Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРЯМИХ ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Світовий досвід залучення інвестицій

1.2 Мотиви та демотиватори здійснення прямих іноземних інвестицій

2. РОЛЬ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ З НАЦІОНАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ

2.1 Зарубіжне інвестування: значення для України

2.2 Оцінка ризику інвестицій іноземними інвесторами

3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ЗАЛУЧЕННІ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

3.1 Сучасний стан та перспектива залучення прямих іноземних інвестицій в Україну

3.2 Інвестиційний клімат України

3.3 Проблеми та перешкоди іноземного інвестування в Україні

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал (походить від латинського слова capitalis - головний). Поняття “капітал” , або “інвестиційні ресурси”, як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма - фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості - це функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -- це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Cучасні уявлення щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька років тому більшість українських чиновників розуміли інвестиції майже виключно як капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення основних фондів, а директори підприємств - як фінансову підтримку або безвідсоткові кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже стали ближчими до класичного розуміння інвестицій як процесу створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу (економічна теорія), та як витрат, зроблених сьогодні, щоб одержати зиск у майбутньому (фінансова теорія).

Та й сам термін «капітал» вже не викликає негативних асоціацій, поступово охоплюючи не тільки основні засоби та товарно-матеріальні запаси, а й усі види активів, включаючи інтелектуальний капітал, частково обрахований як нематеріальні активи, та фінансові інструменти, що підтверджують боргові зобов'язання або корпоративні права включно з правом купити чи продати свою частку власності.

Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше ніж принаймні через рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є ризикованими, але мають своє мотивування.

іноземний інвестиція україна капітал

1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРЯМИХ ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Світовий досвід залучення інвестицій

Проблема інвестицій загальновизнана в якості першорядної для української економіки. У цьому зв'язку питання про розмежування прямих і портфельних іноземних інвестицій має дуже істотне практичне значення. Основні вихідні теоретичні положення поняття прямих іноземних інвестицій можна згрупувати в наступні пункти.

Основними характеристиками прямих інвестицій є:

контроль над ними;

високий рівень зобов'язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технології;

доступ до зовнішніх ринків;

переважання продажів від виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);

часткове право власності. [28]

1. Прямі інвестиції справляють безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку (пайова участь у будівництві й організації господарських об'єктів, повне або часткове їх придбання з метою більш ефективного використання).

2. Прямі інвестиції мають на меті одержання не тільки прибутку на капітал, але і повного підприємницького прибутку або основної його частини, а також безпосередніх або непрямих вигод від контролю над фірмою, що включає визначення її виробничої, закупівельно-збутової, інвестиційної, коопераційної, науково-технічної і фінансової політики.

3. Прямі інвестиції припускають більш високу рентабельність, ніж портфельні, і з часом ведуть до помітного відтоку прибутків материнської компанії за кордон або викликають нові капіталовкладення за рахунок реінвестиції прибутків.

4. Прямі інвестиції більшою мірою впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, ніж портфельні.

5. Прямі інвестиції значніше, ніж портфельні, сприяють зміні місця країни в міжнародному поділі праці, впливають на національну конкурентноздатність.

6. Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, впливають на зміну в країні відносин національної власності, викликають її відчуженість на користь іноземців.

7. Прямі інвестиції відчутніше впливають на стан конкуренції в країні, посилюючи її або призводячи до зміцнення на внутрішньому ринку позицій іноземних фірм.[28]

Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу.

Прямі інвестиції вигідні тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих місць, звичайно тягнуть за собою приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами.[39]

Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій "скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно "брудні" виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх конкурентних позицій на світовому ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери.

Однак до сьогоднішнього дня у світовому співтоваристві вже накопичений великий досвід протидії цим негативним сторонам іноземного інвестування шляхом прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій і інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного вирішення цих проблем служить помітний ріст притягнення прямих іноземних інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.

Серед країн, що розвиваються, можна виділити першу десятку лідерів по притягненню іноземних інвестицій. При загальному об'ємі в 73,5 млрд. долл. прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, перші десять країн одержали 58 млрд. дол., або 79%: Китай - 27,5 млрд.; Сінгапур - 6,8; Аргентина - 6,3; Малайзія - 5,2; Мексика - 4,9; Індонезія - 2,0; Таїланд - 1,7; Гонконг - 1,67; Колумбія - 0,95; Тайвань - 0,9 млрд. дол. На частку Китаю припало 37% загального потоку інвестицій Портной А.М. Тенденции развития мирового рынка капиталов// США - экономика, политика, инвестиции.- 1997.- №2, с.6-7..

Прямі іноземні інвестиції поділяються на декілька основних форм (рисунок 1.1). [40]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1.Систематизація прямих іноземних інвестицій

Кожна з наведених форм має свої особливості функціонування. Але для їх створення або навпаки, припинення, існують відповідно мотиватори та демотиватори.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.

1.2 Мотиви та демотиватори здійснення прямих іноземних інвестицій

Мотиви, за якими компанії приймають рішення про здійснення діяльності в тій або іншій країні, відрізняються великою різноманітністю. Однак умовно їх можна розділити на дві великі групи. У першому випадку фірми займаються в основному продажем товарів і послуг, вироблених в інших країнах, в іншому - інвестують кошти в створення виробничих потужностей у даній країні з метою продажу продукції на місцевому ринку або експорту її на ринки інших країн.

