Відтворення акціонерного капіталу в трансформаційній економіці

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів Державного вищого навчального закладу “Київський національний економічного університет імені Вадима Гетьмана” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, профессор Кривенко Костянтин Тарасович, ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, професор кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, профессор Леоненко Петро Михайлович, Український державний університет економіки і фінансів Міністерства фінансів України (м. Київ), перший проректор, завідувач кафедри економічної теорії;

кандидат економічних наук, доцент Соколова Ольга Миколаївна, Академія муніципального управління Міністерства освіти і науки України (м. Київ) , доцент кафедри економіки.

Захист відбудеться 25 січня 2008 р. о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.006.01 в Державному вищому навчальному закладі “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного вищого навчального закладу “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, ауд. 601.

Автореферат розісланий “ 18 ” грудня 2007 р.

В. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, профессор Мельник О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В ході процесів трансформації економіки України об'єктивно виникають проблеми адаптації ринкових нововведень до реалій економічного життя. Одним із таких нововведень стало утворення акціонерних товариств, яке відбувається в процесі реформування ринкового середовища, змін умов господарювання в різних галузях економіки України.

Як відомо, історично акціонерна (корпоративна) форма власності з'явилась як механізм інтеграції та концентрації капіталу і за своєю суттю залишається такою до теперішнього часу. В зв'язку з цим слід уточнити визначення акціонерного капіталу, розглянути його структуру, обґрунтувати шляхи, джерела, методи формування, відтворення і шляхи підвищення ефективності його використання в Україні. Від вирішення цих питань залежить майбутнє економіки країни, її ефективність, темпи економічного зростання, технологічний прогрес, конкурентноздатність на світових ринках.

Актуальність даного дослідження полягає також і в тому, що процес розширеного відтворення акціонерного капіталу є провідним в системі становлення і розвитку інтегрованих корпоративних структур, фінансово-промислових груп. Формування корпоративного сектора економіки України проходить в умовах суперечливості процесів зміни форми власності внаслідок приватизації та акціонування підприємств, а також непослідовності у формуванні нормативно-законодавчої бази. Ці особливості зумовлені історико-інституціональними трансформаціями перехідного періоду і розбудови ринкової економіки в державі. Темпи формування потужних корпорацій, здатних створити критичну масу зрушень в українській економіці, поки що не призвели до істотних позитивних структурних змін у вітчизняному виробництві, що вимагає пошуку шляхів вирішення проблеми формування корпоративного сектора економіки, який має взяти на себе основний тягар формування високоефективного виробництва та відповідних структурних змін.

Відзначаючи недосконалість трансформаційно-інтеграційних процесів у вітчизняній економіці, хотілося б акцентувати увагу на необхідності вирішення проблеми досягнення позитивного синергічного ефекту акціонерного капіталу шляхом його вираження у реальну продуктивну силу, внаслідок концентрації і ефективного відтворення.

Аспекти ефективного відтворення акціонерного капіталу розглядались економістами на прикладі капіталістичних країн і під кутом зору марксистсько-ленінської теорії в працях Л.Абалкіна, Н.Берзона, А.Іванова, А.Ковальова, С.Мочерного та ін. У 1990-х роках теоретичні і практичні проблеми акціонерного капіталу стали об'єктом ґрунтовного дослідження з нових теоретико-методологічних позицій вітчизняними економістами. В цьому контексті слід назвати таких відомих вчених як А.Гальчинський, А.Гриценко, П.Дем'яненко, П.Єщенко, К.Кривенко, І.Лазня, Д.Лук'яненко, В.Рибалкін, А.Чухно, В.Якубенко та ін.

Проблемами формування і розвитку акціонерного капіталу і корпоративних форм господарювання займались такі економісти із світовим ім'ям, як С.Брю, О.Вільямсон, Дж.Гелбрейт, Р.Гільфердінг, К.Макконнелл, К.Маркс, А.Маршалл, М.Міллер, Ф.Модільяні, П.Самуельсон, І.Фішер та ін.

Необхідно враховувати те, що з розвитком акціонерних товариств відбуваються значні зміни в соціально-економічному змісті акціонерного капіталу. Новим явищем останніх років є виявлення трансформаційних процесів у корпоративному секторі економіки країни, які охоплюють широкий спектр інституціональних перетворень, пов'язаних із формуванням бізнес-груп і управління інтегрованими корпоративними структурами. Ці нові аспекти функціонування, розвитку і відтворення акціонерного капіталу не одержали у вітчизняній та зарубіжній економічній теорії належного вивчення й узагальнення.

