримали розвиток в XVII-XVIII століттях. До XVII століття для них не існувало умов, оскільки в той час панувало натуральне господарство, торгівля залишалася локальною і обмеженою. Вона і в XVII столітті розвивалася у важких умовах, таких як: посилення жорстокого кріпацтва, розквіту феодалізму і розширення панщинної системи. Тому стимулювання мануфактурноїпромисловості велося частково за рахунок економічних ресурсів феодального режиму, що виражався, насамперед у розширенні площі агрокультури, освоєнні нових земель. Крім того, в Росії не було чистого монетаризму. Його елементи перемішувалися з більш зрілими принципами «торгового балансу». Процес колонізації постійно розширювався. Кількість сільськогосподарських продуктів зростала, створювалася матеріальна база для розвитку торгових точок і міст. Більше того, в XVII столітті почалося формування російського ринку. Натуральне господарство російських дворян підривалося, хоча зберігалося панування феодалізму. Йшов процес первісного нагромадження… капіталу. Багато купців сколочували великі суми і вели по містах і селах «великі торги». У Росії XVII столітті з'явилися перші мануфактури, виникали буржуазні виробничі відносини. Політика, яку вів Петро I, мала багато спільного з політикою проведеної у Франції (Кольбертізм), але вона мала деякі відмінності, оскільки була підпорядкована державної влади. Російські вчені, у працях яких висловлювались деякі ідеї меркантилізму (І.Т. Посошков, В.М. Татищев, М.В. Ломоносов), висували широку програму розвитку мануфактурної промисловості. У цих працях немає ототожнення багатства з грошима і благородними металами. Хоча вони і вважали за необхідне розвивати зовнішню торгівлю, в центрі їх уваги було розвиток вітчизняного виробництва, розширення внутрішньої торгівлі. За своїм змістом російська меркантилізм відрізнявся від західноєвропейського й тим, що торкався також аграрне питання. Проблеми колоніалізму в ньому не зайняли того місця, яке вони займали в західноєвропейському меркантилізмі. Разом з тим економічна роль держави трактувалася російськими вченими-економістами більш широко. У Росії досить сильно позначалася дворянська обмеженість практичного меркантилізму. Однак якщо в країнах Західної Європи, у зв'язку з Великими географічними відкриттями, важливу роль в переході до капіталізму відігравала зовнішня торгівля, то в Росії зайняти таке ж місце в цьому процесі вона не могла. Зовнішня торгівля мала для розвитку економіки значно менше значення. До завоювань Петра I Росія залишалася практично відрізаною від морської торгівлі. Все це зумовлювало своєрідність меркантилізму в країні. Вчення меркантилістів вперше почало формуватися в Італії, Іспанії, Португалії та Нідерландах (з XVII століття - у Голландії), де вже в XIV і XV століттях виникли необхідні для цього вчення умови. Саме в цих країнах набирав сили процес міжнародної торгівлі, що сприяло посиленню ролі торгового капіталу, інтереси якого стали основою теорії і практики меркантилізму. Спочатку посилене розвиток торгового капіталу спостерігалося в Італії. В кінці XV століття, після великих географічних відкриттів - Колумбом Америки та Васко да Гама Індії - торговельні переваги середземноморських міст і всієї Італії були знищені; на перше місце висунулися Іспанія і Португалія. У XVI в. їх витіснила Голландія, основою панування якої стали знамениті мануфактури, судноплавство і грабіжницька колоніальна система, що стала джерелом первісного накопичення капіталу. Значно пізніше, в порівнянні з названими країнами, переважне значення в колоніальній системі та міжнародній торгівлі отримала Англія. Тоді й її економічна література набула особливо впливове значення. Банкір Г. Скаруффі (1519-1584 роки) - представник раннього меркантилізму, опублікував у