Методи організації виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи організації виробництва

1.1 Сутність та завдання організації виробництва

1.2 Предмет та об'єкт, мета організації виробництва

1.3 Організація виробництва як основа ефективної діяльності виробництва

2. Характеристика одиничного та партіонного методів організації виробництва

2.1 Одиничний метод організації виробництва

2.2 Партіонний методи організації виробництва

2.3 Ефективність застосування одиничного та партіонного методів організації виробництва

3. Одиничний та партіонний методи організації виробництва на ПрАТ «КЗГО»

3.1 Характеристика ПрАТ «КЗГО»

3.2 Застосування одиничного і партіонного методів на ПрАТ «КЗГО»

3.3 Шляхи покращення одиничного і партіонного методів організації виробництва на ПрАТ «КЗГО»

Висновки

Список використаної літератури

виробництво одиничний партіонний організація

Вступ

В нових ринкових умовах господарювання підприємство несе повну відповідальність за результати своєї роботи. А це вимагає від них адекватної зміни в підготовці спеціалістів.

Основна мета підприємства - це є забезпечення споживача необхідною йому продукцією або послугами в задані терміни, необхідної якості з мінімальними затратами для виробника. При вирішенні цієї проблеми в умовах ринкової економіки головним є споживач.

Щоб вижити підприємство повинно постійно думати про якість своєї продукції і зниження затрат на її виробництво. Це завдання керівних працівників і спеціалістів підприємства визначає стратегію і тактику організації виробництва.

При розробці і реалізації виробничої політики, яка має своєю метою пристосування підприємства до вимог ринку, керівникам і спеціалістам підприємства необхідно тримати в полі зору широкий круг запитань, які стосуються не тільки сфери виробництва. Вони мають собі визнати - що виробництво - це тільки частина процесу, який весь час оновлюється. Розвивати виробництво, збільшувати його потужність, тобто добре організовувати комплекс всіх робіт на підприємстві можна тільки тоді, коли добре знаєш умови ринку, тобто те, що від тебе чекають.

Проблеми розвитку методів організації системи виробництва і реалізації завжди знаходились у центрі економічної науки. Але вітчизняні дослідження цього питання до недавнього часу з об'єктивних причин проводились без урахування особливостей прояву нових форм і принципів господарювання. В сучасних умовах такий підхід до вирішення проблем викликає протиріччя між можливостями підприємств і попитом споживачів. Передумови побудови науково-обгрунтованих рекомендацій щодо розвитку системи організації виробництва підприємств в ринкових умовах можна знайти у роботах Анікіна Б.А., Гриньової В.М., Іванова Ю.Б., Колобова А.О., Леншина І.А., Неруш Ю.М., Новікова О.М., Осипова Ю.М., Одінцової Г.С., Орлова П.А., Панкратова Ф.Г., Перерви П.Г., Третяк О.О. та ін. Дослідження цих учених переконливо показують, що без формування сучасної системи організації виробництва і реалізації продукції на основі маркетингових та логістичних принципів не можна розраховувати на успіх. У зв'язку з цим розробка і обґрунтування пропозицій щодо розвитку системи організації виробництва набуває актуального значення, що і зумовило необхідність проведення даного дослідження. Предметом дослідження є одиничний та партіонний методи організації виробництва.

Об'єктом дослідження обрано підприємство ПрАТ «КЗГО».

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка методичних рекомендацій щодо ефективного розвитку системи сучасних методів та форм організації виробництва та розробка на цій основі основних напрямків їх вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети було вирішено такі задачі:

- визначити сутність та завдання організації виробництва;

- визначити предмет та об'єкт, мету організації виробництва;

- розглянути організаціяю виробництва як основe забезпечення креативної діяльності виробництва;

- проаналізувати одиничний метод організації виробництва;

- проаналізувати партіонний методи організації виробництва;

- дослідити ефективність застосування одиничного та партіонного методів організації виробництва;

- надати характеристику ПрАТ «КЗГО»;

- дослідити застосування одиничного та партіонного методів на ПрАТ «КЗГО»;

- визначити шляхи покращення одиничного та партіонного методів організації виробництва на ПрАТ «КЗГО».

Теоретичною та методологічною основою дослідження виступають фундаментальні роботи вітчизняних і зарубіжних спеціалістів з економічної теорії, маркетингу, менеджменту, економіки підприємств та організації виробництва; нормативні акти України; праці економістів з проблеми, яка досліджується.

В процесі дослідження застосовані методи логічного узагальнення, системного аналізу, метод порівняльного економічного аналізу, експертних оцінок, статистичні і матричні методи.

1. Теоретичні основи організації виробництва

1.1 Сутність та завдання організації виробництва

Під організацією виробництва розуміється координація і оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені строки найбільшого результату з найменшими затратами.[1]

Перехід на ринкові відносини кардинально змінюють погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

На перший план в організації виробництва висувається нова мета виробництва, яка дає змогу в будь-який момент перебудувати виробництва на випуск інших видів продукції при зміні попиту на неї з найменшими затратами, а також це повинно бути виробництво високої культури, яке створює умови для випуску високоякісної продукції точно у визначені терміни, яка може бути конкурентоспроможною на ринку.[1]

Все це говорить про те, що організація виробництва має багатопланове завдання, рішення яких дозволить відповісти на питання: « Що має робити підприємство, щоб успішно господарювати ?».

