Монетарні концепції як основа грошово-кредитної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Причини кризи кейнсіанських концепцій

2. Основні ідеї монетариської теорії М. Фрідмана

2.1 Критика Кейнса

2.2 Кількісна теорія грошей

2.3 Концепція природного безробіття

3. Практичне застосування ідей монетаризму

3.1 Тетчеризм

3.2 Рейганоміка

Висновок

Література

Вступ

Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XX ст. кейнсіанство втрачає позиції провідної економічної теорії Заходу. Кейнсіанський варіант управління економікою хоч і сприяв швидкому економічному зростанню, але не міг забезпечити безкризового розвитку. На противагу кейнсіанству, на основі якого виявилося неможливим робити аналіз поширених у світі процесів інфляції,виникає монетаризм - економічна теорія та практична концепція господарського управління державою, згідно з якою визначальну роль відведена кількості грошей в обігу і зв'язку між грошовою і товарною масою. Він поєднує у собі неокласичні підходи і монетарну концепції державного регулювання .

Термін “монетаризм” був уведений в сучасну літературу Карлом Бруннером у 1968р. Найбільш відомим представником цієї течії і засновником Чиказької школи монетаризму є Мілтон Фрідмен.

Актуальність теми полягає у тому,що внесок течії монетаризму в економічну теорію, і передовсім в теорію грошей є дуже вагомим. Він відображається у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розвиток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

Метою нашої роботи є закріплення набутих знань про течію монетаризму та дослідження її внеску в економічну теорію.

Об'єктом нашого дослідження є причини виникнення монетаризму ,його застосування та в подальшому вплив на економічні процеси.

Предметом дослідження є внесок монетаризму в історію світового господарства та економічної думки в другій половині ХХ ст.

1. Причини кризи кейнсіанських концепцій

Однією з причин кризи кейнсіанства стало загострення в середині 70-х років інфляційних процесів, що дало підстави опонентам звинуватити прихильників кейнсіанських методів регулювання економіки в ігноруванні інфляційної небезпеки та монетарних факторів розвитку.

Кейнсіанці, як прихильники кривої Філліпса, не змогли пояснити явище стагфляції. Як відомо, кейнсіанська доктрина передбачала, що зростання інфляції є наслідком безробіття. Проте циклічна криза 1973-1975 рр. стала першою стагфляційною кризою, коли поєднувалися безробіття і скорочення виробництва та неконтрольована інфляція.

До причин дискредитації кейнсіанства можна віднести також: збільшення чисельності державного управлінського апарату та його бюрократизацію; зменшення стимулів для приватного бізнесу внаслідок прогресивного оподаткування; посилення споживацьких настроїв у зв'язку з високим рівнем соціальних виплат;девальвацію приватної ініціативи - традиційних цінностей системи вільного підприємництва. Усі ці негаразди були саме , через використання кейнсіанських методів регулювання економіки, які передбачали значне посилення ролі держави.Розглянуті вище причини зумовили експансію неокласики з кінця 70-х років XX ст. Неокласичні ідеї кінця 70-80-х років XX ст. репрезентують три основні школи (течії):

1) монетаризм, який визнає виняткову важливість грошей в економіці, вважає грошову масу і темпи її зміни головним фактором економічної кон'юнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики - прямого регулювання темпів зростання грошової маси;

2) теорія економіки пропозиції, яка обґрунтовує переорієнтацію економічної політики із стимулювання сукупного попиту на стимулювання сукупної пропозиції за допомогою насамперед податкової політики (шляхом зменшення податкових ставок);

3) теорія раціональних очікувань (або нова класична макроекономіка), за якою, економічні суб'єкти здатні діяти раціонально, передбачати наслідки економічної політики уряду й нейтралізовувати її своїми діями.

