Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ФАКУЛЬТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІКИ

Кафедра менеджменту економічної теорії та фінансів

Навчальна дисципліна:

Економічна теорія

РЕФЕРАТ

на тему:

„Розподіл доходів в ринковій економіці„

Виконала:

Гончарук Анна Віталіївна

Студентка II курсу 2-ої групи

Перевірила:

Гавриш Віра Павлівна

кандидат економічних наук,

доцент

Хмельницький

2014



Зміст

Вступ

1. Теоретичні концепції джерел і розподілу доходів

2. Функціональний та вертикальний розподіл доходів

3. Основні види доходів

4. “Крива Лоренца” та проблеми соціальної справедливості

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Більша частина національного доходу країни являє собою особисті доходи населення, отримані у приватному секторі економіки або з державного бюджету.

Складність дослідження розподілу особистих доходів у суспільстві полягає в тому, що цю проблему розглядають не лише з точки зору економічної ефективності, а й з урахуванням морально-етичного боку справи. Питання про справедливість розподілу доходів, і, відповідно, створеного суспільного продукту виникло набагато раніше, ніж економічна теорія сформувалась як наука. Історії не відомі приклади державного устрою, при якому б усі верстви населення будь-якої країни були б задоволені існуючими відносинами розподілу. Оглядаючи всі відомі людству системи розподілу від стародавніх часів до наших днів, можна констатувати, що їх поєднує лише одна загальна риса -- окремі категорії населення завжди отримували більше за інші. Нерівномірність у розподілі набуває вигляду об'єктивного економічного закону.



Теоретичні концепції джерел і розподілу доходів

В економічній літературі найбільш поширені два підходи до проблеми джерел і розподілу доходів. Перший - пов'язаний з теорією доданої вартості К. Маркса, розвиненою на основі трудової теорії вартості. Другий підхід пов'язаний з теорією граничної продуктивності факторів виробництва (ресурсів) Дж.Б. Кларка. Згідно з марксистським підходом, у ринковій економіці товаром є не праця, а здатність людини до праці, тобто її робоча сила. З цією посилки можна зробити важливий висновок: оскільки продається не праця, а робоча сила, то й сплачується у формі заробітної плати не увесь продукт праці, а лише його частина (“необхідний продукт” за Марксом), необхідна для відтворення вартості робочої сили. Друга частина продукту праці (“додатковий продукт”) безоплатно привласнюється капіталістом у вигляді “додаткової вартості”. Прибуток, рента, позичковий відсоток, за Марксом, є перетворені форми додаткової вартості, результат неоплаченої праці робітників, тобто їх експлуатації. В цьому суть соціально-економічних відносин між капіталістами та найманими робітниками.

Згідно з іншим підходом, вираженим у теорії граничної продуктивності Дж.Б. Кларка, здатність створювати нову вартість визнається за всіма основними факторами виробництва (праця, земля, капітал). А доходи на кожний фактор розглядаються як результат “граничного” продуктивного вкладу фактора, обчисленого пропорційно його пайці у створенні вартості продукту. У сучасному трактуванні теорія Дж.Б. Кларка розглядається як модель утворення доходів в умовах оптимального виробництва й відбиття цін на фактори виробництва в реальних умовах ринкової економіки.

Функціональний та вертикальний розподіл доходів

Те, що вироблено, підлягає розподілу. Розподіл - це встановлення часток різних учасників процесу виробництва у виробленому продукті. При цьому частина продукту повертається у виробництво з метою подальшого відтворення виробничих відносин, а інша - йде на особисті потреби. Ця остання у формі грошей являє собою грошові доходи населення.

В економічній теорії під “доходом” мають на увазі грошову суму, яка регулярно і законно надходить до розпорядження ринкового суб'єкта. Щоб робити висновки про величину доходу, розрізняють його номінальне та реальне вираження. Номінальний дохід - це сума грошей, яка надходить до особистого розпорядження одержувача. Реальний дохід - та кількість товарів та послуг, яку можна купити за номінальний дохід.

