Організація виробничої діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Донбаський державний технічний університет

Кафедра менеджменту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Організація виробничої діяльності»

Алчевськ 2014

Зміст

Теоретична частина

1. Сутність і суспільне значення виробництва

2. Предмет, метод і зміст курсу

3. Історія розвитку теорії та практики організації виробництва

Практична частина

Завдання №1

Завдання №2

Список використаної літератури

Теоретична частина

1. Сутність і суспільне значення виробництва

мережевий графік виробництво

Виробництво і виробнича діяльність. Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб. Засоби для задоволення потреб, тобто споживчі блага, створюються у виробництві.

Інколи тлумачення слова «виробництво» зводиться до позначення ним масового випуску продукції, виготовлення матеріальних цінностей на численних підприємствах, що значно звужує зміст цього поняття. У широкому розумінні «виробництво» -- це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товари, предмети, речі, послуги, інформація, знання тощо).

Забезпечення життєдіяльності людей потребує вироблення величезної кількості видів кінцевої продукції. Така продукція має проміжні компоненти. Для виробництва будь-якої машини необхідні відповідне устаткування, метал, пластмаса та інші матеріали. У свою чергу, для виготовлення металу або пластмаси треба видобувати сировину, руду, енергію, розробляти і використовувати економічну технологію, опрацьовувати і реалізовувати проекти. Таким чином, сучасні кінцеві продукти створюються на різ­них, але взаємопов'язаних виробництвах, що і зумовлює широке розуміння поняття «виробництво».

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат -- продукцію (послуги).

Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої держави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової системи і рівень життя людей.

Основна мета (місія) виробництва в ринкових умовах, згідно зі статутом підприємства, полягає в забезпеченні споживача необхідною йому продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для виготовлювача (продуцента). Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Виробниче підприємство (фірма) для забезпечення своєї життєдіяльності перш за все орієнтується на ринковий попит з його вимогами до якості, споживчих властивостей та ціни товару (послуги). Тому завдання менеджерів вищого, середнього рівня та спеціалістів підприємства (фірми) полягає у визначенні стратегії і тактики організації виробництва, котрі спрямовані на забезпечення його конкурентоспроможності, скорочення витрат на виготовлення продукції.

Метою формування та реалізації виробничої політики є пристосування підприємства до вимог ринку з мінімальними витратами, але це потребує від керівників та спеціалістів обізнаності з широкого кола питань за межами сфери виробництва. Виробництво -- це тільки частина процесу, що постійно оновлюється, і тому всі техніко-технологічні та організаційно-економічні рішення можна приймати тільки на підставі аналізу достатньо пов­ної і точної інформації про вимоги ринку, що очікуються, можливості і загрози зовнішнього середовища, слабкі та сильні сторони власної діяльності.

Якщо розглядати виробництво як систему взаємопов'язаних елементів, якими є робочі місця, їх групи, підрозділи та підприємство в цілому, то постановка організаційних завдань взаємодії та узгодженості всіх складових залежить передусім від вимог до продукції, технології її виготовлення і самої виробничої системи. Але організаційні завдання можуть бути наперед визначені невикористаними резервами функціонування самої системи, наприклад, наявністю в ній внутрішньозмінних утрат, браку, неритмічного випуску продукції та ін.

Суб'єкти матеріального виробництва в ринкових умовах під впливом конкуренції змушені постійно пристосовуватись до вимог споживачів стосовно якості товарів (послуг), ціни, сервісного обслуговування тощо. Техніка та технологія виготовлення продукції і надання послуг мають розвиватися динамічно, ураховуючи зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі господарювання. Чим складніша продукція проектується і виготовляється, тим більша кількість найменувань сировини, матеріалів, напівфабрикатів, устаткування, інструменту, енергії, транспорту, виробничих та складських приміщень для її виробництва використовується. При цьому має залучатися виробничий персонал різної кваліфікації і спеціалізації, котрий повинен у межах повноважень доцільно і високоефективно об'єднати, організувати підпорядковані йому компоненти, щоб досягти основної мети -- своєчасно виготовити якісну продукцію, задовольнити потреби споживачів і отримати прибуток для подальшого процесу відтворення.

Сутність організації виробництва. Перехід на ринкові відносини суттєво змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найефективнішого використання техніки, предметів праці та людей у процесі виробництва і тим самим сприяє підвищенню його результативності.