2. Основні ідеї монетаристської теорії М. Фрідмана

Мілтон Фрідман народився у Брукліні 1912 року в сім'ї вихідців з України. У1932 р. він закінчив навчання в університеті Ратгерса, де опанував дві науки - математику та економіку. Його вчителями з економічних дисциплін були два лауреати Нобелівської премії С. Кузнець (також виходець з України) та Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс. Це сприяло формуванню інтересів Фрідмана і вплинуло на його рішення продовжити вивчення економічних дисциплін. Він вступив до Чиказького університету, де зайнявся дослідженням економічних проблем і 1933 року отримав магістра. Згодом Мілтон Фрідман перейшов до Колумбійського університету.Тут він співпрацює з автором теорії ділових циклів У. Мітчеллом. У 1937 р. під керівництвом С. Кузнеця бере участь у розробленні наукового проекту Національного бюро економічних досліджень, під час війни працює у державній скарбниці, потім - у відділі військових досліджень Колумбійського університету. В 1946 р. він захистив докторську дисертацію з проблем філософії. З 1948 p. M. Фрідман працює у Чиказькому університеті, де займається методологічними проблемами суспільних наук, проблемами правових відносин (захистив докторську дисертацію), грошей і ціноутворення. Він бере участь у роботі Національного бюро економічних досліджень, декількох наукових організацій та комісій, стає президентом американської економічної асоціації, радником президента з економічних питань, членом редколегій багатьох економічних видань.

М. Фрідману належить понад 250 праць, серед них 27 книг. Основні - "Капіталізм і свобода", "Нариси з позитивної економіки" , "Вільні вибирати", "Власна точка зору", "Теорія цін", "Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи" і головна його праця - "Монетарна історія США, 1867-1960" (у співавторстві), написана для Національного бюро економічних досліджень. Фрідман брав участь у розробленні програми республіканської партії, був автором та ведучим популярної телепрограми "Свобода вибору".

Коли кейнсіанство почало виявляти свої недоліки та суперечності, теорія монетаристів починає привертати до себе все більшу увагу і в 70-х pp. (під час світової стагфляції) набуває широкого визнання.

Монетаризм має певні особливості. Його основні постулати, як економічної теорії, зводяться до такого:

1) головним важелем, який впливає на такі макроекономічні показники, як рівень виробництва, ціни та зайнятість, є гроші;

2) швидкість обігу грошей монетаристи розглядають як величину змінну. Параметри цієї змінної, на їх думку, передбачувані, а як фактори, що впливають на швидкість обігу грошей, вони називають ставку відсотка і темп інфляції;

3) механізм взаємодії грошової маси і суспільного виробництва полягає в грошовій пропозиції. Збільшення грошей в обігу приводить до бажання населення витратити ці "зайві" гроші. Отже, зростає сукупний попит населення на всі види активів (як реальних, так і фінансових), а це приводить до збільшення обсягів виробленої продукції;

4) виступаючи проти практики бюджетного дефіциту і його покриття за рахунок державних позик, вони стверджують, що держава через продаж облігацій створює конкуренцію підприємцям у боротьбі за отримання фондів і тим самим позбавляє їх можливостей збільшити інвестиції. Механізм полягає в тому, що держава підвищує попит на гроші, а це веде до зростання процентної ставки і, відтак, до зменшення приватних капіталовкладень. Виходом тут, на їх думку, має стати створення нових грошей для покриття бюджетного дефіциту.

5) грошова пропозиція повинна бути обмеженою і коливатись у межах 3 - 5 % на рік (грошове правило М.Фрідмена). Такий висновок монетаристи роблять через те, що середній темп виробництва для країни в довгостроковому періоді становить 3 %, і тому зростання грошової маси в межах 3 - 5 % є найбільш оптимальним. Висновок монетаристів про необхідність зростання грошової маси базується на тезі про те, що збільшення грошової маси позитивно впливає на зростання реального обсягу виробництва. При цьому останнє в довгостроковому періоді зростає швидше, ніж зростає абсолютний рівень цін. Проте практика застосування цієї тези в окремих країнах, а ця практика отримала назву політики таргетуеання, зводиться до збільшення грошової маси залежно від таких макроекономічних показників, як ВВП і продуктивність суспільної праці. З огляду на це представники монетаризму в своїх останніх роботах пропонують постійно збільшувати грошову масу в обігу лише на 1 - 2 % вище від темпів зростання продуктивності праці.

