Оцінка формування та використання капіталу ПрАТ "МТС Україна"

В деяких випадках рентабельність може бути істотно підвищена, якщо підприємство активно використовує позикові засоби, тобто оптимізує структуру свого капіталу шляхом кредитної політики. В цілях вироблення такої кредитної політики підприємства рекомендується провести аналіз структури пасиву балансу і рівень співвідношення власних і позикових засобів. На підставі цих даних підприємство вирішує питання про достатність власних оборотних коштів або про їх нестачу (йдеться про необхідність ухвалити рішення про залучення позикових засобів, для чого прораховується ефективність різних варіантів).

Ухвалюючи рішення про залучення позикових засобів, підприємству доцільно скласти план їх повернення, розрахувати за період кредиту відсоткову ставку і визначити суми відсотків за даним кредитним договором, а також джерела їх виплати з урахуванням порядку і умов оподаткування прибутку. Слід також враховувати порядок оподаткування курсових різниць в тому випадку, якщо кредит отримано у валюті.

Підприємству може бути вигідно отримати вексельний кредит, при цьому слід порівняти процентні ставки по векселю і кредиту. Фінансовим службам рекомендується враховувати всі можливі вигоди і витрати по залученню фінансових ресурсів як через систему кредитування, так і через інструменти ринку цінних паперів, а також розробити схему забезпечення їх погашення з урахуванням всіх можливих джерел.

Фінансовій службі підприємства необхідно для цього:

1) Розрахувати потребу в позикових засобах (при її відсутності - можливу вигоду від їх залучення);

2) Правильно вибрати кредитну організацію (враховуючи наявність ліцензії, розмір процентної ставки, способи її розрахунку - складним відсотком або простим відсотком, терміни погашення, форми видачі, репутацію на ринку цінних паперів, умови пролонгації кредитів і т.д.);

3) Скласти план погашення позикових засобів і розрахунок процентної суми з урахуванням особливостей оподаткування прибутку.

Формування оборотних коштів (грошових коштів, ринкових цінних паперів), дебіторської заборгованості, кредиторської заборгованості, нарахувань і інших засобів короткострокового фінансування (окрім виробничих запасів), а також рішення питань по цих проблемах вимагає значної кількості часу, і на цьому напрямі найяскравіше виявляється основна проблема управління фінансами: вибір між рентабельністю і вірогідністю неплатоспроможності (вартість активів підприємства стає менше його кредиторської заборгованості).

Фінансовій службі підприємства доцільно постійно контролювати черговість термінів фінансування активів, вибираючи один з декількох існуючих на практиці способів:

- хеджування (компенсація активів зобов'язаннями при рівному терміні погашення);

- фінансування по короткострокових позиках;

- фінансування по довгострокових позиках;

- фінансування переважне по довгострокових позиках (консервативна політика);

- фінансування переважне по короткострокових позиках (агресивна політика).

У справжніх умовах підприємство може підтримувати забезпеченість узятих позик наступними методами:

1) Збільшення частки ліквідних активів;

2) Подовження термінів, на які видаються позики підприємству.

Проте слід врахувати, що ці методи ведуть до зниження прибутковості:

1) Шляхом вкладення засобів в малоприбуткові активи;

1) За допомогою можливості виплати відсотків по позиці в період наявності власних засобів.

Крім того, може бути застосований метод фінансування за рахунок відкладання виплат за зобов'язаннями, проте існують межі, встановлені законодавством, до яких підприємство може відносити терміни платежів. В результаті аналізу оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості з урахуванням їх нормативних значень рекомендується провести наступні заходи:

- ухвалення рішення про заміну не грошових форм розрахунків або принаймні про встановлення їх оптимального критичного рівня на основі аналізу ефективності вексельних розрахунків або операцій по переуступці прав вимоги до боржника;

- складання програми по ліквідації заборгованості по виплаті заробітної платні (за наявності такої заборгованості);

- розгляд можливості реструктуризації заборгованості по платежах до бюджету і позабюджетних державних фондів.

В результаті такого аналізу доцільно провести повну інвентаризацію заборгованості в цілях реалізації можливості взаємного погашення заборгованості або її реструктуризації або провести аналіз і списання безнадійних боргів і незатребуваних сум. У ряді випадків підприємству слід почати претензійну роботу або звертатися з позовами до арбітражного суду.

