Аналіз структури витрат і собівартості продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Аналіз структури витрат і собівартості продукції

Важливим показником, який характеризує діяльність підприємства є собівартість. Собівартість -- це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні.

Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства.

Аналіз собівартості продукції дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

Об'єкти аналізу собівартості продукції можна класифікувати за певними ознаками (рис. 2.1).

Рис. 2.1 -- Класифікація об'єктів аналізу

Схема аналізу собівартості продукції і джерела їх даних для проведення аналізу зображено на рис. 2.2.



Рис. 2.2 - Схема аналізу собівартості продукції і джерела їх даних для проведення аналізу

собівартість беззбитковість витрата виробничий

Завданнями аналізу собівартості продукції є:

- оцінка виконання плану по собівартості за звітний рік;

- виявлення використаних ресурсів подальшого зниження собівартості продукції;

- розроблення заходів по мобілізації резервів економного витрачення матеріальних, трудових, грошових ресурсів.

Якість проведення аналізу витрат значною мірою залежить від правильного використання принципів і методів аналізу, які дають змогу організації системного підходу до вивчення господарської діяльності підприємств.

Головна мета методики аналізу полягає у виробленні аналітичних результатів, рекомендацій, які максимально сприятимуть та відіграватимуть

важливу роль при прийнятті управлінських рішень. Методика аналізу насамперед повинна визначатися структурою і властивостями системи підприємств з виробництва мінеральних вод.

На більшості досліджуваних підприємств важко отримати узагальнену

інформацію про витрати на виробництво продукції в процесі виробничого циклу. Залежно від стану рівня витрат, конкретних завдань, поставлених керівництвом, аналіз можна проводити одночасно в усіх напрямах або їх частині, охоплювати весь цикл виробництва або окремі його стадії і процеси.

Однак для досягнення мети - зменшення витрат - аналіз, необхідно здійснювати систематично, внаслідок чого у результаті буде постійно нагромаджуватися інформація про зміни витрат, їх динаміку, що забезпечить якість аналізу і підвищить обґрунтованість інформації, яка використовуватиметься при прийнятті управлінських рішень. Сьогодні, коли підприємства притримуються виробництва продукції з економією понесення витрат, то постає необхідність суттєво розширити межі аналітичних досліджень витрат ресурсів, доповнити їх новими аспектами, упорядкувати і, по можливості, опрацювати галузеві аналітичні програми, рекомендації, зробивши при цьому зміни на змістовному рівні в діючу методику [1, с.49].

В основу їх розробки та розробки типової методики повинна бути покладена ідея реалізації системного, комплексного підходу до аналізу витрат на виробництво продукції.

Одним з головних структурних елементів є формування завдань економічного аналізу. Складність даного етапу полягає в тому, що в умовах ринкової економіки збільшується зона невизначеності в результаті дії різних чинників, проходить орієнтація не лише на проміжні, а в основному на кінцеві виробничо-фінансові результати [3, с.226].

Аналіз витрат проводиться з метою визначення обґрунтованості понесених витрат та оцінки впливу окремих факторів на їх величину. Результати аналізу дають змогу виявити резерви зниження витрат підприємства та причини перевитрат, а також визначити базу для планування витрат.

Враховуючи управлінський аспект аналізу витрат, його проводять, як правило, у такій послідовності:

- аналіз динаміки витрат;

- аналіз структури витрат;

- аналіз витрат на 1 грн. виготовленої і реалізованої продукції;

- аналіз собівартості окремих видів продукції;

- оперативний аналіз собівартості.

В цілому, аналіз витрат передбачає порівняння фактичних і прогнозованих показників у звітному періоді, фактичних - за ряд звітних періодів, визначення факторів, що впливають на рівень показника та міри їх впливу.

Аналіз динаміки витрат дає можливість виявити тенденції зміни витрат, розробити заходи для їх оптимізації та недопущення зайвих витрат і втрат на виробництві. Дослідження складу і структури витрат необхідно проводити для того, щоб виявити ті витрати, які мають найбільшу питому вагу, а отже й спричиняють найбільший вплив на динаміку витрат та щоб вивчити причини зміни витрат і визначити шляхи їх зниження. Аналіз структури витрат передбачає:

- аналіз постійних і змінних витрат;

- аналіз витрат на виробництво за економічними елементами;

- аналіз витрат згрупованих за їх функціональною роллю у

виробничому процесі (за статтями калькуляції);

- аналіз прямих і непрямих витрат.