Для керівників і спеціалістів підприємства можливості для успішного ведення господарювання відкриваються тільки тоді, коли вони ясно оцінюють стан свого виробництва, тверезо оцінюють перспективи для досягнення поставленої мети.

Кожне підприємство має свої специфічні завдання організації виробництва - комплекс завдань по забезпеченню сировиною, найкраще використання робочого часу та робочої сили, поліпшення асортименту і якості випуску продукції, освоєння нових видів продукції. На практиці багато завдань по організації виробництва вирішують технологи, тому важливо розрізняти функції технології і функції організації виробництва.

Технологія визначає способи і варіанти виготовлення продукції. Функцією технології є визначення можливих типів машин для виробництва кожного виду продукції, інших параметрів технологічного процесу, тобто технологія визначає - що треба зробити з предметом праці і при допомозі яких засобів виробництва, щоб перетворити його в необхідний продукт.

Функція організації виробництва - це визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найбільш ефективного у відповідності. З метою і умовами виробництва, або інакше, як краще задіяти предмет і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими затратами робочої сили і засобів виробництва.[7]

В кожному конкретному випадку організація виробництва обгрунтовує ефективність міроприємств, що здійснюються, тому що для підвищення організації виробництва потрібні не тільки окремі міроприємства, які забезпечують підвищення продуктивності обладнання або зниження трудомісткості, або поліпшення якості продукції, або зниженням затрат сировини. Ефективність виробництва визначається методами ефективного використання елементів виробництва в їх сукупності.

Особливість організації виробництва - це взаємозв'язок елементів виробництва і вибір таких методів і умов їх використання, які в найбільшій мірі відповідають меті виробництва.

Завдання організації виробництва:

- поглиблення спеціалізації;

- вдосконалення форм організації виробництва;

- швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції;

- забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу;

- вдосконалення організації праці і виробництва в просторі і часі;

- створення логістичної системи.

Якщо завданнями технології являються підвищення потенційних можливостей збільшення об'єму вироблюваної продукції, поліпшення її якості, зниження норм розходу ресурсів при її виготовленні, то організація виробництва визначає методи і умови для досягнення цих можливостей з врахуванням зовнішніх і внутрішніх умов роботи підприємства.

Для того, щоб підприємство добре працювало необхідно весь час слідкувати за його роботою, а саме постійно підвищувати вимоги до конструктування, виготовлення, монтажу і наладки обладнання; встановлювати оптимальні експлуатаційні режими їх роботи, виявляти причини простою обладнання. Основною причиною простою обладнання являється невідповідальність оперативно-виробничого планування і матеріально-технічного забезпечення. На ряді підприємств оперативне планування здійснюється без належного обгрунтування, відсутні розрахунки оптимальних об'ємів виробництва, складських запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва.

Оптимальний рівень запасів повинен визначатися для кожного підприємства виходячи із особливостей асортименту продукції, техніки, технології, організації виробництва з врахуванням особливостей поставок сировини і збуту готової продукції.[7]

Крім цього до завдань організації виробництва відноситься скорочення тривалості виробничого циклу, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової продукції.

Серед причин, які пояснюють неповну загрузку встановленого обладнання і неповне використання машин на протязі всього режимного часу необхідно виділити невідповідальність структури асортименту машин і диспропорцію у виробничій потужності цехів підприємства.

Тому завданнями організації виробництва є вдосконалення асортименту, визначення оптимальної спеціалізації підприємств, виробничих потужностей, реконструкції і технічного переозброєння виробництва. [9]

1.2 Предмет та об'єкт, мета організації виробництва

Об'єктом організації виробництва є підприємство, що являє собою самостійний господарський елемент, створений для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й одержання прибутку, а предмет вивчення - методи й форми організації процесу виробництва в часі й просторі.[1]

Організація виробництва повинна постійно адаптуватися до мінливих економічних умов, бути орієнтованої на зниження витрат виробництва й підвищення якості випуску продукції.

Сутність організації виробництва складається у встановленні необхідних зв'язків і погоджених дій учасників виробничого процесу, створенні організаційних умов для реалізації економічних інтересів і соціальних потреб працівників підприємства.[1]

Головною метою організації виробництва є забезпечення економічної й соціальної ефективності функціонування підприємства. Досягнення цієї мети забезпечується через реалізацію цілей нижчого рівня, до яких відносять:

- підвищення рівня організації виробництва;

- удосконалювання виробничо-технічної бази підприємства;

- скорочення тривалості виробничого циклу;

- поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей;

- підвищення продуктивності праці;

- виконання плану виробництва по номенклатурі, асортиментам й якості продукції в заданий термін;

- забезпечення стабільного випуску продукції високої якості;

- задоволення попиту споживачів;

- розробка нових видів продукції;

- удосконалювання виробленої продукції відповідно до запитів ринку;

- забезпечення скорочення браку й рекламацій й ін.