кінці XVI століття твір з питань грошового обігу «Міркування про монету». У той час у західноєвропейських країнах існував біметалізм, і не було єдиного курсу для численних грошових систем. Скаруффи пропонував скликати загальноєвропейський з'їзд, який мав би встановити єдину загальноєвропейську грошову систему і визначити курс золота до срібла в відношенні 1: 12, при цьому італійським фінансистам він відводив роль міжнародних банкірів. (Італія, раніше інших країн вступила на шлях капіталістичного розвитку, тому питання грошового обігу та кредиту були в центрі уваги італійських меркантилістів). Антоніо Серра - Представник пізнього меркантилізму, автор опублікованого «Короткого трактату про причини, здатних створити велика кількість золота і срібла в державах, не мають копалень». Серра піддавав критиці монетаризм, відстоював теорію торговельного балансу, ратував за розвиток ремісничого виробництва, заохочення працьовитості та винахідливості населення, розвиток торгівлі, проведення сприятливої політики уряду. Меркантилісти Скаруффи і Серра у своїх висловлюваннях (перший в дусі грошового балансу, другий - Торгового балансу) відобразили тенденції італійської економіки свого часу. У найбільш розвинених країнах того часу Англії і Франції - особливості реалізації ідей меркантилізму протягом XVII-XVIII століть зумовили головні причини своєрідності їх історії економіки та історії економічної думки аж до XX сторіччя. Відомі меркантилісти, такі як Дж. Локк і Р. Кантильон були абсолютно переконані в доцільності можливо більшої кількості золота і срібла в даній країні в порівнянні з іншими і саме в цьому розглядали досягнутий нею рівень «Багатства». Доводи в цьому зв'язку наводилися небезпідставні, про що свідчить, зокрема, наступне запевнення Т. Мена: якщо продавати дешевше, то чи не втратиш збуту, і якщо країна ввозить товари за готівкові гроші, то тільки в інтересах подальшого вивезення цих товарів за кордон і перетворення їх під «ввезення набагато більшої кількості грошей». Своєрідним був також вплив ідей паперово-грошового меркантилісти Джона Лоу переконував у роботі «Аналіз грошей і торгівлі» (1705) своїх сучасників у тому, що незначне зростання цін завжди, сприяє зростанню товарної пропозиції. І тільки що відбулося апробування задумок цього, як його часто називають, авантюриста, дозволило переконатися у хибності очікувань значного зростання виробництва із збільшенням кількості грошей в обігу. Тим часом, практична спрямованість меркантилістською системи в галузі торгових та позичкових операцій, а також грошового обігу, безпосередньо надає вплив на наступні етапи розвитку економічної науки, ні в якому разі не повинні недооцінювати. Особливості реалізації ідей меркантилізму зумовили, головні причини своєрідності їх історії економіки та історії економічної думки. Це видно з наступних порівняльних положень, позначилися в цих країнах в період меркантилізму: В Англії, в цей період, ринкові економічні відносини формуються гармонійно в усіх сферах господарського життя, включаючи промисловість, сільське господарство та торгівлю; складаються передумови для практичної реалізації політики фритредерства; англійська економічна думка займає провідні позиції в світовій економічній науці. У Франції ж, на відміну від Англії, де ринкові та економічні відносини формуються гармонійно в усіх сферах, з часів міністра фінансів Ж.Б. Кольбера (XVII століття) становлення фермерства та мануфактурне виробництво розвивається в умовах стримування, тобто в умовах «вузькості» внутрішнього ринку («кольбертізм»); торгівля не вільна і регламентується державою. У Франції зароджується специфічне течія економічної думки - «фізіократія», яка проголошує землю основним виробничим фактором і джерелом «чистого продукту».