Метою аналізу постійних і змінних витрат є визначення рівня беззбитковості і оптимізація структури виробництва продукції. Аналіз структури витрат за економічними елементами дає можливість визначити характер виробництва (матеріаломістке, фондомістке, трудомістке), а отже й найважливіші напрями пошуку резервів зниження витрат.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції показує, де саме, на якій цілі та в якому обсязі використано ресурси. Такий підхід необхідний для визначення собівартості окремих виробів, установлення центрів зосередження витрат та пошуку резервів їх зниження. Аналіз витрат за калькуляційними статтями дозволяє дати оцінку економії чи перевитрат за кожною із статей, показати “внесок” кожної калькуляційної статті у загальне відхилення, і тим самим визначає конкретні напрямки оптимізації собівартості продукції.

Аналіз прямих і непрямих витрат дає можливість виявити залежність собівартості продукції від особливостей технології, організації виробництва та забезпечує вибір оптимального способу включення непрямих витрат до собівартості окремих видів продукції.

Важливим показником, який характеризує ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства є витрати на 1 грн. товарної продукції. Підприємство може випускати вироби з різним рівнем рентабельності, а показник витрат на 1 грн. виготовленої і реалізованої продукції дає змогу визначити середній рівень витрато місткості продукції, а також дозволяє оцінити динаміку витрат, і вплив факторів на їх. Зниження витрат на 1 грн. товарної продукції характеризує ефективну роботу підприємства щодо зниження собівартості продукції, вибору оптимальної структури виробництва і реалізації продукції з урахуванням оптових цін, які формуються в умовах ринку.

На підприємствах доцільно аналізувати собівартість одиниці продукції лише основних видів. Метою проведення такого аналізу є порівняння витрат визначення факторів і точне вимірювання їх впливу на величину прямих витрат, а також виявлення можливих способів зниження собівартості за рахунок змін у конструкції та технології виробництва продукції для виявлення тенденцій у змінах собівартості.

Аналіз собівартості дає інформацію про рівень витрат у минулому періоді, отже, запобігти неефективним витратам уже не можливо. Щоб уникнути небажаних витрат і втрат необхідно проводити оперативний аналіз. Саме з його допомогою об'єктивно оцінюється величина витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виявляються фактори які спричинили ріст витрат та своєчасно приймаються управлінські рішення усунення негативних чинників і мобілізації резервів зниження собівартості продукції.

Вважаємо, що важливим аспектом аналізу витрат підприємства є оцінка ефективності формування витрат, яка характеризується співвідношенням прибутку та витрат, понесених для його отримання, тобто рентабельністю або оберненням показником - періодом окупності витрат.

Оскільки найбільшу питому вагу у загальній величині витрат підприємства мають операційні витрати то з них і доцільно розпочинати аналіз ефективності формування витрат. Оцінка ефективності витрат наведена у табл. 2.1.

Необхідна інформація для проведення розрахунків акумулюється у річних звітах про фінансові результати підприємств. Аналіз динаміки та факторний аналіз показників ефективності витрат дає можливість прийняти обґрунтовані управлінські рішення щодо шляхів підвищення кінцевих результатів роботи підприємства.

Таблиця 2.1- Оцінка ефективності витрат

№	Показник	Розрахункова формула
Розрахунок на основі валового і операційного прибутку
1.	Рентабельність реалізованої продукції	ВП / Св
2.	Коефіцієнт окупності виробничих витрат	Св / ВП
3.	Рентабельність операційних витрат	ОП/Св+АВ+ВЗ
4.	Коефіцієнт окупності операційних витрат	Св+АВ+ВЗ/ОП
5.	Рентабельність адміністративних витрат в	ОП/АВ
6.	Коефіцієнт окупності адміністративних витрат	АВ/ОП
7.	Рентабельність витрат на збут	ОП/ВЗ
8.	Коефіцієнт окупності витрат на збут	ВЗ/ОП
Розрахунок на основі чистого прибутку
9.	Рентабельність змінних витрат	ЧП+Св
10.	Коефіцієнт окупності змінних витрат	Св/ЧП
11.	Рентабельність постійних витрат	ЧП/АВ+ВЗ
12.	Коефіцієнт окупності постійних витрат	АВ+ВЗ/ЧП
13.	Рентабельність адміністративних витрат	ЧП/АВ
14.	Коефіцієнт окупності адміністративних витрат	АВ/ЧП
15.	Рентабельність витрат на збут	ЧП/ВЗ
16.	Коефіцієнт окупності витрат на збут	ВЗ/ЧП
17.	Рентабельність операційних витрат	ЧП/Св+АВ+ВЗ
18.	Коефіцієнт окупності операційних витрат	Св+АВ+ВЗ/ЧП

Умовні позначення:

ВП - валовий прибуток;

Св - собівартість реалізованої продукції;

АВ - адміністративні витрати;

ВЗ - витрати на збут;

ОП - прибуток від операційної діяльності;

ЧП - чистий прибуток;

Отже, формування системи управління витратами і її ефективне використання на підприємстві забезпечується через глибоке розуміння суті витрат ґрунтовний аналіз витрат, що базується на використанні комплексного підходу.