При цьому підприємству рекомендується робити аналіз впливу курсових різниць на систему показників звітності і рівень оподаткування в тому випадку, якщо є заборгованість у валюті, причому при виробленні податкової політики і облікової політики підприємства слід враховувати, що ступінь впливу курсових різниць по дебіторській і кредиторській заборгованості різний.

Фінансовим службам доцільно розглянути і заборгованість, виражену у векселях, розрахувавши при цьому дисконтні суми по векселях як до отримання, так і до сплати. Цю роботу слід проводити спільно з бухгалтерією підприємства і його аналітичними службами (як правило, керує цією роботою фінансовий менеджер).

Мета деталізованого аналізу фінансового становища - більш докладна характеристика майнового і фінансового становища суб'єкта, що хазяює, результатів його діяльності в минулому звітному періоді, а також можливостей розвитку суб'єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

У загальному виді програма поглибленого аналізу діяльності підприємства виглядає так:

- Попередній огляд економічного і фінансового становища суб'єкта господарювання:

1) Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльності;

2) Виявлення „хворих” статей звітності;

- Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання:

1) Оцінка майнового положення:

а) Побудова аналітичного нетто;

б) Вертикальний аналіз балансу;

в) Горизонтальний аналіз балансу;

г) Аналіз якісних зрушень у майновому положенні;

2) Оцінка фінансового становища:

а) Оцінка ліквідності;

б) Оцінка фінансової стійкості;

- Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання:

1) Оцінка виробничої (основний) діяльності;

2) Аналіз рентабельності;

3) Оцінка положення на ринку цінних паперів підприємства.

Сума господарських засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства дає узагальнену вартісну оцінку активів, що числяться на балансі підприємства. Це облікова оцінка, що не збігається із сумарною ринковою оцінкою активів підприємства. Ріст цього показника свідчить про нарощування майнового потенціалу підприємства. При аналізі балансів в оцінці брутто цей показник розраховується вирахуванням регулюючих статей з підсумку балансу.

Частка активної частини основних засобів. Відповідно до нормативних документів під активною частиною основних засобів розуміють машини, устаткування і транспортні засоби. Ріст цього показника в динаміці звичайно розцінюється як сприятлива тенденція.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що залишилася до списання на витрати в наступних періодах. Звичайно використовується в аналізі як характеристика становища основних засобів. Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт відновлення показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів складають нові основні засоби.

Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство початок діяльність у звітному періоді, вибула через старість і з інших причин.

Величина власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, що мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить як від структури активів, так і від структури джерел засобів (пасивів). Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю й іншими посередницькими операціями. За інших рівних умов ріст цього показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.

Не слід змішувати поняття „оборотні кошти” і „власні оборотні кошти”. Перший показник характеризує активи підприємства, другий - джерела засобів, а саме частина власного капіталу підприємства, розглянуту як джерело покриття поточних активів.

Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними зобов'язаннями. Теоретично (іноді і практично) можлива ситуація, коли величина поточних зобов'язань перевищує величину поточних активів. З позиції теорії така ситуація аномальна, оскільки в, цьому випадку одним із джерел покриття основних засобів і необоротних активів є короткострокова кредиторська заборгованість. Фінансове становище підприємства в цьому випадку розглядається як хитливе, потрібні негайні заходи для його виправлення.

Маневреність функціонуючого капіталу характеризує ту частину власних оборотних коштів, що знаходиться у формі готівки, тобто засобів, що мають абсолютну ліквідність. Для нормально функціонуючого підприємства цей показник міняється в межах від нуля до одиниці. За інших рівних умов ріст показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтоване значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт покриття (загальний) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка вирахування даного показника полягає в тім, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів; отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче (але в крайній мері теоретично). Розмір перевищення і задається коефіцієнтом покриття. Значення показника може значно варіюватися по галузях і видам діяльності, а його розумний ріст у динаміці звичайно розглядається як сприятлива тенденція. У західній обліково-аналітичній практиці приводиться критичне нижнє значення показника - 2; однак це лише орієнтоване значення, що вказує на порядок показника, але не на його точне нормативне значення.