4. Меркантилізм - Перша наукова школа економічних поглядів (теорія меркантилізму)

Перша школа економічної науки - меркантилізм. Протестантська віра стала гарантією точного виконання контрактів і сприяла моральному виправданню проценту. Широке поширення отримує «венеціанський рахунок», тобто бухгалтерія, регулярно зіставляє доходи і витрати. Все це сприяло розвитку кредиту та банківської справи. З'явилося багато трактатів про гроші. Поступово виникла школа меркантилістів, що стало початком появи перших систематизованих економічних поглядів. Перша спроба науково систематизувати економічну діяльність була зроблена меркантилістами. На їх переконання джерелом багатства держави є торгівля. Перша економічна школа - меркантилізм склалася наприкінці XVI століття і розвивалася до середини XVIII століття в період первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм слід розглядати, як передісторію економічної науки. Витоки економічних знань відносяться до епохи рабовласницького суспільства, до текстів давньоєгипетських папірусів, до кам'яної клинопису законів вавілонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), До древнеиндийским ведів - збірникам релігійних гімнів (на рубежі 2 і 1 тисячоліття до н.е.). Теоретичні основи економіки як науки були закладені в працях великого мислителя античного світ а Аристотеля (384-322 рр. до н.е.). Для свого часу Аристотель дав глибокий аналіз основних економічних категорій, в тому числі товару, грошей, перших форм капіталу та інших. У роботі Никомахова - «Етика», він вперше вказав на дві основи товарних відносин - праця і потреби, ніж на багато століть уперед визначив напрямок дискусій щодо їх природи. Як вже згадувалося вище, засновником меркантилізму був французький дворянин Антуан де Монкретьєн. Всесвітню славу йому принесло видання солідного наукового праці «Трактат про політекономії», там він вперше використав поняття «політична економія», тобто закони пристрої громадського господарства (з грец. politeia - суспільний устрій, oikos-господарство, nomos - закон). Ідеї першої наукової системи не могли не висловлювати свого часу, коли головними посередниками між виробниками та споживачами були купці; панування натурального господарства повільно, але неухильно розхитувалося, а рамки товарного виробництва відповідно розширювалися. Сутність меркантилізму полягає в тому, що його представники вважали основним джерелом багатства торгівлю, особливо зовнішню, а гроші, золото, срібло і коштовності - Істинним скарбами. Характерне для меркантилістів ототожнення багатства з грошима привело їх до висновку, що і держава тим багатша, чим більше грошей (Природно, повноцінних - золота і срібла) воно має. Накопичення ж грошового багатства може бути досягнуте за допомогою державної влади. Тому представники школи меркантилізму обгрунтовували необхідність активної державної економічної політики. Становлення і розвиток цієї школи проходить два етапи: ранній і пізній меркантилізм. Межею між ними прийнято вважати великі географічні відкриття. Ранній меркантилізм характеризується як монетарна система і зводиться до всемірного накопичення грошей в країні і державній скарбниці шляхом заборони вивезення грошей з країни і залучення грошей у країну. Теорія раннього (або грошового) меркантилізму пропонувала державам здійснити систему заходів, спрямованих на утримання грошей у країні. Серед цих заходів - заборона вивезення грошей за кордон, введення державної монополії на торгівлю валютою; створення «складеному місць» для торгівлі іноземними товарами. Всі виручені від продажу кошти іноземці були зобов'язані витратити на купівлю виробів місцевого виробництва. У той період, пропонувався ними і здійснювався європейськими державами комплекс заходів сприяв становленню ринкової капіталістичної системи. Однак, накопичення багатства як самоціль, зробило негативний вплив на багато країн. Зокрема, Іспанія і Португалія, караванами перевозили через Атлантику латиноамериканське золото, опинилися в глибокій економічній застої, який у наслідку економісти назвали «позолочена бідність». З другої половини XVI століття розвивається і досягає розквіту в XVII столітті так званий пізній (або мануфактурний) меркантилізм. Це був час «пожинания плодів» великих географічних відкриттів, завершення формування абсолютистських монархій, зростання економічної потужності торгової буржуазії. Сфера державної економічної політики переміщається в область торгівлі, найважливішим завданням стає створення системи активного торгового балансу. Вона широко використовується у світовій практиці і в даний час. Її суть: чим більше різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів, тим багатшою стає держава. Вже тоді меркантилісти розуміли, що вивезення не сировини, а готового вироби значно вигідніше. Меркантилісти звернули увагу на те, що обробка дає сировини додану цінність. На цій цінності можна робити