2. Аналіз беззбитковості виробництва

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розрахунку точки беззбитковості знайшли своє відображення в працях таких вчених як Андрійчук В.Г.,Білоусова І.,Галушко В.П., Голов С.Ф., Кочетков О.В., Моссаковський В.Б., Наконечний Т.С., Нападовська Л.В., Чумаченк М. та інших. Вони розкривають методичні собливості розрахунку даного показника в цілому та для окремих галузей економіки. Тому метою нашої публікації буде узагальнення цих особливостей для їх подальшого використання в практичній діяльності підприємств.

Підприємство, яке бажає успішно функціонувати: виробляти та реалізовувати свою продукцію і при цьому отримувати прибуток, повинне враховувати всі фактори, які формують результативність його роботи. Прибуток ми одержуємо за результатами реалізації продукції, незалежно від обсягів її виробництва. Тому до основних формуючих факторів прибутку перш за все відносять ціну реалізації товару, собівартість виробництва та кількість реалізованої продукції.

Ціна реалізації формується під впливом ринкового попиту та маркетингової політики підприємства та може не залежати від бажань виробника продукції. Фактори собівартості та кількості виробленої продукції уже знаходяться під впливом виробника і можуть бути змодельованими і прогнозованими. Тому щоб визначити при яких умовах підприємство буде одержувати прибуток необхідно розрахувати критичний обсяг виробництва продукції.

Точка беззбитковості - це той рівень, якого необхідно досягти підприємству, щоб не мати збитку (повністю відшкодувати всі витрати), тобто це той рубіж, який підприємство мусить досягти, щоб не збанкрутувати. [4].

Нелеп В. визначає, що "суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємствопочинає зазнавати збитків" [8].

Вихідним в аналізі витрат і визначення точки беззбитковості є дослідження структури витрат та виділення серед них постійних і змінних. Це важлива ділянка роботи, оскільки при неточному визначенні величини постійних чи змінних витрат одержимо невірний результат щодо формування точки беззбитковості [2].

Галушко В. не без підстав стверджує, "…що в українській економічній науці та практиці розрахунків немає однозначних поглядів на віднесення статті витрат до змінних і постійних, формула:

Уб = , (2.1)

де Уб - точка беззбитковості в запланованих одиницях виміру; Пв - постійні витрати на виробництво продукції; Цр - ціна реалізації одиниці продукції; Сз - собівартість виробленої продукції по змінних витратах) не дає змоги провести однозначні розрахунки при визначенні точки беззбитковості, на кількісний вираз якої значною мірою впливає також кількісне значення постійних витрат" [3].

Ситуація коли підприємство не досягає межі критичного обсягу реалізації продукції, може зумовити банкрутство компанії. Все перевищення продажів товарів на його критичною межею забезпечує прибутковість.

Керівники в таких випадках можуть спрогнозувати величину своїх прибутків за умови збільшення обсягів реалізованої і виробленої продукції. При цьому необхідно враховувати зміну витрат виробництва та забезпечити коригування їх окремих статей.

Друрі К. [5] визначає два підходи до визначення точки беззбитковості: економічний та бухгалтерський.

Економічний підхід є більш точніший так як враховується поведінка витрат в довгостроковому періоді: постійне зростання витрат на початку освоєння виробництва, певна стабілізація змінних витрат в період масового випуск продукції та подальше зростання витрат,зумовлених зношеністю виробничих потужностей підприємства. Аналогічні зміни відбуваються і з виручкою від реалізації продукції.

Перетинаються дані криві в двох точках: перша з них є точкою беззбитковості, а друга - точка збитків. При бухгалтерській моделі криві змінних витрат та виручки від реалізації вирівнюються і точка беззбитковості знаходиться на їх перетині.

Економічна модель є більш складною, тоді коли суть бухгалтерської моделі зводиться до застосування алгебраїчної формули.

Щоб визначити точку беззбитковості, можна скористатися двома способами: графічним, побудовою графіка критичного обсягу реалізації продукції та математичним, за допомогою формули. На практиці виробництва беззбитковий обсяг обчислюється аналітично.