Розподіл доходів виконує такі функції:

встановлення внеску кожного учасника у вироблений продукт;

створення основи для досягнення певного рівня життя кожному учаснику економічного процесу;

стимулювання зростання виробництва та найбільш повне використання ресурсів;

задоволення загальних потреб, а також підтримання малозабезпечених та непрацездатних.

Всі витрати на виробництво беруть на себе власники факторів виробництва. Тому доходи спочатку зосереджуються в їх руках. А оскільки власник кожного фактора виробництва виконує певну функцію в ринковому господарстві, остільки первинний розподіл доходів одержав назву “функціональний розподіл доходів”.

Основні функціональні доходи, які залежать від попиту та пропозиції на даний фактор виробництва, подані у такому вигляді:

- заробітна плата найманих працівників;

- прибуток підприємців та компаній;

- рента земельних власників;

- процент від застосування капіталу.

Попит на економічний ресурс (фактори) залежить від: а) попиту на виготовлений за допомогою цього ресурсу товар; б) продуктивності самого ресурсу; в) ціни товару; г) наявності ресурсів-замінників.

Наприклад, фірма набуває один ресурс в умовах конкурентного ринку. Для цього дамо ряд позначок і обумовлень та проаналізуємо таблицю.

Граничний продукт (МР) - додатковий продукт, одержаний у результаті збільшення обсягу використання даного фактора на одну додаткову одиницю за умови незмінних величин інших факторів.

Граничні витрати на ресурси у грошовій формі (MRC) - збільшення витрат на кожну додаткову одиницю ресурсу.

Граничний продукт у грошовій формі (MRP) - це збільшення загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці ресурсу.

Згідно з теорією граничної продуктивності ресурсів економічний механізм розподілу доходів базується на ціні ресурсу, яка визначається його граничним внеском, одержаним за допомогою додаткової одиниці фактора в умовах рівноваги затрат та віддачі, тобто коли MRC = MRP.

Якщо на ринку праці заробітна плата встановилася, наприклад, в розмірі 8 доларів, то для фірми буде прибутковим прийняти тільки 4-х робітників, оскільки останній створить граничний продукт у грошовій формі у розмірі 8 доларів (див. табл. 1, рис. 1).

Таблиця 1. Виробництво продукту у короткостроковому періоді

Кількість ресурса (L)	Кількість продукції (ТР)	Граничний продукт (МР)	Ціна одиниці продукту (Р)	Загальний дохід (2)х(4)	Граничний продукт в грошовому вираженні (MRP)
1	2	3	4	5	6
0	0		2	0
1	7		2	14
1	2	3	4	5	6
2	13	7 6 5 4 3 2 1	2	26	14 12 10 8 6 4 2
3	18		2	36
4	22		2	44
5	25		2	50
6	27		2	54
7	28		2	56

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1 - Співвідношення ринкової ставки заробітної плати і продуктивності робітників.

Внесок різноманітних факторів у прирості випуску продукції відображає вже відома нам виробнича функція для двох факторів - праці і капіталу (функція Кобба-Дугласа). Враховуючи визначену взаємозамінність ресурсів у виробництві, фірма прагне до такого їх поєднання, щоб мінімізувати витрати при їх закупівлі. Правило найменших витрат на кожну додаткову одиницю грошових затрат на відповідний ресурс - однаковий граничний продукт. Алгебраїчно це можна надати в такому вигляді:

= ,

де P_L - ціна одиниці праці; P_К - ціна одиниці капіталу;

Крім того, фірма застосовує таке сполучення ресурсів, яке забезпечує максимальний прибуток. У математичній формулі ця вимога має вигляд:

= 1

Такі характеристики функціонального (пофакторного) розподілу доходів. Інший вигляд має характеристика сукупного доходу, коли мова йде про фактичний перерозподіл доходів між певними групами населення. Він вже не залежить від джерел надходжень прибутків, об'єднуючи, наприклад, заробітну плату і пенсію працюючого пенсіонера.