Таблиця 1.1.[40]. Мотивація безпосередніх партнерів

Види мотивації	Умови мотивації
1.Виробничо-економічна	1.1.Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей 1.2.Придбання джерел сировини або нової виробничої бази 1.3.Розширення діючих виробничих потужностей 1.4.Реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва 1.5.Можливість запобігти циклічності або сезонності виробництва 1.6.Пристосування до процесу скорочення
2.Маркетингова	2.1.Зростання ефективності існуючого маркетингу 2.2.Придбання нових каналів торгівлі 2.3.Проникнення на конкретний географічний ринок 2.4.Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках 2.5.Пристосування до умов країни, яка приймає капітал
3.Інші мотиви	3.1.Пропагандистські 3.2.Престижні 3.3.Екологічні

Таким чином, цікаво з'ясувати мотиви вибору компаніями тієї або іншої стратегії, а також ступінь подібності або розходження проблем, з якими вони зіштовхуються у своїй діяльності. Компаніям, що мають намір поставляти продукцію за кордон, не обов'язково створювати підприємства в даній країні, оскільки в них є можливість просто продати ліцензію на виробництво своїх товарів або послуг з метою одержання прибутку з ліцензійних платежів.

Ризик експропріації власності, сваволя з боку державної і місцевої влади, а також неплатежі місцевих замовників розцінювалися як проблеми, що мають не найбільше значення. І нарешті, труднощі, пов'язані з якістю робочої сили або управлінських кадрів, постачальниками, злочинністю, рекетом і бартером, були віднесені до категорії не дуже істотних.

Одним з основних мотиваторів іноземні інвестори відносно країн СНД називають обсяги ринку.

Представники промислових і транспортних підприємств називають у числі найбільш важливих чинників, що вплинули на їх рішення, близькість до країни, де діють материнські компанії, однак для компаній з інших секторів цей чинник, має другорядне значення.

Можливість перебороти торгові бар'єри також називалася серед важливих причин - причому компанії, що займаються збутом продукції, і транспортні підприємства вказують на цей чинник навіть частіше, ніж промислові підприємства. При цьому респонденти зазначили, що наявність кваліфікованих кадрів мало для них досить важливе значення, причому на рішення про здійснення інвестицій вплинула також низька вартість робочої сили. Іноземні компанії мають на меті виробництво продукції і надання послуг для місцевого ринку, про що свідчить низька частка експорту в загальному обсязі випущеної ними продукції.

Можливість скорочення транспортних витрат не відіграє значної ролі для всіх учасників інвестиційного процесу, за винятком компаній, що займаються збутом продукції. Те ж саме відноситься до податкових пільг, можливостей виходу на ринки третіх країн і доступності сировини (значна частина інвестицій у сировинному секторі була здійснена американськими компаніями).

Аналогічним способом, грошові потоки мали для учасників опитування другорядне значення при ухваленні рішення про здійснення тут інвестиційної діяльності. Виняток у цьому випадку складають лише банки і транспортні компанії. І нарешті, відносна м'якість екологічних норм, мабуть, не відіграла при прийнятті інвестиційних рішень ніякої ролі.

Найважливішою причиною переваг здійснення виробничої діяльності в країні (порівняно з продажем ліцензій) є прагнення утримати за собою контроль над прибутками, збутом, якістю продукції й дещо меншою мірою - за рухом коштів. Наступним по ступені важливості є захист власних ноу-хау і можливість зрозуміти особливості роботи на місцевому ринку, однак ці чинники мають лише обмежене значення.

До найбільш серйозних проблем, з якими зіштовхуються іноземні інвестори, можна віднести наступні.

Найбільш серйозною проблемою, що випереджає інші труднощі по ступені важливості, є неадекватне і постійно мінливе податкове законодавство. Потім ідуть проблеми, пов'язані зі слабким забезпеченням прав власності і прав кредиторів, діями митних органів, ризиком змін у політичній сфері, хитким макроекономічним положенням, нерозвиненим банківським сектором, системою бухгалтерського обліку і корупцією.

Саме по собі податкове законодавство сприймається як більше зло, ніж податкові органи, покликані забезпечувати його дотримання. Навпаки, митні органи й меншою мірою постійні зміни зовнішньоторговельної політики розглядаються як більш серйозна проблема, ніж торгова політика як така.

Ризик вилучення власності і свавілля з боку владних структур, як загальнодержавних, так і місцевих, були віднесені до категорії проблем, не самих першорядних за ступенем важливості. Те ж саме відноситься до неплатежів замовників і неадекватного захисту прав інтелектуальної власності.

Захист прав інтелектуальній власності розглядається багатьма як менш серйозна проблема, ніж забезпечення прав власності в цілому. Ця точка зору послідовно виражається представниками всіх секторів, і хоча компанії, що використовують більш передові виробничі технології, природно, більше стурбовані захистом прав інтелектуальної власності, їхні представники все одно вважають, що забезпечення прав власності в цілому являє собою більш серйозну перешкоду, ніж захист прав інтелектуальної власності.