Значущість визначеної проблематики, необхідність її вирішення обумовили вибір теми дисертації та напрями її дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної наукової теми кафедри політекономії обліково-економічних факультетів Державного вищого навчального закладу “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” “Закономірності і особливості формування нової економічної системи в Україні” (номер державної реєстрації 0101U002949). Особисто автором підготовлений окремий підрозділ “Актуальні проблеми формування джерел розширеного відтворення акціонерного капіталу в Україні”, пов'язаний із розробкою та обґрунтуванням особливостей відтворення акціонерного капіталу в умовах трансформаційної економіки.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у вивченні особливостей відтворення акціонерного капіталу в трансформаційній економіці, еволюції його соціально-економічної природи, закономірностей зміни його структури, та основних шляхів підвищення ефективності акціонерного капіталу в промисловому комплексі країни.

Реалізація мети дисертаційної роботи зумовила необхідність розв'язання таких задач:

використовуючи системний метод дослідження, розкрити сутність та соціально-економічну природу акціонерного капіталу, його еволюцію в розвинених та постсоціалістичних країнах, обґрунтувати місце акціонерного капіталу в економічному відтворенні на початку ХХІ століття;

дослідити співвідношення різних джерел відтворення акціонерного капіталу в Україні;

обґрунтувати закономірності і розкрити особливості відтворення акціонерного капіталу в процесі трансформації економіки України - утворення інтегрованих корпоративних структур;

дати характеристику організаційно-економічної структури акціонерного капіталу у вітчизняній промисловості та напрямів її оптимізації;

виявити соціально-економічні наслідки перетворення державних підприємств в акціонерні товариства в процесі перерозподілу прав власності та їх подальшого реформування;

дослідити актуальні проблеми перерозподілу акціонерної власності та механізм узгодження і реалізації інтересів власників;

з'ясувати актуальні проблеми та основні напрями формування джерел розширеного відтворення акціонерного капіталу;

визначити та обґрунтувати основні напрями підвищення ефективності акціонерного капіталу в промисловості України.

Об'єкт дослідження - економічні відносини, властиві корпоративному сектору суспільного виробництва, що сформувалися та розвиваються в постсоціалістичних країнах.

Предметом дослідження є закономірності, соціальний характер та особливості відтворення акціонерного капіталу в трансформаційній економіці України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є економічна теорія та наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. У процесі роботи в розділі першому застосовано діалектичний метод дослідження в поєднанні з історичним методом. Це дозволило виявити суперечності процесу формування акціонерного капіталу в перехідному періоді. Крім того, в рамках системного підходу використані методи інституціоналізму (метод історизму) та марксизму (метод діалектики). В розділі другому використовувалися наступні методи: діалектичний і абстрактно-логічний (зокрема, аналізу і синтезу, при вивченні теоретичних аспектів формування акціонерного капіталу в перехідній економіці, утворення інтегрованих корпоративних структур та фінансово-промислових груп в Україні; узагальнення та формування висновків); статистичні методи (обґрунтовано стан та тенденції розвитку відтворювальних процесів в корпоративних структурах), експертних оцінок (побудовано рейтинги конфліктності зацікавлених груп на підприємстві), економетричні методи та інші.

Інформаційною основою дослідження є національні законодавчі та нормативні акти, офіційні матеріали Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, Державного комітету статистики, матеріали у рамках програми ЄС по наданню технічної допомоги країнам СНД у галузі інвестування TACIS.

Емпіричною основою дослідження є статистичні матеріали за 1996 - 2006 роки, дані соціологічних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці та теоретичному обґрунтуванні нових підходів щодо активізації відтворення акціонерного капіталу в контексті реалізації національних інтересів України. Основні результати дослідження, що є особистим внеском автора та складають наукову новизну, полягають в наступному:

вперше:

– обґрунтовано діалектичну єдність і суперечність відтворення двох складових відносин акціонерної власності, одна з яких безпосередньо обслуговує функціонування реального капіталу як об'єкта колективної власності, а друга - фіктивного капіталу як об'єкта приватної власності кожного акціонера. Визначено, що на сучасному етапі в зв'язку з усуспільненням фіктивного капіталу (“розсіювання” акцій серед все більшої частини населення; концентрація акцій та інших цінних паперів в інвестиційних та пенсійних фондах тощо) стає закономірністю відтворення двох сторін відносин акціонерної власності у їх органічному поєднанні;

– доведено, що організована на акціонерних засадах підсистема економічної системи суспільства створює інституціональні передумови для колективістського оформлення значної частки державного сектора економіки постсоціалістичних країн; поєднує в собі передові соціально-економічні та організаційно-економічні відносини (сучасні відносини власності, влади і підкорення); забезпечує широкі можливості для концентрації і централізації капіталу та виробництва (у формі ФПГ, бізнес-груп та інших об'єднань);

– розроблено та обґрунтовано механізм фінансування розширеного відтворення акціонерного капіталу, який визначається такими етапами:

