Поняття приватизації: сутність, основні форми, критерії ефективності. Особливості приватизації у Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття приватизації: сутність, основні форми, критерії ефективності. Особливості приватизації у Україні

Вступ

приватизація правовий нормативний

Тема моєї роботи «Поняття приватизації: сутність, основні форми, критерії ефективності. Особливості приватизації у Україні».

Я вибрала цю тему, тому вважаю, що вона у час дуже актуальна, т.к. приватизація України на 90-ті роки пройшла ні оскільки замислювалося її ідеологами і організаторами. Був зроблений низки щонайгрубіших помилок, Україна не врахувала позитивний досвід минулого і результати приватизації у інших розвинених країн. Тому Уряд України треба вивчити і проаналізувати допущені помилки, вкотре вивчити досвід, результати, механізм приватизації у інших країнах. І після цього, враховуючи специфіку нашої країни, необхідно виправити допущені помилки у приватизації.

Ця курсова робота складається з запровадження, чотирьох глав, ув'язнення й списку літератури.

У першій главі вирішила розглянути поняття приватизації і його мети.

Приватизація - один із напрямів роздержавлення власності, що полягає у передачі їх у приватну власність окремих особистостей юридичних осіб.

Розглянувши мети, поставлені перед приватизацією хочу з'ясувати, досягнуто були поставлені завдання.

У другій главі говоритися про форми, принципах, і моделях приватизації.

Україна має застосовуються різноманітні форми приватизації державних підприємств: шляхом оренди державної власності і викуп підприємства.

Основним принципом приватизації має бути генеральний принцип всіх реформ - «не нашкодь!». Але і є ще 6 принципів приватизації.

Можна виділити дві моделі приватизації: платна і безплатна.

У третій главі мною розглядатимуться особливості приватизації у Україні.

Одне з серйозних питань що стосується приватизації - це терміни її проведення: або він мусить бути швидкої або бути розтягнутої сталася на кілька десятиліть. Будуть перераховані й описані етапи приватизації (перший етап охоплював 1991-1992 рр. - створення умов та становлення Фонду наразі державного майна України (ФДМУ), напрацювання законодавчо-нормативної бази, реалізація перших приватизаційних проектів, другий етап - 1992-1994 рр., третій, етап - 1995-1998 рр., четвертий етап розпочався з 2000 р.)

Цікавим фактом є процеси реприватизації в Україні. Я розгляну історію реприватизації підприємств Луганській області - це ХК «Луганськтепловоз» і ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот».

У четвертої главі моєї роботи ідеться про ефективності приватизації у Україні. Я розгляну плюси та «мінуси кожного етапу приватизації.

1. Сутність приватизації і його мети

У розвитку людської цивілізації, економічних систем, становленні та розвитку товарного виробництва поруч із поділом праці на вирішальній ролі грає власність. Відносини власності становлять основу будь-якій економічній системи.

Історії людського суспільства відомі найрізноманітніші форми власності, у тому числі найбільше значення мають державна і приватна власності.

У світі немає жодної країни, у якому держава активно не займалося господарської діяльністю. Переважна більшість державної форми власності економіки країни веде до виникнення державній монополії, яка згубна у розвиток економіки, для споживача, населення Криму і надзвичайно вигідна виробнику. Одержавлення всьому суспільному житті означає, держава займає монопольне становище, а саму систему життя виступає як авторитарно-бюрократичного держави.

Гіпертрофоване одержавлення економіки призводить домономорфизму власності, окостенінню підприємницьких структур, перешкоджає функціонуванню ринкових механізмів. Саме тож треба роздержавлення і масова приватизація. [9, с. 82]

У фундаменті економічної теорії та практиці сучасний процес роздержавлення адекватний приватизації.

Приватизація (від латів.privatus - приватний) - процес роздержавлення власності коштом виробництва, майно, житло, землю, природні ресурси. Здійснюється у вигляді продажу чи безоплатної передачі об'єктів державної влади і муніципальної власності до рук колективів і доходи приватних на осіб із освітою цій основі корпоративної, акціонерної, приватної власності. [11]

Однією з джерел інвестування вітчизняної економіки є приватизація державного устрою і відчуження комунального майна на користь фізичних юридичних осіб, котрі відповідно до законодавству може бути покупцями у процесі приватизації.

Приватизація державного устрою і відчуження комунального майна одна із умов початку соціально орієнтованій ринковій економіці. Курс куди було взятий Україною 1990 р. Запровадження елементів ринкової системи господарювання в вітчизняну економіку спрямовано подолання монополізму державної власності, який тривав приадминистративно-управляемой економіці. Це здійснюється шляхом роздержавлення і приватизації, і навіть при легалізації й підтримки за інші форми власності - комунальної, колективної безпеки й приватної з метою забезпечення ефективності економіки країни та підтримки ній конкурентного середовища.

Приватизацією наразі державного майна визнається відчуження, що у державної власності на користь фізичних юридичних осіб, які можна покупцями відповідно до згаданим законом, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва й залучення коштів у структурну перебудову економіки України. Приватизація комунального майна (тобто відчуження, що перебуває територіальних громад) здійснюється органами місцевого самоврядування виходячи з законодавства про приватизацію наразі державного майна. На на початкових етапах приватизації наразі державного майна основний її єдиною метою було створення значного прошарку нових власників з допомогою передачі наразі державного майна фізичним і недержавним юридичних осіб. Перша державна програма приватизації (затверджена Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. №2545-ХП), була органічною складовою програми створення ринкової економіки України, визначала досягнення наступних головних цілей: * «зміни власності коштом провадження з метою їхньої якісного відтворення й ефективного використання; * створення прошарку недержавних власників як багатоукладної соціально орієнтованоюекономики…стабилизацию економічного становища…». Пізніше об'єктами приватизації стають великі наклади і середніх підприємств, наголошується забезпечення у процесі приватизації підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та необхідності залучення коштів у структурну перебудову економіки, тобто. інвестування вітчизняної економіки рахунок коштів:

отримані від покупців у процесі приватизації;

спрямованих покупцями в об'єкти приватизації у післяприватизаційний період відповідність до умовами угод приватизації.

