Обсяги та механізми лізингового інвестування в аграрний сектор України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: «Обсяги та механізми лізингового інвестування в аграрний сектор України»

Харків - 2010



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи лізингу

2. Обсяги лізингового інвестування в аграрний сектор України

3. Механізм лізингового інвестування в аграрний сектор України

4. Стан та майбутній розвиток лізингового інвестування в аграрному секторі України

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

За економічної кризи більшість підприємств України неспроможна власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає об'єктивна необхідність розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

Термін «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease», що означає «брати в оренду».

Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізинго-одержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

В економічному розумінні лізинг - це кредит, який надасться в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора - лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач.

Однією з актуальних проблем аграрного сектору вітчизняної економіки є забезпечення сільськогосподарських товаровиробників технічними засобами. З часу набуття України незалежності стан забезпеченості сільськогосподарських підприємств технікою з року в рік погіршувався.

Темпи зростання технічного забезпечення не відповідають сучасним організаційно-технологічним вимогам сільськогосподарського виробництва. Для вирішення цієї проблеми потрібне кількісне і якісне оновлення матеріально-технічної бази, запровадження нової техніки, технологій та організації виробництва. В даних умовах, що склалися, найпривабливішим інструментом залучення інвестиційних ресурсів може стати лізинг. Саме він зможе певною мірою забезпечити сільськогосподарських товаровиробників технічними засобами в найкоротші строки.

Формування розвитку лізингових відносин в аграрному секторі сприятиме забезпеченню нових конкурентних позицій підприємств АПК у трансформаційному періоді становлення ринкових відносин. Важливість проблеми впровадження лізингових відносин у вітчизняному сільському господарстві, недостатній рівень її вивчення та розробки в умовах переходу України до ринкових відносин, необхідність дослідження теоретико-методичних основ лізингу, формування організаційно-економічного механізму лізингових операцій для активізації інвестиційного процесу в аграрній сфері України, визначення шляхів удосконалення його організації i механізмів функціонування зумовила актуальність вибору теми дослідження.



1. Теоретичні основи лізингу

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо[1].

Види лізингу:

1.Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій:

· фінансовий лізинг.-. це лізинг, що передбачає набуття лізингодавцем у власність речі (устаткуванн, обладнання) у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передання її у користування лізингоодержувачеві на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі);

· оперативний лізинг - це такий вид лізингу, що передбачає передання лізингодавцем належного йому індивідуально визначеного майна, що використовується як виробничі (основні) фонди, у користування лізингоодержувачеві на визначений строк, але не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) з умовою технічного обслуговування та ремонту майна його виробником (продавцем) та без права на викуп предмета лізингу[4].

2.За критерієм участі лізингоодержувача у визначенні продавця (виробника) та специфікації предмета лізингу розрізняється:

· прямий лізинг - передбачає передання на умовах лізингу майна, що належить лізингодавцеві на праві власності і було набуте ним без попередньої домовденості із лізингоодержувачем4

· непрямий лізинг - на підставі договору лізингу передається майно, що було спеціально придбане лізингодацем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

3.За формою здійснення розрізняється:

· зворотний лізинг - передбачає набуття лізингодавцем майна виробника і передачу цього майна (виробникові) у лізинг;

· пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участю субєктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійснення лізингу, інвестуючи свої кошти.

Сутність лізингу проявляється у його функціях: фінансовій, виробничій, збутовій.

Фінансова функція полягає:

*у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту;

* у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг.

Оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток підприємства.

Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів[1].

До об'єктів лізингу належать: машини та обладнання, засоби обчислювальної техніки, транспортні засоби, виробничі будівлі та споруди та інші основні фонди.

У складі суб'єктів договору лізингу, які приймають участь у лізинговому процесі виділяють прямих та непрямих учасників. До прямих учасників відносяться лізингодавці, лізингоодержувачі, та виробники об'єкта лізингу, до непрямих - комерційні та інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові компанії, пенсійні фонди, брокерські та інші посередницькі фірми.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

· лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

· лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

· продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

· інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу[3]. Лізингодавцями можуть бути: лізингові компанії, комерційні банки, філії, підрозділи підприємств--виробників обладнання, державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання). Лізингоодержувачі -- це: юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції; фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю. До категорії продавців майна належать: виробники машин та обладнання, оптово-збутові організації, торгові фірми, власники майна та інші учасники угоди.

