Поняття об'єднання підприємств, їх види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Реферат

на тему: «Поняття об'єднання підприємст,їх види.

Ознаки господарсько-правової відповідальності»

Київ



1. Поняття об'єднання підприємст, їх види

Господарські об'єднання -- це сукупність самостійних суб'єктів господарювання, які об'єднують свою виробничу, наукову, комерційну і іншу господарську діяльність для захисту спільних інтересів, координацій зусиль у вирішенні складних технічних, технологічних, фінансових, соціально-економічних завдань, реалізації цільових програм та проектів інвестиційного та науково-технічного характеру.

Відповідно до законодавства України господарські об'єднання формуються добровільно на підставі договору або створюються за рішенням власника (уповноваженого державного органу) з урахуванням вимог антимонопольного законодавства. В господарській практиці створюються і функціонують асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші види об'єднань (синдикати, союзи, комбінати, трасти, державні об'єднання тощо).

В залежності від характеру взаємовідносин між об'єднаннями і його членами розмежовують:

1. об'єднання координаційного типу. Вони займаються основною господарською діяльністю членів об'єднання і можуть виконувати одну або декілька виробничо-господарських і управлінських функцій по відношенню до них (асоціація, корпорація тощо);

2. об'єднання субкоординаційного типу. Спеціалізуються на управлінні підприємствами, які входять до складу об'єднання (концерни, державні об'єднання тощо).

Господарські об'єднання існують трьох видів:

1. добровільні господарські об'єднання;

2. державні (комунальні) господарські об'єднання;

3. промислово-фінансові групи.

Добровільні господарські об'єднання -- це угрупування підприємств різних форм власності, які утворюються на свій розсуд для вирішення спільних задач. Такі об'єднання створюються у добровільному порядку, однак для входження в них підприємств -- не власників майна, необхідно отримати згоду власника. Добровільність створення передбачає і вільний вихід з об'єднання в порядку, передбаченому установчими документами, крім підприємств -- не власників майна, -- лише зі згоди власника.

При входженні в об'єднання підприємства та організації зберігають права юридичних осіб, тобто не втрачають своєї самостійності. Функції, права й обов'язки добровільного господарського об'єднання формуються за рахунок делегування йому функцій, прав та обов'язків підприємств, які об'єднуються. Вихід за межі цих функцій не допускається.

Майно добровільного господарського об'єднання формується за рахунок вкладів або внесків учасників (як правило, в грошовій формі, але можуть бути й матеріальні об'єкти). В процесі діяльності його майно може поповнюватися за рахунок доходів від здійснення господарської діяльності.

Добровільні господарські об'єднання завжди мають зведений баланс по підприємствах, які об'єднуються, а також й самостійний баланс (при наданні додаткових послуг). Такі об'єднання мають стаціонарні органи управління, створені самими учасниками. Найчастіше використовується схема органів управління товариства з обмеженою відповідальністю, але не завжди в цих об'єднаннях є ревізійна комісія. Компетенція органів управління передбачається установчими документами.

Добровільне господарське об'єднання має статус юридичної особи, який набувається з моменту державної реєстрації в загальному порядку згідно зі ст. 58 ГКУ та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 р.

Ст. 119 ГКУ виділяє різновидності об'єднань:

1. асоціація -- договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації;

2. корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації;

3. консорціум -- тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність;

4. концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Іншою категорією господарських об'єднань є державні (комунальні) господарські об'єднання, що об'єднують тільки підприємства державної чи комунальної форми власності. Відповідно до ч. 4 ст. 119 ГКУ державне (комунальне) господарське об'єднання -- об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, за рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління якого входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Якщо добровільні господарські об'єднання можуть створюватися в будь-який галузі, то державні (комунальні) господарські об'єднання лише в тих галузях, де це спеціально дозволено законодавством.

Декретами КМУ про створення державних господарських об'єднань в деяких галузях економіки передбачено, що до складу цих об'єднань повинні входити технологічно зв'язані між собою державні підприємства та господарські організації, що здійснюють єдиний технологічний процес, в якому кожне з підприємств має свою частину.