Оскільки фактичний розмір доходу встановлює майнову ієрархію соціальних груп, то в такому випадку йдеться про “вертикальний (персональний) розподіл доходів”.

Поміж функціональною та вертикальною характеристиками сукупного доходу є відмінності. Функціональний розподіл зводить сукупний дохід до доходів тільки співвласників факторів виробництва. Персональний розподіл - результат перерозподільчого втручання держави у сферу доходів і завдяки цьому доходи отримують навіть незаможні групи (непрацюючі, безробітні та ін.), які б не могли їх мати, якби суспільство задовольнилось тільки функціональним розподілом.

3. Основні види доходів

Зарплата складає більшу частину доходів споживачів. Вона визначається в широкому та вузькому розумінні слова. У широкому розумінні цей термін включає оплату праці найрізноманітніших категорій робітників, власне робітників різних професій і фахівців високої кваліфікації, праця яких потребує великих затрат на освіту та спеціальне навчання.

У вузькому розумінні зарплата - це ставка заробітної плати, тобто ціна за використання одиниці праці протягом визначеного часу (година, день, місяць). Таке визначення дозволяє розмежувати загальний (середній) рівень оплати праці та власне зарплати.

Загальний рівень оплати праці залежить від кількості та якості капіталу, якості праці, методів виробництва. Загальний рівень оплати праці підвищується тоді, коли пропозиції відносно праці обмежені порівняно з іншими факторами та зафіксованим попитом.

Розрізняють моделі, у яких встановлення заробітної плати залежить від конкурентності ринків праці.

Модель конкуренції, її характерні риси:

а) велика кількість конкуруючих фірм з боку попиту та численні пропозиції однотипної праці;

б) ні фірми, ні робітники не диктують заробітну плату;

в) за цих умов рівень зарплати є постійним для окремої фірми та окремого робітника.

Модель монопсонії, її характерні риси:

а) ті, що зайняті конкретним видом праці, працюють в одній фірмі;

б) інше застосування праці пов'язано з географічним переміщенням та перекваліфікацією;

в) фірма диктує зарплату.

Модель двосторонньої монополії:

а) з одного боку - монопсоніст-покупець праці;

б) з іншого - монополіст-продавець праці в особі профспілки;

в) у цьому випадку зарплата наближається до конкурентного рівня.

Диференціація ставок зарплати визначається: 1) професіоналізмом та різноманітними здібностями; 2) відмінностями у видах праці, які різняться своєю привабливістю; 3) наявністю недосконалої конкуренції на ринках праці. Висококваліфікована праця винагороджується за вагомий внесок до прибутку та компенсує минулі зусилля, пов'язані з формуванням людського капіталу (освіта, професійна підготовка, здоров'я, мобільність робітників). Люди, які мають рідкісні здібності, одержують як доповнення до оплати праці рентну надбавку за талант.

В сучасний умовах заробітна плата формується не тільки на основі угоди між працею і капіталом. Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум, нижче якого капітал не має право оплачувати працю) і профспілки, сила й авторитет яких суттєво впливають на рівень заробітної плати. Профспілки і держава порушують конкурентне середовище на ринку праці. Тут має місце недоскональна конкуренція.

З метою ресурсного забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили використовують показник мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата - грошевий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації. Вона повинна бути прожитковою заробітною платою, на яку некваліфікований працівник міг би також утримувати родину.

Згідно із Законом України «Про оплату праці» держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. В 2005 р. в Україні мінімальна заробітна плата становила 310 грн., а прожитковий мінімум складав 453 грн.