1) збільшення власного капіталу за рахунок реальних інвестицій акціонерів, проведення додаткової емісії акцій з урахуванням дивідендної політики, випуску облігацій, отримання банківських позик, оптимальної кредиторської заборгованості та інших запозичених підприємством ресурсів; 2) поєднання відтворення реального і фіктивного капіталу, його концентрація та централізація; 3) створення інтегрованих корпоративних структур в партнерській та інкорпорованій формах, які характеризують сучасні тенденції злиття і поглинання та формування на цій основі консорціумів, фінансово-промислових груп, стратегічних альянсів. Це на відміну від існуючих моделей дозволяє узгодити інтереси інвесторів та власників акціонерного товариства та більш повно враховувати довгострокову стратегію розвитку корпорації;

– запропоновано авторську методику формування оптимальної структури відтворення акціонерного капіталу на основі критерію максимізації рівня фінансової рентабельності; за критерієм мінімізації фінансових ризиків; формування показників цільової структури капіталу, яка включає розв'язання таких проблем: визначення критеріїв формування етапів розширеного відтворення капіталу; вибору показників його цільової структури; визначення стратегічних напрямів відтворення капіталу компанії і забезпечення зростання його ринкової вартості;

удосконалено:

– визначення економічної категорії “акціонерний капітал”. Показано, що акціонерний капітал - це система суспільно-виробничих відносин, пов'язаних з приватною корпоративною діяльністю та специфічними ресурсами виробничого призначення, що характеризується ознаками колективної власності. Інституціональною формою акціонерного капіталу є корпорація (в Україні ВАТ, ЗАТ);

– класифікацію функцій власного капіталу компанії такими новими складовими, як: довгострокове фінансування, відповідальність і захист прав кредиторів; фінансування ризиків; поєднання влади і самостійності. Визначено процедуру застосування новітнього інструментарію у формуванні активів корпоративних інститутів шляхом структурного оновлення ринків цінних паперів та ефективного використання акцій, облігацій, варантів;

– моделі корпоративного контролю доповненням моделі “диференційованого корпоративного контролю”, яка склалася на рівні функціонування бізнес-груп, і пояснюється концентрацією капіталу в надприбуткових пріоритетних галузях економіки з розвитком стратегії подальшого поглинання і злиття підприємств цих галузей .в процесі ефективного відтворення капіталу;

дістало подальшого розвитку:

– положення, що корпорація стає домінуючою інституційною формою господарювання великого капіталу в постсоціалістичних країнах. В умовах трансформації вітчизняної економіки вона функціонує і розвивається в таких інституційованих варіантах: відповідним чином організований колектив, дії якого визначаються груповими інтересами (асоціація, союз); об'єднання капіталу, формування потужних інтегрованих корпоративних структур в промисловості, на транспорті, в торгівлі, в банківській сфері; об'єднання, що визначаються як юридичні особи (наприклад бізнес-холдиг-групи);

– обґрунтування об'єктивної необхідності формування в Україні інтегрованих корпоративних структур (бізнес-груп) шляхом використання методів консолідації пакетів акцій в тій чи іншій формі; передачі частини активів учасників групи в довірче управління центральній компанії; формування спеціальних централізованих фондів та використання кредитів для концентрації ресурсів.

– концептуальне положення щодо узгодження інтересів власників акціонерного капіталу і зовнішніх інвесторів, як необхідність врахування інтересів власників (акціонерів) в зростанні капіталу (вартості акцій) і доходів (дивідендів); інвесторів - у стабільності капіталотворення, соціалізації та демократизації акціонерного капіталу, переосмисленні статусу та реальної ролі спостережних рад.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути реалізовані при вирішенні методологічних, методичних і практичних завдань щодо активізації процесу відтворення акціонерного капіталу.

Основні методологічні положення і результати наукових досліджень використані у навчальному процесі кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ “Київський національнийй економічний університет імені Вадима Гетьмана” (довідка від 11.06.2007 р.) при викладанні дисциплін “Політична економія”, “Політична економія ІІ” та “Економічна теорія”. Окремі положення роботи були використані в навчальному процесі при викладанні дисциплін “Політична економія”, “Економічна теорія”, “Корпоративне управління” в Уманському державному аграрному університеті (довідка № 488 від 15.05.2007 р.). та Вінницькому фінансово-економічному університеті (акт про впровадження від 5.06.2007 р.). Наукові результати дисертації були використані при формуванні програми ефективної політики розширеного відтворення капіталу ВАТ “Уманьавтодор”, (довідка № 773 від 20.03. 2007 р.). У господарській практиці ВАТ “Мегомметр”, м.Умань Черкаської області було враховано пропозиції щодо можливості внутрішнього капіталотворення підприємства, формування оптимальної структури капіталу (довідка № 09900-1825 від 10.04.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею, яка має наукове і практичне значення. Усі її основні положення виконані та опубліковані особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні рекомендації доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях ”Фінансові важелі економічного зростання України на сучасному етапі” (м. Чернівці, 2000 р.), “Наука і освіта - 2003” (Дніпропетровськ, 2003 р.), ”Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2005р.), “Інвестиції ХХІ століття в контексті програми ООН “Цілі розвитку тисячоліття”: інтеграція України у світовий економічний простір” (м. Умань, 2005 р.), “Европейская наука ХХІ века - 2007” (м. Дніпропетровськ, 2007 р.) та на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіка України: сучасні проблеми капіталотворення та напрями інтеграції в світове господарство ”(м. Умань, 2001 р.), науково-практичній конференції “Соціально-економічні аспекти формування громадянського суспільства в Україні” (м. Умань, 2007р.)