Державні (комунальні) господарські об'єднання обмежені окремою територією, на якій знаходяться всі підприємства одного об'єднання. Кожне таке об'єднання створюється розпорядчим актом міністерства або іншого органу в сферу управління якого входить дане підприємство або органом місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання має установчим документом статут. Статут та склад державного (комунального) господарського об'єднання затверджується відповідним міністерством або іншим органом, також узгоджується з Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Антимонопольним комітетом України, або їх територіальними відділеннями. Також існує Типовий статут об'єднань державних підприємств, затверджений спільним наказом Мінекономіки, Мінфіну, Мінюсту, Антимонопольного комітету, Мінпраці, Фондом державного майна 1 жовтня 1993 р. Питання про вхід або вихід з об'єднання також фактично вирішує міністерство або орган місцевого самоврядування.

Очолює державне (комунальне) господарське об'єднання генеральний директор, який призначається міністерством або органом місцевого самоврядування. При генеральному директорі створюється правління як дорадчий орган, до складу якого входять генеральний директор, його заступники та керівники об'єднаних підприємств.

Дирекція (апарат управління) утримується за рахунок відрахувань від прибутку підприємств та господарських організацій. Норматив відрахувань встановлюється міністерством або органом місцевого самоврядування для кожного об'єднання. Крім того, джерелом майна державного (комунального) господарського об'єднання є майно, передане його засновниками, доходи отримані від власної господарської діяльності, кредити банків, державні капітальні вклади та інші джерела.

Основним призначенням державного господарського об'єднання є проведення політики відповідного міністерства в рамках підприємств, які об'єднуються; здійснення управління даного угрупування державних (комунальних) підприємств як єдиним цілісним органом в рамках функцій власника майна підприємств; об'єднання зусиль та засобів всіх підприємств об'єднання в цілях виробничо-господарського розвитку даного угрупування (створення й розвиток виробничої інфраструктури).

Для здійснення цієї функції в державному (комунальному) господарському об'єднанні створюється фонд розвитку об'єднання за рахунок прибутку підприємств, які входять до нього, а також доходів від діяльності за нормативами встановленими міністерством або органом місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання є юридичною особою. Всі підприємства, які входять до об'єднання зберігають права юридичної особи та користуються господарською самостійністю в рамках компетенції підприємств -- не власників. Компетенція державного (комунального) господарського об'єднання формується за рахунок делегування йому функцій міністерства або органу місцевого самоврядування як представника власника майна державних та комунальних підприємств та організацій.

Основними нормативними актами, які регулюють правовий статус промислово-фінансових груп в Україні є: ст. 125 ГКУ та Закон України “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21 листопада 1995 р. Відповідно до ст. 125 ГКУ промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.Кінцева продукція -- це вся продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється промислово-фінансова група. До складу групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, установи і організації усіх форм власності.

Законодавством забороняється створення промислово-фінансових груп у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг, але вони можуть бути в якості обслуговуючих у ПФГ.

До складу промислово-фінансових груп входять:

1. головне підприємство;

2. учасники.

Головне підприємство -- це підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію групи, здійснює її збут, сплачує податки Україні та офіційно представляє інтереси групи в Україні та за її межами. Не може бути головним підприємством торгове, транспортне підприємство, підприємства матеріально-технічного постачання, банк або інша кредитна установа.

Учасники -- це виробничі, наукові, проектні організації, банки, а також підприємства й організації, які надають послуги цим підприємствам та організаціям. Учасники ПФГ або виробляють проміжну продукцію, або надають послуги. В складі ПФГ обов'язково повинен бути хоча б один банк.

Проміжна продукція -- це продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти інтелектуальної власності, яка виробляється учасником групи, використовується для виробництва кінцевої продукції і реалізується тільки іншому учаснику або головному підприємству групи. Проміжна продукція може реалізовуватися і за межами групи, однак ця продукція не буде проміжною. Цей режим складається з пільг для учасників групи, насамперед, згідно ст. 5 Закону України “Про промислово-фінансові групи” проміжна продукція реалізується в рамках групи по внутрішніх цінах, які встановлюються самими учасниками, але не нижче собівартості продукції. У випадках експорту або імпорту проміжної продукції учасники групи звільняються від сплати експортного або імпортного мита.