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належ­ної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

У сучасній економічної літературі термін «організація виробництва» трактується як «способи вибору, розподілу і кооперування елементів виробництва для досягнення поставлених цілей при мінімальних затратах ресурсів».

У подальшому при розгляді матеріалу будемо розуміти під організацією виробництва сукупність правил, процесів, дій, що забезпечують форму та порядок поєднання праці і речових елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Різноманітність визначень організації виробництва свідчить про досить коротку історію розвитку науки, якій менше ста років і яка переживала стрімкі підйоми та десятиріччя застою.

Усупереч традиційним, планово-адміністративним підходам, де організація виробництва розглядалася як узагальнене поняття в промисловості з позиції спеціалізації, кооперування й концентрації, як «посилювач» використання основних фондів, в умовах підприємницького типу господарювання в центрі уваги перебувають нові цілі виробництва, які передбачають: гнучку і своєчасну його перебудову для виготовлення інших видів продукції в разі зміни попиту; оптимальне утворення, котре функціонує з най­меншими витратами; високоорганізоване з культурними традиціями виробництво, що здібне випускати конкурентоспроможну продукцію «точно вчасно» і в сукупності забезпечувати стійкий фінансовий стан підприємства.

Для керівників і спеціалістів підприємств важливо: а) мати повне і ясне уявлення про стан свого виробництва; б) об'єктивно оцінювати ситуацію, що склалася; в) уявляти дійсні перспективи, розробляти стратегію подальшого розвитку, а також виявляти високі організаторські здібності, використовуючи всі можливості для досягнення поставлених цілей.

Кожне підприємство має свої особливості виробництва, які визначають специфічні комплексні завдання з його організації: проектування та освоєння нових товарів, забезпеченість сировиною, використання робочої сили та устаткування, поліпшення асортименту та якості продукції, транспортування, складування та сервісне обслуговування в процесі експлуатації.

Взаємозв'язок технології та організації виробництва. Багато завдань організації виробництва вирішується на підприємстві завдяки технології, що застосовується, тому слід відокремити те, що належить до функцій технології та організації виробництва. Технологія характеризує способи, варіанти виготовлення продук­ції і це обумовлює її функцію, яка спрямована на визначення можливих типів машин, інструменту, пристроїв, оснащення, складності робіт, рівня кваліфікації персоналу, норм витрат матеріальних ресурсів і часу для виробництва кожного виду продукції. Технологія визначає, що і як, за допомогою яких засобів виробництва треба робити з предметом праці для перетворення його в продукт з потрібними властивостями.

До функції організації виробництва відносяться роботи з визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найефектив­нішого відповідно до мети і умов виробництва. Наприклад, оптимізувати завантаження устаткування за певним критерієм з урахуванням обмежень щодо використання ресурсів або вибрати оптимальну продуктивність того чи іншого устаткування з огляду на його кількісні та якісні характеристики, кваліфікацію персоналу, економічні критерії ефективності виробництва. Таким чином, основне завдання організації виробництва полягає в тому, щоб якнайліпше поєднати предмет праці і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва.

У кожному конкретному випадку організація виробництва обґрунтовує економічну доцільність заходів, що передбачаються чи вже здійснюються, оскільки для підвищення ефективності вироб­ництва недостатньо впровадити окремі заходи, що забезпечують тільки підвищення продуктивності устаткування, або зниження трудомісткості продукції, або поліпшення якості, або економію витрат сировини, енергії та ін. Ефективність виробництва визначається методами раціонального використання елементів виробництва в його сукупності.

Особливостями організації виробництва є розгляд у взаємозв'язку елементів виробництва і вибір таких методів та умов їх використання, які найповніше відповідають меті виробництва. На практиці буває доцільним змінити параметри технологічного процесу, зокрема, зменшити продуктивність окремих верстатів, машин, щоб забезпечити сполучення компонентів виробництва або збільшити виробничу зону, що обслуговується робітниками, і включити в роботу більшу кількість устаткування.

Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати всю сукупність різнорідних компонентів, які реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, усі елементи якої ретельно взаємоузгоджені між собою за всіма параметрами її функціонування.

