Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІСТЕРСТВО ПРОДОВОЛЬЧОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Реферат з політекономії на тему

«Трудова теорія вартості і практика»

Виконала: студентка

1-го курсу групи МАР 1101-1

факультету економіки і підприємництва

Фесенко Альона Олександрівна

Суми - 2012

Зміст

Вступ

1. Теорії вартості (цінності)

1.1 Трудова теорія вартості

1.2 Нетрудова теорія вартості

1.3 Теорії вартості (цінності) і практика

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований, вартісної. Основи вчення теорії трудової вартості заклали англійські економісти У.Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найбільш повно її розробив К. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Товар, що відіграє активну роль, перебуває у відносній формі вартості, а той, якому належить пасивна роль, -- у еквівалентній. В одному акті обміну певний товар може бути лише у відносній або еквівалентній формі вартості. Особливістю простої, одиничної або випадкової форми вартості було те, що роль еквівалента виконували різні товари.

Розвиток суспільного поділу праці сприяє зростанню її продуктивності, збільшенню виробництва різних благ для обміну, що призводить до розширення самого обміну, робить його регулярним, а не випадковим, одиничним У цих умовах кожний товар може обмінюватися не на якийсь один, а на багато різних товарів. Так відбувається перетворення простої форми вартості на повну, або розгорнуту. Оскільки в процесі розвитку виробництва кількість товарів-еквівалентів, в яких знаходить вираження вартість, зростає, все більша кількість товарів відображає свою вартість у цьому товарі. Це призводить до того, що з усіх товарів виділяється якийсь один товар, який починає виконувати роль загального еквівалента в обміні. Так виникає загальна форма вартості. За цих умов уперше всім товарам, що знаходяться у відносній формі вартості, протистоїть один загальний еквівалент. Його роль у різних народів виконували найрізноманітніші товари, але перевага у тій чи іншій місцевості віддавалася продуктам масового виробництва. Всі мали знати, яка цінність цього товару, оскільки він виконував роль загального еквівалента. Такими товарами були худоба, хутро, сіль, чай, коштовні метали тощо. Недоліком товарів, які виконували роль загального еквівалента, було те, що не кожний з них можна було поділити на певну кількість частин або без труднощів транспортувати, зберігати тощо. Через ці об'єктивні обставини розвитку виробництва й обміну функція загального еквівалента закріпилася за золотом. Так виникла грошова форма вартості.

Золото стає грішми. Проте за своєю природою воно не є грішми. Протягом певного часу в історії суспільства золото існувало лише як метал. Тільки розвиток товарних відносин завдяки фізичним властивостям золота, а саме: однорідності, можливості легкого поділу на частини, зберігання без втрат і високої вартості у невеликій кількості, робить його грішми.

1. Теорії вартості (цінності)

Вивчення вартості товару сильно ускладнено за наступними обставинами. Вартість не можна виявити безпосередньо на поверхні господарського життя, оскільки вона виражає невидимі оку внутрішні економічні відносини.

У зв'язку з цим ще А. Сміт розділив економічну систему на два види відносин: екзогенні та ендогенні (названі так за сучасною термінологією).

Екзогенні (гр. ехо - поза і генос - походження) - господарські зв'язки, які змінюються через причин зовнішнього характеру. Наприклад, мінова вартість товарів (пропорції з ринкового обміну) може змінюватися в залежності від кількості доставлених на ринок товарів, від сезону та інших спостережуваних всіма умов.

Ендогенні (від гр endon -. Всередині і генос - походження) - економічні зв'язки, які розвиваються під впливом внутрішніх факторів. До їх числа відноситься вартість.

1.1 Трудова теорія вартості

Як відомо, англійські класики політичної економії (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо) вперше визначили сутність вартості.

Зміст трудової теорії вартості можна стисло викласти в наступних основних положеннях.

1. Різнорідні продукти ринкового обміну мають однакове внутрішній зміст - вартість. Тому на ринку вони прирівнюються один до одного в певній міновій пропорції.