Крім основних учасників, у лізинговому бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать:

* страхові компанії;

* брокерсько-дилерські фірми;

* сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;

* інші посередники.

Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить до скорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

· предмет лізингу;

· строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

· розмір лізингових платежів;

· інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди[3].

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом[2].

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Спори, що виникають при укладанні та виконанні лізингових договорів, вирішуються відповідно до закону. Спори, що виникають із договорів міжнародного лізингу, вирішуються з урахуванням визначених такими договорами умов розгляду та вирішення спорів[3].

Лізингова форма інвестування аграрного сектора України регламентується такими нормативно-правовими актами:

· Господарський кодекс України 16.01.2003 р. (стаття 292)

· Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (статті 806-809 глави 58);

· Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12.1997 р. (в ред. від 11.12.2003 p.)

· Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.1994 р. (в ред. Закону від 22.05.1997р.): (пункт 1.18 стаття 1, пункт 7.9.6 статті 7)

· Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 р.

· та ін.



2. Обсяги лізингового інвестування в аграрний сектор України

За останні декілька років інтерес до лізингу значно виріс. На сьогоднішній день ринок лізингових послуг перебуває на стадії становлення, і очевидним є необхідність збільшення обсягів лізингових операцій, оскільки багато вітчизняних підприємств характеризуються несприятливим станом матеріально-технічної бази (значна питома вага морально застарілої техніки та обладнання, низька ефективність їх використання, незабезпеченість запасними частинами тощо). Проте, темп росту лізингового ринку в Україні не відповідає потребам економіки в цілому: потреба в лізингу для оновлення основних засобів підприємств країни в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу.

Оцінка обсягів ринку лізингу може базуватися на кількох показниках:

· загальній вартості активів, що були надані в лізинг упродовж року;

· загальній вартості лізингових угод, укладених упродовж року;

· обсязі портфеля лізингових угод станом на певну дату (як правило, на, кінець року), тобто на сумі зобов'язань за лізинговими угодами, які ще не завершені станом на певну дату. Упродовж останніх років усі перелічені показники ринку лізингу в Україні демонстрували позитивну динаміку.

Ринок лізингу в Україні тільки-но утверджується, на ньому немає загальновизнаних лідерів, його розвиткові приділяється недостатня увага з боку держави. В уряді досі не визначено орган, який би відповідав за проведення політики щодо розвитку лізингу в Україні.

Більшість експертів вважають, що проблема розвитку лізингу в Україні лежить у трьох площинах: удосконалення законодавчої бази, зменшення податкового тиску на підприємства, здешевлення та покращення умов користування кредитними ресурсами. Для України, яка гостро відчуває потребу в оновленні основних засобів в усіх галузях економіки, необхідність розвитку ринку лізингових послуг є особливо актуальною. Адже рівень зносу основних засобів в сільському господарстві в Україні нині становить у середньому 60%.

Головна відмінність українського лізингу для села від західного полягає в тому, що основним інвестором виступає держава, надаючи НАК "Украгролізинг" бюджетні кошти на певний термін. Компанія ж, придбаваючи й передаючи сільськогосподарські машини у фінансовий лізинг, повертає кошти до бюджету, регулярно збираючи лізингові платежі з лізингоодержувачів. Сільськогосподарська техніка й обладнання передаються терміном на п'ять-сім років. При цьому плата за користування коштами дорівнює 7% від невідшкодованої суми, що у перерахунку на 5 років становить лише 2,8% річних від первісної вартості. Більш дешевих коштів для лізингоодержувачів не існує. До того ж 2,8% річних значно менші від рівнів річної інфляції, які фіксуються впродовж останніх років, і, таким чином, відсоткові платежі лізингоодержувачів компенсуються з лишком.

Фінансовий лізинг до цього часу ще не зайняв у нас належного місця. Хвиля усвідомлення переваг лізингу ніяк не докотиться до України. Навіть у кращі часи лізингові інвестиції в технічне переозброєння сільськогосподарського виробництва не перевищували 12% до обсягу фактичних витрат на придбання техніки і двох відсотків до обсягів, необхідних для простого відтворення наявного парку машин. Вони не йдуть ні в які порівняння з показниками найбільш розвинутих країн. В Україні, щоб вийти на їх рівень, бюджетні видатки повинні становити 750 - 800 млн. грн., а стосовно потреб для простого відтворення наявного парку машин - не менше 3-4 млрд. грн.[5].