Організація виробництва на підприємстві відноситься до сфери діяльності лінійних керівників (директор, керівник виробництва, начальник цеху, начальник ділянки, майстер, бригадир), які несуть повну відповідальність за стан і належний рівень організації виробництва.[5]

На рівні підприємства керівники здійснюють керівництво роботою по постійному вдосконалюванню організації виробництва, твердженню планів реорганізації виробництва й контролю за їхнім виконанням, залученню наукових організацій і консультантів для рішення організаційних завдань, підготовці й перепідготовці персоналу по напрямку "Організації виробництва".

На рівні виробництва й цеху керівники здійснюють роботи з удосконалювання організації виробництва в підрозділі, ефективному використанню всіх ресурсів, створенню умов для результативної діяльності персоналу.

На рівні виробничої ділянки керівники здійснюють роботу із впровадження передових методів праці й підвищенню продуктивності праці, найбільш повному використанню встаткування й робочого часу, дотриманню трудової дисципліни, економії матеріальних ресурсів, створенню умов для випуску високоякісної продукції.[5]

1.3 Організація виробництва як основа ефективної діяльності виробництва

Організація виробництва - це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Досвід роботи промислових підприємств свідчить, що саме організація виробництва створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність. Ринкові відносини висувають нові вимоги і завдання перед виробництвом, а підприємства несуть повну відповідальність за результати своєї роботи.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства.[5]

Перехід на ринкові відносини кардинально змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

Основоположником організації виробництва є американський інженер Ф. Тейлор (1856 - 1915), що працював на металургійному заводі в Пенсільванії. Він висунув ряд принципів організації праці:

– заміна рутинних методів раціональними;

– відбір і навчання робочих;

– відокремлення підготовки від виконання;

– диференціація оплати залежно від рівня виконання завдання та ін. [7]

Згідно системі Тейлора все слід робити економно і організовано з найменшою витратою сил. Тейлор вперше застосував метод хронометражу при вивченні процесів праці.

А. Файоль (1841 - 1925) французький інженер металург, створив систему організації, принципи якої сформульовані:

– встановлення програми дії;

– контроль;

– єдине компетентне енергійне керівництво;

– хороший набір персоналу;

– концентрація виробництва за напрямком;

– гармонія праці - пропорційність.

Г. Форд (старший) - впровадив машинну систему безперервно-потокової організації праці з максимальним розподілом праці.

Сучасні теорії побудовані на концепціях подальшої мобілізації персоналу в управлінні на тому, що людські ресурси представляють головне джерело багатств.

Організація виробництва на підприємствах повинна відповідати рівню розвитку техніки і в той же час сприяти подальшому технічному розвитку. У сучасних умовах подолання застарілих форм організації виробництва набуває особливого значення, пов'язаного з інтенсифікацією виробництва.

Організація виробництва - багатофункціональна система. Її сферою є різноманітна діяльність людей на виробничому підприємстві, спрямована на створення і виробництво матеріальних благ.

Сутність організації виробництва полягає в об'єднанні і забезпеченні взаємодії особистих і речових елементів виробництва, встановлення взаємозв'язків і узгоджених дій учасників виробничого процесу, створення організаційних умов для реалізації економічних інтересів і соціальних потреб працівників на виробничому підприємстві.[1]

Завданнями організації виробництва є:

– поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі і часі;

– пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння підприємства;

– інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення;

– оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;

– визначення рівня незавершеного виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;

– організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;

– створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

Крім цього до завдань організації виробництва відноситься скорочення тривалості виробничого циклу, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової продукції.[5]

Отже, завданнями організації виробництва є вдосконалення асортименту, визначення оптимальної спеціалізації підприємств, виробничих потужностей, реконструкції і технічного переозброєння виробництва.

2. Характеристика одиничного і партіонного методів організації виробництва

2.1 Одиничний метод організації виробництва

Метод організації виробництва - це спосіб здійснення виробничого процесу, сукупність засобів та прийомів його реалізації. Існує два методи організації виробництва: потоковий і непотоковий.

Одиничний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничних екземплярах або невеликими неповторюваними партіями. Він застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні станки, турбіни і т.д.), спеціального оснащення, у дослідному виробництві, при виконанні окремих видів ремонтних робіт і т.п. [3]

За умовами одиничного типу виробництва припускається виготовлення широкої номенклатури продукції в одиничних примірниках або невеликих партіях, що не повторюються. Тому одиничний (одиночно-технологічний) метод організації виробництва застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні стани, турбіни тощо), спеціального оснащення, у дослідному виробництві, виконанні індивідуальних замовлень, виробів, при виконанні окремих видів ремонтів і т. д.[6]

Відмітними рисами одиничного методу організації виробництва є: велика номенклатура продукції, що не повторюється; використання універсального устаткування і спеціального оснащення; розташування устаткування за групами однотипних верстатів; розроблення збільшеної технології; залучення робітників високої кваліфікації та широкої спеціалізації; значна частка робіт з використанням ручної праці; низький рівень використання устаткування; складна система організації матеріально-технічного забезпечення, що збільшує незавершене виробництво, а також створює великі запаси на складі; високі витрати на виробництво та реалізацію продукції; низька оборотність оборотних коштів.