Якість матеріалів і комплектуючих, що поставляються внутрішніми підприємствами, а також своєчасність їх постачання, також відноситься до демотиваторів здійснення іноземного інвестування.

Порядок розподілу проблем за ступенем важливості носить стійкий характер у всіх секторах. Компанії, що беруть участь у промисловому виробництві, підкреслюють серйозність проблем, пов'язаних із нерозвиненістю банківського сектора. Навпаки, банки віднесли до числа першорядних проблему неадекватного захисту прав кредиторів.

Наявність або відсутність у країні інших іноземних інвесторів також впливає на рішення компаній зайнятися тут інвестиційною діяльністю. У цілому цей чинник не справив серйозного впливу на процес прийняття інвестиційних рішень. Проте, присутність у країні інших інвесторів якоюсь мірою вказує на наявність прибуткового ринку і полегшує інвесторам оцінку ефективності своїх інвестиційних проектів. Крім цього, іноземні компанії часто сприймаються ними як потенційні клієнти і замовники.

У випадку відсутності на ринку інших іноземних інвесторів можливість з'явитися на ринку першим і мати з цього вигоду також відіграє деяку роль в ухваленні рішення.[38]

Прагнення одержати монопольну або олігопольну ренту в більшості випадків не є вирішальним чинником при ухваленні рішення про здійснення інвестицій, оскільки жодне з обстежених підприємств не мало монопольного положення на ринку і тільки 20% компаній діяло на ринках, де було менше п'яти конкурентів.

Лякає інвесторів в першу чергу не стільки політичний, скільки економічний ризик. І якщо проектні організації ще якось можуть передбачати мікроекономічні ризики, то проблема впливу макроекономічної кризи на проробку, реалізацію й експлуатацію інвестиційного проекту навряд чи може бути успішно вирішена в найближчому майбутньому.

У різних країнах в такій ситуації використовують різні інструменти стимулювання іноземних інвестицій на макрорівні (таблиця 1.2) [41]

Під безпекою інвестиційного проекту в кризовий період розуміють ступінь захисту його найважливіших показників (період окупності, чиста поточна вартість, внутрішня ставка прибутку) від впливу змін у навколишньому економічному середовищі.

Всі заходи для запобігання впливу кризи на проект найкраще передбачити на стадії концептуальної проробки, коли ідея знаходить загальні обриси, документально оформлюється і одержує джерела ресурсів, у тому числі фінансових. Інвестиційна стадія - найбільш критична. Чим глибший рівень реалізації проекту, тим вищі можливі втрати його спонсорів і організаторів. Головне тут - швидкість реакції, негайне застосування раніше передбачених заходів або виробіток нових.

Таблиця 1.2. Форми стимулювання іноземної інвестиційної діяльності

Форми	Інструменти
1.Фінансово-кредитне стимулювання	1.1.Безпроцентні кредити 1.2.Пільгові кредити 1.3.Інвестиційні гарантії
2.Податкове стимулювання	2.1.Зниження ставки податку 2.2.Податкові угоди з іншими країнами 2.3.Зняття податків на реінвестиції 2.4.Безмитний імпорт обладнання та/або сировини 2.5.Прискорена амортизація 2.6.Податкові кредити
3.Стимулювання інфраструктурного забезпечення	3.1.Надання землі у безкоштовне користування або за пільговими цінами 3.2.Надання будівель і споруд у безкоштовне користування або за пільговими цінами 3.3.Субсидії на користування енергією 3.4.Транспортні гранти 3.5.Пільги щодо фрахту
4.Стимулювання конкретних інвестиційних проектів	4.1.Гранти (цільове фінансування) ресурсо- і природозберігаючого обладнання 4.2.Гранти проектів, орієнтованих на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці 4.3.Сприяння в проведенні техніко-економічних обґрунтувань проектів 4.4.Гранти на проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт
5.Протекціоністські заходи	5.1.Тарифи та нетарифні інструменти

Ризики залежать також від розміру проекту. Невеликий проект має приблизно однаковий рівень ризику з дуже великим. Насамперед це пов'язано з життєздатністю проектів. Малий проект здатний легко одержати додаткову підтримку в силу невисокої вимогливості до об'ємів ресурсів, необхідних для успішного завершення.

Що стосується середніх проектів, то вони не настільки мобільні як малі, і часто їх засновники не в змозі застрахуватися від фінансових втрат. Відповідно і вплив кризи на них більший, однак за рахунок спеціальних заходів рівень ризику можна згладити. [31]

Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).

У зв'язку з цим можна виділити напрямки стимулювання іноземних інвестицій. Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.

2. РОЛЬ ПРЯМИХ ЗАРУБІЖНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ З НАЦІОНАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ

2.1 Зарубіжне інвестування: значення для України

За надійністю інвестування згідно різних оцінок Україна займає 143 місце серед 170 країн світу. Тому в першу чергу постає питання про створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів.[44]

Сьогодні важливим напрямком впливу приватизаційних процесів на інвестування є більша можливість залучення прямих іноземних інвестицій. Відомо, що переважна більшість іноземних інвесторів звикла працювати в цивілізованому ринковому середовищі і при виборі об'єкта інвестування віддає перевагу приватизованому сектору економіки.