В складі групи можуть знаходитися підприємства інших держав, в цьому випадку створюється транснаціональна промислово-фінансова група.

Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до закону та укладеної Генеральної угоди про сумісну діяльність, при цьому сама ПФГ не має статусу юридичної особи і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Головне підприємство та учасники промислово-фінансової групи укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції промислово-фінансової групи, яка підлягає затвердженню КМУ. В цій Генеральній угоді має бути зазначено: найменування групи, визначення головного підприємства, перелік кінцевої продукції, перелік учасників групи, кандидатура її президента (в якості такого виступає керівник головного підприємства), права та обов'язки президента, порядок звільнення від посади, взаємні зобов'язання головного підприємства та учасників групи по виробництву кінцевої продукції, вказується строк дії цієї угоди.

Генеральна угода вступає в дію з моменту затвердження КМУ після підписання її ініціаторами створення групи, якими можуть бути підприємства та організації різних форм власності, які мають намір створити ПФГ та вживають заходів по її створенню. Ці заходи включають:

1. прийняття протокольного рішення про намір створити групу;

2. розробку та затвердження техніко-економічного обґрунтування створення групи;

3. розробку проектів двосторонніх договорів про поставку проміжної продукції або надання послуг;

4. призначення уповноваженої особи по створенню групи.

За прийняття проекту до розгляду уповноважена особа сплачує державне мито в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. До КМУ подаються такі документи:

1. доручення ініціаторів на подання в КМУ проекту;

2. генеральна угода на виробництво кінцевої продукції;

3. техніко-економічний проект обґрунтування створення ПФГ;

4. висновок компетентних органів про доцільність створення групи;

5. документ про перерахування державного мита.

Отримавши ці документи КМУ має розглянути та прийняти рішення в 3-місячний строк при створенні національної промислово-фінансової групи та в 6-місячний строк при створенні транснаціональної. У випадку позитивного рішення КМУ приймає постанову, якою має бути затверджено: назву промислово-фінансової групи, головне підприємство, президента, перелік кінцевої продукції, перелік учасників, генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції.

У випадку негативного висновку це рішення оформлюється протокольно. Після прийняття Постанови про створення промислово-фінансової групи, вона повинна бути зареєстрована не пізніше 2 тижнів в Мінекономіки.

Промислово-фінансова група припиняє свою діяльність шляхом ліквідації або реорганізації. В обох випадках вимагається спеціальна постанова КМУ.

Реорганізація може мати місце лише у випадку виходу або виключення учасника зі складу групи. Виключення може мати місце:

1. за поданням Державної податкової служби у випадках більш ніж 2-кратного порушення порядку користування пільгами, передбаченими ст. ст. 4-5 закону “Про промислово-фінансові групи”;

2. припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена група;

3. у зв'язку з неефективною реалізацією групою відповідних державних програм.

У випадку виходу або виключення учасника приймається нова постанова КМУ та здійснюється нова реєстрація.

Ліквідація промислово-фінансової групи може відбутися:

1. у зв'язку із закінченням строку, на який створювалася ПФГ;

2. у зв'язку з неможливістю реорганізації;

3. з ініціативи учасників.

Ряд особливостей порівняно із господарськими об'єднаннями мають системні господарські утворення: холдингові компанії, які, як і промислово-фінансові групи, не мають статусу юридичної особи. Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГКУ під холдинговою компанією розуміється суб 'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств). Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до законодавства.

Створення холдингових компаній має кілька переваг, до яких слід віднести можливість концентрації капіталів і розвиток інвестиційних процесів, зниження ризику при вступі на ринок або виходу з нього, розширення масштабів виробництва, спільного здійснення наукових і проектних досліджень тощо.