великі гроші, якщо обмежити або зовсім заборонити вивезення сирих матеріалів і експортувати тільки напівфабрикати. Для зміцнення активного балансу і захоплення зовнішніх ринків уряду регулювали ввезення товарів шляхом обкладання митом іноземних товарів і всіляко заохочували вивіз виробів на зовнішній ринок. З цією метою виявлялася державна підтримка розвитку вітчизняної обробної промисловості. Пізній меркантилізм, тому характеризується як комерційна або мануфактурна система. Важливо відзначити, що меркантилісти вважали недоцільним допускати внутрішню конкуренцію і особливо конкуренцію на внутрішньому ринку з боку іноземних купців. Держава, як стверджували прихильники пізнього меркантилізму, тим багатшими, чим більше різниця між вартістю вивезених з країни і ввезених в неї товарів. Пропонувалися два способи домогтися цієї різниці. По-перше, за рахунок вивезення виробів своєї країни, причому дозволявся тільки вивіз готових виробів (від їх продажу виручала більше грошей, ніж від вивезення сировини), заборонялося ввезення предметів розкоші, друге, така різниця могла бути забезпечена за рахунок посередницької торгівлі, для чого дозволявся вивіз грошей за кордон. При цьому висувався принцип: купувати дешевше в одній країні, продавати дорожче - в іншій. Для формування активного торгового балансу і захоплення зовнішніх ринків уряд повинно було регулювати ввезення шляхом обкладання митом іноземних товарів і заохочувати вивезення, видаючи, зокрема, премії організаторам підприємств, продукція яких користувалася великим попитом на зовнішніх ринках. З цією метою, а також для того, щоб звільнити країну від необхідності імпортувати промислові вироби, пропонувалося заохочувати розвиток промисловості, особливо мануфактурної. Держава в Англії, Франції, Голландії, Венеції своєї економічної політикою заохочувало купців ставати підприємцями. Були прийняті нові закони, які стимулювали розвиток промислового виробництва. Промислові підприємства звільнялися від сплати податків, отримували субсидії та пільгові кредити. У руки приватних підприємців стали передаватися казенні заводи. В економічній історії це був перший прообраз процесу приватизації. Така політика в галузі економіки дозволила Англії, Франції та Голландії вирватися вперед у промисловому розвитку. Англія стала найбільшою «майстерні світу». Гроші поступово стають мірилом вартості. До меркантилістам відноситься видатний економіст свого часу Іван Посошков. У 1724 він завершив працю, який приніс йому славу «Книгу про злиднях і багатство». І. Посошков був прихильником суворої регламентації господарської життя. Він давав численні рекомендації, наприклад: змушувати всіх людей працювати старанно і продуктивно, знищуючи неробство у всіх її видах; рішуче боротися з непродуктивними витратами, здійснювати строгу економію у всьому, боротися з розкішшю, надмірностями в житті людей. Наведені рекомендації значно відрізняються від рекомендацій класичних меркантилістів Західної Європи, які джерелом багатства вважали торгівлю. І. Посошков, випереджаючи на ціле століття класиків буржуазної політекономії, пов'язує джерело багатства з працею. У його рекомендаціях праця вважається джерелом збільшення багатства…, і ніхто не має права не працювати і даром є хліб. Причому кожен повинен не просто працювати, а й виробляти прибуток. І. Посошков встановлює чіткий зв'язок між зростанням багатства і продуктивної праці, що ще раз підкреслює його розуміння праці, як джерела багатства. Що ж стосується численних рекомендацій, І. Посошкова про строгої економії та боротьби з розкішшю, то треба особливо підкреслити, що ці поняття він не обмежував сферою побуту, а розглядав їх у більш широкому сенсі, з позицій інтересів суспільства. Яскравим прикладом у цьому відношенні є його проект проти хижацького ставлення населення до природних багатств (винищення лісу, риби та інших подібних дій, що завдають шкоди природі). Поряд з хибними уявленнями меркантилістів про джерело багатства, в їх навчанні було чимало прогресивних ідей, що випередили свій час і що дожили до наших днів. У своїх навчаннях меркантилісти висловлювали інтереси купців, монархія для них була природною формою правління. Посилення економічних функцій держави вони пов'язували безпосередньою участю королів і царів в господарському житті. Ідеї меркантилізму стали теоретичною базою державної політики, що отримала назва протекціонізму (від лат. protectio - заступництво, захист), спрямованої на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземних конкурентів, на розширення ринків збуту вітчизняних товарів. Фактично з XVII століття і до наших днів не було в світі держави, яка в певних умов не вдавався б до економічної політики протекціонізму. Потужним поштовхом до розвитку промислового виробництва в європейських країнах став перехід від пізнього меркантилізму до ліберальної економічної теорії капіталізму вільної конкуренції.