Кошти, отримані від продажу наразі державного майна, зараховуються у позабюджетний Державний фонд приватизації і направляються як отримати відшкодування витрат, що з приватизацією, але й кредитування технічного переоснащення деяких підприємств, розвиток підприємництва і нових робочих місць. Отже, приватизація загалом і передусім так звана «оголошено велику приватизацію», створені задля забезпечення інвестування економіки нашої країни з досягнення певного соціального результату - підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, структурної перебудови економіки, створення умов приватних власників, мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта, і навіть підвищення зацікавленості інвесторів українськими підприємствами на міжнародних ринках. [2, с. 98]

2. Форми, принципи і моделі приватизації

2.1 Форми приватизації

Україна має застосовуються різноманітні форми приватизації державних підприємств:

Оренда, як відомо, передбачає передачу коштів виробництва (майна) в часові користування володіння.

При оренді наразі державного майна трудовим колективом підприємства має місце:

1. Створення та нарощування колективної разом з згасанням державної власності. Наявність колективної власності вимагає її подальшої персоніфікації стосовно кожного працівникові залежно з його трудового вкладу.

2. Надання колективу права самостійно розпоряджатися орендованими засобами виробництва та організувати своєї діяльності за принципами самоврядування.

3. Впровадження оренди лише на рівні внутрішніх підрозділів підприємства.

4. Точний облік особистого вкладу кожного працівника у єдиний результат діяльності колективу.

5. Постепенний викуп підприємства, зокрема тільки завдяки традиційному коштів колективу (як загальних, і власних коштів працівників) і результатів його економічної діяльності (для орендного колективу з акціонерної власністю закритого типу, і «народного підприємства»), і навіть з допомогою продажу акцій підприємства міста і реалізації через фондову біржу.

6. Коллегиальность управління виробництвом. Для орендних колективів із акціонерної власністю закритого типу, і пайовий власністю вищим органом управління загальні збори з членів. Керівництво поточної діяльністю здійснює обраний колективом керівник. Для орендного колективу з акціонерної власністю відкритого типу характернийколлегиально-акционерний принцип управління - поєднання волі колективу з волею акціонерів, власників контрольного пакети акцій із зміщенням реальних функцій управління у користь останніх.

7. Випуск акцій для орендних колективів із акціонерної власністю:

закритого типу - акцій колективу лише працівників цього підприємства (включаючи пенсіонерів, студентів вузів, військовослужбовців, робітників підприємства та інших.);

відкритого типу - акцій підприємства, що потенційно можуть придбати як фізичні (робочі підприємства, окремі громадяни), і юридичних осіб (підприємства, холдингів і т, буд.). І тут члени колективу мають змогу набути частина акцій з їхньої від номінальної вартості, а чи не за курсом фондової біржі. Спільним для обох організаційних форм знаком є нарахування дивідендів як у акції колективу, і вдатися до акцій підприємства.

Для з так званого «народного підприємства» властиве пайовий принцип приватизації майна, під яким розуміється внесення кожним членом трудового (орендного) колективу встановленої частки й визначення його паю у спільній власності колективу. Через війну за підсумками господарську діяльність кожен пайовик одержує у вигляді виплат частина чистого доходу на пай.

При виборі кожній із розглянутихорганизацнонно - економічних форм приватизації шляхом оренди необхідно враховувати: загальним всім цих форм є також те, що у всіх випадках спостерігається обмеження економічної самостійності орендних колективів за договором оренди: кожна гілка зазначених форм (через оренду) має різну ступінь ефективності. Найбільше перевагу за показниками має орендний колектив з акціонерної власністю відкритого типу, що характеризується: низькому рівні колективного володіння та управління (хоча теоретично управління господарською діяльністю підприємства здійснює загальні збори членів колективу, фактично ж права управління переходять до акціонерів, у яких контрольний пакет акцій підприємства); середньої ступенем ефективності інвестицій фізичними особами; середньої можливістю швидкого підвищення ефективності виробництва; високий рівень економічної відповідальності держави і зацікавленості колективу власників в результатах функціонування підприємства (як він працівників, і акціонерів - не працівників); великий можливістю швидкого викупу підприємства (в найменші терміни, проти іншими формами).

Для орендного колективу з акціонерної власністю закритого типу характерні: середній рівень колективного володіння та управління (може бути конфлікт орендодавця й фірми-орендаря щодо права розпорядження колективної власністю); низька ефективність капіталовкладень у виробництво (кошти робочих досить незначні); низька можливість швидкого й значного підйому виробництва (переважно брак коштів); середній рівень економічної відповідальності держави і зацікавленості колективу власників; більші терміни викупу підприємства.

Найнижча ступінь ефективності має орендне підприємство з пайовий власністю («народне підприємство»), якому притаманні, крім високого рівня колективного володіння та управління (все «рівні» і умовою досягнення добробуту кожним є лише особистий працю): низька ефективність інвестицій у виробництво, низька можливість швидкого підвищення ефективності виробництва, найнижчий рівень економічної відповідальності держави і зацікавленості колективу, найбільш тривалі терміни викупу підприємства.