В точці беззбитковості виручка,одержана підприємством, має дорівнювати сукупним витратам (тобто, повністю їх покривати). Оскільки сукупні витрати є сумую постійних і змінних витрат, формула дляобчислення точки беззбитковості має вигляд:

Об = (2.2)

де Об - беззбитковий обсяг виробництва в натуральному вимірі, Ц - ціна одиниці продукції, Впост - постійні витрати, Взм - змінні витрати на одиницю продукції.

Для кожного підприємства дуже важливо знати, які фактори, що впливають на точку беззбитковості, є найістотнішими з тим, щоб можна було реально оцінювати ризикованість виробництва. З цією метою доцільно визначати норму беззбитковості за формулою:

Нб = (2.3)

де ПВ - постійні витрати; Ц - ціна реалізації одиниці продукції; ЗВ од - змінні витрати одиниці продукції; Q - виробнича потужність.

Щоб проаналізувати,які фактори істотніше впливають на норму беззбитковості, Андрійчук Р.В.кожен із факторів - постійні витрати, ціну, змінні витрати на одиницю продукції й виробничу потужність - пропонує почергово коригувати із погляду його бажаного впливу на кінцевий результат [2].

При обчисленні точки беззбитковості конкретних видів продукції особливих труднощів не виникає, якщо обґрунтовано здійснено поділ витрат на постійні і змінні.



3. Резерви скорочення витрат і собівартості

У даний час на практиці основним критерієм оцінки ефективності виробничих витрат є собівартість продукції. Однак собівартість включає лише частину повних витрат на виробництво продукції. У собівартості затрати живої праці відображаються тільки в розмірі заробітної плати, яка не включає дооцінку праці на суспільство, а затрати минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, включаються в собівартість у цінах споживання цих засобів, тобто з дооцінкою праці на суспільство. Крім того, при зміні співвідношення затрат живої і уречевленої праці порушується порівнянність собівартості окремих видів продукції як вимірника витрат виробництва. Чим суттєвіші відмінності у складі витрат, тим більша ймовірність перекручення у собівартості змін повних витрат виробництва. Тому собівартість не завжди правильно відбиває дійсні витрати всієї суспільної праці на виробництво продукції. Існує ряд методичних пропозицій щодо обчислення повних витрат виробництва. Найбільш прийнятними і такими, що дають найбільш точні результати, на наш погляд, є методики, основані на схемі послідовного виділення затрат праці, уречевленої на попередніх стадіях виробництва.

Основними джерелами резервів зниження собівартості продукції є: збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства; скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо

Резерви збільшення виробництва продукції виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають тільки змінні витрати (пряма оплата праці робітників, прямі матеріальні витрати), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, внаслідок чого знижується собівартість виробів. Резерви скорочення витрат визначають за кожною статтею витрат за рахунок конкретних інноваційних заходів (упровадження нової, прогресивнішої техніки і технології виробництва, поліпшення організації праці тощо), що будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії тощо. Економію витрат з оплати праці внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів можна розрахувати, помноживши різницю між трудомісткістю продукції до впровадження і після впровадження відповідних заходів на планований рівень середньогодинної оплати праці і на кількість планової до випуску продукції. Сума економії збільшиться на відсоток відрахувань від фонду оплати праці, включених у собівартість продукції. Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду і списання будівель, машин, обладнання визначають множенням первісної їхньої вартості на норму амортизації. При аналізі витрат та виявленні резервів зниження собівартості треба враховувати, що не всі витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Залежність між виходом продукції і витратами проявляється в тому, що збільшення виходу продукції зменшує частку умовно-постійних витрат, які припадають на одиницю продукції, а отже, на її собівартість.

Існує інша класифікація резервів зниження собівартості. Резерви зниження собівартості продукції можна поділити на три групи:

1) які можуть бути використані у виробництві без додаткових витрат;

2) потребують незначних додаткових витрат і можуть бути використані протягом календарного або господарського року;

3) потребують значних капітальних вкладень і можуть бути використані в перспективі.

Чинники зниження витрат обумовлюють такі резерви зниження витрат:

-- розширення спеціалізації та кооперації;

-- зменшення трудових витрат;

-- збільшення продуктивності праці за рахунок збільшення перевиконання встановлених норм виробітку;

-- раціональне використання матеріальних ресурсів, дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської

діяльності підприємства;

-- безперервність постачання матеріальних ресурсів, що запобігає простоям у виробництві і забезпечує ритмічне, рентабельне використання обладнання;

-- використання обґрунтованої амортизацій ної політики;

-- скорочення витрат на обслуговування виробництва й управління, адже чим меншою є величина витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих, адміністративних, збутових та інших операційних витрат,тим за інших рівних умов нижчими є витрати виробництва;

-- оптимізація витрат на транспортування,зберігання запасів та продукції тощо. Класифікацію резервів зниження витрат наведено в табл. 1.