5. Відмінні риси меркантилізму - однієї з перших економічних шкіл

Меркантилізм - Це і економічна концепція, і сфера економічної політики, що виникла в XVI столітті - в епоху великих географічних відкриттів, розвитку торгового капіталу. Автори подібних економічних поглядів публікують свої трактати в Англії, Франції, Голландії, тобто в країнах, що переживали з кінця XV століття промисловий розквіт. Радники при королях стали писати роботи про золото, про користь стримування імпорту і заохочення експорту. Поступово виникла школа меркантилістів, створення якої означало поява перших більш-менш систематизованих економічних поглядів. Погляди меркантилістів - це система поглядів, але це ще не закінчена економічна теорія, а окремі спостереження, здогадки, висновки, вкраплені в трактати з практичними рекомендаціями на адресу государів і володарів. Заслуга представників цієї школи, насамперед, у постановці проблеми, якої повинна займатися економічна наука: що таке багатство, які його джерела?

Специфічна форма багатства, на їхню думку, гроші у вигляді дорогоцінних металів (золота, срібла). Саме гроші є справжнє багатство. «Нація, яка має більше грошей, сильніше і багатше». Гроші являють багатство не… у вигляді нерухомого скарби, а у формі капіталу, що знаходиться в постійному русі. Джерелом припливу багатства, засобом множення грошей служить зовнішня торгівля. «Звичайним засобом для збільшення нашого багатства і грошей є зовнішня торгівля», - стверджує Томас Мен, головна праця якого так і називається: «Багатство Англії - У зовнішній торгівлі». Звідси випливає одна з провідних ідей меркантилістів: щоб залучити в країну гроші, торгівля з іншими країнами повинна давати активний баланс. Державі та її громадянам слід, якомога більше товарів вивозити за кордон і як можна менше купувати заморських товарів. Множенню багатства нації сприяє не тільки вигода зовнішньоторговельних зв'язків, а й розвиток власної промисловості, ремісничого і мануфактурного виробництва. Меркантилісти, як правило, прихильники сильної державної влади. Вони ратують за підтримку торгівлі, ремесел. Не схвалюють дріб'язкову регламентацію. Має місце відоме відмінність у поглядах між представниками раннього (XV-XVI століть) і пізнього (XVII століття) меркантилізму. Перша, рання форма меркантилізму зосереджувала зусилля політики на залученні в країну грошей, золота, срібла (політика грошового балансу). Надалі погляди стають більш конструктивними. Пізній меркантилізм обгрунтовує гнучкішу політику. Його представники виступають за розвиток виробництва, особливо експортних галузей, обгрунтовують необхідність позитивного торговельного балансу. Прагнення мати активний торговий баланс породжує вимога проводити протекціоністську політику. Така політика служить інструментом боротьби з іншими країнами, засобом посилення політичної та військової сили. По суті, меркантилісти сформулювали доктрину активного торгового балансу. Як і окремий індивід, держава повинна витрачати менше, ніж отримує. Тоді в країні буде накопичуватися багатство (золото і срібло). Зрозуміло, що немає нічого поганого в турботі про торговельний баланс, помилка меркантилістів полягала лише в припущенні, що можна довгий час підтримувати активне сальдо торговельного балансу без шкідливих наслідків для національної економіки в цілому. Тим часом, вже в середині ХVII століття окремі проникливі економісти усвідомили, що приплив у країну дорогоцінних металів збільшує внутрішні ціни і призводить до відтоку капіталу з країни, що поступово зводить нанівець вигоди позитивного балансу зовнішньої торгівлі. Незважаючи на деяку спільність ідей, меркантилізм був неоднорідний. Концепції та рекомендації представників цієї течії