Від приватизації державного підприємства через оренду його трудовим колективом істотно відрізняється приватизація шляхом викупу. Передусім це стосується термінів приватизації (при викуп - миттєва), і навіть організаційно-економічних форм, якими при викуп є:

1. Створення акціонерного товариства (як відкритого, і закритого типу).

2. Організація господарських суспільств, із певної наперед відповідальністю: обмеженою, додаткової, цілковите і командитне суспільства.

3. Придбання (купівля) підприємства котра фізичною особою чи групою осіб (приватне юридичне підприємство).

Характерними ознаками акціонерного товариства є:

наявність акціонерної власності (власність суспільства складається з власності його членів, вклали кошти на придбання акцій). У акціонерному суспільстві відкритого типу відбувається вільна реалізація акцій підприємства через фондову біржу (до 75% акцій) за курсом (лише засновники і члени колективу мають змогу набути акції з від номінальної вартості). У закритому акціонерному суспільстві реалізація акцій здійснюється всередині підприємства без реалізації набік;

нарахування дивідендів. Що ефективність підприємства, то більше вписувалося розмір чистий прибуток, що йде на виплату дивідендів, і тих вище зацікавленість акціонерів;

визначення ринкову вартість акцій (курсу акцій): для відкритого суспільства - за курсом фондової біржі; для закритого - за номінальною вартістю;

акціонерний тип управління: попри видимість колегіального управління (економічну політику проводить загальні збори) фактично суспільством керує власник контрольного пакети акцій (до 51% від кількості). Для закритого акціонерного товариства характерно обов'язкове трудове участь акціонерів у діяльності підприємства (виняток може бути зроблене лише пенсіонерів та інших колишніх співробітників, захотіли придбати акції);

застосування найманої праці (у суспільстві можуть працювати люди за контрактами, які хочуть ставати акціонерами й акції, а можна лише заробіток);

є можливість (загроза) зміни власника, який скуповує акції суспільства. [10]

2.2 Принципи приватизації

Приватизація є тією ланкою економічної реформи, яке одночасно створює передумови для реалізації інших напрямів реформи. Приватизація розгортається умовах зміни політичну обстановку під час переходу від «>дирижистской» моделі регулювання економіки до «неоліберальної». Зворотний перехід може супроводжуватися процесом деприватизацію. Це підтверджує постійний характер приватизаційного процесу як інструмент державного регулювання.

Основним принципом приватизації має бути генеральний принцип всіх реформ - «не нашкодь!»

За підсумками досвіду приватизації у країнах із ринковою економікою можна сформулювати ряд принципів:

1. Приватизація має бути догмою чи капризом моди, державна власність необхідна як доповнення до ринковому механізму, тому відбір приватизованих підприємств має бути дуже ретельний, для необхідного забезпечення громадських благ.

2. Приватизації повинні передувати реструктуризація і руйнування невиправданих монополій, заважаючих конкуренції підвищення ефективності і доступності якомога ширшої шару населення.

3. Зміни структури власності мають нести поступовий характер, ніж порушити що встановилися економічні зв'язку.

4. Обов'язковими умовами приватизації повинні прагнути бути нові інвестиції, удосконалення системи керування, збереження певного рівня зайнятості соціального забезпечення, формування та підтримка середніх верств.

5. Приватизація має з урахуванням національної стратегії безпеки.

6. Кожен крок приватизації може бути обгрунтованим, публічним і доступнішим народному контролю. [8, с. 327]

Основними законодавчими актами, які регулюють процеси приватизації у Україні, є закониУкраїни «Про приватизацію майна державних підприємств» (від 15 червня 1993 р.), «Про приватизацію невеликих державних підприємств», «Про приватизацію державного житловий фонд», «Про особливості приватизації майна в агропромисловий комплекс» і «Про приватизаційних паперах». У цих законах визначено основні засади, кошти, суб'єкти і об'єкти процесу. Положення цих законів доповнені поручУказов президента України та інші законодавчими актами. Щороку Верховна рада України стверджує Державну програму приватизації, яка представляється в руки Кабінету міністрів України. У цьому програмі визначаються основні мети, пріоритети, кошти й порядок приватизації державного устрою і відчуження комунального майна, групи об'єктів, не підлягають приватизації, завдання обсягам приватизації майна, яке у державної власності, і державної майна, що належить в Автономній Республіці Крим; і навіть умови, які потрібно створити до виконання Програми, і всі які з цього організаційні заходи.

У процесах приватизації основну роль грає Фонд наразі державного майна України та її регіональні відділення. Він підзвітний Верховної раді України.

Разом з Фондом держмайна що у приватизації приймають Національний банк, регіональні відділення приватизації майна, Міністерство демонополізації і роздержавлення, Державного комітету допомоги малим підприємствам, і підприємництву, Державний приватизаційний фонд.

Покупцями наразі державного майна може бути: громадян України, іноземним громадянам й обличчя без громадянства; юридичних осіб, зареєстровані території України; юридичних осіб інших держав.

Не наділені правами бути покупцями органи державної влади управління, працівники Фонду наразі державного майна України та її регіональних відділень, і навіть юридичних осіб, на майнових питаннях яких частка державної власності перевищує 25%, і навіть інші суб'єкти, перелік яких визначається державою.

Види приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати; компенсаційні сертифікати; житлові чеки; земельні бони.

Кожен громадянина України може брати участь у приватизації державних підприємств, використовуючи при цьому перелічені вище приватизаційні папери. [2, с. 99]

2.3 Моделі приватизація

Можна виділити дві моделі приватизації: платна і безплатна. Кожна їх спирається визначені докази і аргументи.

