Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність та причини виникнення банкрутства підприємства

2. Еволюція моделей діагностування ймовірності банкрутства підприємства

Висновки

Список використаних джерел

банкрутство конкурентоспроможність підприємство діагностування

Вступ

Інтеграція України до світових та європейських політичних і економічних структур вимагає інтенсифікації трансформаційних процесів. Одним із найголовніших завдань на цьому шляху стає підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки як запоруки соціально-економічного розвитку країни. В останні роки для цього сформовано низку необхідних передумов: усталення тенденції зростання ВВП, збільшення обсягів промислового виробництва, здешевлення вартості кредитних ресурсів, підвищення результативності діяльності підприємств тощо. Разом із тим, в економіці все ще існує чимало невирішених проблем. Досить високою залишається частка збитково функціонуючих суб'єктів господарювання. На багатьох підприємствах процес роздержавлення досі не викликав очікуваних якісних змін форм і методів управління, внаслідок чого збільшується кількість порушених справ про банкрутство.

Для процесів банкрутства характерною є значна тривалість, що призводить до зупинення діяльності боржника, втрати виробничого, кадрового і ресурсного потенціалу, ділової репутації та партнерських зв'язків. У зв'язку з цим, актуального значення набуває питання запобігання банкрутству та забезпечення стійкого розвитку суб'єктів господарювання як основної передумови зростання конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Становлення ринкової системи активізувало дослідження проблем подолання неплатоспроможності, оздоровлення (санації), банкрутства промислових підприємств. Серед вітчизняних авторів, праці яких присвячені цим проблемам слід назвати дослідження Терещенка О.О., Лігоненко Л.О., Тітова М.І., Кукоби В.П., Шершньової З.Є., Ситника Л.С.

1. Сутність та причини виникнення банкрутства підприємства

В економічній та юридичній літературі можна спостерігати різне трактування поняття “банкрутство”. Юридичне трактування банкрутства концентрує увагу, перш за все, на існуванні кредиторів, які мають документально підтверджені майнові вимоги до підприємства. Неможливість їхнього задоволення в законодавчо встановленому порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності. Тому банкрутство визначається як: “визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.” [2, ст.1]. При цьому важливим елементом юридичного трактування банкрутства є параметри неплатоспроможності боржника: сума боргу та термін прострочення його повернення. Вітчизняне законодавство встановило мінімальну суму грошових зобов'язань боржника на рівні 300 мінімальних розмірів заробітної плати та мінімальний термін прострочення повернення коштів у 3 місяці після настання встановленого строку їх сплати, за наявності яких відносно боржника може початися судовий розгляд справи про його банкрутство.

У економічній літературі наголос робиться на нестачі активів у ліквідній формі для розрахунків за зобов'язаннями. При цьому обов'язковими параметрами банкрута визнаються негативна фінансова стійкість і платоспроможність, нераціональна структура та недостатній рівень ліквідності майна, негативна структура джерел фінансування, збитковість діяльності тощо.

Якщо достатність юридичного трактування банкрутства для потреб судочинства не викликає заперечень, то економічне тлумачення необхідно доповнити. На нашу думку, банкрутство суб'єкта господарювання відбувається тому, що підприємство, не володіючи достатнім обсягом активів у ліквідній формі, не спроможне погасити або реструктуризувати свої борги, зацікавивши власних кредиторів у доцільності свого збереження на ринку та продовженні функціонування у майбутньому. Іншими словами, банкрутство суб'єкта господарювання є неможливістю продовження існування в якості самостійної юридичної особи, через неспроможність менеджмента генерувати достатній за розмірами і строками виникнення притік грошових коштів, зменшити їх відтік, забезпечити реструктуризацію та списання боргів або здійснити інші ефективні антикризові дії внаслідок вичерпання існуючих і відсутності потенційних фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів та браку необхідних інноваційних рішень. Тому банкрутство і є наслідком саме такої нестачі у підприємства існуючих та потенційних ресурсів функціонування й розвитку.

Механізм банкрутства є необхідною, важливою складовою ринкової системи господарювання. Серед його найважливіших функцій слід виділити:

Стимулювання розвитку підприємництва та підвищення ефективності господарювання. Саме загроза банкрутства, розорення змушує підприємство приймати оптимальні рішення, вдосконалювати існуючі і винаходити нові методи, форми, засоби господарювання, запобігаючи таким чином непродуктивному використанню ресурсів.