залежали від конкретних умов, особливостей господарського розвитку, зовнішньоторговельних зв'язків окремих країн. Безумовно, турбота про збалансованість торгового балансу і створенні відповідних резервів валютних коштів необхідна. Але самі меркантилісти бачили і негативні сторони тривалого перевищення експорту над імпортом. Приплив зайвих грошових коштів, в дану країну неминуче призводить до підвищення внутрішніх цін. Доктрина активного торгового балансу обертається проти її авторів, зацікавлених у зміцненні економічної сили, множенні багатства нації. Накопичення грошових ресурсів, не підкріплене відповідним зростанням виробництва, веде до інфляції. Позитивний баланс у торгівлі з іншими країнами означає, що продукції вивозиться більше, ніж ввозиться. А це означає фактичну втрату багатства - за сучасною термінологією частини суспільного продукту. Позитивний зовнішньоторговельний баланс може бути корисний як свого роду стартова позиція для забезпечення економічного зростання. Він вигідний у випадку, якщо знижуються внутрішні витрати на виробництво продукції, якщо світові ціни вищі внутрішніх цін, а імпортні товари обходяться дешевше, ніж продукція власного виробництва. При аналізі ефективності зовнішньоекономічних відносин необхідно враховувати всю сукупність зовнішніх зв'язків: баланс товарів, баланс послуг, рух капіталів, сальдо валютно-грошових розрахунків. Це знаходить своє відображення у сальдо платіжного балансу країни. Крім того, більшість меркантилістів дотримувалося точки зору, згідно з якою економічні інтереси націй антагоністичні, оскільки в світі є строго обмежена кількість ресурсів, які одна країна може придбати тільки за рахунок іншої. На сучасній мові вони представляли економічну діяльність як гру з нульовою сумою, в якій виграш одного завжди означає програш іншого. Тому їх не бентежило, відкрито захищати політику «Знищ сусіда» і виступати за скорочення внутрішнього споживання. Однак за відношенню до коротких періодів часу, позиція меркантилістів не настільки помилкова. Заклопотаність меркантилістів припливом золота в країну можна зрозуміти як не цілком виразне розуміння зв'язку між зростанням пропозиції грошей і зменшенням процентних ставок. Коли економіка страждає від нестачі попиту і від падіння цін, то активний торговельний баланс (перевищення експорту над імпортом) підтримує ціни, а приплив золота знижує процентні ставки і тим самим стимулює інвестиції і зайнятість. Характеризуючи систему меркантилістів як систему практичної політики, сучасні економісти, перш за все, мають на увазі ту обставину, що промислове виробництво в той період контролювалося головним чином торговим капіталом, тобто купцями. Завдяки останнім, ця сфера стала розвиватися на комерційній основі, і її масштаби вийшли далеко за межі міст. Пояснювалося це тим, що аж до кінця XVIII століття переважно потреби виробництво не мало дорогого обладнання і тому, підключаючись до сфери промислової діяльності, добре знали кон'юнктуру ринку купці мало, ніж ризикували, перетворивши її, в Зрештою, в якийсь придаток торгівлі. Таким чином, у ситуації до індустріальної економіки меркантилістам не доводилося стикатися з проблемами регулярної зайнятості робочої сили, організації невідомого тоді ще фабрично-заводського виробництва. Основними їх вимогами незмінно залишалися перевищення експорту над імпортом, стимулювання вивезення з країни капіталу і ввезення в неї золота і розкоші через кордону, недопущення в національну економіку закордонних інвестицій. Однак, подібного роду теоретичні установки, засновані на протекціоністських настрої в галузі державного регулювання зовнішньої торгівлі. Наївне ототожнення грошей і багатства, всемірне схвалення громадських