Основні докази безплатної приватизації зводяться ось до чого: бо за державній монополії кожен громадянин був співвласником власності, його треба перетворити з формального в реального власника, наділивши його частиною наразі державного майна. Отже повинні виникнути стимули до продуктивної праці, до економії витрат і більше раціонального використання обмежених ресурсів. Практично реалізація пов'язані з наділенням усіх громадян приватизаційними чеками - «ваучерами».

Противники безплатної моделі приватизації висувають кілька істотних контраргументів. По-перше, відомо, що це отримане безплатно не цінується людьми і мало шансів, що з'являться власники здатні змогли ефективно використати власність. По-друге, як визначити частку кожного у процесі розділу наразі державного майна? І, по-третє, як оцінити всю державну власність? Висуваючи ці аргументи, вони пропонують іншу модель - платну приватизацію.

І тут державна власність підлягає продажу за різними схемами. Основна ідея цього процесу продаж на аукціонах за гроші. Передбачається, що попередньо підприємство акціонується, та був його акції продаються на фондовий ринок. Її прибічники вказують, що у цьому випадку з'явиться ефективного власника. З іншого боку, вона призводить до збільшення дохідної частини бюджету.

Проте противники вказують, що з широких верств населення немає необхідних коштів для викупу державної власності. У цілому нині грошова приватизація призведе до ще більшого розшарування нашого суспільства та загострення проблеми соціальну справедливість. [8, с. 340]

3. Особливості приватизації у Україні

Одне з серйозних питань що стосується приватизації - це терміни її проведення: або він мусить бути швидкої або бути розтягнутої сталася на кілька десятиліть. Одне з провідних економістів Кеннет Ерроу вважає, що розташовану за державної власності економіку навряд чи видасться можливим приватизувати за 2-3 року. Реальне її здійснення має бути повільним за трьома основними причин:

Заощадження, необхідних купівлі у приватну власність об'єктів промисловості, накопичуються повільно.

Потрібен час, щоб ринок став добре функціонувати і визначив ринкову вартість підприємств.

Монополизированную соціалістичну промисловість необхідно реструктурувати, як виробничі підприємства можна було б виставити продаж. [12]

Прибічники швидкого приватизації вважають, що таких шляхом за стислі терміни створити новий колектив приватних власників - основну базу соціальних реформ. У конкретному плані пропонується «обвальна» приватизація житловий фонд, малих і середніх (особливо торгових) підприємств. Але жодна з моделей немає повному обсязі, але їхні об'єднання призводить до очікуваному ефекту.

Приватизація з одного боку, має стати елементом економічної реформи, ядром радикальних змін, з другого, - інструментом державного регулювання довгострокового характеру.

3.1 Організація і етапи приватизації

Приватизацію можна розділити сталася на кілька етапів. Перший етап охоплював 1991-1992 рр. - створення умов та становлення Фонду наразі державного майна України (ФДМУ), напрацювання законодавчо-нормативної бази, реалізація перших приватизаційних проектів.

Другий етап - 1992-1994 рр. і характеризувався тим, що приватизаційні цінних паперів - майнові сертифікати - були у вигляді депозитних рахунку також чільне місце займала оренда державних підприємств із наступний викуп.

Оренда виявилася адекватної першого етапу ринкових перетворень формою роздержавлення і приватизації й набула широкого поширення. Це обумовлювалось кількома причинами.

По-перше, без в Україні внутрішніх капіталів оренда підприємства була єдиною способом нагромадити потрібні кошти задля її подальшого викупу тієї частину його майна, на яку бракувало сумарною вартості приватизаційних паперів його. По-друге, законодавство з оренді пропонувало найбільш простий та зрозумілий спосіб приватизації. З іншого боку, воно надавало керівництву підприємств економічну волю і вказувало шлях виходу з адміністративної системи. Оренду з викупом особливо широко використовували приватизації такі мобільні галузі, як будівництво і торгівля, мають значний оборот капіталу. У результаті до 1995 р. шляхом викупу в приватний сектор перейшло близько 6,5 тис. підприємств.

Серед перші місця і найбільш вдалих прикладів приватизації підприємств, шляхом оренди договір із викупом може бути ЗАТ «Оболонь», львівську кондитерську фабрику «>Свиточ», СП «>Кофейная фабрика «>Галка»», АТ «Електрон», металургійні комбінати їм. Ілліча й «Азовсталь» (р. Маріуполь), їм. Кірова (р. Макіївка), коксохімічний завод (р. Авдеевка) й інших.

Третій етап - 1995-1998 гг. Він характеризувався введенням у оборот готівкових іменних приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС), використанням як засобу платежу за об'єкти приватизації поруч із ПМС готівкових компенсаційних сертифікатів, видавали громадянам як компенсацію за знецінення грошових заощаджень у державних установах Ощадбанку і Держстраху. Але головним особливістю був акцій приватизованих підприємств фізичним та юридичним особам у вигляді створеної системи сертифікатних аукціонів.

Для початку наступного етапу потрібні були доповнення до законодавства, оскільки прийняті початку приватизації закони не забезпечували потреба у різке підвищення обсягів приватизованого майна. Коригування законодавства здійснена указами президенти України.

Укази встановили нового стану приватизації середніх і великих підприємств, котрий полягав у тому, такі об'єкти приватизувалися виключно шляхом перетворення на відкриті акціонерні товариства й продажу їх акцій на аукціонах за приватизаційні майнові і компенсаційні сертифікати.