2. Вартість товарів створюється суспільною працею виробників. Ця праця є громадською тому, що виробник ринкового продукту створює його для інших. Тобто, вартість - втілена у товарі суспільна праця. А рівність продуктів щодо їх вартості означає, що в них укладено однакову кількість праці.

А. Сміт роз'яснював: «Не на золото і срібло, а тільки на працю спочатку були придбані всі багатства світу, і вартість їх для тих, хто володіє і хто хоче обміняти їх на будь-які нові продукти, в точності дорівнює кількості праці, яку він може купити на них або отримати в своє розпорядження».

3. Праця, яка утворює вартість, розрізняється по його складності або якості. Можна виділити просту (не вимагає будь-якої підготовки) і складну (кваліфікована) праця. На останній попередньо витрачаються час, зусилля людини, щоб придбати потрібні знання та трудові навички. Тому в ринковому обміні товарів 1:00 складної праці може бути прирівняний до кількох годин простої праці.

4. Сама праця вимірюється за допомогою робочого часу. Якщо праця є однаковою за якістю (скажімо, проста праця), то вона кількісно вимірюється в годинах роботи.

На ринку на вироби одного виду та якості продукту встановлюється суспільна (ринкова) вартість. Тобто, трудова теорія вартості розкрила економічні зв'язки, які можна схематично відобразити у формулі «товаровиробник - суспільна праця - товар - громадська вартість - ринкова ціна». Помітно, що тут представлений погляд на товарно-ринкові відносини лише з одного боку - з позиції товаровиробника і продавця продукту.

А тепер поглянемо на ті ж відносини з прямо протилежної сторони.

1.2 Нетрудова теорія вартості

Австрійська школа граничної корисності (її засновники К. Менгер, О. Бем-Баверк і Ф. Візер) дала пояснення вартості (цінності) і ціни благ та послуг з позиції економічної психології покупця, споживача корисних речей. Основні положення їх теорії такі:

Корисність не можна ототожнювати з об'єктивними властивостями блага. Сам покупець дає свою суб'єктивну оцінку ролі певного блага в задоволенні його особистих потреб. Цінність блага зводилася до розуміння людиною значення споживаної речі для його життя і добробуту.

У цьому твердженні є певна частка істини. Навіть в одній сім'ї люди надають тому чи іншому благу різну цінність для їх життя і добробуту. Адже не випадково склалися приказки: «Про смаки не сперечаються», «На смак і колір товариша немає».

Корисні блага поділяються на два види:

наявні в безмежній кількості (вода, повітря і т. п.). Ці речі люди не вважають корисними для себе, оскільки вони є в такому надлишку, який не потрібен для задоволення людських потреб; є відносно рідкісними і недостатніми для насичення сформованих потреб у них. Саме цих благ господарюючі особи приписують цінність.

На практиці, мабуть, важливо, що порівняльна рідкість благ повинна прийматися в розрахунок при встановленні цін. Саме так це відбувається, наприклад, при ціноутворенні на продукцію землеробства, де є порівняно мало хороших за якістю земельних ділянок. Ще в більшій мірі унікальність деяких благ впливає на ціни, коли на аукціонах продаються раритети.

В процесі особистого споживання діє закон спадної корисності. Згідно з цим законом ступінь задоволення потреби одним і тим же продуктом, якщо ми безперервно продовжуємо ним користуватися, поступово зменшується, так що нарешті настає насичення. Відомо, що зголодніла людина з великим апетитом з'їсть першою кусень хліба. Потім з кожним новим шматком втрачається корисність хліба до тих пір, поки зникає бажання їсти цей продукт. Вся з'їдена кількість хліба утворює величину насичення.

Цінність благ визначає гранична корисність, тобто суб'єктивна корисність "граничного примірника", який задовольняє найменш нагальну потребу в продукті даного роду.