Відсоток як доход на капітал. Капітал можна уявити як цінність, що приносить потік доходів. Відсоток - це дохід за використання капіталу, який на практиці поданий: доход розподіл заробітний плата

а) у вигляді позичкового відсотку, якщо капітал має грошову форму;

б) у вигляді доходу на власність, якщо власник капіталу входить до складу некорпоративного сектора;

в) у вигляді прибутків корпорації, якщо власники-акціонери.

При визначенні відсотку важливо підкреслити роль фактору часу.

Вигоду позики можна виразити як ставку (норму) відсотка =

= х 100%

Ставка відсотка не повинна перевищувати норму прибутку, оскільки джерелом відсотка є прибуток. Фактичний рівень норми відсотка визначається співвідношенням між пропозицією і попитом на позичковий капітал на грошовому ринку. Фактори, які впливають на розмір ставки відсотка: ступінь ризику після пред'явлення позики; терміни; ступінь обмеження умов конкуренції на грошовому ринку.

Розмежують номінальні ставки відсотку (в поточних цінах) і реальні (з урахуванням інфляції). Тільки реальні ставки відсотку мають значення в економіці для прийняття рішення.

Роль відсоткової ставки проявляється в тому, що зменшення ставки відсотка призводить до розширення виробництва, а її збільшення - до стримування виробництва; а також в розподіленні грошових засобів між найбільш продуктивними галузями.

Накопичення та інвестування капіталу здійснюється з метою одержання доходів у майбутньому. Ефективний інвестиційний проект - це проект, річний дохід від якого не нижче ставки відсотку з будь-якого капітального активу, включаючи банківську відсоткову ставку. Обчислення сьогоднішнього поточного аналога суми майбутніх доходів від капітальних активів, які виплачуються через визначені терміни при існуючій ставці відсотка, називається дисконтуванням. На основі банківської відсоткової ставки здійснюється розрахунок прибутку у формі відсотків, які можуть бути одержані від майбутніх інвестиційних проектів. Дисконтування здійснюється за формулою:

Д = ;

де Д - поточна дисконтована вартість активу; D_t - щорічний майбутній дохід від активу, інвестованого на період, рівний t років; r - ставка (норма) банківського проценту.

Інвестиційні рішення обґрунтовуються, виходячи з ціни інвестиційних товарів на ринку, норми відсотку, рівня річного доходу від застосування цих товарів, ціни їх можливої реалізації по остаточній вартості.

Підприємницький дохід (прибуток) - винагорода підприємця за виконання ним функцій: а) з'єднання факторів виробництва в єдиний виробничий процес; б) введення нових продуктів і технологій; в) ризик, зв'язаний з вкладенням своїх коштів.

Підприємницький прибуток - це частка прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємця після сплати за кредит. Як відомо, частина підприємницького доходу називається нормальним прибутком. Це мінімальний дохід для втримання підприємця в даній галузі. Але якщо загальний дохід перевищує загальні витрати ( включаючи нормальний прибуток), то це перевищення - економічний прибуток - отримується підприємцем.

Нульовий економічний прибуток є результатом статичної економіки і вільної конкуренції. Але в реальному житті не так. Будь-яка ринкова ситуація характеризується певна невизначеність як в результаті економічної динаміки, так і визначена монополізація ринку, яка породжує економічний прибуток. Бажання її одержати штовхає економіку до подальшого постійного розвитку.

Функції прибутку проявляються в тому, що він: а) сприяє ефективному використанню резервів, що можна показати логічним ланцюжком: прибуток - інновації - інвестиції - зростання зайнятості, випуску продукції, піднесення добробуту; б) стимулює найбільш ефективний розподіл ресурсів серед альтернативних виробництв.

Норма прибутку =

Якщо норма прибутку росте, то це є сигналом для розширення необхідної сфери виробництва.

Економічна рента - це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена (нееластична).