Таблиця 2.2- Класифікацію резервів зниження витрат

Ознака класифікації	Види резервів
1.За сферою виникнення	- виробничі; - невиробничі;
2.За видами ресурсів	- предмети праці; - засоби праці; - праця;
3.За рівнем і масштабами	- народногосподарські; - міжгалузеві; - галузеві; - внутрішньовиробничі;
4.За часом використання	- перспективні; - поточні; - оперативні;
5.За можливостями реалізації	- реальні; - потенційні;
6.За методами реалізації	- технічні; - організаційні; - економічні; - соціальні;
7.За потребами капітальних вкладень	- інвестиційні; - безінвестиційні;
8.За можливостями виявлення	- явні; - приховані;

Основними шляхами зниження витрат виробництва є:

-- зниження матеріальних витрат на одиницю продукції. Оскільки в більшості галузей промисловості вони займають високу питому вагу в структурі витрат на виробництво, то навіть незначне заощадження матеріальних витрат (сировини, матеріалів, палива, енергії) при виробництві одиниці продукції дає певний ефект в цілому по підприємству;

-- зниження витрат на оплату праці на одиницю продукції;

-- скорочення адміністративно управлінських витрат;

-- ліквідація непродуктивних витрат і втрат;

-- застосування ресурсозберігаючої технології,що забезпечує економію матеріалів та енергії;

-- чітке дотримання технологічної дисципліни, що призводить до скорочення втрат від браку;

-- розроблення оптимальної стратегії технічного розвитку підприємства, що забезпечує раціональний рівень витрат на створення технічного потенціалу підприємства;

-- запровадження ефективних систем внутрішньовиробничих економічних відносин, що сприяють економії всіх видів ресурсів, підвищенню якості продукції;

-- раціоналізація організаційної структури системи управління виробництвом з метою скорочення витрат на управління, підвищення його ефективності тощо.

Ефективним методом виявлення резервів зниження собівартості продукції є функціонально вартісний аналіз (ФВА).

Функціонально вартісний аналіз -- комплекс ний системний аналіз діяльності підприємства, його складових (технічних і технологічних, маркетингових, фінансових, збутових підрозділів, управлінських функцій), а також оцінка ефективності використання витрат на реалізацію кожної з цих функцій з метою виявлення неефективних, нераціональних витрат, існуючих внутрішніх резервів і розробки програм підвищення ефективності діяльності та збільшення прибутковості підприємства.

Завданнями функціонально вартісного аналізу є: підвищення конкурентоспроможності продукції; підвищення якості об'єкта в цілому або його складових частин; зниження витрат на виробництво (зниження матеріало , фондо , трудо , енергомісткості); підвищення продуктивності праці; заміна дефіцитних, імпортних матеріалів, комплектуючих виробів; збільшення обсягу продукції без додаткових матеріальних вкладень; ліквідація «вузьких місць» у виробництві; зниження експлуатаційних і транспортних витрат; підвищення екологічності виробництва; розроблення нових або вдосконалення існуючих технологічних процесів, систем організації праці і управління виробництвом, прогнозування розвитку об'єктів тощо.

Результат проведення ФВА -- зниження витрат на одиницю корисного ефекту -- може бути виражений у: підвищенні споживчих властивостей виробу при одночасному скороченні витрат; підвищенні споживчих властивостей при збереженні або економічно виправданому збільшенні витрат; скороченні витрат при збереженні або обґрунтованому зниженні функціональних пара метрів виробу до необхідного рівня.

4. Поняття та види виробничого планування

Виробниче планування - невід'ємна частина управління підприємством. Його можна визначити як уміння передбачити мету та результати дій суб'єкта економіки (підприємства) і визначати ресурси, необхідні для досягнення конкретних цілей.

Будь план виробництва повинен будуватися на базі ряду наукових принципів. Під цими принципами розуміють основні теоретичні положення, якими керується підприємство, його працівники в процесі планування. Саме вони визначають напрямки і конкретний зміст планової роботи на підприємстві.

Принцип необхідності планування означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при виконанні будь-якого виду трудової діяльності, оскільки його відсутність супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що є причиною поганого стану або краху підприємства.

Принцип безперервності полягає в тому, що, по-перше, планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно, без перерв, і, по-друге, що розробляються плани повинні органічно приходити на зміну один одному. Зокрема, середньострокові і довгострокові плани повинні систематично переглядатися і коригуватися з урахуванням обставин, що змінилися, а річні плани повинні бути логічно послідовними, тобто випливати з середньострокових планів.

