Ринок праці та профспілки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зазначимо насамперед, що ринок праці є одним із типів ринків за економічним призначенням. Крім нього найчастіше в економічній літературі виокремлюються: ринок товарів і послуг та ринок капіталів. Наприклад, існує думка, що зазначені типи ринків неоднакові за своєю значущістю й на чолі ринкової системи країни стоїть ринок капіталів. Вважається, що оскільки капітал є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, представлених на ринку, він визначає кон'юнктуру всіх товарних ринків. Таку здатність ринку капіталів визначати кон'юнктуру всіх товарних ринків і взаємозв'язок між ними пояснюють впливом зміни норми відсотка на поведінку підприємців

Як відомо, зміна суспільних потреб у послугах і товарах формує попит на фінансові, сировинні, трудові та інші ресурси, рух яких сприяє створенню нової або вдосконаленої існуючої виробничої структури. У разі збільшення норми відсотка підприємцям вигідніше купувати цінні папери. Що призводить до стримування зростання або й скорочення кількості робочих місць. У разі зниження норми відсотка підприємцям вигідніше вкладати капітал безпосередньо у виробництво, що сприяє розширенню сфери прикладання праці, тобто створенню нових, робочих місць. При цьому потреба в інвестиціях і робочій силі зростає доти, доки товарні ринки не просигналізують про насичення потреб у тих чи інших товарах, послугах і про падіння попиту на них, а отже, й на капітал. Відповідно зреагує ринок капіталів.

Ринок починається з придбання робочої сили і засобів виробництва (інвестиційних ресурсів). Без цих елементів продуктивних сил, без їхнього об'єднання за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. Ринкова система, і зокрема ринок праці, не можуть ефективно функціонувати також без ринку освітніх послуг, ринку житла, ринку інформації, ринку духовних благ і ринку робочих місць. Кожен з типів ринків, зокрема ринок праці, формується як одна з найважливіших органічних ланок ринкової системи. Однак він може функціонувати лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, які всі певною мірою реагують на ситуацію. Що складається в економіці.

Аналіз наведених тут міркувань відносно ролі та значення ринку праці дає підстави стверджувати, що цей вид ринку є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капталу,ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого - такою, що впливає на їхнє формування.

Досі ми вважали, що робітники виступають на ринку праці як індивідуальні власники робочої сили, які конкурують між собою за вільні робочі місця. Але в сучасній економіці чимало робітників об'єднанні в профспілки. Вони виступають на ринку праці колективно. Профспілка виступає як єдиний продавець робочої сили певної кваліфікації, як своєрідний монополіст. Монополія профспілок на ринках праці вносить суттєві зміни в їх функціонування.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти мікроекономіки.

Предмет дослідження - ринок праці та профспілки.

Метою курсової роботи: дослідити взаємозв'язок ринку праці і профспілок в ринковій економіці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

· Дослідити ринок праці і його основні характеристики;

· Визначити роль профспілок на ринку праці.



РОЗДІЛ І. РИНОК ПРАЦІ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ

1.1 Праця як головний елемент виробничо-господарської діяльності

«Економіка» - слово, що утворилося від давньогрецького «п?кпнпмЯб» означає управління господарством, в якому обмежені ресурси використовуються для задоволення потреб людей, котрі живуть у суспільстві.

Праця - діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її потреб. Її джерелом являється робоча сила - сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці. Це усвідомлена діяльність, в процесі якої змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила людину і є головним чинником її розвитку і вдосконалення. В роботі «Творча еволюція» А. Бергсон про це сказав: «Наш інтелект має здатність схоплювати окремі прояви фізичної природи в формах, придатних для подальшого здійснення дій». [12, 227]

Ці дії і є праця. Праця невіддільна від людини, вона є формою життєдіяльності особи і тому не може бути об'єктом купівлі-продажу. Тому на ринку праці продається і купується не сама праця, а послуги праці, кількість і якість яких залежить від багатьох чинників - рівня професійної підготовки працівника, його кваліфікації, досвіду, сумління та інших.

А. Дж. Тойнбі яскраво описав значення праці у створенні взірця культури - Еллади. Коли легкий і каменистий грунт Аттики піддався денудації (оголенню), народ лишився можливості займатися землеробством і тваринництвом. Вони вийшли з положення - розбили оливкові плантації і почали обмінювати масло на скіфське зерно. Транспортували масло морель, пофасувавши його в глиняні глечики, а це в свою чергу стимулювало гончарне ремесло і розвивало мистецтво мореплавання. Скіфський ринок вплинув і на розробку рудників срібла. Експорт, промисловість, торгові суди, гроші - визвали до життя розвиток воєнно-морського флоту, з'явилися багатства, що стали економічною основою політичної, духовної, художньої культури. Афіни стали «шкалою» Еллади.

І зовсім поруч, у районі Беотії долини з прекрасним кліматом, даючи стабільні урожаї зернових, не потребували ніяких змін, залишили населення на значно нижчому ступені розвитку.

Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва, тому вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, і навичками праці. В результаті взаємодії особистого та речових факторів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.