Крім НАК "Украгролізинг" в Україні станом на 01 січня 2009 року кількість лізингових компаній становила 25, а юридичних осіб, що згідно законодавства мають право займатись лізинговою діяльністю І все ж обсяг лізингових інвестицій у всі галузі виробничої діяльності дорівнює лише 1,2%. При цьому для промислового сектору економіки цей показник наближається до нуля. Послугами лізингу переважно користуються (до 80%) транспортники. Більшість із лізингових компаній працюють з великими підприємствами (50%).

На думку багатьох фахівців, гостру потребу в інвестиціях в аграрний сектор економіки України значною мірою можна задовольнити саме завдяки кращому використанню потенціалу ринку лізингових послуг. Лізинг у різних своїх формах (фінансовий, оперативний тощо) міг би стати непоганою альтернативою кредитуванню.

Він дозволяє суттєво зменшити стартові капіталовкладення, а отже, відкриває широкі можливості для розвитку сільського господарства. Про це свідчить досвід багатьох країн світу.

Серед основних напрямків використання лізингових операцій - сільськогосподарська техніка та переробка займає 15,7% (операції з лізингу сільгосптехніки є досить ризиковими, адже майже всі господарства аграрного сектору є постійними боржниками), сільськогосподарська переробка - 3,1% (найбільш надійна з точки зору повернення вкладених коштів, позаяк попит на харчі досить стійкий.

Разом з тим, сучасний рівень розвитку лізингової діяльності в Україні не дозволяє задовольнити потреби навіть одного сектору економіки - АПК (станом на кінець 2006 року сюди поставлено понад 2 тис. одиниць різноманітної техніки на суму 15 млн. грн., що складає лише 5% від необхідних обсягів). Проте, за існуючими оцінками, потенційна ємкість ринку лізингових послуг в Україні вважається надзвичайно великою і за умов нормального розвитку цей ринок вже в найближчі 1-2 роки міг би "принести" мільярди інвестицій в аграрний сектор.

Головними причинами обмеженого використання лізингу є недосконалість законодавства про лізинг, а також механізмів оподаткування, кредитування, амортизації та страхування, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується рядом лізингових компаній та інші.

З метою активізації розвитку лізингу в аграрний сектор Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме: створення сприятливої законодавчої бази для суб'єктів лізингової діяльності, розвиток механізму сублізингу, удосконалення системи оподаткування, кредитування, амортизації; розширення структур лізингу, урізноманітнення джерел фінансування лізингу (приватний капітал); зниження вартості кредитних ресурсів, для забезпечення ефективності лізингових операцій; розвиток системи гарантій, щоб уникнути будь-якої застави при лізингу; зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди; надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні підприємств; організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування; розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг та ін.

Активне застосування лізингу може стати потужним імпульсом технічного розвитку, сприяти структурній перебудові економіки, а саме переобладнанню виробництва, відновленню основних засобів, розвитку підприємств аграрного сектору.

Останніми роками комерційні банки зрозуміли переваги лізингових операцій перед звичайним кредитуванням і починають активно долучатись до такої діяльності. На жаль, лізингові послуги ще не стали популярними серед українських підприємців. Так, загальний обсяг лізингових угод в Україні становив лише 0,2% від ВВП, у той час, як у країнах ЄС він на порядок вищий - 2%. Фінансовий лізинг в АПК є вигідною формою діяльності для всіх учасників цього виду інвестицій - і селянам, і машинобудівникам. Необтяжливий він і для державного бюджету.

Ситуацію в сільському господарстві й машинобудуванні можна окреслити так:

· потреба сільського господарства у придбанні технічних засобів механізації праці - 15-20 млрд. грн., а купівельна спроможність - 2,5 млрд. грн.;

· виробничі потужності сільськогосподарського машинобудування - 9-10 млрд. грн., а фактичне завантаження виробничих потужностей, обумовлене купівельною спроможністю селян, - 2,5 млрд. грн.

Тобто, у селян немає можливостей збільшити купівельну спроможність, а у машинобудівників - завантажити свої потужності.

Сьогодні всі сільськогосподарські підприємства мають для збирання зернових близько 50 тис. зернозбиральних комбайнів. Таким чином, на кожний з наявних комбайнів припадає 250 га.

Фізичний знос, а відтак і технічний стан переважної більшості комбайнів призводить до частих поломок, а відсутність розгалуженої мережі сервісних підприємств - до непомірних простоїв задля усунення несправностей.