Якщо у виробничій дійсності завданнями технології є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення продукції, поліпшення якості, зниження норм витрат ресурсів при її виготовленні, то завдання організації виробництва -- визначення методів та умов для досягнення цих можливостей з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників роботи підприємства. Безумовно, усі без винятку питання орга­нізації виробництва розглядаються і вирішуються крізь призму технології. Водночас організація виробництва має свої специфічні завдання:

- поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі й у часі;

- відповідність асортименту машинного парку, пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння виробництва;

- інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, форм організації підрозділів та їх взаємодії з зовнішнім середовищем;

- оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;

- визначення рівня незавершеності виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;

організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;

- створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

2. Предмет, метод і зміст курсу

Об'єктом вивчення дисципліни є виробнича діяльність промислового підприємства (фірми) з перетворення ресурсів в економічне благо. Усі ресурси мають обмежений характер, тобто природні, трудові, виробничі, інформаційні ресурси та інші, що необхідні для ефективної діяльності підприємства.

Предметом курсу «Організація виробництва» є вивчення методів та засобів найраціональнішого сполучення (організації) трудових і речових компонентів сукупного виробничого процесу виготовлення продукції, надання послуг, які забезпечують безперебійність та ритмічність діяльності підприємства в конкретних умовах, виходячи з поставлених перед ним цілей та завдань.

Оптимальні кількісні та якісні залежності виробничих процесів, параметри та показники виробництва продукції є вихідною інформацією для планування роботи підприємства і його підрозділів. Плани реалізуються за допомогою управління. Організація виробництва спрямована на вивчення певного напряму економіки, тому належить до функціональних економічних наук.

Дисципліна «Організація виробництва» перебуває у взаємозв'язку з іншими науками і вивчається одночасно з курсами: «Основи промислової технології і матеріалознавство», «Інформатика та комп'ютерна техніка», «Економіка підприємств», «Менеджмент», «Маркетинг», «Бухгалтерський облік», «Економічний аналіз», «Економіка праці», «Планування діяльності підприємства», «Економіка і організація інноваційної діяльності», «Операційний менеджмент» і т. д.

Ринкові умови господарювання потребують оволодіння сталими теоретичними знаннями не тільки про основні принципи та методи організації промислового виробництва, але й про управління інноваційними процесами, реформування і реструктуризацію виробничих систем, а також передбачають набуття необхідних практичних навичок обґрунтовувати та реалізовувати організаційно-управлінські рішення з метою забезпечення високих результатів у виробничо-господарській діяльності.

Організація виробництва як дисципліна перебуває в центрі вуз­лових питань економіки у своїй галузі та ґрунтується на розумінні й використанні об'єктивних економічних законів і принципів.

Вивчення дії економічних законів, а також знання низки прикладних і точних наук дає змогу встановити деякі загальні для всіх підприємств та специфічні для підприємств різних галузей принципи, форми і способи організації найефективнішої роботи.

Життя не стоїть на місці, і тому будь-які організаційно-технічні рішення, способи виготовлення продукції, виконання виробничих операції, методи і прийоми праці, інструменти впливу на мотивацію персоналу, форми господарювання, які високоефективні сьогодні, завтра можуть бути і мають бути поліпшені і замінені досконалішими під впливом конкуренції, технологічного розвитку, умов виробництва, що постійно змінюються.

Розглядаючи організацію виробництва з позиції діалектичного методу, її можна визначити як безперервну творчу роботу, результатом якої є підвищення ефективності виробництва. Тому організацією виробництва вважають ланцюжок безперервних нововведень, спрямованих на проектування і випуск нових виробів або випуск старих виробів за новою технологією.

Спираючись на діалектичний метод, курс «Організація виробництва» використовує такі провідні методи дослідження, як економічний аналіз і синтез, балансовий, експертний, економіко-математичний, моделювання, системного підходу.

У реальному житті вирішення практично всіх завдань виробництва продукції чи надання послуг можливе тільки на основі системного підходу, що передбачає вивчення об'єкта як виробничої системи складових ресурсів. Системний підхід передбачає оптимізацію роботи всієї виробничої системи як цілого, а не окремих її частин.

Метою викладання дисципліни «Організація виробництва» є формування у студентів комплексу професійних знань з теоретичних основ і сучасного досвіду виробництва; усвідомлення сутності його понять та категорій; з'ясування змістовності проектно-технічної підготовки і виготовлення продукції; прищеплення ним практичних навичок системного аналізу виробничих процесів; набуття і закріплення умінь використання принципів, методів, способів та інструментів раціональної організації виробничих систем, а також сприяння розвитку дослідницьких і організаторських здібностей в підготовці організаційних проектів виробництва та ефективної їх реалізації.