Коефіцієнт швидкої ліквідності аналогічний коефіцієнтові покриття; однак обчислюється по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їхня частина - виробничі запаси. Логіка такого виключення складається не тільки в значно меншій ліквідності запасів, але, що набагато більш важливо, і в тім, що грошові кошти, які можна виручити у випадку змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижче витрат по їх придбанню. Зокрема, в умовах ринкової економіки типової є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів. У західній літературі приводиться орієнтоване нижнє значення показника - 1, однак ця оцінка також носить умовний характер. Крім того, аналізуючи динаміці цього коефіцієнта, необхідно звертати увагу і на фактори, що обумовили його зміна. Так, якщо ріст коефіцієнта швидкої ліквідності був зв'язаний в основному з ростом невиправданої дебіторської заборгованості, навряд чи це характеризує діяльність підприємства з позитивної сторони.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільш твердим критерієм ліквідності підприємства; показує, яка частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно. Рекомендаційна нижня границя показника, що приводиться в західній літературі, - 0,2. У вітчизняній практиці фактичні середні значення розглянутих коефіцієнтів ліквідності, як правило, значно нижче значень, що згадуються в західних літературних джерелах. Оскільки розробка галузевих нормативів цих коефіцієнтів - справа майбутнього, на практиці бажано проводити, аналіз динаміки даних показників, доповнюючи його порівняльним аналізом доступних даних по підприємствах, що має аналогічну орієнтацію своєї господарської діяльності.

Частка власних оборотних коштів у покритті запасів характеризує ту частину вартості запасів, що покривається власними оборотними коштами. Традиційно має велике значення в аналізі фінансового становища підприємств торгівлі: нижня границя показника, що рекомендується, у цьому випадку - 50%.

Одна з найважливіших характеристик фінансового становища підприємства - стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв'язана з загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Так, багато бізнесменів, включаючи представників державного сектора економіки, воліють вкладати в справу мінімум власних засобів, а фінансувати його за рахунок грошей, узятих у борг. Однак якщо структура „власний капітал - позикові засоби” має значний перекіс убік боргів, підприємство може збанкрутувати, якщо трохи кредиторів, одночасно зажадають свої гроші назад у „незручне” час.

Фінансова стійкість у довгостроковому плані характеризується співвідношенням власних і позикових засобів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому у світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблена додаткова система показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку коштів власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійке, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів підприємство.

Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації притягнутого (позикового) капіталу - їхня сума дорівнює 1 (або 100%). З приводу ступеня залучення позикових засобів у закордонній практиці існують різні, часом протилежні думки. Найбільш поширена думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика. Вказують і нижня межа цього показника - 0,6 (або 60%).

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Ріст цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (або 100%), це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство. Інтерпретація показника проста і наочна: його значення, рівне 1,25, означає, що в кожної 1,25 грн., вкладеного в активи підприємства, 25 коп. позикові. Даний показник широко використовується в детермінованому факторному аналізі.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може відчутно варіюватися в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів характеризує структуру капіталу. Ріст цього показника в динаміці - у визначеному змісті - негативна тенденція, що означає, що підприємство усе сильніше і сильніше залежить від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт співвідношення власних і запозичених засобів як і деякі з вищенаведених показників, дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Він має досить просту інтерпретацію: його значення, наприклад 0,178, означає, що на кожну гривню власних засобів, вкладених в активи підприємство, приходиться 17,8 коп. позикових засобів. Ріст показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості.

Необхідно ще раз підкреслити, що не існує якихось єдиних нормативних критеріїв для розглянутих показників. Вони залежать від багатьох факторів: галузевої приналежності підприємства, принципів кредитування, структури джерел засобів, оборотності оборотних коштів, репутації підприємства й ін. По цьому прийнятність значень цих коефіцієнтів, оцінка їхньої динаміки і напрямків зміни можуть бути встановлені тільки в результаті просторово-часових зіставлень по групах родинних підприємств. Можна сформулювати лише одне правило, що „працює” для підприємств будь-яких типів: власники підприємства (акціонери, інвестори й інші особи, що зробили внесок у статутний капітал) вважають за краще розумний ріст у динаміці частки позикових засобів, навпроти, кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички, і інші контрагенти) віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, з більшої фінансовою автономністю.