Для виділення групи суб'єктів у холдинг необхідними умовами є:

1. холдинг -- головний суб'єкт має бути власником акцій інших учасників групи;

2. пакет акцій, що належить холдингу -- головному суб'єкту, має давати змогу контролювати інших учасників групи;

3. учасники групи, контрольовані холдингом, мають бути юридично самостійними суб'єктами.

В Україні діяльність холдингових компаній тривалий час не була врегульована законодавство. Регламентована була лише діяльність холдингів. 15 березня 2006 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про холдингові компанії в Україні», яким визначені загальні засади діяльності холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення та ліквідації.

У Законі холдингова компанія визначена як відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств. Контрольним (корпоративним) пакетом акцій вважається кількість акцій (пай, частка у статутному фонді), яка надає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над господарюючим суб'єктом. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менше, ніж 51%, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єктів у порядку, що встановлює цей Комітет.

Дочірнє (корпоративне) підприємство -- господарюючий суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Те, що суб'єкт господарювання визнається дочірнім (корпоративним) підприємством, зовсім не означає позбавлення його самостійних дій. Воно зберігає свою юридичну самостійність. Оскільки дочірнє (корпоративним) підприємство є юридичною особою, воно вправі самостійно виступати в господарському обороті, однак вирішальний вплив на управління ним має холдингова компанія. господарський об'єднання холдинговий підприємство

Холдингові компанії можуть створюватися в результаті:

1. заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);

2. іншими суб'єктами на договірних засадах.

При організації холдингів необхідно враховувати обмеження і вимоги антимонопольного законодавства, а також законодавства, яке регулює ринок цінних паперів відносно створення компаній, придбання відповідних часток в майні інших господарюючих суб'єктів.

Створення холдингової компанії має певні особливості залежно від того, чи здійснюється воно в процесі корпоратизації або приватизації. Щодо створення державної холдингової компанії, то засновником її може бути підприємство або орган, уповноважений управляти державним майном.

Підприємство-засновник холдингової компанії подає до органу, уповноваженого управляти державним майном:

1. обґрунтування доцільності створення холдингової компанії;

2. перелік підприємств та їх структурних підрозділів, які пропонується перетворити на холдингову компанію та її дочірні (корпоративні) підприємства;

3. проект статуту холдингової компанії.

Якщо засновником холдингової компанії є орган, уповноважений управляти державним майном, то перелік підприємств та їх структурних підрозділів, які пропонується перетворити в холдингову компанію та її дочірні підприємства, проект статуту холдингової компанії готує цей орган.

Порядок утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації визначений відповідною Постановою КМУ від 11 серпня 2006року.

Управління холдинговою компанією, створено в процесі корпоратизації, здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про корпоратизацію. При цьому обов'язки голови правління холдингової компанії у разі створення об'єднанням контрольних пакетів акцій кількох підприємств покладаються на особу, яку призначає засновник (засновники), а якщо холдингова компанія створена на базі підприємства, що корпоратизується - на керівника цього підприємства.

Якщо холдингова компанія створюється в процесі приватизації, то її засновником може бути:

1. державний орган приватизації;

2. підприємство щодо якого прийнято рішення про приватизацію;

3. господарське товариство, утворене в процесі корпоратизації. Законодавством передбачено ряд обмежень та заборон щодо створення і діяльності холдингової компанії. Так, створення холдингової компанії у процесі корпоратизації та приватизації не допускається в таких галузях:

4. ювелірна промисловість;

5. проведення робіт із земле устрою, оцінка землі;

6. паливно-енергетичний комплекс;

7. телекомунікації;

8. житлово-комунальне господарство. Ініціатором створення холдингової компанії в процесі корпоратизації може бути:

9. державне підприємство;

10. орган, уповноважений управляти державним майном.

Щодо холдингових компаній, які створюються на договірних засадах, то порядок їх створення їх створення передбачений ст. 5 Закону «Про холдингові компанії а Україні». Так, статутний фонд холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та не матеріальних актів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії приймається власниками корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформлюється відповідним договором. Холдингова компанія діє на підставі статуту, в якому, окрім загальних відомостей, які передбачені для статуту акціонерного товариства, встановлюються обмеження щодо правочинів, які мають право вчиняти органи управління компанії, а також випуску цінних паперів.