В Україну надзвичайно повільно надходять прямі іноземні інвестиції, їх сучасний обсяг аж ніяк не відповідає ні потребам вітчизняної економіки, ні потенціалу іноземних інвесторів. Звичайно, економіка України може виходити з кризового стану і структурно перебудовуватись за рахунок власних резервів, але за оцінкою деяких спеціалістів термін такого виходу може становити близько двадцяти років. Було б нерозважливо не враховувати багатий світовий досвід і не використовувати прямі іноземні інвестиції для підтримки життєво важливих господарських структур.[47]

Україні за останні роки не вдалося отримати мінімально необхідний рівень іноземних інвестицій, а потреба в них за різними оцінками сягає 40-50 млрд. дол. США. На перший погляд, при рівних умовах залучення іноземних інвестицій в Україну вкладається їх значно менше в абсолютному відношенні і в розрахунку на душу населення. [36]

Основна причина такого становища полягає в тому, що будь-якого потенційного інвестора, насамперед, хвилює збереження його вкладень. Іншими словами, гарантії з боку держави - імпортера капіталів на випадок "політичної плутанини". Для потенційного інвестора також необхідна впевненість у незворотності ринкових перетворень. В Україні такої гарантії не можуть дати владні структури, навпаки, серед них існують значні сили, що воліли б і далі здійснювати перекачку вітчизняного капіталу за кордон.[36]

В ринкових умовах держава повинна перейти від єдиного джерела інвестицій і основного їх виконавця до ролі суб'єкта, який забезпечує загальний сприятливий інвестиційний клімат, що координує інвестиційну діяльність і гарантує збереження об'єктів інвестування.

2.2 Оцінка ризику інвестицій іноземними інвесторами

Від облікової ставки процента Національного банку залежить попит на інвестиції. Тобто, ставка процента визначає граничну можливість використання капіталу під інвестування. Як свідчить рис. 2.1., крива попиту на інвестиції відображає зворотну залежність між ставкою процента і ціною інвестування та сукупним розміром необхідних інвестицій.[31]

Рис.2.1. Крива попиту на інвестиції

Хоча правова система України знаходиться на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний процес в Україні регулюється більш ніж десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов'язана не тільки із законодавчою діяльністю, але й з економічними, політичними і соціальними тенденціями.[42]

Економічні процеси в Україні мають кримінальну направленість, а тіньовий характер розподільчих і перерозподільних відносин підриває всю систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів в ринковій економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах нерозвиненості державного регулювання, низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.

Низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних службовців з метою задоволення власних потреб. В цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ.[42]

Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему - повернення їх у вигляді інвестицій на батьківщину. Це явище має суперечливу властивість. З одного боку, власники капіталу зацікавлені в поверненні коштів на батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання коштів за кордоном.

З іншого боку, тіньовий характер капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня ризику, що пов'язано з необхідністю обґрунтування характеру походження коштів, які використовуються для особистих цілей, закупівлі високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо. Крім того, ризик обумовлено ще й необхідністю отримання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами.

В Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора через механізм участі в процесі приватизації. Механізм приватизації в Україні націлений лише на приватизацію, як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишаються поза увагою цього процесу.[42]

Визначилась галузева структура інвестицій в економіку України. Переважно це сфера послуг та збуту, торгівля та громадське харчування, тобто діяльність, яка не потребує значних початкових інвестицій, має швидку оборотність засобів і розрахована на існуючий великий попит на внутрішньому ринку, а галузі та виробництва, які дійсно потребують негайних інвестицій залишаються поза увагою інвесторів.

Політична і фінансова стабільність необхідна, але недостатня умова для активізації іноземного інвестування. Потрібен відповідний рівень прибутковості вкладень як у проект в цілому, так і для іноземного інвестора зокрема. Якщо норма прибутку в будівництві об'єкта в західноєвропейських країнах складає 38,6%, то в Україні відповідно 21%. Ліквідувати цей розрив не можна ніяким чином, оскільки економіка іноземних країн також не стоїть на місці. Але скоротити розрив, створити найвищу норму прибутковості капіталовкладень можна за рахунок структурної перебудови економіки через механізм залучення іноземних інвестицій під наукомісткі технології.[44]

Спільною проблемою для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах розвитку є те, що інвестиційний процес у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, які залучаються, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень. [44]

Активізація інвестиційного процесу, зростання прямих капітальних вкладень в економіку є одним із головних інструментів успішного проведення економічних реформ в Україні.

Таким чином, інвестиційне середовище на сьогодні не сприяє пожвавленню інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення. В той же час прямі іноземні інвестиції сьогодні для України є надзвичайно необхідними і можуть стати “рятівним колом” на шляху до побудови цивілізованого суспільства. Для того, аби стимулювати приплив таких інвестицій, необхідно знати основи методики їх здійснення, яка складається з декількох етапів.

3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ЗАЛУЧЕННІ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

3.1 Сучасний стан і перспективи залучення прямих іноземних інвестицій в Україну

Після 1991 року в Україні відбулися глибокі зміни. Була прийнята нова Конституція країни, що сприяло розвитку процесів демократизації суспільства. За роки проведення реформ в Україні вдалося домогтися деяких позитивних результатів, однак все ще продовжується спад виробництва, великий дефіцит бюджету, збільшуються неплатежі підприємств.