Упродовж цієї історії людства одним із найголовніших інструментів впливу на окремих людей і суспільства в цілому була культурна система та її головна складова - Людський капітал, значущість якого в умовах постіндустріального суспільства зростає. Засновники теорії людського капіталу Г. Беккер і Т. Шульц трактують людський капітал як надбанні знання, навички, а інвестиціями в людський капітал називають затрати на здобуття освіти, кваліфікації, виховання тощо. Накопичений людиною запас здібностей, знань, навичок, умінь використовуються у сфері суспільного відтворення, сприяють зростанню продуктивності праці і тим самим впливають на збільшення доходів цієї особи. Професійна дія охоплює в себе поведінку, орієнтовану на досягнення професійної мети, вирішення завдань або просування до якогось становища. Перетворює професійні можливості працівника на реально використовуваний людський капітал. Тому саме професійна діяльність реалізує потенційний людський капітал і зумовлює соціальний стан індивіда. [16, 427]

Суспільне накопичення людського капіталу пов'язане з професійною мобільністю індивіда, яка призводить до реальної зміни професійної диференціації суспільства. Представники того чи іншого рівня культурного людського капіталу потенційно здатні, як правило виконують різну за складністю професійну працю з різною трудовою результативністю. Вони є власниками різних рівнів потенційного, біологічного, освітнього, інтелектуального, людського капіталу, а отже мають різний рівень здоров'я, обсяг загальних умінь і навичок, природжених здібностей, творчих навиків, працездатності, соціального іміджу, зв'язків, тобто різного сукупного культурного потенціалу. Останній є найважливішим чинником при отримані індивідом соціального професійного статусу на ринку праці, кар'єрного зростання і переходу з однієї структурної соціальної групи в іншу, що змінює рівень доступу до влади і економічних ресурсів.

Людський капітал дає людині керівну можливість доступу і участі в професійній трудовій діяльності, керівний внесок у спільні трудові дії, нерівну результативність трудових дій, нерівні економічні результати праці, і як підсумок - нерівні доходи і доступ до матеріальної власності і споживання.

Налагодження реальних природних механізмів ринкових відносин, нові критерії соціальної диференціації: власність, влада, гроші, зайнятість і т. ін. сприяють усвідомленню особистостями суті цього поняття і зміні відношення до власних здобутків, здоров'я, цінностей життя.

1.2 Структура, типи і форми ринку праці

Ринкова система являє собою сукупність взаємопов'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей) і ринку праці.

Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних з купівлею і продажем товару «робоча сила», крім того, ринок праці є сфера працевлаштування, формування попиту і пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливістю ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює.

Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми. У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати; як зайнятих, так і не займаних найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

· Особи, що не працюють, але бажають працювати і шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

· Особи, котрі хоча і мають роботу, проте незадоволенні нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

· Особи, які зайняті, проте явно ризикують втратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. Отже ринок праці - це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Для виникнення, формування і функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати.

Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для введення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Ринок праці виконує такі функції:

· Узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

· Забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

· Забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

· Підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицію;

· Формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

· Сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

· Стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

· Впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

· Дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, коньюктуру ринку тощо.

Основними суб'єктами ринку праці, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару. Для найманого працівника основним джерелом засобів існування і індивідуального відтворення є праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками - держава, профспілки і спілки роботодавців.

Вище вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенціального, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабі країни, галузі, регіону. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідно професії, спеціальності, а отже потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення змісту. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів в середині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі - переведення на інше місце роботи без змін у кваліфікації, без підвищення на посаді. По вертикалі - переведення на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство зацікавлене в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва. Зовнішні і внутрішні ринки тісно пов'язані у країнах з розвинутою економікою, може переважати як один, так і інший ринок праці. Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії - добре організований внутрішній ринок. Ось як це описує А. Востокова у книзі «Страна восходящего солнца»; «Главным в управлении персоналом считается долгосрочный «пожизненный» - наем работников, должностное продвижение, оплата по старшинству. Повышение заработной платы осуществляется ежегодно. Мастерство, должность и образование определяют должностное продвижение. К 30 годам специалист может стать заведующим подсекциями, а в возрасте 40 лет им разрешается продвинуться до заведующего секциями, а в 50 лет - до заведующего отделами и далее до директоров». Цю систему не можна скопіювати, але на цій моделі, необхідно вивчити сильні і слабкі сторони власного ринку праці. [3, 274]

У той же час існує і класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий.

Протягом останніх десятиліть відбувається загальний процес глобалізації ринку праці, формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей).

Ринку праці характерна сегментація - поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, що обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Ознаками сегментації можуть бути: територіальне положення - регіон, місто, район, демографічні характеристики - статево-віковий і сімейний склад населення; соціально-економічні характеристики - рівень освіти, професійно кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо; економічні категорії - розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим складом, розподіл покупців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.; психографічні показники - особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства; поведінкові характеристики - мотивація зайнятості та ін. Великого значення набуває створення елементів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це - мало конкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.



1.3 Попит і пропозиція на ринках праці

Реальні ринки праці -- різноманітні й дуже складні системи. Щоб розібратися в них, необхідно мати просту абстрактну модель ринку праці, яка б відтворювала лише його найсуттєвіші характеристики. Така модель ґрунтується на таких обмеженнях і спрощеннях:

· діяльність кожної людини і кожного підприємства спрямована на максимальне задоволення особистих інтересів. Для підприємств узагальненим головним інтересом є прибуток. Для працівника головним інтересом, що враховується в цій моделі, є розмір оплати праці;

· на ринку праці продаються і купуються якісно однорідні трудові послуги, тобто припускається, що працівники мають робочу силу однакової якості і робочі місця не відрізняються одне від одного;

· покупці і продавці трудових послуг мають вичерпну інформацію щодо можливих альтернатив і чітку ієрархію переваг, тобто вони здатні вибрати оптимальний (найвигідніший для себе) варіант;