Звільнення ринку від недієздатних учасників. Інститут банкрутства є дієвим інструментом регулювання розвитку ринку, адже за його допомогою ринок “очищується” від тих підприємств, які невзмозі задовольнити споживача, ефективно використати обмежені ресурси. Цей процес санування має бути поставлений у чіткі, законодавчо регламентовані рамки. Звільняючи ринок від банкрутів, держава захищає інших суб'єктів ринку від фінансових втрат, несумлінності контрагентів.

Забезпечення дотримання рівності прав, обов'язків і відповідальності у господарських відносинах між окремими суб'єктами ринку. Законодавчі органи країни мають виробити чіткі, дієві і справедливі правила, які носитимуть всезагальний характер, незалежно від організаційно-правової форми господарювання, розміру, форми та суб'єктності власності. При цьому, основоположним має бути принцип справедливості і щодо боржника, і щодо кредитора. Захищаючи боржника, суд може визнати необґрунтованими і відхилити вимоги окремих кредиторів, визнати недійсними і анулювати угоди, що були свідомо спрямовані на створення неплатоспроможності і банкрутства підприємства, зневажали його інтереси. Захищаючи кредитора, механізм банкрутства має передбачати якнайповнішу консолідацію активів боржника та їх продаж для наступного задоволення майнових вимог.

Справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами. Досягненню цієї мети сприяє встановлення пріоритетів щодо черговості задоволення вимог при нестачі майна боржника. Така пріоритетність встановлюється законодавством з урахуванням необхідності і ступеню захисту прав окремих кредиторів, виходячи з державних потреб (оплата судових витрат і обов'язкових платежів), працівників (виплата зарплати, соціальної допомоги, компенсацій шкоди здоров'ю і життю), а також захист прав кредиторів, вимоги яких захищені заставою.

Створення умов для відродження бізнесу у випадку економічної доцільності і наявності бажання власників підприємства. Ця функція забезпечується здійсненням спеціальних реорганізаційних процедур, що можуть включати фінансову допомогу, управлінське і консалтингове сприяння (розпорядження, зовнішнє управління), тимчасову відстрочку виконання зобов'язань (мораторій, пролонгація, переоформлення заборгованості), списання боргів.

Сукупність найважливіших екзогенних (зовнішніх) факторів, негативний вплив яких може викликати неплатоспроможність суб'єкта господарювання, подана у табл. 1.

Таблиця 1

Зовнішні чинники банкрутства суб'єкта господарювання

Перелік ендогенних (внутрішніх) факторів, негативний вплив яких може спричинити банкрутство підприємства, подані у табл. 2.

Таблиця 2

Внутрішні чинники банкрутства суб'єкта господарювання

В цілому всі вищеназвані фактори є взаємопов'язаними і створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Досліджуючи банкрутство того чи іншого підприємства можна виділити індивідуальний комплекс специфічних причин краху, однак всі вони, як правило, зводяться до вище перелічених.

2. Еволюція моделей діагностування ймовірності банкрутства підприємства

До моделей, в основу яких покладено метод дискримінантного аналізу, слід віднести всі Z-рахунки. Методики, що використовують метод формалізованих критеріїв представлені моделлю Арґенті, методичними рекомендаціями Комітету Великобританії з узагальнення практики аудиту.

До моделей аналізу коефіцієнтів належать законодавчо затверджені методики України, Російської Федерації тощо. При здійсненні діагностики останнім методом застосовують наступні прийоми порівняння: а)нормативний (порівняння фактичних значень показників з їх нормативними значеннями); б)бенчмаркінг (порівняння показників об'єкта аналізу з параметрами аналогічного підприємства або лідера галузі). До останньої групи моделей належать методики аналізу грошових потоків. Модель, запропонована вітчизняними дослідниками Л. Лігоненко та Г. Ковальчуком поєднує метод аналізу коефіцієнтів і метод аналізу грошових потоків.

За другою ознакою класифікації - обов'язковістю використання - виділяємо два види моделей. Перша - законодавчо регламентовані, цю групу складають моделі розроблені і впроваджені у юридичну та економічну практику державними органами, відповідальними за регулювання процесів банкрутства господарюючих суб'єктів. Як правило, господарські суди, податкові органи використовують саме такі моделі для провадження справи про банкрутство. Рекомендованими ж є ті моделі, обов'язковість застосування яких, не визначена чинним законодавством країни.

За третьою ознакою - наявність результуючого показника - слід виділити дві групи методик: без результуючого (підсумкового) показника (модель Лігоненко-Ковальчука) та з узагальнюючим показником. Моделі останньої групи є більш зручними, адже дають змогу досліднику отримати кількісну оцінку стану підприємства. Така оцінка може бути як рейтинговою (методика Донцової-Нікіфорової), так і ймовірнісною (модель Колана-Голдера, методика Іркутської державної економічної академії, моделі Альтмана, Тафлера тощо).