Принцип єдності констатує, що планування на підприємстві має системний характер. Поняття системи означає існування сукупності елементів, взаємозв'язку між ними, наявність єдиного напрямку розвитку елементів системи, орієнтованих на загальні цілі. Іншими словами, принцип єдності передбачає розробку зведеного плану соціально-економічного розвитку підприємства, який базується на окремих планах його служб і підрозділів, погоджених із загальним планом.

Принцип гнучкості пов'язаний з планування і полягає в наданні планам і всьому процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з виникненням непередбачених змін внутрішнього або зовнішнього характеру (коливання попиту, зміна цін, тарифів).

Принцип точності зводиться до того, що розроблюваний план повинен бути складений з таким ступенем точності, яка доступна для підприємства на даний момент і яка достатня для вирішення виникаючих проблем. Чим нижче рівень планування, тим вище ступінь точності.

Принцип участі означає, що кожен елемент виробничої діяльності, кожний підрозділ підприємства стає учасником планування незалежно від виконуваної їм функції, тобто процес планування приваблює до себе всіх тих, кого він безпосередньо стосується.

Принцип обґрунтованості цілей і націленості на кінцевий результат діяльності акцентує увагу на тому, що, виходячи із системного характеру планування, всі ланки підприємства мають єдину кінцеву мету, реалізація якої є пріоритетною. При цьому на підприємстві необхідно вибирати провідні ланки, які більшою мірою впливають на кінцевий результат, і прагнути реалізувати їх в першу чергу.

У плануванні широко застосовуються і загальні принципи, такі як науковість, системність, комплексність, оптимальність, пріоритетність, об'єктивність, конкретність.

До основних методів розробки планів можна віднести наступні.

Нормативний метод, суть якого полягає в тому, що на підприємстві в процесі планування застосовується єдина система норм і нормативів (норми витрат сировини і матеріалів, норми виробітку та обслуговування, трудомісткість, норми чисельності, нормативи використання машин і устаткування, нормативи організації виробничого процесу, тривалість виробничого циклу, запаси сировини, матеріалів і палива, незавершеного виробництва, фінансові нормативи та ін.).

Балансовий метод планування забезпечує встановлення зв'язків між потребами в ресурсах і джерелах їх покриття за допомогою складання балансів виробничої потужності, робочого часу, матеріального, енергетичного, фінансового та інших, а також між розділами плану (наприклад, балансовий метод пов'язує виробничу програму з виробничою потужністю підприємства, трудомісткість виробничої програми - з чисельністю працюючих).

Розрахунково-аналітичний метод використовується для розрахунку показників плану, аналізу їх динаміки і факторів, що забезпечують необхідний кількісний рівень. У рамках цього методу визначається базисний рівень основних показників плану та їх зміни в плановому періоді за рахунок кількісного впливу основних факторів, встановлюються індекси зміни планових показників, порівняно з базовим рівнем.

Економіко-математичні методи дозволяють розробити економічні моделі залежності показників на основі виявлення зміни їх кількісних параметрів порівняно з основними факторами, підготувати кілька варіантів плану і вибрати оптимальний.

Графоаналітичний метод дає можливість зобразити результати економічного аналізу графічними засобами. З допомогою графіків виявляється кількісна залежність між пов'язаними показниками, наприклад, між темпами зміни фондовіддачі, фондоозброєності і продуктивності праці. Різновидом графоаналітичний методів є мережні графіки, за допомогою яких моделюється паралельне виконання робіт в просторі і часі складних об'єктів, таких як реконструкція цеху, розробка та освоєння нової техніки та ін.

Програмно-цільові методи допомагають складати план у вигляді програми, тобто комплексу завдань і заходів, об'єднаних однією (генеральної) метою і приурочених до певних термінів. Програма характеризується націленістю на досягнення кінцевих результатів за допомогою конкретних виконавців, які наділяються необхідними ресурсами.

Як правило, при плануванні на підприємстві одночасно застосовується не один метод, а весь їх комплекс.

В залежності від того, який горизонт (період) часу охоплюють плани підприємства, розрізняють такі види планування.

Довгострокове планування охоплює період від 10 до 25 років та має проблемно-цільовий характер. У ньому формулюється економічна стратегія діяльності підприємства на тривалий період з урахуванням розширення кордонів діючих ринків збуту та освоєння нових. Число показників в плані обмежена. Цілі і завдання довгострокового плану конкретизуються в середньостроковому плані.

Середньострокові плани складаються на два-три роки. Об'єктами середньострокового планування є організаційна структура, виробничі потужності, капітальні вкладення, потреби у фінансових засобах, дослідження і розробки тощо.