робіт і інші постулати меркантилістів, насправді розташовують до безглуздих, з позицій сьогоднішньої економічної науки, висновків про «обов'язки» держави забезпечувати населення робочими місцями, дотримуватися політики «знищ сусіда» заради збагачення власного народ. Але необхідно помітити, що меркантилізм збагатив історію економічних навчань не тільки концепцією загальної комерціалізації господарського життя та масштабної участі в ній державних структур, а й тим, що він дійсно позначивши, кажучи словами І. Шумпетера, «зачатки науки». Мова йде, звичайно, про економічній науці, яка після видання в 1615 р. французьким меркантилістом Антуаном Монкретьєном «Трактату політичної економії» майже чотири століття гідно називалася не інакше як політична економія [3].

6. Сутність меркантилізму

Під меркантилізмом розуміється економічна політика держав, в період так званого первісного нагромадження капіталу (previous accumulation of capital), що означало підготовку капіталістичного способу виробництва. Крім того, під меркантилізмом розуміється економічне вчення, висловив інтереси торгового капіталу. Економічну політику і економічне вчення не слід протиставляти. У даному випадку вони становлять єдине ціле. Головний принцип торговців (купців) - «купувати у іноземців менше, ніж продавати» - зробився основним, як в теорії меркантилізму, так і в політиці держави. Систематизована економічна політика меркантилізму, спрямована на створення сильних централізованих національних держав в умовах, що склалися після розвалу середньовічної системи організації промисловості і торгівлі. Адам Сміт, перший довший систематизовану критику меркантилізму, заперечував його як систему торгівлі. Встановлювались два принципи, згідно, яким, по-перше, багатство полягає у золоті та сріблі. По-друге, ці метали можуть бути привезені в країну, яка не має рудників тільки внаслідок встановлення певного торгового балансу, тобто експортування більшої вартості, ніж імпортується; тому найважливішим завданням політичної економії неминуче стає максимально можливе зниження імпорту зарубіжних товарів для внутрішнього споживання і максимально можливе збільшення експорту продукції національної промисловості. Тому його (Меркантилізму) двома головними моторами, що працюють на збагачення країни, були обмеження на імпорт і заходи щодо стимулювання експорту. Наступний питання - це погляди Кейнса на меркантилізм, як на монетарну політику. У своєї «Загальної теорії» він вважав меркантилізм «доктриною, яку класична школа заперечувала як дитячу, але яка заслуговує реабілітації та пошани». Трактування меркантилістами взаємини економіки і політики об'єктивно відображала роль державної влади в епоху первісного нагромадження капіталу, як істотної частини надбудови у справі утвердження капіталістичного способу виробництва. У тісному зв'язку з класовою сутністю меркантилізму, як ідеології буржуазії в епоху первісного нагромадження капіталу, перебувала і трактування меркантилістів окремих категорій політичної економії. Меркантілістіческой система в своєму аналізі окремих категорій політекономії зупинялася тільки на зовнішній видимості явищ. Це пояснюється тим, що вона була змушена базуватися на поверхневих явищах процесу обігу в тому вигляді, в якому вони відокремилися в русі торгового капіталу. Особливу увагу меркантилістів до торговому капіталу пояснюється тим, що торговий капітал був першою і найстарішою формою капіталу, історично попередньої промисловому капіталу, а також істотною роллю торгового капіталу в первісному накопиченні капіталу, його переважній значенням у справі створення в надрах феодального виробництва необхідних умов для виникнення капіталістичного способу виробництва. Таким