Одним зі шляхів вирішення проблеми прогнозування можливості банкрутства є використання моделей передбачення неплатоспроможності, розроблених на основі методу дискримінантного аналізу - так званих “Z-коефіцієнтів” (z-score technique) - показників ймовірності банкрутства. Такі моделі набули широкого використання в США, Великобританії та в інших розвинених країнах. В узагальненому вигляді модель ймовірності банкрутства (платоспроможності) має вигляд:

(1)

де: х_n - економічний показник;

с_n - константа.

Даний підхід базується на:

Ш дослідженні емпіричної інформації про минулий і поточний фінансовий стан обраної сукупності підприємств, що працюють успішно або знаходяться на межі банкрутства;

Ш виборі основних показників діяльності підприємства, які формують уявлення дослідника про майбутній розвиток компанії;

Ш визначенні ступеню впливу кожного з обраних показників на можливість банкрутства організації;

Ш формуванні узагальненої формули розрахунку ймовірності банкрутства підприємства.

Економічною наукою було запропоновано багато методик визначення Z-рахунку. Найпростішою моделлю прогнозування ймовірності банкрутства є двохфакторна модель, автором якої є відомий американський вчений Е. Альтман. Ця модель базується на двох основних показниках (коефіцієнті поточної ліквідності та частці позикових коштів у загальній сумі джерел), від яких залежить ймовірність банкрутства підприємства. Фактичні значення даних показників множаться на вагові коефіцієнти, знайдені емпіричним шляхом. Якщо результат (С_і) виявиться від'ємним, то ймовірність банкротства є невеликою. Додатнє значення показника (С_і) вказує на велику ймовірність підприємства стати банкрутом у найближчий час. В американській практиці виявлені і використовуються наступні вагові значення коефіцієнтів, подані у формулі:

(2)

де: К_пл - коефіцієнт поточної ліквідності;

К_пк - частка позикових коштів у пасивах підприємства.

Для отримання точнішого результату прогнозу американська практика рекомендує враховувати й тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, адже означений показник суттєво впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства (С_і) та рівень рентабельності продажів продукції.

Внаслідок обмеженості показників, двохфакторна модель не забезпечує високої точності прогнозу. Похибка прогнозу цієї моделі оцінюється інтервалом DZ = ± 0,65. Тому вчений, дослідивши фінансовий стан 33 збанкрутілих американських фірм у порівнянні з показниками провідних підприємств тих же галузей та аналогічних масштабів, визначив з 22 досліджених п'ять основоположних показників, від рівнів яких і залежить ймовірність банкрутства, вирахувавши їх вагові коефіцієнти. П'ятифакторна модель Е. Альтмана вперше була опублікована в 1968 році і має наступний вигляд:

(3)

де: Х₁ - Власні оборотні кошти / Всього активів;

Х₂ - Нерозподілений прибуток / Всього активів;

Х₃ - Балансовий прибуток / Всього активів;

Х₄ - Ринкова вартість звичайних та привілейованих акцій / Сума позикових коштів;

Х₅ - Чиста виручка від реалізації / Всього активів.

Результати численних розрахунків за моделлю Альтмана показують, що узагальнюючий показник Z може приймати значення в межах [-14; +22], при цьому підприємства, для яких значення Z > 2,99 є фінансово стійкими, компанії, для яких Z<1.81 є фактичними банкрутами, а [1.81; 2.99) є зоною невизначеності. Вважається, що за п'ятифакторною моделлю можна спрогнозувати банкрутство на один рік з точністю до 90%, на два - до 70 %, на три - до 50%.

Проте дану модель можна використовувати лише для оцінки крупних компаній, акції яких котуються на біржі, адже саме для таких фірм можна отримати об'єктивну ринкову оцінку власного капіталу. З метою подолання цього обмеження у 1983 році Е. Альтман розробляє модифікований варіант своєї формули для фірм, акції яких не представлені на фондовій біржі:

(4)

де: Х₄ - Балансова вартість власного капіталу / Позиковий капітал.

Граничне значення показника Z цієї моделі дорівнює 1,23.

В 1977 році Е.Альтман з колегами розробили точнішу семифакторну модель, яка дозволяє спрогнозувати банкрутство на горизонті в 5 років з точністю до 70 %. Як змінні, в модель включені наступні показники: рентабельність активів; коливання (динаміка) прибутку; коефіцієнт покриття процентів за кредитами; кумулятивна прибутковість; коефіцієнт покриття; коефіцієнт автономії; сукупні активи.