Публікації. Основні положення дисертації викладені у тринадцяти наукових статтях загальним обсягом 2,6 друк. арк. З них дві ? колективні монографії; п'ять - статті у наукових фахових виданнях; шість ? матеріали і тези конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи містить 208 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел налічує 214 найменувань, 17 таблиць на 8 сторінках, 11 рисунків на 6 сторінках та 4 додатки на п'яти сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, теоретичну і методологічну основу роботи, інформаційну базу, розкрито наукову новизну, практичне значення та апробацію одержаних результатів.

У розділі 1 “Акціонерний капітал як базис формування капіталістичної економіки та утворення інтегрованих корпоративних структур” розкрито сутність акціонерного капіталу і еволюцію його соціально-економічного змісту в постіндустріальних країнах, визначено особливості відтворення акціонерного капіталу, його організаційно-економічну структуру на прикладі промисловості України. Проаналізовано нерівномірність розвитку акціонерної власності по галузях економіки. Досліджено моделі корпоративного контролю промисловості. Обґрунтовано теоретичні проблеми оптимізації структури капіталу в процесі його відтворення.

Синтезуючи різні тлумачення сутності капіталу, умови його відтворення за акціонерної форми власності, відповідно до зазначеного предмету дослідження з'ясовано, що акціонерний капітал - це система суспільно-виробничих відносин, пов'язаних з приватною корпоративною діяльністю та специфічними ресурсами виробничого призначення, що визначається ознаками колективної власності; авансовані у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси, які в процесі своєї продуктивної взаємодії і відтворення забезпечують зростання вартості капіталу та його інтегруючої спрямованості.

В ході сучасних трансформаційних процесів в Україні акціонерний капітал сформувався на корпоративній основі. Визначається, що корпорація - це договірне об'єднання власників капіталу на основі акціонування, яке створене з метою задоволення потреб суспільства шляхом виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, діє як юридична особа, має статутний капітал, що складається з часток двох або декількох власників (юридичних або фізичних осіб), які несуть обмежену відповідальність за своїми зобов'язаннями, а головною стратегією є зростання вартості свого капіталу.

На ринку цінних паперів корпорації виступають основними емітентами. Характерним для них є унікальний спосіб формування і відтворення капіталу - через продажу акцій, облігацій, векселів тощо. Корпорація стає домінуючою формою господарювання великого капіталу.

У роботі доводиться, що акціонерні відносини, як відносини акціонерної власності, виступають у сучасних умовах основним соціально-економічним відношенням. У зв'язку з соціалізацією і гуманізацією акціонерних відносин забезпечується закономірна соціалізація акціонерного капіталу суспільства і кожного окремого акціонерного підприємства; вона є найбільш адекватним засобом розв'язання суперечностей, зумовлених розвитком й усуспільненням продуктивних сил у кінці ХІХ, протягом ХХ і на початку ХХІ століть.

У розділі 2 “Сучасні тенденції відтворення акціонерного капіталу в Україні” систематизовані соціально-економічні наслідки акціонування підприємств в Україні, зокрема визначено, що: 1) приватизація державних підприємств шляхом їх акціонування в Україні була основним способом первісного нагромадження капіталу; 2) висновки деяких вітчизняних економістів про те, що акціонування державної власності водночас перетворить працівника в активного співвласника і господаря АТ не виправдались; навпаки, влада і власність у більшості з них зосередилась в руках керівництва; 3) за своїм соціально-економічним змістом акціонерний капітал в Україні є номенклатурно-капіталістичним.

Доведено, що і на початку ХХІ ст. в Україні активно використовується реорганізація АТ як дієвий спосіб номенклатурного перерозподілу власності. У зв'язку з цим реалізація Державної програми приватизації на період з 2003 по 2008 р.р., на думку автора, приречена на формування і розширення сфери панування акціонерного капіталу фінансово-промислових груп як в промисловій, так і інших сферах вітчизняної економіки.

Процес реформування власності зачіпає інтереси всіх громадян, домогосподарств і юридичних суб'єктів господарювання, а також інтереси держави і державних чиновників. З точки зору стратегічної мети суспільства він повинен бути націлений на формування сучасної економічної формації в масштабі як суспільства, так і на рівні окремої виробничої ланки. Для спрямування його в русло соціально-орієнтованої ринкової економіки потрібно докорінно змінити відносини “працівник - засоби виробництва”, щоб працівник відчував себе як реальний співвласник акціонерного підприємства. Перетворення працівника, позбавленого власності, у власника в тій чи іншій формі засобів виробництва повинно стати в Україні складовою кінцевої мети реформування і становлення постсоціалістичного суспільства.