Усі характеристики одиночного методу організації виробництва свідчать про затратний спосіб виготовлення виробів та надання послуг.

Особливими ознаками й умовами реалізації одиничного методу організації виробництв є такі:

а) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, що зумовлено обмеженим (майже одиничним) обсягом їх випуску. Невелика кількість кожного з таких виробів є недостатньою для нормального завантаження устаткування;

б) усі робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій (наприклад, на машинобудівних підприємствах групи: токарних, фрезерних, свердлильних, стругальних, шліфувальних та інших верстатів);

в) технологічне устаткування в основному універсальне, але для обробки дуже складних за конструкцією та великогабаритних деталей можуть використовуватися верстати з ЧПУ, «обробні центри» тощо;

б) предмети праці (деталі) переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Деталі надходять після кожної операції на проміжні склади всередині виробництва і чекають звільнення робочого місця (устаткування) та виконання наступної операції. [2]

Ще більші перерви виникають при міжцехових очікуваннях, коли деталі накопичуються в проміжних складах для запуску їх партій в обробку чи на складання вузлів або виробів у цілому.

2.2 Партіонний метод організації виробництва

Партіонний метод організації виробництва характеризується виготовленням різної номенклатури продукції в кількостях, що визначаються партіями їхнього запуску-випуску.[3]

Партією називається кількість однойменних виробів, які по черзі обробляються при кожній операції виробничого циклу з одноразовою витратою підготовчо-заключного часу.

Партіонний метод організації виробництва має наступні характерні риси:

– запуск у виробництво виробів партіями;

– обробка одночасно продукції декількох найменувань;

– закріплення за робочим місцем кількох операцій;

– широке застосування поряд із спеціалізованим обладнанням універсального;

– використання кадрів високої кваліфікації та широкої спеціалізації;

– переважне розташування устаткування по групах однотипних верстатів.

Найбільшого поширення партіонності методи організації отримали в серійному і дрібносерійному виробництвах, заготівельних цехах масового і великосерійного виробництва, де використовується високопродуктивне обладнання, яке переважає своєю потужністю пропускну спроможність сполучених верстатів і машин в подальших підрозділах.

Оскільки при партіонному виробництві на існуючих робочих місцях обробляється велика номенклатура деталей, дуже важливо визначити однакову за конструктивно-технологічними характеристиками кількість деталей, що обробляється безперервно на кожній операції.

Така кількість деталей визначається як розмір партії деталей (n), які одночасно запускаються у виробництво:

(2.1)

де Т_п-з -- підготовчо-завершальний час для оброблювальної партії деталей (ознайомлення з кресленнями, установлення режимів роботи устаткування тощо);

t_шт -- трудомісткість обробки найскладнішої деталі в партії;

К_н -- коефіцієнт налагодження устаткування (0,08--0,1). [2]

Розрахункова партія коригується так, щоб вона була кратною декадній або місячній програмі. Під час розрахунку партії деталей ураховуються конкретні виробничі умови, тому що за умови періодичної або постійної їх потреби не завжди устаткування в серійному виробництві може бути повністю завантажено.

Величина партії деталей безпосередньо впливає на ефективність виробництва. Збільшення партії деталей веде до зменшення кількості переналагоджень устаткування, унаслідок чого поліпшується його використання та знижуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналагодження устаткування, отримання і здавання роботи та ін.). Крім того, спрощується планування та облік виробництва.

Водночас обробка деталей великими партіями має негативні наслідки: збільшуються запаси деталей у незавершеному виробництві, а разом з цим виробничі та складські площі для їх збереження.

Такі суперечливі впливи розміру партії деталей на техніко-економічні показники роботи потребують установлення її оптимальної величини. Оптимальним є такий розмір партії деталей, за якого загальні витрати на їх виготовлення будуть мінімальні, ураховуючи також витрати, які пов'язані з наявністю незавершеного виробництва.

Групове виробництво на механообробній стадії може бути створене на базі групової технології у вигляді предметно-групових цехів, дільниць і групових (багатопредметних) поточних ліній, де деталі обробляються без переналагодження верстатів.

2.3 Ефективність застосування одиничного та партіонного методів організації виробництва

Нормативами одиничного методу організації виробництва є:

1. Розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення замовлення в цілому і окремих його вузлів.

2. Визначення запасів або нормативу незавершеного виробництва.

Напрямами підвищення ефективності одиничного методу організації виробництва є розвиток стандартизації, уніфікація деталей і вузлів, впровадження групових методів обробки.

Найбільшого поширення партіонні методи організації набули в серійному і дрібносерійному виробництвах, у заготівельних цехах масового і великосерійного виробництва, що використовують високопродуктивне устаткування, яке перевершує за своєю потужністю пропускну спроможність сполучених верстатів і машин у наступних підрозділах.