· продуктивність праці є сталою величиною і не залежить від тривалості робочого часу та інших факторів;

· затрати підприємства на робочу силу не мають інших складових, крім оплати праці згідно з відпрацьованим часом. Отже, для підприємства має значення лише загальна кількість праці, яка купується;

· базова модель ринку праці передбачає досконалу конкуренцію на ньому, основною умовою якої є велика кількість незалежних один від одного, конкуруючих між собою покупців та продавців. Зазначимо, що крім базової моделі ринку праці з досконалою конкуренцією, яку ми зараз розглянемо, існують моделі монопсонічного (монополія одного покупця), монополістичного, обопільно монополістичного (монополія одного покупця і одного продавця), обмежено монополістичного (кілька покупців і кілька продавців), олігополїстичного (кілька покупців і багато продавців або навпаки) тощо. Вони аналізуються в літературі, спеціально присвяченій дослідженню ринку праці.

Нагадаємо, що за умови досконалої конкуренції жоден окремий продавець чи покупець не має можливості впливати на ринкову ціну товару (на ринку праці -- на ставки оплати праці). В процесі конкуренції ціна праці встановлюється на такому рівні, при якому попит дорівнює пропозиції. Ціна, при якій попит дорівнює пропозиції, називається ціною рівноваги.

В базовій моделі ринку праці залежність попиту на працю від ціни праці визначається дією ефекту масштабу і ефекту заміщення. Механізм дії ефекту масштабу такий: якщо з якихось причин зростають ставки оплати праці, це призводить до збільшення витрат виробництва і, відповідно, ціни продукції, що викликає скорочення масштабів виробництва і в результаті -- скорочення попиту на працю. Навпаки, при зменшенні ставок заробітної плати ефект масштабу спричиняє зростання попиту на працю.

Ефект заміщення відображає зменшення попиту на працю у випадку її подорожчання в результаті заміни дорожчого фактора виробництва (праці) відносно дешевшим фактором (капіталом). І навпаки, зменшення ціни праці веде до заміни відносно дорожчого фактора (капіталу) відносно дешевшим (працею), що викликає зростання попиту на працю.

Як бачимо, обидва ефекти діють в одному напрямку і спричиняють обернену залежність попиту на працю від її ціни (ставок оплати праці). Таким чином, графік попиту на працю має вигляд, зображений на рис. 1.1.

Слід особливо підкреслити, що ця спрощена модель відображає залежність величини попиту на працю лише від однієї змінної -- ціни праці. В реальному житті на попит впливає багато інших чинників, що збільшують або зменшують його при будь-якому рівні оплати праці. Наприклад, під час економічної кризи внаслідок згортання ділової активності попит на працю дуже зменшується, а під час економічного підйому -- різко зростає. В таких випадках змінюється не величина попиту, а весь попит на працю, і його крива зміщується на графіку вліво при зменшенні (Пі), вправо -- при збільшенні (П2) (рис. 1.2.)

Складніша залежність пропозиції праці від розміру її оплати, що в спрощеній моделі визначається дією ефекту доходу і ефекту заміни. Ця залежність проявляється суперечливими тенденціями. По-перше, розмір оплати праці значною мірою визначає рішення людей про участь у найманій праці: за інших рівних умов більше громадян захоче працювати при високих ставках оплати, ніж при низьких. Ця тенденція пояснюється дією ефекту заміни, який найпростіше можна виразити приказкою "Час, який ми маємо, -- це гроші, яких ми не маємо". Тобто, якщо гроші (тобто товари та послуги, які можна на них купити), зароблені за додаткову годину праці, корисніші для людини, ніж година вільного часу, людина надає перевагу найманій праці порівняно з вільним часом (заміняє вільний час оплачуваною працею), тобто збільшує пропозицію праці.



Зрозуміло, що чим вища оплата праці, тим вищою буде її пропозиція під дією цього ефекту (відрізок АВ на рис. 1.5.)

По-друге, люди можуть змінювати кількість праці, яку вони пропонують на ринку. Іншими словами, вони можуть працювати від кількох годин на тиждень до двох повних ставок і більше. Добре забезпечені люди дужче цінують вільний час, особливо якщо його у них мало. Починає діяти ефект доходу, який найпростіше виразити приказкою "Гроші, які ми маємо, -- це час, якого ми не маємо". Тобто якщо гроші, зароблені за годину праці, менш корисні для людини, ніж година вільного часу, людина надає перевагу вільному часу порівняно з найманою працею, зменшуючи пропозицію праці. Зрозуміло, що чим вища оплата праці, тим меншою буде її пропозиція під дією цього ефекту (відрізок ВС на рис. 1.5.)

Рис. Крива пропозиції праці

Таким чином, графік залежності пропозиції праці від рівня її оплати має приблизно такий вигляд, який показано на рис. 1.5.

Як і стосовно попиту, ця спрощена модель відображає залежність величини пропозиції праці лише від однієї змінної -- ціни праці. В реальному житті на пропозицію праці впливає багато інших чинників, що збільшують або зменшують її при будь-якому рівні оплати праці. Передусім до них належить рівень життя населення, падіння якого веде до різкого зростання пропозиції праці. В таких випадках змінюється не величина пропозиції, а вся пропозиція праці, і її крива зміщується на графіку вліво при зменшенні (Пр1), вправо -- при збільшенні (Пр2) (рис. 1.6.).