Продовжується активний процес змін у структурі володіння акціями. Між тим, як показується в дослідженні, такі зміни суперечать стратегічній меті - побудові соціально-орієнтованої економіки. При цьому автор виділяє такі ключові тенденції: скорочення частки працівників в акціонерному капіталі і поступове зростання в ньому частки адміністрації підприємства; збільшення частки фінансово-промислового капіталу в акціонерному капіталі суспільства; неухильне скорочення частки держави; поступове зростання частки іноземних інвесторів.

Реальні владні повноваження менеджменту підприємства багаторазово збільшують значення пакета акцій, що зосереджений в їх руках. На практиці це забезпечується методами контролю частини або всіх акцій працівників; трастового розподілу й управління державним пакетом акцій; зміни розміру статутного капіталу АТ; створення альянсів менеджерів-акціонерів з “дружніми” дрібними акціонерами.

В умовах трансформації економіки особливо гостро постала проблема створення системи взаємовідносин між менеджерами компаній і їх власниками (акціонерами - інвесторами). Такий процес супроводжується поширенням конфліктів інтересів різних впливових груп, який обумовлюється формуванням організаційних структур, розмежуванням повноважень, визначенням перспектив розвитку тощо. Головним джерелом конфліктів є явна чи латентна розбіжність інтересів (як правило майнового характеру). Актуальною проблемою в області управління корпоративною власністю сьогодні є відсутність механізму забезпечення інтересів власників (акціонерів) і контролю за діяльністю менеджерів.

Для аналізу узгодження інтересів власників в акціонерному товаристві запропонована методика побудови рейтингів конфліктності у перерозподілі власності в корпоративних структурах, яка дозволяє більш ясно визначити інтереси кожного суб'єкта власності у взаємодії з інтересами інших суб'єктів корпоративних угруповань. Існує ряд методів захисту інтересів внутрішніх акціонерів з використанням механізмів ринку цінних паперів; внесення змін в статут товариства; випуск акцій з наступним їх розподілом серед дружніх структур; передача акцій в управління холдинговій компанії. Також до механізмів захисту від зовнішнього інвестора можна віднести заснування дочірніх компаній та участі у статутних фондах інших господарських товариств.

Перші роки досвіду трансформації капіталу шляхом створення дочірніх підприємств продемонстрували власникам контрольних пакетів та менеджменту певні її можливості щодо досягнення рентабельного використання окремих більш-менш технологічно цілісних частин акціонерного капіталу. Але у той же час поступово почало приходити розуміння того, що створення системи дочірніх підприємств не є достатньо надійним способом забезпечення довгострокових інтересів власників контрольного пакету акцій.

В механізмі реалізації інтересів корпоративних власників значну роль відіграють інтереси зарубіжних інвесторів, об'єктами інвестування яких є високоліквідні підприємства. Для іноземних інвесторів важливим мотивом придбання акцій є відносно низька вартість активів більшості українських компаній на ринку цінних паперів, оскільки в номінальній ціні акцій не враховувалась ринкова вартість активів, а також комерційна вартість об'єктів інфраструктури. Тому реальна оцінка власності повинна проводитись трьома взаємодоповнюючими методами: дисконтованого грошового потоку, оцінки вартості співставних компаній і суми вартості активів. Характерною рисою іноземних інвестицій в Україні є їх націленість на корпоративний контроль, а це може призвести до втрати державного контролю над ключовими підприємствами і цілими галузями української економіки, що створить загрозу національній безпеці.

Активна участь банків в процесі перерозподілу власності була обумовлена їх особистим інтересом, а також діями, які вони виконували в інтересах своїх клієнтів чи партнерів. В ході приватизації деякі комерційні банки консолідували свої інтереси з учасниками процесу розподілу власності, другі виступали в якості гарантів договорів-придбання, треті - самі виступали в якості покупця. На основі прямих банківських інвестицій в акції компаній, а також розвитку трастових операцій, досить велика частина акціонерного капіталу може концентруватися в фінансових (банківських) установах. Таким чином відбувається формування так званого фінансового контролю над промисловими корпораціями.

Одним із способів розподілу і перерозподілу корпоративної власності є процес банкрутства. В ситуації банкрутства права банків-кредиторів в сфері управління діяльністю підприємства значно підвищуються і практично відповідають правам акціонерів. Завдяки використанню схеми “найкрупніші кредитори - найкрупніші акціонери” багато великих банків домагаються своєї участі в капіталі промислових компаній.