2.1 Критика Кейнса

Ідеї Кейнса про те, що основним завданням економічного розвитку є забезпечення максимального рівня зайнятості, монетаристи на чолі з Фрідменом протиставляють ідею забезпечення стабільності економіки.

Іще в ранніх працях Фрідмен виступав проти кейнсіанського розуміння основ циклічного розвитку та динаміки національного доходу, яке базувалось на ідеї стабілізуючого впливу інвестиційних процесів та споживання (ефективного попиту).

Кейнс стверджував, що циклічність зумовлюється недостатнім сукупним попитом, і для стабільного розвитку має значення лише стійкий попит на гроші. Державне регулювання полягає в стимулюванні сукупного попиту, який зростатиме разом із випереджаючим зростанням грошової маси (контрольована інфляція). Нарощування державою грошової маси збуджує процеси інвестування, сприяє зростанню обсягів виробництва, забезпечує максимальну зайнятість.

Фрідмен доводить, що циклічність економічного розвитку має грошову природу: саме зростання грошової маси в обігу провокує інфляцію. Тому грошова сфера, пропозиція грошей мають бути основними об'єктами державного контролю.

За Кейнсом, кількість грошей у обігу не впливає на механізми цінового ринкового саморегулювання. Тому для Кейнса інфляція не становила суттєвої проблеми. Вона розглядалась ним як прийнятна плата за зайнятість. За визначенням Кейнса, спровокована емісією інфляція навіть необхідна як додатковий генератор ефективного попиту, і лише тоді коли виробництво сягає критичних меж розвитку, інфляція може перетворитись на справжню, але держава завжди може контролювати цей процес.

Монетаристи на чолі з Фрідменом уважали, що, використовуючи модель Кейнса, держава може впливати лише на сукупний попит, фінансуючи його за рахунок власних доходів, які покриваються за рахунок інфляції.

Зростання грошової маси в обігу понад потреби ринку породжує невідповідність між попитом на гроші та їх пропозицією, і як наслідок, негативно впливає на цінову кон'юнктуру, заробітну плату й зайнятість. Держава не може вплинути на обсяги товарної пропозиції, а тому не може забезпечити рівноваги між попитом і пропозицією. Проблеми, які виникають під час інфляції, розладнують ринковий механізм, і держава вже не може регулювати суспільне виробництво інакше, ніж застосовуючи надзвичайні заходи.

Отже, на думку Фрідмена, першопричиною інфляції є форсована емісія грошей, яка ініціює процес її розгортання. Інфляція є явищем грошового порядку, і боротьба з нею можлива лише у сфері грошового обігу.

Серед інших причин інфляції Фрідмен називає і політику дефіцитного бюджетного фінансування, і контроль за ставкою процента, і кредитну експансію, і заходи держави щодо соціального забезпечення за рахунок прогресивного оподаткування. Та всі ці чинники є, на його думку, або похідними від емісії грошей, або такими, що потребують додаткової емісії.

Він розробляє теоретичні підходи до формування економічної політики державного регулювання грошового обігу.

2.2 Кількісна теорія грошей

Держава, яка має на меті сприяння ринковій стабілізації, на думку Фрідмена, може скористатись лише одним інструментом впливу на економіку - грошовою емісією.

Ще в ранніх працях Фрідмена було сформульовано «грошове правило» збалансованої довгострокової монетарної політики держави, згідно з яким збільшення грошової маси має бути систематичним, стабільним і планованим процесом незалежним від кон'юнктури та циклічних коливань.

Виходячи з того, що недостатня кількість грошей у обігу призводить до кризи виробництва, а надлишкова -- до інфляції, Фрідмен запропонував визначати оптимально необхідну кількість грошей, яка б не впливала на їхню вартість і ціни, тоді не існуватиме загрози інфляції.

