Товарне виробництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКЦІЯ: Товарне виробництво

1. Форми господарювання

Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно - економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших - збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Серед них виділяють три основні форми: вартість попит ціна економіка

- натуральну,

- товарну

- суспільну.

Відповідно розрізняють натуральне, товарне та безпосередньо суспільне виробництво.

2. Натуральне виробництво

Історично першим типом суспільного виробництва було натуральне виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснювалося для власного споживання, для задоволення внутрішніх потреб.

Характерними рисами натурального господарства є економічна замкнутість, універсальний характер робочої сили, низький рівень спеціалізації і продуктивності праці, консерватизм. Йому відповідають такі технологічні способи виробництва, які здійснюються за допомогою примітивних знарядь праці та методів обробки матеріалів. Типовою формою натурального виробництва в наших умовах є багатогалузеве особисте підсобне господарство селян.

3. Товарне виробництво

Пізнішою формою суспільного виробництва є товарне виробництво. Товарне виробництво - це така форма суспільного виробництва, коли продукти виробляються не для власного споживання виробника, а для продажу через купівлю - продаж.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці. Він зумовлюється дією закону економії робочого часу і веде до підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів.

Характерними рисами товарного господарства є:

1) суспільний поділ праці;

2) спеціалізація виробництва;

3) приватна власність на засоби виробництва;

4) свобода вибору ресурсів, засобів і цілей виробництва;

5) конкуренція;

6) встановлення економічних зв'язків між виробниками шляхом обміну.

Існують три форми товарного виробництва:

1) Просте товарне виробництво. Характеризується низьким рівнем СПП; функціонуванням індивідуальної робочої сили; приватна власність; мало відчутна конкуренція товаровиробників; стихійність.

2) Капіталістичне товарне виробництво. Йому притаманні такі риси - розвинутий СПП; функціонування колективної робочої сили; приватно - підприємницька та колективно - кооперативна форма власності; жорстока конкуренція та стихійність; кризи перевиробництва.

3) Соціальне ринкове господарство. Характерними рисами цієї форми є досить розвинутий поділ праці, поступове формування сукупної суспільної робочої сили, соціальний захист товаровиробників і всього населення, відсутність глибоких економічних криз.

Таким чином, суспільний поділ праці є необхідною умовою і матеріальною основою будь - якого товарного виробництва, а відособлене привласнення благ та послуг виступає його корінною причиною.

Суспільне виробництво. Безпосередньо суспільне виробництво - це безтоварне планомірне, високоорганізоване виробництво продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму.

Характерними рисами його є те, що воно розвивається на основі одиничного поділу праці в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в межах міжнародного масштабу (інтернаціоналізація одиничного поділу праці).

4. Товар, його сутність і властивості. Таким чином, найпростішим еле-ментом товарного виробництва є товар

Товар - це продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і виготовлений для обміну.

Кожен товар має дві основні сторони: споживну вартість і вартість (цінність).

Споживна вартість пов'язана передусім із здатністю товару задовольняти певну потребу окремої людини, колективу або суспільства. Потреби можуть бути особистими, виробничими, екологічними. Щоб виконати цю функцію, будь-який товар або послуга повинні мати певні властивості. Таким чином споживна вартість - це певна річ або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби. Щоб задовольнити ці потреби, конкретна річ або послуга повинна мати мінову вартість - тобто здатність товару обмінюватися на інші товари у певних кількісних пропорціях. Спільним у всіх товарів і послуг, що обмінюються на інші, є втілена в них праця. Споживну вартість створює конкретна праця, тобто корисна праця, яка витрачається в особливій доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці. Сукупність багатьох якісно різних корисних видів праці становить суспільний поділ праці.

Вартість є другою важливою стороною товару, яка має два основних аспекти:

а) якісний аспект вартості - це техніко - економічні відносини між людьми, які в умовах суспільного поділу праці спільно виробляють товари, та відносини власності, що виникають між товаровиробниками при обміні цих товарів;

б) кількісний аспект вартості - це вираження величини втіленої у товарі суспільної праці товаровиробника та суспільної корисності цього товару. Вартість товару створює абстрактна праця, тобто праця товаровиробника, що характеризується затратою робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, створює вартість і є специфічною формою праці за умов товарного виробництва.

На вартість товару впливають багато факторів, серед яких: продук-тивність праці - це кількість продукції, що виробляється за одиницю робочого часу; інтенсивність праці - це затрати праці за одиницю часу.

Таким чином, величина вартості товару перебуває в обернено пропорційній залежності від продуктивності праці і прямо пропорційній залежності від інтенсивності праці.