Гранична корисність, а отже, і цінність блага, залежить від «запасу» (наявної кількості) даного продукту і потреби в ньому. Якщо при незмінній величині потреби збільшується «запас», то гранична корисність речі знижується. Коли «запас» зменшується, то гранична корисність і цінність зростають. Все це позначається на величині ринкової ціни продукту, яка прямо залежить від його граничної корисності. Схоже, що ринкова практика підтверджує дану залежність. Так, в умовах відносної недостатності якогось продукту (зменшення його «запасу») ціна встановлюється на більш високому рівні, що, по суті, виправдовує покупку «граничного продукту».

Як видно, основні положення теорії граничної корисності відображають економічні зв'язки, які можна представити у формулі «споживач - потреба - корисність блага - його цінність - ціна». Так, мабуть, можна оцінювати товар і ринкові відносини з боку покупця, споживача.

1.3 Теорії вартості (цінності) і практика

Зіставлення трудової теорії вартості і теорії граничної корисності дозволяє краще виявити їх загальний характер і зрозуміти їх практичне значення.

Обидві названі концепції мають однакові ознаки: вони поглиблено аналізують ендогенні процеси, приховані від безпосереднього спостереження. Щоб зрозуміти, що собою представляють вартість або корисність, вчені застосовують метод наукової абстракції (лат. abstractio - відволікання). В процесі пізнання вони подумки відволікаються від несуттєвих сторін даного явища з метою виділення властивостей, які розкривають його сутність.

Ми вже бачили, з якими труднощами було пов'язане пізнання сутності вартості товарів і вимір її величини за допомогою робочого часу. Те ж саме стосується вивчення корисності. Професора П. Самуельсон і В. Нордхаус радили читачам: «Але ви повинні чітко усвідомлювати, що корисність не є психологічною функцією або почуттям, які доступні спостереженню і вимірюванню. Швидше, корисність є науковою концепцією, яка використовується економістами для пояснення процесу розподілу раціональними споживачами своїх обмежених ресурсів між товарами, які приносять задоволення».

Між тим ще в XIX ст. деякі економісти вважали, що існує якийсь кількісний вимірник щастя, або корисності, для кожної людини. Одиниця виміру корисності була названа ютиля (від англ. Utility-корисність). Чим більше ютилів набував на ринку споживач, тим більшу порцію щастя він нібито отримував.

З приводу такої поведінки покупця професора С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі (США) помітили наступне:

"... Важко повірити, що насправді існує якась міра щастя, яку можна використовувати для доказу такого роду тверджень:«Дік став би в два рази щасливішими, якщо б він з'їв ще одну шоколадку». Вірно, мабуть, і те, що немислимо використовувати ютиля для порівняння корисності таких різнорідних товарів на ринку, як, скажімо, кавун і велосипед.

Однак фахівці можуть іноді порівнювати вартість однакових видів товарів, вироблених в різних країнах, в годинах робочого часу. Нещодавно це було зроблено для порівняння величини вартості ряду основних продуктів у Росії та інших державах (таблиця).

Але в звичайних умовах ринкового обміну безпосередньо порівнювати різні товари неможливо за допомогою вартості та її внутрішнього мірила - робочого часу. Повчальний такий факт. У 20-і роки в нашій країні була зроблена спроба ввести в якості загальної міри всіх продуктів так звані треди - трудові гроші. На них було позначено кількість відпрацьованих на підприємстві годин. Проте, учасники ринку з великою недовірою поставилися до цього експерименту, і він провалився.

А. Сміт вірно помітив: «Товари частіше обмінюються, а тому і порівнюються з іншими товарами, а не з працею... До того ж більшість людей краще розуміють, що означає певну кількість якогось товару, ніж певну кількість праці. Перше представляє собою дотиковий предмет, тоді як друге - абстрактне поняття, яке хоча і може бути пояснено, але не відрізняється такою простотою і очевидністю».

Тобто, всякі спроби використовувати наукове поняття «робочий час» (як вимірювач вартості) або «корисність» для практичного налагодження ринкового обміну в принципі не здійсненні, бо ці поняття відображають відносини, що склалися в ендогенному шарі економіки, який досліджують економісти-теоретики.