У таких комбайнів середньодобовий наробіток протягом сезону не перевищує 7 га. А це означає, що термін збирання зернових розтягується на 30 і більше днів[6].

лізинг інвестування аграрний сектор

3. Механізм лізингового інвестування в аграрний сектор України

Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги.

Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідності використовувати комерційний кредит.

Підприємство--лізингоодержувач також здобуває дуже суттєві переваги:

· лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60--70% їхньої вартості;

· підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;

· лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;

· зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;

· лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит; лізингові платежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;

· зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;

· досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит. Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:

· вартість лізингу для лізингоодержувача вища на суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;

· складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику;

· лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.

Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:

* підготовка та обгрунтування лізингового проекту;

* юридичне оформлення лізингової угоди;

* виплата лізингових платежів;

* повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю[7].

Механізм лізингового кредиту включає в себе чотири основні етапи, що випливають з типової схеми лізингової операції

1) звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в оренду;

2) купівля лізингодавцем даного обладнання у постачальника;

3) передача лізингодавцем придбаного обладнання у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату;

4) припинення (закриття) лізингової угоди.

В основі виділення етапів механізму лізингової операції покладена оцінка лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у майно, яке передається за договором фізичним та юридичним особам у виробниче користування на певний строк.

На першому етапі лізингової операції майбутній лізингоодержувач готує офіційну заявку -- запит лізингодавцю (лізинговій компанії). У цій заявці мають міститися дані про предмет лізингу, передбачуваний строк лізингу, пропозиції щодо орендної плати та інша інформація. До заявки до даються бізнес-план, розрахунки окупності, баланс підприємства, доручення на проведення переговорів з постачальником, банківська гарантія. Лізингодавець проводить експертизу отриманих документів, оцінює спроможність підприємства-лізингоодержувача своєчасно здійснювати лізингові платежі. У разі позитивного рішення щодо лізингової угоди, лізингодавець починає готувати договір з клієнтом-лізингоодержувачем. Лізингодавець направляє потенційному лізингоодержувачу умови договору, лізингові ставки, графік платежів, а також потверджує постачальникові-продавцю готовність оплатити обладнання, замовлене лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач знайомиться з умовами договору і підписує його. Після цього лізингодавець направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку продукції, який містить такі основні положення: доручення лізингодавця, що видає замовлення, підприємству-виконавцю виготовити певне обладнання для передачі його в лізинг; узгодження загальної кількості обладнання, що виготовлятиметься; встановлення строку виготовлення і загальної вартості обладнання. До замовлення-наряду, як правило, додаються технічні завдання (вимоги) та інші документи, що визначають умови виконання робіт.

На другому етапі лізингової операції замовник-лізингодавець укладає з постачальником-продавцем договір, який регламентує умови оплати і поставки предмета лізингу. Договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг, включає такі розділи: найменування і кількість продукції, що поставляється (зобов'язання постачальника виготовити і поставити обладнання та зобов'язання замовника прийняти та оплатити його в кількості і строки згідно з узгодженим графіком); якість і комплектність продукції (відповідність продукції визначеним технічним умовам); ціна і сума договору (оплата продукції за договірною ціною); порядок відвантаження (вид транспорту, вантажна швидкість, мінімальна норма відвантаження); тара і пакування; порядок розрахунків; строк дії договору; додаткові умови. Зазначене у специфікації договору обладнання лізингодавець має купляти з виключною метою передачі його лізингоодержувачу в рамках угоди про лізинг. На третьому етапі лізингової операції лізингоодержувач приймає обладнання і після його монтажу і введення в експлуатацію підписує разом із постачальником і лізингодавцем акт (протокол) прийняття обладнання в експлуатацію. Цей акт засвідчує готовність до експлуатації прийнятого лізингоодержувачем обладнання. В акті прийняття обладнання в експлуатацію документально засвідчується відповідність якості й комплектності прийнятого в лізинг майна умовам, передбаченим у договорі купівлі-продажу з постачальником і відсутність у лізингоодержувача будь-яких претензій з питань, які є приводом для повної або часткової відмови від акцепту платіжних документів.