Для аналізу партійного методу організації виробництва використовуються такі нормативи:

1. Основний норматив - розмір партії (П). Чим більше розмір партії, тим повніше використовується устаткування, однак при цьому зростає обсяг незавершеного виробництва і сповільнюється оборотність оборотних коштів

, (2.2)

де Т _пз - підготовчо-заключний час;

t _шт - Час обробки деталі на всіх операціях;

K _{n. O} - коефіцієнт втрат часу на переналагодження устаткування. [3]

При партійному методі організації виробничого _роцессу розмір партії може бути рівний:

місячної виробничої програми (М / 1);

0,5 місячної програми (М / 2);

0,25 місячної програми (М / 4);

0,15 місячної програми (М / 6);

0,0125 місячної програми (М / 8);

добовому кількості деталей у партії (М/24).

3. Періодичність запуску-випуску партії деталей (П _з.в) - це період часу між двома запусками чергових партій деталей Вона визначається за формулою:

, (2.3)

де П - розмір партії, шт., м;

З _Д - середньоденний випуск деталей (виробів).

3. Розмір запасу незавершеного виробництва (заділ) - це запас незакінченого продукту всередині виробничого циклу. Виділяють три види заділів:

– циклової;

– страхової;

– оборотний.

Розмір циклового заділу (З _ц) визначають за формулою:

, (2.4)

де С _{Д-середньоденний} випуск деталей (виробів);

Т _ц - тривалість виробничого циклу. [6]

Розмір страхового заділу (3 _стр) визначають за формулою:

, (2.5)

де t _{ср.ізг.пр} - Час термінового виготовлення даної продукції.

Оборотний заділ - продукція, яка знаходиться на складах, у роздавальних, коморах і т.д.

4. Коефіцієнт серійності виробництва (До _сер) визначають за формулою:

, (2.6)

де N _д - кількість деталей (операцій), закріплених за робочим місцем;

Р _про - кількість робочих місць цеху або ділянки.

Якщо До _сер = 30 - 20, то це одиничний тип організації виробництва;

якщо До _сер = 20 - 5 - серійний тип організації виробництва;

якщо До _сер = 3 - 5 - масовий тип організації виробництва.

За показниками економічної ефективності (зростання продуктивності праці, використання устаткування, зниженню собівартості, оборотності оборотних коштів) партіонності методи значно поступаються потоковим. Часта зміна номенклатури продукції, що виготовляється і пов'язана з цим переналагодження обладнання, збільшення запасів незавершеного виробництва та інші фактори погіршують фінансово-економічні результати діяльності підприємства. Однак з'являються можливості для більш повного задоволення попиту споживачів на різні різновиди продукції, збільшення частки на ринку, підвищення змістовності праці робітників. [9]

Найважливіші напрямки підвищення ефективності партіонного методу:

– впровадження групових методів обробки;

– впровадження гнучких автоматизованих виробничих систем (ГВС).

3. Одиничний та партіонний методи організації виробництва на ПрАТ «КЗГО»

3.1 Характеристика ПрАТ «КЗГО»

ПрАТ "КЗГО" створене у 2001 роцi. Згiдно договорам оренди орендує будiвлi та споруди, обладнання та транспортнi засоби у ПрАТ "КЦРЗ". За останнi роки Приватне акцiонерне товариство «Криворiзький завод гiрничого обладнання» показує впевнену динамiку зростання виробництва серед пiдприємств машинобудiвної галузi, зарекомендувало себе як надiйного партнера на традицiйних ринках збуту.

Основними напрямками діяльності підприємства є:

– лиття сталі;

– виробництво машин і устатковання для металургії;

– виробництво машин і устатковання для добувної промисловості та будівництва.

Вищим органом Товариства є Загальнi збори акцiонерiв (Загальнi збори);

Наглядова рада - наглядовий орган Товариства;

Генеральний директор - виконавчий орган Товариства;

Ревiзiйна комiсiя (Ревiзор) - контролюючий орган Товариства.

Керiвництво поточною дiяльнiстю пiдприємства здiйснюють головний iнженер та директори за напрямками.

До органiзацiйної структури ПрАТ "КЗГО" входять 9 цехiв, центральна лабораторiя метрологiї, енерго-механiчна служба, складське господарство та 22 вiддiли.

3.2 Застосування одиничного і партіонного методів на ПрАТ«КЗГО»

Дослідження одиничного та партіоного методів будемо досліджувати на прикладі механоскладального цеху №2.

Механоскладальний цех №2 є самостійним структурним виробничо-господарським підрозділом ПрАТ "КЗГО" основного виробництва. Цех спеціалізується на випуску дрібних запасних частин з механічною обробкою, вид потокової лінії: однономенклатурна. На рис. 3.1 показана структура виробництва механоскладального цеху № 2.

МСЦ № 2 має у своєму складі наступні структурні підрозділи:

- бюро нормування й планування праці. Це бюро займається нормуванням і підрахунком оплати праці. Визначає трудомісткість планованих у виробництво виробів;

- планово- економічне бюро механоскладального цеху №2 вирішує питання планування, оформлює різні види звітності пов'язані з фінансово-господарською діяльністю цеху;

- виробничо-диспетчерська служба відповідає за все складське господарство цеху, а також контролює рух деталей і складальних одиниць, як власного виробництва, так і цехів суміжників усередині заводу. Здійснює контроль за своєчасною подачею заготівель на механообрабатывающий ділянку й своєчасну подачу деталей, складальних і покупних одиниць на ділянку хвилеводів і ділянка точної механіки;

- ділянка зборки й настроювання вузлів - ділянка, на якому виробляється зборка всіх виробів;

- монтажна ділянка;

- механічна ділянка - ділянка, на якому виробляються деталі й напівфабрикати для волноводного ділянки й ділянки точної механіки.