Коло робіт з організації виробництва охоплює такі напрями:

- вибір варіанта технології, визначення ресурсів та системи машин її реалізації з метою виготовлення певного продукту;

- технологічне планування робочих місць, дільниць, підрозділів та підприємства в цілому;

- проектування та раціоналізація трудових процесів і методів роботи;

- стандартизація і уніфікація процесів та складових компонен­тів виробів;

- дослідження, проектування й освоєння нових виробів;

- технічне обслуговування виробництва;

- контроль і забезпечення якості продукції та технології;

Організація виробництва як дисципліна безпосередньо пов'язана з виробничим та операційним менеджментом, але між ними існують відмінності, які полягають у спрямованості спеціалізованих завдань. Якщо організація виробництва спрямована на вибір технології, розподіл та організаційне сполучення ресурсних складових виробничих систем для виготовлення конкретних матеріальних продуктів, то виробничий та операційний менеджмент являють собою сферу управління виробничими ресурсами на основі розроблення організаційних систем, що забезпечують максимально ефективне використання матеріалів, кадрового потенціалу, устат­кування і виробничих приміщень у процесі виготовлення продук­ції або надання послуг. Іншими словами, подібно до маркетингу й фінансів виробничий та операційний менеджмент -- це управління бізнес-процесами. Організація виробництва являє собою сферу застосування інженерного підходу та кількісних методів для прийняття рішень.

3. Історія розвитку теорії та практики організації виробництва

Наявність культових пам'яток і архітектурно-будівель­них споруд, що залишаються до цього часу неперевершеними шедеврами, дає підставу стверджувати про унікальну культуру і високий рівень організації проектування та виробництва, що існували в минулому. Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї організації виробництва відносяться до часів єгипетських фараонів. Для спорудження пірамід і гігантських зрошувальних систем залучалися тисячі людей, цілеспрямоване використання зусиль яких потребувало планування, організації і контролю. У V--VІ тисячоріччях до н. е. почала застосовуватись практика письмових запитань і консультацій спеціалістів з різних проблем. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання його ритмічності, а Платон сформулював принцип спеціалізації.

Промислова революція кінця ХVІІІ -- початку ХІХ ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії і практики організації й управління виробництвом. До того часу товари вироблялися в маленьких майстернях ремісниками та їх учнями. Від початку до кінця вироби виготовлялися зазвичай однією людиною. Використовувалися прості ручні інструменти, виробниче приладдя та оснащення. Складові таких виробів (наприклад, столу або стільця) дещо відрізнялися і їх не могли використати для іншого подібного екземпляра виробу. Тому не було потреби створювати запаси комплектуючих деталей. У разі виходу з ладу виробів для заміни деталей їх виготовлювали знов і підганяли вручну. Виробництво було трудомістким та занадто повільним.

Винахід парового двигуна Джеймсом Уаттом у 1764 р. дав змогу забезпечити джерело енергії для використання машин на фабриках. Виникнення можливостей застосування нових видів енергії для приведення в дію механізмів створило умови для організації машинного виробництва. Спеціалізована трудова діяльність мануфактурного робітника змінилася діями високопродуктивних механічних комплексів обробки сировини і матеріалів. Весь процес був розподілений на складові фази. Відкрилися можливості для технологічного застосування науки, розвитку прикладних досліджень, що пов'язані з матеріальним виробництвом.

Велике машинне виробництво потребувало узгоджених дій усіх його ланок, установлення і суворого виконання певних норм і пропорцій між усіма сторонами виробництва. Адже виникли такі проблеми, як забезпечення пропорційності кількості робітників та машин, їх продуктивності і темпів роботи, а також багатоаспектні завдання організації та управління виробництвом, починаючи з технічної підготовки виробництва, конструювання нових виробів, проектування технологічних процесів та інших робіт.

Застосування емпіричних методів вже не задовольняло потреби підвищення ефективності виробництва. Стали широко використовуватись наукові експерименти, за допомогою яких здійснювались спроби визначити норми виробітку і оплати праці, максимальні швидкості роботи устаткування, розрахувати оптимальні обсяги виготовлення продукції, удосконалити організацію вироб­ництва і праці.