Рис. Зміна пропозиції праці під впливом нецінових чинників

Зіставивши рисунки 1.3. і 1.5., ми одержимо найпростішу модель ринку праці (рис. 1.7). На ній можна розглянути механізм встановлення рівноваги на цьому ринку. Припустимо, що ставки оплати праці знаходяться на рівні W1. Як бачимо, попит за такого рівня оплати буде значно перевищувати пропозицію, виникне дефіцит працівників, і щоб залучити їх, роботодавці стануть підвищувати заробітну плату. Наприклад, ставки оплати праці піднімуться до рівня W2. Це призведе до різкого скорочення попиту і, в той же час зростання пропозиції праці.

Рис. Модель ринку праці



Безробіття, що виникне, вимусить працівників погоджуватися на нижчу заробітну плату, що, в свою чергу, спричинить зростання попиту і скорочення пропозиції праці. Внаслідок таких коливань попит і пропозиція наближаються до рівноваги, а ставка оплати праці -- до рівня W, при якому немає ні нестачі, ні надлишку, тобто роботодавці заповнюють всі робочі місця, а всі бажаючі працівники знаходять роботу. Ринок праці знаходиться в стані рівноваги, доки ставки оплати праці залишаються на рівні W0.

Ринкова пропозиція праці складається із суми всіх індивідуальних пропозицій праці домогосподарств. Якщо є криві індивідуальної пропозиції, то криву ринкової пропозиції можна утворити шляхом горизонтального підсумовування індивідуальних кривих; тобто для кожного рівня ставки заробітної плати треба підсумовувати індивідуальні обсяги пропозиції праці, що дасть ринковий обсяг пропозиції праці для цієї ставки. Ринкова крива пропозиції має традиційний вигляд кривої пропозиції з нахилом угору і може бути без відхилення назад. Це пояснюється тим, що при поєднанні індивідуальних кривих пропозицій відхилення назад нівелюється, адже ефекти доходу і заміщення, які визначають ці відхилення, поєднуються для кожної людини індивідуально. До того ж можливе скорочення обсягу пропозиції з боку тих, хто вже перебуває на ринку праці, може бути компенсоване за рахунок появи на цьому ринку нових працівників з інших ринків праці.

Чинниками, що впливають на пропозиції певного виду праці, є умови праці в цій галузі, умови праці та рівень оплати її на інших ринках, загальна чисельність працездатного населення (робоча сила).

Сума попиту на працю всіх фірм визначає ринковий попит на працю.

Попит характеризується такими чинниками, як ринковий попит на кінцеву продукцію, технологія виробництва, і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора праці, рівень податків.

Еластичність ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу попиту на працю у процентах в результаті збільшення ставки заробітної плати на один відсоток.

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);

швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);

можливості заміщення

Якщо на ринку праці відомі і попит і пропозиція, тоді стан рівноваги визначається так само, як для ринків готової продукції, за умови балансу обсягів попиту і пропозиції праці. Стан рівноваги змінюється при змінах нецінових чинників попиту і пропозиції.

Індивідуальна пропозиція праці

Розглянемо індивідуальну функцію пропозиції праці. Будемо виходити з того, що при визначенні обсягу пропозиції праці індивід вводиться так само, як при визначенні обсягу попиту на блага, тобто прагне максимізувати свою функцію корисності.

Вільний від роботи час індивід розглядає як благо хоча б тому, що воно необхідне для споживання всіх інших благ. Оскільки загальний час обмежений, то кожна година праці скорочує вільний час, а отже, і добробут суб'єкта. Щоб наочно уявити вплив вільного часу на добробут індивіда, побудуємо його карту байдужості в просторі двох благ: вільного часу (F) і грошей (M), які виражають усі інші блага.



Рис. Карта байдужості

Карта байдужості характеризує переваги суб'єкті щодо різних комбінацій вільного часу і грошей. Випуклість кривих байдужості до початку координат вказує на те, що збереження добробуту індивіда додаткової години вільного часу повинно компенсуватися всезростаючою сумою грошей. Чим далі знаходиться крива байдужості від початку координат, тим вищий рівень добробуту вона зображає.

Якщо задана ціна праці, тобто кількість грошей, яку отримують за її одиницю, то можна дізнатися, скільки праці захоче продати індивід. Позначимо ставку погодинної зарплати w. Тоді грошовий заробіток індивіда визначатиметься за формулою W = - (24 - F) w.

Рис. Графічне зображення денного заробітку

Денний заробіток індивіда поданий графічно, утворює пряму заробітної плати. Кожна точка цієї прямої показує доступні індивіду за даної ставки заробітної плати варіанти поєднання вільного часу і грошей.

Кожна точка кривих байдужості показує бажані для індивіда поєднання цих же благ (вільного часу і грошей). Наклавши пряму заробітної плати на карту байдужості індивіда, яку кількість, праці він запропонує (від якої кількості вільного часу відмовитися) за ціни праці.

Рис. Реакція індивіда на підвищення ціни праці

На графіку зображено реакцію індивіда на підвищення ціни праці. Підвищення праці, що збирається поворотом лінії зарплати за годинниковою стрілкою, спонукала індивіда збільшити пропозицію праці за рахунок скорочення вільного часу на величину F₂-F₁.

Реакція індивіда на зміну ціни праці, як і на зміну ціни блага, може бути поділена на дві складові - ефект заміщення і ефект доходу.