Показники оцінки ділової активності характеризують результати й ефективність поточної основної виробничої діяльності. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства і родинних підприємств. Такими якісними критеріями є: широта ринків збуту продукції: наявність продукції, що поставляється на експорт; репутація підприємства, що виражається, зокрема, у популярності клієнтів, що користуються послугами підприємства, і ін. Кількісна оцінка дається по двох напрямках:

1) ступінь виконання плану (установленого вищестоящою організацією або самостійно) за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього росту;

2) рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

Для реалізації першого напрямку аналізу доцільно також враховувати порівняльну динаміку основних показників. Зокрема, оптимально наступне їхнє співвідношення:

Тпб > Тр > Так > 100%, (1.15)

де Тпб, Тр, Так - відповідно темп зміни прибутку до вирахування відсотків та за виключенням податків, реалізації, авансованого капіталу (Бн).

Ця залежність означає, що:

а) економічний потенціал підприємства зростає:

б) у порівнянні зі збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації зростає більш високими темпами, тобто ресурси підприємства використовуються більш ефективно;

в) прибуток зростає випереджальними темпами, що свідчить, як правило, про відносне зниження витрат виробництва і звертання.

Приведене співвідношення можна умовне назвати „золотим правилом економіки підприємства”. Однак можливі і відхилення від цієї ідеальної залежності, причому не завжди їх варто розглядати як негативні. Зокрема, досить розповсюдженими причинами є: освоєння нових перспективних напрямків, реконструкція і модернізація діючих виробництв і т.п. Така діяльність завжди пов'язана зі значними вкладеннями фінансових ресурсів, що здебільшого не дають моментальної вигоди, але в перспективі можуть сприяти значному зростанню підприємства.

Для реалізації другого напрямку можуть бути розраховані різні показники, що характеризують ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Основні з них - вироблення, фондовіддача, оборотність виробничих запасів, тривалість операційного циклу, оборотність авансованого капіталу.

До узагальнюючих показників оцінки ефективності використання ресурсів підприємства і динамічності його розвитку відносяться показник ресурсовіддачі і коефіцієнт стійкості економічного зростання.

Ресурсовіддача (коефіцієнт оборотності авансованого капіталу) характеризує обсяг реалізованої продукції, що приходиться на гривню засобів, вкладених у діяльність підприємства. Ріст показника в динаміці розглядається як сприятлива тенденція.

Коефіцієнт стійкості економічного росту. Показує, якими в середньому темпами може розвиватися підприємство надалі, не змінюючи вже сформоване співвідношення між різними джерелами фінансування, фондовіддачею, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою і т.п.

До основних показників оцінки рентабельності, використовуваним у країнах з ринковою економікою для характеристики рентабельності вкладень у діяльність того або іншого виду, відносяться рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу. Економічна інтерпретація цих показників очевидна - скільки гривень прибутку приходиться на одну гривню авансованого (власного) капіталу. При розрахунку можна використовувати або балансовий прибуток, або чистий прибуток.

Аналізуючи рентабельність у просторово-часовому аспекті, необхідно приймати до уваги три ключові особливості цих показників, істотні для формулювання обґрунтованих висновків.

Перша зв'язана з часовим аспектом діяльності підприємства. Так, коефіцієнт рентабельності продукції визначається результативністю роботи звітного періоду; ймовірний і планований ефект довгострокових інвестицій він не відбиває. Коли підприємство робить перехід на нові перспективні технології або види продукції, що вимагають великих інвестицій, значення показників рентабельності можуть тимчасово знижуватися. Однак, якщо стратегія перебудови була обрана вірно, понесені витрати надалі окупляться, тобто зниження рентабельності в звітному періоді не можна розглядати як негативну характеристику поточної діяльності.

Друга особливість визначається проблемою ризику. Багато управлінських рішень зв'язані з дилемою „добре їсти або спокійно спати?”. Якщо вибирають перший варіант, то приймають рішення, орієнтовані на одержання високого прибутку, хоча б і ціною більшого ризику. При другому варіанті - навпаки. Одним з показників ризикованості бізнесу саме і є коефіцієнт фінансової залежності - чим вище його значення, тим більше ризикованим з позиції акціонерів і кредиторів є підприємство.

Третя особливість зв'язана з проблемою оцінки. Зокрема, чисельник і знаменник показника рентабельності власного капіталу виражені (у деякому змісті) у грошових одиницях різної купівельної спроможності. Чисельник показника, тобто прибуток, динамічний, він відбиває результати діяльності і сформований рівень цін на товари і послуги в основному за минулий період. Знаменник показника, тобто власний капітал, складався протягом ряду років. Він виражений у книжковій (облікової) оцінці, що може досить істотно відрізнятися від поточної оцінки.