Незважаючи на відмінності концептуального характеру, економісти підкреслюють неоднорідність якості земельних ділянок за їх продуктивністю а отже існують відмінності попиті на них (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2 - Попит і пропозиція землі

Якщо зобразити на графіку попит (D) на землю і пропозицію (S), то пропозиція буде нееластичною (рис. 2). Попит в свою чергу - це єдиний фактор, який прямо впливає на ренту. Чим краще ділянка, тим вищий попит, а це означає, що більша рента. Остання буває кількох видів.

Диференційна рента існує в двох формах. Диференційна рента I виникає з приводу більш близького місцезнаходження земельних ділянок до ринку, а також більшої родючості порівняно з гіршими ділянками. Вона привласнюється землевласником. Диференційна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства за рахунок додаткових капіталовкладень та привласнюється орендатором землі протягом дії угоди про оренду.

Монопольна рента - рента, яка одержана за винятково придатні природні умови для виробництва сільськогосподарських продуктів.

Абсолютна рента сплачується з усіх ділянок землі незалежно від місцезнаходження та родючості, бо землевласник не здає землю в оренду безплатно.

З рентними відносинами тісно пов'язана ціна землі. Землевласник може продати землю за умови, що виручена ним сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, отриманого від вкладу цієї ж суми в банк.

Внаслідок цього ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

У видобувній промисловості диференційна рента породжена відмінностями у рівні продуктивності праці й розмірі собівартості, які обумовлені неоднаковим багатством покладів, глибиною їх залягання і так далі. Ціни на продукцію установлюються за гіршими умовами її виробництва (отримують при цьому нормальний прибуток). На кращих ділянках, де видобувають корисні копалини з меншими господарськими витратами, утворюється доход у вигляді диференційної ренти, який залишається власнику землі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3 -Диференційна рента: а) наявна; б) відсутня.

На рис. 3, б диференційна рента може бути показана за допомогою кривих граничних витрат (МС) і середніх сукупних витрат (АТС) для двох випадків. Якщо в першому - дифрента має місце (див. рис. 3 (а)), то в другому - вона відсутня, бо ціна нафти і витрати її здобичі співпадають через більш глибокі поклади нафти (див. рис. 3 (б)).

4. “Крива Лоренца” та проблеми соціальної справедливості

Найбільш загальною причиною диференціації доходів населення у розвинутій ринковій економіці являється відчуження осіб найманої праці від засобів виробництва і праці. У випадку соціалізації капіталістичної економіки, пов'язаної з перерозподілом додаткового продукту, зменшується диференціація населення по доходах (наприклад, в Швеції, Японії).

Ступінь нерівномірності в доходах населення вимірюють за допомогою децильного коефіцієнту, коефіцієнту Джині, кривої Лоренца. Децильний коефіцієнт визначають шляхом відношення рівня доходів 10% найбільш багатого населення до 10% доходів найбільш бідних прошарків населення. Так, в Україні по деяким оцінкам децильний коефіцієнт складав в 2006 р. ~ 14, а з врахуванням покриття доходів ~ 40. В західноєвропейських країнах децильний коефіцієнт складає = 4ч7.

Для виміру фактичного розподілу доходів (вертикальний розподіл) використовують “криву Лоренца” і “коефіцієнт Джині”, що показують, яка доля сукупного доходу припадає на кожну групу населення. Це дозволяє мати уявлення про рівень економічної нерівності в даній державі.

“Крива Лоренца” - метод графічного зображення ступеня нерівномірності розподілу доходу - подана на рис. 4.

Лінія рівномірного розподілу прибутків подана на графіку діагоналлю. Якщо прийняти величину прибутку і кількість населення за 100%, то промінь ОА покаже абсолютно рівномірний розподіл сукупного прибутку між всіма групами населення.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 4 - “Крива Лоренца”

Абсолютно нерівномірний розподіл співпав би з осями координат, але оскільки “надбідні” і “надбагатші” являють собою незначну частину ринкового суспільства, то перед нами буде деяка крива (“Крива Лоренца”), відходження якої від діагоналі показує ступінь розподілу прибутків.