Підвищення інтересу до розроблення елементів наукової організації виробництва підтверджується публікаціями. На початку ХVІІІ ст. французький автор Л. Шевальє в книжці «Техніка організації виробництва підприємств» наводив дані про доповідь Аммонтонє (1700) «Про експерименти щодо дійсної швидкості людей і коней під час різноманітних робіт», про працю Вобана (1688) «Про проведення хронометражу для встановлення відрядної оплати праці», про дослідження Перрона (1738) з питань поділу праці в процесі виготовлення шпильок. Адам Сміт (1723--1790) у своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював учення про поділ праці як основну складову організації виробництва. Він обґрунтував, що підвищувати продуктивність праці можна трьома способами: за рахунок збільшення спритності та майстерності окремого робітника; за рахунок економії часу; за рахунок сприяння винаходу машин. Водночас А. Сміт попереджав про негативні наслідки глибокого поділу праці в машинному виробництві, де діяльність робітника зводиться до виконання операцій, які постійно повторюються, не потребуючи освіти, кваліфікації.

Уперше застосував формалізовані регламенти до організації праці та управління виробництвом Р. Аркрайт (1732--1793) -- англійський текстильний фабрикант, винахідник ткацького верстата. Він об'єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва і ввів ієрархічний принцип його організації. На основі планування розташування устаткування, поділу праці, координації робіт машин і персоналу, підтримання дисципліни йому вдалося забезпечити безперервність технологічного процесу і тим самим, зекономивши на витратах, успішно конкурувати на ринку. Р. Аркрайт також установив для робітників «фабричний кодекс» у вигляді системи штрафних санкцій, які фіксувалися в спеціальній книзі для відрахувань із заробітної плати за невиконання встановлених вимог. Розмір штрафів залежав від величини відхилення. Іншими словами, людина повністю була підпорядкована інтересам власника у найповнішому використанні машин і механізмів, що фактично робило її так званим обслуговуючим додатком до них.

Рекомендації щодо хронометражу виклав відомий фізик Кулон (1798) у своїй доповіді « Про продуктивність людської праці».

Багато нового в організацію та управління виробництвом упровадив Роберт Оуен (1771--1858), працюючи директором і керуючим менеджером низки шотландських текстильних фабрик. Соціально-економічний експеримент, який він здійснив у 1800--1828 рр., довів, що для забезпечення підвищення продуктивності праці доцільно надати робітникам житло, поліпшити умови праці, побуту та відпочинку, створити магазини з товарами першої необхідності за доступними цінами, підвищити мінімальний вік прийняття дітей на роботу, скоротити тривалість робочого дня, створити в робітничих селищах школи. Але ці ідеї знайшли своє застосування тільки через півтора сторіччя.

З ім'ям американського винахідника Елі Уітні (1790-ті роки) пов'язана поява концепції «взаємозамінюючих частин», суть якої полягала в розробленні системи допусків у розмірах деталей, щоб вони стали стандартизованими і без припасування підходили до будь-якого комплекту виробів.

Винахідник першої обчислювальної машини англієць Чарльз Беббідж (1791--1871) результати своїх досліджень і практичні рекомендації виклав у праці «Про економію матеріалів і обладнання», де дав методику вивчення затрат робочого часу під час здійснення різних операцій, застосування преміювальної системи оплати праці, порівняльного аналізу однопрофільних підприємств і виявлення напрямів підвищення ефективності роботи на основі статистичних даних.

Наприкінці ХІХ ст. у виробництві різко зросли масштаби і концентрація, виникли великі підприємства, на яких були зайняті тисячі і десятки тисяч людей. На підприємствах установлювалося обладнання, машини і механізми, які дорого коштували, упроваджувалися дуже складні технологічні процеси виготовлення продукції, відповідно підвищувалися вимоги до освіти, навиків і вмінь робітників. Індустріальні методи виробництва потребували адекватних організаційно-виробничих структур, схем зв'язків та управління, жорсткого виконання технологій, точності виконання трудових операцій.

З поглибленням поділу праці, спеціалізації і кооперування зростала роль чіткої організації і регулювання, документального оформлення і закріплення узгоджених у часі і просторі операцій та процесів виробництва з метою сталого виготовлення продукції з меншими витратами. На кожному підприємстві (фабриці) розроблялися інструкції, що були орієнтовані на виробництво, організацію випуску продукції й ефективного використання машин і механізмів. Це сприяло появі нової галузі прикладних промислових знань. Поступово набував поширення науково-технічний та інженерний підхід до організації та управління виробництвом, а також іншими сферами діяльності промислових підприємств.