Праця, що виробляє товар, може бути простою - та, яка не потребує попередньої освіти і кваліфікації, та складною - це праця, для виконання якої потрібні спеціальна підготовка, оволодіння певною спеціальністю, що передбачає потребу у здобутті освіти.

5. Двоїстий характер праці, втіленої у товар

Якщо товар є щось двоїсте, то і втілена в нього праця також має двоїстий характер.

З одного боку, праця - це процес створення певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов'язано з конкретною спеціалізацією робітника, конкретними умовами виробництва, засобами й предметами праці. Наприклад, щоб стати кравцем, треба на те вчитися (спеціалізуватися), а щоб пошити одяг, треба мати певні матеріали та кравецькі інструменти. Селянин, щоб виробити продукцію, повинен мати інші знання, умови та знаряд дя праці. Будівельнику потрібні свої специфічні умови праці. Отже, праця кравця, селянина, будівельника, сталевара - це не одне й те саме. Вони від-різняються умовами виробництва, метою трудової діяльності, знаряддями та предметами праці, що застосо вуються, характером операцій і, найголовніше, - результатом: кравець шиє одяг, селянин вирощує сільськогосподарську про-ук цію, будівельник будує житло, сталевар варить сталь.

Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживна вартість, називається конкретною працею.

З іншого боку, праця - це процес затрат людської робочої сили: м'язів, мозку, нервів, тобто якісно однорідних природних сил незалежно від того, що працівник виготовляє. Не має значення, хто працює: кравець, селянин, будівельник чи сталевар - затрати ці є обов'язковими, вони не прив'язані до певної спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку й не торкаються її конкретної форми. Тобто, ці затрати виступають як праця взагалі, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працю-ючого.

Праця товаровиробників, взята як затрати людської робо чої сили взага-лі, незалежно від їі конкретної форми, називаєть ся абстрактною працею.

На відміну від конкретної праці, яка існує при будь-якій суспі льній формі виробництва й тому є вічною категорією, абстрактна праця - історично визначена форма суспільної праці, властива лише товарному виробництву. В натуральному господарстві, наприклад, немає основи для існування абстракт-ної праці, оскіль ки продукти праці в ньому переходять з виробництва в споживан ня без обміну, отже, немає потреби в особливому суспільному вираженні праці через прирівнювання одного продукту до іншого. Затрати нервової та мускульної енергії людини стають абстрактною працею лише тоді, коли вони виступають як об'єктивна основа для прирівнювання різних продуктів праці в процесі їх обміну. Отже, абстрактна праця являє собою специфічну форму суспільної праці, суспільний характер якої проявляється в обміні, в той час як конкретна праця зовні виступає як індивідуальна, приватна.

6. Закон вартості та його функції

Закон вартості - внутрішньо необхідний об'єктивний і сталий зв'язок між суспільно необхідною працею (затраченою на виробництво товару з урахуванням його відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

Сутність цього закону розкривається у таких його основних рисах:

- Закон вартості виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом. Тут він діє у сфері безпосереднього виробництва.

- Закон вартості виражає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відпо-відно до кількості та якості затраченої на них суспільно необхідної праці. У цьому випадку він діє як закон у сфері обміну.

- Наявність сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, при якій здійснюється взаємний тиск одного підприємця на ін-шого. Тут закон діє у нерозривній єдності сфер безпосереднього виробництва й обміну.

- Наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією. Тут закон вар-тості стихійно регулює пропорції розподілу суспільної праці між галузями.

- Виражає внутрішньо необхідні зв'язки між працею виробника товарів у минулому і теперішніми умовами виробництва.

- Закон вартості виражає внутрішньо необхідні і сталі зв'язки між вар-тістю і цінами товарів.

Закон вартості виконує такі основні функції:

· Стихійного регулятора пропорцій товарного виробництва у поєднанні з іншими економічними законами;

· Рушійної сили стихійного розвитку продуктивних сил;

· Основи диференціації товаровиробників.

7. Теорія попиту і пропозиції

Економічне становище товаровиробника залежить від ринкової ціни його товарів. Ринкова ціна залежить від двох факторів -- попиту і пропози-ції, у взаємодії та зіткненні яких вона утворюється.

Попит -- це платоспроможна потреба у певному товарі. Інакше кажу-чи, це сума грошей, яку покупці можуть і намагаються заплатити за необхід-не їм благо.

Попит залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послугах) і цін на останні. Отже, попит підвищується при зростанні доходів, зниженні цін або одночасній дії цих факторів -- і навпаки. Ця залежність дістала назву закону попиту.