Саме на цьому етапі розвитку країни, коли намітився вихід із кризи і цілком реальні стабілізація, а потім і пожвавлення в економіці, особливо актуальною стає задача притягнення прямих іноземних інвестицій. Вони повинні не тільки дати серйозний імпульс оздоровленню української економіки, але і сприяти її входженню у світову економіку.

Великий інтерес у відношенні вкладення капіталу викликають в інвесторів такі галузі економіки України, як харчова промисловість, торгівля, машинобудування і металообробка, фінансово-кредитна сфера, будівництво і промисловість будівельних матеріалів, хімічна і нафтохімічна промисловість. Загальний обсяг прямих інвестицій, що фактично потрапили в Україну починаючи з 1992 року і до 1 жовтня 1997 року склали 1797,6 млн. доларів США. Найбільші обсяги з цієї суми надійшли в Київ, Київську область, Дніпропетровську область, Крим, Одесу і Черкаси. [26]

Досвід багатьох країн світу показує доцільність притягнення іноземних інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців; недостатньо привабливі інвестиційні проекти і водночас нестача зацікавлених партнерів.

Крім того, на інтенсивність іноземних інвестицій діє руйнівна податкова система; відсутність діючої системи страхування інвестицій; надмірна монополізація економіки; а також високий рівень інфляції. Також відзначається відсутність приватної власності на землю і неконвертованість національної валюти.

За оцінками деяких спеціалістів, прямі іноземні інвестиції в Україну обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. В рейтингу інвестиційної привабливості країн світу Україна посідає 135 місце. 62,9% прийнятих Україною інвестицій направлено на фінансування рухомого і нерухомого майна, 32% надійшло у вигляді грошових внесків - це менше 20% від необхідного рівня інвестування.

Інвестиції здійснені в рамках 4669 спільних підприємств, з яких лише 27% виробляють яку-небудь продукцію. При створенні СП не завжди організуються виробництва з повним технологічним циклом, з використанням найновіших технологій фірми-інвестора, яка випускає товари, що необхідні Україні, але не виробляються національними підприємствами.

Загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить більше 40 млрд. дол. США, в тому числі для таких високотехнологічних галузей як металургія (7 млрд. дол.), машинобудування (5,1 млрд. дол.), хімія і нафтохімія (3,3 млрд. дол.). [20, 33]

Структура іноземних інвестицій в Україну в 1999 році показує, що найбільший інтерес до вкладення капіталу в інвесторів викликають (у млн. дол. і в % до загального обсягу): харчова промисловість (662,4 млн. 20,4%), внутрішня торгівля (557,7 млн. 17,2%), машинобудування і металообробка (354,8 млн. 10,9%), паливна промисловість (189,5 млн. 5,8%). [20]

Основними формами притягнення ПІІ в економіку України протягом 1999-2000 років залишалися грошові внески, на які припадає 358,5 млн. дол. (47,5% вкладених коштів), внески у формі рухомого і нерухомого майна - 217,5 млн. дол. (28,8%) і цінних паперів -112,7 млн. дол.(14,9%). [20]

Найбільші обсяги інвестицій внесені (у млн. дол. і в % до загального обсягу) нерезидентами з: США (589,5 млн., 18,1%), Нідерландів (301,0 млн., 9,3%), Росії (287,7 млн., 8,9%), Великобританії (243,4 млн. 7,5%), Німеччини (229,5 млн., 7,1%), Кіпру (196,3 млн., 6,0%). [20]

3.2 Інвестиційний клімат України

Інвестори з США вкладають свої капітали практично в усі галузі промисловості. Інвестиції з Нідерландів направляються головним чином у харчову промисловість (на 01.10.99 р. їх обсяг склав 235,5 млн. дол.); з Росії - у паливну (133,7 млн. дол.); Великобританії - харчову промисловість (53,7 млн. дол.), а також у машинобудування і металообробку (43,4 млн. дол.); з Німеччини - у харчову промисловість (69,9 млн. дол.) і у внутрішню торгівлю (57,8 млн. дол.). [20]

За останні роки іноземні інвестиції вкладені в 7362 підприємства України, причому 27,3% усіх вкладень спрямовані в підприємства, що є власністю інших держав. [42]

Найбільш привабливим регіоном ПІІ є Київ (1031,3 млн. дол., або три чверті всіх інвестицій, велика частина яких спрямована у внутрішню торгівлю, фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення). Друге місце за обсягом інвестицій займає Київська область (266 млн. дол., причому 79,2% інвестицій припадає на харчову промисловість). Третє місце належить Донецькій області. [20]

Подібна тенденція іноземної участі в українській економіці спостерігається й в інших регіонах України. Наприклад, у 1999 році між підприємствами України і Канади були підписані 18 комерційних договорів на загальну суму 163 млн. дол., серед яких можна виділити контракт між канадською компанією Aurora Pacific Consulting and Development Corporation (Ванкувер) і Іванівським спецкар`єром (Вінницька область) про створення найбільшого в Європі заводу по виробництву абразивного граніту вартістю 6 млн. дол. (внесок канадської сторони - 3,2 млн. дол.), меморандум між фірмою Central Canadian Structures (Вінніпег) і Дарницьким фармацевтичним заводом (Київ) про модернізацію виробництва на заводі вартістю 7,5 млн. дол. (канадська інвестиція -5,3 млн. дол.) та інші проекти. [36]