Одночасно з підписанням акта прийняття вступає в дію основний юридичний документ щодо лізингового кредиту -- лізингова угода, або договір про лізинг. Залежно від умов лізингової операції використовуються різні типові форми цього договору: договір фінансового лізингу, договір разового (оперативного) лізингу, договір лізингу з правом викупу, лізингова угода (договір) банку з підприємством, договір міжнародного лізингу тощо. Як правило, договір про лізинг включає такі основні положення: найменування сторін, об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк на який укладається договір лізингу; розмір і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні дії договору; умови довгострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладання договору. За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови.

Протягом строку дії лізингової угоди лізингоодержувач за свій рахунок і на свій ризик здійснює експлуатацію об'єкта лізингу відповідно до вимог підприємства-виробника щодо його установки та експлуатації; забезпечує охорону об'єкта лізингу, проводить його регулярний профілактичний ремонт, здійснює відповідне технічне обслуговування.

Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. В Україні лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

На четвертому етапі реалізації лізингової операції лізингоодержувач і лізингодавець виконують обов'язки, пов'язані з поверненням обладнання. По закінченні строку дії договору лізингу лізингоодержувач позбавляється права використовувати обладнання. Він повертає обладнання лізингодавцю, або поновлює лізинговий договір, або придбає орендоване обладнання у власність. Пропозиції лізингоодержувача про набуття майна, його повернення або продовження договору мають бути представлені лізингодавцю не пізніше як за 1,5 місяця до завершення строку лізингу. Якщо лізингоодержувач не заявляє про бажання придбати майно або продовжити договір, він повинен повернути майно лізингодавцю за вказаною ним адресою не пізніше як за 15 днів після закінчення терміну лізингу.

Лізингодавець контролює повернення об'єкта лізингу в належному робочому стані. Витрати, пов'язані з поверненням обладнання, несе лізингоодержувач. До тих пір, поки лізингодавець не буде фактично відновлений у володінні майном, лізингоодержувач продовжує вносити плату і нести відповідальність за об'єкт лізингу. Якщо лізингоодержувач вніс якісь зміни (модифікації) в обладнання, він зобов'язаний на вимогу лізингодавця і за свій рахунок відновити первинний стан цього обладнання. Якщо лізингоодержувач не повертає обладнання по закінченні терміну оренди або із закриттям угоди, з нього відшкодовується пеня у відсотках від залишкової вартості обладнання за кожний день прострочення до повного повернення обладнання лізингодавцю[8].

4. Стан та майбутній розвиток лізингового інвестування в аграрному секторі України

На сьогоднішній час,враховуючи відсутність у підприємств власних засобів і їх тяжке фінансове становище,розвиток лізингу являється практично єдиною можливістю придбання необхідного обладнання машин і інших основних засобів. Важливо,що сфера лізингового законодавства активізує розширення збуту продукції,а не напівфабрикатів або сировини.

Лізинг-це дещо середнє між договором оренди і договором надання кредиту.

Найголовніше завдання на теперішньому етапі і в майбутньому для суб'єктів лізингової діяльності - це створити потребу в лізингових послугах,тобто сформувати кон'юнктуру лізингу.

Україні потрібно також організувати тісне співробітництво з європейською асоціацією лізингових компаній та вжити на урядовому рівні заходів до приєднання до Оттавської конвенції.

Лізинг потрібен Україні з багатьох міркувань:

? можливість одержати додаткові інвестиції від іноземних партнерів;

? лізингові операції залучають великі кошти банків,АТ,тощо;

? привабливий для споживача - через оренду основних засобів господарських товариств.

До порівняння: Якщо підприємство закуповує необхідне обладнання за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів,то фінансує це із фонду розвитку,що формується з прибутку після його оподаткування, ПДВ, операції купівлі-продажу. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає вдію при укладенні контракту по наданні лізингових послуг.

Орендні платежі,сплачувані орендарем входять до собівартості продукції,а після повної сплати вартості орендованого обладнання підприємство,як правило стає його власником. У даному випадку кошти що витрачені як орендні платежі,так і на викуп орендованого устаткування,формується з прибутку підприємства до його оподаткування.

Лізинг вигідний не тільки лізингоотримувачу,а й орендодавачу, бо передбачає 100% покриття всіх капітальних витрат,а при укладенні контрактів лізингу в міжнародному масштабі - можна отримати додаткову економію коштів компаній-орендавців, за рахунок різниці між податковими ставками,які діють у різних країнах.

Лізинг вигідний і державі,тому що борг підприємств іноземним лізингодавацям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів.