Оптимальну кількість грошей у обігу він пропонує визначати за допомогою рівняння обміну

МV=РQ, відповідно до якого загальна ціна створеного в межах країни продукту має дорівнювати розмірам грошової маси, помноженої на швидкість обороту. Вартісну оцінку обсягів виробництва відображено у валовому національному продукті. Фрідмен доводить, що між динамікою грошової маси і динамікою національного продукту існує стійкий кореляційний зв'язок. Тому грошова емісія має бути орієнтованою на приріст ВНП.

Фрідмен пропонує підтримувати темп приросту грошової маси:

готівки (чеки, банкноти, вклади до запитання і т. ін.) -- на рівні 3-х % на,потенційних грошей (строкових вкладів і облігацій державних Позик) -- на 1 %. У цілому приріст не може бути більшим за 3--5% щорічно,темпи середньорічної інфляції не повинні перевищувати цих показників, оскільки можливе розкручування інфляційної спіралі.

2.3 Концепція природного безробіття

Фрідмен сформулював концепцію «об'єктивного, природного безробіття». Він робить висновок, що зайнятості, як і виробництву, притаманна циклічність. Її природа криється в недостатній пропозиції грошової маси. Зменшення грошової маси -- ознака криз та застою, воно обов'язково супроводжується зміною кон'юнктури на ринку праці. Тобто безробіття він зв'язує з існуванням «об'єктивного» грошового попиту на робочу силу, розміри якого залежать від обсягів виробництва. Якщо намагатись стимулювати цей попит з допомогою штучного впливу, то відповіддю стане зростання цін, а не зайнятості.

Найкращим регулятором зайнятості є ринок. Фрідмен наголошує, що резерв робочої сили забезпечує рівновагу, дозволяє швидко збільшувати зайнятість за умов пожвавлення виробництва, повніше використовувати виробничі ресурси, швидко нарощувати товарну пропозицію і запобігати значному зростанню заробітної плати. Він уважає економічно виправданим 4-5 % рівень безробіття, оскільки соціальне забезпечення такої кількості безробітних не становить проблеми для держави.

Фрідмен доходить висновку, що немає потреби в регулюванні рівня зайнятості.Тому слід допустити такий рівень безробіття, який забезпечуватиме використання ринку праці як стабілізатора кон'юнктури, забезпечуватиме оптимальний рівень заробітної плати.

3. Практичне застосування ідей монетаризму

3.1 Тетчеризм

Монетаристську грошову політику було запроваджено в практику урядом М. Тетчер. Як основу своєї економічної політики вона бере програму оздоровлення економіки, запропоновану М. Фрідменом. Економічна політика, яка формувалась на підставі його рекомендацій, неухильно втілювалась у життя протягом десятиріччя і сприяла зміцненню економічного становища цієї країни.

Передовсім як засіб контролювання грошової маси було визначено конкретні показники зростання грошової пропозиції у середньостроковій перспективі і передбачено її скорочення. Метою уряду було обмеження випуску грошей.На практиці це означало автоматичне підвищення облікових ставок і скорочення кредитування, коли зростання грошової маси переходить контрольну межу.

Важливим напрямком контролю за грошовою масою було прийняття рішення про обмеження урядових витрат, котрі породжують бюджетний дефіцит. Скорочувалась кількість урядових службовців, провадилась структурна перебудова управлінського апарату.

Економія коштів на урядовому рівні позначилася, зрозуміло, і на органах місцевого управління. Запроваджувалась система штрафних бюджетних асигнувань.

Ця політика, проте, мала й негативні наслідки: скоротились обсяги житлового будівництва, деякі статті витрат місцевого бюджету стали статтями витрат державного. Економія на місцевих витратах на соціальну сферу потребувала збільшення державних витрат.

Уряд Тетчер після перших виборів уживав рішучих заходів для запобігання бюджетному дефіциту, особливо за рахунок збільшення непрямих податків. Водночас було послаблено податковий тиск на особисті доходи.