Незважаючи на те, що фінансові потоки продовжують іти в Україну, ці надходження поки що не сприяють істотному поліпшенню стану економіки. Однією з причин такої ситуації є той факт, що капітал направляється головним чином у високоприбуткові галузі (харчову промисловість, торгівлю, фінансово-банківську систему), а не у високотехнологічні виробництва (машинобудування і металообробка, хімія і нафтохімія, мікробіологія). [42]

Прямі іноземні інвестиції в економіку України в 2000 році виросли до $583 мільйона з $437 мільйонів у 1999 році. [20]

Обсяг іноземних інвестицій, вкладених в економіку країни з моменту здобуття незалежності в 1991 році, на 1 січня 2001 року склав $3,831 мільярди в порівнянні з $3,248 мільярди роком раніше.

Уряд розраховував на $700 мільйонів іноземних інвестицій у 2000 році і $900 мільйонів - у 2001 році.

Західні експерти умови перебування в Україні оцінюють в основному доброзичливо, однак, по деяких позиціях досить критично: 81% експертів позитивно оцінили відношення до них місцевого населення, 70% - рівень культури в публічних місцях. Більше половини опитаних (53%) задоволені рівнем цін в Україні, а 40% - якістю товарів. У той же час негативно характеризується поводження чиновників (80% опитаних), рівень українського сервісу (75%), якість засобів масової інформації (71%), зовнішній вигляд вулиць, стан комунального господарства (64%), система транспортного забезпечення і зв'язку (63%). [42]

Західні експерти досить високо оцінюють ділові якості українських партнерів, з якими вони працюють в Україні (15% опитаних назвали їх фахівцями найвищого рівня, 35% - відзначили досвідченість і високу кваліфікацію, 29% - середній професійний рівень і лише 6% - низький). При цьому 28% респондентів вважають, що їх постійні українські партнери - високопорядні люди, яким можна цілком довіряти. Біля третини (31 %) опитаних мали справу з партнерами, що можуть поводитися по-різному, в залежності від ситуації, що складається, а в 18% випадків їм довелося зіштовхнутися з людьми, яким довіряти не можна.

Серед групи чинників, що негативно вплинули на імідж України, насамперед, відзначили проблеми, які виникли в іноземних інвесторів (50%). На їхню думку, вплив України на міжнародних ринках кредитів і інвестицій мінімальний (так вважають 94% опитаних). [42]

Незважаючи на те, що протягом декількох останніх років спостерігався ріст зовнішніх інвестицій в Україну, обсяг прямих іноземних інвестицій не відповідає потребам відродження економіки України.

Відповідно до рейтингу журналу Central European Economic Review, Україна, займаючи 15 місце з 27 постсоціалістичних країн за рівнем політичної стабільності, знаходиться лише на 21 місці по показниках інвестиційного клімату й етиці бізнесу. [42]

3.3 Проблеми та перешкоди іноземного інвестування в Україні

Активному інвестуванню в економіку України перешкоджає відсутність стабільного податкового законодавства. Протягом останніх трьох років було прийнято більше 200 змін і доповнень до Закону України "Про податок на додану вартість". Сьогодні державна податкова політика спрямована на максимальне наповнення дохідної частини бюджету, а тому не стимулює виробництво. Офіційне податкове навантаження в Україні в півтора рази вище, ніж у країнах з таким же рівнем ВВП. [44]

Законодавча база України суперечлива, нестабільна і малозрозуміла для іноземних інвесторів. Так, іноземну підприємницьку діяльність в Україні регулюють понад 130 законодавчих актів. Умови ведення бізнесу ускладнює наявність близько 100 контролюючих державних органів. За даними Київського міжнародного інституту соціології, 80% підприємців вважають, що без "неформальних відношень" з місцевими чиновниками вони не змогли б вести свій бізнес в Україні.[44] Як же визначається інвестиційна діяльність по українському законодавству ?

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є усі види майнових цінностей, вкладені в об'єкти підприємницького й других видів діяльності. Відповідно, інвестиційна діяльність визначається як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямована на довгострокове вкладення капіталу в яке-небудь підприємство з метою одержання прибутку.

Основним законодавчим актом, що регулює інвестиційну діяльність в Україні, є Закон України “Про режим іноземних інвестицій”. Відповідно до Закону іноземні інвестиції - це цінності, вкладені іноземними інвесторами в які-небудь об'єкти, інвестування в який не заборонено законами України. [2]

Якщо підійти до розгляду цієї проблеми з погляду не відпрацьованості діючого законодавства, то слід зазначити, що за останні роки було прийнято декілька правових актів, що регулюють питання іноземного інвестування: 13 березня 1992 р. - Закон України “Про іноземні інвестиції”; 20 травня 1993р. - Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”; 17 грудня 1993р. - Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій у Україні”; 19 березня 1996 р. - Закон України “Про режим іноземного інвестування”, після опублікування якого втратили силу усі раніше прийняті перераховані документи. І хоча відмітною рисою останнього Закону є посилення гарантії збереження іноземного капіталу, в умовах постійно мінливого середовища, завжди викликають визначені сумніви в іноземного інвестора