У цілому величина попиту залежить, як правило, від ціни товару: чим нижча ціна на якесь благо, тим вищий попит на нього з боку покупця. Кіль-кісну залежність попиту від зміни цін на товари називають еластичністю попиту, її вимірюють як відношення зростання обсягу попиту до зниження цін (у відсотках).

Пропозиція -- це кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити. Пропозиція також залежить від ціни: чим вона вища, тим вища пропозиція з боку продавців, оскільки останній зацікавлений у виручці від продажу товарів (послуг), що становить його економічний інтерес. Таку залежність називають законом пропозиції. Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву “еластичність пропозиції”, її вимірю-ють як відношення (у відсотках) обсягу пропозиції до зростання цін.

Закони попиту і пропозиції відображають економічні інтереси проти-лежних суб'єктів ринку--покупців і продавців. Збіг цих інтересів досягається при перетині ліній попиту і пропозиції. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій ціні може бути про-дана і є відображенням ринкової рівноваги. Якщо ж ціни на певний товар зростуть, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижу-вати ціни, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для поодаль-шого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці зреагують до-датковим попитом.

За умов, коли ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, виникне підви-щений попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку, сприятиме зростанню цін, а з іншого -- стимулюватиме вироб-ництво цього товару. Як результат -- лінії попиту і пропозиції перетнуться.

8. Ціна в ринковій економіці. Сутність ціни

Ринкова ціна встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну називають вільною; вона не встановлюється спеціальними органами, не нав'язується згори.

Сутність ринкової ціни. Кожного дня людина має справу з різноманіт-ними цінами, купуючи продукти харчування, одяг, взуття, предмети домаш-нього вжитку, тобто те, що називають споживчими товарами. Всі вони мають купівельну ціну. Квартирна плата також є ціною за послугу, яку надає влас-ник житла. Якщо людина наймається на роботу, то їй за послугу праці випла-чують заробітну плату, яка є ціною товару "робоча сила". Ціною є відсотки за кредит, орендна плата власнику землі. Сировинні матеріали, основні засоби виробництва також реалізуються за купівельними цінами.

Отже, на ринках товарів існує безліч цін. Ще не так давно в еконо-мічних словниках, підручниках ціна визначалась як грошове важення вартості товару. А вартість, як відомо, -- це втілена й зречевлена в товарі абстрактна праця. Вона визначається кількістю суспільно необхідного робо-чого часу, потрібного для виготовлення певної споживної вартості при суспільно нормальних умовах виробництва, середньому в цьому суспільстві рівні умілості та інтенсивності праці.

Однак на практиці вартість одного товару (тобто витрат суспільно необхідного часу) часто вища, ніж вартість іншого товару, але ринкова ціна його менша. В чому ж справа? Виявляється, ціна залежить також від співвідношення попиту і пропозиції на товари. У нашому прикладі ціна другого товару вища тому, що попит на нього перевищує пропозицію цього товару, а отже, ціна вища, ніж вартість. Є й інші чинники, що пов'язані не з вартістю, а з іншими причинами.

Отже, ціна є грошовим вираженням вартості товару тільки в тому разі, коли існує рівновага між попитом і пропозицією.

В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами. Через це універсальним визначенням ціни є таке: ціна -- це грошова сума, що сплачується за конкретний товар.

9. Методи ціноутворення

Методи ціноутворення, засновані на собівартості:

1. Метод “собівартість плюс надбавка” - припускає додаток до собівартості товару стандартної надбавки. Ціноутворення по даному методу працює тільки в тих випадках, коли встановлена ціна приводить до запланованого рівня продажів.

2. Аналіз беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Компанія намагається визначити ціну, при якій її виробництво буде беззбитковим, чи принесе цільовий прибуток. У цій системі ціноутворення використовується графік беззбитковості, що відображає загальні витрати і загальний прибуток, передбачувані при різних обсягах збуту.

Ціноутворення, засноване на цінності товару. Ціна встановлюється на основі сприйняття значущості товару покупцем, а не витрат продавця. Про-давець не може спроектувати товар і розробити маркетингову програму, перш ніж буде встановлена ціна. Ціна визначається до того, як затверджуєть-ся маркетингова програма.

Ціноутворення, засноване на конкуренції:

1. Ціноутворення на основі рівня поточних цін. Компанія засновує свою ціну головним чином на цінах конкурентів, приділяючи менше уваги власним витратам чи попиту. Компанія може призначати стільки ж, більше чи менше, ніж її основні конкуренти.

2. Встановлення цін на основі закритих торгів. Компанія в першу чергу орієнтується не на власні витрати виробництва чи попит, а на передба-чувані ціни конкурентів. Вона прагне одержати контракт, для чого потрібно встановлення ціни меншої, ніж в інших компаній.

Размещено на Allbest.ru