Короткострокові плани складаються на рік (рідко - на два роки) та включають конкретні способи використання ресурсів на підприємстві. Дані плани деталізуються по кварталах, місяцях, декадах.

Ці три види планування мають бути узгоджені між собою і не суперечити один одному.

Залежно від змісту і значення планування в процесі планової діяльності розрізняють три види планування: стратегічне, тактичне та оперативне.

Стратегічне планування являє собою набір процедур і рішень, за допомогою яких розробляється стратегія підприємства, що забезпечує досягнення цілей його функціонування. Під стратегією при цьому розуміється план найбільш ефективного розподілу ресурсів для досягнення цілей.

Процес стратегічного планування включає визначення місії підприємства, формулювання цілей і завдань функціонування підприємства, оцінку і аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища (можливостей і потенціалу підприємства), розробку й аналіз стратегічних альтернатив (як підприємство буде досягати своїх цілей), вибір оптимального варіанту стратегічного плану.

В умовах невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища стратегічне планування за часом буває в основному середньо - або короткостроковим.

Тактичне планування - це процес створення передумов для реалізації нових можливостей, тобто стратегічних планів. У тактичних планах відображаються заходи по розширенню виробництва і підвищенню техніко-економічного рівня, відновленню і підвищенню якості продукції, найбільш повного використання досягнень науково-технічного прогресу. На основі цих планів встановлюються зв'язки між структурними підрозділами підприємства, здійснюється розробка кошторисів за видами діяльності та контроль за їх призначенням, у результаті тактичного планування складається план соціально-економічного розвитку підприємства, що представляє собою комплексну програму його виробничо-господарської і соціальної діяльності на відповідний період. Тактичне планування охоплює середньостроковий та короткостроковий періоди.

5. Планування витрат і собівартості продукції

Планування -- один з елементів управління, який охоплює вибір мети підприємства й засобів її досягнення. Одним з елементів загальної системи планування є планування витрат, основним завданням якого і є визначення економічних результатів діяльності підприємства, що очікуються в майбутньому періоді.

Планування витрат може бути короткострокове й довгострокове. Короткострокові плани складають на квартал, рік, довгострокові (перспективні) визначають напрями розвитку та витрат протягом 3--5 років.

Вибираючи той чи інший шлях, який передбачає залучення ресурсів у довгостроковому періоді, керівництво фірмою повинно мати чітке уявлення про розміри витрат.

Планування витрат -- це визначення цілей підприємства та його підрозділів у формі постановки виробничих завдань і вибору засобів для їх виконання. Плани конкретизують у кошторисах, які відображають витрати в грошовій формі. Отже, планування витрат полягає у виявленні складу витрат та їх кількісної оцінки [6].

Усі витрати підприємства під час планування поділять на одночасні та поточні.

Одночасні витрати здійснюють у формі інвестицій та різних інноваційних заходів, пов'язаних з розширенням виробництва, заміною основних фондів, реконструкцією тощо.

Поточні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт, послуг, також набувають форми витрат. Крім них підприємство платить податки, відрахування, штрафи, пені, витрачає кошти на соціальні потреби членів трудового колективу.

Сума зазначених витрат, виражена в грошовій формі за певний період часу, створює витрати підприємства.

Складовою витрат підприємства є собівартість продукції.

Собівартість продукції -- це виражені в грошовій формі витрати на споживані під час виготовлення продукції засоби виробництва, оплату праці робітників, послуги інших підприємств, витрати на реалізації продукції, а також витрати на управління й обслуговування виробництва. Собівартість є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, одним з основних показників якості його роботи.

Метою розроблення плану собівартості продукції є визначення планових, економічно обґрунтованих загальних витрат на виробництво запланованих обсягів продукції. Величину витрат на виробництво всієї товарної продукції, продукції, що підлягає реалізації, та кожного виду виробу визначають техніко-економічними розрахунками.

У процесі планування собівартості вирішують низку завдань, серед яких основними є:

- розрахунок вартості необхідних ресурсів;

- обчислення собівартості виробництва кожного виду продукції та її рентабельності. Це є критерієм нижнього рівня ціни та умовою формування виробничої програми;

- визначення загальної величини витрат на виробництво запланованих обсягів виробів.

Вихідними даними планування витрат є:

- планові обсяги виробництва продукції в натуральному та вартісному вираженні;

- норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вираженні;

- ціни на матеріально-технічні ресурси, необхідні для виробництва, та ціни на послуги виробничого характеру сторонніх організацій;

- норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їхньої праці, що визначаються контрактом та колективними угодами;

- економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, обов'язкових платежів, передбачених законодавством;

- плани організаційно-технічних заходів, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці.