Щоб виділити ефект заміщення, необхідно до початкової кривої байдужості провести дотичну, паралельну новій лінії зарплати. На графіку ефект заміщення виражається у збільшенні робочого часу на F₂-F₀ годин. Підвищення ціни праці за інших різних умов збільшує її привабливість, і індивід в загальному бюджеті свого часу збільшує частку робочого часу. Ефекти заміщення завжди виявляються однаково: із зростанням ставки зарплати пропорція праці збільшується, а з зниженням ціни парці скорочує її пропозицію.

Підвищення ціни праці означає зростання добробуту суб'єкта, який має певну кількість праці. На графіку це виражається в переводі на більш віддалену від початку координат криву байдужості. Із зростанням добробуту цінність вільного часу для індивіда зростає, і він замінює частину робочого часу дозвіллям. Тому ефект доходу при збільшенні ставки зарплати виражається у зменшенні пропозиції праці. У випадку, зображеному на графіку, ефект доходу дорівнює різниці F₁-F₀. Коли ефект доходу за абсолютною величиною перевищує ефект заміщення, підвищення ставки зарплати супроводжується зниженням пропозиції праці. Це має місце за високих ставок зарплати. Тому індивідуальна пропозиція праці має вигляд кривої, що вигинається назад.

Рис. Вплив оплати праці на пропозицію праці

Зростання оплати праці до W₀ збільшує пропозицію парці. Коли зарплата знаходиться між W₀ та W₁, ефект доходу точно компенсує ефект заміщення, і пропозиція праці зовсім не еластична. Коли погодинна оплата стає більшою ніж W₁, то зростання зарплати призводить до зменшення пропозиції послуг праці на ринку, і крива пропозиції вигинається назад [7, 224].



РОЗДІЛ ІІ. ВИДИ РИНКІВ ПРАЦІ

2.1 Конкурентний ринок праці

Виробники і споживачі як контрагенти ринкових відносин зустрічаються двічі: на ринку товарів та на ринку ресурсів, які тісно пов'язані між собою. По перше, ціни на ресурси визначають грошові доходи домогосподарств, що впливає на її споживчий вибір. По друге, співвідношення цін на різні види ресурсів формує структуру доходів домогосподарств та, відповідно, структуру попиту на кінцеві товари. По третє, для фірми рівень цін на ресурси визначає розмір витрат та вибір обсягу виробництва кінцевих товарів.

Попит на будь-який ресурс залежить від попиту та ціни на товар виробника, а також від продуктивності ресурсу. Якщо ресурс є високопродуктивним то попит на нього буде більш значним.

Але в кінцевому підсумку все залежить від попиту та ціни на кінцевий продукт. Таким чином, попит і пропозиція на ринках факторів виробництва формуються під впливом ринків споживчих товарів і послуг. Отже, попит на ресурси є похідним попитом, тобто залежить від попиту на товари, які виробляються за їх допомогою.

Згідно з теорією попиту на ресурси, граничний продукт змінного фактору (наприклад, праці) у грошовому виразі розраховується за формулою:

MRP_L = MP • MP_L (1)

де MRP_L - граничний дохід праці у грошовому виразі,

MR - граничний дохід;

MP_L - граничний продукт праці;

Граничний продукт праці (MRP) - приріст загального доходу в результаті використання кожної додаткової змінного фактора виробництва.

Граничні витрати на ресурси (MRC) - величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю. Щоб максимізувати прибуток, фірма має використовувати додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає більший приріст сукупного доходу фірми, ніж приріст її сукупних витрат. Межею доцільного залучення додаткових ресурсів буде рівновага між граничним продуктом у грошовому виразі та граничними витратами на ресурс MRP = MRC.

В умовах досконалої конкуренції MR = P. Якщо фірма максимізує прибуток, то вона залучає додаткових працівників до тих пір, поки граничний продукт у грошовому виразі не буде дорівнювати заробітний платі (MRP_L = MRC = W). Підставимо значення MR = P, а MRP_L = W:

W = P • MP_L, MP_L = (2)

де W - номінальна заробітна плата;

P - ціна продукції;

- реальна заробітна плата.

Таким чином, умовою максимізації прибутку є рівність між граничним продуктом і реальною заробітною платою.

Ми встановили, що W = MP • MP_L. За умови витрат граничний дохід від усіх факторів повинен бути однаковим:

MR = = = (3)

Оскільки фірма знаходиться в стані рівноваги, то MR = MС. Отже:

MP = MС = = = (4)

Заробітна плата - ціна вартості праці найманого робітника. Вона може набувати найрізноманітніших форм: безпосередньо зарплати, премії, участі в прибутках фірми, комісійних, винагороди за підсумками року тощо.

За своєю суттю усе це - плата власнику трудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг. Залежно від методів оцінювання трудових затрат використовують погодинну, відрядну, акордну та інші види оплати праці.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Реальна - сукупність товарів і послуг, яку може придбати робітник з урахуванням купівельної спроможності грошей. Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку отримує найманий робітник.

Для конкурентного ринку праці характерна, з одного боку, значна кількість фірм, які конкурують між собою за придбання трудових послуг, а з іншого численна група працівників, які пропонують певний вид послуг. За цих умов ні фірми, ні працівники не можуть здійснювати контроль над ринковими ставками заробітної плати. Тому фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку.

Пропозиція праці для окремої фірми є абсолютно еластичною і відповідатиме заробітній платі та граничним витратам на цей ресурс. Попит на трудові ресурси для окремої фірми буде визначатися кривою граничного продукту у грошовому виразі і матиме спадний вигляд.