Холдингова компанія набуває статуту юридичної особи з дня її державної реєстрації в державному реєстрі холдингових компаній України, який є невід'ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців. Оскільки відповідно до законодавства холдингова компанія створюється у формі акціонерного товариства, то в її діяльності слід також керуватись Законом України «Про господарські товариства», зокрема нормами, що регулюють діяльність акціонерних товариств. Крім названих нормативних, актів діяльність холдингових компаній в Україні регулюється низкою відомчих підзаконних актів, серед яких - розпорядження Антимонопольного комітету України.

Крім загальних підстав ліквідації юридичної особи, холдингові компанії ліквідуються у разі:

§ ліквідації всіх підприємств холдингової компанії та залишення у статутному фонді холдингового корпоративного пакета акцій тільки одного корпоративного підприємства;

§ скасування відповідним органом АМК або КМУ дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання.

2. Ознаки господарсько-правової відповідальності

Більшість учасників господарських правовідносин заінтересована в правомірній поведінці - як власній, так і своїх контрагентів (партнерів). Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагматичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юридичної (в т. ч. господарсько-правової) відповідальності тягне для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність правопорушень - це ідеальний, а не реальний стан суспільного (в т. ч. економічного) життя. Причини різні:

- низька правосвідомість частини учасників господарського життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів;

- наявність вад у чинному законодавстві (колізій, прогалин, застарілих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує адекватного сучасному стану економічних відносин правового регулювання;

- прийняття необгрунтованих нормативно-правових актів без відповідного прогнозування результатів їх застосування та збалансованого врахування найбільш типових інтересів основних учасників господарського життя;

- неправомірна поведінка (в т. ч. зловживання своїм становищем) посадових осіб уповноважених державних органів (податкових, контролюючих тощо) та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені застосовувати самозахист, нерідко при цьому порушуючи його межі;

- нестабільність господарського життя, особливо поява в ньому непередбачуваних явищ (у т. ч. різкі зміни в правовому регулюванні);

- безпечність, некомпетентність частини учасників господарського життя, в результаті чого приймаються рішення (зобов'язання), укладаються договори, заздалегідь приречені на невдачу;

- та інші чинники.

Відтак правопорушення у сфері господарювання - це звичайне (хоча і небажане) явище. Часом наявність типових правопорушень у певних сферах господарського життя свідчить про негаразди в правовому регулюванні та/або правозастосовній діяльності уповноважених органів держави і відповідно - спонукає до оптимізації державного втручання в економіку країни.

Втім, правопорушення має здебільшого деструктивний вплив і на економіку в цілому, і на майновий стан учасників господарського життя. Одним з найбільш ефективних (за сучасного стану: економіки, правосвідомості учасників господарського життя, державного регулювання економічних процесів, ролі громадських організацій в економічному житті) засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення.

У сфері господарювання застосовується специфічний вид юридичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю чи господарсько-правовими санкціями.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.

До родових ознак слід віднести:

- юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках);

- фактична підстава застосування господарсько-правової відповідальності - правопорушення;

- зміст - негативні наслідки, що зазнає порушник (застосовуються до порушника);

- можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в господарських правовідносинах проявляються специфічно.

Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в т. ч. засновницький - як установчий документ.

Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, забезпечується державним примусом. Однак цей примус може проявлятися по-різному: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань штрафних санкцій та/або збитків) або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту; відмова від пролонгації договору на новий термін з огляду на порушення іншою стороною договірних зобов'язань протягом строку дії договору).

Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є:

- сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);

- юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;

- фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності;

- презумпція вини порушника та особливість визначення вини (про що мова йтиме далі);

- суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами);

- спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);

- змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;

- порядок застосування - залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності: а) судовий або претензійно-позовний (статті 222-223 ГК України), б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку (статті 235-237 ГК України), в) спеціальний - уповноваженими органами - ст. 238 ГК України).

Господарсько-правова відповідальність - це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

Размещено на Allbest.ru

...