Плани складають на підставі аналізу господарської діяльності в попередньому році, планів інвестиційної та інноваційної діяльності.

План собівартості продукції розробляють у такій послідовності:

- складають кошторис витрат і калькулюють собівартість продукції та послуг цехів виробничої інфраструктури;

- складають кошториси: витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; відшкодування зносу спеціального інструменту та пристроїв спеціального призначення; загальновиробничих витрат за цехами основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству; адміністративних витрат; витрат на збут продукції; інших операційних витрат;

- калькулюють собівартість одиниці продукції за видами;

- розраховують собівартість усієї товарної продукції та продукції, що реалізується;

- складають зведений кошторис витрат на виробництво.

Орієнтовну схему процедури розрахунку витрат підприємства наведено на рис. 2.5.

На етапі поточного планування в умовах ринкової економіки обсяг допустимих витрат на одиницю продукції диктує ринкова ціна, основою якої є витрати підприємств конкурентів, що виготовляють аналогічну продукцію.

Рис. 2.5- Орієнтована схема процедури планування витрат підприємства

Розробленню плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період.

Особливу увагу звертають на: наднормативні витрати сировини та матеріалів, палива, енергії, доплат робітникам за відхилення від нормативних умов праці; витрати від простоювання машин і агрегатів, аварій, браку; зміни витрат щодо постачання комплектуючих виробів; порушення технології.

На цій підставі виявляють внутрішньовиробничі резерви та розробляють організаційно-технічні заходи щодо підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражають показниками абсолютної величини, відносного рівня й динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

Абсолютну величину витрат на виробництво продукції визначають її сумою на плановий або звітний період.

Відносний рівень витрат -- відношення витрат до обсягу продукції. Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на 1 грн товарної продукції. Розраховують його діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі.

Собівартість продукції є комплексним показником, у якому відображено велику кількість факторів, що впливають на її рівень. Усі фактори можна поділити на зовнішні, тобто ті, які перебувають поза підприємством, та внутрішнього порядку.

До зовнішніх належать:

- зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, паливо, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підприємств;

- зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також різного роду обов'язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування);

-зміна тарифів на перевезення вантажів;

- інші.

Основними внутрішніми факторами є:

- підвищення продуктивності праці;

- зниження трудомісткості продукції;

- зниження матеріаломісткості продукції;

- ліквідація втрат від браку;

- інші.

У сучасних умовах до початку розроблення плану собівартості потрібно провести такі роботи:

1. Аналіз структури витрат основного та допоміжного виробництва підприємства з метою визначення складу й переліку статей калькулювання.

2. Затвердження переліку та складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

3. Прийняття рішення про базу розподілу постійних загальновиробничих витрат за нормальної потужності.

4. Затвердження переліку та складу змінних і постійних загальновиробничих витрат.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яку буде реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) вклю чають:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Склад статей витрат виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) наведено в табл. 2.7.

Таблиця 2.7- Склад статей витрат виробничої собівартості продукції



Загальновиробничі витрати поділяють на постійні та змінні. До постійних належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляють на кожний об'єкт витрат з використанням баз розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) згідно з фактичною потужністю звітного періоду. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат визначає підприємство.

У табл. 2.7 наведено приклад групування загальновиробничих витрат на змінні й постійні та приклади їх розподілу за базами розподілу.

Нормальна потужність підприємства -- очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Таблиця 2.7 - Групування загальновиробничих витрат



За розподілу постійних загальновиробничих витрат можуть виникнути нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, суму яких включають до витрат періоду й відображають у складі собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Найбільша складність у розподілі загальновиробничих витрат полягає у визначенні сум постійних загальновиробничих витрат, що припадає на одиницю продукції. При цьому кількість одиниць продукції, яку буде випущено протягом періоду, -- важливий фактор, що впливає на собівартість одиниці продукції.

Суть розподілу постійних загальновиробничих витрат з використанням нормальної потужності полягає в тому, що сума постійних загальновиробничих витрат, що розподіляється на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня використання потужності. Тож, собівартість продукції не буде завищеною.

Собівартість готової продукції формується за рівнянням:

Залишок незавершеного виробництва на кінець періоду визначають так:

де НВПк -- незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду; НВПп -- незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду; В -- витрати на виробництво продукції у звітному періоді; СВП -- собівартість виробленої продукції.

Отже, собівартість реалізованої продукції визначають за таким рівнянням:

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включають у собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяють на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Размещено на Allbest.ru

...