Відомою і популярною в західних країнах є також модель Гордона Л.В. Спрінґейта, яка була побудована вченим у 1978 році в університеті С. Фрейзера. В процесі створення дослідник проаналізував 19 найважливіших фінансових коефіцієнтів, з яких у функції залишив чотири:

(5)

де A - робочий капітал / загальна вартість активів; B - прибуток до сплати податків та відсотків / загальна вартість активів; C - прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість; D - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування за моделлю Спрінґейта становить 92,5 %, проте зі збільшенням горизонту прогнозування точність зменшується. Критичним значенням рахунку Спрінґейта є рівень 0,862, якщо Z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію, що має вигляд:

(6)

де Х₁ - грошові потоки (cash flow) / зобов'язання; Х₂ - валюта балансу / зобов'язання; Х₃ - прибуток / валюта балансу; Х₄ - прибуток / виручка від реалізації; Х₅ - виробничі запаси / виручка від реалізації; Х₆ - виручка від реалізації / валюта балансу.

Отримані значення інтерпретуються наступним чином:

Таблиця 3

Інтерпретація значень Z-рахунку універсальної дискримінантної функції

Широко відомою є методика, що була розроблена Річардом Дж. Тафлером у 1997 році. Автор запропонував чотирифакторну прогнозну модель, при розробці якої він використав наступний підхід. Використовуючи комп'ютерну техніку, на першій стадії розраховуються 80 співвідношень за даними збанкрутілих та платоспроможних компаній. Потім, використовуючи статистичний метод аналізу багатомірного дискримінанту, будується модель платоспроможності, визначаються окремі співвідношення, що найкраще виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення деяких ключових аспектів діяльності фірми (прибутковість, достатність оборотного капіталу, фінансовий ризик, ліквідність). Розрахунок показника Z Тафлера, для компаній, акції яких котуються на біржах здійснюється за формулою:

(7)

де: Х₁ - Прибуток до сплати податків / Поточні зобов'язання;

Х₂ - Поточні активи / Сума зобов'язань;

Х₃ - Поточні зобов'язання / Сума активів;

Х₄ - Обсяг продажів (виручка) / Сума активів.

Якщо величина Z-рахунку більша за 0,3, це свідчить про те, що фірма має непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2 - то банкрутство є більш ніж ймовірним. Можна посилити прогнозну роль моделей, трансформуючи Z-коефіцієнт в PAS-коефіцієнт (Performance Analysis Score - коефіцієнт аналізу діяльності), що дозволяє відслідковувати діяльність компанії у часі. Вивчаючи значення коефіцієнту, що перевищує, або нижче критичного рівня, можна легко визначати моменти спаду та відродження компанії. PAS-коефіцієнт - це відносний рівень діяльності компанії, виведений на основі значення її Z-коефіцієнту за певний період і виражений у відсотках. Наприклад, PAS-коефіцієнт, що дорівнює 50, вказує на те, що діяльність компанії оцінюється задовільно, тоді як PAS-коефіцієнт, що дорівнює 10, свідчить про те, що лише 10% компаній знаходяться в гіршому стані. Підрахувавши значення Z-коефіцієнту, можна потім трансформувати абсолютну міру фінансового стану у відносну міру фінансової діяльності. Іншими словами, якщо Z-коефіцієнт може свідчити про те, що компанія знаходиться в ризикованому становищі, то PAS-коефіцієнт відображає історичну тенденцію та поточну діяльність на перспективу. Сильною стороною такого підходу є його здатність сполучати ключові характеристики звіту про прибутки і збитки та балансу. Так компанія, що отримує великі прибутки, але має слабкий баланс, може порівнюватися з менш прибутковою, баланс якої є врівноваженим.

В 1972 році англійський економіст Ліс розробив наступну формулу оцінки можливості банкрутства для Великобританії:

(8)

де: Х₁ - Оборотний капітал / Сума активів;

Х₂ - Прибуток від реалізації / Сума активів;

Х₃ - Нерозподілений прибуток / Сума активів;

Х₄ - Власний капітал / Позиковий капітал.

Перевищення граничного значення Z за даною моделлю (0,037) свідчить про спроможність підприємства продовжувати свою діяльність, тоді як менші значення вказують на високу ймовірність його банкрутства.