чином, меркантілістіческой система економічних поглядів як перша школа буржуазної політекономії, що зробила своїм відправним пунктом функцію торгового капіталу, - обслуговування їм процесу обігу товарів, - є попередницею дійсно наукової буржуазної політекономії, яка зробила відправним пунктом процес матеріального виробництва. Меркантилісти не мислили собі вартість інакше як представлену в грошах, уявляли собі вартість як продукт обміну. Вони виходили з того, що додаткова вартість в формі прибутку обумовлена виключно процесом обміну, що вона пояснюється продажем товарів вище його вартості. Меркантилісти вважали, що додаткова вартість у вигляді прибутку носить відносний характер, - Те, що виграє один, то програє інший. Застосовуючи це положення до сукупному капіталу країни, меркантилісти приходили до висновку, що всередині країни ніякого процесу утворення прибутку не відбувається. Прибуток виникає тільки у зносинах різних країн один з одним. Що стосується надлишку, який одна країна реалізує по відношенню до іншої, то він виражається у грошах, у активному торговому балансі. Меркантілістіческой система виходила з передумови, що гроші являють собою виняткову форму багатства, вона проголосила золото і срібло єдиним багатством. Що стосується мети зовнішньої торгівлі, то меркантилісти висували як такої мети приплив за кордону золота і срібла. Разом з тим необхідно підкреслити, що меркантилісти зовсім не залишали в полі зору процес виробництва, який вони, і цей особливо застосовно до пізнішим меркантилістам, розглядали як передумову процесу обігу, як умова для створення багатства на шляхах зовнішньої торгівлі. При всій помилковості поглядів меркантилістів на багатство і гроші, не можна при цьому не враховувати того обставини, що в епоху, в якій…вони діяли, капіталістичний спосіб виробництва ще перебував у зародковому стані. Таким чином, в особі меркантилістів буржуазна політекономія знайшла своїх перших тлумачів, головним чином, під кутом зору сфери обігу, з позицій торговельної буржуазії, що грала в ту епоху в економіці різних країн чільну роль.

Висновок

Вчення меркантилістів вперше почало формуватися в Італії, Іспанії, Португалії та Нідерландах і з XVII століття - в Голландії, де вже в XIV і XV століттях виникли необхідні для цього вчення умови. Саме в цих країнах набирав силу процес міжнародної торгівлі, що сприяло посиленню ролі торгового капіталу, інтереси якого стали основою теорії і практики меркантилізму. Спочатку посилений розвиток торгового капіталу спостерігалося в Італії. В кінці XV століття, після великих географічних відкриттів - Колумбом Америки та Васко да Гама Індії - Торговельні переваги середземноморських міст і всієї Італії були знищені; на перше місце висунулися Іспанія і Португалія. У XVI столітті їх витіснила Голландія, основою панування якої стали знамениті мануфактури, судноплавство і грабіжницька колоніальна система, що стала джерелом первісного нагромадження капіталу. Значно пізніше, в порівнянні з названими країнами, переважне значення в колоніальній системі і міжнародній торгівлі отримала Англія. Перша спроба науково систематизувати економічну діяльність була зроблена меркантилістами в кінці XVIII століття. На їх переконання джерелом багатства держави є торгівля. Одним із засновників меркантилізму був французький дворянин Антуан де Монкретьєн. Автор праці: «Трактат про політекономії», там він вперше використав поняття «політична економія». Ідеї першої наукової системи не могли не висловлювати свого часу, коли головними посередниками між виробниками та споживачами були купці; панування натурального господарства повільно, але неухильно розхитувалося, а рамки товарного виробництва відповідно розширювалися.