У малу приватизацію укази надавали орендарям право протягом 6 міс. викупити на пільгових умов разом із майном та приміщення, у її розміщено, чи придбати патент на право оренди цього приміщення термін щонайменше 10 років. Інші, неарендуемие об'єкти малу приватизацію підлягали продажу способами, які передбачають конкуренцію.

З 2000 р. почався четвертий етап приватизації - переважно індивідуальної грошової. Він істотного вдосконалювання і розширення законодавчої бази для. Це питання значною мірою вирішений у Державної програми приватизації на 2000-2002 гг., прийнятої Верховної радою України 18 травня 2000 р.

Індивідуальна приватизація передбачає, що метою продажу цілісних майнових комплексів чи пакетів акцій підприємств групи Р (підприємства-монополісти й українські підприємства, мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави) є концентрація капіталу й забезпечення ефективного функціонування підприємства у післяприватизаційний період. [13]

3.2 Реприватизація

Реприватизація (від ре… і латів.privatus - приватний) - приватизація раніше націоналізованої приватної власності, зворотний перехід до приватизованої власності, тобто повернення у приватну власність тієї державної власності, що виникла внаслідок націоналізації. [11]

Цікавим фактом є найгучніші процеси реприватизації в Україні. Наприклад, це: ВАТ «Криворіжсталь», ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот», ВАТ «Нікопольський завод феросплавів», ХК «Луганськтепловоз».

ХК «Луганськтепловоз»

У2009г. в Україні почалася нова кампанія з реприватизації однієї з найбільших підприємств - «Луганськтепловозу». У 2007 року Фонд держмайна України (ФДМ) продав 76% акцій заводу російському інвестору - Брянскому машинобудівному заводу, що входить у склад «Трансмашхолдинг», найбільшого Росії виробника рухомого складу для залізниці й метро. З того часу українські бізнесмени намагаються оспорити угоду.

Раніше ініціатором судового розгляду виступило українське АТ «>Днепровагонмаш», яке, як і українська ВАТ «Марганецький ГЗК», був допущений до брати участь у приватизаційний конкурс. Обидва несформованих претендента, за даними ЗМІ, входять до складу дніпропетровської бізнес-групи «Приват». Два роки тому комісія ФДМ вважала, що в підприємств недостатньо досвіду в організацію ефективнішої роботи «Луганськтепловозу». Російський покупець, навпаки, як взявся виконувати все інвестиційні зобов'язання, але завантажив завод роботою, забезпечивши Луганському підприємству стабільні замовлення з боку Російських залізниць (РЗ). Останній контракт про поставки тепловозів був виконаний квітні, а вересні завод отримав нову заявку від РЗ виробництва п'яти тепловозів.

Співробітництво росіян із українськими залізничниками перетворилася на конфлікт: пробний контракт про поставки чотирьох локомотивів завершився успішно, проте спроба «Луганськтепловозу» підвищити на 50% вартість продукції викликала різке невдоволення української сторони. Представники заводу пояснюють, що подорожчання викликано як знецінюванням гривні, і труднощами з постачанням деталей, які вироблялися РФ.

Українські компанії, які ще на січні домоглися рішення Верховного господарського суду України про вилучення пакети акцій «Луганськтепловозу» російського інвестора, не гарантують забезпечення заводу замовленнями. Вони наголошують у тому, що приватизаційний конкурс відбувся з законодавства. Тепер до них долучився і Фонд держмайна України, який, своєю чергою, звинувачує російських інвесторів у невиконанні зобов'язань. Зокрема, у цьому, що Брянський машзавод не вкладає гроші у модернізацію виробництва, у Україні. Російська сторона заявляє про безглуздості інвестицій під час позовів.

Днями ФДМ відстояв в Господарському суді Луганській області рішення, яким реєстратора цінних паперів холдингової компанії «Луганськтепловоз» - компанію «>Центр-Регистратор» зобов'язали списати із рахунку управляючої компанії «Брянський машинобудівний завод» 76% акцій «Луганськтепловозу». Пакет за рішенням суду може бути повернутий Фонду держмайна України.

Голова правління «Луганськтепловозу» ВікторБикадоров сказав агентствуProua: «Це було рішення з новому позову з новою мотивацією. Позов був із боку ФДМ під тиском згори. Рішення суду тепер прописано конкретно, воно зобов'язує реєстратора це і запитувати російського інвестора». Раніше представники російського інвестора відмовлялися виконати рішення Вищого господарського суду України без підтвердження вердикту у російському суді. Замгенерального директора ЗАТ «>Трансмашхолдинг» АнатолійМещеряков пояснив газеті «Річ» суть процедури: «Коли хочете зажадати акції російської компанії, маємо, отримавши рішення, у Україні (чи будь-який іншій країні), звернутися у російський суд, що вінверифицировал його й звернувся безпосередньо до російської».

На цей час власником «Луганськтепловозу» є управляюча компанія «Брянський машинобудівний завод» (Росія), що входить у російський «>Трансмашхолдинг». [15]

ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот»

ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот» було створено 24 грудня 2004 року фондом держмайна України та американської компанією Worldwide ChemicalLLC, що належить великому торговцю міндобривами компанії IBETrade Corp. ФДМ вніс у ЗАТ основні активи Сєверодонецького державного виробничого підприємства (СДВП) «Азот», що у процесі санації, і невдовзі одержав 40% акцій компанії, а Worldwide ChemicalLLC зобов'язалася внести 0 млн., отримавши 60% акцій.