Для обчислення конкретного рівня нерівності в розподілі прибутків поступають так: розмір ділянки, обмежену лініями рівномірного і нерівномірного розподілу прибутків, відносять до розміру ділянки трикутника ОАВ. Одержаний результат називають “коефіцієнт Джині”.

Якщо “коефіцієнт Джині” близький до нуля, суспільство знаходиться в стані рівноваги; при коефіцієнті, який дорівнює одиниці, - у ситуації “жебрачної більшості” та “понадбагатшої меншості”. Соціальна ринкова економіка виключає такі крайності завдяки державній політиці доходів. Перерозподіл прибутків уряд здійснює прямим та побічним методами через:

- трансфертні платежі, допомагаючи таким чином малозабезпеченим;

- “регулювання цін” на соціально важливу продукцію;

- індексацію фіксованих доходів і трансфертних платежів;

- “обов'язковий мінімум зарплати” як бази для оплати праці на підприємствах;

- “прогресивне оподаткування”, при якому податкова ставка збільшується із зростанням номінального прибутку.

Ринковий розподіл породжує зайву майнову диференціацію. Але він якоюсь мірою у змозі компенсувати цю несправедливість економічною ефективністю виробництва, яка задовольняє сукупний продукт у розмірах, достатніх для підтримання малозабезпечених за допомогою трансфертних платежів і значних соціальних програм.

“Справедливий” розподіл означає (і це доказала практика) підрив стимулів і ефективності в роботі, соціальне утримання, яке завершується звичайно тим, що справедливо розподіляти стає просто нема що.

З цих позицій доводиться визначити, що “несправедлива економічна ефективність” сьогодні має об'єктивну перевагу перед “неефективною соціальною справедливістю”. І хоча їх зближення складає зміст соціально-економічного прогресу, в найближчий історичний період названа альтернатива збереже свою жорстку однозначність. Принцип ринкової стратегії у сфері прибутків можна сформулювати так: “Всі не можуть бути багатими, але ніхто не повинен бути бідним”.



Висновок

Отже, проблема розподілу доходів у ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності. У командній економіці існували зрівняльний розподіл прибутків і доходів та система перерозподілу соціальних благ через суспільні фонди споживання. Така система розподільних відносин дозволяла створити для більшості членів суспільства однакові умови матеріального добробуту, але не створювала стимулів до зростання виробництва, оскільки не передбачала достатньої диференціації і доходів, і суспільства.

Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:

1.Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер, є функціонально-виробничим, а основними факторними доходами виступають заробітна плата, рента, відсоток і прибуток.

2.Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов'язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.

3.Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку соціально-економічних проблем: підривати стимули, загострювати соціальну несправедливість, погіршувати можливості для розвитку суспільства.

4.Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет.

5.У зв'язку із функціонування недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції. Це пов'язується, наприклад, із монопольним становищем підприємств, можливістю отримати спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом.



Список використаної літератури

1.Базилевич В.Д. Макроекономіка: навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрик. - К.: Атіка, 2006. - 368 с.

2.Білецька Л.В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: навч. посіб. / Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 652 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К., 2006. - Гл.13.

Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлевой. - М., 2004. - Гл.11.

Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. - К., 2002. - Гл.12, 14, 18.

Мочерний С.В. Економічна теорія для менеджерів: навч. посіб. / Мочерний С.В., Фомішина В.М., Тищенко О.І. - Херсон: “Олді-плюс”, 2006. - 625 с.

Політична економія: Навч. посіб. для студентів / За ред. проф. С.І. Архієреєва, доц. В.С. Духова, доц. Н.Б. Решетняк. - Харків, 2006. - Гл.13, 17.

Савченко А.Г. Макроекономіка: підручник [2-ге вид., без змін]. - К.: КНЕУ, 2007. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru

...