Стабілізація економічної ситуації в Україні, забезпечення сталого зростання економіки тісно пов'язані з активізацією процесу розширеного відтворення акціонерного капіталу, спрямованого на підвищення його ефективності. Фінансово-економічна діяльність акціонерного товариства щодо активізації процесу відтворення акціонерного капіталу повинна бути орієнтована не тільки на задоволення короткострокових інтересів власників акцій щодо підвищення їх дивідендної доходності та курсової вартості, а й на забезпечення досягнення довгострокових цілей інноваційного техніко-економічного розвитку корпоративної структури.

Запропонована структурно-логічна схема послідовності розширеного відтворення акціонерного капіталу, яка повинна здійснюватися за наступними етапами: 1) аналіз стану фінансування розширеного відтворення акціонерного капіталу у попередній період; 2) формування принципів фінансування та узгодження їх із стратегією корпоративного розвитку; 3) формування критеріїв оцінки джерел фінансування та проведення досліджень по з'ясуванню переваг і недоліків кожного з джерел; 4) залучення ресурсів; 5) оптимізація обсягу поточного фінансування розширеного відтворення акціонерного капіталу.

Фінансування розширеного відтворення акціонерного капіталу здійснюється за рахунок нерозподіленого реінвестованого прибутку, а його наявність сприяє залученню додаткових позичкових коштів, оскільки отримання кредитів певним чином пов'язане також з показниками ринкової вартості акцій компаній, що залучають кредитні кошти для забезпечення своєї діяльності.

До залученого капіталу акціонерних товариств відносяться також випущені ним облігації. Вони виступають найважливішим інструментом, за допомогою якого підприємства зазвичай мобілізують основну частину фінансових ресурсів на фондових ринках, і головним інструментом мобілізації коштів урядами, різними державними та муніципальними органами. Тому серед багатьох видів цінних паперів облігації посідають особливе місце.

Одним із видів цінних паперів, яким поки що учасники фондового ринку України приділяють мало уваги, є варанти - фінансові інструменти, які разом з акціями, облігаціями, казначейськими та інвестиційними сертифікатами є додатковим джерелом нагромадження фінансових ресурсів.

Як варіант послаблення ускладнень при залученні банківського капіталу виробничим сектором нині можна розглядати формування в Україні інтегрованих корпоративних структур - бізнес-груп. Актуальність створення ІКС як промислових бізнес-груп в процесі розширеного відтворення обумовлюється наступним:

- необхідністю формування нової системи інвестування промислових підприємств з метою забезпечення їх подальшого розвитку;

- можливістю подолання недоінвестованості та недостатності оборотного капіталу, що дозволить забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції; розширення можливостей виходу на зовнішні ринки;

- забезпеченням оперативності в мобілізації необхідних фінансових ресурсів акціонерних товариств в рамках ІКС.

За сучасних умов найбільш доцільно формувати ІКС в Україні шляхом об'єднання фінансово-промислового капіталу, через консолідацію пакетів акцій або передачі учасниками, підприємствами та фінансово-кредитними закладами пакетів акцій, які знаходяться в їх власності, в довірче управління одному з учасників групи. За цих умов можливі різні варіації механізму консолідації капіталу: частина активів учасників групи передається в довірче управління центральній компанії; формуються спеціалізовані централізовані фонди групи; концентрація ресурсів підвищується за допомогою кредитів; одні члени групи беруть участь у капіталі інших.

Акціонерна форма власності тільки потенційно сприяє розвитку капіталу. Ефективність її реалізації залежить також від функціонування фондового ринку. Фондовий ринок виконує не тільки регулюючу, а й стабілізуючу функції у ринковій економіці. Відсутність раціонально організованого, дієвого фондового ринку гальмує процеси розширеного відтворення акціонерного капіталу, який є головною складовою сучасної капіталістичної системи.

Оскільки капітал постійно перебуває в процесі відтворення, то акції, що являють собою титул власності, також впливатимуть на результати відтворення капіталу в майбутньому. Тому оцінка титулів власності на капітал орієнтована на очікуваний інвесторами рівень відтворення капіталу найближчим часом.

Підвищення ефективності емісії пов'язано з вирішенням проблем вибору типу фінансового інструмента, вибору ринку реалізації цього інструмента і можливих шляхів розміщення цінних паперів нової емісії. Виходячи з цього, ефективність емісії значною мірою залежить від вибору типу фінансового інструмента. Для розміщення емісії можна використати кілька типів фінансових інструментів: корпоративні облігації, звичайні і привілейовані акції; депозитарні розписки, опціони, варанти тощо.