Незважаючи на багато труднощів, можна констатувати, що в Україні останнім часом дійсно багато робиться для створення сприятливого інвестиційного клімату. З 20 країнами укладені двосторонні угоди про залучення і взаємний захист інвестицій, а також попередженні подвійного оподатковування, зокрема, з Росією, Канадою, ФРН і іншими країнами. Цим гарантується режим найбільшого сприяння інвестиційної діяльності. У той же час формується адекватний організаційний механізм залучення іноземних інвестицій . На сьогоднішній день Верховною Радою розглянуті зміни до закону “Про оподатковування прибутку підприємств”. Вони передбачають відновлення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до 1 січня 1995 року. [42]

Ще один напрямок законотворчої роботи - внесення змін і доповнень у Земельний кодекс України по наданню інвесторам права придбання в приватну власність земельних ділянок під забудову і рішенню питання передачі у власність іноземним інвесторам землі, на якій розташовані об'єкти приватизації.

Гармонізація законодавства України із системою ГАТТ / ВОТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю / Всесвітня організація торгівлі) є складовою частиною економічних реформ в Україні. Відповідні зміни вносяться в інвестиційне законодавство й у Закон України “Про спеціальні (вільних) економічного зонах” з метою поліпшення умов інвестування для іноземних інвесторів в Україні. [44]

На даному етапі в Україні законодавчо встановлені такі державні гарантії захисту іноземних інвестицій, як:

Неможливість націоналізації, примусового вилучення інвестицій. Термін “націоналізація” і “експропріація”, найбільше часто уживані в двосторонніх угодах, мають, як правило, збірне значення, оскільки під цими мірами мається на увазі не тільки сам акт націоналізації, тобто примусового вилучення іноземних інвестицій і передачі їхній у власність держави, але і будь-які інші міри, що мають ефект відчуження, прямого чи непрямого, міри, рівнозначні чи націоналізації експропріації. Усі двосторонні угоди виходять із принципу, відповідно до якого іноземні інвестиції не можуть експропрійовані, націоналізовані чи піддані рівноцінним мірам, за винятком тих випадків, коли такі міри приймаються в суспільних інтересах. Так, Закон України “Про режим іноземного інвестування” допускає реквізицію іноземних інвестицій лише у випадку стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій.

Безперешкодний перевід за кордон прибутку й інших засобів в іноземній валюті, отриманих у результаті інвестицій, після оплати передбачених законом обов'язкових платежів;

Можливість реінвестування прибутку іноземного інвестора в економіку України й ін. [44]

Президент України своїм указом заснував Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. Очолює її міністр економіки України. Задачею палати є аналіз стану іноземного інвестування в Україну, підготовка рекомендацій зі збільшення їх обсягу і поліпшенню інвестиційного клімату, розгляд звертань іноземних інвесторів, що стосуються умов їх діяльності в Україні.

Починаючи з початку 1998 Український уряд прийняв ряд позитивних мір для поліпшення інвестиційного клімату в країні. Регулювання системи оподатковування, просування процесу приватизації - і це деякі з цих мір. Була заснована Інвестиційна Рада щоб реагувати на проблемні ситуації, що виникають при реалізації інвестиційних проектів; сприяти втіленню цих проектів, координувати дії державних структур пов`язаних із здійсненням інвестицій тощо.

В інвестиційній сфері як у фокусі сходяться всі лиха і надії економічного і соціального розвитку. Від ефективності інвестиційної діяльності залежать чи розвиток падіння вітчизняного виробництва, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і економічних проблем. Інвестиції є основа розвитку підприємництва, окремих галузей і економіки країни в цілому.

В той же час західні експерти вважають, що обсяг українського ринку і низька купівельна спроможність населення не є непереборною перешкодою для ефективного вкладення інвестицій.

Тільки 23% експертів, що проживають в Україні вважають, що складна екологічна ситуація є серйозним стримуючим чинником для іноземних бізнесменів.

В цілому, опитування показало, що поліпшення інвестиційно-підприємницького клімату в Україні західні експерти пов'язують з підвищенням надійності захисту приватної власності, обмеженням адміністративного втручання в економічні процеси з боку держави, сприятливою і стабільною податковою політикою. [42]

Для того, щоб в Україну пішли великі інвестиції, треба не "заманювати" пільгами окремих інвесторів, а створювати загальні сприятливі умови для припливу інвестицій. Не можна сподіватися на значні надходження іноземних інвестицій без відновлення внутрішнього інвестування.

Важливість припливу іноземних інвестицій - не тільки в збільшенні обсягів залучених капіталів. Інвестиції - це трансферт знань, технологій, досвіду управління. Разом з ними приходить корпоративна культура і новий сучасний менеджмент. Інвестиції ідуть безпосередньо в реальний сектор економіки, сприяють диверсифікації експорту, створенню додаткових робочих місць і, на відміну від іноземних кредитів, не збільшують заборгованість країни, тим самим зменшуючи відтік валюти за кордон.