Фірма залучатиме додаткових виробників до того часу, доки граничний продукт у грошовому виразі перевищуватиме граничні витрати, тобто заробітну плату.

Рис. Пропозиція і попит на працю в умовах досконалої конкуренції

Рисунок свідчить, що затрати підприємця на заробітну плату становитимуть площу фігури ОW₁EL₁. Коливання заробітної плати зумовить зміну обсягу попиту на працю.

І згідно з неокласичною теорією кількість зайнятих працівників обернено пропорційна рівню кількості заробітної плати

Рис. Взаємозалежність попиту на працю і заробітної плати

2.2 Монопсонічний ринок праці

Для більшості ринків праці типовою є недосконала конкуренція. На ринку праці досить часто може виникати ситуація, коли монопольне становище займає покупець трудових послуг. Такий ринок називається Монопсонією.

Він властивий для невеликих міст у яких кількість зайнятих на певному підприємстві становить основну частину усіх працюючих. У цьому разі підприємство є головним (або єдиним) покупцем трудових послуг і має можливість диктувати рівень заробітної плати за рахунок скорочення кількості найманих працівників. Внаслідок посиленої конкуренції між найманими робітниками їх заробітна плата зменшується нижче від рівноважного рівня.

Рис. Формування заробітної плати на ринку монопсонії



За умови досконалої конкуренції рівновага формується в точці С - перетину кривих попиту і пропозиції праці.

Заробітну плату W_C отримує L_C працівник. В умовах монопсонії підприємство платить однакову заробітну плату за кожну одиницю праці, тому крива пропозиції є кривою середніх сукупних витрат. Залучення додаткових робітників зумовить підвищення заробітної плати вище середнього рівня, тому крива граничних витрат MRC розташована вище від кривої пропозиції. А її перетин з кривою граничного продукту в грошовому виразі визначить рівень зайнятості.

Отже, монопсонія зумовлює зниження масштабів зайнятості та рівень заробітної плати і одночасно формує прибуток монопсонії, який дорівнює площі АВНW_M. Монопсонія призводить до неефективного використання ресурсів суспільства: воно одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку заробітної плати не на рівні їх продуктивності, а на рівні середніх видатків на ресурс, що збільшує прибуток монопсоніста.



РОЗДІЛ ІІІ. ВПЛИВ ПРОФСПІЛОК НА РИНКУ ПРАЦІ

3.1 Діяльність профспілок на ринку праці

Важливу роль на ринку праці відіграють профспілки. Це об'єднання працівників, що володіють правом на проведення переговорів з підприємцями від імені і за дорученням своїх членів. Мета профспілки максимізація заробітної плати своїх членів, поліпшення умов їх праці і отримання додаткових виплат і пільг.

Початком профспілкового руху було створення в 1792 р. в Англії профспілки працівників бавовняної промисловості Ланкаширу. Масове утворення почалося у ХІХ ст. після офіційного визнання профспілок в Англії (1824 р.), Франції (1864 р.), Німеччині (1869 р.), Італії (1880 р.). На початку ХХ ст. за профспілками були закріплені такі права: право на об'єднання, право на колективні договори (переговори), право на страйки.

Коли на стороні пропозиції праці, від імені всіх бажаючих найнятися на роботу, виступає профспілка, складається монополія на ринку праці. У цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку, ціна буде залежати не тільки від виду функцій попиту та пропозиції, але й від цілей профспілок.

З точки зору профспілки крива ринкового попиту на працю L^D є кривою MRP_пр. Крива граничної виручки продавця MR_пр буде лежати нижче кривої попиту, так як за кожну додаткову одиницю праці фірми будуть платити менше ніж за попередню.

Якщо профспілка прагне максимізувати свій прибуток, тобто різницю між сумою грошей, яку згодні заплатити за працю фірми, і сумою цін пропозиції кожної одиниці праці, то до кривої MRP_пр (кривої ринкового попиту) монополіст - профспілка побудує криву граничного доходу MR_пр. При досягненні профспілки до максимуму прибутку обсяг праці L буде визначатися з рівності MR_пр. = MСP_пр де:

MСP_пр. - гранична вартість фактору для його власника.

Точка В - точка перетину MR_пр. з кривою MСP_пр. - визначить рівноважну комбінацію в розглянутій ринковій структурі (L_пр, r_Lпр). Процес визначення ставки зарплати, що максимізує прибуток профспілки у граничному вигляді

Рис Монополія на ринку праці

Слід нагадати, що у монополії немає кривої пропозиції, оскільки за однієї ціни фірма може випускати різні обсяги товару, тобто немає однозначного співвідношення між ціною і обсягом.

Оскільки крива граничного доходу профспілки має більш крутий нахил, ніж крива попиту на працю L^D, то ставка заробітної плати r_Lпр в розглянутому випадку виявляється вищою, а зайнятість L_пр нижчою, ніж за умов досконалої конкуренції на ринку праці, точка Е (L^*, r_L^*) - рівновага для досконалої конкуренції. В результаті виникає безробіття: не всі бажаючі при сформованій ставці заробітної плати r_Lпр зможуть знайти роботу. На малюнку безробіття представляє відрізок L_прL₁.

Ринкова структура, в якій на ринку профспілки з боку попиту діє монопсоніст, а з боку пропозиції - монополіст, має назву двостороння монополія.

Двостороння монополія, чи монополія - монопсонія, виникає на ринку праці при укладенні трудового договору між профспілкою і союзом підприємців.