Вибір привілейованих акцій як інструмента залучення капіталу дозволяє емітенту з певною вірогідністю очікувати зростання ринкової капіталізації компанії. Вірогідність зростання капіталізації компаній цілком правомірна, якщо врахувати недокапіталізованість українських акціонерних товариств. Із зростанням курсової вартості звичайних акцій збільшиться і ціна привілейованих, оскільки ліквідність цих акцій взаємопов'язана і визначається вартістю окремо взятого підприємства. Емісія привілейованих акцій, яка спроможна залучити кошти в акціонерні товариства, повинна здійснюватися підприємствами за наявності конкретного проекту, що забезпечує конкурентну з іншими доступними фінансовими інструментами прибутковість на тривалий період. Тобто емісія повинна проводитися детально прописаним проспектом емісії, що обґрунтовує величину дивідендів по привілейованих акціях додаткового випуску, виходячи з величини чистого прибутку, передбаченого в проекті від вкладання залучених коштів. Використання повторної емісії акціонерними товариствами вищезгаданим способом дозволить підвищити капіталізацію підприємств за рахунок власного капіталу і виконати свої зобов'язання перед інвесторами.

Дослідження свідчать, що для українських акціонерних товариств доцільним є випуск цінних паперів в документарній формі на пред'явника, що дозволяє залучити тіньовий капітал. Його залучення в реальний сектор економіки стимулювало б розширене відтворення капіталу акціонерних товариств. Доцільність здійснення випуску депозитарних розписок пояснюється кількома причинами. По-перше, розкриття інформації про емітента, цінні папери якого отримують доступ на міжнародні фондові ринки відповідно до стандартних вимог, спрощує процедуру прийняття рішення з боку інвесторів. По-друге, продаж корпоративних цінних паперів на міжнародних фондових ринках значно збільшує кількість потенційних інвесторів. По-третє, продаж невеликого (до 10%) пакета акцій дозволяє основним власникам зберегти контроль над підприємством.

Великі можливості (як для істотного збільшення обсягів інвестування через механізми фондового ринку, так і для підвищення рівня соціалізації та демократизації акціонерного капіталу), а одночасно і нові серйозні проблеми з'являються з переходом значних пакетів акцій великих промислових підприємств до пенсійних фондів.

Одним з важливих кроків на шляху до істотного підвищення ефективності корпоративного управління великими промисловими компаніями є, на наш погляд, переосмислення статусу та реальної ролі спостережних рад із залученням до їх діяльності не тільки акціонерів і менеджменту, а й компетентних незалежних експертів з наданням їм ключових статусів у "контролюючій групі" (статус незалежних голів спостережних рад). Основним напрямом підвищення ефективності пострадянського корпоративного управління є забезпечення відносної автономії, підвищення в "контролюючих групах" реального статусу та ролі і водночас посилення відповідальності корпоративного менеджменту.

Комплексна аналітична інформація про діяльність великих стратегічно важливих корпорацій України, яка, на наш погляд, має бути доступною (зокрема через Інтернет) для всіх заінтересованих осіб, повинна включати, принаймні, такі блоки: 1) структура та динаміка власності на акціонерний капітал, у тому числі дані про афілійованих осіб по всьому ланцюгу бізнес-холдингу; 2) склад та короткі професійні характеристики членів керівних органів (спостережної ради та виконавчої дирекції); 3) винагороди вищих менеджерів і членів виборних органів; 4) основні фінансово-економічні показники діяльності; 5) виконання підприємством зобов'язань перед державою та місцевим бюджетом; 6) стан основних фондів та ефективність їх використання; 7) інноваційна політика; 8) соціально-кадрова політика; 9) рейтинг конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках; 10) стан і динаміка екологічної безпеки підприємства.

акціонерний капітал власність капіталістичний

ВИСНОВКИ

1. Відносини акціонерної власності виступають у сучасних умовах трансформації економіки основним соціально-економічним відношенням. У зв'язку з соціалізацією і гуманізацією акціонерних відносин поступово забезпечується закономірна соціалізація акціонерного капіталу суспільства та кожного окремого акціонерного підприємства; вона є найбільш адекватним засобом розв'язання суперечностей, зумовлених розвитком й усуспільненням продуктивних сил.

2. Основними джерелами відтворення капіталу є збільшення власного капіталу шляхом проведення додаткової емісії акцій з урахуванням дивідендної політики, випуску облігацій, реальних інвестицій та залученого - шляхом отримання банківських позик, формування оптимальної кредиторської заборгованості та інших запозичених підприємством ресурсів. Відтворення акціонерного капіталу внаслідок проведення додаткової емісії характеризується консервативним, компромісним та агресивним підходами до становлення дивідендної політики.

3. Закономірностями відтворення акціонерного капіталу можна визначити діалектичне поєднання відтворення реального і фіктивного капіталу, його концентрацію та централізацію, що відкриває широкі можливості для складнішого моделювання міжфірмових відносин із використанням безлічі варіантів створення інтегрованих корпоративних структур, які характеризують сучасні тенденції злиття і поглинання та утворення на цій основі консорціумів, фінансово-промислових груп, стратегічних альянсів (в Україні - бізнес-груп).