Ще 17 березня 2005 року, Печерський районний суд Києва вирішив повернути державі виробничі потужності, що були у власність ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот». Це було прийнято з позову приватної компанії «Луганськобленерго», що була кредитором СДВП «Азот» і котра вважала, створення ЗАТ ущемляє її інтереси. У червні рішення Печерської районної суду було підтверджено Апеляційний суд Києва, а 9августа2005 року прем'єр-міністр Юлія Тимошенко доручила Міністерству юстиції й Міністерству промислової політики виконати її, повернувши активи підприємства державі.

Проте, як повідомила голова Фонду держмайна Валентина Семенюк, доручення прем'єра був виконано. «Суд не виписав процедури повернути підприємство до держвласності», - сказала вона. У зв'язку з цим ФДМ звернувся безпосередньо до Печерському районному суду Києва, із проханням роз'яснити, як має бути реалізовано судове рішення.

За словами Валентини Семенюк, звернення до суду пов'язані з планами приватизації СДВП «Азот». За розпорядженням Кабміну, протягом трьох днів після повернення майна у власність СДВП «Азот» ФДМ має ухвалити рішення про приватизації цього підприємства міста і негайно розпочати підготовку для її продажу. Пані Семенюк повідомила, що кілька компаній вже зацікавилися можливістю купівлі «Азоту». «Багато структур ведуть переговори щодо можливе придбання сєверодонецького «Азоту», зокрема ті, які контролюють «Рівнеазот», і навіть компанії, які цікавляться Одеським припортовим заводом», - сказала голова ФДМ, проте від подальших коментарів відмовилася.

Слід зазначити, що з спробами Фонду держмайна домогтися реприватизації активів ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот» ряд членів Кабміну наполягають на укладанні мирової угоди з компанією. Прихильником укладання угоди по «>Азоту» є Анатолій Кінах. Офіційно боку не коментували хід переговорів, але, за інформацією, як умов мирової угоди спочатку розглядався варіант зменшення частки IBETrade Corp. у ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот» з 60% акцій до 49% акцій, та був - варіант внесення компанією доплати за збереження існуючого розподілу акцій. Але тепер переговори фактично припинені. «Не задоволені ситуацією, що склалася. Ми готові діалогу із державою, проте, попри сьогодні процес буксує. На жаль, серед представників уряду немає консенсусу щодо цього питання», - сказав прес-секретар IBETrade Corp. Євген Степанов.

Втім, експерти сумніваються, спроба ФДМ домогтися повернення активів ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот» до держвласності буде успішною. «уряд має єдину позицію у тому, що робити з сєверодонецьким «>Азотом». Тому впродовж кількамісячної збережеться ситуація невизначеності, у якій держава має судову перемогу в своєму боці, але з спроможна скористатися плодами цієї перемоги», - вважає керівник Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та внутрішніх інвестицій Олександр Рябченко.

На листопад 2010 гда ЗАТ «Сєверодонецьке об'єднання «Азот» належить американської компанією Worldwide ChemicalLLC (60% акцій). [14]

4. Ефективність приватизації у Україні

Упродовж багатьох років у Україні зростає розчарування результатами приватизації.

Настрої в суспільстві очевидні. За результатами однієї з репрезентативних обстежень (листопад 2000 року, GfK-USM, Українські опитування і дослідження ринку) близько сорока% опитаних вважають за, що погіршила економічну ситуацію, понад двадцять% - не вплинула неї і менше 20% - справила позитивний вплив.

Серед оцінок результатів приватизації політиками і дослідників, що найчастіше протилежних ідеологічних поглядів, переважають негативні, саме:

Відсутність помітного позитивного впливу економічну ефективність яких і негативний вплив на обсяги виробництва та інвестицій.

«Розпилення» власності внаслідок сертифікатній приватизації; формування неефективною так званої «інсайдерської власності» (власності колишніх менеджерів і працівників підприємств) і фіктивної акціонерної власності як для тіньової, корумпованої, нецивілізованої, псевдоринкової економіки.

Ті, хто вважає приватизацію невдалої, серед головних причин події називають:

Вибір помилковою приватизаційної моделі, яка ігнорує світовий досвід (особливій критиці піддається сертифікатна складова процесу).

Приватизація почалася тоді, коли нею були створені необхідні умови і передумови: інфраструктурні (відсутність ринку, достатньою правовою бази охорони прав власності, механізмів її прозорого й ефективного перерозподілу тощо.). Макроекономічні (проведення повному обсязі лібералізації і стабілізації економіки).

Критики акцентують увагу до «руйнуванні виробництва» і соціальних наслідки приватизації: грабіжницька «прихватизація» загальнонародної власності за щось які стоять «папірці», фіктивність власності мільйонів дрібних акціонерів, котрі і дочекалися обіцяних дивідендів тощо.

Чимало з переліченого здається цілком очевидно і незаперечним. Тим цікавіше виклад позиції тих дослідників, що не вважають українську приватизацію повної невдачею, провалом, а й розглядають її як порівняно успішний та досить динамічно реалізований блок ринкових реформ лише на рівні мікроекономіки, як основу серйозних позитивних змін економіки, й у суспільній думці. [17]

4.1 Плюси та «мінуси приватизації

Другий етап: 3 вересня 1992 року Україна почала членом Міжнародного Валютного Фонду (МВФ). А на початку 1993 року український уряд було прийняти програму дій (Меморандум з питань економічної політики і стратегії), підготовлену МВФ, за умови реалізації якого було обіцяно виділення кредиту на 400 млн дол.

Меморандум передбачав повну лібералізацію цін, і скасування обмежень рентабельності продукції і на прибутку підприємствам всіх форм власності, відмови від державних замовлень, скасування дотацій житлово-комунального господарства, перехід до тарифів населенню, які всуціль вкривали Витрати комунальних послуг, квартплату, громадський транспорт, скасування дотацій сільського господарства, проведення масової приватизації і закриття збанкрутілих підприємств.