Практична частина

Завдання №1

Розрахунок мережевого графіка табличним методом

Мета роботи: придбання студентами практичних навиків розрахунку мережевих графіків (табличним методом); з'ясування практичного сенсу тимчасових параметрів графіків і можливості їх використання в управлінні будівництвом.

Завдання: розрахувати тимчасові параметри мережевої моделі приведеної на графіку 8.1 (Додаток 1), тривалість робіт вказана в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Тривалість робіт мережевого графіка по варіантах

Варіант	Тривалість робіт у змінах
	а	б	в	г	д	е	ж	з	и	к	л	м	н	о	п	р
2	7	4	2	11	8	3	1	6	9	14	13	3	4	2	6	1

Методичні вказівки до виконання роботи:

У таблиці і розрахункових формулах прийняті наступні позначення:

n - номер початкової події попередніх робіт;

і - попередня подія;

j - наступна подія;

і- j - дана робота;

n-і - попередня робота;

i-z - завершальна робота;

- тривалість роботи;

- тривалість критичного шляху;

R - загальний резерв часу роботи;

r - часний резерв часу роботи.

Розрахунок мережевого графіка полягає в розрахунку ранніх і пізніх параметрів робіт графіка. Ці величини заносяться в розрахункову таблицю.

Розрахунок ранніх параметрів робіт слід вести послідовно від початкової роботи до тієї, що завершує.

Ранній початок роботи визначається по формулі:

Тобто ранній початок даної роботи рівний найбільшому з ранніх закінчень попередніх робіт і рівний ранньому терміну завершення попередньої події. Раннє закінчення роботи розраховується по формулі:

Тобто раннє закінчення даної роботи рівне сумі її раннього початку і її тривалості.

При цьому для початкових робіт ранній початок приймається рівним нулю, а раннє їх закінчення чисельно рівне їх тривалості.

Тривалість критичного шляху мережевого графіка рівна найбільшому з ранніх закінчень завершальних робіт.

Пізнє закінчення роботи визначається по формулі:

Тобто пізнє закінчення даної роботи рівне найменшому з пізніх початків подальших робіт і рівне пізньому терміну завершення наступних подій.

Пізній початок роботи розраховується по формулі:

Тобто пізній початок даної роботи рівний різниці між величинами її пізнього закінчення і тривалості.

При цьому для завершальних робіт пізнє закінчення чисельно рівне тривалості критичного шляху і рівне найбільшому з ранніх закінчень завершальних робіт, а пізній початок рівний різниці між тривалістю критичного шляху і тривалістю даної роботи.

Загальний резерв часу розраховується по формулі:

Тобто загальний резерв часу даної роботи визначається як різниця між одноіменими пізніми і ранніми параметрами цієї роботи.

Часний резерв часу визначається по формулі:

Тобто часний резерв часу визначається як різниця між раннім початком подальших робіт і раннім закінченням даної роботи.

Таблиця 1.2 - Розрахунок мережевого графіка табличним методом

Код n-i	Код i-j	Продолжительность	Раннее	Позднее
-	1-2	4	0	4	0	4	0	0	+
-	1-3	7	0	7	8	15	0	8
-	1-4	2	0	2	13	15	16	13
1-2	2-3	11	4	15	4	15	0	0	+
1-2	2-7	9	4	13	10	19	6	6
1-3,2-3	3-5	8	15	23	7	15	1	0
1-3,2-3	3-6	3	15	18	15	18	0	0	+
1-3,2-3	3-4	0	15	15	15	15	3	0
1-4,3-4	4-5	6	15	21	17	23	3	2
1-4,3-4	4-8	13	15	28	14	27	4	0
3-5,4-5	5-8	3	23	26	24	27	6	2
3-5,4-5	5-9	4	23	27	23	27	1	0
3-6	6-7	1	18	19	18	19	0	0	+
3-6	6-9	0	18	18	27	27	10	9
2-7,6-7	7-10	14	19	33	19	33	0	0	+
4-8,5-8	8-11	2	28	30	32	34	4	4
5-9,6-9	9-11	6	27	33	28	34	1	1
7-10	10-11	1	33	34	33	34	0	0	+

Висновок: в результаті виконання завдання придбала практичні навики розрахунку мережевих графіків.

Завдання №2

Мета роботи: придбання практичних навиків виконання введення суб'єкта в лад відповідно до заданого обмеження за часом.