- токарна ділянка;

- ділянка автоматизованих систем;

- бюро інструментального господарства (БІГ);

- бюро інструментів і приладів (БІП);

- господарська служба.

До складу механоскладального цеху №2 входять дві багатопрофільні лабораторії, що здійснюють перевірку й настроювання виробів випуска цехом по електричних й електромеханічних параметрах.

У лабораторіях також проводиться настроювання і юстировка електронних блоків, що входять у деякі запасні частини.

МСЦ №2 здійснює наступні основні завдання:

- виготовлення продукції в обсязі й номенклатурі, передбаченими планом й укладеними договорами, при забезпеченні високих техніко-економічних показників роботи;

- постійна робота над удосконалюванням організації праці, виробництва й керування, над підвищенням якості випуску продукції, що, технічного рівня, культури виробництва, санітарно-гігієнічних і безпечних умов праці;

- забезпечення прибутковості й рентабельності;

- постійний контроль, систематичний аналіз, поліпшення якості роботи підрозділу відповідно до вимог системи менеджменту якості підприємства;

- виконання плану реалізації товарної продукції;

- виконання плану за собівартістю, ритмічності, продуктивності праці по зниженню трудомісткості.

На МСЦ №2 застосовується партіонний метод складання. По-перше, вироби виготовляються малими серіями при широкій номенклатурі або партіями. По-друге, повторюваність партій виробів даної номенклатури в програмі заводу відсутня або нерегулярна. По-третє, розміри партій змінюються.

На дільниці серійного складання робітник (чи бригада робітників) послідовно виконують одну операцію над серією чи партією виробів кожного найменування, що збираються, потім другу, третю і т. д. Після кожної операції над партією (серією) виробів робітник зазвичай переналагоджує робоче місце (зміна інструменту, пристроїв, налагодження спеціальних установок, підготовка міряльного інструменту тощо), затрачаючи так званий підготовчо-завершальний час. У процесі серійного складання кожен робітник може виконувати кілька різних операцій на одному виробі будь-якого найменування, а також на різних складальних об'єктах. За такої форми організації виробництва предмети складання передаються з операції на операцію цілком, усією партією (серією) виробів будь-якого найменування.

Особливістю організації роботи дільниць серійного складання є розчленовування виробу на окремі складальні елементи (одиниці). Більшість деталей перед установленням їх на виріб попередньо складаються в складальні одиниці (дрібні складальні одиниці, підвузли, вузли і т. д.), відособлені від інших елементів виробу, що дає можливість організувати їх складання паралельно, а всі календарно-планові нормативи встановлюються на партію складальних одиниць.

Партія -- це заздалегідь установлена кількість однойменних предметів праці (складальних одиниць), що виготовляються з одного налагодження робочого місця (з однократною затратою підготовчо-завершального часу).

Складальні операції на відміну від заготівельних і обробних однорідніші, легко піддаються елементарному розчленовуванню на окремі переходи, що дає можливість для перегрупування їх у нові операції. Ця обставина в багатьох випадках створює сприятливі умови для вирівнювання часу виконання операцій (пропорційності) на окремих робочих місцях.

Тривалість операцій і процесів зі збирання складальних одиниць залежить не тільки від їх трудомісткості, а й від кількості робітників, одночасно зайнятих їх виконанням, тобто від так званого фронту роботи. Це дає змогу в багатьох випадках зменшити тривалість виробничого циклу складання виробу.

Іншою важливою особливістю організації ділянок серійного складання є розрахунок періоду чергування партій складальних одиниць, побудова циклового графіка складання виробу і розрахунок тривалості виробничого циклу.

Розмір партії і період чергування слід погоджувати з термінами постачання готової продукції і періодами чергування партій на сполучених дільницях. Розміри партій виробів і періоди їх чергування мають бути такими, щоб забезпечувалися відповідний рівень продуктивності праці на кожному робочому місці, а також зручність передавання партій з одного робочого місця на інше. Прийнятий розмір партії великогабаритних складальних одиниць (вузлів, блоків і т. д.) може бути скоригований у меншу сторону (іноді менш мінімального розміру за розрахунком). По вузлах і інших складальних одиницях, що мають встановлений граничний термін збереження, прийнятий розмір партії скорочується.

Для всіх складальних одиниць певного виробу, як правило, установлюється єдиний період чергування партій. Протягом кожного періоду чергування забезпечується випуск комплекту партій усіх складальних одиниць, що належать даному виробу. Якщо на дільниці збирається кілька найменувань виробів (два--три і більш), що мають різну програму випуску (запуску), тоді варто вибирати єдину періодичність повторення всіх партій складальних одиниць кожного найменування. У крайньому разі на
дільниці можна призначити два--три різних періоди чергування, але кратних один одному. Скорочення кількості різних ритмів партій значно спрощує побудову стандарт-плану, полегшує оперативне планування і регулювання робіт на ділянці.