«Жорсткість завдань» і термінів перетворень не враховували внутрішнього становища, у якому перебувала Україна. Політика «шокову терапію» викликала тотальний спад виробництва, зубожіння основної маси населення як результат - інфляційний вибух. Повна лібералізація цін умовах збереження з української економіцісверхмонопольних структур (це у машинобудуванні 70% виробників були монополістами) призвела до встановленню монопольно високі ціни, затоваренню виробництва, кризи платежів.

Підвищення тарифів послуги житлово-комунального господарства населенню без відповідного зростання доходів викликало загострення неплатників.

Масову приватизацію «за будь-яку ціну» призвела до порушень і зловживань у цій сфері. Масова безробіття становила 30%.

Третій етап: Позитивні підсумки приватизації:

Ликвидирована державну монополію у багатьох галузях народного господарства, створено основи конкурентної ринкової економіки.

Распределена і закріплена значної частини державної власності серед приватних осіб (як юридичних, і фізичних) без серйозних конфліктів.

Створено умови для перерозподілу і концентрації власності до рук більш успішних власників.

Закладено основи корпоративного сектору економіки і ринку.

Мільйони громадян України перетворилися на акціонерів і почали набиратися досвіду володіння корпоративних прав.

Недоліки приватизації:

Специфічною рисою приватизації великих і середніх було значне (в 2,5 разу) переважання некомерційних конкурсів над комерційними. У результаті некомерційних конкурсів переможцем визнавалося обличчя, предложившее максимальний розмір інвестицій у приватизоване підприємство. Часто покупець, аби домогтися перемоги на конкурсі, декларував завищені інвестиційні зобов'язання, не виконувати їх надалі.

Основним негативним соціальним результатом етапу масової сертифікатній приватизації можна припустити розчарування громадян України у справедливості цього прислів'я та ефективності. Це було викликане цілою низкою чинників.

По-перше, за приватизаційні майнові сертифікати, за оцінками міжнародних експертів, продано до 3,6% майна державних підприємств, не підлягають приватизації, що у 15 разів менша, що було визначено планом. По-друге, на сертифікатні аукціони виставлялися акції переважномалопривлекательних підприємств. По-третє, порядок визначення ціни акції був такий, у разі великої кількості заявок вдатися до акцій будь-якого підприємства її ціна за підсумками аукціону іноді перевищувала як межі економічної обгрунтованості, а й здоровим глуздом. А громадянин у відсутності можливості відмовитися від неї купівлі за ціну. З іншого боку, за підсумками сертифікатного аукціону громадяни не отримували на руки ні акцій, ні до їх сертифікатів, лише витяг з протоколу про її результати, що вказував кількість акцій, придбаних на приватизаційний сертифікат. Далі потрібно було зв'язуватися з акціонерним суспільством, акціонером якого громадянин став, і починає вимагати видачі цінних паперів.

Четвертий етап: Невдачі в приватизації підприємств електроенергетики:

Перші продажу пакетів акцій розподільних компаній проведено 1998 р. Фонд держмайна оголосив відразу сім конкурсів продажу акцій обленерго протягом місяця. Така поспішність призвела до того, що з відомих міжнародних компаній, які ознайомлювались із станом справ у виставлених на конкурси розподільних компаній енергетики загалом, лише французька EDF подала заявку для закупівлі пакети акцій «>Oдессаобленерго». Переможцями конкурсів за іншими п'яти компаніям стали фінансові посередники, які мають найменшого стосунку до електроенергетичної галузі.

Через війну спільних зусиль Кабінету міністрів та Фонду держмайна України контрольні пакети акцій шести енергопостачальних компаній продані іноземних компаній за 865,7 млн. гривень - за загальної стартової ціни 603,5 млн. гривень. Жоден вітчизняний покупець не зміг виконати умов конкурсу. Приватизація обленерго показала, що конкуренції між національним та іноземним капіталом на приватизаційному ринку України існує.

Важливим стратегічним успіхом цього етапу слід визнати прихід певні продані підприємства іноземних інвесторів. Так, придбання 78% пакети акцій Миколаївського суднобудівного заводу «>Oкеан» голландської компанієюDamienShipyards Group за 26,3 млн. гривень поруч із бюджетними надходженнями забезпечило солідні інвестиції в підприємство й нам розширення ринків збуту. [13]

Ще одна досить показовий факт: в 1999-2000 роках практично обшир приросту простроченої бюджетної кредиторську заборгованість припадав на держсектор. Переважна більшість недержавних підприємств, на відміну державних, перестав бути бюджетними «нахлібниками». [3, с. 121]

Укладання

Уся історія української приватизації є історія перегляду, деформації початкової концепції, й моделі. Концепція приватизації, прийнята наприкінці 1991 року, передбачала проведення малу приватизацію загод-полтора, великий - зачетире-пять років. Але фактично старт малу приватизацію був затриманий на двох років (цей період із намічених до приватизації 60 тис. об'єктів було приватизовано менше 2 тис.). Масова ж сертифікатна приватизація почався тільки у середині 1990-х.

Оцінюючи результати приватизації в Україні за період її здійснення, треба сказати, що цей процес був до найдинамічніших і результативним громадським процесом протягом останнього десятиліття і стала основою економічних реформ країни.

Процеси реформування власності в Україні здійснюються швидшими темпами проти іншими складовими економічних ринкових перетворень (створення стабільного ринкового податкового законодавства, забезпечує умови для ефективного функціонування вітчизняних товаровиробників; розвиток інститутів ринку; деполітизація економічних рішень тощо.). Тому розв'язання цих важливих проблем засобами самої лише приватизації неможливо домогтися помітних структурні зміни економіки держави й підвищення ефективності її функціонування.