4. З точки зору капіталотворення, розвиток акціонерної власності в Україні протікає нерівномірно по галузях і регіонах. Це пояснюється тим, що фондовий ринок ще не став активним провідником державної політики акціонування і накопичення капіталу. Відсутність дійового фондового ринку в Україні обумовлено тим, що його активізації протистоять групові інтереси олігархічного капіталу і на перше місце вийшов позафондовий ринок.

5. Теоретична концепція структури капіталу формує основу вибору стратегічних напрямів його відтворення, які забезпечують зростання його ринкової вартості. Оптимізація структури капіталу дала б змогу звести до мінімуму середньозважену вартість капіталу і водночас розвинути фінансове ліверіджування. Процес оптимізації структури капіталу підприємства характеризується такими етапами: аналіз власного і залученого, реального і фіктивного капіталу; оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу; оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності; оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації фінансових ризиків; формування показника цільової структури капіталу за умов рівності маржинальних витрат; дотримання оптимального співвідношення між кредитним і акціонерним капіталом при досягненні максимальної ринкової вартості акцій.

6. Систематизуючи соціально-економічні наслідки акціонування підприємств в Україні, можна сказати, що приватизація державних підприємств шляхом їх акціонування в Україні була основним способом первісного нагромадження капіталу; за своїм соціально-економічним змістом акціонерний капітал в Україні є номенклатурно-капіталістичним і корумпованим, що й зараз призводить до негативних змін у структурі володіння акціями, зростання владних повноважень менеджменту підприємства.

7. Актуальною проблемою в області управління корпоративною власністю сьогодні є відсутність механізму забезпечення інтересів власників (акціонерів) і контролю за діяльністю менеджерів адміністрації, що обумовлює поширення конфліктів інтересів різних впливових груп. Головним джерелом конфліктів є явна чи латентна розбіжність інтересів (як правило майнового характеру).

8. Узгодження інтересів власників в акціонерному товаристві відбувається по ряду ключових питань: залучення капіталу, об'єднання капіталів, визначення пріоритетів відносин по розподілу, використанню і присвоєнню отриманого прибутку, розвиток зв'язків з іншими економічними суб'єктами. З політекономічної точки зору це боротьба різних груп впливу за присвоєння ренти. Тому процес трансформації відносин власності, а також взаємовідносин суб'єктів всередині корпоративної власності необхідно розглядати як боротьбу за присвоєння прибутку, за управлінням активами підприємства.

9. Для аналізу узгодження інтересів власників в акціонерному товаристві запропонована методика побудови рейтингів конфліктності у перерозподілі власності в корпоративних структурах, яка дозволяє більш якісно дослідити інтереси кожного суб'єкта власності у взаємодії з інтересами інших суб'єктів корпоративних угруповань.

10. В механізмі реалізації інтересів корпоративних власників значну роль відіграють інтереси зарубіжних інвесторів, об'єктами інвестування яких є високоліквідні підприємства. Характерною рисою іноземних інвестицій в Україні є їх націленість на корпоративний контроль, а це може призвести до втрати державного контролю над ключовими підприємствами і цілими галузями української економіки, що створить загрозу національній безпеці.

11. Вирішення проблем формування джерел розширеного відтворення акціонерного капіталу в Україні можливе шляхом ефективного використання нерозподіленого реінвестованого прибутку, оптимальної участі фінансового капіталу у процесі перерозподілу власності, розширеного цільового інвестування структурного оновлення виробництва, спрямованих на забезпечення досягнення довгострокових цілей інноваційного техніко-економічного розвитку і стабілізації економічної ситуації.

12. Запропонована структурно-логічна схема послідовності розширеного відтворення акціонерного капіталу, яка повинна здійснюватися за наступними етапами: 1) аналіз стану фінансування розширеного відтворення акціонерного капіталу у попередній період; 2) формування принципів фінансування та узгодження їх із стратегією корпоративного розвитку; 3) формування критеріїв оцінки та з'ясування переваг і недоліків джерел фінансування; 4) залучення ресурсів; 5) оптимізація обсягу поточного фінансування розширеного відтворення акціонерного капіталу.

13. Основними напрямами підвищення ефективності акціонерного капіталу в промисловості можна визначити підвищення ефективності емісії такими фінансовими інструментами, як: випуск корпоративних облігацій, звичайних і привілейованих акцій; депозитарних розписок, опціонів, варантів і т.д.; випуск цінних паперів в документарній формі на пред'явника; перехід значних пакетів акцій великих промислових підприємств до пенсійних фондів; доступність комплексної аналітичної інформації про діяльність великих стратегічно важливих корпорацій України.

14. Підвищення ефективності корпоративного управління великими промисловими компаніями пов'язане з переосмисленням статусу та реальної ролі спостережних рад та залученням до їх діяльності не тільки акціонерів і менеджменту, а й компетентних незалежних експертів з включенням їх до "контролюючої групи" (статус незалежних голів спостережних рад), забезпечення відносної автономії, підвищення в "контролюючих групах" реального статусу та ролі і водночас посилення відповідальності корпоративного менеджменту.