Згідно з рекомендаціями Фрідмена витрати на соціальну сферу консерватори намагалися скоротити, але на практиці спромоглися тільки їх тимчасово заморозити. Це було зв'язано з тим, що в період реформ економіка перебувала у кризовому стані й соціальна сфера потребувала додаткових коштів. Однак уряд не відмовився від цієї ідеї, продовжуючи наступ на універсальні соціальні програми, які потребували значних коштів, але були неефективними.

Згодом було розроблено проект соціального забезпечення, який передбачав суттєву реформу системи державного пенсійного забезпечення та гарантування мінімальних доходів з використанням засобів жорсткого контролю за матеріальним станом отримувачів дотацій.

Доктрина монетаризму стверджувала, що нормальне функціонування вільних ринків забезпечує природний рівень використання ресурсів, у тім числі й трудових. Тому уряд М. Тетчер оголошує проблему безробіття універсальною, яку не можна вирішити з допомогою стабілізаційної чи стимулюючої політики. Отже, це не клопіт уряду, який може лише координувати умови стабільного економічного зростання.

Політику уряду було спрямовано на формування мобільного ринку робочої сили, тобто пристосування робочої сили до потреб виробництва а саме: стимулювання кваліфікаційної перепідготовки та професійної підготовки молоді. Крім того, було вжито заходів для розширення сфери неповної зайнятості. Витрати бюджету на ці цілі зростали швидкими темпами, але водночас скорочувалися витрати на підтримку безробітних.

Отже, уряд М. Тетчер практично довів, що на зайнятість найбільше впливає політика стимулювання економічного зростання.

В основу концепції розвитку економіки, покладено принцип вільного підприємництва, було вжито рішучих заходів щодо перебудови системи оподаткування з метою сприяння підприємницькій діяльності.

Поряд із цими заходами було створено програму заохочення конкуренції, що сприяла створенню великої кількості малих та середніх підприємств. Це оздоровлювало економіку, збільшувало прибутковість та обсяг інвестицій, а відтак -- зменшувало й безробіття.

Широка програма приватизації, спрямована на створення умов для підприємницької діяльності, забезпечила справжню революцію в розвитку виробництва та стабілізації економіки.

3.2 Рейганоміка

Програма Р. Рейгана створена під сильним впливом економічних доктрин монетаризму та «економіки пропозиції», передбачала зосередження основних реформаторських зусиль на проблемі оподаткування, але на відміну від уряду М. Тетчер, заходи якої було спрямовано на подолання дефіциту державного бюджету, уряд Рейгана намагається обмежити регулюючий вплив держави, скорочуючи податки з метою використання дефіциту федерального бюджету як важеля впливу на витрати.

У такий спосіб уряд мав на меті: побороти інфляцію, позбувшись політики пристосування до неї; сформувати розуміння того, що суспільство мусить припинити жити в кредит, що обмеження витрат є необхідним для відновлення розбалансованої фінансової системи.

Економічна програма Рейгана включала чотири компоненти: реформування податкової системи з метою стимулювання заощаджень та розширення інвестиційних фондів; зменшення державних витрат з метою скорочення дефіциту бюджету; обмеження регламентації економічної діяльності з метою пожвавлення підприємництва та відновлення ринкових механізмів; проведення монетаристської політики контролю за грошовою масою.

Засадною ідеєю нової економічної політики було те, що зменшення податків збільшуватиме заощадження та інвестиції і сприятиме зростанню виробництва. Податкова реформа, яка розпочалась у США 1981 р., передовсім зменшила ставки податків на особисті доходи.

Одночасно вводились для корпорацій нові пільгові правила прискореної амортизації та оподаткування інвестиційного кредиту, що сприяло збільшенню розмірів прибутків за незмінних податків і забезпечувало прискорення процесу капіталізації, розширення виробництва та зайнятості. Для малоприбуткових корпорацій ставка податку знижувалася.

Важливим кроком уряду було створення позитивних стимулів формування заощаджень та інвестицій.Стимулами стали нові, неоподатковувані ощадні сертифікати та персональні пенсійні рахунки. Не оподатковувались ні кошти, вкладені в ці сертифікати, або покладені на такі рахунки, ні проценти на них за умови, що ці суми залишатимуться на рахунках протягом певного строку. Це стало могутнім стимулом до заощаджень, а отже, до інвестицій.