Для графічного представлення виникаючої при цьому ситуації потрібно сполучити графіки для монополії чи монопсонії.



Рис. Монопсонія на ринку праці

На ньому видно, що на ринку двосторонньої монополії ціна однозначно не визначається.

Замість точки рівноваги існує область можливої угоди: в залежності від сили кожної зі сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, запитуваною профспілкою (r_Lпр), і ціною, пропонованою монопсонією (r_Lмн).

Монополіст має криву MR_пр. та MСР_пр. і спостерігає криву попиту на свої послуги.

Монопсоніст має криві MСР_L та MRР_L і спостерігає криву пропозиції. Монополіст буде прагнути максимізувати прибуток на основі рівняння

MR_пр. = MСР_пр., а монопсоніст - на основі рівняння MRР_L = MСР_L.

Рис. Двостороння монополія

Ціна запитувана профспілкою r_L^пр, завжди вище ціни, пропонованої союзом підприємців r_L^МН. Що стосується запитуваних і пропонованих обсягів праці, то їхнє співвідношення однозначно не визначено. В залежності від нахилів кривих попиту та пропозиції обсяг пропозиції може бути, менш чи дорівнюватиме обсягу попиту.

В умовах двосторонньої монополії профспілки і підприємці намагаються заключити колективні угоди. Непоступливість підприємців може обернутися страйком, а надлишкова жорсткість профспілок - загрозою Локауна - масових звільнень робітників.

Наскільки швидко профспілки та підприємці прийдуть до згоди залежить від:

· Попиту на працю та його пропозицію;

· Наявності ресурсів - замінників праці;

· Здатності фірм перекласти зростання витрат виробництва на споживачів;

· Рішучості профспілки вдатися до страйку, а підприємців - до локауту.

На конкурентному ринку праці профспілки або намагаються збільшити попит на працю, або скоротити її пропозицію. Підвищення попиту на працю досягається, насамперед, шляхом збільшення попиту на продукт (реклама, політичне лобіювання тощо). Зростанню попиту на працю сприяє також підвищення попиту на продукт - крива попиту D зміщується до D

Рис. Підвищення профспілками попиту на праці

Якщо крива пропозиції є висхідною, то відбувається збільшення зайнятості з L до L і зростання заробітної плати з W до W, оскільки точка рівноваги зміщується вгору - праворуч з Е до Е.

Успіх діяльності профспілок у значній мірі залежить від еластичності пропозиції праці. Чим менш еластична пропозиція праці, тим більше зростає заробітна плата при незначному збільшенню кількості працюючих. І навпаки, чим еластичніша пропозиція праці, тим менше зросте заробітна плата, а ефект діяльності профспілок буде виражатися у зростанні занятості, а не у підвищенні доходів членів профспілки.

Сприятливі умови для досягнення компромісу між заробітною платою і зайнятістю створюється у галузях, де еластичність попиту невисока.

Підвищення заробітної плати членів профспілки може досягатися також іншим шляхом: обмеження пропозиції праці. Таке обмеження може бути результатом діяльності профспілки щодо ліцензування професій, практика ліцензування широко розповсюджена в розвинутих країнах. У США, наприклад, ліцензуванням охоплено близько 600 видів діяльності.

Обмеження пропозиції праці досягається також за допомогою скорочення робочого тижня, заборона чи зменшення пенсійного віку, обмеження дитячої і жіночої праці, сприймання імміграції іноземних робітників. Обмеженню пропозиції праці може сприяти і внутрішня політика профспілки (особливо успішна тоді, коли профспілка контролює ситуацію в галузі, не побоюється конкуренції з боку працівників, які не є членами профспілки). Профспілка, наприклад, може обмежити вступ до організації нових членів (або прямо адміністративно, або опосередковано - шляхом високих вступних внесків).

При цьому повинна бути угода з фірмою про найм лише членів профспілки. В результаті всіх цих дій крива пропозиції S зміщується S, що приводить до скорочення кількості зайнятих і підвищенню їх заробітної плати.



Рис. Обмеження профспілками пропозиції праці

Одним із напрямів діяльності профспілок є боротьба за розширення державного нормування і регулювання праці. Важливим складником такого нормування є законодавство про мінімум заробітної плати. Механізм і методи встановлення мінімальної заробітної плати було розроблено ще у 1928р. Міжнародною організацією праці (МОП). Основною метою встановлення мінімальної заробітної плати є надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати, встановлення мінімальної заробітної плати понад рівноважний рівень. Середній рівень заробітної плати при цьому підвищується, проте скорочуються і обсяги найму працівників.

Закон про мінімальну заробітну плату стосується, насамперед, становища некваліфікованих працівників. Серед них значну частину становлять молоді робітники, які більше реагують на встановлення мінімуму заробітної плати, ніж доросле населення.

Отже, профспілки намагаються вирішити дві основні проблеми, які утім виключають одна одну: збільшити зайнятість і підвищити заробітну плату.

3.2 Ринок праці на Україні

Проблеми зайнятості населення України на сучасному етапі ринкових перетворень перебувають у доволі кризовому становищі. Зокрема, зменшується природна основа відтворення робочої сили -- населення.

Так, за останні сім років скоротилась чисельність населення нашої країни на 1,6 млн. чол. Основними причинами природного скорочення населення України є такі: зменшування народжуваності, зростання смертності, зниження життєвого рівня населення, труднощі з працевлаштуванням тощо.