За даними Фонду наразі державного майна України у нашій країні приватизовано 85% основних фондів підприємств. Це з найвищих показників серед країн СНД. Наприклад, у промисловості лише 10% підприємств залишилося серед державної власності. Сьогодні недержавний сектор є у всі сфери економічної діяльності. Частка приватного сектору представляє 98-99% у хімічній та легкій промисловості. У той самий час, підсумки приватизації як і саме процес оцінюються неоднозначно. З одного боку, виконані головні завдання масової приватизації, які ставило собі керівництво країни - простимулювати прискорене розвиток недержавного сектору економіки; сформований клас приватних власників. З іншого боку, відзначаються і та негативні наслідки процесу.

Самій приватизації в Україні повинен повернути її економічну сутність. Наповнення бюджету засобами, від продажу акцій може бути основним завданням приватизації. Головною її метою має стати підвищення економічну ефективність деяких підприємств внаслідок приходу інвестора. Гроші до бюджету повинні надходити немає від продажу акцій, як від сплати податків плідно які працюють підприємствами.

Процес приватизації у Україні принципово відрізняється від аналогічного процесу у країнах із розвиненою ринковою економікою. Це насамперед що з дуже стислими термінами переходу власності з державної у приватну, ні з та обставина, що переважна більшість населення України мало мала на початку 1990-х рр. коштів на придбання нерухомого майна. Значення цієї обставини особливо посилилося після лібералізації цін, у яких більшість населення втратила свої трудові заощадження.

Економіка України досить централізована і монополізована, що робив просту передачу промислових гігантів з державних рук у приватні неефективної й навіть небезпечної. Це викликало умова на формування України на кінці 1990-х рр. олігархічного капіталізму, що продовжує існувати й сьогодні.

Замість втілення моделі «експортноорієнтованої модернізації» національного господарства політична еліта України пішла шляхом форсованої приватизації, розглядаючи її як єдино можливого шляху реформування економіки. Це спричинило виникненню економічної кризи, який затягнувся нашій країні на 10 років. У цьому ігнорувався принцип нерівномірності розвитку капіталізму, що означає, що країнам, які увійшли до капіталістичні взаємини спікера та глобальний ринок, неможливо стати рівноправними і успішними гравцями серед ринкових розвинених економік.

Новітній етап приватизації характеризується концентрацій підвищених ризиків для соціальної сфери, і добробуту народу. Гонитва за конкурентоспроможністю, поглиблення приватизаційних процесів у секторі соціально значущих послуг населенню (комуналка, освіту, медицина, пошта тощо.) призводить до посиленню майнової диференціації у суспільстві, відриву політикуму як потреб основної маси населення.

Список використаної літератури

1.Бєляєв Про. Про., Бебело А.З. Політичнаекономія: Навч.посібник. - До.:КНЕУ, 2001. - 328 з.

2.Вінник Про. М.Інвестиційне право. Навчальнийпосібник. - До.:Атіка, 2000. - 252 з.

3. ГоловахаЄ. І., Дубровський У. І., Кошик Про. М., Білоцерківець Про. Р. Українськаприватизація:плюси ймінуси. - До.:Альтерпрес, 2001. - 208 з.

4. Иохин У.Я. Економічна теорія: введення у ринок та мікроекономічний аналіз. - М.:ИНФРА-М, 1997. -512 с.

5. Кириленко В.В.ЕКОНОМІКА: Навчальнийпосібник длястудентіввищихнавчальнихзакладів. - Тернополі: Економічна думка, 2002. -193 с.

6. КривенкоК.Т. Політичнаекономія: Навч.-метод. посіб. длясамост. вивч. дисципліни / За ред. д-раекон. наук, проф. До. Т. Кривенка. - До.:КНЕУ, 2003. - 354 з.

7. КривенкоК.Т., Савчук В.С., БєляєвО.О. таін. Політичнаекономія: Навч.посібник /; За ред. д-раекон. наук, проф. До. Т. Кривенка. - До.:КНЕУ, 2001. - 508 з.

8. Ларцев В.С., КлючиковГ.М. Українськаприватизація успогадах тароздумах. - До.:Поліграф-Інформ, 2001. - 479 з.

9. Ларцев В.С., КлючиковГ.Н. Короткий нарис історії приватизації у Україні. - До., 2001. - 352 з.

10. Логвиненко У. «>Организационно-економические форми приватизації» // «Економіка України», 1993 №10.

11. РайзбергБ.А., ЛозовськийЛ.Ш., СтародубцеваЕ.Б. Современний економічний словник. 5-те вид., перераб. ідоп. - М.:ИНФРА-М, 2007. - 495 з.

12. Ерроу До. Перехід до ринкової економіки: темпи та можливості. Проблеми теорії та практики управління // №5 за 1995.

13.business.ua (Міжнародний журнал «Проблеми теорії та практики управління» №4/02, 16.08.2009).

14.kommersant.ua/doc.html? DocID=603673&IssueId=29726 («Коммерсантъ» УКРАЇНА №28 від 25.08.2006, ЧТ).

15.ng/cis/2009-10-13/6_reprivatisation.html («Незалежна газета» від13.10.2009 г.).

16.politika.org.ua/? p=259 («Політика +» від 16 червня2009г.).

17.zn.ua/2000/ («Дзеркало тижня» №32 (356) 23 серпня - 1 вересня 2008)/

Размещено на Allbest.ru

...