Складальний процес у часі може будуватися відповідно до кожного з видів руху деталей по операціях: послідовного, послідовно-паралельного чи паралельного.

Послідовне складання виробу застосовується тоді, коли воно здійснюється однією бригадою складальників, починаючи від першої складальної одиниці до повного складання й випробування (рис. 3.2). Загальна тривалість циклу складання партії (серії) виробів визначається за формулою:

(3.1)

Прикладом паралельно-послідовного складання може бути сполучення паралельного складання вузлів на окремих робочих місцях під час послідовного складання виробів на одному робочому місці (рис. 3.3).

Загальна тривалість циклу складання серії виробів знижується. Її величина розраховується за формулою:

(3.2)

де -- час складання найбільш трудомісткого вузла, год;

-- час загального складання виробів, год.

Однак за такої форми організації виникають простої робітників на тих робочих місцях, де тривалість циклу вузлового складання менше тривалості циклу загального складання. Загальний час простою визначається за формулою:

(3.3)

де m -- загальна кількість вузлів, що збираються паралельно;

t_вуз.і -- тривалість складання i-го вузла, год.

Складання виробу	Тск.од, год	Випередження, год	Час, год
		Запуску	Випуску	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Загальне	3,0	0,0	3,0
Вузол № 3	1,0	3,0	4,0
Вузол № 2	1,5	4,0	5,5
Вузол № 1	1,5	5,5	7,0

Рис. 3.2 Графік організації процесу послідовного складання двох виробів (n_н = 2)

Складання виробу	Тск.од, год	Випередження, год	Час, год
		Запуску	Випуску	1	2	3	4	5	6	7	8
Загальне	3,0	0,0	3,0				А			Б
Вузол № 3	1,0	3,0	4,0
Вузол № 2	1,5	3,0	4,5
Вузол № 1	1,5	3,0	4,5

Рис. 3.3 Графік організації процесу послідовно-паралельного складання двох виробів А і Б (n_н = 2)

При організації паралельного складання в усьому складальному процесі тривалість виробничого циклу складання серії (партії) виробів ще більше скорочується (рис. 3.4). Величина її розраховується за формулою:

, (3.4)

де -- час сполучення (паралельності) виконання загального складання виробу, хв.

Складання виробу	Тск.од, год	Випередження, год	Час, год
		Запуску	Випуску	1	2	3	4	5	6	7	8
Загальне	3,0	0,0	3,			А			Б
Вузол № 3	1,0	3,0	4,0

Рис. 3.4 Графік організації процесу послідовного складання двох виробів А і Б (n_н = 2) без синхронізації складальних одиниць

Однак, як і в попередньому випадку, через різну тривалість циклів вузлового і загального складання виробу на окремих робочих місцях виникають простої (t_пр), сумарна величина яких для даного вузла виробу визначається за формулою:

, (3.5)

Таким чином, застосування паралельного складання протягом усього процесу без синхронізації тривалості складання вузлів та загального складання виробу не цілком ліквідує простої робочих місць.

Якщо операції складального процесу розділити на окремі дрібніші елементи і знову їх згрупувати в нові операції, то можна домогтися рівності або кратності їх виконання. Припустимо, що при перегляді технології встановлено, що частину елементів загального складання можна перенести на вузлове складання, зокрема, на збирання вузла № 2. Тоді складання вузлів і загальне складання виробу утворять пропорційний процес за однакової загальної трудомісткості (рис. 3.5), що дасть змогу цілком ліквідувати простої на робочих місцях і зменшити тривалість виробничого циклу.

3.3 Шляхи покращення одиничного і партіонного методів на ПрАТ «КЗГО»

Орієнтація на інтереси споживача, конкуренція, ризик банкрутства зумовлюють необхідність розширення номенклатури виробів, що виготовляються, і розширення сфери використання партіонного методу організації виробництва. Японські корпорації успішно переводять свої виробництва на різноманітний асортимент продукції, яка виготовляється малими серіями за допомогою впровадження гнучких виробничих систем.

За показниками економічної ефективності (зростання продуктивності праці, використання устаткування, зниження собівартості, оборотність оборотних коштів) партіонні методи значно поступаються потоковим. Часта зміна номенклатури продукції, що виготовляється, і пов'язане з цим переналагодження устаткування, збільшення запасів незавершеного виробництва тощо погіршують фінансово-економічні результати діяльності підприємства. Проте з'являються можливості для повнішого задоволення попиту споживачів на різноманітні види продукції, для збільшення частки на ринку, підвищення змістовності праці робітників.

Використання групових методів обробки створює передумови для зниження затрат часу на переналагодження устаткування, зменшення тривалості виробничого циклу, скорочення розмірів станочного парку та ін.