Отже,лізинг можна розглядати як один з методів інвестування, здатний значно пожвавити процес оновлення виробництва та входження України в структуру світового ринку.

Лізинг може сприяти просуванню вітчизняних машин і устаткування на внутрішній та зовнішній ринок. Велику роль у розвитку цієї форми підприємницької діяльності може відіграти створення іноземними банками і фірмами сумісних лізингових компаній. Це дозволить не тільки використовувати в народному господарстві передову техніку але й засвоїти значний досвід іноземних компаній у сфері лізингових операцій.

Для виготовлювача технічних засобів лізинг розкриває такі перспективи: створюються передумови для зниження витрат на рекламу, вивчення ринку,пошук споживача. Ці послуги надає лізингова компанія,а виробник може з концентрувати свої ресурси на випуску машин і обладнання.

В особі лізингової компанії виробник знаходить постійного і надійного партнера,який готовий: сплатити всю вартість устаткування, з'являється список потенціальних покупців технічних засобів тих споживачів,які через нестачу власних або запозичених коштів,опинилися б поза сферою економічних інтересів виробника, тобто його потенційного прибутку.

Також лізинг надає значні переваги орендодавцю. Наприклад:

?розширення номенклатури продукції,з якою він вступає на внутрішніх та зовнішніх ринках;

?забезпечення реалізації технічних засобів і надання послуг,продаж яких за інших умов невигідний;

?збільшення економічної ефективності машин і устаткування,що здаються в довгострокову оренду,шляхом відбору вигідних контрактів.

Нарешті лізингові операції дають можливість:

?одержати необхідне майно підприємству без значних капітальних витрат;частково усунути ризик пов'язаний з моральним зносом основних засобів;

?податкові пільги орендарю,тому що орендна плата виступає у формі операційних витрат і не оподатковується[9].



Висновок

У наш час виробничо-технічна база аграрних підприємств перебуває в стані занепаду. Потреба сільського господарства у придбанні технічних засобів механізації праці - 15-20 млрд. грн., а купівельна спроможність - 2,5 млрд. грн. Зношення основних засобів аграрних підприємств становить близько 60%. Заміна застарілих та зношених машин та обладнання майже не відбувається.

Політичні,економічні й організаційні умови, які склалися в нашій країні, не дозволяють залучити ефективні іноземні інвестиції в потрібних обсягах та формах. Банківські кредити для аграрних підприємств є високоризикованим і не всі підприємства можуть з ними легко розрахуватися.

Саме тому необхідно застосовувати альтернативні методи для оновлення основних засобів. Зробити це можна за допомогою лізингового інвестування. Також лізингове інвестування дозволить оновлювати матеріальну базу підприємств без значних одноразових витрат.

Застосування лізингових операцій в аграрних підприємствах дозволить прискорити технічний розвиток, переобладнати виробництво і уникнути морального зносу основних засобів.

Незважаючи на переваги впровадження лізингових інвестицій в Україні він не набув широкої популярності. Головними причинами обмеженого використання лізингу є недосконалість законодавства про лізинг, а також механізмів оподаткування, кредитування, амортизації та страхування, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується рядом лізингових компаній та інші. Для збільшення лізингових інвестицій доцільно вжити заходів для стимулювання підприємств його використовувати: вдосконалити законодавство, зменшити податкове навантаження і лізингові платежі. Активне застосування лізингу може стати потужним імпульсом технічного розвитку, сприяти структурній перебудові економіки, а саме переобладнанню виробництва, відновленню основних засобів, розвитку підприємств аграрного сектору і позитивно вплине на фінансовий стан підприємств.



Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України 16.01.2003 р.;

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.;

3. Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12.1997 р.;

4. Оперативний та фінансовий лізинг: відмінності в оподаткуванні ПДВ/ А.Кравзюк// Вісник податкової служби України - 2010.№1/2;

5. Погорєлова Н.П. Проблеми розвитку ринку лізингу в Україні // Держава і регіони. Серія. Економіка та підприємництво - 2007.- №3;

6. Танклевська Н.С. Проблеми розвитку лізингу в регіонах АПК // Економіка АПК.- 2007.- №3;

7. Оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств України через механізм фінансового лізингу/ М.О.Сичова, Н.О.Шевченко// Економіка АПК - 2009.№11;

8. Актуальні проблеми лізингу як фінансового механізму формування та розвитку ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки/ О.В.Ульяненко// Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво-2009.№4;

Размещено на Allbest.ru

...