Цікавою є також і модель оцінки платоспроможності фірми, що була розроблена французькими вченими Ж. Коланом та М. Голдером. Коефіцієнт, що розраховується за цією моделлю, є показником платоспроможності Управління Банку Франції. На основі вивчення 95 малих і середніх підприємств Франції, автори розробили модель, яка дозволяє оцінити ймовірність затримки платежів фірми в залежності від значення спеціального дискримінантного коефіцієнта:

(9)

де, Y₁ (Грошові кошти + Дебіторська заборгованість) / Підсумок балансу;

Y₂ (Власний капітал + довгострокові пасиви) / Підсумок балансу;

Y₃ - (Фінансові витрати на обслуговування позик / Виручка від реалізації;

Y₄ - Витрати на персонал / Додана вартість після оподаткування;

Y₅ - Прибуток до виплати відсотків і податків / Позиковий капітал.

За значенням показника Q, визначають ймовірність затримки платежів фірмою-контрагентом:

Таблиця 4

Інтерпретація значень підсумкового показника моделі Колана-Голдера

Подібною до попередньої методики за підходом є модель нагляду за кредитами Д. Чессера, що призначена для прогнозування невиконання позичальником умов кредитного договору. При цьому, під невиконанням умов розуміється не лише непогашення позики, а й будь-які інші відхилення, які роблять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спочатку. Д. Чессер використовував дані 4 комерційних банків з трьох штатів за 1962--1971 роки. Він вибрав параметри 37 успішних кредитів та 37 невдалих, за якими не було виконано початкові умови. В останньому випадку дані характеризували становище за рік до порушення умов договору. Були також представлені дані про 21 кредитну угоду за два роки до порушення умов договору. Модель Д. Чессера містить 6 параметрів:

Х₁ = (Готівка +Високоліквідні цінні папери) / Сукупні активи;

Х₂ = Нетто-продаж /(Готівка + Високоліквідні цінні папери);

Х_з = Брутто-доходи / Сукупні активи;

X₄ = Сукупна заборгованість / Сукупні активи;

Х₅ = Основний капітал / Чисті активи;

X₆ = Оборотний капітал / Нетто-продаж.

Підсумкова формула моделі Д. Чессера має вигляд:

(10)

При Y > 0 позичальника слід відносити до групи боржників, які не виконають умов договору. Модель Д. Чессера, за даними його вибірок, за рік до порушення умов кредитного договору правильно визначила долю 3 з кожних 4 кредитів. За два роки до порушення умов договору точність класифікації становила 57%.

Висновки

Сучасна економічна наука має у своєму арсеналі велику кількість різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансових показників, в тому числі в плані оцінки можливого банкрутства. Розглянемо три основних підходи до прогнозування фінансового стану з позиції можливого банкрутства підприємства: а) розрахунок індексу кредитоспроможності; б) використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв; в) оцінка і прогнозування показників задовільності структури балансу.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. В теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз.

В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії “хворих” чи “здорових” здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника.

Найбільш відомими моделями прогнозування банкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі, модель Альтмана, Талера, Гордона, Лігоненко.

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України // www.rada.gov.ua.

2. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №784-XIV від 30 червня 1999 року // www.rada.kiev.ua.

3. Наказ агентства з питань банкрутства №96 від 6 листопада 1999 року “Про затвердження Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство”. // www.rada.kiev.ua.

4. Андрущак Є.М. Удосконалення інституту банкрутства // Фінанси України. 2001. № 9. С. 29-36.

5. Бабич Л.М. Актуальні проблеми удосконалення організаційно-методичного механізму запобігання банкрутству на підприємстві // Актуальні проблеми економіки. 2003. № 4. С. 71-75.

6. Бланк И.А. Управление финансовой стабилизацией предприятия. К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. 496 с.

7. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент. К.: Ніка-Центр, Ельга, 2004. 528 с.

8. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством. К.: ЦУЛ, 2003. 504 с.

9. Лигоненко Л.А. Антикризисное управление: современное соотояние, методическое и кадровое обеспечение // Актуальні проблеми економіки. 2003. № 4. С. 59-62.

10. Лігоненко Л.О. Аналіз процесів, пов'язаних з банкрутством підприємств в Україні: методичні аспекти та практичні висновки // Економіка. Фінанси. Право. 2000. №5. С. 18-21.

11. Пернарівський О.В. Моделі прогнозування неплатоспроможності підприємств та проблеми їхнього використання в Україні //Актуальні проблеми економіки. 2008. №4(22). С. 24-26.

12. Салига С.Я., Дацій О.І., Нестеренко Н.В., Серебряков О.В. Управління фінансовою санацією підприємства: Навч. посібник / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2005. 238 с.

13. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2000. 412 с.

14. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М.М. Александрова, С.В. Бардаш, О.С. Бородкін, Т.А. Бутинець, Н.Г. Виговська; Ред.: Г.Г. Кірейцев. 2-е вид., переробл. та доповн. К.: ЦУЛ, 2002. 495 с.

Размещено на Allbest.ru