Так, на підприємствах провідних зарубіжних компаній з виробництвом світового класу затрати часу на переналагодження устаткування становлять не більше 10 хвилин. Це досягається: кращим підготуванням до переналагодження; поліпшенням методів переналагодження, що передбачають і модифікацію самих верстатів з метою швидшого їх переорієнтування з випуску одного виду виробів на інший; усуненням або зведенням до мінімуму різноманітних спеціальних пристроїв та оснащення; розташуванням устаткування за предметною (продуктовою) ознакою, що дістало назву чарункової форми розміщення виробничого устаткування (рис. 3.6).

Рис. 3.6 Чарункове розташування устаткування

Чарункова система компонування устаткування потребує збалансованості технологічних операцій, об'єднання в групи (партії) для обробки конструктивно й технологічно подібних деталей та виробів. У результаті її використання скорочується на 90 % час технологічної обробки в цілому порівняно з класичною схемою розміщення устаткування за групами однотипних верстатів, зменшуються внутрішньовиробничі запаси, поліпшується використання живої праці, підвищується фондовіддача.

Другим важливим напрямом підвищення ефективності партіонного методу є впровадження гнучких автоматизованих виробництв на основі гнучких виробничих систем.

Висновки

1. Під організацією виробництва розуміється координація і оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені строки найбільшого результату з найменшими затратами.

2. Об'єктом організації виробництва є підприємство, що являє собою самостійний господарський елемент, створений для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й одержання прибутку, а предмет вивчення - методи й форми організації процесу виробництва в часі й просторі.

3. Досвід роботи промислових підприємств свідчить, що саме організація виробництва створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

4. Одиничний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничних екземплярах або невеликими неповторюваними партіями. Він застосовується при виготовленні складного унікального устаткування, спеціального оснащення, у дослідному виробництві, при виконанні окремих видів ремонтних робіт і т.п.

5. Партіонний метод організації виробництва характеризується виготовленням різної номенклатури продукції в кількостях, що визначаються партіями їхнього запуску-випуску.

Партіонний метод організації виробництва має наступні характерні риси:

– запуск у виробництво виробів партіями;

– обробка одночасно продукції декількох найменувань;

– закріплення за робочим місцем кількох операцій;

– широке застосування поряд із спеціалізованим обладнанням універсального;

– використання кадрів високої кваліфікації та широкої спеціалізації;

– переважне розташування устаткування по групах однотипних верстатів.

6. Напрямами підвищення ефективності одиничного методу організації виробництва є розвиток стандартизації, уніфікація деталей і вузлів, впровадження групових методів обробки.

Найбільшого поширення партіонні методи організації набули в серійному і дрібносерійному виробництвах, у заготівельних цехах масового і великосерійного виробництва, що використовують високопродуктивне устаткування, яке перевершує за своєю потужністю пропускну спроможність сполучених верстатів і машин у наступних підрозділах.

7. ПрАТ "КЗГО" створене у 2001 роцi. Згiдно договорам оренди орендує будiвлi та споруди, обладнання та транспортнi засоби у ПрАТ "КЦРЗ". За останнi роки Приватне акцiонерне товариство «Криворiзький завод гiрничого обладнання» показує впевнену динамiку зростання виробництва серед пiдприємств машинобудiвної галузi, зарекомендувало себе як надiйного партнера на традицiйних ринках збуту.

Основними напрямками діяльності підприємства є:

– лиття сталі;

– виробництво машин і устатковання для металургії;

– виробництво машин і устатковання для добувної промисловості та будівництва.

8. Дослідження одиничного та партіоного методів відбулося на прикладі механоскладального цеху №2.

9. Орієнтація на інтереси споживача, конкуренція, ризик банкрутства зумовлюють необхідність розширення номенклатури виробів, що виготовляються, і розширення сфери використання партіонного і одиничного методів організації виробництва. Ще одним важливим напрямом підвищення ефективності партіонного методу є впровадження гнучких автоматизованих виробництв на основі гнучких виробничих систем.

Список використаної літератури

Герасимчук В. Г. Розвиток підприємств: діагностика, стратегія, ефективність. К.: Вища шк., 2005.

Економіка підприємства: Зб. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / За ред. С. Ф. Покропивного. К.: КНЕУ, 2004.

Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. 2-ге вид., перероб. та доп. К.: КНЕУ, 2000.

Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2000.

Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2001.

Новицкий Н. И. Организация и планирование производства: Учеб.-метод. пособие. М.: Финансы и статистика, 2002.

Новицкий Н. И. Основы менеджмента: Организация производства на предприятиях: М.: Финансы и статистика,2006.

Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. К.: 2003.

Организация производства на предприятии: Учеб. для техн. и екон. спец. / Под ред. О. Г. Туровца и Б. Ю. Сербиновского. Ростов-н/Д: МарТ, 2000.

Плоткін Я. Д., Пащенко І. Н. Виробничий менеджмент: Навч. посібник; Збірник вправ / Держ. ун-т «Львівська політехніка» (Інформ.-вид. центр «ІНТЕЛЕКТ+», Ін-т підвищ. кваліфікації та перепідготовки кадрів). Львів,2004.

Управління виробничою інфраструктурою / За ред. М. А. Бєлова. К.: КНЕУ, 2004.

Управління якістю продукції: Навч. посібник / За ред. О. Й. Запунного. К.: ІЗМН, 2009.

Размещено на Allbest.ru

...