Відповідно зменшились і трудові ресурси України, відбувають суттєві зміни у структурі зайнятості за галузями економіки та формами власності, зокрема спостерігається зменшення чисельності зайнятих у сільському господарстві. Якщо у 2002 році ця чисельність становила 21963,0 тис. чол. то в 2003 році вона зменшилась на 1093,7 тис. чол.

Характерною рисою означеної сфери зайнятості є нерівномірна її регіональна структура. Так, у семи областях України зосереджено від 4,5 до 10,2% зайнятих і народному господарстві; ще в семи -- від 3,0 до 4,0%, решта від 0,6 до 2,9%. Більш рівномірно у межах (у межах 70-80%) розподіляється зайняте працездатне населення у працездатному віці.

Як свідчать дані аналізу балансу трудових ресурсів, чисельність зайнятих впродовж 2002-2003 роках у галузях народного господарства в основному скоротилась за рахунок зменшення зайнятих у галузях матеріального виробництва на 525,4 тис. чол. або на 4,9%. Спостерігається стійка тенденція відтоку висококваліфікованих кадрів із підприємств державної власності, передусім у суспільні і малі підприємства, індивідуальний сектор.

Має певні особливості і розвиток зайнятості у невиробничі сфері. Загальна зменшення цієї категорії зайнятих у 2003 році порівняно з 2002 роком на 108,4 тис. чол. Супроводжувалось зменшенням чисельності зайнятих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах обслуговування на 6,1%4; в освіті і культурі, мистецтві науці та науковому обслуговуванню на 4,6%; у закладах охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення на 2,2%. І якщо у сфері фінансування, кредитування та пенсійного забезпечення чисельність зайнятих залишилась майже стабільною, то в органах громадського та державного управління, кооперативних та громадських організацій цей показник мав тенденцію до істотного збільшення, а саме на 30,2 тис. чол., або на 4,2% [15, 233].

Особливу тривогу викликає зниження чисельності зайнятих у науці, культурі, мистецтві, охороні здоров'я. Висококваліфіковані (у тому числі молоді) талановиті фахівці переходять до комерційних та інших структур непрофільного спрямування, де їхній професійний рівень використовується не повною мірою, але заробітна плата є значно вищою. Це свідчить про розмінювання праці зайнятих у цій галузі нині з упевненістю можна говорити про формування загрозливих тенденцій на ринку праці в Україні. Вони, зокрема, виявляються у збільшенні контингенту незайнятого населення і прихованого безробіття, зниженні ефективності використання робочої до критичного рівня, зростання офіційно зареєстрованого безробіття тощо.

Рівень фіксованого безробіття безперервно зростає -- на початок 2002 року воно становило 0,46%, на початок 2003 року 1,28% [13, 256].

Як свідчать наведені дані, незайнятість є масовим явищем. На сучасному етапі становлення ринку праці в Україні загострюються також проблеми прихованого безробіття. Проблеми масштабності економічної неадекватності і соціальної вразливості сегменту прихованого безробіття в Україні важливі ще й тому, що істотно впливають як на економіку, так і долі людей.

Приховане безробіття є однією з однією з ознак кризових явищ економіки України, однією з причин і наслідків недосконалої політики зайнятості, наявність прихованого безробіття стримує темпи зростання відкритого безробіття, збільшення заробітної плати працюючих, а також національного доходу, приховує справжній стан із зайнятістю.

У вересні 2004 р. на великих і середніх підприємствах було зайнято 11,3 млн. працівників. Розмір середньомісячної заробітної плати цих працівників у вересні 2004 р. значно перевищував розміри встановлених державних соціальних стандартів. Так, її рівень майже в 2,7 раза перевищив рівень мінімальної заробітної плати, встановленої у вересін (237 грн.) та в 1,6 - установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб (386,73 грн.).

Середній розмір заробітної плати у вересні 2004 р. порівняно з серпнем зріс у більшості видів економічної діяльності, зокрема, в промисловості на 2,2%, будівництві - на 4,8, лісовому і рибному господарствах - відповідно на 15,3 і 8,9%. В організаціях охорони здоров'я і соціальної допомоги її розмір зріс на 9,1%, а в установах освіти - на 28,8%. Водночас у сільському господарстві, фінансовій сфері і державному управлінні її рівень зменшився.

За рівнем середньої заробітної плати першість продовжують утримувати працівники допоміжних транспортних послуг, фінансових установ, авіаційного транспорту, зарплата яких перевищила середній в економіці показник в 1,7-2,3 раза. Серед промислових видів діяльності найбільш оплачувані працівники зайняті на підприємствах з видобування енергетичних матеріалів, а також з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення.

Реальна заробітна плата за вересень 2004 р. зросла на 2,9%, порівняно з вереснем минулого року - на 21,3% [13, 258].



ВИСНОВОК

Отже, ринок праці є системою суспільних відносин, які забезпечують нормальне відтворення і ефективне використання праці, кількість і якість якої відповідним чином винагороджується. Ринок праці є конкретним проявом системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин.

Як кожний товар, що продається на ринку послуги праці мають ціну, попит і пропозицію, причому предметом торгу є не тільки певний вид здатностей виконувати трудові функції, а і тривалість і умови виконання цих функцій.

Основною рисою сучасних тенденцій розвитку ринку праці є формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей) в контексті загального процесу глобалізації ринку праці і формування єдиного загальносвітового ринку.

В даний час попит на працю головним чином визначається: державною політикою стосовно низькорентабельних і збиткових підприємств; розмірами державних, приватних і іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок; масштабами тіньової економіки.

...