Крім того, облікова оцінка власного капіталу не має ніякого відношення до майбутніх доходів. Дійсно, далеко не все може бути відображене в балансі; наприклад, престиж фірми, торговельна марка, суперсучасні технології, управлінський персонал не мають грошової оцінки (мова не йде про продаж фірми в цілому) у звітності. Тому ринкова ціна акцій може значно перевищувати облікову ціну. Таким чином, високе значення коефіцієнта рентабельності власного капіталу не зовсім еквівалентно високій віддачі на капітал, що інвестується у фірму, отже, при виборі рішень фінансового характеру необхідно орієнтуватися не тільки на цей показник, але і брати до уваги ринкову ціну фірми.

Благополучний фінансовий стан підприємства - це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

Для цього необхідно вивчати численні показники, що характеризують усі сторони діяльності підприємства (виробництво, його потенціал, організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків і т.п.) для виявлення глибинних причин зміни фінансового становища. Застосування багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює реальні передумови для управління окремими показниками, і відповідно і для посилення їхнього впливу на поліпшення фінансового клімату.

До методики аналізу джерел фінансових ресурсів належить розрахунок ефекту фінансового левериджу, особливо при визначенні доцільності залучення позикових ресурсів.

Взаємозв'язок між прибутком і витратами підприємства для одержання цього прибутку виражається за допомогою показника „леверидж”.

Фінансовий леверидж - це взаємозв'язок між прибутком і співвідношенням позикового та власного капіталів, потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу і структури власного та позикового капіталу. Фінансовий леверидж означає включення в структуру капіталу підприємства позикового капіталу, який дає постійний прибуток. Цей показник розглядають як важіль, за допомогою якого можна значною мірою змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Рівень фінансового левериджу вимірюється відношенням темпів зростання чистого прибутку (?ЧП%) до темпів зростання валового прибутку (?П%):

; (1.16)

Він показує, у скільки разів темпи зростання чистого прибутку перевищують темпи зростання валового прибутку. Це перевищення забезпечується за рахунок ефекту фінансового важеля, складовою якого є його плече, тобто відношення позикового капіталу до власного. Залежно від конкретних умов підприємство має можливість збільшувати чи зменшувати плече важеля і тим самим впливати на прибуток і рентабельність.

Рівень фінансового левериджу прямо пропорційно впливає на ступінь фінансового ризику підприємства та норму прибутку, яку вимагають акціонери. Чим вищою є сума відсотків до виплати (а вони, до речі, є постійними обов'язковими витратами), тим менший чистий прибуток. Таким чином, чим вищий рівень фінансового левериджу, тим вищим є фінансовий ризик.

Ті підприємства, фірми, котрі мають значну частку позикового капіталу, мають назву підприємств, фірм з високим рівнем фінансового левериджу, або фінансове залежного підприємства; підприємства, фірми, які фінансують свою діяльність тільки за рахунок власного капіталу, називаються фінансово незалежними. Зарубіжні економісти рекомендують вимірювати ефект фінансового левериджу. Вплив левериджу на результати діяльності буде позитивним у тому разі, якщо прибуток на власний капітал перевищує прибуток на загальну суму активів [15].

Ефект фінансового левериджу обчислюється за формулою:

; (1.17)

Однак інші вчені для більш точного визначення ефекту фінансового левериджу застосовують іншу формулу, яка враховує більше чинників при обрахунку ефекту фінансового левериджу:

; (1.18)

де П -- ставка податку на прибуток;

ЕР -- економічна рентабельність;

СРСП -- середньо розрахункова ставка процента;

ЗК -- обсяг залучених коштів;

ВК -- обсяг власних коштів.

Ця формула містить такі складові:

1) Податковий коректор (1-ПП), який коригує результат на значення ставки оподаткування.

2) Диференціал фінансового левериджу (ЕР - ССК), який характеризує різницю між рівнем рентабельності активів підприємства і рівнем ставки відсотка за кредит.

3) Коефіцієнт (плече) фінансового левериджу ЗК/ВК, який характеризує обсяг позичкового капіталу на одиницю власного капіталу. Уважають, що коефіцієнт фінансового левериджу не повинен перевищувати одиниці, інакше фінансовий ризик буде значним, і підприємство може потрапити у залежність від зовнішнього джерела фінансування.

Якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового левериджу буде вести до його зростання [3, 48].

На жаль, фінансовий леверидж як показник переваги рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх активів у вітчизняній практиці фінансового аналізу майже не застосовується. Із встановленням ринкових відносин, стабілізацією кредитної політики цей важливий показник фінансового аналізу посяде своє місце серед показників, що характеризують фінансовий стан підприємства.

За допомогою поданої у цьому розділі методики дослідження джерел фінансових ресурсів підприємства дослідимо структуру і забезпеченість джерелами утворення майна ПрАТ „МТС Україна”

Відзначимо, що економічна оцінка пасиву балансу та порядок її проведення відіграють одну із вирішальних ролей в комплексному аналізі підприємства. Саме оцінка пасиву балансу дозволяє сформувати оптимальну структуру капіталу на підприємстві, визначити необхідний обсяг власного та позикового капіталу, визначити вартість капіталу. Використовуючи показники фінансової стійкості можна проаналізувати ефективність використання капіталу, фінансову незалежність, автономію, доцільність залучення позикових ресурсів.

Визначення ціни капіталу підприємства передбачає, по-перше, поелементну його оцінку, по-друге, вирахування ціни кожного компонента. Результати розрахунків можуть бути подані в такому комплексному показнику, як середньозважена вартість капіталу (weighted average cost of capital - WACC). Є. Брігхем визначає середньозважену вартість капіталу як „середньозважену вартість компонентів боргу, привілейованих акцій і звичайних акцій”.

Для проведення розрахунку необхідно виявити складові дискретного ряду, тобто елементи, за якими проводитиметься розрахунок ціни капіталу. Капітал спочатку поділяється на власний, позиковий і залучений. Ця класифікація дозволяє виявити ту частину капіталу, яку умовно можна назвати безоплатною. Це насамперед кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, заборгованість із заробітної плати, заборгованість зі сплати податків та інші види кредиторської заборгованості. Усі види кредиторської заборгованості є результатом поточних фінансово-господарських операцій підприємства. Тому при визначенні вартості капіталу підприємства кредиторська заборгованість найчастіше вираховується із загальної суми капіталу [15, 247]. Два інші елементи, власний і позиковий капітал, є базою для оцінки вартості капіталу. Найбільш проста формула розрахунку WACC виглядає так:

, (1.19)

де r_e r_n - середня вартість власного і позикового капіталу;

g_e і g_n - частки власного і позикового капіталу в загальному обсязі капіталу.

Розраховуючи середньозважену вартість капіталу підприємства в умовах сучасного українського ринку, необхідно враховувати таке:

- Елементи, використовувані при розрахунку WАСС, повинні прийматися реальними (дефлірованими), а не номінальними. При цьому розрахунок треба проводити з урахуванням нової (маржинальне) вартості коштів, а не історичної (що мала місце на момент одержання ще не погашених кредитів і не виплачених дивідендів).

- При розрахунку WАСС на довгостроковий період необхідно враховувати, що вартість коштів (норма дисконту) не може поширюватися на весь аналізований. Отже, для розрахунку необхідно прогнозувати вартість кожного елемента в структурі капіталу і приймати розраховану на їх основі норму дисконту змінної в часі.

Метод WАСС дає точну оцінку ефективності діяльності підприємства в цілому, але може мати досить високу похибку при оцінці діяльності окремих структурних підрозділів підприємства. Це пов'язано з тим, що грошові потоки істотно залежать від схеми фінансування підрозділу, створюючи різного роду побічні ефекти.

Застосування даного методу щодо знову утворюваних підприємств має низьку точність результату. Основна причина полягає в тому, що на ще не створеному підприємстві інтереси власників і управлінців не узгоджені, дивідендна політика відсутня. При стратегічному і тактичному плануванні діяльності підприємства можуть розглядатися різні типи дивідендної політики, можливість вибору будь-якої з них залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників, що слабо піддаються математичному аналізу.

Отже, опираючись на викладену вище інформацію метою будь якого підприємства є формування структури активів, що забезпечує максимальний рівень доходності. Разом з тим при формуванні такої мети має бути сформована така структура пасивів підприємства, яка мінімізує витрати підприємства по її формуванню. В цілому ж проведені операції мають забезпечувати досягнення максимальної величини маржі, тобто позитивної різниці між доходністю активів та затратністю пасивів.

Размещено на Allbest.ru