Тоді може виникнути здивоване запитання: чи можна вибратися з цієї явно тупикової ситуації? Відповідь ми зможемо знайти, якщо доступне всім мірило рівноцінного обміну станемо шукати в зовсім іншій області. Мова йде про екзогенний шар ринкового обміну.

Висновок

Загальновизнано, що вартість є однією з фундаментальних категорій економічної теорії, вихідним пунктом відмінностей в концепціях різних економічних шкіл, а також предметом найгостріших дискусій.

Школа меркантилістів (Антуан де Монкрет'єн, Томас Мен та засновник - теорії вартості Франсуа Кене висунув основні положення трудової теорії вартості, які зводяться до такого:

1) товари можуть прирівнюватись один до одного, тому вони створюються суспільною (абстрактною за своїм змістом) працею;

2) мірилом абстрактної праці є вартість;

Наступні теорії вартості - теорії трьох факторів виробництва та витрат виробництва - слід розглядати не як самостійні, а як похідні від трудової теорії вартості, бо, якщо в основі першої - вже згадані три фактори (капітал, земля і праця), то друга являє собою величину витрат, що мали місце в процесі виробництва товару. економічний ринковий вартість

Теорія попиту і пропозиції також тісно зв'язана з попередніми тому, що її прихильники прагнуть з'ясувати вплив на величину вартості товару таких провідних факторів ринкового механізму як попит і пропозиція. Тим самим формування вартості товару виробництва доповнюється сферою обігу, що дозволяє розширити чинники, які впливають на цей процес.

Такою теорією, яка кинула "виклик" трудовій теорії вартості стала теорія граничної корисності або маржиналізм ("маржиналізм" у перекладі з французької означає "граничний"). Її засновники - вчені К. Менгер, Є. Бем-Ба-веркт таФ. Візер висунули свою концепцію вартості і ціни товару.

Принцип граничної корисності відкрив такі категорії, як "граничні витрати", "граничний дохід", "граничний продукт", які широко використовуються в сучасній економічній теорії і практиці.

То ж, якщо звернутись до оцінки зазначених теорій, то виявляється, що і трудова теорія граничної корисності і вартість є різними методами пояснення процесу формування вартості. На цю обставину звернув увагу відомий український економіст М.І.Туган-Барановський. Його ідея була успішно реалізована видатним економістом XIX століття А. Маршаллом, який в своїй основній праці "Принципи економічної науки», запропонував "компромісний" підхід. Так виникла теорія "неокласичного синтезу" (її ще називають теорією ринкового ціноутворення). Вона ще й досі найбільш поширена в економічній науці, що доводить її актуальність та практичну значущість.

Література

1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений // Теория стоимости. - 1996, С. 92-103

2. Гош О. Об'єктивні засади ціноутворення в постсоціалістичній Україні // Економіка України. -- 2001. -- № 1. -- С. 52--57.

3. 3.Гриценко А. Еволюція вартості // Економіка України. -- 2001.--№4. --С. 45--55.

4. Павлишенко М. Модифікація вартості товару // Економіка України. -- 2001. -- № 7. -- С. 48--58.

5. Покритан А. Про еволюцію товарної форми продукту // Економіка України. -- 2001. -- № 11.

6. Струмилин - С.С. Проблемы социализма и коммунизма в СССР. -- М.: Изд-во экономической литературы. -- М.: 1961. --С. 119--200.

7. Румянцев А.М. О категориях и законах политической экономии коммунистической формации -- М.: Мысль, 1966. -- С. 422.

8. Кронрод Я.А. Закон стоимости и социалистическая экономика. Некоторые актуальные проблемы. -- М.: Наука, 1970. --159 с.

9. 9.Туган-Барановсъкий М.І. Політична економія: Курс популярний... -- К.: Наукова думка, 1994. -- С. 262.

Размещено на Allbest.ru