Потенційні переваги іноземних інвестицій для народного господарства України полягають в наступному:

- прямі інвестиції створюють додаткові можливості для реструктуризації і модернізації виробничого апарату без нової заборгованості;

-ПІІ означають додаткові кошти для інвестицій в середині країни і таким чином можуть сприяти економічному зростанню;

- за допомогою іноземних інвестицій передаються сучасні технології, ноу-хау з менеджменту і маркетингу, створюються нові і зберігаються наявні робочі місця;

- іноземний партнер включається в економічне життя в середині країни. На відміну від багатьох керівних діячів, зарубіжні інвестори зацікавлені в максимальній продуктивності і рентабельності виробництва;

- іноземні інвестиції сприяють включенню до міжнародного поділу праці. Завдяки цьому вони впливають на підвищення конкурентоспроможності та служать для партнерів в Україні трампліном експорту на Захід;

-ПІІ створюють чудові умови для розуміння внутрішніх зв'язків та закономірностей ринкової економіки. Забезпечивши досвід роботи на сучасному підприємстві, яке діє за принципом ринкової економіки, вони сприяють становленню трудової етики та зацікавленості в якості продукції. [26]

Більшість підприємств України обирають сьогодні на ринку стратегію не розвитку, а виживання. Однак лише шляхом освоєння наукомістких технологій і підвищення якості товарів Україна може уникнути ролі сировинного додатку розвинутих країна світу.

В Україні останнім часом дещо робиться для створення сприятливого інвестиційного клімату. Формується адекватний організаційний механізм притягнення іноземних інвестицій.

Пріоритетними галузями для участі іноземних інвесторів, у тому числі шляхом створення спільних підприємств, є енергетика, транспорт, металургія, радіоелектроніка, машинобудування, легка промисловість, будівництво.

Саме на ці та деякі інші галузі спрямована дія Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, яким зокрема передбачається створення транснаціональних промислово-фінансових груп (ТПФГ). Вони становлять собою більш складні, диверсифіковані, порівняно з СП, економічні форми типу консорціумів. Сюди можуть входити промислові, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші зацікавлені в отриманні прибутку юридичні особи.[7]

Ініціатори створення ТПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність з виробництва кінцевої продукції ТПФГ. При цьому і головне підприємство, і учасники ТПФГ зберігають статус юридичної особи і відповідну автономію у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності. Суттєва особливість ТПФГ полягає в тому, що вона не набуває статусу юридичної особи. Рішення про заснування і реєстрацію ТПФГ приймає Кабінет Міністрів України. Підставою для цього є укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України.

Отже, діючи у правовому полі України іноземні інвестори можуть використати різноманітні форми своєї участі у міжнародному бізнесі. Це створення спільних з українськими учасниками підприємств на паритетній основі, частковий або повний викуп підприємства внаслідок приватизації, оренда землі і концесія на видобуток природних копалин, відкриття власних філій і представництв на території України, входження до складу транснаціональних промислово-фінансових груп тощо.

В той же час і українські підприємства шукають свою нішу у міжнародному бізнесі за межами нашої країни. Так, АТ “Норд”, що виготовляє холодильники, газові плити, медичний інструмент, створило в Йорданії спільне підприємство разом з місцевою фірмою “Хосхемі”, повна потужність якого складає до 50 тис. холодильників на рік.

Перспективний проект створення майданчика для запуску комерційних супутників на штучній стартовій платформі, збудованій у міжнародних водах Тихого океану, започаткували зацікавлені організації США, України, Росії і Норвегії.

Але, незважаючи на створювані умови, загальна потреба економіки України в іноземних інвестиціях складає майже 40 млрд. доларів США. Притягнення іноземних інвестицій в українську економіку є важливим засобом усунення інвестиційного "голоду" в країні. Для того, щоб іноземні інвестори пішли на такі вкладення, необхідні серйозні зміни в інвестиційному кліматі.

Потрібне прийняття ряду заходів, спрямованих на формування в країні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, що відносяться безпосередньо до вирішення задачі притягнення іноземних інвестицій. У державній інвестиційній політиці необхідно:

- впровадження економічного механізму страхування ризиків внутрішніх іноземних інвестицій;

- збільшення обсягів капіталовкладень суб'єктів господарювання за рахунок прибутку і нової амортизаційної політики;

- збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і за рахунок притягнення коштів населення;

- створення відповідальних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки;

- всі кредити і цільову допомогу Україні необхідно зорієнтувати на реалізацію проектів за конкретними напрямками розвитку виробництва, включаючи інноваційну діяльність; не приймати цю допомогу під проекти, які не вписуються у визначені напрямки;

- створення потужної економічної та політичної підтримки спільним підприємствам, які використовують наукомісткі технології країн-інвесторів, з правом викупу Україною цих підприємств через 10 років;

- розробка механізму створення СП з країнами Близького Сходу, Азії і Латинської Америки на основі високих технологій, які є у розпорядженні України, фінансове забезпечення країн-учасниць, при цьому необхідно ввести обмеження, згідно якого нові технології передаються за кордон тільки після створення серійного виробництва в Україні;

- забезпечення розширення мережі інноваційних фондів та страхових компаній;

- сприяння розвитку сегменту фондового ринку, пов'язаного з довгостроковими цінними паперами: акціями, зобов'язаннями, інвестиційними паями, і їх ефективній торгівлі на вторинному ринку, для чого необхідно посилити захищеність цінних паперів шляхом більш жорсткого порядку їх емісії та обігу, широке впровадження публічної звітності;

...