Другий напрямок рейганівської економічної реформи -- боротьба за скорочення державних витрат та ліквідацію бюджетного дефіциту, який розглядався не лише як важіль інфляційного впливу, а і як серйозна перешкода на шляху економічного зростання, оскільки урядові позики та податки вилучали значну кількість коштів із виробничої сфери.

Наприкінці 1981 р. конгрес затвердив програму скорочення витрат (крім витрат на оборону, соціальне страхування та медичне обслуговування) майже за всіма статтями. Було закрито кілька програм соціальної допомоги, ліквідовано низку дотацій та субсидій.

Стримування грошової маси, зменшення податків та витрат бюджету створили ситуацію, коли приріст грошових засобів почали використовувати на фінансування реальної економічної діяльності. Припинилося стабільне зростання заробітної плати, було заморожено її мінімальний рівень. Це розірвало зв'язок між заробітною платою та інфляцією, що досі вважався нездоланним.

З 1983 р. починається економічне пожвавлення за одночасного спаду рівня інфляції. Хоч зменшилися державні субсидії, обсяги інвестицій зросли майже вдвоє.Реальні доходи зросли, але збільшився і розрив між їхніми рівнями.

Ще однією ознакою стабілізації економіки стало зростання курсу долара, що, не в останню чергу, відбувалось завдяки довірі суспільства до економічної політики уряду.

Повернення до нормального, неінфляційного економічного зростання було болісним процесом, який супроводжувався масовими банкрутствами, неінфляційним безробіттям. Але згодом інфляцію спромоглися приборкати, зайнятість збільшити.

Висновок

Представники монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання. Потрібно максимально обмежити пряме,адміністративне втручання держави у процеси суспільного відтворення,лібералізації ринку,цін, підприємницької діяльності.

Монетаризм,в першу чергу,пов'язан із словом ”стабільність”. Тобто держава повинна проводити таку монетарну політику, яка не викликає непередбачуваних змін у кількості грошей або в умовах їх обігу. Тільки стабільність знизить рівень ризику при проведенні фінансових операцій, отже, і збільшить обсяги довгострокового кредитування, знизить рівень реальної процентної ставки тощо.

монетаризм тетчеризм безробіття кількісний

Література

1) Історія економічних вчень навч. посібник / за ред. В. В. Кири-ленка. - Вид. 2-ге, випр. і доп. - Тернопіль:Економічна думка, 2008. - 252 с.

2) Історія економічних вчень :підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Тараненко, А . М. Поручник та ін. - К.:КНЕУ, 2001. - 320 с.

3) Історія економічних учень:підручник:у 2 ч. / В. Д. Базилевич, П. М . Леоненко, Н. І. Гражевська, Т. В. Гайдай; за ред. В. Д. Базилевича. - 4.1. - 2-ге вид., випр. - К.:3нання, 2005. - 567 с.

4) Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. Пер. с англ., 4-е изд. / М. Блауг - М. : Дело ЛТД, 1994. - 720 с.

5) Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. -- М.: Дело, 2000. -- 560 с.

6) Фрідмен, М. Если бы деньги заговорили...; Пер. с англ. проф. Л. С. Мікша.- М. : Дело, 1998.-156 с.

7) Фрідмен М. Количественная теория денег. ; Пер. с англ. проф. Л. С. Мікша М.: 1992.

8) Злупко С. М. Історія економічної теорії: Підручник. - Київ: „Знання”, 2005. - 720 с.

9) Агапова И.И. История экономических учений. Учебное пособие. - М.: «Экономист», 2004. - 285 с.

10) Мочерний С. В., Довбенко М. В. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка). Навчальний посібник. - Львів, 2005. - 488 с.

11) История экономических учений: (современный этап). Учебник / Под общ. ред. А. Г. Худокормова. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 733 с.

12) Гайдай Т. В. Курс „Історія економічних вчень”: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2002.

Размещено на Allbest.ru