Завдання: Прийнявши, як початковий мережевий графік, розрахований при виконанні завдання №8, і додаткові дані про чисельність робочих в бригадах, зайнятих на виконанні робіт цього графіка, скорегувати мережевий графік з метою введення об'єкту у встановлені терміни і з урахуванням обмежень по ресурсах.

Таблиця 2.1 - Чисельність робочих в бригадах, зайнятих на виконанні робіт мережевого графіка

а	б	в	г	д	е	ж	з	и	к	л	м	н	о	п	р
6	8	10	15	7	11	11	14	3	12	6	7	15	9	14	3

Методичні вказівки до виконання роботи:

Встановимо директивний час зведення об'єкту, яке повинне бути рівне

На розрахованому мережевому графіку виконуємо пошук критичних і підкритичних шляхів: 1-2, 2-3, 3-6, 6-7, 7-10, 10-11.

Встановлюємо роботи, що мають найбільший резерв часу: 1-3, 1-4, 2-7, 4-8, 8-11. Враховуючи наявність резерві часу, ухвалюємо рішення про перекидання трудових ресурсів на роботи критичного шляху з урахуванням постійності трудомісткості робіт.

Визначаємо нові тривалості робіт критичного і некритичних шляхів і в табличній формі розраховуємо мережевий графік:

Розрахунок мережевого графіка після проведення оптимізації приведенна графіку 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5 (Додаток). Розрахунок мережевого графіка табличним методом приведен в таблиці 9.2.

2-й етап. Виконуємо раціональне визначення обмежених ресурсів по роботах мережевого графіка.

Для того, щоб виконати поставлену задачу, необхідно визначити щоденну потребу робітників по мережевому графіку і, користуючись алгоритмом раціонального розподілу обмежених ресурсів з постійногою інтенсивністю, привести їх граничну кількість протягом всього часу використовування у відповідність із заданим обмеженням.

Потрібна кількість робітників по роботах мережевого графіка і тривалість виконання робіт приведених в таблиці 9.2.

Таблиця 2.2 - Розрахунок мережевого графіка табличним методом

Код n-i	Код i-j	Продолжительность	Раннее	Позднее				кілк.чол
-	1-2	2	0	2	0	2	0	0	+	13
-	1-3	8	0	8	4	12	4	4		5
-	1-4	4	0	4	9	13	9	0		5
1-2	2-3	10	2	12	2	12	0	0	+	16
1-2	2-7	9	2	11	6	15	4	4		3
1-3,2-3	3-5	8	12	20	12	20	0	0	+	7
1-3,2-3	3-6	2	12	14	12	14	0	0	+	13
1-3,2-3	3-4	0	12	12	13	13	1	8		-
1-4,3-4	4-5	7	4	11	13	20	9	9		12
1-4,3-4	4-8	13	4	17	15	28	11	6		6
3-5,4-5	5-8	3	20	23	25	28	5	0		7
3-5,4-5	5-9	4	20	24	20	24	0	0	+	15
3-6	6-7	1	14	15	14	15	0	0	+	11
3-6	6-9	0	14	14	24	24	10	10		-
2-7,6-7	7-10	14	15	29	15	29	0	0	+	12
4-8,5-8	8-11	2	23	25	28	30	5	5		9
5-9,6-9	9-11	6	24	30	24	30	0	0	+	14
7-10	10-11	1	29	30	29	30	0	0	+	3

В результаті оптимізації по критерію «час» час виконання робіт скоротився на 4 дня. По критерію «ресурси», кількість чоловік, одночасно виконуючих роботу зменшилося з 47 чоловік до 41, на 6 чоловік.

Висновок: в результаті виконання завдання придбала практичні навики виконання введення об'єкту в лад відповідно до заданого обмеження за часом.

Список використаної літератури

1. Організація будівництва: Практикум / Л. П. Касьянова, О. В. Ємець. - Алчевськ: ДонДТУ, 2009. - 147 с.

2. Організація виробництва: Навч. Посіб. / В.О. Онищенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець, В.Я. Чевганова. - К.: Лібра, 2003. - 336 с.

3. Єрмошенко М. М., Єрохін С. А., Стороженко О. А. Менеджмент: Навч. посібник/За заг. ред. д.е.н., проф. М. М. Єрмоленка. К.: Національна академія управління, 2006. - 656с.

Размещено на Allbest.ru

...